Дотримання прав люДини у пенітенціарній системі україни ХаркіВ «праВа людини»




Сторінка12/46
Дата конвертації25.12.2016
Розмір4.69 Mb.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   46
110
а) надання копії рішення щодо кожного правозастосовного обмеження (напр. проведення обшуку з роздяганням, що є обмеженням права на приватність згідно з ст. 3 чи ст. 8 Конвенції та його практикою у таких справах При цьому цікаво, що при встановленні чи було обґрунтованим, наприклад, пра- возастосовне обмеження Суд іноді бере до уваги навіть кримінально-виконавчу характеристику особи, втому числі його попередню поведінку під час відбування покарання. Таку справі Юліна проти Естонії (п. 191–192) заявник скаржився, що під час повернення до тюрми його необґрунтовано було піддано обшуку шляхом роздягання в присутності п’яти співробітників установи. Суд, розглядаючи чи було таке обмеження права на приватність обґрунтованим, вказав на необхідність встановлення того чи був спосіб в який проводився обшук засудженого пропорційним законній меті. Для цього Судом було розглянуто питання чи були ці заходи мінімально необхідними у цій справі, і було встановлено, що з урахуванням того, що засуджений раніше уже був пійманий на зберіганні заборонених предметів і неодноразово конфліктував з адміністрацією установи, таке втручання (в присутності п’яти чоловік) не було необґрунтованим з огляду на оцінку індивідуального ризику для забезпечення вимог безпеки в установі. При цьому Суд звернув увагу, що такий обшук міг викликати серйозний дискомфорту засудженого, однак він був викликаний без спеціального наміру тюремного персоналу і виправдовувався міркуваннями безпеки.
Варто також зазначити, що у справах, пов’язаних з обмеженнями прав засуджених у випадках обшуків Судом завжди приймається до уваги спосіб проведення обшуку, що дає можливість встановити мінімальну необхідність та відповідно пропорційність обмеження права, як складових вимоги необхідності в демократичному суспільстві. Іноді у разі грубого недотримання цих вимог Суд розглядає такі випадки як принижуюче поводження у розумінні статті 3 Конвенції. Таку справі
Маленко проти України було встановлено, що засуджений, який утримувався у Диканівській виправній колонії № 12 Харківської області, під час входу та виходу у виробничу зону установи піддавався обшуку шляхом його роздягання, що відбувалось в присутності інших засуджених. Окрім того як вказувалось, що обшуки засуджених повинні проводитись у випадках, коли необхідно забезпечити безпеку в установі або попередити злочин з урахуванням оцінки кожної індивідуальної ситуації. Як наслідок, в сукупності з іншими обставинами (матеріальні умовив колонії, медичне обслуговування) було встановлено порушення статті 3 Конвенції. Хоча, якби обмеження було обґрунтованим Суд швидше за все встановив би правомірність його застосування у відповідності до ч. 2 ст. 8 Конвенції (підстави та умови обмеження права на приватність).
Як приклад недопустимого способу обмеження прав засуджених під час обшуку Судом часто приводяться справа Валасінаса проти Латвії, де було встановлено порушення статті 3 Конвенції, коли засудженого обшукували в присутності особи жіночої статі, торкаючись при цьому його статевих органів, а також їжі, яку він мав при собі, голими руками (п. 117). Крім того обумовленість обшуків міркуваннями безпеки в установі виконання покарань в кожному конкретному випадку розглядається як необхідна вимога для задоволення обмеженням необхідності в демократичному суспільстві. Тому, наприклад, щотижневі обшуки без належного обґрун- тування також розглядаються як порушення Конвенції (п. 74 рішення).

1 Реформування кримінально-виконавчої служби України
111
б) мотивацію кожного рішення, що надасть можливість власне оскаржувати мотиви та цілі конкретного обмеження з огляду націлі, які є обґрунтованими згідно з національним чи міжнародним (в залежності від країни) законодавством. Мотивація рішення у кожному окремому випадку є не тільки гарантією ефективного подальшого оскарження, а також і гарантією забезпечення вимоги необхідності у демократичному суспільстві і відповідно принципу пропорційності обмежень допустимим обґрунтованим цілям.
Зазначимо також, що вимога індивідуалізації з точки зору філософії прав людини є одною із головних проблем вітчизняної практики виконання покарань, а також в процесі тримання під вартою. Справа не тільки втому, що правозастосувачі не чули про техніки індивідуальної оцінки ризиків і тому вони не застосовуються у повсякденній практиці, ай утому, що вітчизняне законодавство часто встановлює масу негнучких, автоматичних обмежень (наприклад, обов’язкове прослуховування телефонних розмов засуджених, обов’язків перегляду кореспонденції, контроль короткострокових побачень, атому пенітенціарних закладах персонал змушений їх застосовувати. Цим же пояснюється й наявність у криміналь- но-виконавчому законодавстві безглуздих заборон користуватися кольоровими олівцями, фарбами, копіювальним папером, заборона читання в дисциплінарних ізоляторах, спілкування по телефону осіб, що тримаються у них, тотальний перегляд кореспонденції в т. ч. до судів та інших органів державної влади, та ін. Таким чином такого роду обмеження потенційно суперечать міжнародним стандартам прав людини нащо вже неодноразово зверталася увага КЗК та ЄСПЛ, про що мова піде далі.
Розгляньмо окремі аспекти цієї проблеми більш детально.
1..1. Стандарти обмежень прав засуджених
у практиці Європейського суду з прав людини
Важливо мати на увазі, що рішення ЄСПЛ, які містять стандарти обмежень прав засуджених, є обов’язковими для застосування в Україні, і що їх немало. Серед них необхідно акцентувати увагу на тих прецедентах, які
83
Наприклад, у рішенні Тросін проти України Суд повторив цей свій стандарті для нашої держави держави повинні розвивати свої техніки оцінки співмірності обмежень, що дозволить владі збалансувати конкуруючі індивідуальні та суспільні інтереси, а також врахувати особливості кожного конкретного випадку».
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України
112
цитуються самим Судому переважній більшості рішень щодо досліджуваного питання. З-поміж них справи Діксона
84
, Хірста
85
, Сільвера
86
Зауважимо, що жодна із цих справне вплинула на вироблення якогось спеціального стандарту обмежень прав засуджених, а лише дещо конкретизувала підхід, що вже існував як усталений. Це можна пояснити тим, що ЄСПЛ підтримує ідею, що засуджені користуються усіма правами, які закріплені Європейською конвенцією про захист прав та основоположних свобод, за винятком обґрунтованих обмежень, які повинні відповідати виробленому Судом загальному стандарту обмежень прав людини — так званому трискладовому тесту. Це означає, що обмежити будь-які права засуджених, що закріплені у Конвенції, можна тільки на тих самих підставах, що й права вільних громадян. Як вказує сам Суд безсумнівним є те, що засуджений не втрачає свої конвенційні права тільки у зв’язку із його статусом особи, що ув’язнена внаслідок засудження»
87
Коротко охарактеризуймо цей тест та вкажімо на приклади його застосування стосовно осіб, що позбавлені волі. Так, тест містить трискладових, відповідність кожній з яких є необхідним для визнання будь-якого правообмеження обґрунтованим: обмеження має бути передбачене законом спрямованим до обґрунтованої цілі та, найважливіше, бути необхідним у демократичному суспільстві.
Передбаченість законом. Суд мав справу із категоріями передбачений законом і у відповідності до закону («prescribed by law» і «in accordance with law») у великій кількості справ. Він вказав, що немає необхідності робити акцентна існуванні у англомовному варіанті Конвенції різних формулювань вимоги належної законодавчої бази, тобто фактично визнав однаковим значення цих термінів. Тим більше французький
84
Case of Dickson v. the United Kingdom (Application no. 44362/04, 18.04.2006) // http://
hudoc.echr.coe.int/sites/eng/pages/search.aspx?i=001-73360 (перехід по посиланню здійснений 02.06.2014).
85
Case of Hirst v. the United Kingdom (No. 2). (Application no. 74025/01, 06.10.2005) // http://
hudoc.echr.coe.int/sites/eng/pages/search.aspx?i=001-70442 (перехід по посиланню здійснений 02.06.2014).
86
Case of Silver and others v. The United Kingdom (Application no. 5947/72; 6205/73;
7052/75; 7061/75; 7107/75; 7113/75, 23.04. 1983) // http://hudoc.echr.coe.int/sites/eng/
pages/search.aspx?i=001-57577 (перехід по посиланню здійснений 02.06.2014).
87
Case of Hirst v. the United Kingdom (No. 2). (Application no. 74025/01, 06.10.2005) // http://
hudoc.echr.coe.int/sites/eng/pages/search.aspx?i=001-70442 (перехід по посиланню здійснений 02.06.2014).

1 Реформування кримінально-виконавчої служби України
11
варіант Конвенції, який зазвичай використовується для її тлумачення, містить формулювання «prévue par la loi» що є аналогом як для передбачений законом такі для у відповідності до закону»
88
Наголосимо на тому, що ця вимога не означає, що обмеження має бути визначено саме у законодавчому акті. Це застереження потрібно з огляду нате, що supra вказувалось, що ведеться дискусія щодо того чи мають бути обмеження прав засуджених передбачені саме законом, а не підзаконним актом (див. Для визнання обмеження передбаченим законом необхідно встановити відповідність таким вимогам:
а) можливість обмеження є закріпленою у внутрішньому законодавстві. Те, що розуміється під внутрішнім законом, може змінюватись залежно від країни, і тому національним урядам краще визначати, що вважати внутрішнім законом і чи була національна законодавча процедура дотримана. Суд надає їм широку дис- крецію у цьому питанні
89
;
б) нормативні положення мають бути доступними для громадян. У справі Сільвера, Суд вказав, що обмеження листування засуджених повинно бути закріплено у формальному законі (як то Тюремний акт 1952 чи Тюремні правила 1964). Однак ці обмеження містились лише у не законодавчих, неопублікованих вказівках, які не були формальним законом. Це правило є особливо актуальним для України, де у практиці Державної пенітенціарної служби України існують випадки обмежування прав засуджених на підставі норм, що не є доступними не тільки для засуджених, ай для вільних громадян;
в) норми повинні бути сформульовані достатньо чітко для того, щоб зрозуміти їхні вимоги, тобто існує також і якісна вимога до нормативної бази Dijk, P., Hoof, G. J. H, Van Hoof J. G. F., Heringa, A. W. Theory and Practice of the European
Convention on Human Rights. 3-rd edition. — The Hague: Kluwer Law International,
1998. — С. 766.
89
Case of Chorherr v. Austria (Application no. 13308/87, 25.08. 1993) Електрон. ресурс. — Режим доступу http://hudoc.echr.coe.int/sites/eng/pages/search.aspx?i=001-57821;
Case of Kokkinakis v. Greece (Application no. 14307/88, 25.06. 1993) // http://hudoc.echr.
coe.int/sites/eng/pages/search.aspx?i=001-57827 (перехід по посиланню здійснений
02.06.2014)
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України
11
г) закон забезпечує належний захист від свавільного втручання у основоположні права.
У справі Мелоуна Суд вказав, що фраза у відповідності до закону означає, що у національному праві повинні міститись заходи законного захисту проти свавільного втручання (обмеження. — В. Ч) державними органами, і що закон повинен визначати об’єм будь-якого розсуду (дис- креції) наданого компетентним органам влади і способи їх здійснення із належною чіткістю, маючи на увазі законні цілі цих заходів, для того, щоб дати індивіду належний захист проти свавільного втручання
90
У окремих випадках автоматичність обмежень, відсутність підстав для обмеження, як це, наприклад, з тотальним переглядом кореспонденції в Україні також може вважатися сигналом, що обмеження не є передбачене законом оскільки не дотримається вимога до якості закону
91
Відповідність обґрунтованим цілям. Стаття 18 Конвенції передбачає, що обмеження праві свобод, які дозволені уній, неповинні застосовуватись для досягнення тих цілей, що невизначені в самій Конвенції. Іншими словами це означає, що будь-яке обмеження прав чи свобод, передбачених Конвенцією, може бути обмежено тільки задля визначних нею цілей.
Вважається, що зазвичай цілі, з якими дозволяється обмеження права, передбачаються у другій частині статті Конвенції, яка закріплює обмежуване право. Серед них запобігання заворушенням чи злочинам, захист здоров’я чи моралі або захист праві свобод інших осіб, захист репутації чи прав інших осіб та ін. Разом з тим щодо окремих правне встановлюються чіткі цілі для можливих обмежень. Це права передбачені протоколами до Конвенції, які були прийняті після неї. Однак, яку випадку, коли допустимі цілі для обмежень прав закріплені, такі у випадку коли при встановленні обмежень прав засуджених має братись практика Суду. Це підкреслює важливість врахування практики Суду при здійсненні кримінально-вико- навчої політики як на нормативному такі на практичному рівні. Особливо це стосується рішень проти України, адже у них Суд часто вказує на ті
90
Case of Malone v. The United Kingdom (Application no. 8691/79, 02.08.1985) // http://hu- doc.echr.coe.int/sites/eng/pages/search.aspx?i=001-57533 91
С of Niedbała v. Poland (Application no. 27915/95, 04.07.2000) // http://hudoc.echr.
coe.int/sites/eng/pages/search.aspx?i=001-58739 (перехід по посиланню здійснений
02.06.2014).

1 Реформування кримінально-виконавчої служби України
115
обмеження, що мають бути переглянуті національною владою, і, більше того, іноді навіть вказує в загальному вигляді як мають бути змінені конкретні обмеження прав засуджених.
Як правило цій частині тесту приділяється небагато уваги. Як вказує Дж. Свіні, частина рішення, що відведена їй, зазвичай була однією із найбільш стислих, адже здебільшого Суд схильний встановлювати чи відповідали вжиті обмеження встановленій меті, тобто чи були вони пропорційними (третя складова тесту, а не обґрунтованість самої мети. Встановлення обґрунтованості мети звичайно не викликає серйозних проблем
93
Існує думка, що країнам легше обґрунтувати перед Судом відповідність цілям обмежень прав засуджених, ніж прав вільних осіб. Як приклад наводиться ціль попередження безладів, що обґрунтовує обмеження права на листування. Вона перекликається із висловленим раніше положенням проте, що, незважаючи нате, що Суд погоджується з неможливістю визнання спеціального статусу засудженої особи підставою для винятку із виробленої доктрини обґрунтування обмежень прав людини за Конвенцією. Втім, особливе положення цих осіб дає підстави розглядати окремі елементи обґрунтування дещо по-іншому, ніжу випадку із вільними особами.
Крім того цілі обмеження окремих прав за Конвенцією не є чітко визначеними. Це стосується, наприклад, права на вільні вибори стаття Протоколу № 1 до Конвенції. В таких випадках Судом досліджується обґрунтованість тих цілей, які вказуються як цілі обмеження державою, протягом процесу комунікації по справі. Так, наприклад, у справі Хірста, уряд вказував, що ціллю обмеження засуджених у активному виборчому праві було попередження злочинів, а також підвищення їх громадянської відповідальності і поваги до верховенства права. Однак Суд відзначив,
92
Gomien, D., Harris D. J., Zwaak, L. Law and practice of the European Convention on Hu- man Rights and the European Social Charter. — Strasbourg: Council of Europe, 1996. — Р. 198.
93
Case of Hirst v. the United Kingdom (No. 2). (Application no. 74025/01, 06.10.2005) // http://
hudoc.echr.coe.int/sites/eng/pages/search.aspx?i=001-70442 (перехід по посиланню здійснений 02.06.2014).
94
Gomien, D., Harris D. J., Zwaak, L. Law and practice of the European Convention on Hu- man Rights and the European Social Charter. — Strasbourg: Council of Europe, 1996. — Р. 218.
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України
11
що під час прийняття закону, яким передбачалася заборона засудженим голосувати, уряд посилався націль додаткового покарання засуджених, тобто позбавлення права голосу розглядалось як додаткова до ізоляції кара. У зв’язку з чим висловив негативну оцінку, щодо того, що ізоляція особи внаслідок засудження тягнуло за собою враження якогось іншого права, ніж право на свободу. Таким чином, була сформульована важлива позиція, що окрім обмеження права на свободу пересування, обмеження правне повинні застосовуватись із ціллю кари, адже ізоляція сама по собі вже є покаранням. Остання ідея про необхідність розуміння ізоляції як покарання самим по собі на тепер вже практично не викликає сумнівів у науковців.
ЄСПЛ також чітко висловлюється, що «будь-яке обмеження прав повинно бути обґрунтоване, таке обґрунтування може здійснюватись з урахуванням вимог безпеки, зокрема для попередження злочинів і без- ладів, і вони (обмеження. — В. Ч) повинні бути тісно пов’язані з умовами ув’язнення»
96
. Тобто ціль таких обмежень з точки зору Суду може бути безпека, попередження злочинів та безладів (підхід, закріплений у ч. 2 ст. 8 Конвенції).
Отже, обмеження прав засуджених допускаються лише з тими цілями, що визначені у самій Конвенції. Це означає, що при застосуванні обмежень національною владою повинна братись до уваги окреслена вимога необхідності спрямування кожного обмеження права до відповідної цілі, з якою воно допускається згідно з приписами Конвенції. Ця вимога стосується як правозастосувачів такі правотворців.
Як було сказано, Суд дуже рідко встановлює необґрунтованість обмеження права у зв’язку із його невідповідністю закріпленим у Конвенції цілям. Проте це не означає, що дотримання вимоги співвіднесення обмеження із обґрунтованими цілями, що закріплені у Конвенції, є зайвим. Потрібно мати на увазі, що відповідність конкретного обмеження цілям, як правило, доводиться Урядовим уповноваженим у справах ЄСПЛ після того як порушення Конвенції вже сталось внаслідок застосування не- обґрунтованого обмеження. Йому нескладно довести наявність зв’язку між обмеженням і ціллю з огляду на усталену практику Суду. Однак як
95
Case of Hirst v. the United Kingdom (No. 2). (Application no. 74025/01, 06.10.2005) // http://
hudoc.echr.coe.int/sites/eng/pages/search.aspx?i=001-70442 (перехід по посиланню здійснений 02.06.2014).
96
Там само.

1 Реформування кримінально-виконавчої служби України
11
наслідок відсутності співмірності правообмеження вказаним цілям найчастіше встановлюється порушення третьої вимоги до обґрунтованих правообмежень — необхідності у демократичному суспільстві. Дійсно, обґрунтовуючи обмеження права засудженого, неважко вказати, що воно пов’язано із тією чи іншою обґрунтованою ціллю, проте, набагато складніше довести, що воно було необхідним у демократичному суспільстві, тобто було пропорційним обґрунтованій меті, відповідало нагальній суспільній потребі та іншим вимогам, що розглядаються нижче. Саме порушення цієї вимоги і є систематичним у вітчизняній пенітенціарній системі.
Необхідність у демократичному суспільстві. У згаданій справі Сіль- вера засуджений скаржився на необґрунтованість обмежень його кореспонденції, що полягало у зупинці тюремною адміністрацією листів до міністра внутрішніх справ цієї країни. Судом було встановлено порушення Конвенції, а також невідповідність такого обмеження вимозі необхідності в демократичному суспільстві. Вважається, що це рішення було одним із ключових у встановленні стандарту необхідності у демократичному суспільстві. Суд вказав, що фраза необхідний у демократичному суспільстві означає, що для відповідності Конвенції обмеження має бути, з поміж іншого, відповідною нагальній соціальній потребі і бути пропорційним переслідуваній меті ті параграфи статей Конвенції, що передбачають можливості обмежень прав, повинні тлумачитись вузько
97
Відомий дослідник конвенційного права С. Фостер окреслює загальний порядок дій Суду при встановленні того, чи було обмеження необхідним у демократичному суспільстві. Суд спочатку розглядає, чиє нагальна соціальна потреба для обмеження. Якщо така потреба була, друге, що має бути встановлено, це течи відповідає обмеження такій потребі. Якщо й ця вимога задовольняється, то повинно бути розглянуто питання, чи відповідало б це обмеження такій потребі за інших обставин, чиє мотиви, на яких ґрунтується влада, відповідними і належними. Такі вимоги безпосередньо пов’язані із найголовнішою складовою стандарту необхідності у демократичному суспільстві — пропорційністю Case of Silver and others v. The United Kingdom (Application no. 5947/72; 6205/73;
7052/75; 7061/75; 7107/75; 7113/75, 23.04.1983) // http://hudoc.echr.coe.int/sites/eng/
pages/search.aspx?i=001-57577 (перехід по посиланню здійснений 02.06.2014).
98
Foster, S. Human rights and civil liberties: 2008 and 2009. — New York: Oxford University
Press, 2008. — Р. 42.
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України
11
Пропорційність означає, що існувало «обґрунтоване відношення пропорційності між обмеженням і переслідуваною законною метою
99
Якщо максимально узагальнити, то можна описати зміст принципу пропорційності в кількох словах. За влучним визначенням окремих теоретиків, пропорційність обмеження означає, що обмеження неповинно бути більшим, ніж це необхідно для досягнення обґрунтованої мети»
100
Пропорційність зазвичай стосується питання чи можна було б досягнути переслідувану мету менш обмежуючими засобами або, чи спричинило обмеження користувачу прав шкоду, яка може переважати вигоду, яку можна було б досягнути за допомогою такого обмеження. Це означає, що правообмеження має відображати справедливий баланс між індивідуальними та публічними інтересами. Встановлення цього балансує дуже складним завданням, що вказує на подальші напрямки досліджень правообмежень.
У згаданій справі Хірста (п. 51)
102
було встановлено, що автоматичне позбавлення засуджених до позбавлення волі осіб права голосувати було непропорційним переслідуванню обґрунтованої мети. Непропорційність проявилась саме утому, що обмеження було автоматичним і його необхідність не розглядалась у кожному конкретному випадку. Це призвело до того, що права голосувати були позбавлені як ті особи, що відбували покарання строком один день, такі ті, що були засуджені до позбавлення волі довічно, як ті, що були засуджені за найменш тяжкі, такі за найбільш тяжкі злочини. У рішенні було також здійснено посилання на стандарти Венеціанської комісії, що обмеження політичних прав повинні накладатись тільки судому кожній конкретній справі. Відповідно, коли обмеження
99
Dijk, P., Hoof, G. J. H, Van Hoof J. G. F., Heringa, A. W. Theory and Practice of the European
Convention on Human Rights. 3-rd edition. — The Hague: Kluwer Law International,
1998. — Р. 94.
100
Webley, L., Samuels, H. Complete public law: text, cases, and materials. 2nd ed. — Oxford:
Oxford University Press, 2012. — Р. 254.
101
Feldman, D. Civil liberties and human rights in England and Wales. — Oxford: Oxford
University Press, 2002. — Р. 57.
102
Рішення Великої палати http://hudoc.echr.coe.int/sites/eng/pages/search.aspx?i=001-
70442 (перехід по посиланню здійснений Варто послатись також рішення Четвертої секції суду, яке пізніше було підтверджено Великою Палатою у своєму рішенні, яке тим не менш цитує цей стандарт сформований Четвертою секцією // http://hudoc.echr.coe.int/sites/eng/pages/search.
aspx?i=001-61680 (перехід по посиланню здійснений 02.06.2014).

1 Реформування кримінально-виконавчої служби України
11
на таке політичне право як право голосувати на виборах до парламенту було накладено у відповідності до закону, це означало, відсутність індивідуального підходу, рекомендованого комісією.
Крім того на непропорційність обмеження також вказувала сама відсутність спроб зважити конкуруючі публічні та індивідуальні інтереси, що, як вказувалось раніше, саме по собі може конституювати відсутність обґрунтованості правообмеження з точки зору пропорційності (саме такий приклад порушення Конвенції є типовим для української політики у сфері виконання покарань. В кінцевому рахунку Судом було встановлено, що таке необґрунтоване обмеження порушувало статтю 3 Протоколу
№ 1 до Конвенції.
І, навпаки, коли держава доводить, що нею були здійснені намагання вирішити питання необхідності обмеження права у кожному конкретному випадку Суд встановлює відсутність обмежень. Наприклад, у справі
Мессіна проти Італії, були оцінені намагання держави надавати засудженому додаткові побачення, а також оцінка необхідності обмежень на візити з урахуванням конкретної ситуації Мессіни і встановлено відсутність порушення Конвенції у зв’язку із застосування до засудженого спеціального режиму, який включав специфічні правила, які стосувались кількості та порядку побачень із сім’єю. Крім того, у цій справі для обмеження візитів засудженого приймались до уваги міркування безпеки.
Одним із прийомів встановлення наявності ознаки пропорційності у обмеженні є визначення того чи були наявні інші, альтернативні обмеженню засоби, за допомогою яких накладення обмеження можна було бабо уникнути взагалі, або максимально зменшити його обтяжливість для суб’єкта, на якого таке обмеження накладається. Наприклад, у справі Плоскі проти Польщі заявник скаржився нате, що йому було відмовлено утому, щоб тимчасово покинути установу виконання покарань для того, щоб відвідати похорони своїх батьків, які обоє померли протягом одного місяця, і в обох випадках заявнику було відмовлено. Уряд вказав, що така відмова обґрунтовувалась небезпекою, яка могла загрожувати суспільству у зв’язку із виїздом засуджених за межі колонії, а також тим, що немає гарантій, що засуджений, який був рецидивістом, повернеться
103
Messina v. Italy (no. 2) (25498/94) // http://hudoc.echr.coe.int/sites/eng/pages/search.
aspx?i=001-58818 (перехід по посиланню здійснений 02.06.2014)
104
С of Płoski v. Poland (Application no. 26761/95) // http://hudoc.echr.coe.int/sites/eng/
pages/search.aspx?i=001-60733 (перехід по посиланню здійснений 02.06.2014)
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   46


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал