Дотримання прав люДини у пенітенціарній системі україни ХаркіВ «праВа людини»




Сторінка1/46
Дата конвертації25.12.2016
Розмір4.69 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   46

Дотримання прав люДини
у пенітенціарній системі
україни
ХаркіВ
«праВа людини»
2015

УДК 342.72/.73:343.81](477)
ББК 67.9(4Укр)400.7+67.9(4Укр)409
Д70
Художник-оформлювач Б. Є. Захаров
Загальне редагування М. В. Романов
Це видання друкується за фінансової підтримки програми «Matra» Посольства Королівства Нідерландів в Україні
К о л е к ти в авторі в:
Автухов К. А, к.ю.н., асистент Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого — розділ Гель А. П, к.ю.н., доцент доцент кафедри правознавства Вінницького національного аграрного університету — розділи 2.3, 5.1.1, 5.3.
Романов М. В, к.ю.н., доцент Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого — розділи 3.1.1, 3.2.1, 3.3, 3.5, 3.7, 4.2, 6.2.1.
Човган В. О, аспірант Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого та Університету Реймса (Франція) — розділи 1.1.1, 1.2.1, 1.4, 3.1.2, 3.2.4,
4.3, 6.1.
Яковець І. С, дюн, провідний науковий співробітник Науково-дослідного інституту вивчення проблем злочинності імені академіка ВВ. Сташиса НАПрН — розділи Колектив авторів, 2015
© Є. Ю. Захаров, М. В. Романов, упорядкування, 2015
© Б. Є. Захаров, художнє оформлення, 2015
© ГО Харківська правозахисна група, 2015


Вступ
Вступ
Сфера застосування кримінальних покарань завжди була і залишається однією з найбільш вразливих ужитті суспільства та державної політики. І це недивно, оскільки основним змістом покарання є застосування примусу і правообмежень до особи. Саме у цій діяльності ризик зловживань щодо особи, яка зазнала правообмежень, а отже позбавилася певної міри захисту, є дуже високим. На це завжди звертають увагу представники державних і громадських організацій як в Україні, такі з числа міжнародних недержавних інституцій.
Починаючи з 1998 року державна політика в сфері виконання кримінальних покарань не перестає змінюватися, а кримінально-виконавчі відносини постійно реформуються. Тим більше здивування викликаєте, що зароків реформ досягнуто тільки незначного прогресу в цій діяльності.
В 2003 році в Україні був прийнятий новий Кримінально-виконав- чий кодекс, який певним чином узагальнив п’ятирічний досвід реформі правозастосовної діяльності з виконання кримінальних покарань. Якщо уважно роздивитися нормативний акті відійти від нових назв криміналь- но-виконавчих установі локальних дільниць, неважко роздивитися ту саму радянську лагерно-табірну систему відбування покарань.
Але цей кодекс був покликаний виконати інші функції Зокрема, він повинен був надати правовідносинам нового імпульсу, оскільки фактичний стан справу сфері діяльності з виконання і відбування кримінальних покарань і взяті Україною на себе зобов’язання за чисельними міжнародними договорами вимагали цього.
Але, очевидно, що цього не відбулося. Вітчизняні кримінально-вико- навчі правовідносини виявили велику інертність і консервативність.
На цей час, коли вже склалася певна правозастосовча практика та досвід регулювання і використання вказаних нормативних актів, можна з впевненістю констатувати — нові нормативно-правові актив сфері виконання кримінальних покарань виявилися неефективними, супереч-


Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України ливими та такими, що не відповідають вимогам міжнародних стандартів поводження із засудженими і актам із запобігання катуванням і фактично не виконали сподівань, які покладалися на них.
Як це недивно, про це саме говорять і українські нормотворці. Так, в Концепції державної політики у сфері реформування Державної кримі- нально-виконавчої служби України від 08.11.2012 р. сказано існуюча система виконання кримінальних покарань та попереднього ув’язнення, побудована ще за радянських часів, не відповідає сучасному рівню соціально-економічного розвитку суспільства та принципам гуманізму і поваги доправ і свобод людини у процесі виконання покарань.
Останнім часом відбулися суттєві зрушення у питанні правового регулювання кримінально-виконавчих правовідносин. 08 квітня 2014 року був прийнятий Закон, який вніс зміни до КВК України. Загалом зміни орієнтовані на лібералізацію процессу відбування покарання.
І все ж таки на сьогодні залишається реальна потреба в виявленні проблемних моментів, їх формулюванні та докладанні зусиль щодо усунення тих нормативних і практичних недоліків, які роблять кримінально- виконавчі правовідносини середньовічним атавізмом і сферою, де нелюдське поводження, катування, рабство та позбавлення осіб елементарних прав та гідності мають благодатне підґрунтя.
Визначення проблему сфері виконання кримінальних покарань
Кримінально-виконавчі та супроводжуючі їх правовідносини, які склалися за період дії нового кримінально-виконавчого законодавства, дозволяють виявити деякі проблемні моменти та поділити їх на проблеми концептуального характеру та проблеми практичного (прикладного) характеру.
Перші стосуються принципових положень, які формулюють основні напрями кримінально-виконавчої діяльності, правове становище персоналу Державної пенітенціарної служби, засуджених та осіб, які опинилися в місцях попереднього ув’язнення та аналогічні найбільш загальні норми законодавства. Вони мають вирішальне значення для визначення принципів, напрямів державної політики в сфері виконання кримінальних покарань, надання особі певного комплексу прав в кримінально-вико- навчих правовідносинах. Ці проблеми властиві всій вітчизняній системі покарань.

5
Вступ
Друга група проблемних моментів виявилася, а точніше сформувалася, в процесі виконання кримінальних покарань та застосування право- обмежень. Ця практика була створена завдяки тим недосконалостям, які містять норми кримінально-виконавчого права, і застарілим підходам, які тягнуться щез радянських часів.
Зрозуміло, що наведений поділ проблем є умовним, і можна сказати, що в цілому недоліки кримінально-виконавчих правовідносин носять системний характер. Але їх розгляд в цій монографії все ж таки буде здійснений саме за таким поділом. Перший розділ присвячений концептуальним проблемам, а інші розділи стосуються більш практичних проблем.
Михайло Романов
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України

1.
Реформування кримінально-виконавчої служби
України
1.1. Визначення пріоритетів політики в сфері виконання
покарань та статусу суб’єктів виконання покарань
1.1.1. питання співвідношення пріоритетів державної кримінально-
виконавчої служби України (дкВС, Служба)
1
Керівництво Державної кримінально-виконавчої служби України
(ДКВС, Служба) завжди декларувало свої наміри здійснювати реформи орієнтовані на демократичні пріоритети. Серед першочергових завдань зазвичай називалися й називаються завдання підвищення рівня забезпечення прав людини чи навіть забезпечення їх неухильного дотримання.
Нажаль, наміри та заяви зазвичай залишалися чимось на кшталт вуалі для оточуючих і не мали відношення до практики установ попереднього ув’язнення та виконання покарань (УПУВП).
Вже традиційним стало, що кожна нова зміна керівництва центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, знаменується чітким сигналом відомства про наявність політичної волі найвищого рівня на втілення пенітенціарних реформ. Примітним є те, що такі реформи часто характеризуються зміною вивісок на органах виконання покарань та УПУВП. Тенденція до цього помічається вже давно.
Однак захмарні пріоритети прав людини та гуманізації зазвичай розсіюються перед практичними викликами роботи відразу після початку виконання своїх обов’язків новою адміністрацією, причому декларації продовжують активно афішуватися й надалі. Перш за все новим очільникам доводиться зіштовхуватися з пасткою спадку радянської системи
1
Автор розділу — Вадим Човган.

1 Реформування кримінально-виконавчої служби України

виконання покарань, діяльність якої була спрямована на використання праці осіб, що утримувалися в каральних установах та отримання прибутку. Пастка полягає втому, що права людини у діяльності пенітенціарних установ відходять назадній план оскільки на будь-яку турботу про їх забезпечення банально не вистачає часу. Першочерговим завданням стає фінансове самозабезпечення, від якого залежить взагалі будь-яке більш-менш нормальне функціонування системи. Очільникам відомства і, як наслідок, керівникам пенітенціарних установ доводиться думати проте, де взяти кошти, щоб ув’язнені з голоду не повмирали і їм не довелось їсти одуванчики», як якось висловився один із начальників установ виконання покарань.
Велика частина діяльності у сфері виконання покарань впирається саме у виробничі показники. Ледь неголовним завданням, про яке зазвичай говорить на ранкових нарадах начальник звичайної установи виконання покарань, є питання виробничого плану скільки вчора зробили і скільки зробите сьогодні?».
Проблема має не такий уже й практичний характер, як може здатись на перший погляд. Насправді, вона безпосередньо пов’язана із філософією системи виконання покарань, яка базується на ідеї самозабезпечення в’язничних установ. Ця ідея сягає своїм корінням початку становлення радянської виправно-трудової системи.
У сучасний період нормативним підґрунтям цієї філософії була стаття Закону України Про Державну кримінально-виконавчу службу України. В ній зазначалось, що підприємства установ виконання покарань були казенними підприємствами, які здійснюють некомерційну госпо-
дарську (виділення тексту зроблено автором. — В. Ч) діяльність без мети одержання прибутку для забезпечення професійно-технічного навчання засуджених та залучення їх до праці. Однак цього завжди було достатньо для обґрунтування підприємницького пріоритету у діяльності УПУВП.
У 2012 році цю статтю було змінено і тепер підприємства установ виконання покарань є державними підприємствами, які здійснюють
господарську діяльність (виділення тексту зроблено автором. — В. Ч) та професійно-технічне навчання засуджених. Тим самим «господарни- цький» нахил став ще більш виразним, а виручені кошти можуть спрямовуватися й на інші ніж самозабезпечення в’язниць цілі.
Може з’явитись запитання а що поганого в цьому Адже навпаки засудженим дають роботу, а установа отримує кошти для свого нормаль-
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України

ного функціонування. Потрібно було б тільки радіти розвитку пенітенціарних підприємств. В дійсності ж проблема полягає у цілях роботи засуджених. Практика виробничої діяльності за радянських часів підтвердила, що не слід переоцінювати можливості фінансової вигоди, яку можуть дати установи виконання покарань, а навпаки їхні підприємства переважно були збитковими. Головною ціллю натомість має бути надання засудженим та іншим ув’язненим навичок, які можуть стати їм корисними на волі. Збивання піддонів, виготовлення колючої проволоки, дерев’яного вугілля, виробів з дерева та металу, шиття уніформ та інша автоматизована робота часто виявляються не у нагоді для потреб ринку праці на волі. В той же час головна ціль роботи полягає у підготовці до потреб, які є зав язничними стінами.
Це підтверджується й міжнародними стандартами та прикладами прогресивних країн, де праця розглядається виключно як засіб надання можливості засудженим хоч якось підготувати себе до життя на волі фінансово та професійно (отримати професію чи навички, що потрібні у вільному суспільстві).
Під час свого візиту до України Європейським комітетом з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи до покаранню (КЗК, Комітет) з 1 по 10 грудня 2012 р. він звернув увагу на цю проблему (п. 26): Комітет рекомендує, щоб відносини між персоналом і засудженими у виправних колоніях були спрямовані на сприяння соціальній реінтеграції ув’язнених, прогрес безпеки для звільнення і зниження ризику рецидиву після звільнення за допомогою програми доцільної діяльності з урахуванням їх індивідуальних потреб. Що стосується, зокрема, роботи, то інтереси ув’язнених неповинні бути підпорядкованими цілі отримувати фінансовий прибуток від праці вус- тановах виконання покарань. Також він нагадав правило 26.8 Європейських в’язничних правил, яке вказує, що Хоча одержання фінансового прибутку від діяльності підприємству виправних установах може бути корисним з огляду на підвищення стандартів, а також якості та доцільності професійної підготовки, проте інтереси ув’язнених не мусять підпорядковуватися цій меті Детальний аналіз цього питання диву Засоби виправлення і ресоціалізації засуджених до позбавлення волі монографія / АХ. Степанюк, А. В. Байлов, О. В. Лисо- дєд, І. С. Михалко, А. П. Мукшименко; за заг. ред.: АХ. Степанюка; НАПрН України,
Ін-т вивч. пробл. злочинності. — Х. : Кроссроуд, 2011. — С. 91–94.

1 Реформування кримінально-виконавчої служби України

Поки розуміння цієї ідеї ще належить осягнути, керівникам ДКВС та УПУВП доводитиметься бутив першу чергу, неефективними право- застосувачами і представниками виконавчої влади, які займаються виконанням покарань та забезпеченням дотримання прав в’язнів, а своєрідними «квазі-бізнесменами».
З цього приводу показовим був поділ коштів нещодавно скасованої Державної цільової програми реформування Державної кримінально- виконавчої служби на 2013–2017 роки. Так, на модернізацію підприємств установ виконання покарань передбачалось виділення 730,48 млн. грн., аз них на удосконалення системи професійної підготовки засуджених було передбачено всього 18,93 млн. грн.
До речі, Програма була розроблена на виконання статті 2 Указу Президента України від 8 листопада 2012 р. № 631 Про Концепцію державної політики у сфері реформування Державної кримінально-виконавчої служби України, яка досить непогано окреслила проблеми реформування пенітенціарної сфери і залишається чинною Указ Президента України Про Концепцію державної політики у сфері реформування Державної кримінально-виконавчої служби України // http://zakon2.rada.
gov.ua/laws/show/631/2012 (останній перехід по посиланню здійснено 02.06. 2014) Однак аналіз цього документа не свідчить про його прогресивність в порівнянні з попереднім аналогом. Окремі його положення калькують ті, що вже були, інші жне містять особливих відмінностей. Також окремі позитивні норми попереднього Указу не знайшли свого відображення у новому.
Так, наприклад, скасовано норму, що вказувала нагальну необхідність розроблення нових моделей установ виконання покарань для засуджених жінок тане- повнолітніх, незважаючи нате, що вона такі не була врахована при зміні практики виконання-відбування покарань.
Незважаючи не те, що в новій Концепції досить ґрунтовно окреслені існуючі проблеми, багато із завдань, що заплановані уній, не спрямовані на їх безпосереднє вирішення.
Хоча у Концепції й згадується, що про невідповідність умов тримання засуджених та осіб, узятих під варту, нормам національного законодавства та європейським стандартам неодноразово відзначалося у доповідях Європейського комітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (далі Комітет, більшість його рекомендацій залишаються невиконаними, а у Концепції про необхідність їх виконання немає ні слова.
Між іншим, цим документом було зроблено акцентна ідеї самозабезпечення установ виконання покарань з метою зменшення навантаження на державний бюджет, адже ціллю модернізації підприємств установ виконання покарань є створення умов для залучення інвестицій у підприємства установ виконання покарань та розміщення на цих підприємствах замовлень навипуск продукції для регіональних потреб із метою самозабезпечення установ виконання покарань та зменшення навантаження на державний бюджет (виділено мною. — В. Ч.)».
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України
10
Розподіл коштів на окремі завдання уній здійснювався переважно керівництвом Державної пенітенціарної служби України (ДПтСУ) і, незважаючи на протилежні твердження ДПтСУ, не обговорювався з громадськістю. Саме тому варто його проаналізувати для демонстрації пріоритетів, які превалюють у в’язничному відомстві.
У відповідності до Паспорта Програми на її реалізацію мало бути витрачено млн. грн., тобто дещо більше 6 мільярдів грн., що приблизно складало 1,6 відсотка запланованих доходів Держбюджету на 2013 рік.
З цих коштів приблизно третю частину мало бути витрачено на проектування та будівництво об’єктів для перенесення за межі центральної частини міст Львова, Одесита Херсона СІЗО і виправних колоній
(2051,7 млн. грн.). Хоча завдання, до якого відносився цей захід називався у Програмі Поліпшення умов тримання засуджених, забезпечення переходу від їх тримання у гуртожитках казарменого типу до блочного камерного) розміщення із збільшенням норми жилої площі на одного засудженого шляхом технічного переоснащення і реконструкції УВП, будівництва нових та реконструкції наявних СІЗО» і на його фінансування загалом мало бути витрачено 2802,07 млн. грн., включно із згаданими
2051,7 млн. грн. У той час, як проблема переповненості СІЗО та колоній останнім часом відходить на другий плані відповідні кошти, в першу чер-
Крім того, Концепція містить положення, які навіть з точки зору теорії криміналь- но-виконавчого права є досить нечіткими та надто узагальненими. Наприклад, модернізацію підприємств установ виконання покарань, а також оптимізацію системи професійної підготовки засуджених має бути здійснено з-поміж іншого шляхом удосконалення принципів діяльності підприємств установ виконання покарань.
Концепцією передбачається організація обов’язкової соціально-педагогічної підтримки і соціально-психологічного супроводження засуджених і осіб, узятих під варту. Притому, що особи взяті під варту не є винними у вчиненні злочину дона- брання законної сили вироком суду, неясно як можна закріплювати обов’язковий соціально-педагогічний супровід осіб, які знаходяться під вартою Про деталі щодо того, як іноді обговореня ДПтСУ нормативних актів насправді таким не є див. розділ Права в’язнів» у доповіді Права людини в Україні 2013. Узагальнена доповідь правозахисних організацій // http://helsinki.org.ua/index.php?id=
1398062996 (останній перехід по посиланню здійснено 30.05.2014).
5
Букалов О. Число заключенных в Украине неуклонно снижается // http://ukrprison.
org.ua/news/1379448904 (останній перехід по посиланню здійснено 30.05. 2014).
Букалов О. Число в’язнів в Україні зменшується // http://ukrprison.org.ua/news/
1392234281 (останній перехід по посиланню здійснено 30.05. 2014).
Букалов О. Число заключенных продолжает снижаться // http://ukrprison.org.ua/
news/1400494819 (останній перехід по посиланню здійснено 30.05. 2014).

1 Реформування кримінально-виконавчої служби України
11
гу, могли б і мали б бути спрямовані на впровадження такої бажаної для вітчизняної кримінально-виконавчої служби блочної системи утримання ув’язнених.
Обсяг запланованих коштів на виконання завдання модернізація
інженерно-технічних засобів охорони і нагляду, впровадження сучасних технологій з метою створення багаторівневої системи централізованої охорони і відеомоніторингу, автоматизованих інформаційних та телекомунікаційних систем ДПтС» складав 1107,01 млн. грн., тоді як на Поліпшення організації харчування засуджених та осіб, узятих під варту, системи придбання продуктів харчування, предметів першої необхідності, та забезпечення їх комунально-побутовим обладнанням мало бути залучено всього 123,96 млн. грн., а на модернізацію об’єктів інженерної інфраструктури установ (такі важливі напрями як теплозабезпечення, водопостачання, водовідведення установі т. д) — 400,52 млн. грн., на підвищення ж ефективності виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волів тому числі утворення служби пробації) взагалі 0,64 млн. грн.
Ще більш сумною ставала картина з огляду на суму коштів, що були виділені на систему охорони здоров’я засуджених та осіб, узятих під варту, підвищення якості надання медичної допомоги, які були предметом серйозного занепокоєння інституцій Ради Європи, а також яких стосувалися першочергові завдання з виконання Порядку денного асоціації Україна ЄС. А саме, сума складала 179,57 млн. грн., що є приблизно всього
1/33 (!) від всього обсягу коштів на реалізацію програми, та лише 1/4 від суми, що мала бути витрачена на модернізацію підприємств УВП.
Крім того, вітчизняними вченими вказується на можливості зловживань у разі фінансування такого роду програми не з державного бюджету. Згідно із згаданим Паспортом, на здійснення Програми планувалося залучення коштів не тільки із держбюджету, алей інших коштів, що походять із незаборонених законом джерела саме 2129,7 млн. грн., тобто більш ніж 1/3 частина на фінансування Програми. Протез урахуванням того, що, швидше за все, це мали бути кошти так званих інвесторів, які мали їх вкладати у виробництва УВП, можна було справедливо здогадуватися, що для відроблення цих коштів засуджених планувалося максимально масово із мінімальною оплатою праці використовувати на модернізованих підприємствах (можливо саме тому із статті 13 ЗУ Про Державну кримінально-виконавчу службу України зникла норма проте, що підприємства ДКВСУ не малина меті одержання прибутку для забезпечення
Дотримання прав людини у пенітенціарній системі України
12
професійно-технічного навчання засуджених. Ідея комерціалізації знаходить своє продовження й у доктринальній моделі законопроекту Про пенітенціарну систему в Україні, якою пропонується створення приватних установ виконання покарань, але принцип діяльності яких є далеким від західних прикладів і полягає по суті в самозабезпеченні таких установ задля зняття навантаження на держбюджет. Насправді ж досвід приватних в’язниць вже давно однозначно підтвердив, що вони не економлять кошти держави
6
Критика вказує також нате, що Програма мала б бути змінена із перерозподілом коштів з урахуванням пріоритетів прав людини, а не особисту зацікавленість пенітенціаріїв. Однак нещодавно її було просто достроково припинено Постановою Кабінету Міністрів України № 71 від 5 березня
2014 року Деякі питання оптимізації державних цільових програмі національних проектів, економії бюджетних коштів та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України».
Такий крок теперішнього уряду між іншим підтвердив його віддаленість від пріоритетного завдання забезпечення дотримання правлю- дини. Особливо це підтверджується тим, що вже найперші його кроки економії торкнулися однієї із найбільш трухлявих ділянок правоохоронної системи України.
Зазначимо, що міжнародні структури неодноразово наголошували незабезпечення прав людини в установах виконання покарань не може виправдовуватися недостатністю коштів. Ідея полягає втому, що якщо держава вирішує ізолювати особу від суспільства, то вона повинна братина себе відповідальність за неї і дотримання її прав Leighton A. Why Private Prisons Don’t Save Money: Examining Overhead Costs Through
SEC Documents, Conference Papers — American Society of Criminology, До того ж, французький досвід підвтерджує, що на такого типу вязницях можна й досить суттєво втратити. Це відбувається не тільки через те, що самі вязниці будуються за державний кошт, ай через кінцеву неефективність та некомпетентність приватних установу багатьох сферах, як-то управління, канцелярія, нагляд, медицина. Разом з тим використання змішаних типів в’язниць в яких, наприклад, харчування та прибирання віддається під відповідальність приватного сектору увінчалось успіхом, але все одно не заощаджує кошти (Herzog-Evans M. Droit pénitentiaire.
2
éme
éd. — Dalloz, 2012. — pp. 198–200 ; Yolka P. Surveiller et construire : le partenariat public-privé en prison, стаття у виданні Froment J.-C., Kaluszinski M. L’administra- tion pénitentiaire face aux principes de la nouvelle gestion publique, PU de Grenoble,
2011, p. 109–127). Тому з таким стартом ідеї приватизації як пропонується у нас можна очікувати лишена одне — намір економити призведе до суттєвих проблем з дотриманням прав в’язнів.

1 Реформування кримінально-виконавчої служби України


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   46


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал