Добро і зло



Скачати 166.06 Kb.
Дата конвертації29.12.2016
Розмір166.06 Kb.
ТипРеферат
Міністерство освіти і науки України

Реферат

На тему:

« Добро і зло »

Роботу виконала

Учениця 10 класу

Скала – Подільської ЗОШ

І – ІІІ ст.

Петрів Юлія

2013


Зміст

  • Добро і зло — одвічна боротьба

  • Абсолютистські концепції добра і зла.

  • Добро і зло як центральні етичні категорії.

  • Добро і зло як висхідні поняття моральної свідомості


c:\documents and settings\учень\рабочий стол\добро і зло3.jpg

  • Добро і зло — одвічна боротьба

У душі кожної людини завжди живуть дві несумісні речі — добро і зло. Хто з них переможе, такою і буде людина. Дуже важливо, щоб душі більшості з нас були чистими, щедрими, щоб зло не мало змоги оселитися там і перемогти. Інакше наша планета перетвориться на розсадник злої сили, здатної загубити увесь всесвіт.

Про одвічну боротьбу добра і зла відомо ще з часів створення Біблії, а може, і ще раніше. Якщо ж звернутися до усіх світових культур, то і там можна знайти згадки про цю смертельну боротьбу. Добро — це, звісно, Бог. Як тільки не називали того, з ким повсякчас бореться володар Всесвіту, Бог, — Рогатий, Мефістофель, Диявол, Сатана... Вже більше двох тисячоліть ведеться та боротьба, але й досі невідомо, хто у ній переміг. Чаша терезів схиляється то в один, то в другий бік. Здається, що ніколи ми не дізнаємося, чи переможуть добро, мир на нашій планеті.

Відомо, що Бог — це, перш за все, Любов. Любов до усього: до тварин, до травиці, до сонця, до землі, до пташини у небі, до матері, до коханих, до усього людства. Але чи багато зараз на Землі людей, які б дбали про усіх на цій планеті? Більшість з нас чомусь забули про милосердя, взаємодопомогу, доброту, яких нас вчить священне писання, і намагаються жити за якимись новими законами, які більше скидаються на "вовчі".

Мабуть, це і є ота одвічна боротьба добра і зла, про яку так багато говорять та пишуть.

Про цю боротьбу розповідали нам ще наші старенькі бабусі та дідусі — це казки. Чомусь у казках справедливість, правда — добро — завжди перемагають, незважаючи на, здавалося б, дуже важкі та нелегкі перешкоди. Знешкоджують і різноманітних страховиськ, і жахливих відьом, і нахабних мачух, і підступних тварин. Завжди у казках є щасливий кінець, який так і приваблює маленьких читачів та слухачів. Дітлахи знайомляться з ними з великою цікавістю, намагаючись наслідувати саме добрих героїв, маючи у маленьких серцях вже немалу ненависть до того ж Кощія чи Баби-Яги, які виступають завжди з поганого боку. А добрі Івани-царевичі, хоробрі солдати, богатирі стають втіленням дитячих мрій і наслідувань. Казки, я гадаю, саме і вчать доброті, милосердю, любові маленьких дітей; вони ніби є їхніми першими вчителями, хоч і у чарівному світі.

Коли людина дорослішає, вона зустрічається віч-на-віч з несправедливістю, заздрістю, злістю. Спочатку вона розгублюється, бо її вчили змалечку, що підступність та підлість завжди будуть покарані, що злість тільки знищує душу людини, що заздрість взагалі погана риса. І що ж тоді залишається робити цій людині, яка уперше зіткнулася зі злом? Отоді вона вже повинна сама вирішити, чи їй пристати до сил зла, чи залишитися вірною принципам добра, яким вчили її ще змалечку. Я гадаю, що краще вже йти до кінця, тобто залишатися доброю, незаздрісною, непідступною людиною, щоб інші могли на тебе покластися, щоб довіряли тобі. Я навіть і не уявляю собі, як важко живеться злим, заздрісним людям, які. вбачають у кожному загрозу для себе, свого благополуччя. Вони, так мені здається, не мають жодної спокійної хвилини, бо весь час їм видається, що їх хтось може обманути, обікрасти, зробити будь-яку підлість. І все це тому, що самі вони можуть це зробити, не вагаючись жодної миті. Оце і є справжня сутність злих людей. Недарма більшість з них має "чорне око", тобто може навести порчу чи щось подібне. Не дуже добре зустрічатися з такими людьми, яких, на жаль, стає усе більше у наш час. Дуже хочеться, щоб більшало, навпаки, добрих людей зі світлими душами, здатними протистояти усьому чорному. Тоді і настане перемога добра, любові, людяності, щедрості, тепла та справедливості.

Щоб змінити світ, щоб нарешті добро перемогло зло, потрібно змінити спочатку свій світогляд, світогляд своїх близьких, друзів — навчитися робити добро. Якщо кожен з нас стане добрим "чарівником", навчить цьому тих, кого любить, то тоді неодмінно добро буде переможцем у нелегкій боротьбі, яка ведеться з початку створення світу. Отже, вчімося добру, вчімося його робити для інших людей і чекатимемо, коли воно запанує на Землі як повноправний її володар. «Добро» є одним із найзагальніших понять моралі й категорією етики. Розуміння, спосіб тлумачення, аргументації природи й сутності добра і зла істотно впливають на визначення інших категорій етики і на всю етичну концепцію, оскільки ці категорії основні фундаментальні. У них найповніше виявляється спе­цифіка моралі, бо саме за допомогою категорій «доб­ро» і «зло» виділяється, окреслюється моральний фе­номен, тобто моральний аспект діяльності, людської свідомості, поведінки, взаємин людей, їх ставлення до природи.

Зміст категорії «добро» іноді ототожнюють із сутніс­тю моралі взагалі, хоча більшість учених розглядали доб­ро як морально-позитивне начало, зло — як морально-негативне, а саму етику — як учення про добро і зло. Добро — найвища, абсолютна вселюдська цінність, причетність до якої наповнює життя людини сенсом, воно стає самоцінним, а не служить засобом для досягнення інших цілей; уявлення про добро перебуває в органічному взаємозв'язку з ідеалом суспільс­тва і особистості.

Людині постійно доводиться вдаватися до категорій „добро” і „зло”, оскільки без співвіднесення з ними джерелом і критерієм моральних вимог не може бути ні її свідомість, ні громадська думка. Щоб спромогтися на здійснення добра, необхідно знати, чим воно є насправді. В іншому разі будь-які намагання зробити це , будуть лише механічною дією. В історії уявлення про добро і зло призводили до трагічних наслідків (хрестові походи, інквизиція, фашизм).

Тому з’ясування природи та сутності добра і зла є надзвичайно важливою і відповідальною справою. З розвитку етики сформувалися численні точки зору на проблему сутності добра і зла. Найчастіше їх поділяють на дві групи: моральний абсолютизм і моральний релятивізм.



c:\documents and settings\учень\рабочий стол\добро.jpg

  • Абсолютистські концепції добра і зла.

Їх представники онтоголізують (надають статусу буття) добро і тлумачать зло як щось негативне, що протистоїть буттю, спотворює його. Добро і зло протиставляють, стверджують, ніби добро за будь-яких умов не може переходити у зло, і навпаки. Категорії "добро" і "зло" розглядають як незмінні, абсолютно істинні, вони не піддаються сумніву.

Подібні уявлення побутували ще у міфології Давнього світу, божества якої чітко поділяють на добрі і злі. Наприклад, згідно із релігією Давньої Персії вся світова історія становить собою боротьбу доброго бога, бога-творця, абсолютного добра Ахурамазди і злого бога, бога-руйнівника, абсолютного зла Ангро-Манью (Арімана). Всі добрі справи припису­вались Ахурамазді, а все зло (смерть, злі чаклуни, хижі звірі, зима тощо) — Ангро-Мньї.

Добро часто ототожнювали з духовним началом, а зло — з матеріальним, тілесним. Душа має божественне джерело, а тіло обтяжує душу різноманітними пристрас­тями. Тіло як матеріальне, речовинне має потяг до по­дібного собі — до матеріальних предметів (багатства, їжі, напоїв тощо), а душа — до нематеріальних явищ (ідей, істини). Пізнання розглядають при цьому як шлях до чеснот і протиставляють наживі й насолоді, хибному, порочному шляху (послідовним втіленням такого погляду на природу добра і зла є аскетизм.

Антична етика вбачала перевагу душі над тілом у її здатності до пізнання. Наслідком цього було ототож­нення добра зі знанням, а зла — з незнанням, хиб­ністю, неуцтвом. Давньогрецький філософ Сократ (прибл. 470/469 — 399 до н. є.), наприклад, розумів добро і зло як результат діяльності людини. Дотримую­чись принципу єдності добра і знання, він вважав, що люди чинять зло під викликом їх пороків — неуцтва, безрозсудності, нечестивості, боягузтва тощо.

Голов­ною доброчесністю, за Сократом, є мудрість, а го­ловним моральним недоліком — неуцтво, невігластво. Мудрість і зло несумісні. Проте моральність людини залежить і від ступеня її залученості до системи соціальних зв'язків. Тому недооцінка, а ще більшою мірою ігнорування емоційного аспекту моралі, є істотним недоліком раціоналістичних концепцій.

Основним недоліком абсолютистських концепцій є канонізація і догматизація існуючої моралі, що нерідко призводить до ригоризму (непохитного втілення якогось принципу в життя), а іноді й до фанатизму, тобто до удаваної набож­ності, доброчесності, лицемірства.

Релятивістські концепції добра і зла. У цій системі поглядів поняттям моралі надається умовне, відносне значення, що призводить до суб'єктивізму в тлумаченні моральних понять і суджень, до заперечення в них об'єк­тивного змісту, нерідко — до нігілізму (лат. nihil — ніщо, нічого) та імморалізму (лат. іm . — префікс, що означає заперечення і moralis — моральний) вселюдських мо­ральних цінностей.

Релятивісти бачать лише те, що моральні поняття й уявлення різних народів, соціальних груп, людей, пере­буваючи у зв'язку з їх потребами, інтересами, переконаннями й уподобаннями, мають суттєві відмінності, а також залежать від часу, місця, конкретних життєвих ситуацій.

Оскільки зла, на їх думку, не існує, потрібно просто ос­терігатися за тим, що вважають злом, і зберігати завдяки цьому душевну незворушність.

Основна помилка релятивізму полягає в нездатності чи небажанні виявити абсолютне вселюдське в моралі (властиве всім історичним епохам у різних народів), її загальні тенденції розвитку.

Питання про природу добра і зла перебуває в нерозрив­ному зв'язку з проблемою природи і сутності моралі. Якщо добро вважати продуктом суб'єктивної точки зо­ру (індивідуальної, групової), то можна зробити висно­вок, що мораль є фікцією (лат. fictio — вигадка), яка не має об'єктивного змісту і значення.

Певною мірою резонно добро відносити до сфери ідей, оскільки уявлення про нього формується громад­ською думкою, в якій воно набуває ідеальної (нематері­альної) форми буття; протиставляється сущому, прак­тичній діяльності й безпосередній доцільності; перебу­ває у зв'язку з ідеалом; є незавершеним, відкритим. До того ж добро як ідея не є суто раціональним утворен­ням. Не вважають його і суб'єктивним станом людини, бо його об'єктивною основою є потреба людини в інших людях, у взаємному спілкуванні й узгодженні своїх дій, у дбайливому ставленні до природи. Звичайно, якби добро існувало лише в ідеальній формі (у формі ідеї), то воно нагадувало б міраж. Ідея добра постійно об'єктивується, опредметнюється в діяльності й поведінці людей, набуваючи матеріальних форм буття. Тобто добро не вичерпується ідеєю.

Добро слід розглядати, як процес, якому властиві такі стадії розвитку: ідея добра (добро в собі); добро як стан самосвідомості людини; добро як спосіб буття людини (високоморальна діяльність і поведінка та відповідні моральні якості особистості, тобто доброчесність); матеріальна і духовна культура людства, в якій акумулюється і нагромаджується потенціал добра (власне культура, культура у вузькому розумінні, оскільки до культури в її найзагальнішому розумінні належить усе створене людством, тобто неприродне, зокрема і те, що називають дикістю, варварством).

Оскільки мораль всепроникна, добро не є чітко окресленим в просторі й часі. Проте його можна виявити. Добро як ідею можна пізнати завдяки громадській думці. Однак тільки за умови, що вона буде почутою, прийнятою і реалізованою індивідом, який водночас не може беззастережно довіряти громадській думці, хоч і зму­шений до неї прислухатися. «Людина, — за словами французького мислителя Жана-Поля Сартра (1905— 1980), — спочатку існує, зустрічається, з'являється у світі і тільки опісля визначається», тобто набуває сут­ності. Вона «є лише тим, що сама з себе робить». Ство­рюючи свою сутність, людина орієнтується на світ люд­ської культури, зокрема й на ідею добра. Однак ця ідея адресується їй в неадекватній формі (як моральні вимо­ги), а тому є для неї логічно і психологічно недостовір­ною, непереконливою. Це спричинено тим, що мораль­ні вимоги адресують людині у формі суджень («Говори правду, бо правда — добро», «Не будь егоїстом, бо его­їзм - зло»), а отже, апелюють до її розуму, логіки. Та оскільки поняття «добро» і «зло» в системі буденної сві­домості не визначені, то моральні судження не можна вважати психологічно достовірними, тим більше для людини, яка виходить з того, що буде «тим, що сама із себе зробить».

Чи не найпереконливіше психологічно ідею добра виражає образ Прометея. Однак найголовні­ша умова її осягнення полягає в тому, що силу добра можна по-справжньому відчути і пережити, лише тво­рячи добро. Ще Демокріт писав, що якби дітей не змушували працювати, то вони не навчилися б ні грамоти, ні музики, ні того, що найбільше зміцнює доброчесності, сорому. Людина повинна виробляти в собі звичку робити добро, в іншому разі таємниця ідеї добра зали­шиться незбагненною. Тому необхідною передумовою осягнення таємниці добра вважають практичне залучення до процесу добротворення.

Крім того, важливим є питання про те, конструктивну чи деструктивну роль відіграє зло; має воно субстанціональний характер чи ні; про діалектичний характер добра і зла. Існує думка, ніби зло не має субстанціонального характеру, оскільки „Немає нікого, хто робив би зло заради його самого, але всі творять його заради вигоди або задоволення, або честі, або чогось подібного .” (Ф. Бекон).



Життя людини і суспільства загалом є суперечливою єдністю прогресу і регресу, конкретні прояви яких мо­ральна свідомість сприймає та оцінює як добро чи зло.

c:\documents and settings\учень\рабочий стол\добро і зло.jpg

  • Добро і зло як центральні етичні категорії.

Добро і зло як явища морального плану фіксуються відповідними етичними категоріями. Для етики як науки, а також для моралі та моральності це є фундаментальні категорії, від змісту яких залежать усі інші етичні уявлення, а також і всі інші найважливіші поняття та категорії етики. Самий факт існування в людському житті таких прямо протилежних орієнтирів як добро і зло свідчить про найважливіші особливості тої ситуації, в якій перебуває людина. Ми добре знаємо про те, що людина в своїх діях різноманітного плану як правило має можливість вибору, проте це може бути досить різний вибір: вибір засобів дії, часу та умов дії, вибір варіантів організації наших доцільних дій та вчинків, нарешті, вибір найбільш прийнятного чи оптимального витрат матеріалів та енергії в діяльності. Звернемо увагу на те, що в даних випадках далеко не завжди та не обов´язково вибір має носити альтернативний характер, тобто це не обов´язково повинен бути вибір з-поміж двох протилежних позицій. Із категоріями добра і зла ситуація інакша: тут перед нами саме альтернатива, оскільки сторони відношення виключають одна іншу. Окрім того, добро і зло стосуються не стільки конкретного змісту певних дій, скільки їх характеру, спрямованості, відношення до людини. Ще Сократ в своїх знаменитих бесідах із мешканцями Афін висміював софістів за те, що вони ототожнюють такі явища як добро і благо із якимись окремими речами чи явищами. Все це може бути осмислене в такому плані, що у самій альтернативності людського вибору між добром і злом йдеться про внутрішній вибір, точніше – про вибір певного внутрішнього відношення. За великим рахунком це означає, що людина має моральну свободу волі, тобто може здійснювати дещо таке, що не можна звести до конкретності ситуації чи до сукупності речей та явищ, втягнутих у ситуацію, в якій перебуває людина. Наприклад, можна виконувати свої службові обов´язки, перебуваючи у дуже різних відношеннях до цього процесу: можна їх виконувати із радістю, можна – спокійно, із усвідомленням їх необхідності, можна - роздратовано, можна - відсторонено, можна із внутрішньою огидою та ін. Весь цей спектр внутрішнього відношення може супроводжувати приблизно дії того ж самого плану та змісту в їх фізичному вимірі, проте саме з позиції внутрішнього людського відношення до цих дій кожного разу буде відбуватись щось зовсім інше. Отже, вибір між добром і злом – це вибір характеру відношення до дійсності, вибір, який, звичайно, буде мати й певні наслідки та результати. Моральне добро і моральне зло являються універсальними протилежностями, які взаємно заперечують одне одного і разом з тим завжди існують в єдності. Вони виступають критерієм розрізнення морального і аморального у свідомості та поведінці людини.

Варто відзначити й те, що під визначення добра і зла можуть підпадати для нас явища, викликані не людськими діями, а зовнішніми для нас процесами, як-от природними катастрофами, вірусними епідеміями, а також соціальні катаклізми, що виникають стихійно і безконтрольно.c:\documents and settings\учень\рабочий стол\pkj6.jpg



  • Добро і зло як висхідні поняття моральної свідомості

Зазначені специфічні особливості морального добра і морального зла як етичних категорій можна продемонструвати й тим, що вони персоніфіковані в образах Ісуса Христа, Аллаха та деяких інших божественних постатей, які постають втіленням абсолютного добра, а образи Люцифера Вельзевула, Ібіса та ін. є втіленням зла. Якщо придивитись до цих персоналій, то не можна не помітити того, що вони уособлюють собою саме певний тип відношення до всього, що відбувається. Не можна унаслідувати в точності всі ті дії та вчинки, що описані в Євангеліях, проте можна намагатись унаслідувати те внутрішнє відношення до дійсності, яке продемонстрував Ісус Христос. Тож ясно, що моральне добро і моральне зло здійснюється перш за все внаслідок свідомого волевиявлення людиною свого рішення та вибору. У моральному виборі між добром і злом проявляється фундаментальна відмінність людини від всього іншого, із чим ми стикаємося в дійсності, а саме: людина ні до чого конкретного жорстко не прив´язана, ні із чим не злита, у своїх діях однозначно не визначена, а тому вона обирає, що, як, коли і з якими наслідками чинити. Проте в цьому виборі проявляється й ще одна річ: у будь-яких діях людина лишається людиною, тобто, просто кажучи, її дії можуть відповідати її людському статусу, людській сутності, людським вимірам дійсності, а можуть і не відповідати: останнє й проявляється у виборі між добром і злом. Звідси можна зробити висновок щодо природи морального добра та морального зла: вона є не онтологічна (не буттєва), а аксіологічна (ціннісна), точніше, імперативно-оціночна. Це значить, що не самі по собі явища постають перед нами із характеристиками добра і зла, а наше людське відношення до них, дії із ними можуть підпадати під визначення добра або зла. При тому варто осмислити принциповий момент: оскільки ні добро, ні зло не можна ототожнити із чимось конкретним, ось тут і в такий якості присутнім, то це значить, що добро і зло мають універсальний щодо змісту людських дій характер, тобто вони позначають не ось це добро (чи зло), ні в ось такий ситуації, а добро і зло як таке; або добро як доброту (якість бути добром), а зло як злосність.

Моральне добро і моральне зло взаємно визначаються і пізнаються одне через друге. Російський філософ ХІХ століття В.С.Соловйов (1853-1900) у своїй праці “Виправдання добра. Моральна філософія” яскраво показав конкретно-історичний характер уявлень про добро та зло. “Немає правди, - пише В.С.Соловйов, - такої мерзотності, яка б не визнавалась де не-будь і коли-небудь за добро; але разом з тим немає і не було такого людського племені, яке б не придавало своєму поняттю добра (яке б воно не було) значення постійної і всезагальної норми та ідеалу” (Соловйов В.С. в 2т.-М.,1988.,т.1.-с.98.). Проте при визначенні добро і зла ми повинні враховувати принципово важливий момент: конкретні уявлення про те, що постає у наших відношеннях до дійсності добром чи злом, є мінливими, варіативними, багатоманітними, і тому якщо би ми поставили перед собою завдання перерахувати все, що може для якихось людей в якихось ситуаціях постати добром чи злом, такий перерахунок ми навряд чи змогли би завершити. Звідси ціла низка звичайних людей і різного роду мислителів роблять дуже простий висновок: добро і зло визначити неможливо, оскільки їх прояви є надзвичайно різними і строкатими. Більше того, часто стверджується: те, що тут і зараз є добром, там і тоді-то може бути злом, як і навпаки. Такий підхід до справи не може бути ні прийнятним, ні виправданим. Давайте уявимо собі, що ми стали на таку позицію, тоді із неї можна зробити висновок: роби, як заманеться, адже в будь-якому випадку знайдуться люди (і ситуації), які будуть сприймати зроблене або як добро, або як зло. Більше того, роби свідомо зло, і знову-такі, знайдуться люди, які будуть сприймати це як добро! Таким чином, релятивізм, тобто тлумачення добра і зла як явищ цілком відносних, є неприйнятним, оскільки він повністю нас дезорієнтує в моральних оцінках наших (чи будь-чиїх) дій. Так само неприйнятною постає і позицію ригоризму (суворість), яка вимагає від людини того, щоби вона завжди і обов´язково в певних ситуаціях чинила те ж саме і однозначно; будь-які відхилення від усталеного взірця дії сприймається ригоризмом як аморальність і гріх. Прикладом морального ригоризму може слугувати вимога кантівської етики: “Ти повинен, отже ти можеш”. Вона випливає із кантівського категоричного імперативу: “дій згідно такій максимі, керуючись якою ти в той же час можеш побажати, щоб вона стала загальним законом.” Кант наполягав: так як людина істота слабка, недосконала вона мусить виконувати категоричний імператив за будь-яких умов, не зважаючи на обставини, на те, подобається це їй чи ні. Не менш категорично (хоча і не безпідставно) Кант стверджував, що в світі не було жодного людського вчинку, мотив якого був би чисто моральним.

Тут, в ригоризмі, як і в позиції релятивізму, проявляється та ж сама помилка: ототожнення добра і зла із чимось конкретним в діях людини. Більше того, якщо релятивізм не хоче обмежувати наш вибір дій, то ригоризм навпаки позбавляє нас вибору. В будь-якому варіанті нас позбавляють творчого ставлення до моралі.

З іншої сторони, ми повинні розуміти, що відсутність в нас чітких уявлень про сутність добра і зла повністю нас обеззброює в наших оцінках того, що відбувається в житті. Нам потрібні моральні орієнтири, і вони повинні бути достатньо визначеними і виразними. А відтак, ми не можемо відмовитись від визначення етичних категорій добра і зла та свідомого їх використання. Проте ми не повинні плутати поняття добра і зла із реальними ситуаціями, в яких добро і зло проявляються та в яких вони набувають кожного разу певного конкретного змісту. Тобто найперше завдання, що стоїть перед нами, - це завдання визначити етичні категорії добра і зла саме як поняття, а не як конкретні випадки їх проявів; маючи в своєму розпорядженні чіткі визначення понятійного (ідеального) змісту добра і зла, ми можемо із такими визначеннями підходити до будь-яких реальних ситуацій життя, порівнювати їх із ідеальним змістом понять та оцінювати або з позиції добра як такого, або – зла як такого. Якщо ми не зможемо отримати відповіді на питання про те, що є за сутністю добро або зло, то ми не зможемо користуватись цими словами, але самі ці поняття не можуть і не повинні співпадати із жодними реальними випадками, в яких ми те чи інше вважаємо саме добром чи злом. Тобто саме поняття добра (так само як і поняття зла) повинно бути настільки широким, щоби в його зміст могли увійти різноманітні, тобто будь-які явища, що ми їх можемо оцінити у таких визначеннях – у визначеннях добра (чи зла). Що саме люди будуть вважати, наприклад, добром, всього того перерахувати не можна, але чомусь, за якимись ознаками вони вважають це добром, і саме такі ознаки і повинні про фігурувати у визначенні добра як етичної категорії.

Як етична категорія добро виражає те, що є цінним саме по собі, що сприяє позитивному утвердженню людини в людському способі буття та відкриває перспективу такого утвердження. Звернемо увагу на те, що дати відразу та однозначну відповідь на те, що та хто саме буде вважати щось таким, що є справді людським, інколи дуже важко, а інколи навіть і неможливо, проте коли ми так вважаємо (хай навіть помилково), ми стверджуємо, що це є добро. Більше того, в реальних явищах скоріше за все відсутнє чисте представлення якихось виключно таких характеристик, що підпадають під ознаки добра, але саме такі ознаки дозволяють нам стверджувати, наприклад, що тут доля добра перевершує долю зла.

Важливо також відзначити два моменти у наведеному визначенні змісту категорії добра: а) добро постає в своєму якісному стані (те, що сприяє утвердженню в людському способі буття), а також – б) в часовому вимірі (те, що відкриває перспективу). Адже може бути й так, що в даний момент нам видається щось добром і тільки добром, проте в перспективі це може виявитись скоріше негативно для людини, ніж позитивно. Припустимо, щоби уникнути плачу дитини, ми даємо їй річ, яку давати дітям не можна; на даний момент ми нібито перевели ситуацію в стан добра, проте в майбутньому це може привести до розбещеності та вседозволеності цієї дитини й постати в характеристиках очевидного зла. Отже, за своєю суттю моральне добро конструктивне, що й знаходить адекватне відображення і у етичній категорії.

Етична категорія морального зла навпаки означає спрямованість на негативне у бутті, на руйнування того, що можна вважати справжніми засадами людини та людського способу буття, на дисгармонію і порушення його цільності, на заперечення та руйнування перспективи досягнення та збереження добра. В етичній категорії морального зла фіксується перш за все та переважно саме деструктивність.

Необхідно спеціально наголосити на вторинності зла у відношенні до добра, адже без чогось позитивно ствердженого та усталеного не буде того, що можна руйнувати та заперечувати. Але, з іншої сторони, і добро певною мірою виявляє себе у співставленні із злом, оскільки позитивне може отримати власні характеристики лише тоді, коли воно входить у співставлення із злом. Відомий видатний представник середньовічної схоластики Ф.Аквінський наполягав на тому, що Бог дозволяє проявитися злу в світі виключно для того, щоби люди змогли належною мірою сприйняти і оцінити добро.



Відносний характер уявлень про добро і зло проявляється в тому, що різні культури (наприклад, Захід та Схід) трактують і оцінюють добро і зло по різному; кожна конкретна історична епоха має своє бачення добра і зла (традиція, стереотипи поведінки як найбільші моральні цінності минулого уступають місце відмові від традицій, їх переосмисленню і моральною цінністю, добром стає самостійність, творчість); благо, добро для одного може стати злом для інших, втрачається самоцінність добра (характерна ознака нашого часу); розмивається межа між добром і злом, проте моральне добро є самодостатнім, а чи можемо ми сказати те ж саме про зло? Самодостатність добра проявляється, зокрема, в тому, що воно не вимагає чогось іншого і не породжує чогось іншого; в цьому сенсі кажуть, що добро є добро, або що справжнє добро породжує тільки добро. З іншої сторони, суттєва характеристика зла проявляється в етимології слова “зло”, яке і у слов’ян “зъо”(“дуже”, ”сильно”), і у німців ”das Ibel”, і в англійців “evel”(“те, що переходить за належну міру”, “те, що переходить власні межі”) вказує на порушення норм, тобто пов’язане з надлишком, виходом за міру, з невнормованою активністю. Отже, зло асоціюється з порушенням порядку, з хаосом та безладдям, а останнє має своє коріння в невиправданих та невгамованих прагненнях людини. Згадаємо знаменитий вислів Овідія (43 р. до н.е. – 17 р. н.е.): “Благе бачу, хвалю, та до поганого тягнуся”.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал