Домінуючі технології навчання



Скачати 374.34 Kb.
Дата конвертації11.12.2016
Розмір374.34 Kb.
Домінуючі технології навчання

Поняття технології ввійшло в повсякденний педагогічний лексикон з початку 1990-х рр. Воно ввійшло в мову соціальних наук і практик, у тому числі і педагогічну, з наук і практик науково-технічних, виробничих. Такий перенос став можливим у рамках представлення про педагогічний процес (будь-якому іншому соціальному процесі) як штучно створеній керованій системі. З іншого боку, поняття технології в педагогіці стало вживатися в зв'язку зі зростаючою роллю інформаційних технологій у процесі утворення. Це редукувало визначення педагогічних технологій до застосування технічних засобів у педагогічному процесі.

Основною рисою технологій навчання є орієнтація на чітко окреслену мету, визначення принципів і розробка прийомів оптимізації освітнього процесу, а також оцінювання методів, які застосовуються.

Поняття "технологія" у педагогіці може вживатися в чотирьох значеннєвих аспектах:

Педагогічна технологія. Цей термін містить у собі всі засоби педагогічної взаємодії. Ще на початку ХХ в. Г. Мюнстерберг у роботі "Психологія і вчитель" уводить поняття "психотехніки" і можливості її використання в педагогічному процесі.

Технології навчання - система методів, прийомів і дій вчителі й учнів у процесі навчання.

Технології виховання - система методів, прийомів і дій вихователя і вихованців у спільній діяльності, у зміст якої включене освоєння норм, цінностей, відносин.

Навчальні технології - інформаційні технології, які можна використовувати для організації процесу навчання.

У роботах В.П. Беспалько, Б.С. Блума, М.В. Кларина, М.А. Чошанова й ін. виділені наступні ознаки технології:

  • доцільність, тобто будь-яка технологія повинна містити опис цілей і задач, на рішення яких спрямовані проектовані способи і дії;

  • результативність - опис результатів;

  • алгоритмичноть - фіксація послідовності дій вчителі й учнів;

  • відтворюваність - систематичне використання алгоритму дій і засобів в організації педагогічного процесу;

  • керованість - можливість планування, організації, контролю і коректування дій;

  • проектруемость: технологія створюється і реалізується штучним способом, підлягає модернізації і коректуванню з урахуванням конкретних умов.

На даний час існує чимало технологій навчання, кожна з яких має право на існування, вивчення і впровадження. Виокремлюють наступні технології:

  • Педагогічна технологія критичного мислення.

  • Технологія навчання як дослідження.

  • Інтегральна педагогічна технологія.

  • Технології формування творчої особистості.

  • Технологія розвивального навчання.

  • Педагогічна технологія "Довкілля".

  • Інформаційні технології навчання.

  • Технологія особистісно орієнтованого уроку.

  • Проектна технологія.

З середини 50-х років з'явився новий технологічний підхід до будови самого навчального процесу.

Структура всіх педагогічних технологій єдина:

  • концептуальна основа;

  • змістова частина навчання: цілі навчання, зміст навчального матеріалу;

  • процесуальна частина - технологічний процес: організація навчального процесу, методи і форми роботи вчителів, діяльність учителя з управління процесом засвоєння матеріалу;

  • діагностика навчального процесу.

Відмінність технологій полягає в особливостях змісту елементів їх структури.

Критеріями технологічності за М.Чошановим являються:

  • концептуальність (опора на певну наукову концепцію);

  • системність (логіка процесу, взаємозв'язок всіх його частин);

  • ефективність (забезпечення високого результату);

  • відтворюваність (можливість застосування в інших навчальних закладах).

Технологія навчання — це шлях освоєння конкретного навчального матеріалу в межах предмета, теми, питання. У сучасній українській школі використовують як традиційні технології навчання (пояснювально-ілюстративна, проблемна, програмована, диференційована та ін.), так і нові технології навчання (особистісно-орієнтована, групова, розвивальна, технологія формування творчої особистості, технологія навчання як дослідження, модульно-рейтингова, нові інформаційні технології).

1. Традиційні технології навчання

У різні епохи формувалися певні погляди на завдання і характер навчання, що визначали специфічний для кожного суспільства, конкретних умов його життя навчальний процес, тенденції у теорії та практиці навчання. Від догматичної технології навчання, яка сформувалася у середні віки, подальший розвиток виробництва і суспільний прогрес зумовили перехід до пояснювального навчання та інших, більш ефективних технологій.

Пояснювально-ілюстративне навчання.

Пояснювально-ілюстративне навчання є такою технологією навчання, при якій пізнавальна діяльність має репродуктивний характер: учитель (викладач) передає учням, студентам «готові» знання, використовуючи пояснення, доведення із застосуванням різноманітних ілюстрацій. Це унаочнює характер їх сприймання, сприяє свідомому запам'ятовуванню. Пояснювально-ілюстративне навчання орієнтує на репродуктивне відтворення знань (переказ їх своїми словами), а також практичне застосування знань за зразком чи готовою інструкцією.

Як правило, пояснювально-ілюстративне навчання охоплює такі етапи:

  • сприйняття навчальної інформації, у процесі якого здійснюється її узагальнення, засвоєння понять, законів, теорій;

  • практичні вправи, що забезпечують поглиблення знань, закріплення їх та формування умінь і навичок, застосування їх у нових ситуаціях;

  • контроль і самоконтроль ефективності засвоєння знань, умінь і навичок;

  • повторення вивченого.

Пояснювально-ілюстративне навчання забезпечує швидке міцне засвоєння навчальної інформації й оволодіння способами практичної діяльності. Його використовують, коли зміст навчального матеріалу має переважно інформативний характер, є описом способів практичних дій і надто складний для того, щоб учні здійснювали самостійний пошук знань. Воно доречне й тоді, коли учні, студенти не мають опорних знань для вирішення проблемних ситуацій. Колективний характер засвоєння знань дає змогу виявити типові помилки й орієнтує на їх усунення.

Однак пояснювально-ілюстративне навчання не передбачає самостійного пошуку знань, не формує творчого мислення та здатності самостійно вирішувати пізнавальні проблеми. Тому не менш активно використовуються й інші види навчання.

Проблемне навчання.

Проблемне навчання є одним із видів розвиваючого навчання, істотною рисою якого є здатність формувати творче мислення особистості та прищеплювати навички наукового пошуку.

Проблема (гр. problema — задача, утруднення) — складне теоретичне або практичне завдання, що потребує вивчення, дослідження й вирішення.

Проблемне навчання передбачає послідовні й цілеспрямовані пізнавальні завдання, які учні (студенти) виконують під керівництвом учителя (викладача), активно засвоюючи нові знання. Однак використання теоретичних та експериментальних завдань ще не робить навчання проблемним. Усе залежить від того, чи зможе вчитель надати їм проблемного характеру і поєднувати проблемний підхід з іншими методичними прийомами. Завдання стає пізнавальною проблемою, якщо воно потребує роздумів, викликає пізнавальний інтерес, спирається на попередній досвід і знання за принципом апперцепції — залежності сприймання від попереднього досвіду, знань, інтересів, потреб людини, включення нових відомостей до існуючої системи знань і уявлень.

Важливим компонентом проблемного навчання є проблемна ситуація — ситуація, для вирішення якої учень (студент) або колектив мають знайти й застосувати нові для себе знання чи способи дій.

Проблемні ситуації створюють різними шляхами:

  • зіткненням учнів, студентів із явищами, фактами, які потребують теоретичного обґрунтування (наприклад, на уроці фізики під час вивчення поверхневого натягу рідини демонструють, як лезо утримується на поверхні води у склянці і тоне у відрі з водою);

  • використанням навчальних і життєвих ситуацій (наприклад, завдання, пов'язані з паралельним і послідовним відгалуженням електропроводів);

  • постановкою дослідницьких завдань (дослідна робота на пришкільній ділянці);

  • спонуканням до аналізу звичних фактів і явищ (діти змалку знають, що Сонце «сходить» і «заходить», а і школі їм розповідають, що не Сонце обертається навколо Землі, а навпаки) та ін.

Процес проблемного навчання охоплює такі етапи: створення проблемної ситуації; аналіз і формулювання проблеми; висунення гіпотези; перевірка найважливіших гіпотез. На практиці існують різні варіанти поєднання цих етапів, які утворюють відповідні види проблемного викладу.

Один з них передбачає, що вчитель (викладач), створивши проблемну ситуацію, повідомляє готові висновки науки, не розкриваючи способів її вирішення. Це стимулює активність учнів (студентів). Однак така активність не формує навичок вирішення проблеми, оскільки не передбачає самостійної діяльності. Отже, у цьому разі проблемний виклад знань є, по суті, демонструванням еталонів проблемного мислення.

Наступний вид проблемного викладу полягає в тому, що, створюючи проблемну ситуацію, вчитель (викладач) дає учням (студентам) фактичний матеріал для аналізу, порівняння, зіставлення й розкриває логіку вирішення проблеми в історії науки. Він показує, як учені здобували нові знання, сам формулює проблему, вказує напрям пошуку шляхів її вирішення. Такий метод називають частково-пошуковим (евристичним).

Ще один вид проблемного викладу передбачає створення учням, студентам умов для самостійного формулювання проблеми, пошуку шляхів її вирішення через висунення гіпотез, знаходження варіантів доведення і перевірки їх правильності. Це вимагає дослідницької діяльності, розвиває їх пізнавальну активність та самостійність.

Отже, проблемне навчання сприяє розвитку розумових сил учнів, студентів, їх активності, самостійності, творчого мислення. Воно забезпечує міцне засвоєння знань, робить навчальну діяльність захоплюючою, оскільки вчить долати труднощі. Разом із тим проблемне навчання вимагає багато часу на вивчення навчального матеріалу, а тому є недостатньо ефективним щодо формування практичних умінь і навичок.

Технології проектного навчання («Метод проектів»)

Суть. «Метод проектів» зародися в надрах американської системи навчання наприкінці XIX ст. Сьогодні під цим словосполученням розуміють метод навчання, форму організації занять, педагогічну технологію, систему організації навчання.

Спостерігається поліваріативність представлення технології різними авторами (К.Ваханов, В.Гузеєв, І.Срмаков, О.Пехота, І.Чечель та ін). Однак за своєю суттю вони споріднені — виконують функцію засобу вирішення проблеми на основі свідомого прийняття суб'єктом мети проектної діяльності. Технологічний концепт проектних технологій орієнтує на дієвий спосіб здобуття нових знань у контексті конкретної ситуації та їх використання на практиці.

Метод проектів як технологія у сучасних умовах трансформувався у проектну систему організації навчання (К.Ваханов), за якої учні набувають знань і навичок у процесі планування й виконання практичних завдань-проектів, — зазначає К.Баханов.

Робота над кожним проектом починається з конференції (зборів всієї групи (класу), на якій учні самі пропонували проекти. Цьому передують вступне слово вчителя. Він у загальних рисах ознайомлює учнів із темою, яка вивчалась, та слухає пропозиції. їх висувають окремі учні або групи. Якщо виникає кілька пропозицій, то вони обговорюються й обирається найцікавіша. Після чого проект поділяється на кілька міні-проектів. Учні розпочинають роботу щодо збирання необхідної інформації та визначення основних напрямів його аналізу. Наступним етапом є обробка інформації у великій групі й обговорення змісту й форми звіту. Останньою ланкою в проектній системі є підсумкова конференція, на якій заслуховується й обговорюється звіт.

Розглянемо модель проектного навчання, розроблену І.Чечель.

Технологічні етапи роботи над проектом такі:

1. Початок (визначення теми, мети, завдань, формування робочих груп).

2. Планування (аналіз проблеми, постановка завдань, уточнення інформації, синтез ідей, плани).

3. Прийняття рішень («мозковий штурм», обговорення альтернатив» вибір оптимального варіанта).

4. Виконання (робота з виконання проекту).

5. Перевірка та оцінювання результатів (аналіз виконання проекту, з'ясування причин досягнень і невдач).

6. Захист (колективний аналіз діяльності). Вибір однієї із проектних практик залежить від специфіки завдань, які вирішуватимуться. Учені доходять висновку, що проект як шлях пізнання в дії — творча діяльність. Вона є проблемною за формою відкриття нових знань, практичного — за сферою їхнього застосування, інтелектуально насиченою — за змістом, суб'єкти смисловою — за вектором мисленнєвої діяльності

Прогнозовані результати:

практико орієнтований підхід до навчання;

формування ключових компетенцій (соціальних, полікультурних, інформаційних, комунікативних тощо);

розвиток ініціативності та самостійності учнів.

Програмоване навчання.

Програмоване навчання є різновидом репродуктивного підходу до навчання, передбачає використання спеціальних програм управління процесом засвоєння знань, умінь та навичок. Під час програмованого навчання навчальний матеріал подають невеликими частинами, що легко засвоюються. їх називають кроки (порції, фрагменти) інформації. Засвоєння кожної порції інформації можливе завдяки поділу пізнавальної діяльності учнів, студентів на елементарні дії. Кожну таку дію можна перевірити, використовуючи опитування.

До характерних рис програмованого навчання належать:

- поділ навчального матеріалу на кроки;

- настанови щодо послідовності виконання дій, необхідних для засвоєння кожної частини;

- перевірка засвоєння кожного кроку та інформування учня, студента про ступінь правильності його відповіді.

Підготовлений таким чином навчальний матеріал може бути оформлений як підручник, інші друковані посібники (безмашинне програмоване навчання) або як машинна програма (машинне програмоване навчання).

Матеріал підручника оформляють як лінійну або розгалужену систему.

За лінійної системи передбачається поділ навчальної інформації на малі порції, кожна з яких розрахована на активне реагування учня (студента), а програма містить підказки, натяки або вказівки, які полегшують пошук правильної відповіді. За будь-якої відповіді можна дізнатися, правильна вона чи ні. За неправильної відповіді необхідно знайти правильну або перейти до іншої порції. Лінійна програма унеможливлює помилки і приносить задоволення від успіхів. Усі засвоюють той самий навчальний матеріал, але в різному темпі.

У підручниках, побудованих на основі розгалуженої системи, матеріал також поділений на порції. У кожній порції учневі, студентові повідомляється інформація, а відтак пропонується завдання. Відмінність розгалуженої системи від лінійної в тому, що в ній до кожного завдання дано кілька відповідей, а після засвоєння порції інформації треба вибрати правильну відповідь із кількох запропонованих. Якщо відповідь правильна, можна переходити до засвоєння нової порції. Коли ж її вибрано неправильно, необхідно засвоїти частину інформації, яка пов'язана з допущеною помилкою. Такий підручник не дає змоги просуватися далі, не виконавши завдання правильно. Тут головну увагу приділено не запобіганню помилкам, а їх роз'ясненню та контролю за засвоєнням матеріалу.

Розгалужена система програмування передбачає вищий; ступінь індивідуалізації, ніж лінійна. Обираючи певну гілку, учень (студент) ніби сам встановлює для себе швидкість вивчення. Легко засвоюючи матеріал і правильно відповідаючи на всі запитання, він може йти найкоротшим шляхом, витрачаючи на вивчення розділу чи теми мінімум часу. Якщо матеріал дається нелегко, часто виникає потреба в роз'ясненнях, то навчання забирає значно більше часу.

Позитивним у програмованому навчанні є те, що в навчальному матеріалі наголошується на головному, істотному. Крім того, забезпечується оперативний контроль за процесом засвоєння знань. Логічна послідовність у засвоєнні знань дає змогу учневі працювати в оптимальному темпі й здійснювати самоконтроль, а вчителю — індивідуалізувати навчання. Водночас програмоване навчання інколи зводить роль учителя (викладача) до ролі інструктора, а також збіднює можливості для творчого розвитку учнів (студентів).

Диференційоване навчання.

Наявність різних типів навчальних закладів дає змогу враховувати в навчально-виховному процесі типові індивідуальні особливості людей, які в них навчаються. Так, навчання у школах музичних, художніх, з поглибленим вивченням іноземних мов орієнтує учнів на майбутню професію. Заняття в класах або школах із поглибленим вивченням математики, фізики, хімії та інших предметів розвиває інтереси, нахили і здібності учнів. Для навчання дітей, які мають певні фізичні вади, створені спеціальні школи. Кожен вид диференціювання має свій зміст і методику навчання. Такі ж особливості характерні й для вищої школи.

Диференційоване навчання в загальноосвітній школі — спеціально організована навчально-пізнавальна діяльність, яка враховує вікові та індивідуальні особливості учнів, їхній життєвий досвід і спрямована на оптимальний фізичний, духовний та психічний розвиток, засвоєння необхідного обсягу знань, практичних умінь та навичок, передбачених навчальними програмами. У практичній діяльності вчителя воно може виражатися в тому, що всі учні отримують завдання однакової складності, але слабшим під час їх виконання надають індивідуальну допомогу. Таким учням можна запропонувати і легші, посильні для них завдання. Інколи дітям дають прості завдання, згодом їх ускладнюють додатковими, які вони виконують відповідно до своїх можливостей. Загалом диференціювати завдання можна за змістом, за кількістю завдань, за ступенем їх складності, за ступенем самостійності виконання.

Ефективніше диференційоване навчання здійснюється під час поділу класу на групи. Залежно від рівня навчальних можливостей дітей можна умовно поділити на такі групи:

а) учні з дуже високими навчальними можливостями — здатні швидко засвоювати матеріал і виконувати завдання, з цікавістю самостійно працювати, потребують завдань підвищеної складності;

б) учні з високим рівнем навчальних можливостей — мають міцні знання, навички самостійної роботи, не поступаються першій групі в засвоєнні матеріалу, але не завжди старанно закріплюють вивчене, бо їм не властива висока працездатність, потребують коригування і періодичного контролювання їхньої роботи;

в) учні із середніми навчальними можливостями — здатні нормально вчитися, деяким притаманна висока виучуваність за низької навчальної працездатності, іншим — середня виучуваність за середньої працездатності, потребують оперативної підтримки й допомоги педагога;

г) учні з низькими навчальними можливостями — мають низький рівень виучуваності або навчальної працездатності, потребують спеціального підходу педагога.

Для диференційованого навчання організовують тимчасові групи кількістю 4—6 учнів. Група може бути гомогенною (однорідною) — складатися з учнів, що мають однаковий рівень навчальних можливостей, або гетерогенною (змішаною). Найефективнішою щодо взаємонавчання є група змішана, але продуктивність її роботи низька. Комплектацію групи можна змінювати залежно від поставленої мети.

Структура уроку, на якому здійснюють диференційоване навчання, передбачає таку послідовність елементів:

- підготовка учнів до заняття;

- постановка вчителем завдання й усвідомлення його учнями;

- попередні роздуми, дискусія про шляхи виконання завдання;

- виконання завдання;

- оцінювання результатів навчально-пізнавальної діяльності.

Під час такого заняття педагог має домогтися усвідомлення кожним членом групи поставлених завдань і шляхів їх виконання; забезпечити можливість активної навчально-пізнавальної діяльності всіх членів групи, зокрема тих, хто має слабші навчальні можливості; здійснювати індивідуальний підхід при оцінюванні результатів роботи.

Диференційоване навчання вимагає ґрунтовної підготовки педагога. Так, йому необхідно знати індивідуальні особливості учнів, студентів, щоб розподілити їх за групами. Він має спланувати всі деталі заняття: сформулювати основні й додаткові запитання, визначити час на їх виконання, продумати систему оперативного контролю, підготувати необхідні дидактичні матеріали і підібрати консультантів. Слід також подумати, як поєднувати індивідуальну, групову і фронтальну роботу.

Позитивним у диференційованому навчанні є те, що воно дає змогу ставити навчальні завдання, які передбачають пошук, створює передумови для виконання комплексних розумових дій (поєднання аналізу і синтезу, порівняння і класифікація тощо); навчальні завдання члени групи виконують у процесі спілкування, що сприяє вихованню колективізму, формуванню комунікативних якостей, поділу праці між членами групи; педагог здійснює керівництво навчальним процесом опосередковано через кращих учнів, студентів.

В організації диференційованого навчання бувають і певні труднощі: складність розподілу учнів, студентів на групи за рівнем їх навчальних можливостей; значні затрати часу на розроблення диференційованих завдань і їх перевірку; можливі утруднення в підтриманні порядку і дисципліни в навчальному приміщенні.

Уміння педагога застосовувати різні технології навчання дає йому змогу творчо підходити до організації навчально-пізнавальної діяльності учнів, студентів, обираючи в конкретних умовах саме ту технологію навчання, яка найкраще забезпечить засвоєння знань, формування умінь і навичок за мінімальних затрат зусиль і часу.

Технологія інтенсифікації навчання на основі опорних

схем і знакових моделей

Суть. Принципи технології інтенсифікації навчання В.Шаталова: багаторазове повторення; обов'язковий поетапний контроль; високий рівень складності; блочне вивчення матеріалу; динаміка діяльності; використання опор, орієнтовної основи дій.

Особливості змісту (за Г.Селевко): матеріал подасться великими дозами; поблочне структурування матеріалу; оформлення навчального матеріалу у вигляді опорних схем-конспектів; опорний конспект є наочною схемою, у якій подано інформацію, що потрібно засвоїти. Він є своєрідною конструкцією системи взаємопов'язаних символів як замінників системи фактів, понять, ідей, наділених певним смисловим значенням.
Технологічні етапи:

перший — вивчення теорії у класі (пояснення біля дошки з допомогою крейди, наочних матеріалів, ТЗН; повторне пояснення за опорним конспектом — кольоровим плакатом; короткий огляд за плакатом; індивідуальна робота учнів над своїми конспектами; фронтальне поблочне закріплення матеріалу за конспектом);

другий — самостійна робота вдома (опорний конспект + підручник + допомога батьків);

третій — перше повторення — фронтальний контроль засвоєння конспекту (всі учні відтворюють конспект по пам'яті; учитель перевіряє роботи в міру надходження; одночасно проводиться «тихе» та магнітофонне опитування; після письмової роботи — опитування вголос);

четвертий — усне проговорювання опорного конспекту (це необхідний етап мовленнєвої діяльності при засвоєнні, що реалізується під час різних видів опитування);

п'ятий — друге повторення: узагальнення і систематизація (уроки взаємоконтролю; публікація списку залікових питань; підготовка; використання усіх видів контролю (біля дошки, «тихе», письмове опитування тощо); взаємоопитування та взаємодопомога; ігрові елементи (змагання команд, розв'язування ребусів тощо)).

Прогнозовані результати:

формування системи знань, умінь і навичок;

навчання всіх дітей незалежно від індивідуальних даних;

прискорене навчання.

Технологія колективного способу навчання

Суть. Колективний спосіб навчання — це така організація праці, в процесі якої навчання здійснюється шляхом спілкування в динамічних (змінних) парах, коли учасники вчать один одного. Технологія ґрунтується на принципах наявності динамічних (змінних) пар учнів, взаємонавчання, взаємоконтролю, взаємоуправління.

До складу технології належать такі методики:

вивчення текстового матеріалу;

взаємообмін текстами та завданнями;

розв'язання задач і прикладів за підручником;

взаємні диктанти;

вивчення віршів у змінних парах;

робота з опитувальниками;

вивчення іноземної мови.

Розглянемо одну з них.

Методика вивчення текстового матеріалу для будь-якого навчального предмета.

Основні технологічні етапи:

Складається маршрут вивчення тексту за підручником. Навчальний матеріал ділиться на 3—6 частин. Кожен учень працює в індивідуальному режимі.

Вивчення першої частини тексту в парі: один учень читає текст, інший слідкує за підручником; прочитане обговорюється: один переказує, інший доповнює.

Практикується паралельна робота з інформацією за іншими джерелами (хрестоматія, підручник іншого автора тощо); придумується заголовок до частини і складається план; записується погоджена назва заголовку і план цієї частини у зошит. На цьому пара завершує роботу. Учні об'єднуються у нові пари для роботи з другою частиною тексту.

У нових парах учні спочатку коротко повторюють зміст першої частини; звіряють та уточнюють свої плани; один переказує першу частину, інший із його зошитом слідкує за викладом, уточнює та доповнює. Відпрацьовується друга частина тексту (аналогічно першій). Учні розходяться та об'єднуються в нові пари для опрацювання третьої, четвертої, п'ятої частин тексту.

Опрацювавши текст в останній групі, учень повідомляє учителю (черговому учневі) про завершення роботи.

Формуються малі групи (4—6 осіб); обирається ведучий, який надає кожному можливість викласти новий матеріал; група виставляє оцінки кожному індивідуально; ведучий подає вчителю список з оцінками. Останній з метою контролю може додатково перевірити знання двох-трьох осіб. Оцінки переносяться до класного журналу.

Прогнозовані результати:

засвоєння знань, умінь і навичок;

розвиток комунікативних якостей особистості;

виховання працелюбності.

2. Нові технології навчання

Одним зі стратегічних завдань реформування освіти в Україні є формування освіченої, творчої особистості, становлення її фізичного і морального здоров'я. Це вимагає розроблення і наукового обґрунтування змісту і методики організації навчально-виховного процесу. Тому сучасна педагогічна наука і практика зосередили увагу на пошуку таких технологій навчання, які б забезпечували всебічний розвиток особистості школяра, сприяли його самовираженню. Наслідком таких пошуків є нові технології навчання.

Особистісно-орієнтована технологія навчання.

Особистісно орієнтовані технології однаковою мірою зверненні до виховання і до вихователя, їхніх особливостей і схильностей. Вихователі, має щоразу ніби заново будувати свої стосунки з вихованцем, особистісний момент утворює центр таких технологій. Особистісна позиція вихователя полягає в людяності, не утилітарності ставлення не лише до вихованця, а й до самого себе як особистості.

Особистісно-орієнтоване навчання зосереджене на особистості дитини, розвитку її самобутності, самоцінності. Мета його полягає в сприянні становленню індивідуальності, культурної ідентифікації дитини, її соціалізації, життєвому самовизначенню.

Головними завданнями особистісно-орієнтованої технології є розвиток пізнавальних здібностей кожної дитини, максимальний вияв, задіяння, збагачення її індивідуального (суб'єктивного) досвіду, допомога особистості пізнати себе, самовизначитися та самореалізуватися, формування в неї культури життєдіяльності, яка є передумовою продуктивної організації повсякденного життя, поведінки.

Особистісна позиція педагога полягає в гуманістичному ставленні до дитини як до найвищої цінності, як до мети, а не до засобу.

Особистісно зорієнтований навчально-виховний процес будується у формі співпраці вчителя з учнями за типом "дорослий-дорослий". Тут дорослий і дитина потрапляють у рівноправну позицію: дитина отримує можливість проявляти самостійність мислення, незалежність, здатність до вибору, тобто якості дорослого.

Особистісно орієнтований урок починається з визначення педагогічної мети, яка повинна стати особистою метою кожного учня. Прийняття мети учнями і педагогом у формі діалогу є першим відправним пунктом у реалізації особистісно орієнтованого навчання.

Особистісно-орієнтована технологія навчання має відповідати таким вимогам:

здатність навчального матеріалу забезпечувати виявлення суб'єктивного досвіду учня, передусім досвіду попереднього навчання;

спрямованість викладу матеріалу в підручнику (вчителем) не тільки на розширення обсягу знань, структурування, інтегрування, узагальнення предметного змісту, а й на постійне перетворення набутого суб'єктивного досвіду кожного учня;

сприяння у процесі навчання узгодженню суб'єктивного досвіду учнів з науковим змістом здобутих знань;

стимулювання самооцінної освітньої діяльності учнів, зміст і форми якої повинні забезпечувати можливість для самоосвіти, саморозвитку, самовираження у процесі оволодіння знаннями;

можливість учня самостійно обирати зміст навчального матеріалу, вид і форму виконання завдань тощо;

виявлення й оцінювання способів навчальної роботи, якими самостійно, стійко і продуктивно послуговується учень;

здійснення контролю й оцінювання не тільки результатів, а й процесу учіння;



забезпечення в освітньому процесі організації, реалізації, оцінки і самооцінки учіння як суб'єктивної діяльності.

Складовими особистісно-орієнтованої технології навчання є особистісно-орієнтовані ситуації. Опинившись у такій ситуації, дитина повинна пристосувати її до своїх інтересів, вибудувати образ чи модель своєї поведінки, виявити у ній творчий момент, дати критичну оцінку. Для цього недостатньо наявних знань, потрібні пізнавальні пошуки.

Особистісно-орієнтована технологія навчання відрізняється від традиційної психолого-педагогічними підходами до підготовки учнів.

Застосування особистісно-орієнтованої технології спонукає учня бути активним співрозмовником, суб'єктом навчально-виховної діяльності та продуктивної праці.

Основні етапи особистісно орієнтованого уроку (за С.Подмазіним):

I. Етап орієнтації про місце уроку в курсі, розділі, темі.

II. Етап ціле покладання.

Визначення разом з учнями особистісно важливих завдань (що може дати цей урок учневі).

III. Етап проектування.

Залучення учнів до діяльності через випереджувальні завдання, повідомлення, реферати, самостійні завдання;

Складання плану очікуваної роботи.

IV. Етап організації виконання запланованої діяльності.

Вибір учнями завдань і способів їх виконання;

Робота в групах ми індивідуально;

Фіксація пояснення нового матеріалу (конспект, схема, таблиця, план, тези);

Варіативність у виборі домашнього завдання (диференціація за рівнем складності).

Методи психолого-педагогічної підтримки діяльності школярів: Заохочення, створення яскравих наочно-образних уявлень, навчально-пізнавальна гра, створення ситуації успіху, створення проблемних ситуацій, виконання творчих завдань.

V. Контрольно - оцінювальний етап:

Залучення учнів до контролю за ходом навчальної діяльності (парні і групові форми взаємоконтролю);

Надання учням можливості порівнювати отримані результати зі зразком;

Оцінювання.

Технологія групової навчальної діяльності школярів.

Групова організація навчання забезпечує можливості для співпраці, налагодження міжособистісних стосунків, спільного пізнання навколишнього світу. Реалізується вона в малих групах учнів, об'єднаних загальною навчальною метою, і ґрунтується на опосередкованому керівництві вчителем і співпраці його з учнями.

У процесі групової навчальної діяльності вчитель має змогу керувати роботою кожного учня опосередковано, через завдання, які він пропонує групі. Стосунки між педагогом і учнями мають характер співпраці, оскільки він, відповідаючи на запитання учнів, безпосередньо втручається в роботу груп. Під час групової діяльності учні спілкуються між собою, допомагають один одному, співпрацюють.

Застосування технології групової навчальної діяльності сприяє активізації й результативності навчання учнів; вихованню гуманних стосунків між ними, самостійності; формуванню уміння доводити і відстоювати свою точку зору, прислухатися до думки товаришів; культурі ведення діалогу; відповідальності за результати своєї праці. Навчання в групі розвиває в учнів організаторські якості: вони вчаться розподіляти обов'язки, вирішують конфлікти, які виникають у процесі спільної діяльності.

Під час групової навчальної діяльності учні виконують значно більший обсяг роботи, ніж за використання інших технологій. Підвищується результативність засвоєння ними знань і формування вмінь, розвиваються вміння співпрацювати, мотивація до навчання, пізнавальні навички (планування, рефлексія, самоконтроль, взаємоконтроль).

Модульно-рейтингова система навчання.

Модульно-рейтингове навчання полягає у послідовному засвоєнні навчального матеріалу певними цілісними, логічно впорядкованими і обґрунтованими частинами (модулями), результати якого є підставою для визначення місця (рейтингу) учня, студента серед однокласників, одногрупників.

Модуль — логічно завершена частина теоретичних знань і практичних умінь з певної навчальної дисципліни.

Рейтинг — позиція учня (студента) в класі (групі) за результатами навчання з певного предмета, яка визначається рейтинговим показником, тобто величиною, яка є відсотковим відношенням суми опорних оцінок з усіх модулів до суми максимально можливих.

У межах навчальної дисципліни кожний модуль змістовно пов'язаний з попереднім і наступним. У свою чергу, матеріал кожного модуля можна ділити на дрібніші структурні частини — навчальні елементи. Для кожного модуля і в його межах вказують конкретну мету його вивчення та дають відповідні методичні рекомендації. Модулі найчастіше збігаються з розділами навчальної програми чи підручника. Організаційно кожен модуль є відносно самостійною й автономною частиною навчального процесу, що розпочинається з оглядово-установчого заняття.

Залежно від навчального предмета кожен модуль передбачає певний обсяг знань, умінь і навичок, якими повинен оволодіти учень (студент), перелік теоретичних і практичних завдань, які він має виконати. Учень чи студент сам обирає доступний йому варіант запропонованих завдань відповідно до своїх можливостей. Він повинен також знати вимоги до змісту кожного навчального елемента на конкретному рівні. Виконуючи завдання найвищого рівня, учень (студент) опрацьовує додаткову літературу, пише творчу роботу, реферат, резюме-роздум, виготовляє прилади тощо.

Зміст модуля за домовленістю з учителем можна здати достроково і час, що звільнився, використати залежно від своїх навчальних інтересів.

Кожен модуль передбачає кілька видів контролю: тестування, семінар, навчальну практику, колоквіум, реферат тощо. Результати кожного виду контролю виражаються певною кількістю балів — залежно від значущості навчального матеріалу, який він охоплює, і особливостей виду контролю. Модульно-рейтингова оцінка складається із суми показників успішності (оцінок) за види контролю, що передбачені цим модулем. По закінченні певного модуля виводять у балах рейтинг кожного учня чи студента. У школі їх переводять у 12-бальну систему оцінювання знань, умінь і навичок учнів.

Модульно-рейтингова система спонукає здобувати знання самостійно, користуючись методичними порадами педагога.

Водночас модульно-рейтингове навчання вимагає значних затрат часу на розроблення його технології, перевірку виконання завдань модуля і рівня знань, умінь та навичок.

Педагогічна технологія критичного мислення

Мислення - це нове створення світу.

Дана технологія - спільний міжнародний проект освітян - методична система "Розвиток критичного мислення при викладанні різних предметів", в розрізі проекту "Читання та письмо для критичного мислення" (ЧПКМ). Технологія розвиває в учнів здатність мислити критично та раціонально використовувати та оцінювати знання.

Ефективна стратегія розвиває в учнів готовність і вміння роздумувати над прочитаним, бути учасником текстової дії, вчитися користуватися текстом, бути текстовим аналітиком. Технологія критичного-мислення передбачає формування в учнів соціально-критичної грамотності.

Серед невпинного потоку інформації дуже важливо вибрати головне, необхідне саме тепер. Уміння вибрати найголовніше - запорука успіху. Майбутнє відкриється тільки для того, хто зуміє критично осмислити отриману інформацію і виробити власний план щодо її реалізації. Це можуть зробити ті люди, які здатні критично мислити.

Стратегія критичного мислення сприймається сьогодні як перспектива самореалізації особистості в умовах демократичного суспільства.

Мета технології - формування власної точки зору, впевнено вести дискусії та приймати виважені рішення, самостійно здобувати знання, вчитись відкрито спілкуватись, логічно мислити та аргументувати.

Серед методик, які допомагають сформувати і розвинути критичне мислення можна назвати такі:

  • мозкова атака;

  • читання з передбаченням;

  • сенкан;

  • 5-хвилинне есе;

  • кутки;

  • кубування;

  • гронування;

  • стратегія позначок-поміток;

  • стратегія подвійних нотаток;

  • стратегія "Порушена послідовність".

Застосування цих методик викликає інтерес до читання, творчості, поштовх до вільного мислення, дає можливість показати себе в колективі, відбувається розкріпачення особистості - дитина почувається вільно, спокійно, впевнено.

Так, модельний урок із використанням інтерактивних стратегій - це активна пошуково-пізнавальна діяльність школяра, в процесі якої він вчиться мислити критично, виважуючи значимість прочитаного, а значить - концептуально. Такий урок досить ефективний, хоча вимагає багато часу, концентрації уваги, чітко фіксованої мети.

Технологія навчання як дослідження

У Національній доктрині розвитку освіти України у XXI столітті, проект якої був схвалений II Всеукраїнським з'їздом працівників освіти, наголошується на формуванні в дітей та молоді цілісної картини світу, здібностей і навичок самостійного наукового пізнання. А це неможливо без дослідницької діяльності.

Пізнавальні конфлікти, які виникають в процесі дослідження, підводять учнів до необхідності збору, аналізу і узагальнення даних, до висунення і перевірки гіпотез. Застосування дослідницького підходу в навчанні спрямоване на становлення в школярів досвіду самостійного пошуку нових знань і використання їх в умовах творчості.

Метою дослідницької технології є набуття учнями навиків дослідницької роботи, формування активної, творчої особистості. Роль учителя в процесі дослідницьких методів навчання полягає в:

  • спрямуванні учнів на осмислення проблеми в цілому;

  • створенні умов для пошукової творчої діяльності;

  • організації самостійної пошукової діяльності.

Дослідницька технологія вимагає від учителя чітко визначити ті теми програмного матеріалу, розкриття яких саме через постановку дослідів матиме найвищий результат. Найціннішим моментом на уроках з застосуванням дослідницької технології є самостійне виведення учнями правильних, наукових висновків на основі отриманих результатів.

Інтегральна педагогічна технологія

(за О.Мариновською)

Інтегральний підхід до навчання нині не тільки актуальний, але й перспективний. Побудова предметного навчання за інтегрованим типом відповідає завданням особистісно-орієнтованого навчання, бо дає можливість виявити ставлення учня до навколишнього світу, що є для нього цілісним і багатогранним.

Традиційний предметний підхід до навчання передбачає поділ знань на гуманітарні, природничі та технічні галузі. У наш час стоїть питання не просто про набуття наукових знань учнями з окремих навчальних предметів, а про створення цілісної картини дійсності, "образу світу".

Тому принципами інтегративної педагогічної технології є:

  • Подача навчального матеріалу на інтегрованій основі;

  • Формування цілісних знань школярів;

  • Розвиток особистісного потенціалу школяра.

Мета і завдання інтегральної педагогічної технології

Створити оптимальні умови для розвитку та самореалізації школяра шляхом формування цілісних знань про виучуваний об'єкт, які служать основою творення "образу світу”.

Завдання:

1) Розкрити особистісний потенціал учня;

2) Формувати інтерес, реальні мотиви уміння;

3) Стимулювати механізм само актуалізації та самореалізації учня;

4) Формувати особистість школяра, який зуміє провести у життя свою вільну і незалежну думку.

Зміст технології

Інтеграція як зміст технології передбачає пошук спільних платформ для зближення предметних знань та отримання нових на стику традиційних.

Бінарні навчальні заняття та інтегровані уроки нетрадиційні за формою про ведення. У їхній назві відображена сутнісна характеристика кожного з них, що полягає в " об'єднанні " зусиль учителів різних предметів (або інших фахівців), в інтеграції знань про певний об’єкт вивчення, здобутих засобами різних навчальних дисциплін.

Фахівці з інших предметів залучаються тоді, коли реалізація мети уроку учителем утруднена: "...вчителеві доводиться розкривати ті сторони виучуваного об’єкту, які не входять у зміст його предмета, але без яких цілісне уявлення про об'єкт вивчення сформувати не можна".

Учитель основного предмета та вчитель-асистент (чи асистенти) формують модель-проект інтегрованого уроку, узгоджують навчальну діяльність навколо спільної освітньої мети. Добираються оптимальні методи та прийоми, форми роботи. Картина сприйняття дійсності постає перед школярами цілісною, твориться "образ світу". Навчальні заняття на інтегрованій основі можуть бути проведені у формі усною журналу, екскурсії, змагання, театралізації тощо.

Особливо уважно слід підійти до відбору навчального матеріалу та побудови уроку. Тут можна виділити такі етапи:

І. Добір фактичного матеріалу вчителями-предметниками.

ІІ. Визначення основного та фонового з наступним формуванням смислових блоків.

ІІІ. Визначення "контактних" зон, точок перетину інформаційно-смислових блоків.

Інтегровані уроки полягають в об'єднанні тань про певний об'єкт вивчення, здобутих засобами різних навчальних дисциплін.

Технологія формування творчої особистості

Кожна цивілізована країна дбає про творчий потенціал суспільства взагалі і кожної людини зокрема.

Кожна особистість наділена надзвичайно багатим творчим потенціалом, який у житті часто залишається нереалізованим через об'єктивні чинники. Завдання школи - забезпечити, щоб їх було якомога менше; прищеплювати навички, завдяки яким людина самостійно керуватиме своєю пізнавальною активністю, буде самостійно мислити, приймати неординарні рішення, свідомо вибирати свою життєву позицію, генерувати оригінальні ідеї.

На уроках формування творчої особистості вчитель домагається не накопичення знань та вмінь, а збагачення учнів творчим досвідом, їх самореалізації. Сприятимуть цьому високий рівень активного мислення, організованості і цілеспрямованих навчальних процесів.

Зміст технології полягає у створенні вчителем ситуації творчої переробки, узагальнення, експериментування, пошуку; використання ігрових моментів, що стимулюють прояви самостійності учнів, їх творчих можливостей.

Під час реалізації цієї технології важливо регламентувати діяльність учня, впроваджувати в процес навчання елементи творчості (комбінування, аналогізування, універсалізацію, випадкові видозміни). Інтерес учнів до творчої діяльності можна викликати шляхом підбору творчих завдань, використання ігрових моментів тощо. Для виконання навчального чи навчально-творчого завдання необхідно проаналізувати суть завдання, з'ясувати, які дані потрібні для його розв'язання, спланувати алгоритм цього процесу, реалізувати запланований шлях розв'язання, перевірити отриманий результат.

Учитель, який творчо реалізує свої педагогічні здібності під час спільної праці формує в учнів:

  • Культуру навчальної праці;

  • Розвиває самостійність учнів;

  • Створює ситуацію успіху, творчого пошуку;

  • Навчає мислити, порівнювати, узагальнювати;

  • Створює психологічну атмосферу підтримки.

Форми проведення уроку: урок-подорож, урок - брейн-ринг, урок - панорама, творча майстерня, прес-конференція.

Технологія формування творчої особистості вимагає дотримання вчителем таких принципів:

принцип розвитку, який передбачає врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів;

принцип самодіяльності, за якого учні відчувають себе співучасниками навчального процесу;

принцип самоорганізації, який передбачає самостійну зосередженість учня на вирішенні навчального завдання.



Технологія розвивального навчання

Розвиток - це те, що залишилось в людині після того, як вона забула, чому її навчали (З. Береговський).

Знання неможливо передати учневі, їх можна запропонувати, підказати, але оволодіти ними людина повинна шляхом власної діяльності.

У традиційній школі на всіх етапах уроку все бере на себе вчитель. Дитина не прилучена практично до процесу пізнання інформації. Окрім того в початкових класах формується конкретне мислення дитини, а в середніх -теоретико-дослідницьке. Більшість учнів не готові до переходу від одного виду мислення до іншого. Тому в 5-6 класах спостерігається зниження інтересу до знань.

У розвивальному навчанні центральною фігурою, від якої залежить успіх, є не вчитель, а учень. І функція вчителя полягає не в передачі знань, а в організації навчальної діяльності дітей.

Розвивальне навчання, змінюючи зміст і метод викладання навчального матеріалу специфічними засобами організації навчальної діяльності, створює інакше середовище життєдіяльності дитини, справжню соціальну ситуацію розвитку особистості. Це виявляється в тому, що:

  • Формується система стосунків рівності з ровесниками і дорослими;

  • Складається система захопленого інтелектуального пошуку;

  • Знімається тягар зовнішньої соціальної стимуляції, що сприяє формуванню почуття відповідальності за свою діяльність.

Технологія розвивального навчання дозволяє у молодшому шкільному віці сформувати здатності до самопізнання, самовдосконалення, саморозвитку. Застосування основних принципів технології дозволяє поступово, за час навчання в молодших класах набувати “вміння вчитись”.

Таким чином, мета розвивального навчання полягає у формуванні в дитини здібностей з самовдосконалення, формування активного, самостійного творчого мислення, а значить - самостійного навчання.

В процесі розвивального навчання дитина не тільки отримує нову інформацію, а і осмислює її, застосовує в подальшому навчанні, що сприяє самовдосконаленню і становленню її як особистості. Найбільш ефективні методи: проблемні, дослідницькі, тобто такі, що сприяють розвитку творчого, критичного мислення та уяви.

Ідеї розвивального навчання активно впроваджує в практику роботи шкіл області доцент кафедри педагогіки, проректор Івано-Франківського ШОПП Барабані О. Д.

Суть технології розвивального навчання можна передати словами китайської мудрості:

я слухаю - і я забуваю;

я бачу - я запам'ятовую;

я роблю - і я розумію.

Технологію розвивального навчання можна реалізувати, використовуючи такі типи уроків:

1) уроки, основою яких є виконання навчального завдання. їх структура складається з таких компонентів: оцінювання можливостей учня; створення ситуації успіху через особистісну мотивацію; постановка практичного завдання, яке може виконати кожен учень; аналіз способу дії, обговорення зробленого. На таких уроках навчальне завдання виникає лише наприкінці заняття;

2) уроки моделювання. Сформульоване завдання на попередньому уроці є моделлю, що вимагає нових дій, які дитина повинна обрати;

3) уроки контролю. Передбачають усвідомлення учнями ролі перевірки й оцінювання знань для піднесення якості їх навчально-пізнавальної роботи;

4) уроки оцінювання дій. Урок спонукає учнів сумлінно виконувати свої навчальні завдання, сприяє виробленню в них уміння аналізувати свою роботу, критично оцінювати її результати, виховує почуття обов'язку і відповідальності.

Для ефективного здійснення розвивального навчання учитель повинен подолати межі навчальної програми, дати учневі змогу займатися тими видами діяльності, що викликають у нього найбільший інтерес, самостійно визначити інтенсивність та обсяг своєї діяльності. Він може допомагати учневі сформулювати завдання, оволодіти необхідними методами і навичками його виконання, на початку роботи з класом проаналізувати рівень засвоєння учнями предмета, визначити типи завдань для різних груп учнів.

Ефективність розвивального навчання підвищується за умови використання на уроці проблемного викладу навчального матеріалу, частково-пошукового і дослідницького методів навчання. Сприяє розвиткові учнів і застосування різних видів самостійної роботи (робота із книжкою, приладами, виконання письмових вправ, написання творів, розв'язування задач, спостереження тощо).

До реалізації технології розвивального навчання вчителю важливо враховувати особливості розвитку пізнавальної сфери учнів різного віку, зацікавити їх навчальним предметом, формувати в них мотиви навчально-пізнавальноїдіяльності, культуру розумової праці, вміння самостійно регулювати свою розумову діяльність.

Інформаційні технології навчання

Нові інформаційні технології стають не тільки головою рушійною силою прогресу, але й потужним засобом навчання.

Під інформаційною технологією навчання розуміють таку модель навчально-виховного процесу, у якій мета досягається насамперед за рахунок найповнішого використання можливостей комп'ютерів та програмного забезпечення.

Основною метою нових інформаційних технологій є підготовка учнів до комфортного самопочуття в умовах інформаційного суспільства. Нові інформаційні технології передбачають:

  • Інтенсифікацію навчання;

  • Формування інформаційної культури учнів;

  • Підготовку фахівців у галузі інформатики.

НІТ відкривають учням доступ до нетрадиційних джерел інформації, підвищують ефективність самостійної роботи.

Використання комп'ютера на інших уроках передбачає знання учителем принципів роботи комп'ютера, його можливостей, а також доцільності застосування комп'ютера при вивченні тих чи інших тем. Важливою умовою успішного використання комп'ютера на уроках є співпраця вчителя інформатики і вчителя-предметника. Вчитель інформатики забезпечує технічний бік процесу навчання, консультує вчителя-предметника з питань програмного забезпечення.

Нові інформаційні технології можна поділити на два класи:

Технології навчання "один-на-один" - на цьому рівні відбувається персоніфіковане навчання учнів на окремих комп'ютерах, без використання електронної мережі;

Технології дистанційного навчання - навчання у віртуальному освітньому просторі, в процесі якого учні можуть перебувати на великих просторових відстанях і здійснюють інформаційний обмін як один від одного, так і від учителів, а також здійснюють інформаційний обмін за допомогою електронної мережі.

Комп'ютер у школі являє собою потужну інформаційну підтримку вчителеві в організації навчального процесу, підвищує якість та ефективність навчальних методик, дає можливість реалізації індивідуального підходу до кожного учня.

Технологія «Створення ситуації успіху»

Суть. Як зазначає О.Пєхота, ситуація успіху — це суб'єктивний психологічний стан задоволення, який є наслідком фізичного або морального напруження виконавця справи, творця явища. Вона досягається тоді, коли дитина сама визначає цей результат як успіх. Успішність теж тлумачиться як успіх, однак він є зовнішній, бо оцінюється ін¬шими. Усвідомлення ситуації успіху учнем, розуміння її значимості виникає після подолання психологічних бар'єрів страху бути не таким, як усі, труднощів незнання, невміння тощо.

Характерною ознакою технології є психологічна підтримка розвитку особистості дитини. Мета — створити ситуацію успіху для розвитку особистості, дати можливість кожному вихованцю відчути радість досягнення успіху, усвідомлення своїх здібностей, віри у власні сили.

За цією технологію учні умовно поділяються на чотири групи: надійні, впевнені, невпевнені, зневірені. Прийоми психологічної підтримки для роботи з кожною групою та очікуваний результат (різновиди радості) подано в таблиці.

Технологія реалізується за допомогою системи прийомів, дібраних для конкретної категорії дітей. Послідовність технологічних етапів прийому «Стеж за нами» для невпевнених дітей:

«Діагностика інтелектуального фонду колективу».

Мета — виокремлення школяра з групи невпевнених (недостатній рівень інтелектуального розвитку, трохи лінивий до навчання, але доброзичливий і поміркований).

«Вибір інтелектуального спонсора».

Мета — виявлення школяра, який із задоволенням буде ділитися своїми знаннями з іншими (високий рівень інтелектуального розвитку, впевнений у своїх силах, активний і відповідальний).

«Фіксація результату і його оцінка».

Мета — створити умови для самовираження та самоствердження учнів, заохотити до такого виду діяльності інших.

Прогнозовані результати: створення сприятливих психолого-педагогічних умов саморозвитку та самореалізації особистості школяра.

Технологія сугестивного навчання

Суть. В основу технології покладено елементи емоційного навіювання. Роль останніх є домінуючою.

Основний метод сугестивної технології — релаксопедичне навчання. Він базується на взаємодії усвідомлюваних і неусвідомлюваних компонентів психіки в процесі засвоєння та перероблення інформації. Принцип двоплановості та сприйняття інформації становить основу побудови інтенсивного навчання, у процесі якого здійснюється «занурення» у навчальну дисципліну, концентроване вивчення матеріалу. Основною одиницею сугестопедичної моделі є урок, який за структурою поділяється на три фази: передсеансову, сеансову та постсеансову.

Прогнозовані результати:

розкриття резервних можливостей пам'яті, інтелектуальної активності особистості школяра;

формування готовності школярів до успішного опанування навчального матеріалу;

підвищення працездатності та зниження втоми;

інтенсивність навчання.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал