Дотримання прав люДини у пенітенціарній системі україни ХаркіВ «праВа людини»




Сторінка36/46
Дата конвертації25.12.2016
Розмір4.69 Mb.
1   ...   32   33   34   35   36   37   38   39   ...   46
.1.1. Система дискреційного умовно-дострокового звільнення
Мінімальний період, який повинен відбути ув’язнений, щоб у нього з’явилося право клопотати про умовно-дострокове звільнення, повинен бути встановлений відповідно до закону. Відповідні державні органи мають порушити процедури, необхідні для того, щоб рішення про умовно- дострокове звільнення було прийнято як тільки ув’язнений відбув мінімальний період. Критерії, яким повинен відповідати ув’язнений, щоб його звільнили умовно-достроково, повинні бути очевидними і ясними. Також вони повинні бути реалістичні, тобто враховувати особистість укладеного, соціальну й економічну ситуацію й доступність програм ресоціалізації. Відсутність можливостей для роботи після звільнення неповинне бути підставою для відмови або відкладення умовно-дострокового звільнення. Державні органи зобов’язані спробувати знайти інші види діяльності для ув’язненого. Відсутність постійного житла неповинне бути підставою для відмови або відстрочки умовно-дострокового звільнення, у таких випадках ув’язненому повинно бути надане тимчасове житло.
Критерії для умовно-дострокового звільнення повинні застосовуватися таким чином, щоб могли бути звільнені умовно-достроково всі ув’язнені, які відповідають мінімальному рівню безпеки й можуть стати законослухняними громадянами. При цьому обов’язок доведення того, що ув’язнений не відповідає таким критеріям, повинен покладатися на державні органі.

4 Звільнення від відбування покарання
5
Якщо розпорядчий орган вирішує не застосовувати умовно-достро- кове звільнення, він повинен призначити дату наступного розгляду даного питання. У кожному разі, у засудженого має бути право повторного звернення до розпорядчого органа, якщо його становище істотно й вигідно змінилося.
.1.2. Система обов’язкового умовно-дострокового звільнення
Період, який повинен відбути ув’язнений, щоб у нього з’явилося право на умовно-дострокове звільнення, має бути встановлений у законі. Тільки при виняткових обставинах, визначених у законі, умовно-достро- кове звільнення може бути відкладене. При розгляді питання щодо відстрочення умовно-дострокового звільнення засудженому має повідомлятися дата, коли він може бути звільнений умовно-достроково.
При розгляді питання протечи треба накладати які-небудь обов’язки на ув’язненого й чи необхідний нагляд за ним, розпорядчий орган повинен мати у своєму розпорядженні звіти, усні заяви від співробітників, знайомих з ув’язненим та його особистими обставинами. Особи, що здійснюють нагляд після умовно-дострокового звільнення, і інші особи, що мають відомості про соціальний стан ув’язненого, також повинні надавати інформацію. Розпорядчий орган повинен упевнитися, що ув’язнений розуміє накладені на нього обов’язки, вимоги при здійсненні контролюй можливі наслідки недотримання накладених обов’язків. Якщо виконання рішення про умовно-дострокове звільнення повинне бути відкладене, ув’язнений при очікуванні звільнення повинен утримуватися в умовах, максимально наближених до умов, які були б йому надані при життів суспільстві.
Відповідальність за виконання рішення про умовно-дострокове звільнення й здійснення наглядових заходів повинно покладати відповідно до правил 7, 8, 11 Європейських правил щодо громадських санкцій та заходів на компетентний виконавчий орган. Виконання рішення про умовно-дострокове звільнення організується і здійснюється відповідно до правил 37–75 названих вище правил Європейські правила щодо громадських санкцій та заходів Рекомендація № R (92) 16. Прийнята Комітетом Міністрів Ради Європи 19 жовтня 1992 р. // Європейські громадські санкції та заходи (матеріали семінарських слухань 11–12 квітня 2000 р. — К,
2000. — С. 5–25.
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України
5
У випадку незначних порушень накладених обов’язків компетентний виконавчий орган повинен винести попередження або дати рекомендації ув’язненому. Усі випадки серйозних порушень повинні бути негайно доведені до відома органа, який може винести рішення про скасування умовно-дострокового звільнення. Однак даний орган повинен розглянути питання протечи будуть нове попередження, чергові рекомендації, накладення більш строгих обов’язків або тимчасове скасування умовно- дострокового звільнення буде достатнім покаранням. Взагалі, недотримання накладених обов’язків повинне розглядатися відповідно доправила і іншими відповідними положеннями розділу X Європейських правил щодо громадських санкцій та заходів.
Рішення про застосування, відстрочку або скасування умовно-до- строкового звільнення, рішення про накладення або зміну пов’язаних з ним обов’язків і заходів повинні ухвалюватися створеними на підставі закону державними органами відповідно до процедурна які поширюються наступні гарантії) засудженому повинне бути надане право на особисті звернення й на юридичну допомогу відповідно до закону) розпорядчий орган повинен уважно вивчити всі факти, утому числі твердження, представлені засудженим на підтримку своєї позиції) засуджений повинен мати достатній доступ до матеріалів своєї справи) у рішенні слід зазначати підстави його прийняття, воно повинне бути складене в письмовій формі.
Засудженому доцільно надавати право звертатися у вищий незалежний і безсторонній розпорядчий орган, створений на підставі закону, скарги на прийняте рішення й на недотримання процесуальних гарантій. Процедура оскарження повинна бути доступна також на стадії виконання рішення про умовно-дострокове звільнення. Вона також має відповідати гарантіям, викладеним у правилах 13–19 Європейських правил щодо громадських санкцій та заходів.
Щоб одержати більше інформації про правильне спрямування іс- нуючих систем умовно-дострокового звільнення і їх подальшому розвитку, необхідно проводити їхню оцінку й становити статистику для надання інформації про функціонування даних системі ефективності досягнення ними основних цілей умовно-дострокового звільнення.

4 Звільнення від відбування покарання
5
Крім рекомендованих вище оцінок повинні заохочуватися дослідження стану систем умовно-дострокового звільнення. Такі дослідження повинні включати думки, позиції й сприйняття відносно умовно-достро- кового звільнення судових і розпорядчих органів, виконавчих органів, потерпілих, представників суспільства й ув’язнених. До інших проблем, що підлягають дослідженню, ставляться наступні чи рентабельно умов- но-дострокове звільнення чи зменшує умовно-дострокове звільнення рівень повторного здійснення злочинів ув’язненими; ступінь ресоціали- зації ув’язнених, звільнених умовно-достроково; вплив, який розвиток інституту умовно-дострокового звільнення може виявити на призначення санкцій і заходів і виконання покарань. Також предметом ретельних досліджень повинен бути характер програм підготовки до умов- но-дострокового звільнення. Необхідно вести статистику по наступних питаннях кількість ув’язнених, звільнених умовно достроково, стосовно числа ув’язнених, що мали право клопотатися про застосування до них умовно-дострокового звільнення строк призначеного покарання й злочину, за які ув’язнені були засуджені період відбутої частини покарання до умовно-дострокового звільнення кількість випадків скасування умовно-дострокового звільнення рівень рецидиву, судимості й соціально-демографічні характеристики ув’язнених, звільнених умов- но-достроково.
Як бачимо, міжнародні стандарти, на відміну від національного законодавства, орієнтують, так би мовити, на презумпцію виправлення, вказуючи на необхідність створення максимально сприятливих умов для застосування умовно-дострокового звільнення. На нашу думку, у національне законодавство та практику умовно-дострокового звільнення й заміни невідбутої частини позбавлення волі більш м’яким покаранням має бути впроваджений принцип виправлення засуджених, внаслідок чого слід змінити загальний підхід до цієї діяльності не засуджений має доводити, що він виправився та заслуговує застосування даних інститутів, а адміністрація установи повинна надати докази, що засуджений представляє небезпеку для суспільства і не може бути звільнений. Подібний підхід, з одного боку, дозволить знизити рівень корупції, з іншої — вимагатиме доведення адміністрацією установи реального здійснення усіх передбачених заходів, спрямованих як на виправлення, такі на створення умов для ресоціалізації особи. Крім того, на доцільність впровадження саме міжнародного досвіду вказують й численні негативні наслідки тане Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України
0
доліки, що виявляються у практиці застосування умовно-дострокового звільнення й заміни невідбутої частини покарання як в Україні, такі країнах пострадянського простору.
.2. Звільнення від відбування покарання за хворобою
02
Право на охорону здоров’я є одним з конституційних прав людини і громадянина. Не складають виключення й засуджені, яким ст. 8 КВК України встановлює право на охорону здоров’я. Але стан можливості реалізувати це право на сьогодні залишається вкрай низьким.
Причому держава визнає цей факт, про що зазначається в Концепції державної політики у сфері реформування Державної кримінально-ви- конавчої служби України. В ній, зокрема, вказано, що з огляду на значну кількість засуджених, хворих на соматичні та психічні захворювання, поширення серед засуджених інфекційних хвороб, насамперед туберкульозу та ВІЛ/СНІДу, залишається гострою проблема забезпечення таких засуджених належною медичною допомогою. Заклади охорони здоров’я Державної кримінально-виконавчої служби України не відповідають вимогам державних будівельних норм, в установах виконання покарань не забезпечується санітарне та епідемічне благополуччя. Нагальною є потреба в облаштуванні в закладах охорони здоров’я Державної криміналь- но-виконавчої служби України дільниць слідчих ізоляторів для надання медичної допомоги особам, узятим під варту, вирішення проблемних питань організації лікування осіб, узятих під варту, які є хворими на туберкульоз або інші небезпечні інфекційні хвороби, питання стаціонарного лікування засуджених жінок у закладах охорони здоров’я Державної кримінально-виконавчої служби України. Також дотепер не вирішено питання облаштування у протитуберкульозних закладах спеціальних місць для тримання узятих під варту осіб, які хворі на туберкульоз. Крім того, недостатній рівень фінансування заходів медико-санітарного обслуговування осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах, не дає можливості проводити в необхідному обсязі протиепідемічні заходи. Понад 80 відсотків медичного обладнання вичерпало свій
302
Автор розділу — Михайло Романов.

4 Звільнення від відбування покарання
1
ресурс і морально застаріло, що унеможливлює своєчасні та на належному рівні діагностування і лікування хворих
303
Звільнення засудженого за хворобою є складовою частиною забезпечення права засудженого на охорону здоров’я, оскільки передбачає надання засудженому можливості достроково звільнитися з метою створення більш сприятливих умов для лікування і одужання. І тому правильно буде вважати цей інститут проявом гуманності до засудженого, звід- повідними акцентами під час застосування звільнення за хворобою.
Як свідчать узагальнення практики застосування звільнення засуджених за хворобою, ця підстава не набула широкого застосування. Звернення до цієї підставив середньому складає 35–40 випадків нарік Звільнення засудженого за хворобою є однією з підстав звільнення, серед тих, що визначені ст. 152 КВК України. Виходячи з прийнятих у науці класифікацій, звільнення за хворобою відноситься до дострокових підстав звільнення, яка безпосередньо пов’язана з станом здоров’я засудженого. В контексті кримінально-виконавчого права цей вид звільнення полягає в здійснені кримінально-виконавчою установою або органом певної діяльності, спрямованої на збір та подання до суду документів, які свідчать про наявність у засудженого хвороби, яка перешкоджає відбуванню покарання і про поведінку і становище засудженого під час відбування покарання.
Відповідно до ст. 84 КК України звільняється від покарання особа, яка під час його відбування захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. До такої особи можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру відповідно до статей 92-95 КК України. Особа, яка після вчинення злочину або постановлення вироку захворіла на іншу тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання, може бути звільнена від покарання або від подальшого його відбування.
Отже, якщо засуджений захворів хворобою, яка фактично перешкоджає здійсненню на нього виправного впливу, то такий засуджений
303
Про Концепцію державної політики у сфері реформування Державної кримінально- виконавчої служби України Указ Президента України № 631/2012 від 08.11.2012 р. // Офіційний вісник України, 2012, № 87, ст. 3531.
304
Узагальнення практики застосування звільнення від кримінальної відповідальності та кримінального покарання уроках. Електронний ресурс — режим доступу http://gmm.vn.court.gov.ua/sud0205/analiz/30090/
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України
2
може бути звільнений. Пояснюється це тим, що за таких умов покарання не досягає мети, яка стоїть перед покаранням та кримінально-виконав- чим законодавством, тане може виконати завдань виправлення і ресо- ціалізації.
Як видно зі змісту закону, існує два види звільнення засуджених від відбування покарання за хворобою) звільнення у зв’язку з захворюванням психічною хворобою) звільнення у зв’язку з захворюванням іншою тяжкою хворобою.
Слід зазначити, що кожен з цих видів має свої специфічні риси. Зокрема, для звільнення засудженого, який захворів психічною хворобою необхідними умовами є те, щоб особа вже відбувала покарання на момент захворювання. Така редакція ст. 84 викликає запитання як бутив тому випадку, коли психічною хворобою захворіла особа під час вчинення злочину або яка знаходиться в місцях попереднього ув’язнення? Чи повинна вона там знаходитися, чекаючи на закінчення судового розгляду і постановлення вироку На це дивне положення вже звертали увагу при розгляді звільнення за хворобою. Алена сьогодні воно залишається відкритим, хоча здається, що винесення вироку і направлення до колонії особи з психічним захворюванням, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними, є дуже сумнівною практикою. Правильним є зміна редакції статті 84 КК України таким чином, щоб вона передбачала можливість звільнення особи, яка захворіла на психічну хворобу з ознаками втрати здібності усвідомлювати свої дії і керувати ними, від покарання на будь-якій стадії судового процесу або відбування покарання. Іншим специфічним моментом звільнення особи, яка захворіла психічною хворобою, є те, що за наявності достатніх доказів наявності такої хвороби суд зобов’язаний звільнити засудженого.
Що стосується звільнення засудженого, який захворів на іншу тяжку хворобу, то тут суттєвими ознаками є наступні злочин повинен бути фактично вчиненим саме цією особою або відносно цієї особи повинен бути постановлений вирок суду наявність іншої тяжкої хвороби, що перешкоджає відбуванню покарання особа може бути звільнена як від покарання, такі від подальшого його відбування. Як видно, цей вид звільнення є більш гуманним і особа може бути звільнена на будь-якій стадії
305
Скалько І. Смертна кара замість позбавлення волі. Електронний ресурс — режим доступу http://www.khpg.org/pda/index.php?id=1369037272

4 Звільнення від відбування покарання

кримінального процесу або виконання покарання. Але тут є інша особливість правового регулювання і застосування вказаних положень. На неї звертав увагу в своїй роботі Є. О. Письменський. Він, зокрема, відзначав у ч. 2 ст. 84 КК України мовиться про осіб, котрі після вчинення злочину або постановлення вироку захворіли натяжку хворобу. Із цього можна було б зробити висновок, що та особа, яка мала тяжку хворобу, вчиняючи злочинне може розраховувати на звільнення від покарання на підставі ч. 2 ст. 84 КК України. І далі автор наводив приклад з судової практики, який підтверджував саме таку практику правозастосування. Певним чином, логіка законодавця може бути визнана зрозумілою. Якщо на момент вчинення кримінального правопорушення особа вже була хворою, це означає, що вона має суспільно-небезпечні риси, є свідомою та має сили на вчинення кримінального правопорушення. Якщо після вчинення злочину стан особи погіршиться і вона у зв’язку з хворобою втратить суспіль- но-небезпечні риси, її може бути звільнено від відбування покарання.
Що до обов’язковості звільнення хворого засудженого, то законодавець залишає вирішення цього питання на розсуд суду. Тобто це є правом, а не обов’язком суду, на відміну від захворювання засудженого на психічну хворобу.
Підставою для порушення питання про можливість звільнення засудженого від відбування покарання за хворобою є факт захворювання засудженого на психічну або іншу тяжку хворобу, яка перешкоджає відбуванню покарання. Головною ознакою є те, що хвороба перешкоджає засудженому відбувати покарання. Мається на увазі, що стан захворювання таким чином змінює свідомість та поведінку засудженого, що він або перестає сприймати покарання як таке (психічна хвороба, або відносно нього, у зв’язку з фізичним станом, немає можливості в повному обсязі застосовувати покарання (інша тяжка хвороба. В таких випадках покарання не досягає мети виправлення і ресоціалізації ідо засудженого не можуть бути застосовані більшість з тих засобів виправлення і ресоціалізації, які передбачені кримінально-виконавчим законодавством.
Встановлення того, чи перешкоджає хвороба відбуттю покарання, є прерогативою суду. Загалом, цей критерій має як юридичну ознаку, такі медичну. За аналогією з визначенням осудності особи, юридична скла Письменський Є. О. Законодавчі та правозастосовні проблеми звільнення від покарання затяжкою хворобою (ч. 2 ст. 84 КК України) // Наук. вісник Дніпропетровського держ. універ. внутр. справ. — 2010. — № 3. — С. 230–238.
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України

дова полягає у встановлені того, чи має засуджений змогу усвідомлювати свої дії та керувати ними. Наявність медичної ознаки з’ясовується за допомогою встановлення наявності захворювання засудженого.
Медичне обстеження засуджених здійснюють спеціальні лікарські комісії, які існують в кримінально-виконавчих установах. Матеріали щодо психічнохворих розглядаються за наявності акта психіатричного обстеження засудженого в стаціонарних умовах психіатричної лікарні, акт затверджується судово-психіатричною експертною комісією.
Для визначення того, чиє хвороба, якою хворіє засуджений, такою, що перешкоджає відбуванню покарання, Державний департамент України з питань виконання покарань (що існував на той час) разом з Міністерством охорони здоров’я України спільним наказом № 3/6 від
18.01.2000 року затвердили перелік захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання. Лікарські комісії під час виявлення хвороб засуджених і надання висновків про їх звільнення керуються саме цим Переліком. Але 07.06.2004 р. Міністерство Юстиції України скасувало державну реєстрацію вказаного Переліку у зв’язку з тим, що підпункт 6.1.4 пункту 6.1 Переліку не відповідав чинному на той час Кримінально-проце- суальному кодексу України, Законам України Про попереднє ув’язнення» та Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз. Перелік заперечував можливість направлення і приймання до слідчих ізоляторів хворих з алкогольними психозами та осіб, які страждають тяжкими соматичними або інфекційними захворюваннями, особливо небезпечними, карантинними та такими, що характеризуються високою летальністю, контагіоз- ністю та можливістю епідемічного розповсюдження, утому числі хворих на активний туберкульоз. А норми законів Про попереднє ув’язненя» та Кримінально-процесуального кодексу на містили таких винятків. Відповідно до пункту 19 Постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня
1992 р. № 731 Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади нормативно-правовий акт, рішення про державну реєстрацію якого скасовано, виключається з державного реєстру через 15 днів після прий-
307
Під час підготовки до публікації цього видання Міністерством юстиції був прийнятий наказ, який змінив існуючий перелік захворювань на більш жорсткий. Детальніше про критику цього переліку ще на стадії його розробки диву розділі Реформування законодавства, що регулює медичне забезпечення засуджених».

4 Звільнення від відбування покарання
5
няття рішення про скасування його державної реєстрації, а у разі оскарження цього рішення — з дня отримання органом державної реєстрації позитивного висновку за результатами розгляду скарги. А пункт 20 цієї ж Постанови добавляє, що акт, виключений з державного реєстру, підлягає скасуванню органом, що його прийняв, протягом 5 днів з дня отримання повідомлення про виключення з державного реєстру. Отже, вказаний Перелік, хоча він і визначається як чинний у офіційній нормативній базі Верховної ради України, є таким, що підлягає скасуванню.
Але існує інший документ. Це Наказ МВС України від 13.05.1992 р. № 256 Про порядок представлення в суди матеріалів про звільнення від дальшого відбуття покарання засуджених, які захворіли натяжку хворобу. Цей документ також визначає перелік тяжких захворювань (за виключенням психічних захворювань) і містить Інструкцію про порядок медичного обстеження засуджених, які страждають тяжкими хворобами, та представлення на них матеріалів в суди про звільнення від дальшого відбуття покарання.
У будь-якому разі треба зазначити, що констатування у засудженого захворювання, яке включено до вказаного переліку, ще не означає безумовного звільнення такого засудженого від відбування покарання. Цепи- тання вирішує суд.
З урахуванням висновків лікарсько-трудової комісії (ЛТК) начальник установи (органу) виконання покарань готує та надсилає до суду подання про звільнення від відбування покарання. Разом з поданням до суду надсилаються висновок ЛТК й особова справа засудженого. У поданні також вказуються дані, які характеризують поведінку засудженого під час відбування покарання.
Подальший розгляд цього подання здійснює суд. При вирішенні питання про звільнення від відбування покарання за хворобою суд враховує тяжкість вчиненого злочину, характер захворювання, особу засудженого та інші обставини справи.
Зважаючи на нерозвинену практику застосування цього інституту, необхідно звернути увагу на постанови судів, які виносяться при розгляді подання про звільнення за хворобою. Тут питанням, яке потребують вирішення є критерій, що повинен бути визначальним для суду. Що повинно прийматися до уваги перш за все стан здоров’я засудженого чи збереження ним ознак суспільної небезпечності Зі змісту законодавства можна виділити два критерії, наявність яких повинен встановити суд. Це медичний критерій, який полягає в наявності у засудженого певного тяжкого
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України

захворювання, встановленого медичним висновком і того, що саме це захворювання перешкоджає відбуванню покарання засудженого. І другий критерій, це — встановлення наявності ознак позитивної або нейтральної поведінки. Цей, другий, критерій є цілком оціночним і суб’єктивним, але, як свідчить практика, саме він є основним. Наприклад, Європейський суд з прав людини, в контексті дотримання статей 2, 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, виокремлює трискладові, які необхідно розглядати під час вирішення питання про можливість звільнення засудженого за хворобою) медичний стан в’язня;
2) адекватність медичної допомоги, яка надається в умовах утримання) доцільність утримання з огляду на стан здоров’я заявника (зокрема, рішення від 28 березня 2006 року у справі Мельник проти
України»).
Отже, Європейський суд акцентує саме на стані здоров’я засудженого. Виходячи з тієї незначної кількості ухвал та постанов суду, які вдалося дослідити під час підготовки цієї статті, можна стверджувати, що суди України, як правило, досліджують два основні питання) наявність хвороби у засудженого, його фізичний стан, можливості лікування в колонії та) поведінка засудженого під час відбування покарання, його ставлення до заходів колонії та лікування.
Ці два моменти досліджуються у взаємозв’язку, і на їх підставі приймається остаточне рішення. Така практика є цілком зрозумілою, оскільки ст. 84 КК України вимагає від суду дослідження саме цих питань і Постанова Пленум Верховного суду України № 8 від 28.09.73 Про практику застосування судами законодавства про звільнення від відбуття покарання засуджених, які захворіли натяжку хворобу ставить аналогічні вимоги до процесуальних дій суду під час розгляду подання про звільнення за хворобою. Як свідчать винесені ухвали, суди найчастіше все ж таки спираються на інформацію щодо поведінки засудженого під час відбування покарання і саме її розглядають як вирішальний фактор для надання згоди на звільнення засудженого. Навіть у випадках захворювання
308
Ухвали і постанови судів різних регіонів з питань звільнення засуджених за хворобою. Електронний ресурс — режим доступу http://pravoscope.com//vidpr- kriminalne/act-звільнення+за+хворобою-q/section-acts

4 Звільнення від відбування покарання


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   32   33   34   35   36   37   38   39   ...   46


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал