Дотримання прав люДини у пенітенціарній системі україни ХаркіВ «праВа людини»




Сторінка16/46
Дата конвертації25.12.2016
Розмір4.69 Mb.
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   46
150
і т. д, однак, саме загроза передачі негативної інформації лежить в корені мотивування поширеної заборони побачень.
Також замість тотальної заборони телефонних дзвінків не вбачається перешкод для надання права телефонних дзвінків з можливістю їх прослуховування адміністрацією установи для всіх ув’язнених і передбачення можливості заборони таких дзвінків у разі, якщо є підстави вважати, що це може зашкодити слідству.
Усі ці характеристики вітчизняного законодавства про тримання під вартою йдуть врозріз зі стандартами КЗК. Вже у п. 168 своєї доповіді щодо візиту до України уроці він вказує:
«Комітет розуміє, що іноді в інтересах правосуддя, можливо, слід обмежувати побачення з окремими в’язнями, що утримуються в СІЗО. Але ці обмеження мають бути строго аргументовані потребами справи і повинні застосовуватися, по можливості, протягом якомога найкоротшого часу. Побачення особи, яка перебуває в СІЗО, зі своєю сім’єю неповинні заборонятися на тривалий час ні з яких причин. Якщо існує ризик змови, бажано дозволяти зустрічі, але під суворим наглядом. Цей підхід повинен стосуватися і листування з родичами.
комітет рекомендує переглянути у світлі вищевказаних за-
уважень питання надання особам, які перебувають в попереднь-
ому ув’язненні, побачень і можливостей листування...» (виділення тексту збережено).
У п. 106 Доповіді щодо візиту уроці Комітет зазначив «КЗК вважає, що прийшов час українській владі переглянути також режими попереднього ув’язнення та ув’язнення в очікуванні остаточного вироку (після подачі апеляції. Ці режими мають певні неприйнятні риси, наприклад, ув’язнені повинні одержувати дозвіл слідчого, прокурора або суду (залежно від стадії процесу) на роботу та підтримку контактів із зовнішнім світом (відвідування, листування. Делегація зустрічалася зі значною кількістю таких ув’язнених, дорослими та неповнолітніми, які провели місяці, будучи замкненими у своїх камерах по 23 години на добу, без жодних занять і позбавлені контактів з родинами.
КЗК нагадує, що, на його думку, у деяких випадках необхідно, в інтересах слідства, обмежувати контакти ув’язнених з іншими ув’язненими або зовнішнім світом. Однак рішення про такі обмеження має сприйматися відповідно до обставину кожному конкретному випадку й застосовуватися протягом якомога більш короткого часу. Далі, необхідність

1 Реформування кримінально-виконавчої служби України
151
накладення обмежень на окремих ув’язнених не може виправдувати введення режиму обмеження для всіх без винятку ув’язнених. Нарешті, КЗК не бачить причин для того, аби особи, що очікують остаточного вироку, утримувалися при такому режимі тільки на тій підставі, що вони подали апеляцію проти вироку.
кЗк рекомендує українській владі негайно вжити заходів,
включаючи, якщо потрібно, ліквідацію існуючих законодавчих пе-
решкод, для припинення обмежуючого режиму для осіб, що пере-
бувають у попередньому ув’язненні, і тих, хто очікує остаточного
вироку...» (виділення тексту збережено).
В продовження цих рекомендацій та у зв’язку з їх невиконанням Комітет не переставав повторювати ті ж самі зауваження та наполягати на своїх рекомендаціях з приводу контактів. У п. 152 доповіді щодо візиту уроці зазначалось Незважаючи на попередні рекомендації КЗК, ситуація, що стосується контактів осіб, які перебувають під вартою з зовнішнім світом залишається незмінною. Для таких осіб рідкістю було, включаючи неповнолітніх, отримати дозвіл на побачення і навіть не було дозволено відправляти/отримувати листи і здійснювати телефонні дзвінки. У деяких випадках заборона на відвідування тривала навіть після того, як кримінальна справа була закрита. Делегації зустрічалися ув’язнені, які не отримували жодних побачень протягом 21 місяця.
кЗк закликає українську владу вжити заходів для забезпечен-
ня того, щоб особи, які утримуються в попередньому ув’язненні,
мали право на побачення і право відправляти/отримувати листи, як
справа принципу. Будь-яка відмова дати дозвіл на відвідування або
відправляти/отримувати листи повинна бути спеціально обґрунто-
вана потребами розслідування, що повинно вимагати схвалення
органом, непов’язаного з розглядом справи, і повинно застосовува-
тися протягом певного періоду часу, із зазначенням мотивів. У разі
необхідності, мають бути внесені зміни до відповідних законодав-
чих актів та положень.
Крім того, кЗк рекомендує, щоб був гарантований доступ до те-
лефонних розмов для слідчо-заарештованих осіб будь-яке рішення
заборонити або ввести обмеження на доступ до телефонних дзвін-
ків має базуватися на обґрунтованому ризику змови, залякування
або іншої незаконної діяльності і повинен бути введеним на певний
період часу. повинні бути внесені відповідні зміни до законодав-
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України
152
ства» (виділення тексту збережено. З відповіді на це зауваження щодо візиту 2009 року видно, що національна влада також визнала, що такі обмеження також призводять до позбавлення можливості дистанційного навчання ув’язнених в СІЗО.
Нарешті, у п. 50 доповіді щодо візиту уроці Комітет вказав:
«...незважаючи на конкретні рекомендації, зроблені Комітетом після всіх попередніх візитів в Україну, жорсткі обмеження які раніше часто застосовуються до контактів із зовнішнім світом осіб, взятих під варту. Багатьом утримуваним під вартою не дозволялося отримувати будь-які побачення з особами, які не є їх адвокатом (чи законним представником) ні здійснювати телефонні дзвінки протягом тривалого часу в ряді випадків, ця ситуація тривала вже більше року. Такий стан справ є неприйнятним.
кЗк знову закликає українську владу вжити заходів для того,
щоб переконатися, що слідчо-заарештовані, як справа принципу,
мають право на отримання побачень та отримання / відправлен-
ня листів. Будь-яка відмова дати дозвіл на відвідування або від-
правлення / отримання листів повинна бути спеціально обґрунто-
вана потребами розслідування, вимагати схвалення органом, не
пов’язаного з відповідною справою і застосуватися на вказаний
період часу, із зазначенням причин. У разі необхідності, відповідне
законодавство і правила повинно бути змінено.
Крім того, комітет підтверджує свою рекомендацію про необхід-
ність прийняття заходів для забезпечення того, щоб слідчо-зааре-
штованим, як правило, надавався постійний доступ до телефону. Якщо є передбачуваний ризик змовив окремих випадках, конкретний телефонний дзвінок завжди може відслідковуватися. Будь-яке рішення,
забороняти або обмежувати доступ ув’язнених до телефону повин-
не базуватися на обґрунтованому припущенні про ризик змови, за-
лякування або іншої незаконної діяльності і застосовуватися протя-
гом визначеного періоду» (виділення тексту збережено).
Не можна оминути увагою й посилання Комітету у цих рекомендаціях на Європейські в’язничні правила (не подається у цитованому тексті, які рівною мірою поширюються на осіб, які утримуються під вартою. Зокрема, правило 24.1, що передбачає «ув’язненим необхідно дозволяти максимально часто спілкуватися поштою, по телефону або в інші способи спілкування зі своїми родинами, іншими особами та представ-

1 Реформування кримінально-виконавчої служби України
15
никами зовнішніх організацій необхідно дозволяти також відвідування ув’язнених зазначеними особами та п. 99, який закріплює таке За
від-
сутності спеціальної заборони, встановленої судовою інстанцією
в конкретній справі (виділення тексту — авт.) на конкретно визначений термін, ув’язнені, справи яких ще нерозглянуті, мають право) на відвідування, і їм дозволяється спілкування з родиною та іншими особами таким же чином, які засудженим ув’язненим;
b) на додаткові відвідування та на додатковий доступ до інших видів контактів) доступу до книг, газет та інших засобів інформації».
Аналіз змісту всіх вищенаведених стандартів свідчить те, що вони проігноровані у Законі України Про попереднє ув’язнення». Також вони демонструють, що сама філософія обмеження контактів повинна бути змінена. Замість презумпції заборони контактів (побачення, листування, телефонні розмови) повинна бути презумпція дозволу цих контактів. Вона полягає втому, що всі контакти повинні бути дозволені з самого початку утримання під вартою і замість того, щоб отримувати дозвіл на побачення та листування (телефонні розмови, як вказувалось, взагалі не дозволяються) суб’єкт, який здійснює слідство повинен мати можливість обмежувати такі контакти. При цьому як витікає з цитованих стандартів КЗК кожне рішення щодо обмеження повинно обґрунтовано мотивуватися з огляду на підвищений ризик змови чи іншої незаконної діяльності особи, яка взята під варту, а також повинно визначати чіткий строк такого обмеження. Звичайно ж, щодо такого рішення повинна існувати можливість оскарження ув’язненим, це також має бути закріплено у законодавстві, а необхідність прийняття окремих процесуальних обґрунтованих та мотивованих рішень як слідчим чи органом, що проводить слідство, такі адміністрацією установи попереднього ув’язнення, як це передбачається у законопроекті, надасть можливість такого оскарження.
Те ж саме стосується прослуховування та контролю за проведенням побачень, телефонних дзвінків, листування. Обмеження цих прав повинні відповідати вимогам до обмежень права на приватність, встановленим у частині 2 статті 8 Європейської конвенції про захист прав та основоположних свобод, яка передбачаєте щоб обмеження здійснювалось згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України
15
запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту праві свобод інших осіб».
Проблема є особливо актуальною із огляду нате, що філософія максимального обмеження комунікації осіб, взятих під варту, із зовнішнім світом не змінювалася з радянських часів і залишається все тією ж. Такий підхідне узгоджується з основоположною тезою презумпції невинуватості проте, що особи, які взяті під вартує невинними поки їх вину не буде встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав чинності. Максимальне обмеження контактів виглядає особливо цинічним з огляду на нововведену норму, передбаченоу у ч. 3 ст. 183 Кримінально-проце- суального кодексу України, яка визначає, що при прийнятті рішення про взяття особи під варту має бути визначено розмір альтернативної застави. Ця норма дозволяє практично більшості із осіб, які потрапили на орбіту кримінального правосуддя і мають достатні кошти, заплативши певну суму, вільно гуляти на волів той час як ті, що не мають можливості заплатити, будуть змушені на собі відчути весь негативний потенціал установи попереднього ув’язнення.
Це приводить до висновку, що попереднє ув’язнення повинне переслідувати чіткі цілі — запобігання можливому ухиленню особи, взятої під варту, від органів досудового розслідування та суду, перешкоджанню кримінальному провадженню або зайняттю злочинною діяльністю, а не як це на сьогодні фактично переслідує ціль покарання де-юре невинних осіб. Відповідно усі обмеження контактів повинні бути мінімально необхідними та обґрунтовані законними цілями належного слідства у кожному окремому випадку і тільки в порядку винятку.
Можна запропонувати прийнятну з нашої точки зору модель втілення висвітлених стандартів.
Закон України Про попереднє ув’язнення» повинен закріпити наступні положення. Родичам або іншими особам побачення надається взятим під варту адміністрацією місця попереднього ув’язнення не менше разу на сім днів у разі відсутності рішення слідчого або суду, які здійснюють кримінальне провадження про їх заборону. Рішення цих суб’єктів про заборону повинно бути обґрунтованим та вмотивованим, встановлювати коло осіб, яких стосується така заборона, строк її дії, який повинен бути якомога коротшим, але не може перевищувати 30 днів (вимога встановлення обмеження на із вказівкою на певний строк згадується вище як одна із повторюваних рекомендації КЗК). Заборона повинна бути необхідною

1 Реформування кримінально-виконавчої служби України
155
у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту праві свобод інших осіб (цілі заборони дослівно відтворені із ч. 2 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав та основоположних свобод, яка масово використовується Європейським судом з прав людини у своїх рішеннях щодо пенітенціарної сфери).
Надані побачення повинні проводитися в умовах, що забезпечують їх конфіденційність, за винятком випадків коли індивідуальна оцінка ризиків та загроза режиму та безпеці в установі вимагатиме втручання, яке необхідне у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту праві свобод інших осіб. У такому разі адміністрацією місця попереднього ув’язнення має прийматися обґрунтоване та вмотивоване рішення із встановленням кола осіб, яких стосується воно, строку його дії, який повинен бути якомога коротшим, але не може перевищувати днів.
Умови побачень повинні бути відкритими, що надають можливість фізичного контакту. У виняткових випадках з метою забезпечення режиму та безпеки коли індивідуальна оцінка ризиків вимагає проведення побачення в умовах, що виключають фізичний контакт, допускатиметься втручання, яке необхідне у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту праві свобод інших осіб (як уже вказувалось, це дослівне формулювання Європейської конвенції про захист прав та основоположних свобод. У такому разі адміністрацією місця попереднього ув’язнення має прийматися обґрунтоване та вмотивоване рішення із встановленням кола осіб, яких воно стосується, строку його дії, який повинен бути якомога коротшим, але не може перевищувати днів.
Право ув’язнених на телефонні дзвінки зі стаціонарних телефонів та листування повинно супроводжуватись зміненим порядком реалізації цього права. Особи, взяті під варту, повинні мати можливість листуватися та здійснювати телефонні дзвінки з родичами та іншими громадянами, а також підприємствами, установами, організаціями у разі відсутності рі-
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України
15
шення слідчого або суду, які здійснюють кримінальне провадження про їх заборону.
Рішення про заборону повинно бути обґрунтованим та вмотивованим, встановлювати коло осіб, яких стосується така заборона, строк її дії, який повинен бути якомога коротшим, але не може перевищувати 30 днів. Заборона повинна бути необхідною у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту праві свобод інших осіб.
Телефонні розмови мають здійснюватися у місцях, визначених адміністрацією місця попереднього ув’язнення, та надаватися не рідше одного разу на сім днів. Контроль за розмовами не повинен здійснюватись за винятком випадків коли індивідуальна оцінка ризиків вимагатиме втручання, яке має бути необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту праві свобод інших осіб. У такому разі адміністрацією місця попереднього ув’язнення повинне прийматися обґрунтоване та вмотивоване рішення із встановленням кола осіб, яких воно стосується, строку його дії, який повинен бути якомога коротшим, але не може перевищувати 30 днів.
Крім того, порядок надання побачень і телефонних розмов має бути додатково визначеним нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.
Варто також пропонувати скасувати норму проте, що скарги, заяви і листи з питань, не пов’язаних з кримінальним провадженням, розглядаються адміністрацією місця попереднього ув’язнення або надсилаються за належністю в порядку, встановленому законом, адже вона на практиці часто призводить до зловживань та невідправлення навіть обґрунтованих скарг надії адміністрації установи попереднього ув’язнення.
Скарги, заяви, пропозиції та інші листи, що надсилаються державним органам, установам та організаціям, не мають підлягати перегляду, теж саме має стосуватися відповідей на них. Держава не може недовіряти сама собі шляхом цензурування листів засуджених із зверненнями громадян до цих самих органів навіть в інтересах слідства, адже органи державної влади, яким ці звернення спрямовуються, повинні

1 Реформування кримінально-виконавчої служби України
15
забезпечувати їх конфіденційність. Чинна редакція ЗУ Про попереднє ув’язнення» фактично дозволяє перехоплювати будь-які скарги на їхню незаконну діяльність та призводить до ефекту інформаційної ізоляції, через який порушення прав людини в закритих установах тільки примножуються.
1.5. проблеми персоналу державної кримінально-виконавчої
служби України
1
У теперішній час діяльність ДКВС України забезпечують 47,5 тис. працівників, при штатній чисельності 53,9 тис. посад, з них вищий середній та старший начсклад — 14,5 тис рядовий та молодший начсклад тис вільнонаймані працівники — 11,1 тис Персонал органів і установ виконання покарань виконує роботу великого суспільного значення. Ця робота пов’язана з постійною тратою душевних і фізичних сил постійні стресові ситуації і перевантаження, емоційна напруженість, які викликані специфікою організації несення служби від підйому до відбою, посиленими варіантами несення служби в разі ускладнення оперативної обстановки в самій колонії, а також в період загострення ситуації в кримінально-виконавчих установах інших регіонів, під час проведення політичних акцій в державі та під час святкування державних та релігійних свят, тобто більше третини робочого часу працівники несуть службу в ненормованому режимів тому числі в святкові та вихідні дні, що звужує сферу спілкування всім ї, недостатню увагу вихованню дітей і т. п.
Як справедливо зазначає В. А. Бадира, саме від персоналу установи виконання покарання у виді позбавлення волі значною мірою, принаймні не менші, ніж від умов тримання в ув’язнені залежить виправлення чи хоча б достойна відповідальної за себе людини поведінка ув’язнених,
146
Це, звичайно, вимагає зусиль по встановленню правильних адрес органів державної влади, яким надсилатимуться звернення. Однак досвід інших країн свідчить, що це досить легко організувати за допомогою комп’ютерної техніки Автор розділу — Ірина Яковець.
148
Загальна характеристика Державної кримінально-виконавчої служби України // http://www.kvs.gov.ua/peniten/control/main/uk/publish/article/628075
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України
15
скільки важливі складові умов відбування покарання залежить від людського фактору персоналу установи, у якій виконується покарання у виді позбавлення волі. Для оптимального виконання задачі ресоціаліза- ції засуджених, на думку Р. В. Ващенка і ВВ. Сулицького, на перше місце у кримінально-виконавчій системі мають бути поставлені вимоги гуманізації стосунків між засудженими і працівниками кримінально-виконав- чих установ. Для досягнення такої гуманізації вони вбачають значимими такі основні ціннісні установки як готовність працівників КВУ особисто сприймати (а не відторгати) кожного засудженого таким, яким він є, без упереджень, з поважливою увагою до його особистості і індивідуальності, з оптимістичною вірою в можливості позитивних змін його особистості, з активним пошуком позитивного в його особистості й опорою на це у виховному процесі намагання емпатично, співчуваюче зрозуміти, а непросто критично оцінити особистість засудженого. Надання засудженому психологічної та іншої допомоги, необхідної йому для подолання труднощів у різних видах і ситуаціях життєдіяльності намагання глибоко вивчати і розкривати справжні мотиви і зовнішні обставини, що зумовлюють вчинки і дії засудженого з урахуванням його характерологічних рис, домінуючих потреб психічних станів і здійснювати націй підставі конкретне індивідуальне прогнозування, планування корекційно-виховної роботи орієнтація на переважно проблемно-діалогічні, а не повчаль- но-монологічні способи обговорення актуальних питань аксіологічного, світоглядного морально-правового характеру тощо спрямованість на постійний критичний самоаналіз, корекцію і розвиток працівником-вихо- вателем власної особистості, поведінки і діяльності з метою самовдосконалення. Саме тому, дійсно, професіоналізм персоналу треба оцінювати не з позиції зданих заліків при атестації, а передусім з огляду на людські характеристики працівника, його відданості справі. Звісно внутрішнє ставлення, що проявляється у поведінці робітника не завжди можливо визначити напевно. Для цього його слід оцінювати і уявному, і у потаєм-
149
Бадира В. А. Виправлення жінок, засуджених до позбавлення волі, як мета покарання дис... канд. юрид. наук : 12.00.08 / В. А. Бадира ; Львів. нац. унт ім. І. Франка. — Львів, 2006. — С. 136.
150
Ващенко Р. В, Сулицький ВВ. Організаційно-правові питання ресоціалізації засуджених Проблеми пенітенціарної теорії і практики Щорічний бюлетень Київського інституту внутрішніх справ. / Редкол.: В. М. Синьов (голов. ред.) та ін. — К КІВС,
«МП Леся, 2003. — № 8. — С. 36–37.

1 Реформування кримінально-виконавчої служби України
15
ному. Що ж, на жаль, таких методик визначення поки що не існує, однак все рівно людське ставлення до ув’язнених ініціативність, турботливість, справедливість, щирість тощо працівника виходить на світло за час його діяльності. Довіра до персоналу, наскільки це уявляється можливим, є умовою ефективного протікання пенітенціарного процесу. Перший крок мають здійснити саме працівники пенітенціарних установ, які мають рекрутуватися із професіоналів, які не занапастили свій професіоналізм каральними стереотипами і праця яких буде відповідно оплачувана
152
Подібним чином і М. Платек вважає, що не допоможуть навіть найкращі програми, якщо не зайнятись людьми, які будуть їх реалізовувати, якщо не будемо пам’ятати, що звичайні службовці мають самий великий вплив на в’язничне життя
153
Дослідження показують, що основним негативним чинником, який зумовлює векторну спрямованість діяльності персоналу установ виконання покарання в Україні, є загострення організаційних проблем, зумовлене неналежним нормативно-правовим регулюванням статусу та процедур проходження служби персоналом кримінально-виконавчої системи, зокрема, незважаючи на виділення кримінально-виконавчої системи зі складу Міністерства внутрішніх справ України уроці, до цього часу служба персоналу системи визначається Законом України Про міліцію та Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС»; понаднормовим навантаженням персоналу, зумовленим загальним переповненням установ виконання покарання, змінами кримінального законодавства, відміною смертної кари, зростанням рівня злочинності, скороченням кількості працівників недостатнім впровадженням науково обґрунтованих засад організації персоналу установ виконання покарання та, пов’язаними з цим недоліками в організаційній структурі виправних закладів частою зміною рішень організаційно-пра- вового характеру щодо основних питань формування та функціонування
151
Бадира В. А. Виправлення жінок, засуджених до позбавлення волі, як мета покарання дис... канд. юрид. наук : 12.00.08 / В. А. Бадира ; Львів. нац. унт ім. І. Франка. — Львів, 2006. — С. 144.
152
Альперн Л. Тюрьма с человеческим лицом. О посещении женских пенитенциарных учреждений в Польше // http://index.org.ru/journal/18/18-alpern-2.html.
153
Платек М. Значение минимальных Правил ООН обращения с заключенными и Ев- ропейских тюремных правил для процесса нормализации // http://www.prison.
org/lib/comments/platek001.htm.
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   46


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал