Дотримання прав люДини у пенітенціарній системі україни ХаркіВ «праВа людини»




Сторінка25/46
Дата конвертації25.12.2016
Розмір4.69 Mb.
1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   ...   46
2
Звідси висновок само по собі позбавлення волі як вид покарання не передбачає автоматичне примусове залучення осіб, до яких застосовується даний вид покарання, до праці. Отож, головною помилкою при поширенні поняття праця, що не є примусовою на працю осіб в місцях позбавлення волієте, що при цьому зміст даного виду кримінального покарання розуміється ширше, ніж його визначає КК України під позбавленням волі розуміють не лише безпосередню ізоляцію особи від навколишнього середовища, алей певні інші обмеження, втому числі й обов’язок працювати. Говорячи термінами логіки, вузькому за змістом поняттю надають значення більш широкого. Крім того, прихильники визначення праці як обов’язку засуджених зазвичай не беруть до уваги положення інших законодавчих актів України, що торкаються цих питань, зокрема, ст. 3 Закону України Про зайнятість населення, в якій прямо наголошується, що примушування до праці в будь-якій формі не допускається, за винятком випадків, передбачених законодавством України. Добровільна незайнятість громадян не є підставою для притягнення їх до адміністративної або кримінальної відповідальності.
Свій конкретний прояв праця знаходить у виконуваній людиною роботі. Ми підтримуємо позицію вчених, які вважають, що на працю покладено виконання виховних функцій, і її використання пов’язано не із засудженням чи карою за злочин, аз її соціальною природою — бути матеріальною підставою виховання особистості та надання особі можливості реалізовувати власні потреби.
Для багатьох засуджених час, проведений в місцях позбавлення волі, може виявитись першою вжитті можливістю здобуття професійних навичок та заняття регулярною роботою. Основна мета залучення засуджених до праці полягає в підготовці їх до нормального життя після звільнення, а невтому, щоб вони заробили кошти для установи виконання покарань чи забезпечили роботу підприємств в інтересах інших урядових підрозділів. Поряд із цим, засуджені до позбавлення волі неповинні проводити днів одноманітному неробстві. Це важливо як для їх власного благопо- луччя, такі для підтримання правопорядку в колонії, оскільки нічим незавантажені особи скоріше піддаються депресії та зривам у поведінці. Саме на здатності праці позитивно впливати на свідомість і мораль учасників трудових процесів і ґрунтується використання праці в місцях позбавлення волі як одного із засобів виправлення засуджених.

3 Проблеми забезпечення правового статусу засуджених
25
Виховне значення праці полягає втому, що участь засуджених у трудових процесах сприяє формуванню та становленню особи, дає можливість людині усвідомити свою корисність для суспільства, укріплює свідомість та почуття відповідальності за доручену справу. У праці формується особистість людини, зокрема, такі її якості, як колективізм (здатність працювати в команді, дисциплінованість, повага до себе та інших.
Але ефективним засобом виховання буде лише добровільна праця, без жодних примусових початків. Отож, головним завданням адміністрації є непросто створення необхідних умов для праці засуджених, а їх свідоме залучення до трудової діяльності. Тільки така (свідома та добровільна праця) може визнаватися засобом виправлення й ресоціалізації осіб у значенні КВК України.
Схиляючись в процесі визначення місця праці серед обов’язків та прав засуджених до думки саме АХ. Степанюка, вважаємо доцільним зробити певне уточнення правильні в цілому умовиводи цього відомого науковця, потребують дещо іншого обґрунтування. Як видається, підходити до місця і ролі праці при виконанні покарання у виді позбавлення волі необхідно на основі загальних положень про зміст права на працю. Окремі фахівці стверджують, що було б неправильним ототожнювати працю засуджених і працю всіх інших громадян України, бо праця засуджених це особлива праця, і вона має свої, специфічні особливості»
201
На нашу думку, наявність окремих специфічних ознак праці засуджених жодним чином не свідчить про суттєву відмінність її засад та умов від праці вільних громадян.
Як передбачено в Конституції України, засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду (ст. 63). З цього витікає, що для обмеження якихось прав чи свобод засудженого є необхідними) наявність закону, в якому було б пряме обмеження тих чи інших прав) визначення у вироку кола праві свобод, які обмежуються. При цьому засуджений не позбавляється прав людини і грома-
201
Кримінально-виконавче право України Підручн. / В. М. Трубников, В. М. Марченко, О. В. Лисодід, Л. П. Оніка, АХ. Степанюк. / за заг. ред. В. М. Трубникова. — Х. : Право,
2001. — С. 190.
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України
2
дянина, бо в Конституції йдеться лише про можливість їх обмеження Через свою закріпленість в Конституції, право напрацює конституційним правом, головна особливість якого полягає втому, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (ст. 64). Право кожного на працю, як це чітко визначено в ст. 43 Конституції України, включає у себе можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Тобто, вільний вибір праці та вільно надана згода на працю складають зміст цього права.
Наведений висновок підтверджується й рішенням Конституційного Суду України від 16 жовтня 2007 року № 8-рп/2007 (справа про граничний вік перебування на державній службі та на службі в органах місцевого самоврядування, в якому зазначається, що конституційне право громадян на працю означає можливість кожного заробляти собі на життя працею, вільно вибирати професію чи спеціальність відповідно до своїх здібностей і бажань, реалізовувати свої бажання щодо зайняття працею за трудовим договором (контрактом) на підприємстві, в установі, організації незалежно від форм власності або самостійно забезпечувати себе роботою. У рішенні ж від 7 липня 2004 року № 14-рп/2004 (справа про граничний вік кандидата на посаду керівника вищого навчального закладу) Суд сформулював правову позицію стосовно того, що за своєю природою право напрацює невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації. Виходячи із зазначеної позиції Суд зауважив, що право на працю означає не гарантування державою працевлаштування кожній особі, а забезпечення саме рівних можливостей для реалізації цього права ОБМЕЖУВАТИ і рідко ОБМЕЖОВУВАТИ, -ую, -уєш, недок., ОБМЕЖИТИ, -жу, -жиш, док, перех. 1. Установлювати певні межі чого-небудь; зв’язувати щось обмежувальними умовами. // Не допускати поширення чого-небудь; локалізувати. 2. Бути межею чого-небудь; відділяти, відгороджувати щось від чого-небудь.
203
Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням
47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 23 Закону України Про державну службу, статті 18 Закону України Про службу в органах місцевого самоврядування, статті 42 Закону України Про дипломатичну службу (справа про граничний вік перебування на державній службі та на службі в органах місцевого самоврядування) //http://zakon.
rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=v008p710-07

3 Проблеми забезпечення правового статусу засуджених
2
Якщо розглядати працю засуджених з позиції обмеження лише вільного її вибору, цілком логічними є й положення ст. 107 КВК України, за якою засуджені мають право на участь утру- довій діяльності ст. 13 Закону України Про Державну кримінально-виконавчу службу України, в якій визначено, що підприємства установ виконання покарань є казенними підприємствами, які здійснюють некомерційну господарську діяльність без мети одержання прибутку для забезпечення професійно-технічного навчання засуджених та залучення їх до праці ст. 118 КВК України щодо обов’язку адміністрації створювати умови, що дають можливість засудженим займатися суспільно корисною працею. До речі, ця норма закону фактично показує намагання законодавця запровадити реалізацію ст. 43 Конституції України стосовно того, що держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб».
Нарешті необхідно звернути уваги ще на такий момент. Вказуючи на
«колізійність» норм, якими регламентована праця засуджених, М. В. Ро- манов пише З іншого боку, якщо це право засудженого, то тоді незрозуміло, чому відмова від праці розглядається кримінально-виконавчим законодавством як порушення вимог режиму. Ми вважаємо, що тут також немає ніякої суперечливості, бо відмова від роботи фактично є страйком. Уст Закону України Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів визначено, що страйк — це тимчасове колективне добровільне припинення роботи працівниками (невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов’язків) підприємства, установи, організації (структурного підрозділу) з метою вирішення колективного трудового спору (конфлікту. Ст. 44 Конституції України встановлює можливість заборони страйків на підставі закону. За такого підходу норма ч. 4 ст. 118 КВК України (засуджені не мають права припиняти роботу з метою вирішення трудових та інших конфліктів) відповідає названій статті Кон-
204
Проблеми забезпечення прав засуджених у кримінально-виконавчій системі України Монограф. / В. А. Бадира, О. П. Букалова, А. П. Гель, М. В. Романов, І. С. Яковець. / за заг. ред. Є. Ю. Захарова. — Х. : Права людини, 2009. — С. 75.
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України
2
ституції, бо фактично передбачає заборону нарівні закону страйку чітко визначеної категорії осіб — засуджених, а зміст ст. 133 КВК України вчас- тині притягнення до відповідальності засуджених, які припинили роботу з метою вирішення трудових чи інших конфліктів, — засобом реагування на порушення законодавчих приписів.
До речі, не можна цілком погодитись із критикою норми ст. 133
КВК України, що передбачає сувору відповідальність засуджених за не- обґрунтовану відмову від праці (слід додатково звернути увагу, щока- рається саме необґрунтована відмова. Як витікає зі змісту КВК України, на засуджених в цілому поширюються правила організації праці, встановлені для всіх громадян України. Але останні також не можуть без наслідків припиняти виконання наданої роботи, бо чинне законодавство встановлює перелік випадків, коли це дозволено (приміром, ст. 6 Закону України Про охорону праці Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров’я або для людей, які його оточують, або для виробничого середовища чи довкілля. Він зобов’язаний негайно повідомити про це безпосереднього керівника або роботодавця. Іншими словами, ст. 133
КВК України стосується не випадку відмови використати надане право, а виключно моментів, пов’язаних із забезпеченням трудової дисципліни, що не суперечить чинним нормативним актам. Ми переконані, що відмова засудженого від праці на підставі, наприклад, ст. 6 не потягне за собою негативних наслідків, визначених у КВК України.
Отож, можемо обґрунтовано стверджувати, що праця засуджених є їх правом, а не обов’язком.
До 2012 р. національне законодавство з питань залучення засуджених до покарання у виді позбавлення волі до праці в цілому відповідало означеному підходу. Таку ст. 13 Закону України Про Державну кримінально-виконавчу службу України передбачалося, що основним завданням підприємств УВП є забезпечення професійно-технічного навчання засуджених та залучення їх до праці. Проте Законом України від
16 жовтня 2012 р. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності Міністерства юстиції України, Міністерства культури України, інших центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується та координується через відповідних міністрів, а також Державного космічного агентства України, що не мав жодного стосунку до питань працевлаштування засуджених, назване положення було

3 Проблеми забезпечення правового статусу засуджених
2
змінене. Нині підприємства УВП є державними підприємствами, які здійснюють господарську діяльність та професійно-технічне навчання засуджених. За такого підходу засуджені сприймаються як безкоштовна робоча сила, а праця як позитивний елемент життя людини перетворюється на покарання
205
Тут одразу ж виникають й інші питання якщо підприємства установ виконання покарань є господарюючими суб’єктами, то з яких підставна них не поширюються обов’язки, що покладаються на такі підприємства на свободі стосовно власних працівників Чому суттєво відрізняється й середньомісячна зарплата засуджених та вільних громадян (приміром, середньомісячна зарплата засуджених за офіційними даними у 2012 р. становила лише 439,7 грн, притому, що підприємствами ДПтС урви- готовлено товарної продукції у діючих цінах на 560,3 млн грн»
206
)? Чому час роботи засуджених у період відбування ними покарання у виді позбавлення волі зараховується у стаж роботи для призначення трудової пенсії після звільнення за умови сплати ними страхових внесків до Пенсійного фонду України в порядку і розмірах, передбачених законодавством (ст. 122 КВК України На наш погляд, тут закладене грубе порушення прав засуджених на працю та її належну організацію, що вимагає подальшого правового врегулювання.
Наведені упущення намагалися усунути шляхом прийняття 8 квітня
2014 р. Закону України Про внесення змін до Кримінально-виконавчого кодексу України щодо адаптації правового статусу засудженого до європейських стандартів, в якому передбачено заміну формулювань ст. 118
КВК України (замість слів повинні працювати уведено слова мають право працювати а словосполучення залучаються до праці замінено словами залучаються до оплачуваної праці, а також включення до ст. 122 положення, що час роботи засуджених у період відбування ними покарання у виді позбавлення волі зараховується у стаж роботи для призначення трудової пенсії».
Натомість зміна змісту закону не потягла зміну практики його реалізації Одесские заключенные стали рабами //http://odessa-daily.com.ua/news/odesskie- zaklyuchennye-stali-raba-mi.html.
206
Затверджено держпрограму реформування пенітенціарної системи України на
2013–2017 рр. // http://www.rbc.ua/ukr/top/politics/utverzhdena-gosprogramma-refor- mirovaniya-ugolovno-ispolnitelnoy-29042013190500
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України
250
.2.. праця засуджених
20
Основною тезою міжнародних нормативно-правових актів щодо праці засуджених є те, що праця не може бути рабською та повинна оплачуватись і не містити в собі ознак покарання та принизливості. Тобто засудженого не можна карати працею.
Кримінально-виконавче законодавство України залишає дуже багатий простір для зловживань збоку адміністрації кримінально-виконав- чих установ щодо прав засуджених на працю та на достойний рівень її оплати. Практика виконання покарань підтверджує цю тезу. В колоніях непоодинокі випадки незаконного маніпулювання з працею засуджених. Прикладом можуть бути випадки, коли документальне оформлення праці засуджених не відповідає реальним обставинам. Така ситуація складається, коли на роботу виводиться бригада з 50 осіб, а наряди на виконання певної роботи оформлюються щодо 5 осіб. Фактично це означає, що 45 осіб виконували примусову неоплачувану роботу, яка взагалі носить ознаки рабської, оскільки ані платні за цю працю, ані її належної організації створювати правової потреби немає. Засудженому заробітна платане нараховується, його трудовий стаж також може бути підданий сумніву, оскільки немає відрахувань в фонди соціального страхування. Юридично це означає, що засуджений не є застрахованою особою, і вйо- го стаж, необхідний для призначення пенсії, не буде зарахований термін перебування в кримінально-виконавчих установах.
Але при цьому праця залишається одним з основних засобів впливу на засудженого. Її важливість пояснюється тим, що праця у місцях позбавлення волі розглядається як позитивний елемент виправлення, професійної підготовки та управління установою. Загальновизнаною є думка проте, що праця є важливим та сильним засобом впливу на особу, її свідомість та спосіб життя. Тому нормативні акти передбачають необхідність залучення засудженого до праці, намагаючись за допомогою праці та інших засобів досягти таких позитивних змін в його особистості, які сприяють засудженому свідомо відновлювати соціальний статус, повернутися до самостійного соціально-нормативного життя в суспільстві. Праця повинна бути забезпечена в обсягах, достатніх для того, щоб засуджені були активно зайняті впродовж нормального робочого дня.
207
Автор розділу — Ірина Яковець.

3 Проблеми забезпечення правового статусу засуджених
251
Крім того, праця виконує функцію самозабезпечення. Тобто засуджений, працюючи, забезпечує своє існування в установі та оплачує ті послуги, які йому надаються.
Праця має й інші цілі. Серед них можна віділити основні економічна фізична або оздоровча виконання зобов’язань засудженим.
Щодо економічної мети. Установи виконання покарань утримуються за рахунок Державного бюджету, є неприбутковими установами. Але всі потреби цих установ держава, бюджет якої наповнюється переважно за рахунок сплати податків, задовольнити не в змозі. Тому в умовах позбавлення волі засуджені утримують себе самостійно, тобто самі сплачують за своє утримання в установі шляхом сплати комунальних послуг, оплати вартості одягу, їжі, постільних речей та ін. До того ж, працюючи на підприємствах та виробництвах установ виконання покарань, засуджені виготовляють певну продукцію, реалізація якої дозволяє забезпечувати відповідну установу, а сама продукція споживається суспільством.
Фізична або оздоровча мета. Засуджені, працюючи на виробництві, докладають фізичних зусиль, іноді за характером роботи, перебувають на повітрі, що дозволяє підтримувати здоров’я та уникати моральної деградації, яка може бути викликана відсутністю праці. Незабезпеченість засуджених роботою, нерідко є причиною конфліктів та непорозумінь в установах виконання покарань. Сприяє праця і підтриманню психічного здоров’я засудженого, оскільки працюючи засуджений відволікає (сублімує) свої психічні ресурси від агресивних проявів, які нерідко викликає фізична ізоляція, на плідну працю.
Досягнення мети виконання зобов’язань засудженим полягає втому, що зароблені засудженим в установі виконання покарань гроші дозволяють виконувати вирок суду щодо відшкодування збитків та шкоди, заподіяної злочином, сплати аліментів, погашення заборгованості за виконавчими листами, сплати платежів та зборів до пенсійного фонду та фондів соціального страхування, виконувати інші зобов’язання.
Міжнародні стандарти поводження із засудженими вимагають також, щоб праця, яка доручається ув’язненим, сприяла підтриманню або підвищенню здатності засуджених забезпечувати собі засоби для нормального існування після звільнення.
Усі заходи та гарантії щодо виконання трудових обов’язків засудженими повинні відповідати аналогічним заходам, які встановлені для осіб, що знаходяться на волі.
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України
252
Кримінально-виконавчий кодекс України містить низку положень щодо праці засуджених, в яких, на нашу думку, є деякі суперечності тане- послідовність.
За своїми характеристиками праця засуджених є різновидом суспільної праці взагалі. Основні відмінності полягають у підпорядкуванні праці засуджених меті кримінально-виконавчого законодавства, наявністю специфіки деяких правовідносин та організації праці осіб, позбавлених волі.
Нещодавна праця засуджених в Україні набула однозначниу правову природу права засудженого. 08 квітня 2014 року до КВК України були внесені зміни, які визначили, що засуджені мають право на оплачувану працю, організовану відповідно до вимог законодавства про працю, утому числі щодо тривалості, умов та оплати праці встановлюється восьмигодинний робочий день, але не більше 40 годинна тиждень. При цьому тривалість робочого дня встановлюється з 7 до 17 години або з 6 до 16 години Положення ст. 118 КВК України, в якому раніше було вказано, що засуджені повинні працювати, змінені на більш зрозумілі та послідовні. Чинна редакція ст. 118 КВК України також встановлює, що засуджені мають право працювати. Остаточне визначення праці як права засудженого все ж таки виклакає низку запитань. Зокрема, якщо праця — це право засудженого, то тоді незрозуміло, чому відмова від праці розглядається кримінально-виконавчим законодавством як порушення вимог режиму. Тобто порушення режиму відбування покарання, а не лише порушення трудових правовідносин. Наявність дисциплинарної кримінально-вико- навчої відповідальності означає, що праця засудженого залишає, перш за все, кримінально-виконавчу сутніть. Таке становище є непослвідов- ним. Якщо праця стає правом засудженого, то вона повинна мати більше ознак, які властиві трудовим правовідносинам і відповідальність за порушення у сфері праці також повинна мати ознаки трудової дисциплінарної відповідальності. Тому відмова від праці не може тягти за собою дисциплінарної кримінально-виконавчої відповідальнлості, а тим більш можливості визнавати особу злісним порушником режиму відбування покарання. Вважаємо, що праця засудженгого повинна складатися в межах трудових правовідносин і її необхідно вивести з підпорядкування нормам режиму відбування покарання. Праця повинна втратити ознаки режимного заходу. Крім іншого це потягне за собою й те, що відповідальність засуджених за відмову від праці або інші порушення тру-

3 Проблеми забезпечення правового статусу засуджених
25
дових правовідносин отримає ознаки дисциплінарної відповідальності в межах трудових правовіднсин і буде тягти за собою відповідні правові наслідки.
Міжнародні нормативні акти містять правило, відповідно до якого засудженим за їх працю нараховується справедлива винагорода. В цій частині норми кримінально-виконавчого права України мають положення, які характеризуються складністю та плутаниною та дають змогу тлумачити їх достатньо довільно і маніпулювати заробітком засудженого. Так, стаття 120 КВК України передбачає мінімум заробітної плати, що нараховується засудженим. За будь-яких обставин засудженим повинна бути нарахована оплата в таких розмірах. У виправних колоніях на особовий рахунок засуджених, які виконують норми виробітку або встановлені завдання і не допускають порушень режиму, повинно зараховуватися незалежно від усіх відрахувань
25%, а на особовий рахунок засуджених чоловіків віком понад шістдесят років, жінок — понад п’ятдесят п’ять років, інвалідів першої та другої груп, хворих на активну форму туберкульозу, вагітних жінок, жінок, які мають у будинках дитини при виправних колоніях дітей, — не менше як
50% нарахованого їм місячного заробітку. Наведене положення відразу викликає запитання а якщо не виконують норми виробітку Тоді не нараховується На підставі чого не нараховується, що це за захід впливу не донарахування Наці питання кримінально-виконавче законодавство відповіді не дає. На практиці така редакція нормативного акту дозволяє за певних умов нараховувати засудженому таку суму, яка в повному обсязі підлягає утриманню за різними підставами (одяг, комунальні послуги, т. ін.).
2. Засудженим, які відбувають покарання у виховних колоніях, дільницях соціальної реабілітації виправних колоній, колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, а також засудженим жінкам, яким дозволено проживання за межами виправної колонії, на особовий рахунок зараховується незалежно від усіх відрахувань не менш як 75% нарахованого їм місячного заробітку. Із суми призначеної пенсії, перерахованої органами Пенсійного фонду України за місцем відбування покарання пенсіонера, засудженого до позбавлення волі, на його особовий рахунок зараховується не менш як 25% пенсії (незалежно від суми відшкодування витратна його утримання).
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   ...   46


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал