Дотримання прав люДини у пенітенціарній системі україни ХаркіВ «праВа людини»




Сторінка31/46
Дата конвертації25.12.2016
Розмір4.69 Mb.
1   ...   27   28   29   30   31   32   33   34   ...   46
0
Цінність документу полягає втому, що він дає уявлення проте, що розуміється під підставами і приводами застосування заходів забезпечення безпеки, який порядок здійснення заходів безпеки, специфіка таких заходів щодо осіб, які тримаються в СІЗО і порядок скасування заходів безпеки особи засудженого. Крім того, Порядок окремо регулює питання забезпечення безпеки засуджених, які не беруть участь у кримінальному судочинстві.
Розглянемо вказані положення докладніше.
Порядок визначає, що підставою для вжиття заходів щодо забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, є дані, що свідчать про наявність реальної загрози їх життю, здоров’ю, житлу і майну. Приводом для вжиття заходів щодо забезпечення безпеки осіб, взятих під варту, та засуджених, які беруть участь у кримінальному судочинстві, можуть бути:
а) заява учасника кримінального судочинства, члена його сім’ї або близького родича;
б) звернення керівника відповідного державного органу;
в) отримання оперативної та іншої інформації про наявність загрози життю, здоров’ю, житлу і майну зазначених осіб. Як це недивно, нормативний акт фактично орієнтований на осіб, які знаходяться на волі, оскільки серед приводів застосування заходів забезпечення безпеки немає жодного, який би виходів від персоналу кримінально-виконавчих установ або засудженого. Ця теза підтверджується тим, що Порядок встановлює, що безпека осіб, взятих під варту, та засуджених, які беруть участь у кримінальному судочинстві, забезпечується заходами, зазначеними у статтях
8, 11, 15, 16 Закону України Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві. Вказані статті встановлюють такі заходи безпеки особиста охорона, охорона житла і майна заміна документів та зміна зовнішності забезпечення ко- фіденційності даних про особу проведення закритого судового засідання. Ці заходи здаються тим більш дивними, зважаючи нате, що безпеку необхідно створити саме для засудженого, який є ізольованим від суспільства.
Подальший аналіз вказаного нормативного акту дозволяє стрверд- жувати, що законодавець знає лише два види заходів забезпечення безпеки, які можуть бути застосовані в умовах фізичної ізоляції від суспіль-

3 Проблеми забезпечення правового статусу засуджених
05
ства. Йдеться про окреме тримання та переведення до іншого слідчого ізолятора або установи виконання покарань, в інше місце із спеціальним режимом тримання.
Порядок непрямо називає тих суб’єктів, які безпосередньо приймають рішення про застосування заходів безпеки до засуджених або осіб, які тримаються під вартою. З системного аналізу Порядку можна дійти висновку, що таке рішення приймає особа впровадженні якої перебуває відповідне кримінальне провадження (зі змісту п.п. 7 та 8 Порядку можна дійти такого висновку).
Що стосується засуджених, які не беруть участь в кримінальному провадженні приводом для застосування заходів забезпечення безпеки є заява самого засудженого. У разі наявності загрози безпеці засудженого, він може звернутися до будь-якої посадової особи органу чи установи виконання покарань з проханням про забезпечення особистої безпеки. У цьому разі посадова особа зобов’язана вжити невідкладних заходів щодо забезпечення особистої безпеки засудженого.
Отримавши заяву або повідомлення про загрозу безпеці засудженого, начальник слідчого ізолятора або установи виконання покарань вживає заходів щодо переведення засудженого в безпечне місце та здійснює перевірку заяви чи повідомлення. Перевірка заяви чи повідомлення про загрозу безпеці засудженого здійснюється не більше трьох діб, при цьому з’ясовуються джерела загрози та встановлюються особи, від яких вона може надходити.
За результатами перевірки начальник слідчого ізолятора або установи виконання покарань зобов’язаний протягом трьох діб прийняти рішення про застосування або про відмову від застосування заходів безпеки, про що повідомити заявника. Засудженого, стосовно якого прийнято рішення про застосування заходів щодо забезпечення його безпеки, за його заявою чи повідомленням з проханням про забезпечення особистої безпеки, за мотивованою постановою начальника установи або слідчого ізолятора дозволяється тримати в камері ПКТ (ОК), ДІЗО або карцері до остаточного закінчення перевірки заяви чи повідомлення, усунення небезпеки, розв’язання конфлікту або отримання наряду на переведення до іншої установи, але не більше 30 діб. Забезпечення безпеки осіб, взятих під варту, та засуджених, утому числі які беруть участь у кримінальному судочинстві, здійснюється оперативними підрозділами установ виконання покарань та слідчих ізоляторів. Особі, взятій під варту, та засудженому,
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України
0
щодо якої (якого) здійснюються або були здійснені заходи безпеки, повідомляється про це письмово.
Перейдемо доз ясування питання протеза допомогою яких, на думку нормотворців, заходів можна створювати безпечні умови тримання. Стаття 10 КВК визначає такі заходи безпеки ізольоване тримання переведення в іншу установу виконання покарань.
Порядок, на який ми дали посилання вище, визначає аналогічні заходи безпеки.
Наказ Державного департаменту України з питань виконання покарань від 04 квітня 2005 року № 61 Про затвердження Інструкції про порядок здійснення заходів щодо забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби, який діяв до 12.02.2014 р. передбачав більш розгорнутий перелік переведення засудженого у безпечне місце визначення персонального спального місця, відділення чи структурної дільниці для відбування покарання проведення зміни робочого місця засудженого переведення на ізольоване тримання вирішення питання про переведення до іншої установи.
Практично всі заходи забезпечення безпеки тим чи іншим чином пов’язані з окремим триманням відповідного засудженого.
Можливо було б доцільним включити в чинний нормативний акт більш розширений перелік заходів безпеки, передбачивши в ньому й окремі поереджувальні та режимні заходи (підсилення охорони, постановка окремих осібна профілактичний облік тощо. Такі заходи можуть бути ефективними, зважаючи на умови фізичної ізоляції, і на їх підтримку можна зазначити, що розширення обсягу заходів безпеки кримінально-виконавчого характеру і розповсюдження них на запобіжних і профілактичних заходів є виправданим з точку зору умов режиму. Як відомо, ст. 102 КВК однією зумов режиму позбавлення волі визначає забезпечення безпеки засуджених і персоналу колонії. Отже, режим будь-якої установи повинен бути орієнтований на створення безпечних умов відбування покарання. Саме режим повинен бути організованим таким чином, щоб умови відбування покарання стали безпечними. Вважаємо, що в такому підході є певний сенс. Він дозво-

3 Проблеми забезпечення правового статусу засуджених
0
лить казати про спеціальні заходи забезпечення безпеки засудженого і загальні засоби.
До перших можна віднести поміщення засудженого у безпечне місце створення умов спеціальної ізоляції (окреме робоче місце, персональне спальне місце, визначення іншого відділення чи структурної дільниці для відбування покарання переведення на ізольоване тримання вирішення питання про переведення до іншої установи проведення бесід з засудженими, які є учасниками конфлікту підсилення охорони та нагляду за засудженими, які знаходяться в умовах спеціальних засобів забезпечення безпеки засудженого.
Що стосується загальних заходів безпеки, то серед них можуть бути названі всі заходи забезпечення режиму, профілактичні заходи, які здійснюються в колонії і майже всі умови режиму, сформульовані в ст. 102 КВК
України.
Таким чином, ми повинні констатувати, що виходячи з змісту Кримі- нально-виконавчого кодексу режим в кримінально-виконавчих установах є основним загальним засобом забезпечення безпеки засуджених. Поряд з ним кожна установа повинна мати арсенал спеціальних засобів забезпечення безпеки засудженого і відповідну матеріально-технічну базу для таких засобів.
Ключовим моментом права на особисту безпеку засуджених є питання про ініціювання використання спеціальних заходів особистої безпеки засудженого. Згідно з ст. 10 КВК ініціатива щодо застосування цих заходів може виходити від засудженого. Засуджений повинен мати можливість у будь-якій формі і у будь-який час звертатися до посадових осіб установи з заявами та зверненнями про застосування спеціальних заходів забезпечення безпеки засудженого.
Крім того, такими ініціативними повноваженнями необхідно наділити й посадових осіб кримінально-виконавчих установ. Вони повинні мати можливість самостійно, за власною ініціативою, використовувати заходи забезпечення безпеки засудженого. Нажаль чинне криміналь- но-виконавче законодавство не містить положень, які б давали змогу однозначно стверджувати, що посадові особи кримінально-виконавчих установ зобов’язані самостійно спостерігати та реагувати на будь-які прояви, що можуть свідчити про наявність загрози особистій безпеці
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України
0
засудженого. Вважаємо, що такий обов’язок є необхідним для персоналу кримінально-виконавчих установ. Він стане потужним чинником для дисциплінування працівників установ, підвищення їхньої відповідальності та реалізації принципу кримінально-виконавчого законодавства про взаємну відповідальність держави та засудженого і поваги праві свобод засудженого.
Якщо систематизувати викладене, можна сформулювати такі рекомендації, щодо врегулювання та здійснення забезпечення безпеки засуджених визначити, що безпека засуджених і персоналу колонії є одним з основних завдань, яке повинно вирішуватися під час виконання та відбування покарання покласти на персонал кримінально-виконавчих установ обов’язок використання за власною ініціативою заходів забезпечення безпеки засуджених визначити основні засоби забезпечення безпеки, серед яких доцільно вказати такі проведення профілактичних бесід з засудженими, здійснення профілактичних та оперативних заходів (спостереження за засудженими, обшуки, огляди, тощо, поміщення засуджених, які є учасниками конфлікту в різні приміщення/
дільниці/сектори (без зміни умов тримання, забезпечення ізольованого тримання (причому не лише засудженого-жертви, ай засудженого-агресора), переведення засудженого(их) в іншу установу (причому не лише засудженого-жертви, ай засуджено- го-агресора).
Все викладене є сьогодні вкрай важливим та актуальним, зважаючи на стан захищеності та безпеки засуджених в установах пенітенціарної служби України.
.. права засуджених до арешту
20
Система кримінальних покарань значно змінилася з прийняттям у 2001 р. КК України, зокрема, в ній з’явилося таке покарання, як арешт. Його введенню передували тривалі пошуки такого виду покарання, яке
260
Автор розділу — Костянтин Автухов.

3 Проблеми забезпечення правового статусу засуджених
0
дозволило б досягати мети покарання в коротші строки, аніж при застосуванні позбавлення волі. Однак для ефективної боротьби зі злочинністю замало самого факту існування покарання, важливо, аби закладені в ньому правообмеження належно реалізовувалися при його виконанні.
Розширення практики застосування арешту може виступати одним зі шляхів зменшення рівня криміналізації суспільства, що, в першу чергу, пов’язано з короткостроковістю досліджуваного виду покарання. Наданий час при виконанні арешту персонал ДКВС стикається з багатьма проблемами як теоретичного, такі практичного характеру. Останні, в першу чергу, пов’язані з браком відповідної матеріально-технічної бази й фінансування для його виконання. При цьому існують проблеми й теоретичного плану, пов’язані з правовим забезпеченням процесу виконання арешту.
Арешт має специфічну правову природу будучи одночасно різновидом позбавлення волів його широкому значенні, він має низку специфічних рис, які, у свою чергуй обумовили його виокремлення в системі покарань. Арешт увібрав у себе низку пом’якшуючих особливостей, тому його застосування за деяких умов дозволяє зменшити пагубний вплив широкого застосування покарання у виді позбавлення волі, одночасно ще й збільшити ймовірність досягнення цілей покарання в окремих випадках. До таких позитивних рис арешту можна віднести його відносну дешевизну й те, що в більшості випадків не виникає потреби в соціальній адаптації та тривалому лікуванні засуджених після звільнення.
У структурі основних видів покарань, за вироками, що набрали законної сили в 2012 р. арешт було застосовано у 6495 випадках, що серед усіх засуджених за цей рік становить 3,99%. І хоча у порівнянні з абсолютними показниками призначення арешту за 2012 р, показники за 2013 р. знизилися на третину (арешт застосовано до 4546 осіб, у загальній структурі призначених покарань, місце арешту майже не змінився, і становить. Нажаль, узагальнення цих показників дають можливість констатувати, що арештне знайшов свого широкого застосування у судовій практиці.
Станом на 1 січня 2015 р. серед 73 431 засуджених які тримаються в установах, що належать до сфери управління Державної пенітенціарної
261
Огляд даних про стан здійснення правосуддя уроці Електронний ресурс // Судова влада України : офіц. веб-портал. Режим доступу : http://court.gov.ua/sudo- va_statystyka/Oglyad34/ — Заголовок з екрана.
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України
10
служби України, (без врахування установ, розташованих на території Донецької та Луганської областей, що тимчасово не контролюються українською владою, 488 осіби відбувають покарання у виді арешту. Відповідно до чинного законодавства, засуджені до арешту мають відбувати покарання в окремих установах виконання покарань — арештних домах, однак наданий час жодного відокремленого арештного дому не створено, а ці засуджені тримаються у 59 арештних домах, утворених при установах виконання покарань слідчих ізоляторах
262
Слід відмітити, що зміст арешту та обсяг правообмежень, які він містить в собі, значно змінились, з прийняттям Закону України Про внесення змін до Кримінально-виконавчого кодексу України щодо адаптації правового статусу засудженого до європейських стандартів від 8 квітня 2014 р, зокрема за рахунок зміни обсягу прав та обов’язків, порівняно зі змістом арешту, який первинно заклав законодавець, вводячи його до системи покарань. Значний вплив на організацію процесу виконання-відбу- вання арешту має також нові Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань. Маємо надію, що оновлення арешту сприятиме його застосуванню, як реальної альтернативи покаранню у виді позбавлення волі. Для визначення наявності перспектив позитивних зрушень у цій сфері пропонуємо розглянути окремі питання забезпечення прав засуджених до арешту.
Одним з найважливіших прав, що гарантується засудженим до арештує право на особисту безпеку, в загальному виді воно сформульовано в ст. 10 КВК України. Значення цього права полягає втому, що законодавець не тільки розкриває його, ай установлює порядок його реалізації, зазначаючи, що засуджені мають право на особисту безпеку при виникненні загрози їх особистій безпеці збоку інших засуджених та інших осіб. Зазначені положення були введені в кримінально-вико-
262
Загальна характеристика Державної кримінально-виконавчої служби України Електронний ресурс // Державна пенітенціарна служба. Режим доступу : http://
www.kvs.gov.ua/peniten/control/main/uk/publish/article/628075 — Заголовок з екрана Закон України Про внесення змін до Кримінально-виконавчого кодексу України щодо адаптації правового статусу засудженого до європейських стандартів Електронний ресурс // Верховна Рада України : офіц. веб-портал. Режим доступу : http://
zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1186-vii — Заголовок з екрана Про затвердження Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань наказ Міністерства юстиції України від 29.12.2014 р. № 2186/5 // Офіц. вісн. України. — 2015. — № 4.

3 Проблеми забезпечення правового статусу засуджених
11
навче законодавство як необхідний захід, що забезпечує можливість будь-якого засудженого до визначених у ч. 2 ст. 10 КВК України видів покарань отримати гарантії особистої недоторканності. Ми погоджуємося з Б. З. Маліковим, який із цього приводу указує, що, наділяючи осіб даної категорії правом на особисту безпеку, держава не тільки захищає їх від імовірних посягань, ай протидіє можливому вчиненню правопорушень в УВП
265
Загрози особистій безпеці засудженого можуть бути різноманітними. Так, загроза збоку інших засуджених може виявлятися в погрозі вбивства, нанесення шкоди здоров’ю, здійснення насильного акту мужолозтва чи в систематичному знущанні та ін. Не виключається можливість виникнення загрози особистої безпеки засудженого збоку персоналу чи інших осіб, які відвідують арештні доми. Загроза може бути доведена до відома засудженого будь-яким способом особисто або через третіх осіб, усно, письмово, за допомогою жестів, демонстрації зброї тощо. У таких випадках засуджений вправі звернутися із заявою (усно або (і) письмово) до будь-якої посадової особи арештного дому з проханням про забезпечення його безпеки. Законне обмежує коло цих посадовців, засуджений може звернутися з подібною заявою до будь-якого співробітника УВП. На практиці найбільш вірогідним є звернення до начальника відділення соціально-психологічної служби, працівника оперативного відділу чи чергового. У цьому разі посадова особа зобов’язана вжити невідкладних заходів щодо забезпечення особистої безпеки засудженого (ч. 2 ст. 10 КВК України. Адміністрація арештного дому повинна прийняти рішення про переведення засудженого в безпечне місце чи інші заходи, що знімають загрозу його особистій безпеці. Раніше при виникненні подібних ситуацій засуджені самі, так би мовити, розбиралися з подібними загрозами. Зазвичай наслідком було або здійснення втечі з УВП, або вчинення грубого порушення, після чого їх поміщали у штрафний ізолятор нерідко конфлікт завершувався вчиненням злочину
266
Розглядаючи право засуджених до арешту на особисту безпеку, підкреслимо, що існує певна прогалина в законодавстві щодо регулю-
265
Маликов Б. З. Лишение свободы: правовой статус осужденных и некоторые проти- воречия его отражения в законе / Б. З. Маликов // Следователь. — 2000. — № 5. — С. 42.
266
Уголовно-исполнительное право. — М. : Норма, 2002. С. 610.
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України
12
вання цього права. Увесь нормативний матеріал стосовно регламентації останнього можна звести до декількох нормативних актів КВК України, та Порядку здійснення заходів щодо забезпечення безпеки осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12 лютого 2014 р.
№ 324/5 267
. Останній документ хоча й приймався як спеціальний нормативно-правовий акту цій сфері, однак не розкриває окремі важливі питання. Існує певна прогалина стосовно нормативного регулювання саме процесу реалізації права засуджених (утому числі й до арешту, на особисту безпеку. Недостатня чіткість закріпленого механізму й порядку дій, які повинна вчиняти адміністрації УВП для забезпечення права засуджених на особисту безпеку, унеможливлює проведення контролю за якістю і своєчасністю виконання нею відповідних дій. На нашу думку, існує нагальна потреба в більш чіткому закріпленні порядку реалізації вказаного права саме в нормах КВК України, а не лишена рівні підзаконних нормативно-правових актів.
У законодавстві, зокрема, бракує норми, яка б чітко формулювала, як слід розміщувати осіб, щодо яких застосовано заходи безпеки. Приміром, якщо рішення про переведення в безпечне місце прийнято щодо не однієї, а декількох осіб, то як їх необхідно розмістити — разом чи окремо Нормативні документи не дають відповіді на це запитання. На наше переконання, тут треба досить зважено оцінювати ситуацію. З одного боку, людину, якій загрожує серйозна небезпека, потрібно тримати окремо від інших засуджених, аз другого — загроза виходить від конкретних осіб, тому її тримання з іншими засудженими, які не загрожують цій особі, є можливим. Однак важливо не допустити заподіяння шкоди будь-кому з них. Розв’язання цієї проблеми має бути закріплено в законодавстві.
Крім можливості переведення засудженого в безпечне місце як альтернативу ст. 10 КВК України називає також
«інші заходи», що усувають
267
Про затвердження Порядку здійснення заходів щодо забезпечення безпеки осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах : наказ Міністерства юстиції України від 12 лютого 2014 р. № 324/5 // Офіц. вісн. України. —
2014. — № 18, Ст. 565.
268
Маковик P. C. О правовом положении граждан, подвергнутых лишению свободы в ИТУ / P. C. Маковик // Актуальные проблемы исправительно-трудового права (тео- рия и практика) : сб. науч. тр. — Рязань, 1989. — С. 17.

3 Проблеми забезпечення правового статусу засуджених
1
загрозу його особистій безпеці. Формулюючи цю норму, законодавець навмисне відійшов від переліку можливих дій адміністрації, які нейтралізували б небезпеку життю і здоров’ю цій особи, тому що цей перелік не може бути вичерпним. До дій, які доречно застосовувати в такій ситуації, варто віднести проведення бесід з особами, збоку яких виходить загроза особистій безпеці певного засудженого, посилення контролю за їх поведінкою або переведення таких осіб до інших камер.
Наступне питання, що виникає при розгляді права засуджених на особисту безпеку чи повинна адміністрація арештного дому за своєю ініціативою застосовувати заходи безпеки щодо того чи іншого засудженого за відсутності з його боку заяви, якщо, наприклад, відомості проза- грозу його особистій безпеці отримані оперативним шляхом Стаття 10
КВК України, на жальне дає однозначної відповіді на це запитання, хоча в науковій літературі іноді й стверджується інше.
Так, ОМ. Джужа зазначає, що на практиці досить частими є випадки, коли засуджений через якісь обставини (наприклад, сподіваючись на власні сили, допомогу інших засуджених, або, скажімо, прагнучи не підірвати в установі свій уявний авторитетне звертається до адміністрації установи із заявою про виникнення небезпеки його життю й здоров’ю. У такому випадку адміністрація установи, керуючись нормами ст. 10 КВК України, зобов’язана самостійно виявити таку небезпеку під час проведення наглядових, виховних чи оперативно-розшукових заходів. Дозволимо собі не погодитися з висловленою думкою. На жаль, у ч. 2 ст. 10
КВК України вказано на обов’язок посадової особи вжити невідкладних заходів щодо забезпечення особистої безпеки засудженого лише в разі його звернення із заявою про це. Нам можуть заперечити, що такий обов’язок адміністрації встановлено в ч. 4 досліджуваної статті, але її аналіз виявляє, що дія цієї частини поширюється лишена засуджених, до яких згідно із законом у зв’язку з їх участю в кримінальному судочинстві прийнято рішення про застосування заходів безпеки. І знову ж таки, у цій нормі не йдеться саме про обов’язок адміністрації Більш вдало така норма викладена у КВК Російської Федерації, Білорусі, Таджикистану, де чітко вказано, що начальник установи за заявою засудженого чи з власної ініціативи приймає рішення про його переведення в без Кримінально-виконавче право України : підручник / Київ. нац. унт внутр. справ ; за заг. ред. ОМ. Джужи. — К. : Атіка, 2010. — С. 215.
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України
1
печне місце або вживає інші заходи, що усувають загрозу особистої безпеки засудженого 271 Вважаємо, що у зв’язку із наведеними обставинами законодавець повинен достатньо чітко визначити, чи слід надавати адміністрації УВП можливість самостійно приймати рішення про переведення засудженого в безпечне місце, об’єктивно оцінивши сукупність наявних фактичних даних. Незважаючи нате, що в ст. 18 Закону Про Державну криміналь- но-виконавчу службу України встановлено загальний обов’язок усіх посадових і службових осіб органів і установ виконання покарань забезпечувати безпеку засуджених, з нашого погляду, є доречним закріплення нарівні КВК України за адміністрацією УВП не лише обов’язку вжиття невідкладних заходів щодо забезпечення особистої безпеки засудженого, ай права адміністрації з власної ініціативи застосовувати заходи безпеки стосовно засудженого. У такому випадку у разі встановлення керівником установи конкретних фактів, що свідчать про наявність подібної ситуації, він приймає рішення про переведення засудженого в безпечне місце. Проте слід обов’язково передбачити при цьому необхідність одержання згоди засудженого на вжиття щодо нього заходів захисту, інакше ці дії можуть бути розглянуті засудженим як утиск його прав, що в певному сенсі теж справедливо. Більше того, його письмова згода на застосування заходів захисту дозволить понизити ймовірність свавілля збоку адміністрації УВП.
Не зважаючи на наше переконання, що питання застосування адміністрацією заходів безпеки до засудженого має бути врегульовано саме нарівні закону, все ж необхідно звернутися до затвердженого 12 лютого р. наказом Міністерства юстиції України Порядку здійснення заходів щодо забезпечення безпеки осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах. Слід відмітити, що названий Порядок дещо розширює перелік можливих джерел надходження інформації щодо небезпеки засуджених, і використовує поряд з заявою
270
Комментарий к Уголовно-исполнительному кодексу Российской Федерации / науч. ред. АС. Михлин. — М. : Юрайт, 2008. — С. 58.
271
Уголовно-исполнительные кодексы / под ред. А. Букалова. — Донецк. : Донец. ме- мориал, 2004. — С. 55.
272
Там само. — С. 283.
273
Про Державну кримінально-виконавчу службу України : Закон України від 23.06.2005 р.
№ 2713–IV // Офіц. вісн. України. — 2005. — № 29. — Ст. 1697.

3 Проблеми забезпечення правового статусу засуджених


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   27   28   29   30   31   32   33   34   ...   46


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал