Дотримання прав люДини у пенітенціарній системі україни ХаркіВ «праВа людини»



Pdf просмотр
Сторінка32/46
Дата конвертації25.12.2016
Розмір4.69 Mb.
1   ...   28   29   30   31   32   33   34   35   ...   46
15
ще таку форму як повідомлення. Однак цьому поняттю не наводиться тлумачення, а розміщується він скрізь по тексту Порядку в дужках одразу після вказівки про заяву. Дещо більш конкретно перелік приводів для вжиття заходів щодо забезпечення безпеки розкрито в розділі присвяченому забезпеченню безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві та тримаються в установах виконання покарань і слідчих ізоляторах. Зокрема, поряд з заявою приводом визнається звернення керівника відповідного державного органу та отримання оперативної та іншої інформації про наявність загрози життю, здоров’ю, житлу і майну зазначених осіб. Однак, вказівка на це міститься не в загальних положеннях, атому застосування цього переліку не є можливим до всіх засуджених, якім загрожує небезпека, і які не беруть участь у кримінальному судочинстві. Отже прийнятий нещодавно відомчий нормативно-правовий акт також чітко не розв’язує зазначену проблему, тому вона вочевидь вимагає подальшого опрацювання, та закріплення саме у КВК України.
Зазвичай як безпечне місце для переведення засуджених використовують карцер або наявні вільні камери. На розсуд адміністрації можуть використовуватися й інші місця. Перебування засудженого в такій камері чи карцері ніяких додаткових обмежень для нього не передбачає він користується всіма належними йому правами. Переведення засуджених у безпечне місце відбувається на підставі мотивованої постанови начальника установи на строк до 30 діб, а в екстрених випадках — оперативним черговим до прибуття начальника, але не більше ніжна год.
274
. Начальник арештного дому зобов’язаний досконально розібратися у ситуації, що склалася, з’ясувати причини виникнення загрози, виявити учасників конфлікту та його організаторів. Залежно від результатів розгляду й оцінки сутності конфлікту начальник приймає конкретне рішення стосовно заходів, що усувають загрозу особистій безпеці засудженого. У разі безуспішності заходів із забезпечення особистої безпеки засудженого начальник арештного дому приймає рішення про його переведення до іншого арештного дому. Можливість такого переміщення закріплена в ст. 50 КВК України, де вказано, що засуджені до арешту відбувають весь строк покарання
274
Кримінально-виконавче право України : навч. посіб. / за ред. ТА. Денисової. — К. : Істина, 2008. — С. 51.
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України
1
в одному арештному домі, але переведення засудженого до арешту з одного арештного дому до іншого допускається для забезпечення його безпеки.
Теоретично заходи із забезпечення особистої безпеки засудженого можуть включати також переведення до іншого арештного домуй тих осіб, які створюють загрозу. Тому з урахуванням положень кримінально- виконавчого законодавства констатуємо, що закон передбачає три види наслідків переведення засудженого в безпечне місце:
а) переведення особи назад до звичайної камери у випадку відпадання загрози її особистій безпеці;
б) переведення засудженого до іншого арештного дому;
в) переведення до іншого арештного дому осіб, які загрожують особистій безпеці засудженого.
Під правом засудженого до арешту на особисту безпеку розуміється можливість захисту від загрози його життю чи здоров’ю, що зумовлена наявністю такої загрози, й може виявлятися в переміщенні його в безпечне місце або в застосуванні інших заходів, утому числі переведення до іншого арештного дому, реалізація яких має здійснюватися за заявою самого засудженого або з ініціативи адміністрації арештного дому з попереднім отриманням письмової згоди цієї особи щодо таких дій. Забезпечення особистої безпеки засудженого має бути одним з пріоритетних напрямків діяльності адміністрації установи.
Із правом засуджених на особисту безпеку тісно пов’язано їх право на охорону здоров’я в обсязі, встановленому Основами законодавства України про охорону здоров’я, за винятком обмежень, передбачених законом. Охорона здоров’я забезпечується системою медико-санітарних оздоровчо-профілактичних заходів. Амбулаторна медична допомога засудженим, які відбувають покарання у виді арешту, надається медичними частинами арештного дому чи слідчого ізолятора в порядку, встановленому нормативно-правовими актами з питань медико-санітарного забезпечення осіб, які тримаються у слідчих ізоляторах та установах виконання покарань. Крім того, з огляду на ч. 5 ст. 8 КВК України охорона здоров’я засуджених до арешту забезпечується поєднанням як безоплатних, такі платних форм медичної допомоги Кримінально-виконавчий кодекс України : наук.-практ. комент. / за заг. ред. АХ. Сте- панюка. — Вид. е, допов. і переробл. — Х. : Одіссей, 2008. — С. 191.

3 Проблеми забезпечення правового статусу засуджених
1
Право на охорону здоров’я не можна зводити лише до надання медичної допомоги засудженим. Їх належне здоров’я залежить також від створених для них умов життя, втому числі побутових і харчування. Підрив здоров’я засуджених об’єктивно пов’язаний з поганими умовами відбування покарання. Отже, забезпечення їх права на здоров’я передбачає не лише налагодження медичного обслуговування хворих і надання їм відповідної санітарно-профілактичної допомоги, ай створення необхідних з точки зору підтримки їх здоров’я матеріальних і побутових умов. Враховуючи той факт, що нині арештні доми розташовані на базі УВП різних видів та СІЗО, забезпечення їх медичних прав відбувається на такому самому часто низькому рівні, які скрізь в кримінально-виконавчій системі.
Як ми вже зазначали, змінами до КВК України від 8 квітня 2014 р. було розширено перелік права засуджених до арешту. Окремі з них були закріплені вперше, чим значно змінили обсяг правообмежень засуджених до арешту. Деякі права були перенесені з підзаконних актів, окремі з цих прав були закріплені в КВК України з певним уточненням. До таких прав можна віднести і право на одержання та відправлення листів та телеграм без обмеження їх кількості. Частково це право раніше вже було закріплено в п. 18 попередніх Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань 2003 р. Однак в цьому пункті підзаконного акту вказувалось лишена право одержувати листи, без вказівки на отримання телеграм. В оновленому варіантів переліку прав засуджених про направлення та отримання телеграм взагалі не вказується. В оновленій редакції КВК України даний пункт викладено з вказівкою на можливість отримання телеграм, майже в тотожній формі, як це закріплено щодо засуджених до позбавлення волі. І хоча в сучасних умовах телеграмний зв’язок майже не використовується, позитивним слід відмітити розширення практики використання одноманітної термінології в різних розділах КВК України. Крім того показово, що вказане корегування тексту Кодексу було здійснено відповідно до раніше направленого до Верховної Ради України автором цього підрозділу проекту Закону України Про внесення змін до статті 51 Кримінально-виконавчого кодексу України (щодо гуманізації порядку і умов виконання покарання у виді арешту, у якому й було запропоновано ст. 51 КВК України доповнити, серед іншого, й положенням про можливість отримання та відправлення не лише листів, ай телег-
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України
1
рам. Цей факт дає сподівання, що згодом громадськість отримує реальну можливість сприяти удосконаленню законодавчих приписів.
Відправлення листів засуджені здійснюють за власний кошт. При цьому як їх відправлення, такі отримання відбувається тільки через адміністрацію арештного дому. За загальним правилом, засуджені передають листи в незапечатаному вигляді для відправлення представникам адміністрації, проте передбаченій винятки із цього правила. Таку оновленій редакції ст. 51 КВК України закріплено право засуджених до арешту звертатися з пропозиціями, заявами і скаргами до державних органів, громадських організацій ідо службових осіб. Уданій нормі зазначено наступне Кореспонденція, яку засуджені адресують Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, Європейському суду з прав людини, а також іншим відповідним органам міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, уповноваженим особам таких міжнародних організацій, прокурору, захиснику у справі, який здійснює свої повноваження відповідно до статті 44 Кримінального процесуального кодексу України, перегляду не підлягає і надсилається за адресою протягом доби з часу її подання. Кореспонденція, яку засуджені одержують від зазначених органів та осіб, перегляду не підлягає. Формулювання цього пункту також було дослівно перенесено з раніше направленого на адресу Верховної Ради України законопроекту, тим самим засудженим до арешту було надано додаткові гарантії на реалізацію їх права на звернення.
Засуджені до арешту володіють також правом витрачати для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби гроші в сумі до сімдесяти відсотків мінімального розміру заробітної платина місяць (абз. 3 ч. 3 ст. 51 КВК України. Одразу слід наголосити на тому, що це загальне положення. Засудженим інвалідам першої групи дозволяється витрачати й 100% указаної суми. Підвищений обсяг коштів для використання засудженим до арешту інвалідам першої групи є новелою для КВК України, це положення було закріплено з внесенням змін від 8 квітня 2014 р. Законодавцем також було вирішено питання що робити, якщо засуджений не скористався або скористався неповною мірою своїм правом на придбання продуктів харчування і предметів першої потреби У КВК України зазначено, що у разі, коли дозволені кошти не витрачено протягом місяця, засуджені можуть купувати продукти харчування і предмети першої необхідності на невитрачену суму в наступні місяці.

3 Проблеми забезпечення правового статусу засуджених
1
Оскільки засуджених до арешту не виводять з камерних приміщень, продукти харчування і предмети першої потреби для них купують начальники відділень за їх заявою, погодженою з начальником арештного дому. Для цього кожному засудженому видаються для заповнення блан- ки-заяви.
Слід зауважити, що фактично, в реалізації права засуджених до арешту на придбання продуктів харчування і предметів першої потреби є значні складнощі, так само які у засуджених до позбавлення волі, і в першу чергу через брак коштів на особових рахунках.
Як ми вже зазначали, текст КВК України, значно змінився після внесення змін до нього 8 квітня 2014 р. Окремі з закріплених норм мають суттєве позитивне значення, однак поряд з цим, текст КВК України в окремих положеннях відредаговано невдало, що проявляється в наявності низки повторів. Так, зокрема, в абз. 3 ч. 3 ст. 51 КВК України вказано засуджені мають право. витрачати на місяць для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби гроші в сумі до сімдесяти відсотків мінімального розміру заробітної плати, а засуджені інваліди першої групи — до ста відсотків мінімального розміру заробітної плати. У разі, коли дозволені кошти не витрачено протягом місяця, засуджені можуть купувати продукти харчування і предмети першої необхідності на невитрачену суму в наступні місяці. В наступній частині цієї ж статті вказане положення майже дослівно продубльовано: засуджені мають право витрачати на місяць для придбання продуктів харчування, літератури, письмового приладдя і предметів першої потреби гроші в сумі до сімдесяти відсотків мінімального розміру заробітної плати. Безумовно, такі помилки в законодавстві не несуть безпосередньої шкоди організації процесу виконання-відбування арешту, втім, враховуючи, що вони допущені у профільному кодексі, їх необхідно якнайскоріше виправити.
Засудженим до арешту також гарантується право на побачення з адвокатом. Зважаючи на положення ст. 110 КВК України, можна вести мову про необмеженість кількості і тривалості таких побачень. Проте здійснення даного права засудженими до арешту дещо обмежена, що пов’язано з відсутністю законодавчо визначеного механізму надання правової допомоги, до того ж ще й ускладнено специфікою виконан- ня-відбування покарання у виді арешту. Однією з основних ознак будь- якого права є те, що йому завжди кореспондує відповідний обов’язок
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України
20
державного органу або посадової особи. Але, проголошуючи право засуджених на правову допомогу, КВК України нічого не зазначає про обов’язок адміністрації установи виконання покарань забезпечувати надання такої допомоги. Про нього не згадується й серед закріплених в законодавстві обов’язків посадових і службових осіб органів та установ виконання покарань. Єдиним приписом, з якого з певною часткою умовності вбачається обов’язок адміністрації забезпечувати реалізацію права на правову допомогу, є ч. 15 ст. 134 КВК України, у якій закріплено При накладанні стягнення на засудженого адміністрація колонії надає йому можливість у встановленому порядку повідомити про це близьких родичів, адвоката або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. Проте порядок такого повідомлення ніяким актом теж не встановлено, в результаті чого ця законодавча нормана практиці не виконується
276
Стаття 110 КВК України закріплює, що для одержання правової допомоги засудженому надається побачення з адвокатом за письмовою заявою самого засудженого, його родичів або громадської організації. Але для реалізації цієї норми необхідно спочатку вступити в контакт з тим же адвокатом, з рідними чи громадською організацією. Реалізація цього права засуджених до арешту в окремих випадках значно обмежена, зокрема тими, хто перебувають у карцері, адже згідно з Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань засуджені, які перебувають у карцері, значно обмежені в можливості комунікації. За отриманими нами даними, у більшості випадків до засуджених до арешту застосовується саме цей вид стягнення. У засуджених до арешту виникають й інші складності з реалізацією вказаного права, які майже тотожні проблемам що виникають у засуджених до позбавлення волі, про що більш детально розкрито в. розділі.
З моменту введення арешту до системи покарань засуджені відбували його в доволі суворих умовах. За умови неврахування короткості строків цього покарання, умови були навіть більш суворі аніж у засуджених до довічного позбавлення волі. Однак з прийняттям останніх змін до КВК України режим тримання засуджених до арешту став
276
Яковець І. Забезпечення права на правову допомогу Електронний ресурс / І. Яко- вець // Права людини в Україні : інформ. портал Харк. правозах. групи. — Режим доступу : www.khpg.org/index.php?id=1239798587. — Заголовок з екрана.

3 Проблеми забезпечення правового статусу засуджених
21
значно м’якішим. Раніше уст КВК України було закріплено заборону засудженим до арешту одержувати посилки (передачі) і бандеролі, за винятком посилок (передач, що містять предмети одягу за сезоном. Натомість чинна редакція ст. 51 КВК України не містить будь-яких обмежень щодо отримання посилок та бандеролей. Крім того ст. 122 містить пряму вказівку, що число посилок (передачі бандеролей, що одержують засуджені до арешту та позбавлення волі, не обмежується. І хоча закріплення особливостей режиму відбування арешту, в розділі, який присвячено саме правовому регулюванню відбування позбавлення волі навряд можна назвати виваженим кроком, втім саму ідею відміни обмежень на отримання посилок і бандеролей за умови тотального недофінансування кримінально-виконавчої системи можна оцінити як позитивний крок.
Однак, намагаючись розширити комплекс прав засуджених до арешту, законодавець з прийняттям нової редакції ст. 51 КВК України поставив під питання реалізацію низки прав, які раніше були передбачені для засуджених до арешту. На відміну від засуджених до позбавлення волі, засуджені до арешту, до змін до КВК України від 8 квітня 2014 р, мали право на телефонні розмови в дещо усіченому варіанті. Так, в ч. 6 ст. 51 КВК України було закріплено За виняткових обставин засудженим до арешту може бути надано право на телефонну розмову з близькими родичами. Кодексне містив переліку таких обставин, але за загальним правилом до них відносили смерть або тяжку хворобу близького родича, що загрожує його життю стихійне лихо, що спричинило значну матеріальну шкоду засудженому або його сім’ї, та ін.
Однак після вступу вдію змін до КВК України ч. 6 ст. 151 КВК України виключено. Враховуючи загальний «пом’якшуючий» вектор, який властивий комплексу змін, що були внесені останнім законом до КВК України, можна припустити, що Парламент, виключаючи вказану норму, бажав зняти будь-які обмеження щодо реалізації засуджених права на телефонні розмови, адже за її відсутності із урахуванням положень ч. 2 ст. 51
КВК України на засуджених до арешту мав би розповсюджуватись режим користування телефонним зв’язком такий самий, як для засуджених до позбавлення волі. На нашу думку, в тексті Закону, для однозначності вирішення поставленого питання, варто було прямо вказати про можливість вільного здійснення телефонних дзвінків засудженими до арешту, такса- мо, як це здійснено щодо права на отримання посилок.
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України
22
Подібного уточнення потребує й порядок реалізації засудженими права на побачення з рідними, адже склалась суперечлива ситуація з реалізацією цього права. Скасувавши заборону на побачення засуджених до арешту з родичами та іншими особами, за винятком адвокатів, що раніше містилась у п. 2 ч. 3 ст. 51 КВК України, законодавець прямо не закріпив права на побачення в тексті КВК України. Подібні ситуації вимагають оперативного вирішення.
Засуджені до арешту мають право на щоденну одногодинну прогулянку на відкритому повітрі. Оскільки вона є одним із засобів забезпечення охорони здоров’я засуджених, за загальним правилом, вони не можуть бути позбавлені такої прогулянки. У разі порушення засудженим правил внутрішнього розпорядку прогулянка може бути достроково перервана. Вона відбувається у спеціально відведених для цього місцях — прогулянкових двориках. За правилами виведення на прогулянку засуджених до позбавлення волі, з покамерним триманням, їх виводять на прогулянки камерами. На нашу думку, аналогічну процедурну норму треба закріпити і щодо засуджених до арешту. Слід також законодавчо встановити, що прогулянка має відбуватись у світлу частину доби, що можна аргументувати насамперед вимогами безпеки. Адже спостереження легше здійснювати саме у світлу частину доби, крім того, для засуджених, які весь час проводять у камерах з невеликими вікнами, з урахуванням вимог охорони здоров’я доцільніше перебувати на відкритому повітрі саме у світлу частину доби.
Під час проведення анкетування працівників ДКВС України службова діяльність яких пов’язана з виконанням покарання у виді арешту, було виявлено, що 61,8% опитаних вважають за потрібне збільшити час, що проводять поза камерою засуджені до арешту. При цьому 36% з них висловилися за можливість здійснення цього за рахунок збільшення тривалості прогулянки
277
Втілення вжиття таких пропозицій практичних працівників можливо за рахунок розширення переліку заходів заохочення, що застосовуються до цих засуджених. Уст КВК України для них передбачено лише два види заохочення — подяка та дострокове зняття раніше накладеного
277
Опитування проводилось в рамках дисертаційного дослідження, повні результати якого відображені в наступній публікації Автухов К. А. Виконання покарання у виді арешту : сучасні проблеми організації та правового регулювання монографія / К. А. Автухов — Х. : Право, 2013. — 200 с.

3 Проблеми забезпечення правового статусу засуджених
2
стягнення. Тимчасом у наукових джерелах уже зверталась увага на недостатність кількості заохочень і стягнень, передбачених для засуджених до арешту.
Зазначимо, що у вітчизняному законодавстві вже існує приклад застосування подовження тривалості прогулянки як заходу заохочення. Таку ст. 130 КВК України закріплено, щодо засуджених, які тримаються в дільницях посиленого контролю колоній і приміщеннях камерного типу виправних колоній максимального рівня безпеки, може застосовуватися захід заохочення у виді збільшення тривалості прогулянки до двох годин. У ч. 5 ст. 131 КВК України додатково зазначається, що таке заохочення застосовується на строк до одного місяця. За ст. 14 Закону України Про попереднє ув’язнення»
278
передбачено застосування такого заходу заохочення й до осіб, узятих під варту, але в ньому вказане заохочення викладено дещо інакше — збільшення тривалості прогулянки на одну годину».
Видається доцільним внесення змін до ч. 1 ст. 54 КВК України, яку варто викласти в такій редакції За сумлінну поведінку до осіб, засуджених до арешту, можуть застосовуватися такі заходи заохочення подяка дострокове зняття раніше накладеного стягнення збільшення тривалості прогулянки на одну годину строком до тридцяти діб».
Наголосимо, що даний вид заохочення має бути сформульований саме як збільшення тривалості прогулянки на одну годину, а не збільшення тривалості прогулянки до двох годин, як зазначено в ст. 130 КВК України. Це пов’язано з тим, що згідно з ч. 5 ст. 51 КВК України так звана базова тривалість прогулянки для неповнолітніх установлена нарівні двох годин, тобто в разі закріплення в законодавстві заохочення у формулюванні збільшення тривалості прогулянки до двох годин його застосування до неповнолітніх не матиме жодного сенсу.
Однак зазначимо, що для реалізації таких пропозицій при розробці типових проектів арештних домів і у функціонуючих установах треба передбачити необхідну кількість прогулянкових двориків, аби не виникла ситуація, що можливості цих установ виявляться обмеженими адже право на прогулянку має бути забезпечено всім засудженим, які відбувають покарання у виді арешту Про попереднє ув’язнення : Закон України від 30.06.1993 р. № 3352–ХІІ // Відом. Вер- хов. Ради України. — 1993. — № 35. — Ст. 360.
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України
2
Засудженим до арешту також гарантується реалізація право він- дивідуальному порядку відправляти релігійні обряди, користуватися релігійною літературою. Указане право є одним з проявів конституційного права кожного громадянина на свободу світогляду й віросповідання (ст. 35 Конституції України. Але, виходячи з умови відбування, що існують в арештному домі у зв’язку із суворою ізоляцією, можливість реалізації цього конституційного права значно обмежується. Одна із суттєвих проблем полягає у відсутності кореспондуючої норми, яка б встановлювала обов’язок адміністрації арештного дому забезпечити можливість відправляти релігійні обряди. Крім того, виникають питання щодо тлумачення самого поняття релігійні обряди, тобто що саме під ним слід розуміти. Вважаємо, варто дати чітке його визначення.
Відбуваючи покарання у виді арешту, особа майже повністю ізолюється від зовнішнього світу. Зрозуміло, що такі суворі умови пов’язані з ідеєю, так би мовити, шокового впливу, який має здійснити арештна засудженого. Але при цьому не слід забувати і про моральне здоров’я цієї людини, аби така терапія не викликала незмінних перетворень у гірший бік у психіці засудженого. Одним з профілактичних чинників, що протидіють таким небажаним змінам, є саме релігія.
Тому законодавцеві потрібно більше уваги приділити питанню прав засуджених у цій сфері. Як варіанти пропонуємо закріпити можливість засудженого до арешту зустрічатися зі священнослужителем і внести відповідні зміни до законодавства. На нашу думку, певне зниження суворості ізоляції, що матиме місце у випадку внесення таких змінне вплине значною мірою на суворість умов відбування арешту як основну ознаку цього покарання, але в деяких випадках зможе запобігти негативним змінам у психіці засуджених. До речі, цю пропозицію підтримали 73% опитаних нами практичних працівників ДКВС.
Законодавством передбачено також й інші права засуджених до арешту, такі як право на восьмигодинний сону нічний час мати при собі та зберігати в камері особисті предмети і речі, перелік яких установлено Правилами користуватися настільними іграми. Але реалізація цих правне викликає особливих запитань і раніше була докладно розглянута в юридичній літературі щодо засуджених до позбавлення волі. Тому мине будемо зупинятись на їх аналізі.

3 Проблеми забезпечення правового статусу засуджених


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   28   29   30   31   32   33   34   35   ...   46


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал