Дотримання прав люДини у пенітенціарній системі україни ХаркіВ «праВа людини»



Pdf просмотр
Сторінка27/46
Дата конвертації25.12.2016
Розмір4.69 Mb.
1   ...   23   24   25   26   27   28   29   30   ...   46
2
повтореними у своїх доповідях про візити до України. Особливо слід підкреслити недотримання цих стандартів під час утримання під вартою. Стосовно цього КЗК вимагає, щоб філософія обмежень, які застосовуються до права на контакти з зовнішнім світом і право на приватність в т. ч. право на листування) осіб, узятих під варту, має бути радикально змінена
218
Характер порушення є ще більш виразним, якщо взяти до уваги й порядок передачі кореспонденції засудженим чи особам, взятим під варту. У відповідності до п. 6 Розділу 2 Інструкції проста кореспонденція тобто не рекомендовані листи та ті що незахищені конфіденційністю) вручається засудженим і особам, узятим під варту, начальниками відділень соціально-психологічної служби (вихователями, старшими корпусного відділення. Згідно з п. 5 Розділу 2 Інструкції засуджені, які відбувають покарання у приміщеннях камерного типу виправних колоній максимального рівня безпеки, і особи, взяті під варту, кореспонденцію для відправлення передають в незапечатаному вигляді старшому корпусного відділення, який здає її інспектору або особі, яка виконує його обов’язки. В обох випадках сторонні особи мають вільний необмежений доступ до кореспонденції на додаток до її перегляду спеціально призначеного інспектора.
Під час візиту уроці КЗК рекомендував владі забезпечити заарештованим та засудженим особам конфіденційний доступ до органів державної влади, у чиїй компетенції знаходиться розгляд скарга також у відповідності із взятими зобов’язаннями до міжнародних органів п. 124). Таким чином, проблемність та невідповідність законодавчого регулювання означеному стандарту КЗК також ускладнюється вузьким переліком суб’єктів з якими кореспонденція може здійснюватися конфіденційно. У ч. 4 ст. 113 КВК України закріплено, що перегляду не підлягає тільки кореспонденція (вхідна та вихідна, яку засуджені адресують Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, Європейському суду з прав людини, а також іншим відповідним органам міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, уповноваженим цього рішення Харківською правозахисною групою http://www.khpg.org/pda/index.
php?id=1415653612).
218
Деталі у підрозділі цього видання Нагальні проблеми застосування правообме- жень до осіб, взятих під варту, розділ Проблеми обґрунтування правообмежень, що застосовуються до в’язнів».

3 Проблеми забезпечення правового статусу засуджених
25
особам таких міжнародних організацій та прокуророві. У відповідності до частини 5 цієї ж статті перегляду не підлягає кореспонденція, яку засуджені адресують захиснику у кримінальному провадженні, що здійснює свої повноваження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України.
Це означає, що, наприклад, листування з судами та навіть територіальним управлінням ДПтС підлягає перегляду. Тобто конфіденційно на національному рівні засуджені можуть поскаржитися тільки до прокуратури, Омбудсмана та адвоката. Навіть оскарження незаконних рішень, дій чи бездіяльності в порядку адміністративного судочинства не є захищеним від перегляду. В цьому значенні й порушується окреслений стандарт КЗК.
Так само фактично узаконеним є читання скарг, заяв ув’язнених вус- тановах тримання під вартою (п. 3.15 Правил, 3.16 Розділу 7) за винятком, якщо вони спрямовуються до окремих органів (3.5, 3.6 Розділу 7). Адміністрація СІЗО матиме право вирішувати, які з них можуть бути вирішені на місці, а також вирішувати їх навіть, якщо вони адресовані не їй Це є сумнівним винятком Закону України Про звернення громадян, який має своїм походженням ч. 6 ст. 13 Закону України Про попереднє ув’язнення», зміст якої залишається незмінним вже більше 20 років. Хоча все ж Правилами внутрішнього розпорядку СІЗО передбачена можливість у разі наполягання відправника відправити таке звернення, але вже із долученим листом (довідкою, у якому адміністрацією даються пояснення по суті порушених питань і вжитих заходів для їх вирішення...
У згаданому рішенні Сергія Волосюка проти України заявника було дисциплінарно покарано на тій підставі, що він відправив кореспонденцію до територіального управління поза встановленим контролем. ЄСПЛ вказав, що обов’язковий перегляд листів зі скаргами навіть до територіального управління, якому підпорядкована пенітенціарна установа, є порушенням вимоги Конвенції, щоб обмеження направо на приватність були необхідними у демократичному суспільстві. Було згадано твердження уряду, що ніби перегляд здійснювалося з легітимною метою — запобігти порушенням громадського порядку та злочинам (як це допускає ст. 8 Конвенції. Водночас, Суд зазначав, що листу зв’язку з яким заявника було покарано, був адресований органу державної влади, до відання якого належала установа, в якій заявника тримали під вартою. Тобто цей лист не породжував ризику перешкоджання правосуддю збоку заявника чи
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України
2
будь-якого іншого потенційного ризику, яким виправдовувалася існуюча на національному рівні вимога відправлення листів виключно в установленому порядку (п. Продовжуючи логіку Суду, очевидно, що скарги, заяви, пропозиції та інші листи, що надсилаються державним органам, установам та організаціям, ні в якому разі не мають підлягати перегляду, теж саме має стосуватися відповідей на них. Держава не може недовіряти сама собі шляхом цензурування листів засуджених із зверненнями громадян до цих самих органів навіть в інтересах слідства, адже органи державної влади, яким ці звернення спрямовуються, повинні забезпечувати їх конфіденційність
219
Тим більше недопустимим є вирішення долі звернень адміністрацією
СІЗО, коли вони адресовані не їй.
Також практика свідчить, що відправлення листів, які можуть викрити незаконні дії співробітників УВП, часто неможливо потім довести. Примітно, що ДПтСУ, висловила готовність вирішувати дотичні до цієї проблеми та навіть залучає для цього міжнародних експертів. Нам відомо, що серед положень доповіді одного з них — експерта Ради Європи Джеймса Мердоха (James Murdoch), міститься багато таких, яким ДПтСУ слід приділити серйозну увагу. Особливо актуальним і необхідним на теперішньому етапі вважаємо підкреслити необхідність розроблення, обговорення та впровадження у нормативну базу і на практиці ідеї недоторканості вихідної кореспонденції за допомогою залучення сервісу соціальних працівників або Укрпошти.
Цензура та перегляд створює більше проблем для прав людини та безпеки як засуджених, такі суспільства загалом, ніж запобігає їм. Її перегляд призводить ідо напружених ситуацій в установах, коли виникають проблеми у оскарженні рішень, дій чи бездіяльності персоналу. Також вона є досить виснажливою і для персоналу установ 219
Це, звичайно, може вимагати зусиль по встановленню правильних адрес органів державної влади, яким надсилатимуться звернення. Однак зарубіжний досвід свідчить, що це досить легко організувати за допомогою комп’ютерної техніки Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань вимагають супроводження кожного листа спеціальним листом, яким повідомляє, який орган розглядав попередню скаргу заявника та наслідки її вирішення (п. 45 Правил. Це вимагає ознайомлення із усією попередньою перепискою засудженого стосовно його звернень. З урахуванням навантаження на одного інспектора можна уявити наскільки це важко забезпечити. На додаток, супровідний лист позбавлений будь-якого практичного сенсу.

3 Проблеми забезпечення правового статусу засуджених
2
Натяки на ідеї залучення незалежного посередника прослідковуються й у рекомендаціях КЗК. Таку п. 124 доповіді про візит в Україну уроці вказується на один із шляхів забезпечення конфіденційності скарг ув’язнених — встановлення скриньок, доступ до яких матимуть лише особи, що викликають довіру. У п. 136 доповіді про візит в Україну в 2002 році Комітет вже вказував на необхідність негайного виконання рекомендації щодо конфіденційності процедури оскарження, висловленої у попередній доповіді, втому числі і щодо встановлення скриньок, які зможуть перевірятися особами, що викликають довіру. Таким чином Комітет, напевно, хотів підкреслити, що особи, які займатимуться кореспонденцією, неповинні належати до пенітенціарного відомства.
У Правилах внутрішнього розпорядку установ виконання покарань які у новому їх проекті, залишається заборона засудженим мати копіювальний папір. Поширена за радянських часів мотивація, що ця заборона була нібито спрямована на протидію підробці грошей не може бути раціонально прийнятною сьогодні. Навряд чи можна повірити у абстрактну можливість того, що в установах, які підпорядковані ДПтСУ, знайдеться багато осіб, які зможуть фальсифікувати сучасний тип банкнот, знайти час, місце де це зробити, приховати їх та ще й збути ці купюри. В той же час така вимога може ускладнити реалізацію новели Кримінально-вико- навчого кодексу України, яка міститься у ч. 1 ст. 8: заяви до адміністрації органів і установ виконання покарань, їх вищестоящих органів, до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Європейського суду з прав людини, а також інших відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, до уповноважених осіб таких міжнародних організацій, суду, органів прокуратури, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань подаються удвох примірниках, один з яких з відміткою про отримання залишається у засудженого. Проблема втому, що замість написання звернення одного разу з використанням копіювального паперу засудженому доведеться його писати два рази (якщо лише йому не дадуть можливість скористатися ксерокопіювальним пристроєм. Причому це ускладнення стосуватиметься й адміністрації установи виконання покарань, адже посадовій особі, яка робитиме відмітку про прийняття відправлення
221
До речі, формально нововведення стосується тільки заяві не вказує на можливість його застосування у випадку скарг чи пропозицій.
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України
2
кореспонденції, набагато складніше буде перевірити і встановити чітку ідентичність того звернення, що відправлятиметься і того, яке залишатиметься у засудженого.
Неоднозначною є й оцінка можливої ефективності цієї новели. Ще під час обговорення схожої ідеї (пропонувалось у підтвердження отримання співробітником установи кореспонденції видавати в’язневі бланку якому буде зазначено, що це за документ, хто і куди його відправив, дата і підпис) О. Кіслов, начальник департаменту охорони, нагляду і безпеки, режиму і контролю за виконанням судових рішень Державної пенітенціарної служби України, зазначав, що якщо не захочуть прийняти листа від засудженого на цьому бланку не розпишуться»
222
Саме через це бажаним є вирішення питання про запровадження іншого посередника у відправці хоча б вихідної кореспонденції. Разом з тим у разі, якщо вона міститиме погрози, чи інший незаконний зміст, жертва такого листування повинна мати можливість звернутись до повноважного органу для вирішення питання про заборону конкретній ув’язненій особі відправляти листи конфіденційно. Про неї після прийняття рішення може бути повідомлено незалежний орган з метою подальшого вилучення для перегляду усіх листів. Забезпечення ж права на приватність вхідної кореспонденції може бути здійснено двома шляхами нормативні документи повинні передбачати винятковий порядок перегляду кореспонденції за вмотивованим рішенням з урахуванням стандартів Суду та КЗК; та/або запровадження міжнародного досвіду відкривання листів з метою перевірки наявності заборонених предметів в присутності ув’язненого але без читання змісту кореспонденції. В такому випадку може також бути передбачений дозвіл на прийняття у порядку винятку рішення прочитання кореспонденції. Це вимагатиме наявності процедурних гарантій оскарження такого рішення.
Відмова від тотального читання кореспонденції (що вже й так давно не здійснюється належним чином на практиці через її об’єми) є не тільки
222
Як забезпечити право в’язнів на листування // http://bilozerska.livejournal.com/
758535.html (перехід по посиланню здійснений 01.06.2014).
223
Наприклад, така практика існує в Албанії, Словенії, Іспанії та Данії. Зарубіжні вчені, коментуючи таку практику у цих країнах, зауважують, що це один із найкращих способів гарантування права, передбаченого статтею 8 Конвеції, без шкоди порядку та безпеці в установі. До того ж, цензура це втручання не тільки управо в’язня, ай особи, я якою він переписується (Herzog-Evans M. L’intimité du détenu et de ses proches en droit comparé. — Paris: Harmattan, 2000. — C. 48–49.).

3 Проблеми забезпечення правового статусу засуджених
2
вимогою Конвенції. Розвиток вітчизняного законодавства та нещодавнє закріплення права на користування телефонним зв’язком та мережею Інтернетом показує, що прийшов час переступити поріг нової ери розвитку вітчизняної практики виконання покарань. Ця подія є неминучою, незважаючи на намагання переписування закону шляхом відомчих наказів, прийнятих вищим керівництвом ДПтС України.
Насамкінець, бажання продовжувати читати кореспонденцію не є логічним та доцільним. Якщо особа дійсно бажає отримати чи передати якусь важливу інформацію з кримінально-виконавчої установи вона може скористатися гарантованими конфіденційними побаченнями із адвокатом так само які тривалим побаченням, яке не може контролюватися. Невже потрібно додатково нагадувати, що через корупцію та інші найрізноманітніші шляхи мобільні телефони у вітчизняних в’язницях використовувалися та використовуються масово, втому числі з метою доступу до Інтернету Чиє сенс з цензури, якщо її не можна належно забезпечити?
Практика згаданих (і не тільки) європейських країн демонструє, що нечитання кореспонденції в’язнів не призводить до очікуваних негативних наслідків. У випадку ж зловживань право може бути обмежено. Більше того, теж незаконне використання мобільних телефонів у вітчизняних установах виконання покарань та попереднього ув’язнення, наскільки відомо на теперішній час, рідко призводить до вчинення правопорушень Правозахисник А. Діденко так описує це явище комерційна оборудка з цього бізнесу колосальна, тому, що вранці персонал продає засудженим телефони, ввечері в рамках планового обшуку вилучає, а зранку знову продає (Діденко А. Аналіз деяких аспектів змін до Кримінально-виконавчого кодексу // http://khpg.org.ua/
pda/index.php?id=1400596598 (перехід по посиланню здійснений 01.06.2014)).
225
У період з 21 по 30 квітня 2014 року Державною пенітенціарною службою України було проведено спеціальну операцію під умовним найменуванням Заслона у період з 30 квітня 2014 року по 10 травня 2014 року особовий склад було переведено на посилений варіант несення служби із проведенням спеціальної операції під умовним найменуванням Щит. За результатами операцій було виявлено 758
(!) мобільних телефонів. Можна тільки здогадуватися скільки телефонів виявлено не було.
Деталі: http://www.kvs.gov.ua/peniten/control/main/uk/publish/article/722862 (перехід по посиланню здійснений 01.06.2014).
226
Питання так званих необмежених контактів є неоднозначним. Зарубіжні дослідники по-різному дивляться на це питання, але аналіз їх робітне є предметом нашого
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України
20
В. Г. Хохряков у свій час писав надмірна кількість правилі пов’язана з ними висока вірогідність порушень ставить ув’язнених в положення школярів-пустунів: їх завжди є за що покарати. Ця думка не втрачає своєї актуальності й сьогодні у контексті вирішення питання дозволу мобільних телефонів та вільних контактів із зовнішнім світом осіб, що утримуються в пенітенціарних установах.
аналізу. В якості приводу для започатування дискусії та обговорення навколо цієї важливої теми висловимо лише кілька міркувань у підтримку цієї ідеї.
Потрібно визнати, що можливості шахрайств та інших правопорушень за допомогою Інтернету з в’язниці не можуть апріорі бути більшими ніж можливості їх здійснення з волі. Відповідно, головним загальним занепокоєнням prima facie є те, що ним зможуть користуватися особи, які вчинили злочини. Маємо також визнати, що вони все одно рано чи пізно виходитимуть на волю і матимуть можливість вчиняти такі шахрайства у разі наявності бажання та хисту. В той же час, справді серйозні злочинці зазвичай і так знаходять способи отримати мобільний телефон. Також, як це стосується й питання з листуванням, у разі зловживання зв’язком і використання його для погроз особам на волі, що часто використовується як контраргумент противниками ідеї Інтернету у пенітенціарних установах, таку особу можна покарати дисциплінарно (встановлення факту не викликатиме проблему разі встановлення заборони телефонувати чи зв’язуватися за допомогою Інтернету з жертвами злочину) або й у порядку КК України (у разі погрози вбивством, наприклад, так само в такому разі може бути заборонено використання мобільного телефону на певний строк за індивідуальним вмотивованим рішенням адміністрації. Така заборона, разом з тим, видається можливою тільки за умови передбачення спеціальної ізоляції в окремих приміщеннях для осіб, яким заборонено користуватися мобільними телефонами. Вони неповинні мати можливість контактувати з особами, які мають право користуватися необмеженм зв’язком. Це вимагатиме прийняття додаткових підзаконних актів.
Звичайно, встановлення того ж факту погрози може викликати складнощі. Але хіба вони менші коли це питання неврегульовано взагалі, мобільні телефони та Інтернет лише формально заборонені, а погрози все одно здійснюються (що іноді трапляється як свідчить наш досвід спілкування зі співробітниками пенітенціарних установ Чому через потенційні можливості зловживань в окремих випадках мають зазнавати обмежень тисячі інших засуджених?
Насправді, можна припускати, що Інтернет та мобільний зв’язок використовуватиметься для банальних розважальних цілей, що в установах, в яких відсутня альтернативна зайнятість є досить непоганим замінником бездіяльності. Можна очікувати й інші позитивні аспекти. По-перше, для підтримки порядку в установі, адже відомо, що більшість порушень режиму відбувається через бездільність. По-друге, для підтримки контактів із зовнішнім світом. По-третє, для того ж пошуку роботи, підготовки реінтеграції на волі.
Надання права на користування Інтернетом та мобільним зв’язком узгоджується із ідеєю необхідності загальної відсутності перегляду кореспонденції і можливості його здійснення у виняткових випадках Хохряков Г. Ф. Парадоксы тюрьмы. — М Юрид. лит., 1991. — С. 143.

3 Проблеми забезпечення правового статусу засуджених
21
.. Оскарження засудженими рішень та актів органів
державної пенітенціарної служби
22
На сьогодні право засуджених на оскарження окремих рішень органів кримінально-виконавчої служби передбачено декількома нормами чинного кримінально-виконавчого законодавства. Законодавець, зокрема, визначає порядок оскарження засудженими рішень Регіональних комісій щодо розподілу. Але послідовною цю регламентацію, на жальна- звати неможна.
Що стосується інших рішень органів КВС, то їх оскарження взагалі має дуже сумнівний характер, оскільки механізм реалізації такого оскарження є невизначеним та утрудненим відсутністю одноманітної практики.
З прийняттям Кодексу адміністративного судочинства України очевидно, що ця категорія справ повинна розглядатися в порядку адміністративного судочинства, але на сьогодні судова практика за такими справами є суперечливою, а питання щодо підсудності справ за скаргами засуджених надії органів та установ КВС є відкритим.
На сьогодні питання про можливість судового оскарження засудженими рішень Регіональних комісій з питань розподілу фактично залишається поза увагою правників і самих засуджених. Пенітенціарну службу, зрозуміло, такий стан справ влаштовує.
Практика такого оскарження недуже численна, а нормативного врегулювання порядок судового оскарження не отримав.
Донедавна порядок оскарження мав неоднозначне вирішення судами.
Так, в окремих випадках при зверненні засудженого до системи адміністративних суддів, скаржник отримував постанову про закриття провадження у справі у зв’язку з тим, що на думку багатьох судів адміністративних судів подібні спори не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, адже, розв’язання таких питань стосується виконання вироку суду та, відповідно до ст. 534, 535, 537, 539 Кримінально-процесуального кодексу України, є однією із стадій кримінального процесу, у зв’язку з чим їх належить вирішувати в порядку кримінального судочинства 228
Автор розділу — Михайло Романов.
229
Ухвала Вінницького апеляційного адміністративного суду, Справа № а // http://vaas.gov.ua/files/file/Docs/court_decisions/2013.05.15/bez_zmin/1/802_118_13-а%20.doc
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України
22
Вищий адміністративний суд України у своєму листі від 30.11.2009
№ 1619/10/13-09, відповідаючи на питання за правилами якого виду судочинства (адміністративного чи кримінально-процесуального) необхідно розглядати справи за скаргами засуджених до позбавлення волі про скасування рішень регіональних комісій з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі, про оскарження дій чи бездіяльності посадових осіб слідчих ізоляторів та колоній, зазначає відповідно до статті 4 Кримі- нально-виконавчого кодексу України підставою виконання і відбування покарання, зокрема, є вирок суду, який набрав законної сили, інші рішення суду.
Розподіл, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі, до установ виконання покарань здійснюються на підставі статей 12, 64, 65 Кримінального кодексу України та статей 11, 18, 19, 86, 87,
92, 93, 101, 138, 140, 147 Кримінально-виконавчого кодексу України за відповідними індивідуальними та персональними нарядами.
Розв’язання зазначених питань стосується виконання вироку суду та, відповідно до статей 534, 535, 537 Кримінально-процесуального кодексу України, є однією із стадій кримінального процесу, у зв’язку з чим їх належить вирішувати в порядку кримінального судочинства.
З іншого боку, суди загальної юрисдикції відмовляють в розгляді подібних скарг, якщо вони подані саме як скарга на рішення відповідної комісії (Регіональної або Апеляційної. Причому аргументація такої відмови є наступною оскільки скаржником до суду подано в порядку ст. ст.40,55 Конституції України саме скаргу, а не адміністративний позов, то її зареєстровано в порядку КПК України.
Згідно вимог ст. 537 КПК України визначено перелік питань, які має право вирішувати суд під час виконання вироків, ач ст. 539 КПК України передбачено, які питання, пов’язані із виконанням вироку, може вирішувати місцевий суду межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання та які питання може вирішувати суд, в межах територіальної юрисдикції якого виконується вирок. Жодними іншими статтями КПК України непередбачено вирішення судом питань, пов’язаних із виконанням вироку.
При цьому, ні ст. 537, ні ст. 539, ні жодними іншими статтями КПК України непередбачено розгляд місцевим загальним судом скарг засудже-

3 Проблеми забезпечення правового статусу засуджених
2
них осібна рішення Апеляційної комісії Державної пенітенціарної служби
України.
КПК України (ст.ст. 537, 539) непередбачено вирішення судом даних питань, пов’язаних з виконанням вироку, оскільки вони відносяться до повноважень спеціально створених комісій ДПтСУ, а судне заміняє собою повноважень органів, передбачених законодавством.
Отже, виходячи зі змісту процесуальних документів та узагальнюю- чих листів вищих судових інстанцій, можна дійти висновку проте, що розгляд скарг засуджених на рішення регіональних або апеляційних комісій з питань розподілу засуджених повинні здійснювати суди загальної юрисдикції але за правилами, передбаченими Кодексом адміністративного судочинства України.
У зв’язку з оскарженням рішень КВС в суді треба звернути увагу направо засуджених на подання пропозицій, заяві скарг. Кримінально-ви- конавче законодавство згадує про таке право, конкретизуючи, що засуджений може звертатися до адміністрації органів і установ виконання покарань, їх вищестоящих органів, а також до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Європейського суду з прав людини, а також інших відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, до уповноважених осіб таких міжнародних організацій, суду, органів прокуратури, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян. Порядок подання пропозицій, заяв та скарг визначений статтями 8, 107, 113 КВК
України.
Стосовно цього права Мінімальні стандартні правила містять положення, згідно з якими засудженим необхідно забезпечити право звертатися з проханнями та скаргами до адміністрації установи, девони тримаються подавати скарги та заяви без присутності начальника установи особам, які інспектують установи подавати скарги та заяви у вищий орган пенітенціарної системи, судові органи та інші відповідні органи у конфіденційному порядку. Право засуджених на звернення повинно бути забезпечене шляхом негайного їх розгляду.
Під час проведення інспектувань установ виконання покарань України, Комітет приділяв значну увагу можливості ув’язнених подавати скарги, оскільки ефективний порядок оскарження та перевірки за скаргами є основною гарантією проти жорстокого чи незаконного поводження у місцях позбавлення волі.
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   23   24   25   26   27   28   29   30   ...   46


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал