Дослідження суб




Сторінка2/4
Дата конвертації01.01.2017
Розмір0.57 Mb.
1   2   3   4
Критерії ефективності консультативної роботи
Автори публікацій і практикуючі спеціалісти погоджуються з твердженням, що консультація є необхідним видом діяльності, що заслуговує увагу. Таке відношення до неї широко розповсюджене, незважаючи на недостатність емпіричної інформації, свідчити про корисність консультації.
Як стверджують Фреле і Ромінгер (Froehle & Rominger, 1993), «дослідження, які здійснюються з проблеми консультування носять в значній мірі епізодичний характер і рідко бувають суворими, що ставить під сумнів їх зовнішню і внутрішню валідність, тим часто обмежуючи їх використання» (р.
693).
Відсутність наукових досліджень, присвячених оцінці ефективності, здається, продовжує ту тенденцію, яка прослідковується з початку розвитку цієї області діяльності. Це означає, що за двадцять років, які пройшли після виходу в 1963 році Закону про суспільні центри психічного здоров’я, спеціалістам-практикам так і не вдалося організувати адекватне дослідження з оцінки ефективності консультації (Gallessich, 1982). На протязі цього часу центри психічного здоров’я не раз отримували федеральне фінансування на розвиток консультативного обслуговування, але при цьому не відповідали за ефективність своїх програм. Це відбувалося тому, що дослідження результатів консультації майже не проводилися.
Вказані недостатки часто можуть бути пояснені за рахунок складності консультативної діяльності. Труднощі в оцінці ефективності консультації пов’язані з тим, що стандартні методи дослідження часто не співпадають з характером процесу консультації (Bergan & Tombari, 1976; Brown, 1985;
Hershenson & Power, 1987). Це неспіввідношення проявляється, наприклад, в тих випадках, коли від консультанта вимагається пластичність і нестандартність. А так як консультанти в своїй роботі застосовують різноманітні методи, вони орушують ті умови, які необхідно створити згідно контролюючого плану експерименту (Froehle & Rominger, 1993). Інші труднощі обумовлені самою практикою. Проведення консультантом

19 дослідження з оцінки результатів, наприклад, часто ускладнюється умовами контракту, нестачею часу чи протидією консультуючих, які більш зацікавленні у вирішенні проблеми, ніж у дослідженні.
Незважаючи на ці труднощі, відомо декілька робіт, в яких ефективність консультації оцінювалася шляхом вивчення певних елементів чи динаміки процесу. В деяких дослідженнях робились спроби виділити фактори, які призводять до успішної консультації. Ряд авторів пропонують, наприклад, що ефективність консультації залежить від детального планування і організації (Bundy & Poppen, 1986; Kurpius, 1985; Schmidt & Medl, 1983). Інші доводять, що успішна консультація потребує надійної теоретичної основи
(Bardon, 1985; Gallessich, 1985; Knoff, 1984; Mathias, 1992). Крім того, виявилась залежність ефективності консультації від певних якостей консультанта (Bergan & Tombari, 1976; Dougherty, 1990; Fine, Grantham &
Wright, 1979; Levinson, 1985). В деяких працях досліджувалось значення продуктивних відносин між консультантом і консультуючим (Brown &
Horton, 1990; Conoley et al., 1991; Dougherty, 1990; Maitland, Fine & Tracy,
1985).
Деякі автори намагалися застосовувати експериментальні методи при оцінці консультації в закладах психічного здоров’я. так в деяких працях були виявлені позитивні результати, наприклад, збільшилася працездатність консультуючих і розвиток клієнта (Brunell & Avella, 1986; Herrera & Lawson,
1987; Pollock, 1979; Robinson & Wilson, 1987; Taintor, Strain & Lazar, 1984;
Tourigny, Marie, & Drury, 1987).
На основі розгорнутих робіт з консультації і отриманих в них даних деякі автори, наприклад, вказують на слабкі місця в методах дослідження, що використовуються експериментаторами-консультантами (Dustin & Blocher,
1984; Medway, 1979). Вони стверджують, що застосування неадекватних методів мало результативне. Інші, кажуть про недолік досліджень, спрямованих на емпіричне обумовлення консультації (Dustin, 1985; Froehle &

20
Rominger, 1993). Ряд авторів вважають, що в подальшому консультування залишиться без надійної теоретичної бази (Bardon, 1985; Gallessich, 1985).
Більш правильним буде твердження, що консультанти ще не можуть гарантувати ефективність своєї роботи. Аналізуючи свої успіхи і невдачі, вони повинні розрізняти ті методи, які приносять результат, від тих, що не дають результат. Щоб допомогти консультантам-новичкам, ,Фреле і Ромінгер
(Froehle & Rominger, 1993) пропонують: «Якщо ми хочемо називати себе консультантами, ми повинні вміти користуватися результатами наших наукових спрямувань, шукати парадигми, що допомагають пояснити факти, з якими ми зіштовхуємося, і ті, що забезпечують орієнтири для наших дій. Ми повинні також віддавати собі звіт відносно тієї діяльності, якою ми займаємося, і критично оцінювати себе і свою участь в цій діяльності» (р.
698).
1.2. Поняття особистості в консультуванні
1.2.1. Типи клієнтів
Клієнт — це нормальна, фізично і психічно здорова людина, у житті якої виникли проблеми психологічного чи поведінкового характеру, яка нездатна вирішити їх самостійно і тому потребує сторонньої допомоги [7].
В процесі консультації звичайно приймають участь три суб’єкта, чи сторони, а оскільки консультація розгортається в специфічній обстановці, кожен учасник відіграє суттєву роль і вносить свій внесок. Учасниками консультації є консультант, консультуючий та клієнт.
Консультант – особа (професійний психолог), яка надає консультацію консультуючому. Консультант володіє необхідними професійними знаннями
і методологічним мисленням і може допомогти консультуючим вирішити психологічні проблеми їх клієнтів чи інших людей.
Консультуючий – людина (наприклад, провайдер гуманітарних послуг, діловий менеджер чи супервізор), яка звертається за допомогою до

21 консультанта з питань, пов’язаних з роботою клієнта, чи з приводу пов’язаної з клієнтом програми чи системи.
Клієнт – людина, що звернулася за психологічною допомогою до консультанта.
Всіх клієнтів можна поділити на декілька типів:
§
Добрий та комунікабельний клієнт
Такі клієнти приємні в спілкуванні, добрі, комунікабельні, зовні відкриті, люблять поговорити, висловити свою точку зору, послухати консультанта, щоб на його слова відповісти у відповідь. Думок в такого клієнта дуже багато.
Тактика спілкування: спрямувати розмову до теми, яка цікавить консультанта, задавати питання, які передбачають однозначні відповіді.
§
Суддя
Такі клієнти схильні до строгої критики і недовірі.
Тактика спілкування: впевненість в тому, що Ви пропонуєте, зосередитися на результаті, який необхідний Вам і йти до цілі. Звертати увагу на позитивні моменти, потім критикувати недостатками, а потім запропонувати ще більш переконливі переваги товару чи послуги, тобто по черзі приймати на себе роль адвоката і прокурора.
§
Агресивні клієнти
Агресивні клієнти часто роздратовані, швидко збуджуються, не люблять спорів, вимагають, щоб все було, так як вони сказали, схильні до критики, однак не сприймають критику в свою адресу – одразу ж
«вибухають».
Тактика спілкування:
1.
мінімум емоцій
2.
зовнішній спокій
До агресивних клієнтів необхідно застосовувати особливий підхід, необхідно показати йому, що Ви його розумієте, показати його значимість, важливість його думки, погоджуватися з тим, з чим можна погодитися.

22
§
Енергійні клієнти
Енергійні клієнти завжди знають, що їм потрібно. Вони не будуть розглядати те, що ви їх пропонуєте. Таким клієнтам необхідно задавати чіткі питання, говорити по суті, показувати його вигоду, конструктивно підходити до справи. Такий клієнт може відмовити, якщо знайде в мовленні конкурента більше вигоди для своєї компанії. Якщо Ви не можете запропонувати йому потрібної послуги, то ніякі вмовляння не допоможуть.
Тактика спілкування: необхідно бути конкретним, чітко формулювати думки та речення, не маніпулювати ним, такий клієнт не стерпить будь-яку неправду, невизначеність. Якщо Ви щось не знаєте, краще одразу сказати про це і пообіцяти уточнити інформацію, чітко відповідайте на питання, не потрібно лишнього говорити, пропонувати тільки те, що цікавить клієнта.
Авангардні клієнти – клієнти, які хочуть мати все нове, креативне і модне.
Тактика спілкування: пропонувати все креативне, модне, нове, акцентувати його увагу на нових деталях, підкреслити, що він буде користуватися таким товаром.
Консервативні клієнти. Девіз таких клієнтів – не потрібно нічого змінювати, бо до добра це не приведе. Такий клієнт купує тільки те, до чого звик.
Тактика спілкування: чітко відповідати на задані клієнтом питання;пропонувати тільки те, що його цікавить; робити акцент на надійності тієї чи іншої послуги.
Клієнти, схильні до наслідування. Вони орієнтуються на думку знайомих і значимих для них осіб.
Тактика спілкування: погоджуватися з вибором клієнта, підкреслювати, що обраний ним товар користується найбільшим попитом.
Клієнти, що сумніваються – клієнти, що не можуть прийняти рішення, довго обирають.

23
Клієнти, що все знають – впевнені, що знають все про товар, послуги, конкурентів і т.п.
Тактика спілкування: не сперечатися з ним.
1.2.2. Розуміння клієнтом процесу консультування. Роль
консультанта в консультуванні.
У практиці психологічного консультування і психотерапії щодня приходиться зіштовхуватися з найважливішими аспектами життя людини.
Консультант завжди разом із клієнтом обговорює незначні й істотні проблеми своїх підопічних і прагне допомогти клієнту:
– розібратися в мотивуванні повсякденних виборів і наслідків;
– вирішити безліч емоційних проблем і заплутані міжособистісні відносини;
– перебороти почуття внутрішнього хаосу – зробити незрозуміле і мінливе позитивним і доцільним.
Тому консультант повинен усвідомлювати, хто він, ким може стать і яким його сподівається бачити клієнт. Чи являє собою консультант друга клієнта, професійного порадника, учителя, експерта, супутника клієнта в блуканнях по завулках чи життя гуру – випромінювача абсолютної істини?
Ця роль звичайно залежить від приналежності консультанта до визначеної теоретичної орієнтації, його кваліфікації, особистісних рис, нарешті, від очікувань клієнта.
Ефективність діяльності фахівця багато в чому обумовлена тим, наскільки ясно він представляє своє місце в консультуванні. Коли немає такої ясності, консультант у своїй роботі буде керуватися не визначеними теоретичними принципами, а лише чеканнями і потребами клієнта, іншими словами, буде робити лише те, на що сподівається і чого хоче клієнт. Клієнти ж найчастіше очікують, що консультант візьме на себе відповідальність за

24 успіх їхнього подальшого життя і розв'яже їх проблеми – де навчатися, як злагодити конфлікти на роботі, чи розводитися з чоловіком і т.д.
Самолюбству починаючого консультанта може лестити, що люди, які шукають відповіді на складні питання свого життя, звертаються саме до нього, і існує небезпека, що консультант вважатиме себе знаючим відповіді на всі питання клієнта чи ще гірше –буде нав'язувати клієнту свої рішення. У цій ситуації неправильне розуміння консультантом своєї ролі тільки збільшить залежність клієнта від нього і перешкодить допомогти клієнту в самостійному прийнятті рішень. Ніякий консультант не може вказувати
іншій людині, як йому жити. У практиці психологічного консультування і психотерапії варто частіше згадувати слова знаменитого психотерапевта J.
Bugental [7] про таємницю і знання: "Таємниця охоплює знання, у ній схована інформація. Таємниця нескінченна, знання – має межі: коли зростає знання, ще більше стає таємниця . Психотерапевтів підстерігає спокуса вступити в змову з клієнтами і відкинути таємницю. У цій огидній угоді мається на увазі, але рідко розкривається ілюзія, що існують відповіді на всі життєві проблеми, що можна розкрити значення кожного сну чи символу і що ідеальною метою здорового психічного життя є раціональний контроль.
Психотерапевти зобов'язані багато знати, але одночасно випробувати преклоніння і покірність перед таємницею. Будемо відверті – ми ніколи не володіємо і не здатні мати повноту знань. Прикидатися, що ми знаємо нестатки клієнта і можемо підказати йому правильний вибір, – значить зрадити клієнта. У будь-якій терапії варто допомогти клієнту прийняти таємницю в собі і нашій загальній таємниці ."
Сама загальна відповідь про роль консультанта криється в розумінні сутності процесу консультування. Основне завдання консультанта полягає в тім, щоб допомогти клієнту у виявленні своїх внутрішніх резервів і в усуненні факторів, що заважають їхньому використанню. Консультант також повинний допомогти клієнту зрозуміти, яким він хоче стати. Клієнтам під час консультування варто щиро оцінювати своє поводження, стиль життя і

25 вирішити, яким образом і в якому напрямку вони хотіли б змінити якість свого життя.
М. Сох називає це "структуруванням процесу терапії", що може бути первинним і вторинної. Під первинним структуруванням мається на увазі особиста присутність консультанта (психотерапевта) у терапевтичному просторі і значення цієї присутності для клієнта. Вторинне структурування – це діяльність консультанта, що забезпечує максимальний рівень розкриття клієнтів. У першому випадку ми відповідаємо на запитання, ким є консультант, а в другому – що він робить. Структуруючи терапевтичний процес, консультант надає клієнту ініціативу в саморозкритті. Іноді
ініціативу приходиться обмежувати, якщо консультант почуває, що в даний момент клієнт занадто енергійний. Іншими словами, консультант активує і контролює "потенціал розкриття" клієнтів.
Керуючись таким розумінням процесу консультування можна сформулювали найважливіші рольові функції консультанта:
– побудова відносин із клієнтом на взаємній довірі;
– виявлення альтернатив саморозуміння і способів діяльності клієнтів;
– безпосереднє "входження" у життєві обставини клієнтів і їхні відносини зі значимими для них людьми;
– створення навколо клієнтів здорового психологічного клімату;
– постійне удосконалювання процесу консультування.
Якщо в такий спосіб загалом представити зміст ролі консультанта, стає очевидним, що дуже істотної складової процесу консультування є особистість консультанта.
Кожна людина розуміє, що у неї існує певна проблема, і вона бажає її розв’язати.
Людина, що приходить на консультацію, як правило, нервується й зовсім не знає, як поводитися і про що говорити. Час, який психолог витратить на те, щоб заспокоїти клієнта, допомогти йому зосередитися на причині свого приходу, ми будемо називати встановленням контакту.

26
Попереднє знайомство, збирання інформації, встановлення контакту — усе це відбувається на першому, підготовчому етапі, що містить у собі ще, щонайменше, дві складові: виявлення очікувань клієнта та укладання контракту.
Виявлення очікувань
У явіть собі, що клієнт заявляє: "Зробіть так, щоб мої сусіди виїхали", чи "щоб мій чоловік повернувся", чи "нехай усі, хто мене образив, попросять вибачення". Подібні заяви звучать тоді, коли людина не зовсім розуміє сутності психологічної допомоги й очікує, що психолог буде виконувати ту чи іншу роль [6]:
- вирішить проблему за нього ("Рятівник");
- дасть розумну пораду ("Авторитет");
- пошкодує і поспівчуває ("Гарна людина");
- бачить клієнта наскрізь і сам знає, що тому треба для щастя
("Чарівник");
- поставить діагноз і випише ліки ("Доктор");
- засудить і винесе суворий вирок тим, хто його кривдить ("Суддя").
Щоб уникнути подібних непорозумінь, краще відразу пояснити клієнту, що таке "психологічне консультування" і хто такі "консультанти", що основним методом роботи психолога-консультанта є вербальний контакт, точніше — консультативна бесіда. От дещо змінений варіант, формулювання, що придумали Ю. Альошина і Л. Гозман: "Ми, психологи, не надаємо готових рецептів, не приписуємо ніяких ліків. Наша допомога людям полягає в тому, що ми розмовляємо з ними і намагаємося допомогти
їм побачити їхню власну ситуацію збоку, з іншого погляду, інакше поставитися до неї і, якщо потрібно, на підставі цього прийняти рішення чи змінити свою поведінку" [2].
Не кожна людина виявляється готовою прийняти саме таку допомогу.
Психологам досить часто доводиться стикатися із сумнівами, ваганнями з боку клієнтів, навіть відкритим опором, що може виявитися або в

27 агресивному, ворожому ставленні, або у виникненні почуття залежності і прихильності до консультанта.
Думка фахівця опір консультуванню — поширене явище на початку бесіди, коли клієнт, уже перебуваючи в кабінеті психолога, усе ще ставить собі запитання: варто йому сюди приходити чи ні. Так, наприклад, опинившись віч-на-віч з консультантом, він може почати виражати сумніви з приводу того, підходить йому консультант чи ні за віком, статтю, професійним досвідом тощо. Що можна зробити в такій ситуації?
Насамперед, не варто занадто сильно наполягати на тому, що коли клієнт потрапив саме до вас, то і працювати він повинен саме з вами як консультантом. Найкраще запропонувати продовжувати бесіду, пообіцявши, якщо в людини дійсно виникне в цьому необхідність, вона зможе звернутися до іншого фахівця. Обговорюючи це з клієнтом, можна навести і деякі аргументи: "Практична психологія — це наука, тому мої особисті якості не відіграють такої вже великої ролі, набагато важливішою є професійна кваліфікація, яку ви зможете оцінити, лише попрацювавши зі мною " [2].

1.2.3. Модель ефективного консультанта в очах клієнта
Особистість консультанта (психотерапевта) виділяється майже у всіх теоретичних системах як найважливіший цілющий засіб у процесі консультування. Підкреслюються то одні, то інші її риси. Відомий англійський психоаналітик угорського походження М. Balint у 1957 р. говорив про повне забуття того, що психотерапія – це не теоретичне знання, а навички особистості. Йому вторить не менш знаменитий представник гуманістичної психології С. Rogers (1961), підкреслюючи, що теорія і методи консультанта менш важливі, ніж здійснення їм своєї ролі. З. Фрейд на питання про критерії успішності психотерапевта відповів, що психоаналітику не обов'язкова медична освіта, а необхідна спостережливість і уміння проникати в душу клієнта. [8]

28
Отже, власне кажучи основна техніка психологічного консультування – це "я-як-інструмент", тобто основним засобом, що стимулює удосконалювання особистості клієнта, є особистість консультанта (А.Адлер:
"техніка лікування закладена у Вас").
A. Storr [9] відзначає, що психотерапію і психологічне консультування прийнято вважати незвичайними професіями, оскільки багатьом людям важко представити, як можна цілими днями вислухувати чужі історії про нещасливе життя і труднощі. Тому представників цих професій чи вважають ненормальними, чи мирськими святими, що перебороли людську обмеженість. Ні перше, ні друге не є вірним. Звідси питання: "Хто такий консультант, а точніше, що являє собою консультант як людина, які вимоги пред'являються до нього як до особистості, що робить його професійним помічником у заплутаних проблемах інших людей?" Насамперед варто сказати, що ніхто не народжується психотерапевтом чи консультантом.
Необхідні якості не вроджені, а розвиваються протягом життя.
Узагальнюючи сказане, підкреслимо, що ефективність консультанта визначається властивостями особистості, професійними знаннями і спеціальними навичками. Кожний з цих факторів забезпечує якісний консультативний контакт, що і є стрижнем психологічного консультування.
У підсумку від консультативного контакту залежить остаточний ефект консультування – зміна особистості клієнта в процесі конструктивних дій консультанта. Анітрошки не применшуючи значення теоретичної і практичної підготовки, ми все-таки схильні віддати перевагу фактору особистості консультанта. У свій час М. Balint і Е. Balint писали, що знання можна одержати з книг чи лекцій, навички здобуваються в процесі роботи, але
їхня цінність обмежена без удосконалювання особистості психотерапевта; психотерапія стає ремеслом, вимощеним добрими намірами, якщо її не піднімають на професійний рівень відповідні якості особистості психотерапевта.

29
Яким же повинне бути сполучення властивостей особистості, що найбільшою мірою забезпечувало б успіх консультування? Хоча досліджень у цій області досить багато, однак однозначної відповіді про властивості особистості, що сприяють ефективній роботі консультанта, на жаль, немає.
Дуже часто при описі процвітаючого консультанта як професіонали, так і клієнти вживають побутові поняття: "відкритий", "теплий", "уважний",
"щирий", "гнучкий", "терпимий". Починалися спроби виділити властивості особистості, необхідні консультанту для роботи з профвідбору. Національна асоціація професійної орієнтації США виділяє наступні властивості особистості (цит. по [9]):
– прояв глибокого інтересу до людей і терпіння в спілкуванні з ними.
Цей фактор характеризується як інтерес до людей у силу їхнього буття, а не тому, що деякі з них шизофреніки чи психопати;
– чутливість до установок і поводження інших людей;
– емоційна стабільність і об'єктивність;
– здатність викликати довіру інших людей;
– повага прав інших людей.
У 1964 р. Комітет з нагляду і підготовки консультантів США установив наступні шість якостей особистості, необхідних консультанту (цит. по: [8]):
– довіра до людей;
– повага цінностей іншої особистості;
– проникливість;
– відсутність упереджень;
– саморозуміння;
– свідомість професійного боргу.
Ми акцентуємо такі особливості: чуйність, об'єктивність
(неототожнення себе з клієнтами), гнучкість, емпатію і відсутність власних серйозних проблем. До особливо шкідливого для консультанта рис відноситься авторитарність, пасивність і залежність, замкнутість, схильність використовувати клієнтів для задоволення своїх потреб, невміння бути

30 терпимим до різних спонукань клієнтів, невротичну установку у відношенні грошей.
На думку A. Storr [9], ідеальним психотерапевтом чи консультантом у стані бути симпатична людина, відвертий і відкритий почуттям інших; здатний ототожнюватися із самими різними людьми; теплий, але не сентиментальний, що не прагне до самоствердження, однак повинен мати свою думку і здатний її захистити; що вміє служити на благо своїм клієнтам.
Якщо продовжити огляд численних джерел літератури про властивості особистості, що необхідні консультанту, щоб надавати допомогу, являти собою каталізатор самопізнання, зміни й удосконалювання іншої людини, ми наблизимося до моделі особистості ефективного консультанта. Подібний перелік особистісних особливостей міг би послужити основою програми по підготовці консультантів. Мова йде, звичайно, про "рухливу" модель, оскільки кожен консультант має можливість її доповнити. Розглянемо фактори, здатні скласти ост такої моделі.
1. Аутентичність.
A. Storr [9] називає аутентичність стрижневою якістю психотерапевта і найважливішою екзистенціальною цінністю. Він виділяє три основних ознаки аутентичного існування:
– повне усвідомлення дійсного моменту;
– вибір способу життя в даний момент;
– прийняття відповідальності за свій вибір.
Аутентичність у якомусь ступені узагальнює багато властивостей особистості. Насамперед, це вираження щирості стосовно клієнта.
Аутентична людина жадає бути і є самим собою як у своїх безпосередніх реакціях, так і в цілісному поводженні. Вона дозволяє собі не знати усі відповіді на життєві питання, якщо їхній дійсно не знає. Вона не поводиться як закохана людина, якщо в даний момент почуває ворожість. Труднощі більшості людей у тім і полягають, що вони багато енергії витрачають на програвання ролей, на створення зовнішнього фасаду, замість того щоб

31 використовувати її на рішення реальних проблем. Якщо консультант велику частину часу буде ховатися за професійною роллю, клієнт теж сховається від нього. Якщо консультант виконує роль тільки технічного експерта, відмежовуючи від своїх особистих реакцій, цінностей, почуттів, консультування буде стерильним, а його ефективність – сумнівною.
Стикнутися з життям клієнта ми можемо, тільки залишаючись живими людьми. Аутентичний консультант найбільш придатна модель для клієнтів, що служить прикладом гнучкого поводження.
2. Відкритість власному досвіду.
Тут відкритість розуміється не в змісті відвертості перед іншими людьми, а як щирість у сприйнятті власних почуттів. Соціальний досвід учить нас заперечувати, відкидати свої почуття, особливо негативні. Дитині говорять: "Замовчи, великі діти (чи хлопчики) не плачуть!" Дорослим навколишні говорять те ж: "Не плач!" чи "Не нервуй!" Тиск навколишніх змушує витісняти сум, дратівливість, злість. Ефективний консультант не повинний відганяти будь-які почуття, у тому числі і негативні. Тільки в такому випадку можна успішно контролювати своє поводження, оскільки витиснуті почуття стають ірраціональними, джерелом неконтрольованого поводження. Коли ми усвідомлюємо свої емоційні реакції, то можемо самі вибирати той чи інший спосіб поводження в ситуації, а не дозволяти неусвідомленим почуттям порушувати регуляцію нашого поводження.
Консультант здатний сприяти позитивним змінам клієнта, тільки коли виявляє терпимість до всієї розмаїтості чужих і своїх емоційних реакцій.
3. Розвиток самопізнання.
Обмежене самопізнання означає обмеження волі, а глибоке самопізнання збільшує можливість вибору в житті. Чим більше консультант знає про себе, тим краще зрозуміє своїх клієнтів, і навпаки – чим більше консультант пізнає своїх клієнтів, тим глибше розуміє себе. Невміння почути, що діється усередині нас, збільшує схильність стресу й обмежує нашу ефективність, крім того, зростає імовірність упасти жертвою

32 задоволення в процесі консультування своїх неусвідомлених потреб. Дуже важливо реалістично відноситися до себе. Відповідь на питання, як можна допомогти іншій людині, криється в самооцінці консультанта, адекватності його відносини до власних здібностей і взагалі до життя.
4. Сила особистості й ідентичність.
Консультант повинний знати, хто він такий, ким може стати, чого хоче від життя, що для нього важливо власне кажучи. Він звертається до життя з питаннями, відповідає на питання, поставлені йому життям, і постійно піддає перевірці свої цінності. Як у професійній роботі, так і в особистому житті консультанту не слід бути простим відображенням надій інших людей, він повинний діяти, керуючись власною внутрішньою позицією. Це дозволить йому почувати себе сильним у міжособистісних відносинах.
5. Толерантність до невизначеності.
Багато людей незатишно почувають себе в ситуаціях, у яких бракує структури, ясності, визначеності. Але оскільки однієї з передумов становлення особистості є "прощання" людини зі звичним, відомим із власного досвіду і вступ на "незнайому територію", консультанту зовсім необхідна впевненість у собі в ситуаціях невизначеності. Власне кажучи саме такі ситуації і складають "тканину" консультування. Адже ми ніколи не знаємо, з яким клієнтом і проблемою зштовхнемося, які прийдеться приймати рішення. Впевненість у своїй інтуїції й адекватності почуттів, переконаність у правильності прийнятих рішень і здатність ризикувати – усі ці якості допомагають переносити напругу, створювана невизначеністю при частій взаємодії з клієнтами.
6. Прийняття особистої відповідальності.
Оскільки багато ситуацій у консультуванні виникають під контролем консультанта, він повинний нести відповідальність за свої дії в цих ситуаціях. Розуміння своєї відповідальності дозволяє вільно і свідомо здійснювати вибір у будь-який момент консультування – погоджуватися з доводами клієнта чи вступати в продуктивне протистояння. Особиста

33 відповідальність допомагає більш конструктивно сприймати критику. У таких випадках критика не викликає механізмів психологічного захисту, а служить корисним зворотним зв'язком, що поліпшує ефективність діяльності
і навіть організацію життя.
7. Про глибину відносин з іншими людьми.
Консультант зобов'язаний оцінювати людей – їхні почуття, погляди, своєрідні риси особистості, але робити це без осуду і наклеювання ярликів.
Такий характер відносин із клієнтами дуже важливий, проте варто взяти до уваги страхи, що переживає більшість людей, намагаючись зав'язати близькі, теплі відносини з іншими. Деяким здається, що вираження позитивних почуттів зобов'язує, обмежує волю, робить уразливим. Когось страшить неприйняття партнером позитивних почуттів, відхилення їх, тому більш безпечною представляється відстрочка поглиблення міжособистісних відносин. Ефективному консультанту далекі такі страхи, він здатний вільно виражати свої почуття перед іншими людьми, у тому числі і перед клієнтами.
8. Постановка реалістичних цілей.
Звичайно успіх спонукує ставити перед собою великі цілі, а невдача, навпаки – опустити нижче планку домагань. Іноді цей механізм самозахисту порушується, і тоді занадто велика мета буде заздалегідь приречена на невдачу чи прагнення до незначної мети не доставить ніякого задоволення.
Отже, ефективний консультант повинний розуміти обмеженість своїх можливостей. Насамперед, важливо не забувати, що будь-який консультант незалежно від професійної підготовки не всемогутній. У дійсності жоден консультант не здатний побудувати правильні взаємини з кожним клієнтом і допомогти всім клієнтам вирішити їхні проблеми. Такий наївний оптимізм може стати причиною "холодного душу" у повсякденному консультуванні і постійно викликати почуття провини. Консультант повинний відмовитися від нереального прагнення стати бездоганним. У консультуванні ми завжди можемо виконувати свою роботу "добре", але не ідеально. Той, хто не в змозі визнати обмеженість своїх можливостей, живе ілюзіями, що здатний цілком

34 пізнати і зрозуміти іншу людини. Такий консультант постійно звинувачує себе за помилки замість витягу корисних уроків, і в результаті його діяльність неефективна. Якщо ми допускаємо власну обмеженість, то уникаємо непотрібної напруги і почуття провини. Тоді відносини з клієнтами стають більш глибокими і реалістичними. Правильна оцінка власних можливостей дозволяє ставити перед собою досяжні цілі.
Узагальнюючи обговорені вище вимоги, пропоновані до особистості консультанта, можна стверджувати, що ефективний консультант – це насамперед зріла людина. Чим різноманітніше в консультанта стиль особистого і професійного життя, тим ефективніше буде його діяльність.
Іноді виражати почуття і попросту слухати, що говорить клієнт, – це найкраще, але небезпечно обмежуватися тільки такою тактикою консультування, часом необхідно вступати з клієнтом у конфронтацію. Іноді варто інтерпретувати його поводження, а часом і спонукувати клієнта тлумачити зміст свого поводження. Часом у консультуванні потрібна директивність і структурованість, а іноді можна дозволити собі захопитися бесідою без визначеної структури. У консультуванні, як і в житті, варто керуватися не формулами, а своєю інтуїцією і потребами ситуації. Така одна з найважливіших установок зрілого консультанта.
Змальована модель ефективного консультанта з першого погляду може здаватися занадто величною і далекою від дійсності. При цьому напрошується твердження, що риси ефективного консультанта збігаються з рисами процвітаючої людини. До такої моделі і повинний прагнути консультант, якщо бажає бути не технічним ремісником, а художником психологічного консультування.
Нарешті, властивості особистості ефективного консультанта можуть бути і метою психологічного консультування – поява цих властивостей у клієнта в цьому випадку стає показником ефективності консультування.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал