Дотримання прав люДини у пенітенціарній системі україни ХаркіВ «праВа людини»



Pdf просмотр
Сторінка24/46
Дата конвертації25.12.2016
Розмір4.69 Mb.
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   ...   46
2
Проблемним залишається реалізація права засуджених на листування. Зважаючи на встановлену ст. 15 Конституції України заборону цензури, є незрозумілим положення чинного кримінально-виконавчого законодавства, яке передбачає обов’язковий перегляд кореспонденції засуджених. Таке становище суперечить не лише вимогам про заборону цензури, ай праву на таємницю листування та невтручання в особисте життя, які закріплені ст. 31, 32 Конституції України. Ці права неповинні заперечуватися та обмежуватися обсягом покарання у виді позбавлення волі. Це є тим більш актуальним, оскільки КВК України станом на 08 травня року передбачає можливість для засуджених до обмеження волі і позбавлення волі користуватися глобальною мережею Інтернет.
В Проекті доповіді Розслідування звинувачень у жорстокому поводженні у пенітенціарній службі України, який був опублікований в 2013, відзначаються ці самі недоліки кримінально-виконавчого законодавства
України.
У пункті 21 Проекту зазначено, що сьогодні відповідно до чинного кримінально-виконавчого законодавства вся кореспонденція перевіряється, за винятком тих листів, які надсилаються Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, до Європейського суду з прав людини, прокурору та іншим установам і міжнародним організаціям. Є також положення про конфіденційність листування із захисниками коли вони залучені до участі у кримінальному провадженні по відношенню до ув’язненого. Але всі ми опосередковано розуміємо, що інша кореспонденція може бути відкрита (і, насправді, її відправка може бути затримана по причині необхідності її перевірити. Як нам повідомили адвокати та представники недержавних організацій, листи, в яких містяться заяви про жорстоке поводження, можуть бути (а на практиці такі відбувається) зупинені, в результаті чого значно ускладнюється зв’язок із зовнішніми установами. В той час, як мине мали можливості з’ясувати фактичні механізми, які діють у в’язницях (зокрема, доступ до письмових приладь або телефонів, інструкціями вочевидь чітко визначено категорії кореспонденції, які не підлягають цензурі. Беручи до уваги те, що сфера правової допомоги не розповсюджується на засуджених в’язнів, існують всі підстави вважати, що вони мають бажання донести свої занепокоєння з приводу жорстокого поводження до більш широкого кола органів влади, ніж Європейський суд з прав людини. Інструкції повинні дозволяти в’язням контактувати із внутрішньодержавними моніторинговими

3 Проблеми забезпечення правового статусу засуджених
25
органами, які мають компетенцію розглядати скарги дійсно, з огляду на важливість практичного забезпечення ефективності внутрішньодержавних засобів правового захисту в рамках Європейської конвенції з прав людини, такий спосіб дій є життєво важливим. Таким чином право на необмежене листування має розповсюджуватись, принаймні, на кореспонденцію із прокурором та представництвом Уповноваженого з прав людини, в якості національного превентивного механізму. Коротко кажучи, пенітенціарна служба повинна, в якості першочергового пріоритету намагатись впроваджувати ефективні практичні заходи, які дозволяють в’язням повідомляти про свої занепокоєння з приводу умов їх утримання. У цьому зв’язку, в’язні повинні бути забезпечені всіма необхідними засобами для письмового листування — канцелярським приладдям та поштовими витратними матеріалами. Доступ до цих приладь повинен бути правом, і в’язні повинні бути поінформовані про свої права. Існують різні варіанти. Представниками недержавних організацій було запропоновано реєструвати у кожній в’язниці усі листи, які подаються працівникам для подальшого відправлення за межі в’язниці, за допомогою реєстрації дати отримання, що не дозволить їх знищення працівниками в’язниці або втручання, якщо кореспонденція адресована агенціям, уповноваженим розглядати скарги. В якості альтернативи або додаткового заходу пенітенціарна служба могла б запозичити прийняту в інших місцях (яку Грузії) практику, яка передбачає доступ в’язнів (в рамках ініціативи Ради Європи) до конвертів та формалізованих бланків із проставленими адресами, які закладаються у спеціальні поштові скриньки та передаються напряму відповідним органам влади. Подібні засоби спілкування повинні також формувати довіру серед в’язнів. З метою забезпечення цього можливо вжити два очевидних заходи зробити факт перешкоджання реалізації цього права дисциплінарним порушенням для будь- якої посадової особи в’язниці (включаючи відмову будь-якого в’язня від подання скарги зобов’язати внутрішньодержавні моніторингові органи перевіряти дієвість цього механізму на практиці.
У якості рекомендації в Проекті зазначено засоби для листування повинні бути доступними для ув’язнених, а не надаватися на окремий запит. Конверти для подання скарг, що дозволятимуть спілкування із відповідними органами без цензури (зокрема, із прокуратурою та службою Уповноваженого з прав людини) повинні бути доступними в декількох місцях у в’язниці, та їх наявність неповинна залежати від конкретного запиту.
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України
2
Вважаємо, що було б доцільно переглянути норму про перегляд кореспонденції засуджених і передбачити повноцінну таємницю їх листування.
Позитивним моментом у правилах ведення листування засудженими та звернення ними з пропозиціями, заявами і скаргами є те, щозміни, які були прийняті до КВК України в квітні 2014 року передбачають, що відповідна кореспонденція засудженого, яка адресована адміністрації органів і установ виконання покарань, їх вищестоящих органів, до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Європейського суду з прав людини, а також інших відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, до уповноважених осіб таких міжнародних організацій, суду, органів прокуратури, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань приймається удвох примірниках, один з яких з відміткою про отримання залишається у засудженого. Такий порядок надає можливість хоча б зафіксувати дату відправлення заяви, пропозиції або скарги. Хоча залишається сумнівною ступінь гарантованості своєчасного відправлення такої кореспонденції та відсутності зловживань збоку персонала установ щодо засудженого «скаржника».
Незрозумілим та непослідовним є положення КВК України, яке говорить проте, що режим повинен забезпечувати законні інтереси засуджених. Враховуючи те, що законними інтересами є такі блага, що відповідають чинному законодавству та досягнення яких особа може бажати, але вони незабезпечені обов’язком іншого суб’єкта сприяти такому досягненню, важко себе уявити, яким чином режим може забезпечувати законні інтереси. Тому якщо адміністрація не зобов’язана сприяти досягненню інтересів, режимне може їх забезпечити. Це випливає з сутності режиму, як врегульованого нормами кримінально-виконавчого права порядку виконання і відбування покарання у виді позбавлення волі. Цей порядок не регламентує і не може регламентувати бажання засуджених і механізми реалізації таких бажань.
Прикладом може служити придбання засудженим нерухомості, яка знаходиться на волі. Для реалізації такого бажання засуджений може звернутися до адміністрації установи з проханням дозволити йому придбати таку нерухомість шляхом оформлення довіреності на повірену особу. Але адміністрація не зобов’язана діяти певним чином для забезпечення можливості засудженому вчинити відповідний правочин з придбання нерухомості.

3 Проблеми забезпечення правового статусу засуджених
2
Отже, режимне забезпечує реалізацію цілком законного інтересу щодо здійснення прав власника. Відповідно, кримінально-вико- навче законодавство містить норму, яка немає чіткого механізму ви- конання.
Вказана проблема пов’язана не лише з неможливістю реалізувати законний інтерес та незабезпеченням режиму таких законних інтересів. Наведений стан речей суперечить і можливості встановлення позитивних зв’язків засудженого із зовнішнім світом. Кримінально-виконавче правота законодавство не іде назустріч тим засудженим, які бажають змінювати своє життя.
Навпаки, міжнародні стандарти вимагають, щоб засуджений мав змогу спілкуватися не лише з родичами, ай представниками «позав’язничних організацій».
Як звертають увагу в пояснювальній доповіді до Європейських в’язничних правил, всі заходи, спрямовані на встановлення контактів із зовнішнім світом, є одним з напрямків повсякденної роботи пенітенціарних установі одним з головних аспектів всієї інформаційної і комунікаційної системи кожного з них. Контакти із зовнішнім світом мають неабияке значення для досягнення цілей сучасних прогресивних пенітенціарних режимів, оскільки вони орієнтовані на мінімізацію наслідків ізоляції та оптимізацію перспектив соціальної реінтеграції. Отже, цей інститут повинен займати центральне місце серед інших засобів виправлення та ресоціалізації.
Вирішити ситуацію можливо шляхом розробки та прийняття відповідних змін до чинного законодавства.
.2.2. найбільш суперечливим засобом виправлення
і ресоціалізації засуджених у теперішній час слід визнати
їх працю в установах виконання покарань
10
Стаття 6 КВК України називає працю в числі основних засобів виправлення і ресоціалізації засуджених. Практично вусі історичні періоди розвитку наукових знань та практики виконання кримінальних покарань основу виховного впливу на осіб, позбавлених волі, становила суспільно корисна праця. Досліджуючи теоретичні та практичні аспекти пра-
180
Автор розділу — Ірина Яковець.
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України
2
ці засуджених, О. І. Зубков характеризував її сутність наступним чином за своєю соціально-економічною та політичною природою — це праця соціалістична, за юридичною сутністю — обов’язкова, за педагогічною природою виправна. Цю думку цілком поділяв й М. О. Стручков, зазначаючи, що будь-яка праця, втому числі й праця засуджених, є одночасно економічною, правовою та педагогічною категорією. На підставі аналізу існуючих наукових публікацій Л. Г. Крахмальник
183
та В. А. Бади- ра
184
доходять аналогічних висновків, що у літературі праця як виправний фактор характеризується з точки зору загальної благотворності трудової активності для індивідуального і соціального розвитку особистості
185
На погляд МІ. Демченка, праця в кримінально-виконавчих установах має і надалі розглядатися як ефективний елемент виправного впливу, професійної підготовки і як захід ефективності управління засудженими
186
О. О. Рябінін підкреслює, що організація праці засуджених має певне педагогічне навантаження
187
Вірування у здатність праці засуджених змінювати їхні особистісні якості на краще досить стійкі, внаслідок чого ще й досів коментарях до
КВК різних країн зазначається, що суспільно корисна праця через свої виключно значні виховні можливості впливу на особу виступає важливим
181
Зубков А. И. Теоретические вопросы правового регулирования труда осужденных в советских исправительно-трудовых учреждениях / А. И. Зубков. — Томск : Изд-во
Томск. унта, 1974. — С. 5.
182
Стручков НА. Советская исправительно-трудовая политика и ее роль в борьбе с преступностью / НА. Стручков. — Саратов : Изд-во Сарат. унта, 1970. — С. 211.;
Стручков НА. Курс исправительно-трудового права : Проблемы Особенной час- ти. — Гл. 4. / НА. Стручков. — М Юрид. лит-ра, 1985. — С. 68.
183
Крахмальник Л. Г. Труд заключенных и его регулирование в СССР / Л. Г. Крахмаль- ник. — Саратов : Изд-во Сарат. унта, — Саратов, 1963. — С. 74.
184
Бадира В. А. Виправлення жінок, засуджених до позбавлення волі, як мета покарання Дис. канд. юрид. наук. / В. А. Бадира / 12.00.08 — Львів, 2006. — С. 69.
185
Зубков А. И. Трудовое перевоспитание заключенных в советских исправительно- трудовых учреждениях и его правовое регулирование / А. И. Зубков. — Томск : Изд- во Томск. унта, 1970. — С. 7–21.
186
Демченко МІ. Шляхи удосконалення моделі сучасної пенітенціарної установи / МІ. Демченко // Проблеми пенітенціарної теорії і практики Щорічний бюлетень Київського інституту внутрішніх справ / Редкол.: В. М. Синьов (голов. ред.) та ін. — К КІВС, «МП Леся, 2003. — № 8. — С. 40 — 42.
187
Рябинин А. А. Исправительно-трудовое (уголовно-исполнительное) право Россий- ской Федерации: Учебник. / А. А. Рябинин. — М Юрист, 1995. — С. 109.

3 Проблеми забезпечення правового статусу засуджених
2
засобом виправлення засуджених. Поширеними вони є й серед сучасних науковців, які стверджують, що, відносячи працю до засобів виправлення й ресоціалізації засуджених, законодавець виходив з загальновизнаної думки проте, що праця є важливим та сильним засобом впливу на особу, її свідомість та спосіб життя, а ставлення до праці визначає соціальну значимість особистості
190
До прийняття уроці КВК України проблеми з визначенням місця праці в системі прав та обов’язків засуджених не виникало взагалі. Чинний на той час Виправно-трудовий кодекс чітко та безапеляційно встановлював Кожен засуджений повинен працювати (ч. 1 ст. 49). При цьому основний аргумент до такого підходу містився в ст. 14 Конституції Української РСР 1978 року Суспільно корисна праця та її результати визначають становище людини в суспільстві. Але за часів незалежності відбулася докорінна зміна поглядів на працю — з обов’язку кожного вона перетворилась направо кожного, а тоталітарний постулат «ув’язнений зобов’язаний працювати та приносити користь суспільству і державі, в умовах ринкових відносин залишився без економічного базису. Однак зміна парадигми праці засуджених залишалась незмінною ще достатньо тривалий час — до 2003 року, коли у нормах ст. 107 КВК України з’явилося положення, що засуджені мають право брати участь у трудовій діяльності. Саме з цього моменту й почалася дискусія стосовно того, чи повинні особи, позбавлені волі, працювати при відбуванні призначеного покарання.
Достатньо велике число науковців та практично всі працівники як Державної кримінально-виконавчої служби, такі судових та правоохоронних органів, сходяться у думці, що засуджені зобов’язані працювати. Дорна підтвердження цієї тези зазвичай наводився зміст ст. 118 КВК
188
Научно-практический комментарий Уголовно-исполнительного кодекса Россий- ской Федерации //http://znai-zakon.narod.ru/z/52/009.htm
189
Кримінально-виконавче право України : Підручн. / ВВ. Голіна, О. В. Лисодід, Л. П. Оні- ка, АХ. Степанюк та ін. / за заг. ред. АХ. Степанюка. — Х. : Право, 2005. — С. 190.
190
Кримінально-виконавче право України : Підручн. / В. М. Трубников, В. М. Марченко, О. В. Лисодід, Л. П. Оніка, АХ. Степанюк. / за заг. ред. В. М. Трубникова. — Х. : Право,
2001. — С. 190.
191
Конституція Української РСР // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=
888-09 192
Шемратов Д. Работу сидящим!
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України
20
України: Засуджені до позбавлення волі повинні працювати в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією колонії».
Наступним аргументом на користь визнання праці обов’язком засуджених у спорах виступають міжнародні стандарти, причому їх зміст зазвичай навмисно перекручується задля створення підґрунтя визнання цілком правильними власних поглядів. Так, О. Г. Пєрмінов посилається нате, що принцип обов’язковості праці засуджених не суперечить й міжнародним нормам, цитуючи Мінімальні стандартні правила поводження з в’язнями (МСП) в частині того, що всі засуджені зобов’язані працювати відповідно до їх фізичних можливостей. На нашу думку, саме вилучення наведеного положення з контексту й призводить до не зовсім вірного висновку. Так, МСП встановлюють наступні правила) праця в’язня неповинна завдавати йому страждань) усі засуджені в’язні повинні працювати відповідно до їхніх фізичних і психічних здібностей, засвідчених лікарем) на в’язнів слід покладати корисну роботу, достатню для того, щоб заповнити нормальний робочий день) робота, якою забезпечуються в’язні, має бути такою, щоб підвищувати або давати їм кваліфікацію, що дозволила б їм зайнятися чесною працею після звільнення) в’язнів, які здатні мати з цього користь, особливо неповнолітніх, треба навчати корисних ремесел. При цьому передбачається, що в’язні повинні мати можливість виконувати роботу за своїм вибором, якщо це сумісно з правильним вибором ремесла і вимогами управління та дисципліни в закладі, а організація і методи роботи в закладах повинні максимально наближатися до тих, що прийняті за стінами закладів, щоб в’язні привчилися таким чином до умов праці на волі. Не варто інтереси в’язнів і їхню професійну підготовку підкоряти міркуванням про одержання від в’язничного виробництва (тут і далі курсив мій — І. Я.).
Тобто, головною тезою МСП правил є не обов’язковість праці засуджених, а врахування при цьому їх потреб та можливостей Перминов, О. Г. Проблемы реализации уголовного наказания Дисс. д-ра. юрид. наук. / О. Г. Перминов / 12.00.08 — Москва Российский государственный универси- тет нефти и газа им. И. М. Губкина, 2002. — С. 183.
194
Мінімальні стандартні правила поводження з в’язнями // http://zakon.rada.gov.ua/
cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_212&p=1271682720954655.

3 Проблеми забезпечення правового статусу засуджених
21
В цілому, подібною є спрямованість і Європейських тюремних правил (ЄТП)
195
: вони пропонують розглядати працю в місцях позбавлення волі як позитивний елемент виправного впливу, професійної підготовки та адміністративного управління ув’язненим має надаватися достатній обсяг суспільно корисної парці або, наскільки це доцільно, іншої цілеспрямованої діяльності, з тим, щоб вони були зайняті нею протягом робочого дня. І хоча ЄТП, дійсно, містять посилання, що засуджених можна зобов’язати працювати, якщо за висновком лікаря їх фізичне та психічне здоров’я дозволяє (правило 71.2.), це правило, на нашу думку, необхідно розглядати у контексті, що хоча прагнення отримувати фінансовий прибуток від праці ув’язнених може позитивно відбиватися на підвищенні рівня та якості, а також цілеспрямованості професійної підготовки, інтереси ув’язнених та виправний вплив на них неповинні бути підкорені цій меті (правило Заборона примусової праці — один із основним принципів демократії, закріплений в ст. 8 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Міжнародна Організація Праці визначає примусову працю як виконання роботи під погрозою будь-якого покарання (насильницького впливу. Це визначення містить Конвенція МОП про примусову чи обов’язкову працю 1930 року. Згідно з іншим документом — Конвенцією МОП Про скасування примусової праці 1957 року — кожний член МОП (сторона Конвенції) зобов’язався скасувати всі види примусу та обов’язкової праці яка) засобу політичного впливу та виховання або як міри покарання за наявність чи за виявлення політичних поглядів або переконань, протилежних установленій політичній, соціальній чи економічній системі;
б) методу мобілізації та використання робочої сили для потреб економічного розвитку;
в) засобу підтримання трудової дисципліни;
г) засобу покарання за участь у страйках;
д) форми дискримінації за ознаками расової, соціальної та національної приналежності або віросповідання. Водночас не вважається примусовою працею військова служба чи альтернативна служба (невійськова, а також робота чи служба, що виконується
195
Европейские пенитенциарные Правила. Пересмотренный текст Европейских ми- ниальных стандартных правил обращения с заключенными // http://zakon.rada.gov.
ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=994_032&p=1271682720954655.
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України
22
особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і надзвичайний стан. Останнє визначення дає деяким фахівцям (приміром, МС. Рибаку, О. Г. Пєрмінову, ОМ. Зайцевій та ін.) підстави для висновку, що «обов’язкова праця засуджених до позбавлення волі не може розглядатися як вид примусової праці»
196
Проте існують й інші точки зору на проблему праці засуджених. Так, АХ. Степанюк
197
, коментуючи прийнятий уроці КВК України, зазначає, що уст КВК особам, позбавленим волі, встановлений додатковий обов’язок працювати, хоча в ст. 107 Права й обов’язки засуджених до позбавлення волі такий обов’язок непередбачений. Він наголошує, що Конституція України також не передбачає обов’язку працювати, оскільки в ст. 43 закріплене лише право на працю. Крім того, із редакції ст. 118 КВК випливає, що обов’язку позбавлених волі кореспондує обов’язок адміністрації забезпечувати залучення засуджених до праці, що не зовсім відповідає теорії правовідносин, відповідно до якої обов’язку може протистояти право і навпаки. Закріплення в ст. 118 КВК України обов’язку працювати зводить нанівець право брати участь у трудовій діяльності (ст. 107 КВК України, оскільки, якщо право стає обов’язком, воно перестає бути власне правом. Мати право — означає мати можливість вибору. Той, на кого покладений даний обов’язок, такої свободи немає.
198
На думку АХ. Степанюка, закріплення в нормах КВК України, що є процедурним нормативним актом обов’язку осіб, позбавлених волі, працювати, надає праці засуджених примусового характеру, а за ст. 43 Конституції України, яка взагалі забороняє примусову працю, такою не
196
Рыбак МС. Ресоциализации осужденных к лишению свободы: проблемы теории и практики : Дисс. д-ра. юрид. наук. / МС. Рыбак / 12.00.08 — Саратов, 2001. — С. 330.; Див. також Перминов О. Г. Проблемы реализации уголовного наказания: Дисс. д-ра. юрид. наук. / О. Г. Перминов / 12.00.08 — Москва Российский государственный уни- верситет нефти и газа им. И. М. Губкина, 2002. — С. 184; Зайцева Е. Н. Цели наказа- ния и средства их достижения в исправительных учреждениях: Дисс. канд. юрид. наук. / Е. Н. Зайцева / 12.00.08 — Краснодар, 1998. — С. 82.
197
Степанюк, АХ. Позитивна кримінальна відповідальність як предмет регулювання
Кримінально-виконавчого кодексу України / АХ. Степанюк // Питання боротьби зі злочинністю Зб. наук. пр. / За ред. В. І. Борисова, В. С. Зеленецького та ін. — Вип. 9. — Х Право, 2004. — С. 61–62.
198
Экимов А. И. Справедливость и социалистическое право / А. И. Экимов. — Л Изд-во
Ленингр. унта, 1980. — С. 84.

3 Проблеми забезпечення правового статусу засуджених
2
є праця особи, здійснювана за рішенням суду. Оскільки рішення суду, яким би особа була зобов’язана працювати в місцях позбавлення волі, не виноситься, то і праця, зведена в обов’язок КВК України, набуває ознаки примусової. Загальнообов’язковість праці в діяльності виправних колоній є позаекономічним і позаправовим примусом до роботи, що несумісно з конституційним принципом рівноправності. На цю обставину звернув увагу і В. С. Нерсесянц, який дійшов висновку, що той, хто поза своїм волевиявленням зобов’язаний працювати, хто буде працевлаштований примусово (уданому випадку немає значення — у якості засудженого чині, той звичайно не може розглядатися ніяк суб’єкт права на еквівалентну оплату його примусової праці, ніяк суб’єкт права взагалі
199
У зв’язку з цим, на думку АХ. Степанюка, редакцію ч. 1 ст. 118 КВК варто було б змінити, вилучивши першу частину речення, замість якої може бути закріплене положення, що загалом відповідало би п. 8 Основних принципів поводження з ув’язненими, а саме Необхідно створювати умови, що дають особам, позбавленим волі, можливість займатися корисною оплачуваною працею, за рахунок якої вони зможуть поліпшити свої матеріально-побутові умови і надавати фінансову допомогу своїм родинам і родичам. Як цілком правильно відмічає І. Р. Григорян
200
, при оцінці правильності визнання праці засуджених в місцях позбавлення волі такою, що не є примусовою відповідно до положень Конвенції МОП Про скасування примусової праці, слід виходити з норм Кримінального кодексу України (далі — КК України, уст цього Кодексу передбачено, що покарання у виді обмеження волі полягає утриманні особи в кримі- нально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов’язковим залученням засудженого до праці. Позбавлення волі (як на певний строк, такі довічне) полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи (ст. 63 КК України. Тобто, змістом покарань, пов’язаних з позбавленням воліє ізоляція засудженого від певного оточення, поміщення його на певний строку спеціальну установу
(ст. 63 КК України. Про одночасне покладання на особу обо’язку працювати не йдеться Нерсесянц В. С. Философия права : Учебник для вузов / В. С. Нерсесянц. — М Изда- тельская группа НОРМА-ИНФРА-М, 1999. — С. 149.
200
Григорян І. Р. Деякі аспекти праці осіб, засуджених до позбавлення волі//http://www.
lex-line.com.ua/?go=full_article&id=214
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   ...   46


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал