Дотримання прав люДини у пенітенціарній системі україни ХаркіВ «праВа людини»




Сторінка19/46
Дата конвертації25.12.2016
Розмір4.69 Mb.
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   46
10
Конституції України, за якою кожен має право на судовий захист та на своєчасне отримання інформації про себе та членів своєї родини.
Можливість такого оскарження встановлюється Положенням. І хоча закріплений у ньому порядок оскарження суперечить чинному законодавству, бо передбачає виключно позасудову процедуру, без жодної згадки щодо звернення до суду (п. 10. Скарги на рішення Апеляційної комісії подаються на розгляд Голові ДПтСУ. 12. Рішення Апеляційної комісії може бути скасоване Головою ДПтСУ та направлене на повторний розглядані засуджений, ані його рідні не інформуються навіть про це.
Необхідно також звернути увагу, що таємність діяльності як Регіональної, такі Апеляційної комісії (більшість громадян взагалі не мають інформації, що такі органи є, створює умови для скорочення або взагалі недотримання навіть існуючої процедури, а також унеможливлює оперативне реагування на зміну місця відбування покарання. За практикою, що склалася, отримати у ДПтСУ будь-яку інформацію стосовно підстав переведення того чи іншого засудженого неможливо. Копії протоколів засідань Апеляційної комісії не видаються з посиланням на конфіденційність інформації, що міститься в них. Видача витягів з цих протоколів або хоча б ознайомлення з ними — не передбачене.
Отож, існуюча процедура переведення з однієї установи до іншої нагадує колишній ГУЛАГ часів максимальної таємничості діяльності системи виконання покарань. Змінити ж стан справ можливо лише шляхом забезпечення належного контролю збоку відповідних органів за діяльністю Департаменту, а також внесенням у чинне законодавство чітких підстав та процедури переведення засуджених з однієї установи до іншої.
2.. Зміна умов тримання засуджених в межах
однієї виправної колонії недоліки правового регулювання
та проблеми практичного застосування
1
Серед розмаїття законних інтересів засуджених, закріплених у чинному кримінально-виконавчому законодавстві, чільне місце посідає зміна умов тримання засуджених в межах однієї виправної колонії (далі — ВК), яка традиційно виступає невід’ємною складовою частиною прогресивної
167
Автор розділу — Андрій Гель.

2 Проблеми, які виникають під час визначення, зміни та переведення засудженого
11
системи відбування покарання у виді позбавлення волі. Сутність цього інституту полягає втому, що в залежності від поведінки засудженого, його ставлення до праці, строку відбутого покарання тощо, його правовий статус в межах цієї ж колонії може суттєво змінюватися як в сторону зменшення обсягу правообмежень, встановлених кримінально-виконав- чим законодавством, такі сторону їх збільшення. Завданням цього інституту є стимулювання прагнення засудженого до виправлення, право- слухняної поведінки та сумлінного ставлення до праці під час відбування покарання. Отже цей інститут є важливим стимулюючим фактором для мотивації правомірної поведінки засуджених і може суттєво впливати на обсяг встановлених для них правообмежень. Крім того, у більшості випадків саме застосування норм цього інституту, як правило, створює необхідні передумови для подальшого застосування до засуджених норм інших інститутів прогресивної системи — зміни умов тримання засуджених шляхом переведення до колонії іншого виду, умовно-дострокового звільнення або заміни невідбутої частини покарання більш м’яким.
Ефективність функціонування інституту зміни умов тримання насамперед залежить від того, наскільки суттєво може змінитися правовий статус засудженого в результаті його застосування. Крім того, реальна можливість засуджених реалізувати свій законний інтерес на зміну умов тримання також залежить від чіткості та досконалості норм кримінально- виконавчого законодавства, що регламентують сутність, зміст, підстави та порядок зміни умов тримання засуджених в межах однієї колонії. Для того, щоб отримати вичерпні відповіді на поставлені запитання проаналізуємо чинне кримінально-виконавче законодавство.
Доцільно зауважити, що норми цього інституту в свій час були закріпленій у Виправно-трудовому кодексі України (далі — ВТК). Відповідно до ч. 2 ст. 45 ВТК зміна умов тримання засуджених в межах однієї колонії полягала лише втому, що за постановою начальника установи засудженим, які відбули не менше половини строку покарання, сумлінно ставляться до праці тане мають порушень режиму дозволялося витрачати додаткові кошти на придбання продуктів харчування та предметів першої потреби (або в скасуванні цих поліпшених умову випадку порушення вимог режиму. До речі, сьогодні аналогічні за змістом норми присутній у чинному КВК України (ч. 2 ст. 138, ч. 2 ст. 139, ч. 3 ст. 140 тощо, проте навряд чи серйозно їх можна вважати такими, що ефективно спроможні забезпечувати належну мотивацію для правослухняної поведінки засуджених.
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України
12
На неефективність цих норм та їх рудиментарний характер ми вже неодноразово звертали увагу науковців і практиків та пропонували взагалі виключити їх з КВК України які будь-які обмеження для засуджених щодо встановлення граничних сум грошей, які вони можуть витрачати для придбання продуктів харчування та предметів першої потреби.)
У діючому КВК України інститут зміни умов тримання в межах однієї
ВК закріплений уст КВК, частина перша якої зокрема проголошує, що залежно від поведінки засудженого і ставлення до праці, в разі її наявності та навчання, умови відбування покарання можуть змінюватися в межах однієї колонії або шляхом переведення до колонії іншого виду. Разом з тим у ч. 2 ст. 100 КВК України законодавець не дає нам однозначної та вичерпної відповіді на питання — в чому саме може полягати така зміна умов тримання засуджених в межах однієї ВК, а лише обмежується тим, що закріплює уній процедурний (процесуальний) порядок здійснення такої зміни, який полягає у наступному Зміна умов тримання в межах однієї колонії здійснюється заклопотанням начальника відділення соціально- психологічної служби постановою начальника колонії. У випадках, якщо така постанова передбачає переведення засудженого у більш суворі умови тримання або збільшує обсяг встановлених правообмежень, вона обов’язково погоджується із спостережною комісією. І лише результат системного аналізу норм, закріплених у ст.ст. 94–101 КВК України дає нам підстави дійти висновку, що зміна умов тримання засуджених до позбавлення волів межах однієї ВК може полягати у переведенні засуджених з структурної дільниці одного виду — до структурної дільниці іншого виду у цій же колонії або з приміщень камерного типу в звичайні житлові приміщення (або навпаки) у колонії максимального рівня безпеки. Враховуючи обмежений обсяг дослідження, залишимо другий з них поза нашою увагою.
Отже, спочатку проаналізуємо норми КВК України, що регулюють зміну умов тримання в межах однієї ВК засуджених, які відбувають покарання у виді позбавлення волі на певний строк і визначимо, наскільки ефективними вони єна сьогодні, та як їх застосування може позначатися на правовому статусі засудженого.
Частина 1 ст. 94 КВК України передбачає, що у ВК мінімального і середнього рівня безпеки створюються дільниці карантину, діагностики і розподілу (далі — КДіР); ресоціалізації; посиленого контролю (далі — ПК соціальної реабілітації (далі — СР), а у ВК максимального рівня безпеки

2 Проблеми, які виникають під час визначення, зміни та переведення засудженого
1
дільниці КДіР, дільниці ресоціалізації та дільниці ПК. Всі вказані вище дільниці ізолюються одна від одної. Переведення засуджених з однієї дільниці до іншої логічно повинно мати наслідком збільшення (або зменшення) обсягу прав, наданих засудженому, надання (або скасування) певних пільг.
На перший погляд складається враження, що запроваджена КВК України система структурних дільниць є суттєвою законодавчою новацію, яка у порівнянні з відповідними нормами ВТК України передбачає більш ефективну систему стимулів для правомірної поведінки засуджених і може більш суттєво впливати на правовий статус засуджених. Проте таке припущення є дуже далеким від істини з наступних причин.
Відповідно до ст.ст. 94–95 КВК України у кожній ВК створюється дільниця КДіР, в якій на протязі 14 діб утримуються всі новоприбулі засуджені. У цій дільниці засуджені піддаються повному медичному обстеженню для виявлення інфекційних, соматичних і психічних захворювань, а також первинному психолого-педагогічному та іншому вивченню. Чи передбачав щось подібне ВТК України Безпосередньо у ВТК України такої норми не було, але існування аналогічного структурного підрозділу (відділення) в межах виправно-трудової колонії з таким само правовим статусом засуджених було й раніше передбачено відомчими нормативно-правовими актами Державного департаменту України з питань виконання покарань далі — Департаменту, правонаступником якого сьогодні є Державна пенітенціарна служба України (далі — ДПтС). Зокрема п. 6.3 та п. 77.4 Правил внутрішнього розпорядку виправно-трудових установ, затверджених Наказом Департаменту № 110 від 05.06.2000 р. (далі — Правила 2000 р) передбачали обладнання на території житлової зони установи з цією ж метою окремого приміщення для відділення КДіР, в якому засуджені у виправно- трудових колоніях перебували сім діб, а неповнолітні засуджені у вихов- но-трудових колоніях — 14 діб. Крім того, детально цілі, порядок обладнання і функціонування відділення КДіР були виписані у Положенні про відділення карантину, діагностики і розподілу засуджених установ виконання покарань, яке в свій час було затверджено Наказом Департаменту від 17.03.2000 р. № 33. Отже нічого принципово нового шляхом створення цієї ізольованої дільниці КВК України не передбачив, (крім закріплення її статусу і назви на законодавчому рівні).
Відповідно до ч. 3 ст. 94 та ч. 1 ст. 95 КВК України, після відбуття передбаченого законом строку у дільниці КДіР, засуджені переводяться до дільниці ресоціалізації. Оскільки переведення засуджених з дільниці КДіР
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України
1
до дільниці ресоціалізації жодним чином не впливає на правовий статус засуджених, таке переведення не може бути віднесено до інституту зміни умов тримання в межах однієї ВК. Тим більш, що неможливим є і зворотне переведення з дільниці ресоціалізації — до дільниці КДіР. У ВК мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання засуджені після відбуття необхідного строку у дільниці КДіР переводяться до дільниці СР ч. 1 ст. 99 та ч. 3 ст. 138 КВК України. Таке переведення з аналогічних причин також не може вважатися зміною умов тримання.
Закріплену ж у ч. 4 ст. 94 КВК України норму, яка передбачає можливість переведення з дільниці КДіР відразу до дільниці ПК засуджених, які під час перебування у дільниці КДіР виявили високий ступінь соціаль- но-педагогічної занедбаності і потяг до продовження протиправної поведінки навряд чи можна назвати обґрунтованою та гуманною. Така зміна умов тримання тягне за собою збільшення обсягу правообмежень для засудженого (сувора ізоляція та режим, передбачений для ВК максимального рівня безпеки. Проте детально і об’єктивно вивчити особистість засудженого та його наміри за 14 діб перебування засудженого у дільниці КДіР навіть з урахуванням даних, отриманих під час попереднього ув’язнення під варту) для того, щоб прийняти обґрунтоване та законне рішення практично неможливо, і тому ця норма містить у собі потенційну небезпеку безпідставного погіршення правового становища засудженого. Вважаю, що існування такої норми у КВК України взагалі суперечить змісту та основним принципам прогресивної системи відбування покарання, яка передбачає поступове зменшення (або збільшення) обсягу встановлених правообмежень в залежності від поведінки засудженого і його ставлення до праці. Вданому ж випадку, ми лише через 14 діб перебування засудженого у ВК приймаємо рішення про погіршення його правового становища і минаючи дільницю ресоціалізації одразу переводимо засудженого до дільниці ПК. Крім того, жодної критики не витримує і сформульована у ч. 4 ст. 94 КВК України підстава для здійснення такого переведення виявлення засудженим під час перебування у дільниці КДіР високого ступеню соціально-педагогічної занедбаності і потягу до протиправної поведінки. Навряд чи цю громіздку і незрозумілу для пересічного громадянина (а тим більш — для засудженого) психолого-педагогічну конструкцію можна назвати правовою підставою для зміни умов тримання засуджених убік їх погіршення. Проте практика свідчить, що саме ця норма дуже часто ви-

2 Проблеми, які виникають під час визначення, зміни та переведення засудженого
15
користовується адміністраціями ВК з метою здійснення тиску та впливу на засуджених.
У кожній ВК відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 94 та ст. 96 КВК України створюється дільниця ресоціалізації, в якій тримаються засуджені, переведені з дільниці КДіР, а також засуджені, переведені з інших дільниць у порядку, передбаченому КВК України (з дільниць СР або ПК. Засуджені, які тримаються в цій дільниці розподіляються по відділеннях соціально-психоло- гічної служби (далі — СПС) і розміщуються в житлових приміщеннях зло- кальним сумісним проживанням членів відділення. Як уточнював у свій час п. 13 Правил 2003 р, у дільниці ресоціалізації засуджені тримаються у звичайних житлових приміщеннях, які обладнуються відповідно до п. 11 Правил 2003 р. Фактично такі ж умови тримання засуджених з аналогічним обсягом прав для засуджених передбачалися раніше ВТК України та Правилами 2000 р. За своєю сутністю (умови тримання, обсяг прав засуджених тощо) дільниця ресоціалізації за КВК України до останнього часу протягом останніх 10 років) повністю відповідала звичайним умовам тримання, в яких за ВТК України перебували всі засуджені у виправно-тру- дових колоніях після переведення з відділення КДіР. І тільки нещодавно з набранням чинності Законом України № 1186-VІІ від 08.04.2014 р. Про внесення змін до КВК України щодо адаптації правового статусу засуджених до Європейських стандартів (далі — Закон від 08.04.2014 р) правовий статус засуджених, які перебувають у дільниці ресоціалізації дещо змінився — згідно новою редакцією ч. 4 ст. 110 КВК України ці засуджені мають право на отримання одного тривалого побачення один раз на 2 місяці (раніше — одне тривале побачення — один раз на 3 місяці. До речі доцільно звернути увагу й на той факт, що на сьогодні нова редакція ч. 4 ст. 110 КВК України суперечить змісту норм, закріплених у ч. 1 ст. 138, ч. 1 ст. 139 та ч. 2 ст. 140 КВК України, оскільки вони не були змінені ідо сих пір передбачають, що засуджені до позбавлення волі у ВК мінімального рівня безпеки із звичайними умовами тримання, середнього та максимального рівня безпеки мають право на однакову кількість побачень незалежно від того, в якій саме дільниці ВК вони перебувають — одне короткострокове побачення щомісяця і одне тривале побачення раз натри місяці. Отже дільницю ресоціалізації також навряд чи можна вважати новацією законодавця, оскільки нічого принципово нового (з точки зору умов відбування покарання засудженими, ним запроваджено не було.
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України
1
Відповідно до ч.ч. 1,6 ст. 94 КВК України у ВК мінімального та середнього рівня безпеки створюються дільниці соціальної реабілітації, в яких утримуються засуджені, переведені з дільниць КДіР та ресоціалізації, в порядку, передбаченому КВК України. Ч. 1. ст. 99 КВК України уточнює, що у дільницях СР тримаються:
а) вперше засуджені до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності, злочини невеликої та середньої тяжкості;
б) засуджені, переведені з дільниці ресоціалізації. Отже засуджені першої категорії направляються до дільниці СР безпосередньо з дільниці КДіР (і таке переведення не є зміною умов тримання, а всі інші — переводяться з дільниці ресоціалізації в порядку зміни умов тримання згідно вимог ч. 1 ст. 101 КВК України. Дільниці
СР розташовуються, як правило, за межами охороняємої зони ВК. При переведенні засудженого до дільниці СР правовий статус засудженого значно покращується в сторону суттєвого зменшення обсягу встановлених правообмежень, оскільки такі засуджені можуть носити цивільний одяг, пересуватися поза межами дільниці з дозволу адміністрації (в межах населеного пункту, мати при собі портативні персональні комп’ютери та аксесуари до них, гроші та цінні речі і користуватися грошима без обмежень, отримувати короткострокові побачення без обмеження їх кількості, одне тривале побачення щомісяця тощо (ч. 2 ст. 99 КВК). Отже переведення засудженого до дільниці СР дійсно можна вважати зміною умов тримання (в повному сенсі цього поняття, наслідком якої є суттєве покращення його правового статусу.
Справедливості заради необхідно зазначити, що умови утримання у дільниці СР за КВК України були прямо запозичені законодавцем із відповідних норм ВТК України, які регулювали правовий статус засуджених у виправно-трудових колоніях-поселеннях.
Разом з тим, не можна залишити поза увагою й той факт, що із запровадженням дільниці СР, в окремих ВК виникли проблеми практичного характеру, які перешкоджають можливості засуджених реалізувати свій законний інтерес на зміну умов тримання шляхом переведення з дільниці ресоціалізації до дільниці СР. В першу чергу це стосується тих ВК, які розташовані у межах великих населених пунктів (як правило, місту яких відсутні можливості обладнання таких дільниць за межами охороняємої зони (безпосередньо на території населеного пункту. У таких ВК адмініст-

2 Проблеми, які виникають під час визначення, зміни та переведення засудженого
1
рація, як свідчить практика, схиляє засуджених до того, що вони письмово відмовляються від такої зміни умов тримання за власним бажанням, що в свою чергу призводить до численних обґрунтованих скарг засуджених у різні інстанції щодо порушення їх законних інтересів. Вважаю, що для розв’язання цієї проблеми необхідно таких засуджених переводити до дільниць СР інших ВК того ж рівня безпеки (по можливості — в межах регіону відбування покарання, закріпивши підстави і порядок такого переведення у КВК України та відомчих актах Міністерства юстиції, оскільки законодавець можливість виникнення такої ситуації взагалі не передбачав. Особливої актуальності питання про можливість реалізації засудженим законного інтересу на зміну умов тримання шляхом переведення з дільниці ресоціалізації до дільниці СР набуває в контексті змін, внесених Законом від 08.04.2014 р. до першого речення ч. 1 ст. 101 КВК. Так, якщо попередня редакція цієї норми встановлювала, що Засуджені, які стають на шлях виправлення, можуть бути переведені, то вже чинна редакція передбачає наступне формулювання Засуджені, які стають на шлях виправлення, переводяться. Отже нова редакція норми носить виключно імперативний характері якщо раніше вирішення питання про переведення засудженого, який стає на шлях виправлення до дільниці СР із дільниці ресоціалізації було закріплено лише як право адміністрації ВК в застосуванні якого вона могла відмовити, то на сьогодні законодавець закріпив вже прямий обов’язок адміністрації ВК вчинити відповідні дії за наявності передбачених законом підстав. На перший погляд здається, що це суттєвий крок уперед, спрямований на покращення правового статусу засудженого, проте не все так райдужно — адже прийняття рішення протечи встає засуджений на шлях виправлення, чині, знову таки належить до виключної компетенції адміністрації ВК, що знову таки ставить можливість реалізації цього законного інтересу засудженого в повну залежність від ставлення до нього адміністрації ВК.
Наступна ізольована дільниця ВК — це дільниця посиленого контролю (ПК. Утворення цієї дільниці та порядок тримання уній засуджених передбачені у ч.ч. 1, 4 ст. 94, ст. 97 КВК України. Зокрема ст. 97 КВК України передбачає, що у дільниці ПК ВК мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і ВК середнього рівня безпеки засудженим встановлюється режим, передбачений у ВК максимального рівня безпеки, а засуджені у дільниці ПК ВК максимального рівня безпеки тримаються упри- міщеннях камерного типу (далі — ПКТ). Умови перебування засуджених у
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України
1
цих дільницях деталізуються у п.п. 1, 2 Розділу ХХХ (Особливості тримання засуджених у дільницях посиленого контролю) Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, які були затверджені наказом Міністерства юстиції України від 29.12.2014 р. № 2186/5 (далі — Правила
2014 р. Відповідно до норм Правил 2014 р. у дільниці ПК засуджені тримаються в умовах суворої ізоляції окремо від інших засуджених. У дільницях ПК ВК мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання та середнього рівня безпеки засуджені розміщуються у звичайних жилих приміщеннях, а в дільницях ПК ВК максимального рівня безпеки — у ПКТ. Не створюються дільниці ПК у ВК для тримання жінок. Крім того, засуджені, які тримаються у дільниці ПК не мають права виходу з жилих приміщень та ПКТ, за винятком виходу на роботу та проведення прогулянок у встановлений розпорядком дня час, а також у випадках надання їм побачень, медичного обстеження та стаціонарної медичної допомоги, відвідування кімнати для виховної роботи.
На перший погляд здається, що така зміна умов тримання повинна вкрай негативно повинна позначатися на правому статусі засудженого. Проте детальний аналіз відповідних норм КВК свідчить, що переведення засудженого з дільниці ресоціалізації до дільниці ПК (і навпаки) впливає лишена) ступінь ізоляції засуджених) суму грошей, яку дозволяється витрачати засудженому на місяць для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби лише у ВК мінімального та середнього рівня безпеки) кількість тривалих побачень — у ДПК одне тривале побачення надається засудженому раз натри місяці, а у дільниці ресоціалі- зації — один раз на два місяці.
Не витримують критики й самі підстави переведення засуджених до дільниці ПК в порядку зміни умов тримання. Зокрема ч. 4 ст. 94 КВК встановлює, що у дільниці ПК можуть триматися) засуджені, які під час перебування у дільниці КДіР виявили високий ступінь соціально-педагогічної занедбаності і потяг до продовження злочинної поведінки) засуджені, які не проявили готовності до самокерованої соціаль- но-правомірної поведінки і переведені з інших дільниць у порядку, встановленому КВК України.

2 Проблеми, які виникають під час визначення, зміни та переведення засудженого
1
На основних недоліках законодавчої конструкції та змісті першої частини цієї норми, яка надає можливість для переведення засуджених до дільниці ПК безпосередньо з дільниці КДіР ми вже детально зупинялися вище. Стосовно ж другої частини норми, закріпленої у ч. 4 ст. 94 КВК України необхідно зауважити наступне. По-перше, знову таки, закріплена уній психолого-педагогічна конструкція які не проявили готовності до самокерованої соціально-правомірної поведінки не витримує жодної критики і не може бути визнана юридичною підставою для зміни умов тримання засуджених убік їх погіршення. По-друге, проаналізуємо, з яких саме інших дільниць ВК законодавець дозволяє переводити засуджених до дільниці ПК. Частина 3 ст. 101 КВК зазначає Засуджені, які злісно порушують режим відбування покарання, можуть бути переведені з дільниці соціальної реабілітації до іншої дільниці. Отже, виходячи зі змісту цієї норми, до дільниці ПК (або дільниці ресоціалізації) із дільниці соціальної реабілітації можуть бути переведені засуджені, які злісно порушують режим відбування покарання. Таким чином вказана норма містить ще одну самостійну підставу для переведення засуджених з дільниці соціальної реабілітації до дільниці ПК — злісне порушення режиму відбування покарання. В такому випадку залишається без відповіді запитання — чому ж законодавець у ч. 4 ст. 94 КВК для цієї ж категорії засуджених (які переводяться до дільниці посиленого контролю з дільниці соціальної реабілітації на підставі ч. 3 ст. 101 КВК — за злісне порушення режиму відбування покарання) передбачає ще й таку самостійну підставу як тоне проявили готовності до самокерованої соціально-правомірної поведінки, і якою з них потрібно керуватися?
Крім того, юридична конструкція ч. 3 ст. 101 КВК України не передбачає на законодавчому рівні можливість переведення до дільниці ПК засуджених, які утримуються у дільниці ресоціалізації і злісно порушують режим відбування покарання. Хоча знову таки, практика свідчить про протилежне — більшість засуджених переводяться до дільниці ПК в порядку зміни умов тримання саме з дільниць ресоціалізації ВК. І що парадоксально єдиною підставою для такої зміни умов тримання виступає норма, закріплена у п. 2 Розділу ХХVI (Особливості зміни умов тримання засуджених до позбавлення волі) Правил 2014 р, яка і передбачає таку можливість лишена рівні підзаконного нормативно-правового акту. На мою думку це є повним нонсенсом — погіршення умов тримання засуджених передбачається виключно підзаконним нормативним актом,
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   46


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал