Дотримання прав люДини у пенітенціарній системі україни ХаркіВ «праВа людини»



Pdf просмотр
Сторінка22/46
Дата конвертації25.12.2016
Розмір4.69 Mb.
1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   ...   46
21
з метою виявлення фактів порушення режиму та т. ін. Останні зміни до КВК України передбачають, що надання медичної допомоги засудженим повинно здійснюватися закладами охорони здоров’я, що мають ліцензію Міністерства охорони здоров’я України, які надають платні медичні послуги тане віднесені до відання центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань (ч. 5 ст. 116 КВК України).
В доповнення до цього, бажаним є створення медичної служби всередині установ виконання покарань, яка б немала підпорядкованості адміністрації КВУ. Така медична служба повинна здійснювати планові та позапланові спостереження за здоров’ям засуджених та їх повні огляди. Висновки та лікування засуджених незалежною медичною службою повинні підпорядковуватися лише меті відновлення здоров’я особам, які захворіли. Медичні працівники неповинні бути включеними в процес виконання-відбування покарання. Єдина вимога та обмеження, яке може бути сформульоване, це дотримання медичними працівниками тих режимних умов, які розповсюджуються на конкретного засудженого.
.1.2. реформування законодавства,
що регулює медичне забезпечення засуджених
1
Державною пенітенціарною службою України у відповідності до її плану роботи із впровадження положень було розроблено проект майбутнього міжвідомчого наказу Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі. Майбутнє прийняття цього нормативно-правового акту є надзвичайно важливою подією для політики у сфері виконання покарань нашої держави. Численні зауваження правозахисного середовища та міжнародних органів підтверджують, що стан надання медичної допомоги в українських установах виконання по Автор розділу — Вадим Човган.
174
В процесі публікації цього видання Міністерством юстиції було затверджено вказаний проект наказу (№ 1348/5/572, від 15.08.2014), не врахувавши низку критичних зауважень Харківської правозахисної групи, які були надіслані в рамках громадського обговорення проекту. Такий крок ДПтС та Мінюсту є яскравою демонстрацією їх бажання співпрацювати із правозахисними організаціями у сфері захисту прав в’язнів».
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України
21
карань залишає бажати кращого. Недивно, що в’язнична медицина неодноразово ставала предметом особливої стурбованості Ради Європи, зокрема, Європейського комітету з запобігання катуванням, Європейського суду з прав людини, діяльність яких продемонструвала серйозні прогалини у забезпечені здоров’я осіб, що знаходяться в установах, підпорядкованих ДПтС України.
Незважаючи на це, як підтверджує наш аналіз, розробники документу проігнорували низку міжнародних стандартів, які стосуються сфери надання медичної допомоги засудженим. У нас склалося враження, що стандарти Європейського суду з прав людини, Європейського комітету з запобігання катуванням, Всесвітньої організації охорони здоров’я були серйозно обділені увагою авторами проекту Порядку.
Відразу зауважимо, що цей проект потребує серйозного доопрацювання, що вимагатиме детального аналізу Державною пенітенціарною службою України принаймні таких документів (далеко невичерпний перелік. Загальних доповідей Європейського комітету з запобігання катуванням, зокрема Загальної доповіді № 3, яка спрямована на закріплення стандартів медичної допомоги в’язням, останньої Загальної доповіді Комітету за 2013 рік, яка встановлює стандарти документації та фіксування тілесних ушкоджень ув’язнених та інших засуджених особлива увага мала б бути приділена також Стандартам КЗК», у яких визначені засадничі ідеї втому числі щодо пенітенціарної медицини. Принципово важливих документів Ради Європи відповідних положень Рекомендації Ради Європи щодо Європейських в’язничних правил (2006);
— Рекомендації № R (98) 7 Комітету Міністрів державам-учасницям стосовно етичних та організаційних аспектів охорони здоров’я у в’язниці (Прийнято Комітетом Міністрів 8 квітня 1998);
— Доповідь Європейського комітету охорони здоров’я (1998) Організація медичних послугу в’язницях в Державах- членах Ради Європи. Вказівок Всесвітньої організації охорони здоров’я по основних аспектах здоров’я у місцях позбавлення волі (2006, Відень, документ, що вважається керівним у визначенні політики охорони здоров’я засуджених Керівного рішення Всесвітньої організації охорони здоров’я та Програми ВІЛ/СНІД Організації Об’єднаних Націй «ВІЛ/СНІД попередження,

3 Проблеми забезпечення правового статусу засуджених
215
лікування, поводження та підтримка (2006, Відень. Замість того, щоб обмежитися загальними формулюваннями і бланкетними нормами щодо
ВІЛ/СНІД в тексті Порядку, авторам Проекту варто було б звернути увагу та окреслити в документі специфічні проблеми, що пов’язані з утриманням, лікуванням, підтримкою ВІЛ-інфікованих в пенітенціарних установах, адже їх специфіка є суттєвою, а кількість інфікованих засуджених є надзвичайно великою. До речі, ДПтС України мала гарну нагоду взяти до уваги і впровадити у практику власні досить якісні напрацювання з цього приводу у виданні «ВІЛ/СНІД та права людини у пенітенціарній системі
(2011 рік, однак не зробила цього;
Принципи ООН медичної етики, що відносяться до ролі працівників охорони здоров’я (ухвалені Генеральною Асамблеєю, Резолюція 37/194 of
18 грудня 1982);
4. Заяви Всесвітньої медичної асоціації щодо особистого огляду засуджених, що була прийнята на Всесвітній медичній асамблеї (Будапешт, Угорщина, 1993) зі змінами Ради цієї організації (Дивон-ле-Бен, Франція,
2005):
— Заяви Всесвітньої ради медичних сестер Заява пропозицію з питання про роль медичних сестер у догляді за затриманими та ув’язненими прийнято в 1998 р, переглянуто і змінено в 2006 і 2011 рр.);
— Тренчинська заява про охорону психічного здоров’я в тюрмах Всесвітня організація охорони здоров’я, 2007);
— Московської декларації Тюремне здоров’я як частина громадського здоров’я» (Всесвітня організація охорони здоров’я, 2003);
— Документа Забезпечення здоров’я молодів умовах ув’язнення» Всесвітня організація охорони здоров’я, Можливо, саме недостатність (чи відсутність) детального попереднього аналізу цих стандартів й призвело до низької якості Порядку, який, на щастя, був запропонований до громадського обговорення. Багато з наших наступних зауважень спрямовані нате, щоб хоч трохи надолужити упущення розробників. Підкреслимо, що розробка дійсно якісного документу, який відповідав би міжнародним стандартам, нашими пропозиціями, які спрямовані перш за все на подолання явних недоліків, аж ніяк не обмежується.
У світлі вищенаведеного, слід рекомендувати Державній пенітенціарній службі також звернути увагу на окремі принципові речі:
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України
21
1. Необхідність аналізу зазначених міжнародних стандартів та розробки базового концептуального документу, який включив би основні вимоги міжнародних стандартів до порядку надання медичної допомоги особам, які утримуються в пенітенціарних установах, та став би першим кроком для розробки якісного відомчого акту. Потребу розробки окремого розділу, який стосувався б превентивної медицини. Охорона здоров’я, особливо у в’язницях, неповинна обмежуватися лише лікуванням, а має бути розрахована й на превенцією. Натомість Проектне містить фактично й згадки про таке важливе завдання.
Якщо взяти за відправну позицію стандарти КЗК (3-тя Загальна доповідь, то пріоритетними сферами профілактики мають бути:
а) гігієна;
б) заразні хвороби (що передаються);
в) попередження суїциду;
г) попередження насилля.
З нашої точки зору, доцільно також означити попередження наркоманії та алкоголізму. Закріплення специфічних аспектів охорони здоров’я жінок із максимальним врахуванням вимог Бангкокських правил. Вирішення питання застосування лікування метадоновою терапією засуджених, що вимагає започаткування дискусії нарівні ДПтС України. Особлива актуальність та гострота цього питання була підтверджена минулорічним випадком смерті клієнта замісної підтримувальної терапії в СІЗО м. Києва через її переривання. На наш погляд, ДПтС України повинна розглянути питання про прийняття комплексного акту, який би врегулював одночасно й питання медичного забезпечення в СІЗО. Доцільним є поширення Проекту на осіб, що засуджені до покарання у виді арешту, адже переважно воно відбувається в тих же установах, що й позбавлення волі на певний строк та довічне позбавлення волі. Принциповою є потреба перегляду Додатку 7 (до пункту 2 глави 1 розділу ІІІ) Перелік показань і протипоказань для направлення хворих до спеціалізованих та багатопрофільних лікарень (відділень, адже запропоноване закріплення протипоказань для направлення засуджених для лікування за межі установи є неприйнятним та може звести до мінімуму вплив позитивної спрямованості до ширшого використання потенціалу лікарень поза пенітенціарними установами на практиці.

3 Проблеми забезпечення правового статусу засуджених
21
Особливе занепокоєння викликає зміст нового переліку хво-
роб
175
, що є практичною підставою для дострокового звільнення відвід- бування покарання у відповідності до ч. 2 ст. 84 КК України.
Під час візиту до України уроці Комітет звернув увагу на окремих засуджених, які були у передсмертному стані тане звільнялись у зв’язку з затримками збоку адміністрації установи. У п. 61 доповіді щодо цього візиту вказується стосовно засуджених, яким в короткостроковій перспективі робляться невтішні, фатальні прогнози, підготовка подань для їх дострокового звільнення за станом здоров’я спеціальною медичною комісією повинна виконуватися без затримок. Такі подання повинні швидко розглядатися в судах з презумпцією на звільнення».
Важко уявити яким було наше здивування коли під час аналізу нового списку таких хворобу Проекті наказу виявилось, що він ще гірший та більше репресивний, ніж попередній. Проектом наказу планується замінити діючий нині (насправді, формально не діючий нормативний акт, але він застосовується) Наказ Державного департаменту України з питань виконання покарань № 3/6 2000 року, включивши до його змісту перелік хвороб, які є підставою для дострокового звільнення у відповідності до статті 84 КК України.
До речі, ця норма не вказує нате, що перелік хвороб має бути вичерпний чи обмежений якимось документом, а визначає її лише як іншу тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання, може бути звільнена від покарання або від подальшого його відбування, тобто як оціночне поняття, яке має встановлювати суд.
В той же час, обговорюваний перелік може стати перешкодою для того, щоб матеріали щодо особи, яка хворітиме на хворобу, що невизначена у списку, були надіслані до суду. Це є аргументом для того, щоб закріпити у Проекті право ув’язнених звертатися за звільнен-
ням у зв’язку з тяжкою хворобою до суду самостійно. Більше того у минулорічному рішенні ЄСПЛ Єрмоленко проти України (Yermolenko,
Application no. 49218/10, §61) вказувалось, що враховуючи абсолютну заборону катувань, нелюдського та принижуючого поводження неприй-
нятним є щоб сумісність стану здоров’я засудженого із його ув’язненням
оцінювалось лишена підставі посилання на вичерпний перелік
175
Ми принагідно дякуємо І. Сухоруковій, експерту Харківської правозахисної групи, яка допомогла нам у складнощах медичної термінології та здійснила аналіз цього переліку.
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України
21
хвороб і без будь якого належного перегляду національними судовими органами (виділення тексту додано — авт.). Тобто Суд виступив категорично проти того, щоб Перелік хвороб, що є підставою для звільнення був жорстким і не враховував обставин справи, як це здійснюється у вітчизняній пенітенціарній практиці. При оцінці сумісності стану здоров’я та умов тримання ув’язненого слід враховувати:
а) його стан здоров’я;
б) належність медичної допомоги, що йому надається в умовах ізоляції в) доцільність його подальшого утримання з огляду на стан здоров’я (Melnyk v. Ukraine, Application no. 72286/01, §94). Всі ці зауваження повинні враховуватись під час реформування інституту звільнення від подальшого відбування покарання у зв’язку з хворобою.
Перелік захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання від
18 січня 2000 року був невиправдано жорстоким. Цей перелік, затверджений наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань та Міністерством охорони здоров’я України, передбачає звільнення від покарання в’язнів з вкрай важкими хворобами, як правило в незворотному стані. Проект нового наказу, який ще не затверджено, є більш
176
Разом з тим Постанова Пленум Верховного суду України № 8 від 28.09.1973 р. Про практику застосування судами законодавства про звільнення від відбуття покарання засуджених, які захворіли натяжку хворобу (зі змінами) рекомендує судам під час вирішення питання про звільнення виходити не тільки з висновку лікарської комісії, ай враховувати тяжкість вчиненого злочину, поведінку засудженого під час відбуття покарання, ставлення до праці, ступінь його виправлення, чи не ухилявся він від призначеного лікування, а також інші обставини.
Однак на практиці це положення далеке від належного виконання і суди враховують багато інших неналежних обставин та відзначаються надмірним формалізмом не дивлячись навіть на смертельний стан особи (Бочаров-Туз В. Чому в 2012 році Україна не звільняла тяжкохворих засуджених // http://www.civicua.org/news/view.
html?q=1962075 (перехід по посиланню здійснений 29.03.2014). Саме цей формалізм судів, а також затягування з подачею матеріалів на звільнення адміністрацією і суворе застосування Переліку хвороб, що є підставою для звільнення призводять до того, що ще під час розгляду матеріалів про звільнення судами помирає приблизно 10% засуджених (Романов М. В. Звільнення від відбування покарання за хворобою теоретичні та практичні питання // Теорія і практика правознавства Електронне наукове фахове видання Національного університету Юридична академія України імені Ярослава Мудрого. — 2013. — Вип. 2 (4) / Режим доступу http://nauka.jur-academy.kharkov.ua/download/el_zbirnik/2.2013/36.pdf (перехід по посиланню здійснений 29.03. 2014).

3 Проблеми забезпечення правового статусу засуджених
21
жорстоким, і його затвердження треба відтермінувати до виправлення недоліків.
Так, застарим і сучасним наказами від покарання звільнялися лише хворі на прогресуючий двосторонній фіброзно-кавернозний туберкульоз з порушеннями серцево-судинної системи, який не виліковується адекватною хіміотерапією. Тобто, така ж ситуація, якщо процес захопив одну легеню — не є підставою для звільнення. Прогресуючий деструктивний туберкульоз хребта, двосторонній туберкульоз нирок з кавернами — всі ці показники є передумовою невиліковних уражень. Тобто, хворих звільняють майже на межі життя і смерті.
Ще гірша ситуація з онкологічними захворюваннями. Фактично, хворих звільняють вмирати, бо підставою для звільнення є онкологічні захворювання го ступеню. Таких хворих в Україні, як правило, вилікувати не можуть.
В новому наказі все це збереглося. Більш того, в розділі хвороби нервової системи в старому варіанті були присутні судинні захворювання. Так за наказом можна було подавати на звільнення в’язнів з Судинними захворюваннями головного та спинного мозку емболії, геморагічні, ішемічні або змішані гострі порушення мозкового кровообігу, хронічна судинна енцефалопатія ї стадії, первинні (нетравматичні) субарахної- дальні крововиливи при встановленому діагнозі з вираженими стійкими явищами осередкового враження мозку. В новому наказі навіть цього надто жорстокого переліку немає. Тобто звільняти в’язнів навіть знай- важкішими судинними розладами не передбачається.
Теж стосується менінгітів, абсцесів головного мозку, розсіяного склерозу, туберкульозного ураження нервової системи, лейкоенце- фаліту Шільдерса, пухлин головного мозку, краніоспінальних пухлин, тощо.
В новому переліку немає навіть таких надважких хвороб як бічний аміотрофічний склероз, цереброспинальні атаксії, епілепсії.
Теж саме ми бачимо в переліку хвороб органів кровообігу. Якщо в старому переліку були присутні констриктивний перикардит, що не підлягає хірургічному лікуванню, набуті або природні вади серця, бактеріальний ендокардит, затяжний перебіг, кардіоміопатія, ішемічна хвороба серця, гіпертонічна хвороба ї стадії, тощо. То за новим переліком подання на звільнення вимагають тільки усі хвороби серця ї стадії, та загрозливі шлуночкові аритмії високих градаційна тлі ішемії міокарду
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України
220
та зниженої систолічної функції лівого шлуночка. Безумовно — це просто вбивчий перелік хвороб.
Також значно погіршилася стаття про хвороби органів дихання. В старому переліку подання на звільнення підлягали хворі на хронічний обструктивний бронхіт, бронхіальну астму, бронхоектатична хвороба, абсцес легенів, єпієма плеври, саркоідоз, ідіопатичний фіброзний альве- оліт, пневмоконіози різної етіології, емфізема. В новому переліку зазначено, що поданню на звільнення підлягають усі хвороби органів дихання з легеневою недостатністю го ступеню, тобто коли процес став вжене- зворотнім.
Дуже поганим є перелік хвороб органів травлення і нирок. Він передбачає подання на звільнення тільки при цирозі печінки та порушення всмоктування в кишковику в стадії кахексії і білкової недостатності та наявності хронічної хвороби нирок ї стадії, тобто коли хвороба є вже невиліковною.
Серед хвороб кістково-м’язової системи та сполученої тканини подання передбачалось при низці захворювань ревматоїдний артрит, геморагічний васкуліт, системний червоний вовчак, хвороба Бехтерєва, дерматоміозіт, вузелковий переартеріїт, системна склеродермія. В новому переліку залишилося тільки висока ампутація верхніх або нижніх кінцівок, або поєднання високих ампутацій однієї верхньої і однієї нижньої кінцівок.
Таким чином, цей перелік хвороб, який ще не затверджений, на наш погляд, має бути переглянутим, бо він не відповідає жодним міжнародним нормам, є жорстоким і антигуманним.
Не передбачається й можливість оскарження рішення спеціальної лікарської комісії про медичний огляд засудженого щодо наявності захворювання, визначеного Переліком. Крім того, має існувати окремо закріплена можливість засудженого або його родичів, чи законного представника клопотати про встановлення комісією захворювань, які є підставою для подання до суду матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання.
Окремо потрібно проаналізувати інші суттєві недоліки Наказу. Особливо що стосується гарантій конфіденційності.
Порушення конфіденційності медичного обслуговування засуджених залишається звичайною практикою, атому проект Порядку мав би закріпити відповідні гарантії. Наприклад, п. 1.15 Наказу міг би закріпити,

3 Проблеми забезпечення правового статусу засуджених
221
що: консультування, обстеження і лікування проводяться поза межами чутності і, якщо медичний працівник не бажає іншого в кожному конкретному випадку, поза межами видимості немедичного персоналу. Пропоновані зміни спрямовані на усунення відразу кількох негативних аспектів пропонованої редакції норми:
а) порушення конфіденційності медичної інформації. Перевага лікування нев’язничним лікарем від звичайного лікування в’яз- ничними лікарями серед іншого полягає втому, що засуджений може без побоювань висловлювати йому інформацію щодо стану здоров’я, яку він не бажав би ставити під загрозу розголошення персоналу або взагалі розголошенню серед засуджених (особливо що стосується ВІЛ-статусу, при наявності якого, можливість лікування лікарем не з колонії може стати вирішальною у бажанні засудженого лікуватися, з огляду на побоювання розголошення свого статусу у разі звернення до лікарів колонії);
б) створює підстави для побоювань засудженого у разі бажання висловитися щодо необхідності медичної фіксації слідів насилля або бажання їх продемонструвати. Така норма не може бути обґрун- тована міркуваннями безпеки, наприклад, можливістю передачі заборонених предметів, адже будь-який спеціаліст має проходити обов’язковий контрольна предмет наявності заборонених предметів при входів УВП.
Також наказом не передбачається можливість конфіденційного доступу засуджених до медичного персоналу установи. Засуджені повинні мати можливість конфіденційно звертатись до працівників медичної частини щодо свого здоров’я за допомогою безпосередньої передачі листів у запечатаних конвертах, які не підлягають перегляду представниками немедичного персоналу УВП. Цього вимагає рекомендація Комітету з запобігання катуванням, що міститься у п. 34 його Третьої Загальної доповіді року (CPT/Inf (93) 12). У цій рекомендації, зокрема, вказується, що засуджені повинні мати можливість звертатись до медичних працівників конфіденційно, як приклад, вказується на запечатані конверти. Також уній вказується, що персонал не повинен мати доступу до перегляду таких конфіденційних запитів.
Пункт 2.23 закріплює, які документи, що містять відомості про стан здоров’я засудженої особи та надання їй необхідної медичної допомоги, повинні зберігатися з додержанням умов, що гарантують конфіденцій-
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України
222
ність цих відомостей. Порядок доступу до медичної документації персоналу УВП визначається окремим наказом керівника цієї установи. Однак це хибна позиція з точки зору гарантій конфіденційності.
Доступ персоналу установи до медичних документів повинен бути винятком та може бути обґрунтований тільки нагальними міркуваннями безпеки та забезпечення режиму виконання та відбування покарання. Забороняється доступ персоналу до інформації про ВІЛ статус засудженого, крім випадку його письмової згоди. Цього вимагає міжнародна практика та стандарти.
Приміром, Стандарти КЗК» вимагають щоб засуджені володіли таким же самим рівнем конфіденційності медичної інформації, який існує для вільних осіб (пої Загальної доповіді Комітету (CPT/Inf (93) 12)). Практично таке ж саме положення міститься у Вказівках Всесвітньої організації охорони здоров’я по основних аспектах здоров’я у місцях позбавлення волі (2006, Відень, де вказується на результати медичних оглядів та аналізів, що проводяться у виправних установах за згодою пацієнтів в рамках клінічної допомоги, повинні поширюватися ті ж вимоги до конфіденційності, що застосовуються відповідно до норм етики в медичній практиці зазвичай».
Згідно з стандартами КЗК захист конфіденційності ВІЛ-статусу є аксіоматичним. А необхідність отримання згоди засудженого на відкриття свого ВІЛ-статусу є справою принципу (пої Загальної доповіді КЗК).
У Методичних вказівках по боротьбі з ВІЛ-інфекцією та СНІДом в виправних установах (ВООЗ, 1993) підкреслюється, що інформація про стан здоров’я та медичне лікування ув’язнених є конфіденційною і може розголошуватися медперсоналом тільки за згодою ув’язненого або в тих випадках, коли це виправдовується міркуваннями безпеки і благополуччя в’язнів і персоналу, із застосуванням тих же принципів розголошення інформації, які зазвичай застосовуються в суспільстві».
У Керівному рішенні Всесвітньої організації охорони здоров’я та Програми ВІЛ/СНІД Організації Об’єднаних Націй «ВІЛ/СНІД попередження, лікування, поводження та підтримка також міститься схожий принцип, який вимагає «В’язнична система повинна імплементувати правила, щодо. Гарантій конфіденційності медичної інформації ув’язненого. Така інформація повинна зберігатися у спеціально захищеному місці, яке доступне лише медичному персоналу...».

3 Проблеми забезпечення правового статусу засуджених
22
При чому в усіх цих стандартах наголошується, що забезпечення конфіденційності ВІЛ-статусу в пенітенціарних закладах іноді може бути взагалі неможливим, однак в’язнична адміністрація повинна здійснювати зусилля в цьому напрямку, що, тим не менш, може сприяти збереженню конфіденційності.
В протилежному випадку тактика виявлення ВІЛ-інфікованих з превентивними цілями призводить до зворотного ефекту — справжня пре- венція залишається в стороні і її завдання не досягаються. Більше того, якщо засуджені невпевнені у конфіденційності інформації щодо їхнього
ВІЛ-статусу вони просто не будуть звертатися за медичною допомогою, що аж ніяк не сприятиме лікувальним пріоритетам.
Пункт 1.16 закріплює, що у разі потреби в додаткових обстеженнях, які не можуть бути здійснені в закладах охорони здоров’я ДКВС наявним обладнанням, лабораторіями та обсягом медико-санітарної допомоги непередбачено проведення цих обстежень, їх проведення здійснюється на базі закладу охорони здоров’я з орієнтовного переліку, де таке обстеження може бути проведено. Обмеження у можливості вибору місця обстеження є необґрунтованим. По-перше, це порушує право на вибір способу лікування, яке є невід’ємною складовою права на охорону здоров’я (ст. 6 Основ законодавства України про охорону здоров’я). По-друге, наявне обладнання медичних частин вітчизняних колоній є часто застарілим і таким, що вичерпало свій ресурс, атому обстеження на ньому (яке у випадку його наявності стає єдино можливим, якщо прийняти пропоновану редакцію норми Проекту) не може надати результатів такої якості, яку можна отримати при проведенні обстежень за межами УВП.
Пункт 2.4. передбачає, що у разі виявлення у засудженого тілесних ушкоджень медичний працівник негайно повідомляє керівництво УВП і складає довідку утрьох примірниках, у якій детально описується характер ушкоджень, їх розміри та розташування. Два примірники довідки долучаються до матеріалів особової справи та медичної карти № о, а третій примірник видається особисто засудженому. Однак ця норма не відображає міжнародні стандарти стосовно фіксації тілесних ушкоджень з тих же підстав, що окреслювалися нами у аналізі ПВР установ виконання покарань.
А саме, у разі виявлення у засудженого фізичних ушкоджень має складатися медичний рапорт, зміст якого повинен містити:
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   ...   46


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал