Дотримання прав люДини у пенітенціарній системі україни ХаркіВ «праВа людини»




Сторінка34/46
Дата конвертації25.12.2016
Розмір4.69 Mb.
1   ...   30   31   32   33   34   35   36   37   ...   46

категорія, а готовність до правослухняної самокерованої поведінки має сенсу соціальному аспекті
284
У юридичній літературі, а також джерелах з психології, педагогіки висловлюються сумніви в об’єктивності критеріїв виправлення, посилаючись нате, що вони не можуть з необхідною точністю встановити як факт виправлення, такі факт становлення засудженого на шлях виправлення. Наприклад, ЕТ. Борисов указує, що зразкова поведінка і сумлінне ставлення до праці можуть бути не тільки результатом виправлення засудженого, ай формою пристосування засудженого, який не виправився
285
Такої думки також дотримуються 84,2% практичних працівників УВП, опитаних нами. Водночас, 45,5% опитаних нами практичних працівників органів та УВП вважають, що основними показниками становлення на шлях виправлення мають бути відсутність стягнень протягом останніх шести місяців та сумлінне ставлення до праці та навчання 15,8% вважають, що достатньо відсутності стягнень протягом останніх шести місяців 34,7% опитаних до такого показника віднесли сумлінне ставлення до праці, навчання решта 4% вважають основними інші показники. Отже, 34,7% опитаних допускають наявність стягнень у засуджених протягом останніх шести місяців перед звільненням, а головним критерієм вважають сумлінне ставлення до праці. Безумовно, важко зрозуміти, наскільки засуджений відвертий у своїх вчинках і якою мірою вони відображають його дійсні наміри та мету. Однак незважаючи на це, принцип індивідуалізації покарання не порушується, оскільки теорія кримінального права виходить із положення, відповідно до якого людину судять за її вчинки, а не за її думки. Поведінка є практично єдиним критерієм, за яким оцінюється ступінь відповідності дій людини вимогам, що пред’являються до неї збоку суспільства, і рівень готовності особи вести із цим суспільством конструктивний діалог.
Яким же чином нині намагаються проводити оцінку ступеня виправлення Актами нормативного характеру, в яких зроблено спробу хоча б приблизно окреслити єдині підходи до визначення ступеня виправлення засуджених, є Методичні рекомендації щодо організації роботи,
284
Кудрявцев В. Н. Генезис преступления : монография / В. Н. Кудрявцев. — М. : Изд. группа «Форум-ИнфраМ», 1998. — С. 196.
285
Борисов Э. Т. Основания условно-досрочного освобождения и замены наказания более мягким : автореф. дис... канд. юрид. наук : 12.00.08 / Э. Т. Борисов ; Моск. гос. унт. — МС Звільнення від відбування покарання

пов’язаної із застосуванням до осіб, позбавлених волі, умовно-достро- кового звільнення від відбування покарання, Методичні рекомендації з організації роботи, пов’язаної із забезпеченням прогресивної системи відбування покарання в установах виконання покарань, та Методичні рекомендації по складанню характеристик на засуджених, розроблені фахівцями ДПтС України. Згідно із цими рекомендаціями найвищий ступінь виправлення засудженого (засуджений довів своє виправлення) передбачає такі змінив поведінці та його особистості, які дають підстави вважати, що засуджений у разі звільнення спроможний свідомо дотримуватись соціальних норм життя у суспільстві тане має установок на повернення до злочинної діяльності. Аналізуючи існуючі критерії оцінки виправлення, наведені в Методичних рекомендаціях з організації роботи, пов’язаної із забезпеченням прогресивної системи відбування покарання в установах виконання покарань, доцільно зазначити, що ані чинне законодавство, ані рекомендації не роз’яснюють, як саме оцінювати поведінку засудженого за визначеними показниками вони дають лише загальне уявлення про моменти, які необхідно врахувати. Тому на практиці оцінка зводиться до простої констатації обставин. Існуючі критерії, якими керується адміністрація УВП, є такими) визнання засудженим своєї вини у вчиненому злочині та щире каяття. Якщо на момент засудження людина не розкаялась — це вважається негативним фактором. При цьому жодним чином не враховується, що зі станом національної системи правосуддя далеко не всі вироки винесено із дотриманням принципів законності та обґрунтованості. І чи можна у такому випадку вважати визнання вини позитивним моментом Видається, що аж ніяк. Крім того, переважна більшість засуджених розкаюються у вчиненому злочині з метою пом’якшити відповідальність, а щирість таких покаянь ніяк не перевіряється) недопущення протягом року порушень установленого порядку відбування покарань або дострокове зняття раніше накладеного стягнення, після чого минуло не менше шести місяців. Цей критерій також є суто формальним, оскільки не завжди відсутність стягнень (а рівно — і їх наявність) свідчить про позитивні (чи нега-
286
Методичні рекомендації щодо організації в установах кримінально-виконавчої системи роботи, пов’язаної із застосуванням до осіб, позбавлених волі, умовно-до- строкового звільнення від відбування покарання. — К. : ДДУПВП, 2005. — 25 с.
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України

тивні) зміни особистості. Це може бути реакція надії адміністрації установи, прояв слабини характеру або взагалі звичайне пристосування) відмова від негативних зв’язків із кримінальним оточенням та впливу злочинної моралі прийняття письмового зобов’язання про правослухняну поведінку. На нашу думку, цей показник ні про що не свідчить яким чином, перебуваючи в місцях позбавлення волі, можна підтвердити реальність такої відмови та правдивість зобов’язання? Складається враження, що таким чином адміністрація УВП, навпаки, створює умови для виховання засуджених в дусі злочинних традицій, намагаючись поставити до себе на службу злочинні поняття) добросовісна та чесна праця, виконання норм виробітку та прагнення до отримання або підвищення професійного та освітнього рівня, наявність робітничої професії, кваліфікація. Необхідність оцінки саме цих показників може бути реальною тільки у випадку, коли в колонії створені умови для підвищення (отримання кваліфікації, а також умови для обрання різних видів праці. У нинішньому викладенні право засуджених на вільне обрання діяльності з невідомих причин обмежується виключно робітничими напрямами. Відносно норм виробітку — теж спірне питання, бо практика свідчить про їх невиправдану недосяжність, а також про відсутність належних умов для праці) ступінь суспільної небезпечності засудженого зазвичай оцінюється виключно за тяжкістю вчиненого злочину відповідно до ст. 12 КК України і тому також є суто формальним. Не завжди особи, що були засуджені затяжкі чи особливо тяжкі злочини, є більш небезпечними, ніж ті, хто вчинив менш тяжкі їх різновиди. Ступінь суспільної небезпечності — це комплексний показник, який має встановлюватись на підставі сукупності даних про особу, вчинене діяння (включаючи і його мотиви, поведінку тощо. Алена практиці цього не робиться, тому даний критерій залишається формальним) наміри засудженого на подальше відбуття покарання, можливість самостійно дотримуватись вимог режиму в умовах ізоляції та обмеженого нагляду. Ця інформація, як правило, встановлюється уході бесіди із засудженим і тому в переважній більшості випад-

4 Звільнення від відбування покарання

ків відповідає очікуванням адміністрації установи (у разі перспективи позитивних зміну всіх засуджених — плани теж позитивні та навпаки) наявність даних, які свідчать про можливість або наміри вчинення втечі. Має встановлюватись даними про перебування у розшуку під час слідства, минуле дезертирство зі Збройних Сил тощо. Це спірний критерій, оскільки не враховує обставини та підстави оголошення особи в розшук, який може бути спричинений аж ніяк не переховуванням особи, а, приміром, відсутністю даних про її нове місце проживання, виїзд з інших поважних обставин з місця проживання. Для адміністрації найбільш переконливим аргументом є саме відмітка про розшук або її відсутність) ступінь алкогольної, наркотичної чи токсикологічної залежності. Вельми неясний показник через відсутність критеріїв визначення такого ступеня та його впливу на оцінку виправлення) стан здоров’я та працездатність засудженого. Оскільки правила тлумачення цього показника не наведені у жодному документі, на практиці трапляються випадки відмову заміні невідбутої частини покарання більш м’яким або умовно-дострокового звільнення через наявність у засудженого хвороби, утому числі й невиліковної (ВІЛ, СНІД, туберкульоз тощо. На нашу думку, такий підхід є неприпустимим) соціальне оточення засудженого, сімейний стан та родинні зв’яз- ки. Безумовно, ці обставини мають ураховуватись, але необхідно визначити алгоритм цього. Відсутність рідних не може бути фактором, який стає на перешкоді поліпшенню становища засудженого. Водночас ця інформація лише надає уявлення про можливу адаптацію після звільнення, але ж ніяк не про ступінь виправлення) віддаленість дільниці соціальної реабілітації від місця проживання засудженого та ймовірності впливу цього фактора на його поведінку. Даний показник нині ніяк не оцінюється, можливо, через висновок практиків щодо його сумнівної цінності, оскільки він жодним чином не впливає на виправлення особи.
Отож, нормативне регулювання та практика оцінки ступеня виправлення особи потребують удосконалення та приведення у відповідність до реалій сьогодення, які безпосередньо процедура розгляду й подання до суду матеріалів на засуджених.
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України
0
Аналіз показує, що наведені критерії, незважаючи на їхню уявну розгалуженість, не відповідають висунутим до них вимогам, зокрема вони не можуть бути виміряні у будь-яких кількісних одиницях виміру між названими характеристиками поведінки засудженого не завжди спостерігається достатньо стійкий та помітний зв’язок; використання їх як критерію оцінки не є простим деякі з них не вирізняються узгодженістю та об’єктивністю. Так, майже у всіх установах (за невеликим винятком) характеристики на засуджених, які подаються на розгляд, складаються за однією формою (шаблоном) тане містять чіткої та концентрованої інформації про поведінку особи. До речі, зразки різноманітних формулювань, які можуть застосовуватись у характеристиках, наведені у Методичних рекомендаціях по складанню характеристик на засуджених, що накладає певний штамп на оцінку виправлення конкретного засудженого.
У деяких випадках у цих документах лише констатуються обставини, що мають значення для розв’язання того чи іншого питання, без аналізу причин їх виникнення. Індивідуальні програми, що повинні максимально відображати процес виправлення, ведуться формально. Переважна більшість, умовно кажучи, виховних заходів зводиться до однієї-двох бесід нарік. Рекомендації психолога установи, що мають практично визначальне значення для оцінки ступеня виправлення особи через психологічний підхід до цього інституту, закріплений уст КВК України, зазвичай є стислою характеристикою темпераменту особи, роздрукованою на комп’ютері та долученою до програми. Навіть у тих випадках, коли психолог усе ж таки надає ті чи інші пропозиції, вони, як правило, жодним чином не враховуються у практиці роботи із засудженим (принаймні це ніяк не відображається у програмі).
У результаті адміністрація установ виконання покарань, представляючи особу до застосування тієї чи іншої заохочувальної норми, не може чітко визначити підстави та обґрунтувати доведення засудженим відповідного ступеня виправлення, внаслідок чого трапляються випадки або застосування умовно-дострокового звільнення осіб, які не довели свого виправлення, або навпаки, відмова особам, які таке виправлення в ціло-
287
Приміром, у характеристиці на засудженого К. адміністрація установи вказала позовне відшкодував. У подальшому нами було з’ясовано, що К. бажав сплатити цей платіжне витрачав грошові кошти, що надходили на його особовий рахунок, проте утримання не було здійснене не з вини засудженого, а виключно на тій підставі, що виконавчий лист до колонії не надійшов.

4 Звільнення від відбування покарання
1
му довели, проте не звільняються через помилки представників адміністрації установи та нездатність підготовки необхідних документів потрібної якості (що ще гірше. Водночас, незадовільний стан роботи з документами створює перешкоди для об’єктивного розгляду справ засуджених в судах та інколи призводить до прийняття необґрунтованих та незаконних судових рішень, які скасовуються судами вищих інстанцій.
Невизначеність супроводжується численними фактами, що підтверджують корупційну спрямованість персоналу установ виконання покарань. У засобах масової інформації ця проблема висвітлюється наступним чином При цьому одним із лідерів по виникненню корупційних схем залишається інститут умовно-дострокового звільнення. За можливість виходу на свободу, раніше визначеного вироком суду терміну, засуджені віддавали від 1800 до 4800 гривень. Всі пожертвувані кошти отримували не працівники суду, які мали приймати рішення про застосування умовно-дострокового звільнення а співробітники установ виконання покарань, які лише готують відповідні матеріали. Зрозуміло, що це лише верхівка айсбергу, що доволі чітко сигналізує про обсяги корупційних заробітків, посадових осіб, наділених правом застосування до засуджених заходів заохочення і стягнення, які здебільшого і визначають в подальшому рішення суду. Власниками цього дорогоцінного права є начальники установ, або особи, які виконують їх обов’язки, заступники начальника колонії та начальники відділень соціально-психологічної служби колонії. На останніх покладено обов’язок підготовки документів, які направляються до суду. Зазначені документи розробляються, виходячи із відомостей про поведінку засудженого, та матеріалів особової справи, які і містять перелік заходів заохочення або стягнення. На підставі цих даних, суд приймає рішення. Саме підготовка цих документів, з урахуванням побажань засуджених, іноді і приносить додатковий прибуток відповідальним працівникам установи»
288
За даними ДПтСУ, майже половина всіх корупційних діянь зазвичай пов’язана саме з розглядом питань умовно-дострокового звільнення або заміни невідбутої частини покарання більш м’яким
289
. При цьому пере Кого насправді може збагатити амністія або скільки коштує свобода в Україні // http://newcitizen.org.ua/content/кого-насправді-може-збагатити-амністія-або- скільки-коштує-свобода-в-україні
289
Інформація щодо результатів роботи підрозділів з питань запобігання та протидії корупції і внутрішньої безпеки територіальних органів управління Державного
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України
2
важна більшість цих справ пов’язана саме з наданням позитивної оцінки поведінки засудженого, а точніше — відображення такої оцінки у відповідних матеріалах.
У таких умовах особливого значення набуває судова практика, яка покликана встановити певні орієнтири для практичної діяльності, зокрема, щодо здійснення оцінки виправлення засуджених. Безперечно, можна стверджувати, що в Україні не існує судового прецеденту як джерела права (за винятком рішень Європейського Суду з прав людини, а отже вплив судової практики на діяльність органів і установ виконання не слід називати визначальним. Однак відомо, що результат розв’язання судом того чи іншого питання завжди відбивається на правозастосувані, оскільки мимоволі скеровує діяльність відповідних органів і посадових осіб. У правовій літературі судову практику зазвичай відносять до допоміжного джерела права, оскільки об’єктивно спостерігається явне зростання ролі судового прецеденту в правотворчій діяльності держави, чому сприяють:
а) недосконалість законодавства (суперечності і прогалини в ньому);
б) піднесення третьої влади — судової, що дозволила суддям розробляти принципові рішення, уточнювати положення закону таким чином, що народжуються нові норми, так звані право- положення судової практики. Вони в основному е результатом діяльності суддів касаційних судів як вищих судових інстанцій. Підтвердження чи скасування касаційним судом судових рішень, особливо прийнятих на основі аналогії або загальних принципів, може сприйматися іншими судами при рішенні подібних справ як фактичний прецедент. Норми — правоположення судової практики повинні враховуватися всіма юристами, що застосовують право, з цією метою вони публікуються в судових збірниках і довідниках. Фахівці звертають увагу, що, використовуючи казуїстичний підхід, судді нерідко виступають заступниками законодавця, особливо тоді, коли законодавець широко сформулював норми права і тим самим відкрив простір для розширювального тлумачення і творчості
290
департаменту України з питань виконання покарань за I квартал 2011 року //http://
www.kvs.gov.ua/punish/control/uk/publish/printable_article?art_id=82060.
290
Хорошковська Д. Ю. Роль судової практики в системі джерел права України теоре- тико-правове дослідження праву Текст : Дис... канд. юрид. наук : 12.00.01 / Д. Ю. Хо- рошковська. — К Інст. законод. Верх. Ради Укр., 2006. — 194 с.

4 Звільнення від відбування покарання

У той же час судова практика в питаннях оцінки ступеня виправлення засуджених та застосування до них заохочувальних норм є доволі неоднозначною, вирішуючи по-різному схожі (практично тотожні) питання. Такий висновок напрошується за результатами аналізу рішень судових органів різного рівняв яких, зокрема, робиться висновок про відмову у застосуванні умовно-дострокового звільнення з огляду на відсутність доказів виправлення особи з таких підстав. Факти притягнення засудженого до дисциплінарної відповідальності в період відбування покарання, навіть за умови їх погашення або зняття у встановленому законом порядку наявність у засудженого О.
4 стягнень за порушення режиму утримання, які отриманні в період відбування покарання, незважаючи на їх погашення, свідчать про неможливість задоволення подання. Така практика не відповідає чинному законодавству, оскільки у п. 14 ст. 134 КВК України чітко та недвозначно зазначено Якщо протягом шести місяців з дня відбуття стягнення засуджений не буде підданий новому стягненню, він визнається таким, що немає стягнення. Доволі часто не береться до уваги й те, що чинним КВК України, на відміну від раніше діючого ВТК, встановлено скорочений термін для погашення дисциплінарних стягнень — 6 місяців проти 1 року.
Видається, що при оцінці ступеня виправлення засуджених необхідно приймати до уваги й те, що адміністрація установ виконання покарань фактично зобов’язана застосовувати до засуджених заходи виховного впливу, до числа яких відносяться й заходи стягнення — стимули поведінки, що носять негативний характер (курсив мій — І. Я. Крім того, наявність стягнень не є однозначним доказом того, що особа нестала чи не довела своє виправлення, бона поведінку засудженого впливає ціла купа різних чинників, переважна більшість яких взагалі не залежить від волі такої особи. Безумовно, дані про притягнення засудженого в минулому до дисциплінарної відповідальності повинні братися до уваги, проте лише з метою підтвердження висновку про наявність динаміки у поведінці засудженого (курсив мій — І. Я. Виходячи з цієї посилки не можна стверджувати, що заохочувальні норми мають застосовуватись лише до тих осіб, які жодного разу не притягувались до дисциплінарної відповідальності,
291
Примітка наведено витяги з судових рішень, розміщених в Єдиному державному реєстрі судових рішень з загальним доступом з дотриманням стилістики Ухвала від 05 червня 2007 р. // http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/2093956.
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України

оскільки подібний висновок невиправдано обмежує законні інтереси осіб, які відбувають кримінальні покарання. Незалучення засудженого до праці та невиплата ним позову. Приклад За час відбування покарання засуджений цивільний позов в сумі
20 000 грн. не відшкодував. Засуджений на добровільних засадах працює робітником по благоустрою об`єктів комунально-побутового призначення, сумлінно ставиться до виконання своїх обов`язків.(...) Заслухавши представника установи, думку прокурора, засудженого, оглянувши матеріали подання та особової справи, суд вважає, що подання задоволенню не підлягає, виходячи зі слідуючого: засуджений має позов в сумі
43 187 грн. 98 коп...»
294
Дійсно, чинне законодавство говорить проте, що засуджений має довести своє виправлення чесним ставлення до праці. Ця формула закону іноді суттєво викривлюється, зокрема, у випадках, коли таке відношення до праці розуміється як систематичне виконання та перевиконання норм виробітку. Безперечно, праця особи може оцінюватись за її кількісними та якісними показниками. Проте не завжди засуджений може виконати встановлені для нього норми зоб єктивним тане залежних від його волі причин фізичний стан, кваліфікація, трудові навички, погана забезпеченість приладдям, сировиною та навіть й самим обсягом роботи. Тому найважливішого значення при оцінці ставлення до праці набуває непросте виконання чи невиконання встановлених норма причини цього.
Як показало дослідження матеріалів справи за першим з названих нами випадків судової відмови, засуджений провів в місцях позбавлення волі чотири роки, а його середній заробіток складав близько 300 грн. на місяць, оскільки в установі була відсутня робота. За таких умов він ніяк не мав можливості сплатити повністю позов. Практика доводить, що далеко не завжди невиконання норм виробітку свідчить про небажання засуджених працювати. З іншого боку, рекордні показники результатів праці також не доводять однозначно дійсно сумлінне ставлення до неї. У ситуації, коли роботою забезпечено близько третини всіх засуджених, під добросовісним ставлення до праці необхідно розуміти й згоду таких осібна виконання неоплачуваних робіт з благоустрою, самостійну творчу
293
Постанова від 23 січня 2007 р. // http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/527747 294
Постанова від 26.05.2011 р. // http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/16074192

4 Звільнення від відбування покарання
5
діяльність, виробництво предметів народного вжитку тощо. Відвідування занять з професійного чи загальноосвітнього навчання та задовільна успішність з наявних дисциплін також може служити доказом добросовісного ставлення до праці. Натомість близько 40% засуджених не сплачують позов з незалежних від них причин, але саме останній не впливають на прийняття рішення щодо їх умовно-дострокового звільнення або заміни покарання на більше м’яке.
3. Факт звільнення в минулому умовно-достроково та вчинення злочину в період невідбутої частини строку покарання. Приклад Наведене свідчить, що засуджений своє виправлення не довів, раніше один раз судимий, скоїв тяжкий злочин, кінець строку відбування покарання настає уроці, раніше звільнявся умовно-достроково, тому немає підстав для його умовно-дострокового звільнення від невідбутої частини покарання. За своєю суттю умовно-дострокове звільнення від відбування покарання — це вияв гуманізму збоку держави, це шанс, який повинен мати можливість отримати кожен засуджений. І той факт, що раніше особа не виправдала сподівання тане виконала узяті обов’язки не може залишатися без уваги, оскільки рецидив (та суспільна небезпечність) серед таких осіб значно вища. Тобто, найбільш небезпечними з точки зору можливого ризикує особи, які вчинили новий злочин в період невідбу- тої частини строку покарання за попереднім вироком. Однак сам по собі цей факторне може визначати прийняте рішення, оскільки неможливо достовірно стверджувати, що новим наданим шансом засуджений не скористається. Відсутність довідок про місце роботи та проживання після звільнення. Як показує аналіз особових справ засуджених, матеріали на них взагалі не подають на розгляд комісії установи, а, тим більше до суду, без наявності зазначених довідок. За своєю суттю ці документи переважно носять чисто формальний характер, оскільки зрозуміло, що роботодавець не може гарантувати працевлаштування людині, яку він навіть не бачив. Наявність таких довідок свідчить про існування підтримки засуджених збоку рідних або інших осіб, що, безумовно, доводить можливість спрощення процесу його подальшої адаптації в суспільство. Разом із тим, необхідно відзначити, що відсутність названих документів, як прямо зазначено у п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від
295
Постанова від 13 серпня 2010 р. // http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/11816222
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   30   31   32   33   34   35   36   37   ...   46


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал