Дотримання прав люДини у пенітенціарній системі україни ХаркіВ «праВа людини»




Сторінка37/46
Дата конвертації25.12.2016
Розмір4.69 Mb.
1   ...   33   34   35   36   37   38   39   40   ...   46

засудженого на таку хворобу як СНІД, суди не завжди звільняють особу. Безумовно, важливим при вирішенні питання про можливість звільнення за хворобою, повинен бути всебічний розгляд подання про звільнення засудженого за хворобою судом. І саме суд повинен встановити чи можна звільнювати особу, або ж ні. Засуджений може мати, наприклад, таку хворобу як сахарний діабеті хоча вона є тяжкою і міститься в переліку, за певних умов засудженого не можна звільняти. Наприклад, якщо особа не намагається лікувати цю хворобу та підтримувати свій стан здоров’я і при цьому залишається суспільно небезпечною та агресивною. Як правило, наявність цих двох ознак одночасно стає підставою для відмовив задоволенні подання про звільнення засудженого за хворобою. Одне небажання лікуватися також не може бути підставою для відмовив задоволенні подання, оскільки засуджений може знаходитися в складному психологічному стані, чим і буде продиктоване небажання здійснювати спроби одужання. Якщо такий засуджений, хоча і не бажає лікуватися але не є небезпечним і демонструє ознаки виправлення, то за наявності медичних показників, його можна звільнити за цією підставою.
Виходячи із стану забезпечення права засуджених на охорону здоров’я, який існує в кримінально-виконавчих установах України, здається, що пред’являти завищені вимоги до здоров’я засудженого, щодо якого розглядається питання про звільнення за ховробою, є негуманним. На сьогодні в кримінально-виконавчих установах фактично немає умов для надання кваліфікованого медичного обслуговування, тому тримати засудженого, який захворів натяжку хворобу, немає ніякого сенсу. До того ж, це створює додаткову небезпеку для інших засуджених та персоналу кримінально-виконавчої установи.
Дуже несподіваною є частина 4 ст. 84 КК України, яка визначає, що у разі одужання осіб, зазначених у частинах першій та другій ст. 84, вони повинні бути направлені для відбування покарання, якщо не закінчилися строки давності, передбачені статтями 49 або 80 КК України, або відсутні інші підстави для звільнення від покарання. При цьому час, протягом якого до осіб застосовувалися примусові заходи медичного характеру, зараховується в строк покарання за правилами, передбаченими вчас- тині п’ятій статті 72 КК України, а один день позбавлення волі дорівнює одному дню застосування примусових заходів медичного характеру. Несподіваність цього положення пояснюється тим, що законодавець змішує правову природу двох правових інститутів — звільнення відвід Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України

бування покарання та відстрочення виконання обвинувального вироку. Звільнення за хворобою у всіх випадках сприймається саме як звільнення, яке має певні умови, але покладає край відбуванню покарання. Формулюючи частину 4 ст. 84 КК України, законодавець фактично наділив звільнення за хворобою деякими ознаками відстрочки виконання обвинувального вироку, передбачивши повернення до відбування покарання тих засуджених, які одужали. Крім іншого, таке положення кримінального законодавства наводить на думку, що держава намагається позбутися проблемного засудженого, не бажає піклуватися про його здоров’я, але у разі одужання такої особи готова знов застосувати до неї примусові механізми, при цьому не гарантуючи відповідних реабілітаційних умов для здоров’я особи. Але зважаючи нате, що за цією підставою частіше всього звільняють засуджених, які помирають протягом незначного часу після звільнення, цей недолік ст. 84 КК України можна не вважати суттєвим. Вчені
309
і практичні працівники звертали увагу на таку тенденцію звільнення за хворобою. Про це ж саме свідчать і дані узагальнень практики застосування звільнення за хворобою. Заданими, які дають суди України, смертність засуджених ще під час розгляду подань про звільнення складає приблизно Для установ (органів) виконання покарань головним є винесення постанови судом про звільнення засудженого від відбування покарання або відмову такого звільнення та застосування, наприклад, примусових заходів медичного характеру. Тобто з точки зору кримінально-виконав- чого права ця підстава звільнення лише тоді дійсно стає підставою, коли є відповідна постанова суду. На наш погляд, точніше було б сформулювати цю підставу як звільнення за постановою суду про звільнення від відбування покарання за хворобою засудженого.
Стан забезпечення права засуджених на медичну допомогу, і, як наслідок цього, звільнення за хворобою, неодноразово був предметом дослідження й Європейським комітетом з питань запобігання катуван-
309
Рябих Н. В. Право на життя та право на медичну допомогу осіб засуджених до позбавлення волі // Митна справа. — 2012. — № 5(83). — ч. 2. — кн.. 2. — С. 263–269.
310
Скалько І. Смертна кара замість позбавлення волі. Електронний ресурс — режим доступу http://www.khpg.org/pda/index.php?id=1369037272 311
Узагальнення практики застосування звільнення від кримінальної відповідальності та кримінального покарання уроках. Електронний ресурс — режим доступу http://gmm.vn.court.gov.ua/sud0205/analiz/30090/

4 Звільнення від відбування покарання

ням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню. Останні дослідження й видані на їх підставі зауваження Комітету були зроблені у грудні 2012 року. Зокрема, Комітет в пункті 29 своїй доповіді відзначав Багато ув’язнених скаржилися, що доступ до медичного персоналу відбувався із затримками або у ньому навіть відмовляли, після заяви про неналежне поводження. І хоча йдеться про випадки фіксування наслідків неналежного поводження з засудженим, вважаємо за можливе поширити це зауваження на всю систему медичної допомоги засудженим.
Підбиваючи підсумки, слід відмітити, що стан медичного забезпечення засуджених на сьогодні є край низьким і тому звільнення засуджених за хворобою необхідно розглядати, втому числі як необхідність, пов’язану з неможливістю забезпечення належного лікування в колоніях. Отже, застосування цієї підстави звільнення повинно мати більш гуманне забарвлення і основним критерієм, за яким відбувається оцінювання можливості звільнити особу, необхідно розглядати фізичний стан засудженого та можливість зберегти його здоров’я, а також забезпечення безпеки для інших засуджених і персоналу колонії.
.. Звільнення від відбування покарання засуджених,
які відбувають довічне позбавлення волі
1
Більшість, міркуючи про довічне позбавлення волі, про його доцільність, необхідність, справедливість, а також, почувши про необхідність умовно-дострокового звільнення від нього, думають приблизно у однаковому руслі. Уява відразу підкидає картинки з телевізора, пам’ять нагадує про страшні історії, про які чули/читали, а юристи згадують матеріали жахливих кримінальних справ. Чого тільки не з’являється перед очима, але найчастіше це найбільш жорстке і огидне ґвалтування і вбивство
312
Доповідь Українському Уряду щодо візиту в Україну, здійсненого Європейським комітетом з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (КЗК) з 1 по 10 грудня 2012 р. Електронний ресурс — режим доступу http://www.khpg.org/ru/index.php?id=1379842217#_
ednref25 313
Автор розділу — Вадим Човган.
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України
0
неповнолітніх, розчленування трупів і взагалі усі види вбивств із особливою жорстокістю, вбивства кількох осіб через мізерну суму грошей, алкоголь. Не омине пам’ять і згадка про покійного Онопрієнка, а також історії про консервування частин людських тілу банки, що часто розкручуються журналістами, які не можуть не скористатись нагодою підкинути кілька моторошних сюжетів. Але питання про необхідність дострокового звільнення перших довічників постане вже найближчим часом, адже скоро з’являться перші особи, які відповідно до чинного законодавства матимуть право просити у Президента помилування.
У той час, як вже сама ідея такого роду у когось змусить волосся ставати дибки, ми вважаємо і наполягаємо на тому, що окремих довічно засуджених можна і потрібно випускати на волю і не тільки у винятковому, ай у загальному порядку, тобто шляхом умовно-дострокового звільнення, а не лише помилування. До того, як читач вже з самого початку скептично оцінить і закриє цю статтю як ще один прояв сліпого гуманізму, який
ґрунтується тільки на посиланнях на міжнародні стандарти, закликаємо все ж дочитати її до кінця, а потім вже вирішувати для себе особисто, як відповідати на питання, яке наряду із вищою мірою завжди було і буде об’єктом величезного суспільного інтересу.
Україна є європейським рекордсменом по кількості осіб, до
яких застосовано довічне позбавлення волі
315
. Значна їх частина — це колишні смертники, яких мали стратити, але скасування смертної кари в Україні призвело до необхідності появи у кримінальному законодавстві покарання, яке її замінило б. Це стало ультиматумом, з яким зіштовхну Береза А. Век свободы не видать. В каких условиях отбывают пожизненный строк преступники в Украине // http://korrespondent.net/ukraine/3206834-vek-svobody- ne-vydat-v-kakykh-uslovyiakh-otbyvauit-pozhyznennyi-strok-prestupnyky-v-ukrayne перехід по посиланню здійснений 31.05.2014).
315
Щороку українськими судами виноситься близько 100 вироків з призначенням довічного позбавлення волі (середнє арифметичне:кількість засуджених, що утримуються в установах мінус кількість осіб, яким смертну кару замінено на довічне і поділити на період з 2000 року коли з’явилося покарання у виді довічного позбавлення волі. Станом на липень 2014 року в Україні утримувалась найбільша серед країн Європи кількість засуджених довічно (за винятком Сполученого Королівства, де ця кількість хоч і більша, але в переважній кількості випадків з самого початку покарання є лише умовно довічним із мінімальним обов’язковим строком для відбуття — так званим тарифом) — 1896 довічно засуджених. Навіть в Росії із набагато більшою кількістю як засуджених, такі населення взагалі станом на липень цього ж року утримувався 1871 довічник.

4 Звільнення від відбування покарання
1
лись всі країни, що пройшли через цей етап. Тут варто сказати, що велика частина населення навіть розвинених країн завжди вважало вищу міру справедливою, а її популярність неособливо падає і сьогодні, підтвердженням чого є перманентні соціологічні опитування. Напевно, саме тому її скасування, яке ґрунтувалось не тільки на ідеях гуманізму, ай на серйозних наукових дослідженнях про її неефективність для попередження майбутніх злочинів, неминуче вимагало запропонувати достатньо жорстоке покарання для задоволення критиків аболіціонізму та народних настроїв. Це пояснюється тим, що жорстокість суспільства, яке підтримувало ідо- сі підтримує покарання смертю, очевидно, нікуди так швидко не могла зникнути, атому трансформувалася у вимогу застосування до злочинців триваючого вбивства — довічного позбавлення волі (ДПВ).
Як відомо, скасування смертної кари в Україні та в багатьох країнах Європи було обумовлено вимогами міжнародного законодавства. Зокрема, спочатку це був протокол № 6 до Європейської конвенції про захист прав та основоположних свобод (прийнятий уроці, який все ж залишив можливість її застосування у окремих випадках, а потім протокол
№ 11 (прийнятий уроці, яким її застосування було заборонено за будь-яких умов. Однак Конвенція чітко не вказала нате, яке покарання має зайняти замість неї звільнене місце і тому кожна держава вирішувала сама як їй санкціонувати найтяжчі злочини. Цей призвело до суттєвої різниці важкості меча кримінального правосуддя стосовно найнебезпечніших злочинців у різних країнах. Саме це і стало, на наш погляд, одним із факторів появив Україні довічного позбавлення волі із дуже примарною перспективою дострокового звільнення. У той же час в усіх країнах із розвиненими системами кримінальної юстиції такі звільнення є абсолютно нормальною практикою, яка підтвердила їх виправданість та безпечність, про що йтиметься далі.
Українське законодавство передбачає, що засудженого до ДПВ може бути помилувано мінімум через 20 років відбування покарання із заміною на певний строк позбавлення волі, який не може бути менше 25 років (ч. 2 ст. 87 Кримінального кодексу України 2001 року, далі — КК України. Згідно з абз. 2 п. 4 Указу Президента України Про Положення про порядок здійснення помилування від 16 вересня 2010 року № 902/2010, у випадку засудження особи до довічного позбавлення волі, клопотання про її помилування може бути подано після відбуття нею не менше двадцяти років призначеного покарання. Повторне ж подання довічником клопотання
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України
2
про помилування у разі відмови може бути здійснено лише через 5 років п. 15 Положення. Таким чином до того, як засуджений відбув 20 років позбавлення волі, він позбавлений будь-якої можливості перегляду його покарання з метою дострокового звільнення. Умовно-дострокове звільнення до довічно засуджених не застосовується.
На додаток до цього, із норм КК України незрозуміло однозначно:
а) чи рахуватиметься строк, на який замінюється довічне на позбавлення волі (мінімум 25 років, з початку відбування покарання чи з моменту затвердження акту про помилування;
б) чи поширюватиметься можливість умовно-дострокового звільнення на цей замінений строк для осіб, яким замінено довічне позбавлення волі актом помилування. В залежності відрізних відповідей наці два питання мінімальний строк, який необхідно відбути довічникам перед примарною можливістю дострокового звільнення, може становити від 18,5 років (що малоймовірно з огляду на сучасні позиції науковців з цього приводу) до 45 років позбавлення волі. Навряд чи у когось виникнуть сумніви, що така невизначеність є нестерпною для будь-якої людської істоти. Вона не сприяє й мотивації до хорошої поведінки під час відбування покарання, ідеї необхідності створення умов для виправлення та ресоцілізації.
Якщо звернутися до досвіду країн із розвиненими системами виконання покарань томи будемо здивовані їх прикладом. Мінімальна кількість років, які необхідно відбути у в’язниці для отримання можливості бути звільненим від довічного позбавлення воліє такою Австрія (15), Бельгія (15 зі збільшенням до 19 або 23 років для рецидивістів, Болгарія
(20), Кіпр (12), Чехія (20), Данія (12), Фінляндія (12), Франція (зазвичай 18), Німеччина (15), Греція (20), Угорщина (20, якщо судне встановив іншого, Ірландія (першопочатковий розгляд комісією по умовному звільненню після 7 років, за винятком окремих видів вбивств, Італія (26), Латвія (25), Ліхтенштейн (15), Люксембург (15), Монако (15), Польща (25), Румунія (20), Словаччина (25), Словенія (25), Швеція (10), Швейцарія (15 років, що може бути зменшено до 10), Македонія (15)
316
. Це пояснюється послідовним втіленням ідеї скасування, вслід за скасуванням смертної кари, і довічного
316
Інформація взята з рішення ЄСПЛ Вінтер (Vinter) проти Сполученого Королівства Звільнення від відбування покарання

ув’язнення, окремі прибічники чого вказують, що це є новою перспективою прогресу»
317
Можна припустити, що одним із головних факторів, які спричинили практичну відсутність можливості дострокового звільнення в Україні, на відміну від цих країн стало те, що у них довічне ув’язнення як покарання існує десятки та іноді навіть сотні років, тоді яку вітчизняній правовій системі воно з’явилось 14 років тому
318
Також у названих країнах зазвичай мова йде про можливість умов- но-дострокового звільнення, а не помилування, адже перше є більш об’єктивним, дає можливість індивідуального підходу, розгляду усіх деталей кожної окремої справи і знижує ризик випадкової неправильної оцінки ступеня суспільної небезпечності злочинця.
Зазначимо, що практика Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ, Суд) іде шляхом розгляду відповідності існуючого механізму звільнення від ДПВ на відповідність статті 3 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка передбачає нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню. В цьому контексті Суд вважає, що порушення статті 3 Конвенції відсутнє утому випадку, коли надія на перспективу звільнення для довічників є реальною і є прогресу процесі виправлення засудженого. Так, наприклад, у справі Kafkaris v. Cyprus (Grand Chamber, no. 21906/04) Суд встановив, що незменшуване довічне позбавлення волі може піднімати питання про відповідність ст. 3 Конвенції. Також не може виникати жодної проблеми щодо відповідності статті 3, якщо довічне ув’язнення було de jure і de facto зменшуваним (Kafkaris, Ще у одному рішенні Великої Палати Суд підтвердив свою позицію і встановив порушення статті 3 Конвенції у зв’язку з примарністю перспективи звільнення довічно позбавлених волі. У відповідності до п. 119 рі-
317
Tournier P. «Condamnation а perpétuité. Quelle espérance de vie?» // La perpétuité perpétuelle? Réflexions sur la réclusion criminelle а perpétuité. — Presses Universitaires de Rennes, L’univers des normes. — 2012. — P. 88 (pp. 69–90).
318
Законом України Про внесення змін до Кримінального, Кримінально-процесуаль- ного та Виправно-трудового кодексів України від 22 лютого 2000 року. Щоправда це покарання певний час існувало за часів Російської імперії, вперше про нього згадувалось у Судебнику 1550 року уст «ино его вкинути в тюрму до смер- ти, говорилось в ньому. Пізніше це було невизначене покарання, яке відбувалося до винесення Государеву Указу, аз часом на заміну з’явилися безстрокові каторги і заслання на галеру вічно, а також вічне заслання на поселення.
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України

шення у справі Vinter v. the UK (заяви номері) Суд вказав, що в контексті довічного ув’язнення стаття 3 Конвенції повинна тлумачитися як така, що вимагає існування можливості зменшення покарання, в розумінні перегляду, який дозволяє національній владі вирішити питання протечи мали місце суттєві зміни засудженого до довічного позбавлення волі, чи було під час відбування покарання зроблено прогресу виправленні і чи не було тривале тримання в ізоляції більше виправдано пенологічними міркуваннями. Тим не менш, як витікає зі змісту Положення про помилування, найголовнішим критерієм для вирішення питання про застосування помилування є лише обставини, що потребують особливо гуманного ставлення (па далеко не пенологічні, тобто кримінально-правові, кримінологічні критерії, зокрема, безпека засудженого для суспільства, ступінь виправлення, характеристики поведінки, роботи і т. ін.
Європейський суд з прав людини нещодавно у своєму рішенні László
Magyar проти Угорщини (Заява № 73593/10, від 20 травня 2014) знову підтвердив свою позицію, що стаття 3 Конвенції вимагає наявності реальної можливості дострокового звільнення від довічного позбавлення волі. Однак цього разу судом було висловлено також нову ідею довічники повинні знати що їм потрібно робити, щоб стосовно них було розглянуто питання про дострокове звільнення.
Особливо підкреслимо, що у цій справі за статтею 3 Конвенції засуджується підхід до звільнення схожий як дві краплі води з українським. Так само засуджений мав примарну можливість отримати заміну довічного позбавлення волі через такий самий строк — 20 років. Так само Президента також у цій справі і Міністр юстиції, який мав погоджувати помилування) не повинен був обґрунтовувати підстави відмови у помилуванні процедура та результатне були такими, що мали належний ступінь пере- дбачуваності.
У рішенні вказується Було б дивним вимагати виправлення від засудженого, не даючи йому інформації щодо того, чи буде у майбутньому із невизначеною датою встановлений механізм, який дозволить щоб бути розглянутим питання щодо його можливого звільнення. Довічно ув’язнений має право знати, на самому початку свого строку, що він має робити для того, щоб стосовно нього було розглянуто питання про дострокове звільнення, за яких умов такий перегляд має бути здійснений, включаючи коли він може буде чи може бути здійснений...

4 Звільнення від відбування покарання
5
...Справа розкриває системну проблему, яка може призвести до подібних позовів. Характер порушення входить до області статті 3 Конвенції, що означає, що для належного виконання цього рішення держава- відповідач повинна буде провести реформи, переважно за допомогою законодавства, системи механізму перегляду покарання у виді довічного ув’язнення. Механізм такого огляду повинен гарантувати оцінку в кожному конкретному випадку того, чиє утримання під вартою виправданим на обґрунтованих пенологічних підставах і повинен надати довічникам можливість передбачити, з певним ступенем точності, що вони повинні робити, щоб стосовно них було розглянуто питання звільнення і за яких умов. Це рішення цікаво не тільки схожістю фабули на українську, а і тим, що воно знову повторило тверду позицію суду, раніше висловлену у рішенні Кафкаріс, де заявник не зміг довести свою правоту, та особливо розвинуту у рішенні Вінтер, в якому Сполучене Королівство було засуджене за порушення статті 3 Конвенції у зв’язку із відсутністю реальної перспективи звільнення».
Цього разу до стандарту необхідності існування реальної перспективи перегляду довічного ув’язнення додалось також формулювання, що засуджений має право знати, з самого початку відбування покарання що він має робити для того, щоб стосовно нього було розглянуто питання про дострокове звільнення і за яких умов такий перегляд має бути здійснений (включаючи коли буде чи може бути такий перегляд. В протилежному випадку порушення Конвенції матиме місце з самого початку відбування покарання. Крім того Суд навіть вказав, що такий стан справ повинен бути виправлений оскільки проблема є системною.
Разом з тим на перший погляд проста вимога Суду дуже хитро сформульована засуджений має право. знати, що йому потрібно зробити для того щоб стосовно нього була розглянута можливість звільнення. Можна припускати, що в цьому випадку свідомо було уникнуто формулювання, яке могло б звучати так засуджений має право знати що йому потрібно зробити щоб бути достроково звільненим. Таким чином, очевидно, як завжди Суд максимально ухиляється від питань, які можуть вплинути на автономність кримінальних політик, вданому випадку від лоскотного питання чи повинне дострокове звільнення від відбування покарання бути правом особи чи має відноситися до сфери дискреції
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України

(у цьому випадку, щоправда, у виді президентського помилування, однак із можливістю проекції такого стандарту на умовне звільнення у разі його прийняття)?
Це рішення є тривожним сигналом для України і беззаперечно демонструє, що наша система звільнення довічників де-факто суперечить статті 3 Конвенції.
Що стосується перспектив звільнення довічно позбавлених волів Україні шляхом помилування у майбутньому, то вони навряд чи зможуть задовольнити й вимоги реалістичності перспективи звільнення так, щоб воно не порушувало статтю 3 Конвенції з точки зору окресленої практики суду. Статистика помилування засуджених до позбавлення волі на певний строк за набагато м’якші види злочинів, свідчить, що з 1584 клопотань про помилування, що були подані за 10 перших місяців
2013 року, Комісією з питань помилування було задоволено лише 8, що складає 0.43% від загальної кількості. З огляду на це, якщо навіть довічно позбавлені волі отримають формальну можливість звертатись за помилуванням та надішлють одночасно усі разом відповідні клопотання то тільки восьмеро з них (0.43% від 1845) зможуть розраховувати на зменшення строку покарання. Однак наївно було б сподіватися нате, щодо довічно позбавлених волі Комісія з питань помилування ставитиметься так само, які до інших засуджених. Навпаки, підхід буде ще більш безнадійним через два аспекти психологічний — адже довічники скоїли особливо тяжкі злочини (цитата колишнього Керівника Служби з питань помилування В. М. Мойсеєнка: На жаль, близько 80 відсотків усіх звернень стосуються важких злочинів — убивств, зґвалтувань, розбійних нападів. Таких людей мине можемо милувати формальний — у відповідності до п. 6 Положення про помилування прохання засуджених затяжкі чи особливо тяжкі злочини можуть бути задоволені лише за наявності обставин, що потребують особливо гуманного ставлення. Очевидно, що мова також не йде про критерії виправлення чи суспільної небезпечності засудженого, які мали б братися до уваги в першу чергу, враховуючи реабілітативну спрямованість європейської пенальної політки (§75 рішення у справі ЄСПЛ
Dickson v. the United Kingdom [GC], no. 44362/04), а особливо означену позицію Суду по справі Vinter v. the UK.
319
Ткачук М. Помилуйте мене, Президенте! // http://umoloda.kiev.ua/regions/0/176/0/
17057/ (перехід по посиланню здійснений 31.05.2014).

4 Звільнення від відбування покарання


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   33   34   35   36   37   38   39   40   ...   46


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал