Дотримання прав люДини у пенітенціарній системі україни ХаркіВ «праВа людини»




Сторінка30/46
Дата конвертації25.12.2016
Розмір4.69 Mb.
1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   ...   46
2
Враховуючи вищевказану певну правову прогалину, а також практику Європейського Суду з прав людини, уроці була прийнята нова редакція ЄТП, в яких чітко та лаконічно конкретизовано мінімальні вимоги стосовно забезпечення саме засуджених правовою допомогою. На нашу думку, виокремлення даних положень у окремий підрозділ ЄТП свідчить про особливу значимість даного права серед інших прав осіб, які перебувають в місцях позбавлення волі. Незважаючи нате, що ЄТП не мають обов’язкового характеру для країн, вони отримали міжнародне визнання як кодекс практичної діяльності з виконання кримінальних покарань. ЄТП передбачає, що всі ув’язнені мають право на отримання правової допомоги, і адміністрація пенітенціарної установи зобов’язана надати розумні можливості для отримання доступу до такої допомоги п. 23.1.); «ув’язнені можуть радитися з будь-яких правових питань з юристом за своїм вибором таза свій рахунок (п. 23.2.). Слід звернути увагу, що подібна допомога може стосуватися як кримінального, такі цивільного процесу, а також інших проблем (складання заповіту, договорів, звернень тощо, питання ж проте, хто саме є суб’єктом надання правової допомоги пропонується вирішувати у чинному законодавстві країн. Формулювання надати розумні можливості для отримання доступу до такої допомоги зазвичай тлумачиться достатньо широко до нього включається не лише можливість звернутися до адвоката, ай обов’язок адміністрації колонії, приміром, надати засудженим письмове приладдя для нотаток, а також відправляти їх листи на адресу юристів, якщо засуджені не мають фінансової можливості зробити це самостійно.
Певна увага приділена у ЄТП й регламентації основних моментів в механізмі надання правової допомоги засудженим. Таку тих випадках, коли існує визнана система безкоштовної правової допомоги, адмініст-
В. А. Бадира ; Львів. Націон. унт ім. Івана Франка. — Л, 2006. — 72; Бущенко А. П. Проти катувань. Аналіз відповідності українського законодавства та практики стандартам й рекомендаціям Європейського Комітету запобігання катуванням та жорстокому поводженню / А. П. Бущенко. — Харків Права людини, 2005. — 240 с Койл Э.
Подход к управлению тюрьмой с позиций прав человека: пособие для тюремного персонала / Э. Койл. — Лондон Изд-во МЦТИ, 2002. — С. 42–43; Платек, М. Значе- ние минимальных Правил ООН обращения с заключенными и Европейских тюрем- ных правил для процесса нормализации // http://www.prison.org/lib/comments/
platek001.htm.
250
Шмаров И, Агамов Г. Европейские правила обращения с заключенными и Уголов- но-исполнительный кодекс России / И. Шмаров, Г. Агамов // Законность. — 1997. —
№ 11. — С. 2.

3 Проблеми забезпечення правового статусу засуджених
25
рація зобов’язана проінформувати про це всіх ув’язнених. Консультації та будь-яке спілкування між ув’язненими і їхніми юристами, включаючи листування з правових питань, повинні бути конфіденційними. Протеза виняткових обставин судовий орган може встановити обмеження щодо такої конфіденційності з метою запобігання тяжких злочинів або серйозної загрози безпеці в пенітенціарній установі (п. 23.3., 23.4., 23,5.). Принцип конфіденційності визнаний та встановлений практикою Європейського Суду з прав людини, зокрема, у рішення по справі Котлет проти Румунії
2003 року. Міжнародні документи передбачають й способи реалізації названого принципу так, МСП у правилі 93 закріплює, що зустріч між ув’язненим та його адвокатом повинна відбуватися у полі зору представників адміністрації колонії, проте поза межами прослуховування. Даний підхід видається найкращим рішенням для забезпечення конфіденційності правової допомоги, однак він не виключає пошук інших варіантів досягнення конфіденційності правової допомоги. Водночас цей принцип вимагає й забезпечення негласності правового листування. Тюремна адміністрація має право увести обмеження принципу конфіденційності лише у разі, якщо для цього існують переконливі підстави. Подібні рішення підлягають обов’язковому контролю (справа «Голдер проти Сполученого Королівства, 1975 р, «Силвер та ін. проти Сполученого Королівства,
1983 р. та ін.). Якщо судовий органу виключних випадках та на індивідуальній основі вводить обмеження на конфіденційність спілкування з правовим консультантом, то він зобов’язаний зазначити конкретні причини прийняття такого рішення, які мають бути надані засудженому у письмовому виді.
Ув’язнені також повинні мати доступ до документів, які стосуються процесуальних дій щодо них, або мати можливість тримати такі документи в себе (п. 23.6. ЄТП). Якщо з міркувань безпеки або з метою підтримання належного правопорядку ув’язнені не можуть зберігати дані документи
251
Решение по делу Котлет (Cotleţ) против Румынии. Бюллетень Европейского Суда по правам человека. Российское издание. № 11/2003 // http://www.ourcourt.ru/prac- tice/feder10/pr10931.htm
252
Голдер (Golder) против Соединенного Королевства. Судебное решение от 21 фев- раля 1975 г. // http://www.echr.ru/documents/doc/2461468/2461468.htm
253
Постановление по делу «Сильвер против Великобритании» // Бюллетень консти- туционного правосудия: Специальный выпуск «Основные решения Европейского
Суда по правам человека». — Страсбург, 2000. — 259 с.
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України
2
у своїй камері, їм необхідно забезпечити доступ доданої документації протягом звичайного робочого часу. Крім того, відповідно доправила
ЄТП, засуджені, що обвинувачуються у дисциплінарних проступках, повинні мати можливість захищати себе особисто або з залученням правової допомоги, якщо цього вимагають інтереси правосуддя. Положеннями міжнародних актів (втому числі й ЄТП) також встановлено, що листування засуджених з захисником або іншою особою, що надає правову допомогу, цензурі не підлягає. Виняток складають випадки, коли адміністрація виправної установи має достовірні відомості проте, що дані, які містяться в листуванні, спрямовані на ініціювання, планування або організацію злочину чи втягнення у його вчинення інших осіб.
Важливість ЄТП для процесу реформування теорії та практики виконання кримінальних покарань в Україні витікає також зі змісту Концепції Державної цільової програми реформування Державної кримінально- виконавчої служби на період до 2017 року, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2008 р. № р. У цьому документі наголошується, що прийняття нових Кримінального, Кримі- нально-виконавчого кодексів України, Закону України Про Державну кримінально-виконавчу службу України, приєднання України до ряду міжнародних актів вимагають удосконалення підходів до організації виконання та відбування кримінальних покарань шляхом створення умов для виправлення засуджених, приведення умов тримання засуджених та осіб, взятих під варту, у відповідність з вимогами законодавства та європейськими нормами і стандартами. Для досягнення цієї мети пропонується привести акти законодавства у відповідність з Європейськими пенітенціарними правилами, що забезпечить функціонування Державної кримінально-виконавчої служби згідно із стандартами Ради Європи та Європейського Співтовариства»
254
. Також, як видається, національний механізм реалізації засудженими права на правову допомогу повинен враховувати й рекомендації, надані у п. 1 та п. 3 Резолюції № (78) 8 Комітету Міністрів Ради Європи про правову допомогу і консультації (1978 року, згідно з якими до змісту такої допомоги слід включати можливість особи використовувати або захищати свої права у будь-яких судах, компетентних виносити рішення у цивільних, торгових, адміністративних,
254
Кабінет Міністрів України Розпорядження, Концепція вiд 26.11.2008 № р // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1511-2008-%F0&c=1#Current

3 Проблеми забезпечення правового статусу засуджених
2
соціальних чи податкових справах, а також те, що усі витрати, понесені особою, якій надається правова допомога, уході захисту своїх праві, зокрема гонорари адвокатів, мита, витратна експертизу, відшкодування витрат свідків і витрати на переклад відшкодовуються державою?
Підвівши підсумок, можемо стверджувати, що міжнародна спільнота розробила та апробувала на практиці базові (вихідні) засади змісту права засуджених на правову допомогу. До них, зокрема, відносяться:
а) поширення надання правової допомоги на всі випадки захисту прав особи як тих, що стосуються періоду відбування покарання, такі тих, які виходять за межі цього процесу;
б) правова допомога включає у себе можливість звернення до спеціаліста у галузі права як за власний рахунок, такі за рахунок держави;
в) на адміністрацію установ виконання покарань покладається обов’язок надавати засудженим інформацію про існуючі системи правової допомоги в державі та сприяти у встановленні контактів з відповідними суб’єктами;
г) в окремих випадках засуджені можуть отримувати таку допомогу від рідних та знайомих;
д) засуджений має право на відвідування його суб’єктом надання правової допомоги без жодних перешкод, зволікання, цензури та без обмеження у часі. Виняток можуть складати випадки, коли, на думку судового чи іншого органа, це необхідно для підтримки безпеки і порядку;
е) засудженому має надаватися можливість зберігати при собі всі документи, які стосуються реалізації ним своїх прав або надаватися можливість безперешкодного ознайомлення з цими документами ж) листування засудженого з суб’єктами надання йому правової допомоги має відбуватися конфіденційно;
з) належне інформування про права, обов’язки та правила поведінки в установі включається до змісту правової допомоги. Найбільш доцільною формою визнається надання цієї інформації у письмовому виді;
і) суб’єктами надання правової допомоги можуть бути як адвокати, такі будь-які юристи та особи, що можуть вплинути на проблемну ситуацію;
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України
2
й) на адміністрацію колонії має покладатися обов’язок надати розумні можливості засудженому для отримання доступу до правової допомоги. Цей обов’язок тлумачиться широко й включає надання засудженим письмове приладдя для нотаток, відправлення їх листів на адресу юристів, якщо засуджені не мають фінансової можливості зробити це самостійно та т. ін.
Для удосконалення порядку доступу засуджених до необхідної допомоги доцільно запровадити їх в національну практику.
.5. право засудженого на особисту безпеку
255
Стаття 29 Конституції України оголошує право особина особисту недоторканість, яке за своєю суттю, є гарантією того, що особа повинна бути захищена від будь-якого обмеження чи втручання, яке немає підстав, встановлених чинним законодавством. Це є фундаментальним правом особи.
Кримінально-виконавче право, зважаючи нате, що його правовідносини складаються у площині обмеження права на особисту недоторканість, все ж таки передбачає можливість захисту особи. Йдеться про право на особисту безпеку засудженого. Частина 1 статті 10 КВК України визначає, що засуджені мають право на особисту безпеку. Це положення
ґрунтується на принципах кримінально-виконавчого законодавства поваги доправ і свобод людини і взаємної відповідальності держави і засудженого. Держава, беручи на себе функцію примусу і покарання осіб, визнаних винними у вчинені кримінального правопорушення, зобов’язується здійснювати такий примус відповідально, безпечно із повагою доправ особи. Йдеться про формат діяльності спеціально уповноважених органів держави, орієнтований на створення дійсно безпечних умов відбування покарання. Причому безпечність повинна бути багатовекторною. Вона повинна забезпечувати безпеку засудженого, як обмеженої вправах особи, безпеку персоналу органів і установ виконання покарань, як осіб, що піддаються підвищеному ризику агресивних проявів збоку окремих засуджених та ризику доволі суттєвої професійної деформації. Крім того, забезпечення безпеки має вектор захисту суспільства від суспільно
255
Автор розділу — Михайло Романов.

3 Проблеми забезпечення правового статусу засуджених
2
небезпечних засуджених. Отже, безпека засуджених — це один з принципових напрямів діяльності органів і установ виконання покарань.
Право на особисту безпеку є дуже важливим, оскільки, як слушно зауважує О. В. Лисодєд: забезпечення права на безпеку, як стану захищеності життєво важливих інтересів особи від будь-якої зовнішньої загрози, є досить актуальним для засуджених, які відбувають покарання, що пов’язані з реальним позбавленням або обмеженням волі особи, так як вони, знаходячись в умовах певної ізоляції від суспільства, не мають можливості самостійно використати всі засоби й механізми забезпечення своєї безпеки, які дозволені законодавством
256
Для того, щоб зрозуміти яким змістом наповнює законодавець поняття права на особисту безпеку, необхідно звернутися до частини 2 цієї ж статті. В ній міститься положення, яке окреслює коло випадків, що можуть стати підставою для використання засобів забезпечення права на особисту безпеку. Отже, частина 2 ст. 10 КВК вказує, що у разі виникнення небезпеки життю і здоров’ю засуджених, які відбувають покарання у виді арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі, вони мають право звернутися із заявою до будь-якої посадової особи органу чи установи виконання покарань з проханням про забезпечення особистої безпеки. Виходячи з наведеного положення дійдемо висновку, що за загальним правилом органи і установи виконання покарань повинні створювати безпечні умови відбування покарання, але за наявності певних обставин можуть використати додаткові засоби, спрямовані на забезпечення права на особисту безпеку засудженого. В науковій літературі на різницю рівнів обсягу та змісту права на особисту безпеку вже звертали увагу. В своєму дисертаційному дослідженні, присвяченому безпеці засуджених В. М. Чорний поділяє право засудженого на безпеку в широкому розумінні і вказує, що воно створює можливість формування безпечних умов відбування позбавлення волі з перших днів перебування засудженого у виправній установі, а також у вузькому значенні. Обсяг останнього, на думку автора, охоплює випадки, коли необхідно в екстреному порядку забезпечити безпеку засудженого у зв’язку з наявністю певних подій, що створюють загрозу засудженому (його здоров’ю або життю. У такому
256
Лисодєд О. В. Забезпечення права засуджених на особисту безпеку / О. В. Лисодєд // Державна політика у сфері захисту потерпілих від кримінальних правопорушень в Україні : матеріали круглого столу, 25 квіт. 2013 р. — Х, 2013. — С. 107.
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України
00
разі посадова особа органу, який виконує покарання, необхідно вживати негайних заходів щодо забезпечення особистої безпеки засудженого, що звернувся до неї
257
Таким чином, стає зрозумілим, що основною категорією приз ясуванні норми про забезпечення права засудженого на особисту безпеку є поняття особистої безпеки засудженого.
Заслуговує на увагу визначення безпеки, яке стосується потерпілих або свідків з числа засуджених до позбавлення волі, яке наводить Н. В. Мальцева. Під безпекою потерпілих або свідків з числа засуджених до позбавлення волі пропонують розуміти такий стан кримінально-вико- навчих правовідносин, коли противоправний вплив на життя, здоров’я та майно потерпілих та свідків з числа засуджених відсутній або попереджається чи заперечується шляхом застосування у встановленому порядку передбаченими в законі заходами
258
Окреслюючи обсяг права засудженого на особисту безпеку і виокремлюючи його рівні ми можемо визначити поняття особистої безпеки засуджених.
Отже, особиста безпека засудженого — це становище засудженого комплекс його прав, обов’язків та можливостей використовуватиме- ханізми захисту, як суб’єкта кримінально-виконавчих правовідносин під час відбування покарання, що створює умови його життєдіяльності, які не мають ознак агресії, непередбачуваності, неконтрольованості та сваволі збоку персоналу органу або установи виконання покарань, інших засуджених чи третіх осіб й має ефективні механізми забезпечення і захисту прав засудженого. Як видно, право засудженого на особисту безпеку безпосередньо відноситься до його правового статусу і навіть певним чином закладає його основи.
На нашу думку, забезпечення права засудженого на особисту безпеку є лише частиною загального безпечного становища засудженого, механізмом підтримки цього права, надання йому реальності і можливості бути реалізованим Чорный В. Н. Безопасность осужденных в условиях лишения свободы : автореф. дис. на соискание науч. степени канд. юрид. наук / В.Н. Чорный. — Рязань, 1996. — 25 с Мальцева Н. В. Правовое регулирование обеспечения безопасности потерпевших и свидетелей из числа осужденных к лишению свободы: автореф. дис. на соиска- ние науч. степени канд. юрид. наук / Н.В. Мальцева. — Рязань, 2006. — 25 с.

3 Проблеми забезпечення правового статусу засуджених
01
Яким же чином органи і установи виконання покарань створюють безпечні умови для засуджених?
Виходячи зі стану вітчизняних кримінально-виконавчих правовідносин, це питання здається риторичним. Оскільки існує велика різниця між тими деклараціями, які містить законі фактичною реалізацією правових норм на практиці.
Закон (ч. 3 ст. 10 КВК України) так формулює положення щодо забезпечення права на особисту безпеку адміністрація установи виконання покарань вживає заходів до переведення засудженого в безпечне місце, а також інших заходів до усунення небезпеки, вирішує питання про місце подальшого відбування ним покарання.
Як видно, єдиним заходом забезпечення безпеки засудженого законодавець визначає можливість переведення засудженого в інше місце для відбування покарання. Інші заходи з усунення небезпеки невизначені. З одного боку це дає певний простір адміністрації до дій з забезпечення безпеки засудженого, аз іншого приводить до того, що адміністрація кримінально-виконавчих установ обмежується лише цим заходом, як таким що безпосередньо визначений законом.
В частині 4 вказаної статті законодавець конкретизує заходи забезпечення безпеки засудженого та визначає випадки, що зумовлюють застосування таких заходів. У разі наявності небезпеки для життя і здоров’я засуджених, до яких згідно із законом у зв’язку з їх участю у кримінальному судочинстві прийнято рішення про застосування заходів безпеки, адміністрація установи виконання покарань вживає заходів щодо забезпечення безпеки цих осіб. Крім того, до зазначених осіб можуть бути застосовані такі заходи ізольоване тримання переведення в іншу установу виконання покарань.
Знов таки, йдеться про поміщення в окремі від інших засуджених приміщення.
Доречі, ця частина ст. 10 КВК України містить цікаві, так би мовити, традиційні положення. Справа втому, що ще у х роках ХХ сторіччя були прийняті перші нормативні актив яких з‘явилася згадка проза- безпечення безпеки. І хоча тоді мова йшла про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, все ж таки саме з тих часів почали замислюватися про необхідність створення безпечних умов для тих осіб, які стали учасниками правовідносин кримінального циклу.
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України
02
О. В. Лисодєд в своїй статті, присвяченій забезпеченню права на особисту безпеку засуджених, зазначив норми стосовно забезпечення права засуджених на безпеку з’явилися вперше у національному законодавстві ще у 2000 р. Так, Законом від 13 січня 2000 р. № 1381-XV Про внесення змін в деякі законодавчі акти України ВТК України був доповнений ст. 81, в якій встановлювалося, що у разі наявності безпеки для життя і здоров’я засуджених, до яких згідно з законодавством України у зв’язку з їх участю у кримінальному судочинстві прийнято рішення про застосування заходів безпеки, адміністрація місця позбавлення волі вживає заходів до охорони цих осіб. Перелік таких заходів не наводився, але зазначалося, що крім заходів охорони можуть бути застосовані такі заходи як переведення до іншого місця позбавлення волі чи окреме утримання. І далі важливе положення виникнення вказаного Закону було пов’язане з прийняттям у 1993 р. двох перших, так званих «віктимологіч- них, законів України Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь в кримінальному судочинстві і Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів»
259
Можна вести мову, що в України існує певна традиція орієнтуватися при забезпеченні права засудженого на особисту безпеку, перш за все, на випадки участі такої особи в кримінальному проваджені. І хоча законне містить положень, які б давали змогу стверджувати саме так, здається, що традиційно і випадки і заходи забезпечення безпеки залишаються тими самими, які були сформульовані на початку х років у вказаних законах. Підтверджується цей тими нормативними актами крім КВК), які регулюють питання забезпечення безпеки засуджених. Серед них, зокрема, Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, Інструкції про порядок здійснення заходів щодо забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, в установах кримінально-виконавчої системи, затвердженої наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від
04.04.2005 р. № Що стосується Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, то п. 89 цього документу встановлює, що у разі виникнення небезпеки життю і здоров’ю засудженого, до якого згідно
259
Лисодєд О. В. Забезпечення права засуджених на особисту безпеку / О. В. Лисодєд // Державна політика у сфері захисту потерпілих від кримінальних правопорушень в Україні : матеріали круглого столу, 25 квіт. 2013 р. — Х, 2013. — с. 107.

3 Проблеми забезпечення правового статусу засуджених
0
із законом у зв’язку з його участю у кримінальному судочинстві прийнято рішення про застосування заходів безпеки, необхідності захисту його від розправи збоку інших засуджених або за заявою засудженого з проханням про забезпечення особистої безпеки, якщо він не допустив порушення режиму, а також ізоляції засудженого на час підготовки необхідних матеріалів на переведення до його іншої установи, за мотивованою постановою начальника установи, дозволяється тримати його в окремій камері ПКТ (ОК), ДІЗО та карцері на загальних підставах до закінчення перевірки, усунення небезпеки, остаточного розв’язання конфлікту або отримання наряду на переведення але не більше 30 діб. Такі засуджені під час ізоляції на загальних підставах користуються всіма правами, передбаченими Кримінально-виконавчим кодексом України та Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань.
Отже, Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань звужують сферу застосування заходів забезпечення безпеки засуджених, обмежуючи їх можливість лише щодо засуджених, які приймають участь у кримінальному судочинстві, а також вводять додаткову вимогу можливості забезпечення безпеки засудженого, ставлючи їх в залежність від поведінки засудженого. Якщо ж засуджений має порушення режиму, він, на думку авторів наказу, не заслуговує нате, щоб йому забезпечували особисту безпеку.
Із логіки нормативного акту виходить, що умови перебування вус- тановах все ж таки не є безпечними, оскільки за загальним правилом створення загрози особистої безпеки засудженого не заперечується документом, а наближення цих умов до безпечних безпосередньо залежить від поведінки засудженого. Це схоже на захід маніпулювання поведінкою та положенням засудженого в установі якщо поводишся належно — тримаємо в безпечних умовах, якщо ж ні, — поміщуємо у небезпечні умови. В такому випадку логічним кроком було б нормативне врегулювання існування так званих прес хат».
Наступним регулятором забезпечення особистої безпеки засудженого є Наказ Міністерства юстиції України від 12.02.2014 № 324/5, яким затверджено Порядок здійснення заходів щодо забезпечення безпеки осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах. В цьому акті нормотворець вже веде мову не лише про осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві.
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   ...   46


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал