Доповідь заінтересованих сторін для проміжного звітування України щодо виконання Міжнародного пакту про громадянські і політичні права



Сторінка1/6
Дата конвертації12.04.2017
Розмір1.1 Mb.
  1   2   3   4   5   6


Доповідь

заінтересованих сторін для проміжного звітування України щодо виконання Міжнародного пакту про громадянські і політичні права

(доповідь VII циклу, 2011)
Доповідь подається Коаліцією правозахисних організацій з моніторингу виконання Україною міжнародних зобов’язань

Київ


2016
Ця публікація є результатом спільної роботи Коаліції правозахисних організацій з моніторингу виконання Україною міжнародних зобов’язань.


c:\users\олег\documents\угспл\мфв-лого.jpg

c:\users\olga\downloads\1_my_work_uhhru_2014\blanks+logo\uhhru_logo_new\ugspl-logo-horizontal.png

z:\olga\logos\la strada_cmyk.jpg







Видання опубліковано за фінансової підтримки Міністерства міжнародних справ Канади в рамках проекту "Права людини понад усе". Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов'язково відображають погляди Уряду Канади.



http://www.international.gc.ca/development-developpement/assets/images/partners-partenaires/canwordmark_colour.jpg
Загальне редагування:

Аркадій Бущенко, Олег Мартиненко

Доповідь подається Коаліцією правозахисних організацій з моніторингу виконання Україною міжнародних зобов’язань
Доповідь заінтересованих сторін для проміжного звітування України (доповідь VII циклу, 2011)/ Наукове видання. Кол.авторів: Блага А., Бороздіна К., Васін М., Жмурко О., Каменєв М., Ковальчук Л., Куйбіда Р., Лебідь В., Левченко К., Легенька М., Мартиненко О., Руда Т., Федорович І., Човган В.; За заг. ред.: А. Бущенко, О. Мартиненко / Українська Гельсінська спілка з прав людини. — Київ, 2016. — … с.
© Колектив авторів, 2016

© Українська Гельсінська спілка з прав людини, 2016




Інститут релігійної свободи (Institute for Religious Freedom, ІРС) – правозахисна громадська організація, яка сприяє реалізації права на свободу совісті, віросповідання, переконань та інших суміжних прав людини, готує експертні рекомендації та законодавчі ініціативи, сприяє міжконфесійному діалогу, проводить моніторинг, поширює інформацію про релігійну ситуації в Україні та світі.

Україна 01001, м. Київ-1, а/с 471-В

E-mail: info@irf.in.ua

http://www.irf.in.ua





Коаліція з протидії дискримінації - створена у 2011 році як всеукраїнська недержавна громадська правозахисна ініціатива для спільного просування ідей рівності та недискримінації в Україні.

Основними завданнями Коаліції є:

1) сприяння прийняттю комплексного антидискримінаційного закону, покликаного розвинути нормативно-процесуальні основи протидії дискримінації в Україні;

2) уніфікація національної термінології у сфері протидії дискримінації відповідно до міжнародних принципів;

3) сприяння включенню до національного законодавства експліцитно визначених антидискримінаційних ознак, які відповідають вимогам часу;

4) покращення знань і практичних навичок представників різних соціальних і професійних груп у сфері просування антидискримінаційних ініціатив.

http://www.antidi.org.ua
z:\olga\logos\la strada_cmyk.jpg

«Ла Страда-Україна» – українська громадська неприбуткова організація, яка з 1997 року працює для забезпечення ґендерної рівності, запобігання всім видам ґендерного насильства, зокрема насильства в сім’ї, протидії торгівлі людьми та забезпечення прав дітей, сприяючи впровадженню міжнародних стандартів прав людини в усі сфери життя суспільства та держави.

В 2004 р. „Ла Страда-Україна” стала засновником та членом Міжнародної асоціації «Ла Страда», до якої входить 8 організацій (Білорусь, Болгарія, Македонія, Молдова, Нідерланди, Польща, Україна, Чехія).

Національна «гаряча лінія» з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та ґендерної дискримінації „Ла Страда-Україна”:



0 800 500 335 (безкоштовно зі стаціонарних телефонів в межах України)

або 386 (безкоштовно з мобільних телефонів)

Національна дитяча «гаряча лінія» Центру „Ла Страда-Україна”:

0 800 500 225 (безкоштовно зі стаціонарних телефонів в межах України)

або 772 (безкоштовно з мобільних телефонів)

Електронна «гаряча лінія» з протидії дитячій порнографії в Інтернеті

http://internetbezpeka.org.ua/

www.la-strada.org.ua

https://www.facebook.com/lastradaukraine

https://www.facebook.com/childhotline.ukraine

https://vk.com/childhotline

skype: lastrada-ukraine

Адреса для листування:

03113, Київ-113, а/с 26

Тел.: 044-205-36-95

e-mail: info@lastrada.org.ua
c:\users\олег\documents\угспл\мфв-лого.jpg

Міжнародний Фонд “Відродження” (МФВ) – благодійна організація, яка надає фінансову, інформаційну і консультаційну підтримку інститутам громадянського суспільства. Місія МФВ – сприяти розбудові в Україні демократичного відкритого суспільства, де не існує монополії на істину, панує верховенство права, права людини і людська гідність є невід’ємними суспільними цінностями, потреби меншин і вразливих груп враховуються під час прийняття рішень.

http://www.irf.ua/ 04053, Київ, вул. Січових Стрільців, 46, тел. (044) 461 97 09, факс (044) 486 76 29



c:\users\olga\downloads\1_my_work_uhhru_2014\blanks+logo\uhhru_logo_new\ugspl-logo-horizontal.png

Українська Гельсінська спілка з прав людини (УГСПЛ) – найбільша асоціація правозахисних організацій України, що об’єднує 29 правозахисних недержавних організацій. Спілка сприяє розвитку гуманного суспільства, що базується на повазі до людського життя, гідності та гармонійних стосунків між людиною, державою і природою через створення платформи для співпраці між членами Спілки та іншими учасниками правозахисного руху.


04070, м. Київ,вул. Фролівська, 3/34

Тел./факс: +38 044 417-41-18,

http://www.helsinki.org.ua

е-mail: office@helsinki.org.ua



https://upload.wikimedia.org/wikipedia/uk/thumb/d/d9/cplr_logo.jpeg/250px-cplr_logo.jpeg

Центр політико-правових реформ (ЦППР) - український аналітичний центр, заснований в листопаді 1996 року, що сприяє проведенню реформ у політико-правовій сфері. Місія Центру полягає в підтримці здійснення інституційних реформ, які сприяють утвердженні демократії, верховенства права та належного урядування в Україні. Основними сферами діяльності ЦППР є конституціоналізм, державне управління, судова система, кримінальне правосуддя.

The Centre of Policy and Legal Reform (CPLR) is a Ukrainian think-tank founded at November 1996, that promotes reform in the law and politics of Ukraine. The mission of the CPLR is to support the implementation of the institutional reforms, which could provide the democracy, rule of law and proper governance in Ukraine. The CPLR's main policy areas are: constitutionalism, public administration, judiciary, criminal justice.

01001, м. Київ, вул. Хрещатик 4, оф. 13

e-mail: centre@pravo.org.ua

http://pravo.org.ua/
ЗМІСТ



  1. 8-9 червня 2013 року Комітет ООН з прав людини розглянув 7-му періодичну доповідь, надану Україною щодо виконання положень Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, а 23 липня 2013 року на 3002-му засіданні (CCPR/C/SR.3002) він прийняв заключні зауваження. За результатами розгляду Україні було надано близько 43 рекомендацій, що стосувалися таких напрямків, як доступ до справедливого судочинства, боротьба з дискримінацією та расизмом, забезпечення гендерної рівності та свободи слова, запобігання жорстокому поводженню та домашньому насильству, викорінення торгівлі людьми.

  2. Відповідно до правил процедур Комітету, держава мала надати протягом року інформацію про виконання рекомендацій Комітету стосовно забезпечення ефективного правового захисту, захисту прав ЛГБТ-спільноти, превенції катувань та жорстокого поводження, недопущення політичного тиску на діяльність суддів (пп. 6, 10, 15, 17 заключних зауважень). Розгляд цієї інформації планувався на березень 2015 року, під час 113-ої сесії Комітету. Проте навіть після отримання другого нагадування Комітету (09.06.2015 р.) Україна не надала жодної відповіді.

  3. Враховуючи цю ситуацію, Коаліція правозахисних організацій з моніторингу виконання Україною міжнародних зобов’язань проаналізувала законодавчі ініціативи та результати діяльності органів влади з метою підготовки альтернативної проміжної доповіді. Ступінь конкретизації та невідкладності рекомендацій уряду України, сформульованих в доповіді, було оцінено з урахуванням розробок фахівців ООН1 та Програми розвитку ООН в Україні2.


Виконання пп.5-6 Заключних зауважень3

Центр політико-правових реформ

01001, м. Київ, вул. Хрещатик 4, оф. 13

e-mail: centre@pravo.org.ua


«5. Державі-учасниці слід вжити заходів для забезпечення того, щоб судді і співробітники правоохоронних органів проходили належну підготовку, що дозволяє їм застосовувати і тлумачити внутрішнє законодавство в світлі Пакту, і поширювати знання про положення Пакту серед юристів і широкої громадськості для того, щоб вони могли посилатися на його положення в судах. Державі-учасниці слід включити в свою наступну періодичну доповідь детальні приклади застосування Пакту внутрішніми судами, а також доступу до засобів правового захисту, які передбачені в законодавстві для громадян, які заявляють про порушення прав, передбачених Пактом».

  1. Згідно з інформації, розміщеній на офіційній веб-сторінці Національної школи суддів, у навчальних програмах для суддів і працівників апаратів судів не приділяється окрема увага вивченню положень Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Навчальні програми включають лише теми з вивчення Європейської конвенції з прав людини і практики Європейського суду з прав людини. Немає статистичної інформації щодо посилання суддями на положення Пакту у судових рішеннях.

«6. Державі-учасниці слід переглянути свою позицію щодо Міркувань, прийнятих Комітетом по Першому Факультативному протоколу. Їй слід вжити всіх необхідних заходів для створення механізмів і належних процедур, включаючи можливість перегляду судових рішень у справах, скорочення терміну тюремного ув'язнення і виплати добровільної компенсації, для виконання в повному обсязі Міркувань Комітету з метою забезпечення ефективного правового захисту в разі порушення Пакту відповідно до пункту 3 статті 2 Пакту».

  1. Відповідно до ч. 4 ст. 55 Конституції України кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна. Водночас, внаслідок нечіткості у законодавстві та правозастосовній практиці, рішення несудових органів міжнародних організацій, компетенція яких визнана Україною (включаючи рішення Комітету ООН з прав людини, Комітету ООН проти катувань, Комітету ООН з ліквідації расової дискримінації, Комітету ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок), не має обов’язкового характеру. Одночасно можливість перегляду строку ув’язнення, як захід компенсації за встановлення порушення Пакту, не передбачена національним законодавством.

  2. Щоб вирішити цю проблему, на розгляд Парламенту внесено проект закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення виконання рішень міжнародних організацій з метою захисту прав людини»4. Законопроектом пропонується передбачити, що підставами для перегляду судових рішень Верховним Судом є не лише рішення міжнародної судової установи (зокрема Європейського Суду з прав людини), але й рішення відповідного органу міжнародної організації, якими встановлено порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом. Водночас за 9 місяців 2015 року цей законопроект так і не був розглянутий на пленарному засіданні.

  3. Створено Міжвідомчу робочу групу щодо розробки превентивних та компенсаційних засобів захисту від неналежних умов тримання під вартою та під час виконання покарання в Україні (жовтень 2015). В рамках цієї роботи на базі Підкомітету Верховної Ради України з питань Державної пенітенціарної служби розроблено законопроект, яким передбачається створення пенітенціарних суддів, які матимуть можливість скорочувати строк ув’язнення в якості компенсації за встановлення неналежного поводження чи тримання в неналежних умовах5. Тим не менш, законопроект не передбачає можливості скорочення строку ув’язнення у зв’язку з прийняттям рішень, якими встановлені порушення Пакту (наприклад статті 10 Пакту).


Виконання п.7 Заключних зауважень6

c:\users\olga\downloads\1_my_work_uhhru_2014\blanks+logo\uhhru_logo_new\ugspl-logo-horizontal.png

«Державі-учасниці слід надати апарату Уповноваженого з прав людини додаткові фінансові та людські ресурси, співмірні з його розширеної роллю, щоб забезпечити виконання його нинішніх повноважень і надати йому можливість ефективно виконувати свої нові функції. Слід також створити регіональні відділення секретаріату Уповноваженого з прав людини, як це і планувалося».



  1. У Розпорядженні Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2015 р. № 1393-р «Про затвердження плану дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року» передбачаються важливі заходи щодо посилення спроможності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Наприклад, до них відносяться «розроблення і внесення на розгляд Кабінету Міністрів України законопроекту щодо підвищення ефективності діяльності національного превентивного механізму шляхом надання додаткових повноважень щодо забезпечення виконання його рекомендацій; визначення повноважень щодо ініціювання притягнення до дисциплінарної та іншої відповідальності винних у неналежному поводженні посадових осіб та щодо можливостей вжиття інших негайних заходів реагування, обов’язкових до виконання відповідними посадовими особами» (пункт 9.1 Плану дій);

  2. Посилення спроможності НПМ є особливо актуальним у світлі внесення змін щодо функцій прокуратури проектом закону «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який було прийнято у першому читанні в парламенті. У відповідності до проекту прокуратура більше не володітиме функцією «пенітенціарного нагляду». Однак прокуратура продовжує виконувати цю функцію до набрання чинності законом про створення подвійної системи регулярних пенітенціарних інспекцій. Під подвійними пенітенціарними інспекціями розуміються внутрішні та зовнішні інспекції (Правило 83 Мінімальних стандартних правил ООН щодо поводження з в’язнями (Правила Мандели). На сьогодні внутрішні інспекції уже здійснюються з боку Державної пенітенціарної служби України (ДПтСУ), але регулярних зовнішніх інспекцій в Україні формально немає. На думку фахівців, ця функція могла б бути покладена на Національний превентивний механізм (НПМ) шляхом перетворення його відділу з пенітенціарних питань у свого роду інспекторат з в’язничних питань. Це вимагатиме додаткового фінансування, яке могло б надійти від вивільнених ресурсів шляхом скорочення функції «пенітенціарного нагляду» прокуратурою.

  3. Незважаючи на зазначене, жодних заходів по виконанню вказаних положень Плану дій, які передбачають посилення юридичної та фінансової спроможності Омбудсмена, до тепер вжито не було.

  4. Бюджетна програма Секретаріату Уповноваженого ВР України з прав людини на 2015 р. передбачала наявність 239 працівників та загальний бюджет витрат 29 млн. 40 тис. грн.7 Регіональні представництва Секретаріату були представлені лише в 4 областях (Львівська, Дніпропетровська, Житомирська, Рівненська), в яких працювали регіональні представники Уповноваженого - державні службовці з мандатом Уповноваженого. Нестача державного фінансування частково компенсувалася створенням інституту регіональних координаторів взаємодії з громадськістю - місцевих громадських активістів, які діють на підставі письмового доручення Уповноваженого та мають посвідчення за підписом Уповноваженого8. Такі регіональні координатори діють в межах обов’язків працівників регіонального представництва в 16 областях. При цьому до компетенції регіональних координаторів віднесено не лише територію регіонів, в якому вони знаходяться, але й сусідні регіони, в яких наразі відсутні координатори-держслужбовці. Фінансування інституту регіональних координаторів взаємодії з громадськістю здійснюється не за рахунок державного бюджету, а за сприяння Програми розвитку ООН в Україні та Міжнародного Фонду «Відродження»9.

  5. У 2016 році Уповноважений з прав людини презентувала Стратегічний план діяльності на 2016-2017 роки10, який передбачає розбудову інституційної спроможності Секретаріату Уповноваженого, у тому числі - шляхом розширення мережі регіональних офісів. Стратегією передбачається присутність офісу Уповноваженого у кожній області, де будуть працювати два представники – регіональний представник Уповноваженого (державний службовець з мандатом Уповноваженого та прямим зв’язком з київським офісом), а також регіональний координатор Уповноваженого із числа громадськості, за участю якого відбуватиметься координація зв’язків із місцевими представниками організацій громадянського суспільства. Відкриття перших 10 нових регіональних представництв заплановано на 2016 рік. При цьому бюджет Секретаріату Уповноваженого з прав людини було збільшено на незначну суму в 1млн. 601тис. грн. із збереженням попередньої кількості персоналу у 239 осіб.11


Виконання п.8 Заключних зауважень12


«Державі-учасниці слід і далі вдосконалювати своє антидискримінаційне законодавство для забезпечення належного захисту від дискримінації відповідно до Пакту та іншими міжнародними стандартами в галузі прав людини. Державі-учасниці слід включити явним чином сексуальну орієнтацію і гендерну ідентичність в перелік заборонених підстав для дискримінації, а також забезпечити жертвам дискримінації ефективні і належні засоби правового захисту з належним урахуванням Зауваження загального порядку № 31 (2004 року) про характер загального правового зобов'язання, що накладається на держави-учасників Пакту. Йому слід гарантувати також, щоб особи, винні в дискримінації, несли адміністративну, цивільну та кримінальну відповідальність у відповідних випадках».


  1. На сьогодні в Україні створено передумови для сучасної законодавчої системи, яка б мала забороняти дискримінацію, дозволити жертвам порушень відновлювати свої права та отримувати компенсацію та навіть передумови для розробки державної політики щодо запобігання та протидії дискримінації. Але у цьому масиві законодавства та стратегічних документів все ще залишають прогалини, які не дозволяють системі ефективно працювати.

  2. Прийнятий в 2012 році Закон України “Про засади запобігання та протидії дискримінації”13 разом із іншими законодавчими актами є базою системи запобігання та протидії дискримінації, однак як сам антидискримінаційний закон, так і інші законодавчі акти потребують доопрацювання. Незважаючи на коментарі з боку національних та міжнародних експертів, певні недоліки законодавства так і не були вирішені.

  3. Так розробляючи базовий Закон в 2012 році та вносячи зміни до нього в 2014 році, законодавці не потурбувалися про: інклюзивність Закону (широкий перелік ознак, який би експліцитно називав більшість дискримінованих груп в Україні), дієвий механізм оскарження дискримінації та відповідні зміни до інших законодавчих актів, що вже існували в Україні на той момент задля забезпечення узгодженості роботи законодавчої системи та уникання юридичних колізій.

  4. Так, відповідаючи на рекомендації з боку міжнародних інституцій, законодавство дає визначення поняття дискримінації, прямої та непрямої та інших форм, містить перелік ознак за якими заборонена дискримінація, однак через відсутність спроб привести законодавство у гармонію, на сьогодні різні законодавчі акти не тільки містять різний перелік ознак (Конституція, антидискримінаційний закон та Кримінальний Кодекс не узгоджені між собою), в різних законах міститься різне визначення дискримінації, що може призводити до правової невизначеності (визначення дискримінації, наприклад, в антидискримінаційному законі, суттєво відрізняється від визначення дискримінації в ЗУ “Про рівні права жінок та чоловіків”).

  5. З другого боку антидискримінаційний закон досі не містить визначення множинної дискримінації чи дискримінації за асоціацією, не роз’яснює поняття “заборони віктимізації”. Ці суттєві зміни можуть бути внесені, якщо ВРУ прийме законопроект №3501 в другому читанні в 2016 році.

  6. Але навіть запропонований законопроект не вирішує питання інклюзивності переліку ознак та не пропонує закріпити ознаки “сексуальна орієнтація”, “ґендерна рівність” та “стан здоров’я”. Ознаку “статус внутрішньо переміщеної особи” було додано лише до Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” в 2015 році (стаття 14 ЗУ про заборону дискримінації ВПО). Відповідних змін до антидискримінаційного закону не було.

  7. Отже сьогодні дискримінацію забороняють – Конституція (гарантія рівності громадян за певним переліком ознак, який не збігається з антидискримінаційним законом); Закон України “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”14 та Закон України “Про основи соціальної захищеності інвалідів”15, а окремих сферах – Закон України “Про рекламу”16, Закон України “Про зайнятість населення”17, Кодекс законів про працю, інші. Також розрізнення у поводжені заборонені Кримінальним Кодексом України.

  8. Крім відмінності переліку ознак у всіх зазначених вище законах, вони також дають різні визначення того, що є дискримінацією. В законопроекті №3501 запропоновано крім додаткових форм дискримінації використовувати терміни “розумне пристосування” та “відмова у розумному пристосуванні” у значеннях наведених у статті 2 Конвенції ООН про права інвалідів, таким чином звужуючи використання цієї форми дискримінації лише до випадків, коли мова йде про порушення щодо людей з інвалідністю, тоді як “розумне пристосування” – це захист, який потрібний не лише за ознакою інвалідності, але й за ознаками статі, віку, релігійних переконань тощо.

  9. І хоча ще в травні 2014 року ВРУ схвалила зміни до антидискримінаційного закону які виправили деякі вади (наприклад, було вдосконалено та розширено визначення форм дискримінації, визначено позитивні дії, механізм їх запровадження та контролю за реалізацією, розширено перелік повноважень Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та додано до Цивільного Процесуального Кодексу принцип перенесення тягаря доведення); в листопаді 2015 року було додано сексуальну орієнтацію до переліку ознак у Кодексі Законів про працю (стара версія, нова редакція Кодексу, що очікує на розгляд у ВРУ не містить цієї ознаки); законопроект №3501 пропонує зміни до Адміністративного Кодексу України (створення системи покладання штрафів за дискримінацію та часткове вилучення дискримінації з Кримінального Кодексу України); інші питання залишаться неурегульованими. Так не вирішені всіх проблемні процесуальні моменти (органи, які уповноважені розглядати та накладати штрафи, підсудність лише за місцем скоєння порушення, строк розгляду скарги), не згадує всі ознаки (відсутність згадки про сексуальну орієнтацію, ґендерну ідентичність, стан здоров’я), не дає вичерпного визначення розумного пристосування, не гармонізує визначення різних форм дискримінації в різних законах тощо.

  10. Дискусія щодо внесення змін до переліку ознак в Конституції України (на сьогодні в Україні працює Конституційна Асамблея яка готує текст нової Конституції) також показала, що українські правники не готові до розуміння суті явища дискримінації, не використовують стандарти розроблені на міжнародному рівні, та не готові до відвертої дискусії про те, що захист від дискримінації гарантований кожній особі незалежно від її ознак. Так до проекту нової Конституції не було включено такі ознаки як “інвалідність”, “стан здоров’я”, “сексуальна орієнтація” та “ґендерна ідентичність”.

  11. З точки зору авторів звіту нехтування інтересами/захистом ЛГБТ людей як при розробці змін до нової Конституції, так і в законопроекті №3510 не сприяє подоланню гомофобії в суспільстві. Сама по собі позиція законодавців, яка ґрунтується на невизнанні прав певної групи та маніпулюванні громадською думкою під прикриттям питань моральності, є неприпустимою в демократичному суспільстві.

  12. Іншим невирішеним моментом який призводить до правової невизначеності та суттєво “відлякує” потенційних позивачів – є неврегульованість процедури оскарження дискримінації. Так стаття 16 антидискримінаційного закону говорить, що “особи, винні в порушенні вимог законодавства про запобігання та протидію дискримінації, несуть цивільну, адміністративну та кримінальну відповідальність”, тоді як лише Кримінальний Кодекс встановлює чіткі санкції за дискримінацію (точніше за “пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих привілеї громадян за ознаками ...” із закритим переліком ознак – стаття 161 ККУ). У випадку, якщо особа бажає звернутися безпосередньо до суду зі скаргою на дискримінацію, це можна зробити в рамках цивільної чи адміністративної процедури, однак ані Цивільний Кодекс, ані Кодекс про адміністративні правопорушення не містять відповідних статей та санкцій щодо порушника.

  13. Іншим шляхом оскарження дискримінації є скарга в правоохоронні органи та відповідно - порушення кримінальної справи за статтею 161 Кримінального Кодексу18. Цей шлях є найменш ефективним, адже крім непропорційності покарання, такий шлях тягне за собою необхідність доведення мотиву скоєння злочину, що не завжди є можливим у справах про дискримінацію.

  14. Єдиною спробою внесення змін до статті 161 Кримінального Кодексу за останній час (крім розробки законопроекту № 3501 наприкінці 2015 року), було внесення до переліку ознак, ознаки “інвалідність” в липні 2014 року. Автори цієї законодавчої ініціативи зосередили свою увагу лише на тому щоб формально розширити перелік ознак, не зважаючи на оцінки ефективності попереднього застосування статті 161 та питання «співмірності покарання».

  15. Законопроект №3501 пропонує вилучити частину першу статті 161 ККУ та натомість запровадити адміністративну відповідальність за порушення антидискримінаційного законодавства, надавши право розглядати скарги та накладати штрафи Уповноваженому ВРУ з прав людини, який вже відповідно до законодавства, є органом відповідальним за дотримання законодавства в сфері запобігання та протидії дискримінації. Єдині питання які постають з запропонованих змін, це – питання підсудності (законопроект пропонує розглядати скарги лише за місцем скоєння порушення); строк розгляду скарг не більше 3 місяців та питання спроможності апарату Уповноваженого ВРУ розглядати такі скарги ефективно та своєчасно, особливо, якщо мова йде про скарги з областей України, адже далеко не в кожній області є представник Уповноваженого.

  16. Серед інших проблемних моментів українського законодавства залишаються без уваги необхідні зміни до Кримінального Кодексу, так статті 115, 121, 122, 126 та інші, що стосуються так званих “злочинів на ґрунті ненависті”, визначають ці злочини, як такі, що скоєні виключно за мотивом “расової, національної чи релігійної нетерпимості”, що унеможливлює ефективне розслідування та відповідне кваліфікування таких злочинів, якщо вони скоєні через інші мотиви, наприклад, злочинів з мотиву ненависті до ЛГБТ людей.


Виконання п.9 Заключних зауважень19

z:\olga\logos\la strada_cmyk.jpg
«Державі-учасниці слід активізувати свої зусилля щодо забезпечення справедливого представництва жінок в парламенті та на найвищому рівні в уряді в конкретні терміни, в тому числі шляхом прийняття тимчасових спеціальних заходів з метою виконання положень Пакту. Їй слід прийняти державну програму щодо забезпечення рівних прав та можливостей для жінок і чоловіків, а також інші заходи, спрямовані на забезпечення гендерної рівності, і ефективно проводити їх в життя».

  1. Під час представлення у вересні 2013 р. на 68-й сесії Генеральної Асамблеї ООН Національної доповіді «Цілі Розвитку Тисячоліття. Україна 2013»20 було зазначено, що забезпечення ґендерної рівності є неможливою. Попри перспективні заяви та курс на європейську інтеграцію фактична ситуація з того часу не змінилася. Проблема ґендерної рівності та ґендерного інтегрування залишається актуальною для України як у традиційних сферах, так і з врахуванням гуманітарної політики у відповідь на військову агресію Російської Федерації. Загальнопоширеними в суспільстві залишаються стереотипи стосовно місця і ролі жінки в сім’ї та соціумі, а також розповсюдженість сексиської та дискримінаційної реклами.

Основні проблеми у сфері дотримання рівних прав та можливостей жінок і чоловіків

  1. Наразі Україна не спромоглася подолати негативні наслідки адміністративної реформи 2010 р., коли Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту було розформоване, а його функції передані до інших центральних органів виконавчої влади. На сьогодні в місцевих державних адміністраціях та органах місцевого самоврядування не існує єдиної структури, яка б відповідала за забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків. Одночасно існують міста і райони, де немає уповноважених з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, відсутні консультативно-дорадчі органи, а проблемами подолання дискримінації за ознакою статі або взагалі ніхто не займається, або робота проводиться формально.

  2. У результаті обмеженої функціональності підрозділу Міністерства соціальної політики України, відповідального за ґендерну політику, в Україні протягом майже трьох років (2011 – осінь 2013 рр.) не було ухвалено Державної програми із забезпечення ґендерної рівності, а отже не було і видатків на її реалізацію і фінансування підтримки забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.

  3. При Міністерстві соціальної політики України, яке є координуючим органом з формування та реалізації ґендерної політики в Україні, мала здійснювати свою діяльність Експертна рада з питань дискримінації за ознакою статі, яка з 2013 року не функціонує. Функції по оцінці фактів, що містять ґендерну дискримінацію взяли на себе громадські організації (Інформаційно-консультаційний жіночий центр), а за ініціативи ГО «Ла Страда - Україна» була відкрита «гаряча лінія» з питань попередження всіх видів ґендерно-обумовленого насильства та дискримінації, яка з лютого 2016 року функціонує в режимі 24/7.

  4. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2013 р. № 1002-р затверджено Державну програму забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2016 року, а фінансування її заходів з державного бюджету розпочалося у 2014 р21. Її обсяги та джерела фінансування передбачали: з державного бюджету – 1268,51 тис. грн., з місцевого бюджету – 1787,13 тис. грн., з інших джерел (зовнішньої допомоги, грантів тощо) – 2841,5 тис. грн. У зв’язку з цим в багатьох областях проводилися семінари та навчальні заходи з питань ґендерного бюджетування, яке поки, на жаль, не стало повсякденною практикою.

  5. Прийнятий 27 березня 2014 р. Закон України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні»22, значно підвищив ризики бідності для жінок. Так, ці ініціативи передбачають скорочення працівників бюджетної сфери (зокрема, соціальних працівників) та відмову від підвищення мінімальної зарплати протягом одного року, що найсильніше вплине на рівень оплати праці в бюджетній сфері. Враховуючи, що в багатьох галузях бюджетної сфери частка зайнятих жінок складає 70-90%, саме вони більше зіштовнулися з ризиками бідності. Так само є ризики зростання бідності ромських жінок, жінок з особливими потребами та внутрішньо переміщених жінок з АР Крим, окупованих територій, які складають більшість майже з 1.5 млн внутрішньо переміщених осіб (ВПО).

  6. Рівні права та можливості жінок та чоловіків у здобутті освіти передбачені у ст. 21 Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», а при Міністерстві освіти та науки створена робоча група з питань ґендерної рівності. В більше ніж 20 ВНЗ створені та функціонують Центри ґендерної освіти на громадських засадах.

  7. На початок 2013/14 навчального року у вищих навчальних закладах І-ІV рівнів акредитації навчаються 52,3% дівчат: у ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації – 54,7%, ВНЗ ІІІ-ІV рівнів акредитації – 51,9%. У закладах системи професійно-технічної освіти співвідношення дівчат та хлопців становить відповідно 60/40. Втім, вже на етапі професійної підготовки починає проявлятися ґендерна професійна сегрегація. Так, на початок 2013/14 навчального року студенти-чоловіки переважають у навчанні у ВНЗ за галузями знань виробничої сфери, а дівчата переважають у ВНЗ, які відносяться до невиробничої сфери.

Стан законодавства у сфері дотримання рівних прав і можливостей жінок і чоловіків

  1. В більшості положень українське законодавство є ґендерно-нейтральним або протекціоністським по відношенню до жінок, що не сприяє досягненню ґендерної рівності, усуненню ґендерних диспропорцій та вирівнянню становища жінок і чоловіків у тих сферах, де ті чи інші відчувають дискримінацію. При цьому у парламенті останніх років функціонує Міжфракційне депутатське об’єднання «Рівні можливості».


  2. Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал