До листа іппочо від 24. 03. 2015 №2/4-241



Скачати 202.43 Kb.
Дата конвертації08.01.2017
Розмір202.43 Kb.
Додаток №1

до листа ІППОЧО

від _24.03.2015_№_2/4-241
Ураховуючи викладене, з подальшого запобігання учиненню кримінальних правопорушень неповнолітніми у групі, як разом з дорослими, так і в складі груп неповнолітніх, здійснено аналіз комплексу ознак, які відображають: особливості середовища, в якому формувалася особа правопорушника; особливості його світосприйняття (відхилення у сфері потреб, інтересів, звичок); морально-ціннісні орієнтації; ставлення до навчальної діяльності; статус у класному колективі; роль, яку він виконував у групі з протиправною спрямованістю; взаємозв’язок ,,внутрішньої готовності” і зовнішніх умов при виборі протиправної поведінки.

Втягнення неповнолітнього у злочинну групу є результатом сукупної дії комплексу причин і умов. Не можна обмежуються встановленням або однієї з причин, або однієї з умов, - це не дає можливості скласти правильне уявлення про всі причинно-наслідкові залежності, що призвели до здійснення неповнолітніми злочину при цьому обов'язковим є визначення наявності або відсутності кореляції між явищами причинно-наслідкової детермінації.

Кожний конкретний злочин викликається не однією ізольованою причиною, а сукупністю детермінант (факторів), які діяли у різний час та в різних умовах. Але за усієї складності взаємодії цих факторів їх можна певним чином класифікувати, виокремити, які з них стали основними та вирішальними.

Взаємодія умов та причин побудована за типом детермінації минулого і теперішнього. Залежно від цього умови поділяються на дві групи:

а) умови, які призвели до виникнення (формування) причини, тобто ті, які формують особу неповнолітнього правопорушника (внутрішні);

б) умови, що дозволили забезпечити сам факт діяння, тобто "технічно" здійснити злочинні наміри (зовнішні).

Вчинення злочину є результатом взаємодії двох цих двох груп факторів: асоціальних поглядів та установок даної особи і конкретної життєвої ситуації, в якій вона перебувала перед вчиненням злочину, безпосереднього впливу ситуації та опосередковано попереднього формування особи.

Співвідношення ролі вказаних чинників у кожному разі може бути різним. Здебільшого головну роль відіграє ,,негативне” формування самої особи.

Вплив зовнішніх обставин може призвести до скоєння злочину лише особою, яка вже як особистість є психологічно деформованою і навпаки її діяльність може призвести до необхідного результату лише тоді, коли у навколишній дійсності є сприятливі умови.

Фактори, які сприяють формуванню протиправної поведінки неповнолітнього, потрібно шукати насамперед в конкретному соціальному середовищі, яке його оточує. Початково, формування особи неповнолітнього починається у його першій соціальній групі - сім'ї.

Сім'я займає центральне місце у формуванні особи неповнолітнього. Вона надає дитині уявлення про життєві цінності, про те, що потрібно знати і як себе поводити. І саме недоліки сімейного виховання. займають важливе місце у визначенні детермінант, що сприяють злочинності неповнолітніх.

При цьому сім`я не завжди є неповною. Неблагополучними трапляються і повні сім'ї з двома батьками.

Поняття ,,сімейне неблагополуччя” - комплексне, воно охоплює різноманітні негативні характеристики сім'ї, недоліки не тільки її структурного складу, але й стан внутрішньо сімейних стосунків, характер відносин членів родини із зовнішніми соціальними інститутами.

Така сім'я характеризується порушенням етики внутрішньо-сімейних відносин - систематичні сварки на очах у дітей, пияцтво, ухилення від виконання сімейних обов'язків і т. ін.

Негативно позначається на підлітках методи їх виховання, фізичне покарання, надмірне потурання їм або, навпаки, зайва суворість, застосування кожним з батьків протилежних методів впливу. Поведінка дітей - це поведінка самостійних індивідів. Виховання лише тоді справляє позитивний вплив, коли сама дитина усвідомлює обґрунтованість і справедливість вимог вихователя.

Несправедливе покарання робить дитину злою, потайною, сприяє егоїзму, впертості та індивідуалізму, тобто настають результати прямо протилежні тим, яких намагалися досягли батьки.

Несприятливе сімейне середовище призводить до того, що дітям з раннього дитинства прищеплюються скривлені моральні переконання та ідеали, в них формуються гіпертрофовані потреби, виробляються протиправні способи їх задоволення. Навіть тоді, коли батьки свідомо не навчають свою дитину антигромадській поведінці, то її до цього штовхають самі умови життя даної родини, її побут, традиції, моральна атмосфера, ціннісні орієнтації.

Негативні сімейні умови накладають свій відбиток на подальшу поведінку підлітка у школі, колективі, серед друзів. Тобто поведінка батьків детермінує розвиток особистості дитини.

Недоліки виховання в сім'ї виявляються не лише в поганому впливі батьків на дітей, ай в самоусуненні від постійної особистої участі у вихованні дітей, у мовчазному санкціонуванні випадків їх аморальної поведінки, у відсутності турботи про їх навчання, працевлаштування, культуру поведінки, коло інтересів тощо.

Проблемна сім'я характеризується хронічною соціально-психологічною напруженістю, яка викликана різноманітними об'єктивними або суб'єктивними причинами. У таких родинах батьки не можуть, хоча й бажають, правильно виховувати дітей. Це породжує бездоглядність підлітків, зміну інтересів підлітків на дворове оточення.

Таким чином можемо виділити обставини, що сприяють асоціальному формуванню особи в сім'ї:

а) неповна родина або інші обставини, які перешкоджають здійсненню повсякденного нагляду за дітьми, відсутність одного з батьків, хвороба батьків тощо;

б) неспроможність виконання батьками своїх обов'язків щодо необхідного виховання дітей, неувага до їх інтересів, грубість, деспотизм батьків;

в) наявність у сім'ї асоціальних поглядів;

г) негативний приклад батьків або інших членів сім'ї: сварки, скандали, алкоголізм, наркоманія;

д) втягнення батьками дітей у жебрацтво, проституцію, крадіжки та інші форми злочинної діяльності.

Проте сама детермінація далеко не однозначна, адже особистість неповнолітнього правопорушника може сформуватися як у сім'ї асоціального типу, так і в ,,благополучній” сім'ї, однак характер,формування буде носити різний характер і механізм.

Бездоглядності може сприяти як низький інтелектуальний розвиток батьків, який не дозволить їм в достатній мірі займатися вихованням дітей, так і достатньо високий інтелектуальний рівень батьків у тих випадках, коли вони приділяють роботі основну свою увагу, не залишаючи часу для спілкування зі своїми дітьми.

Таким чином, підліток часто наданий самому собі. За цих умов формуванням неповнолітнього займається ,,вулиця”, його ,,друзі”.

Також існує два типи порушень дитячо-батьківських стосунків – це емоційне відчуження дитини батьками або зверх контроль з їхнього боку, що перетворюється у форму певного ,,виховного стилю” – авторитаризму, зверхконтролю, гіперопікування або гіперпротекції.

Ці стилі у цілому характеризуються тотальною невдоволеністю дитиною, прагненням ,,переробити” її, великою кількістю обмежень, заборон і покарань. Дорослий, таким чином, дістає можливість висловити свою агресію по відношенню до дитини, при чому агресія виглядає та інтерпретується як підвищена турбота і увага. Дитина виступає як ,,зручний” об'єкт вивільнення агресії, їй приписуються неіснуючі недоліки або нав'язується певний ,,успішний” життєвий сценарій.

Так, неправильне сімейне виховання умовно можна розділити на кілька типів:

а) бездоглядність та безконтрольність, що призводять до того, що діти полишені на самих себе і проводять час у пошуку ,,веселощів” і потрапляють під вплив ,,вуличних” компаній і протиправних угруповань.

б) гіперопіка, що виражається в постійному нагляді за поведінкою дитини, численних заборонах і контролю за кожним дитячим кроком і рішенням;

в) виховання в обстановці байдужості, холодності, нечутливості;

г) ,,жорстоке виховання”, коли за найменшу провину дитину карають і вона росте в постійному страху перед покаранням;

д) виховання в умовах підвищеної моральної відповідальності - з малих років дитині навіюється думка, що він повинен виправдати численні честолюбні надії батьків або на нього покладаються недитячі непосильні турботи.

Тепер розглянемо іншу складову вчинення неповнолітніми тяжких злочинів – це характеристика самої особи неповнолітнього.

Підлітковий вік визначають як перехідний. В поведінці підлітка виявляється суперечливість і нестійкість, різкі коливання від наївно-дитячих вчинків до серйозно мотивованих дій. Людина підліткового віку виявляється, як правило, позбавленою послідовної і твердої лінії поведінки. Звідси її особлива схильність до різного роду впливів, у тому числі й таких, які ведуть із правильного шляху й служать причиною іноді серйозних помилок і відхилень від суспільної моралі, призводять до моральних зривів і падінь особистості.

Якщо до 11–12 років безперечним критерієм істини був авторитет вихователя, батьків, то з початком перехідного віку підліток намагається мати власний погляд. Він критично ставиться до міркувань дорослих.

Підліток одержує велику кількість інформації, але він ще не має припустимого погляду з цілого ряду питань про суспільні явища і норми. При цьому виникає певна невідповідність між прагненням до самостійного та критичного мислення, з одного боку, і необхідними для цього можливостями — з іншого.. Підліток намагається перебороти цю невідповідність шляхом упертості, тобто намагається захистити власне міркування, погляд, якщо навіть вони неправильні. У такому випадку дорослі, які продовжують спілкуватися з підлітками в авторитарному стилі, поступово втрачають авторитет. Замість них у підлітка з'являється коло інших індивідів, які мислять однаково з ним, яких вони сприймають з повагою.

При дослідженні особливостей фізичного розвитку неповнолітнього у формуванні протиправного умислу належить виходити з того, що особливості організації нервової системи впливають на форму прояву та функціонування тих або інших психічних рис, зміст яких визначається соціальними факторами.

Протиріччя, що характерні для всіх вікових етапів, найбільше значення мають при визначенні обставин формування протиправної поведінки неповнолітніх. Наприклад, такі вікові особливості, як недостатній життєвий досвід, незавершеність формування ціннісних орієнтацій, підвищена навіюваність, значущість участі в неформальній групі, прагнення показати себе дорослим, продемонструвати незалежність і т. ін.

Внутрішні протиріччя, гостра сприйнятливість і уразливість підлітка, поверховість самосвідомості та самооцінки, відсутність стійких інтересів визначають його особливу схильність до впливу певних умов. Не вироблена ще здатність досить критично, вибірково оцінювати інформацію призводить до того, що різні, іноді випадкові обставини можуть накладати глибокий відбиток на внутрішній світ і поведінку підлітка.

Вивчення та дослідження індивідуально-психологіних рис характеру та темпераменту, дають можливість дослідження розвитку такого явища як віктимність неповнолітніх.

Існує загальна віктимність, залежна від віку, статі, роду діяльності, соціального статусу підлітка. Віктимні риси, характерні для неповнолітніх, можна поділити на дві групи — загальні та індивідуальні.

До загальних психологічних рис, притаманних підлітковому вікові як такому належать: довірливість, наївність, допитливість, невміння адекватно реагувати на ситуацію, відставання у психічному розвитку від фізичного, перевага у психічній діяльності процесів збудження над гальмуванням, а, інколи, просто фізична слабкість.

Індивідуальні психічні властивості можуть бути в свою чергу поділені на біопсихологічні, власне психологічні та соціально-психологічні. До власне психологічних відносять: агресивність, тривожність, жорстокість, необ'єктивну оцінку можливостей, схильність до ризику, конформність, емоційну неврівноваженість або наявність однієї чи поєднання декількох акцентуацій характеру.

До соціально-психологічних факторів, що можуть підвищувати вразливість неповнолітніх належать: потреба у спілкуванні, самоствердженні, що загострюються у підлітковому віці як в жодному іншому і, звідси, підвищена орієнтація на групу, а також ,,важковиховуваність”, правова необізнаність, незнання головних методів забезпечення особистої безпеки та адиктивна поведінка.

До біопсихологічних факторів відносять: тип темпераменту, наявність рис, характерних для одного з патопсихологічних симптомокомплексів (шизофренічний, психопатичний, олігофренічний, органічний патопсихологічний синдроми, психогенна дезорганізація психічної діяльності).

Таким чином, маніпулювання або ж дорослими особами, або однолітками на таких соціально-психологічних особливостях як: брак соціального досвіду, незавершеність формування соціальних установок; підвищена навіюваність, високий рівень конформізму; орієнтація на неформальну групу; прагнення показати себе дорослим, самоствердитись; продемонструвати незалежність, відсутність почуття страху, зневажливе ставлення до небезпеки, втрата почуття відповідальності перед сім’єю і суспільством за свою поведінку і майбутнє; орієнтування на єдину мить, невигадливу втіху тощо робить неповнолітніх легко втягнутими в злочинну діяльність.

Потреба підлітка в спілкуванні та самоствердженні повинна реалізовуватись у сприятливих умовах, на основі соціально корисної діяльності. Якщо цього не відбувається, то самоствердження відбувається у підліткових групах, вуличних компаніях. І в подальшому неповнолітній засвоює ту лінію поведінки, яка підтримується тим найближчим оточенням, з яким вона контактує, і якщо в ньому переважають думки, позиції і уявлення, що суперечать нормам моралі і права, то, поділяючи їх, неповнолітній вступає в конфлікт з суспільством і законом. ,

,,Відбір” неповнолітніх у злочинні групи здійснюється вибірково. Формуванню злочинних груп неповнолітніх передує стихійне утворення дозвільних груп, які внаслідок криміногенних факторів (бездоглядність, негативний вплив дорослих, відсутність корисних занять тощо) переростають у кримінальні. Саме формування асоціальних груп неповнолітніх обумовлено способом задоволення потреб, спільного проведення дозвілля, де члени цих груп мають обмежені інтереси, не вміють організувати свій вільний час, на початку своєї діяльності членами таких груп вчиняються дрібні правопорушення.

Дозвільні групи підлітків виникають стихійно й особи, що входять до них, проводять у них весь свій вільний час. Це визначається специфічними потребами підлітків у спілкуванні з однолітками. Підлітки охоче беруть участь в неформальних групах тому, що це не потребує особливих здібностей та спеціальних знань. Крім цього, участь у такій групі задовольняє потребу в активному спілкуванні, створює можливість для самоствердження. Бажаючи заслужити визнання, підліток пристосовується до законів, що панують у групі, а це сприяє зростанню його конформізму, що зумовлює скоєння підлітком таких дій, які він не здійснив би сам.

Так, спільна злочинна діяльність підлітків здійснює на співучасників значно більший руйнуючий вплив, ніж злочин, скоєний наодинці. Підліток, залучаючись до злочинної групи, піддається швидкій десоціалізації. Тому значну роль у генезисі злочинної поведінки неповнолітніх відіграють групові утворення, які виникають на основі загальних звичок, інтересів, характеру поведінки, і тому орієнтація на такі групи забезпечує реалізацію особистих цінностей та моральних норм їх членів. Група виступає найближчим соціальним середовищем, яке контролює поведінку неповнолітнього, впливає на освіту.

Група як соціальне утворення може посилювати або послаблювати ті чи інші риси окремої особи. Досить часто особа, яка є членом якоїсь конкретної групи, подавляє в собі прояви, які суперечать думці групи.

Проте психологічний механізм злочинної поведінки полягає не тільки у особистих поглядах, намаганнях і потребах неповнолітнього, а й залежить від характеру його відносин з групою взаємодіючих з ним осіб. Вплив групи на нестійких підлітків є вирішальним для скоєння ними злочинів. У групі під час її колективних дій спостерігається немов би примноження, збільшення рівня і сили деяких психічних станів та моральних почуттів суб'єктів, що призводять до вчинення антисуспільного вчинку, який поодинці може бути і не скоєний.

Формування антисуспільної спрямованості підлітка починається з незначних, на перший погляд, порушень соціальних норм. Із концентрацією негативних рис виникає деформація особистості, яка в певний момент може перерости в антисуспільну протиправну поведінку. Початковим етапом у формуванні протиправної поведінки є те, що підліток з антисуспільними потягами залишається у стані вакууму позитивного середовища, яке компенсується контактами з колом осіб, собі подібних. У такому середовищі підліток знаходить співчуття та моральну підтримку, може не турбуватися про осуд може обговорювати особисті проблеми, які зрозумілі таким же молодим людям.

У ряді праць учених-педагогів, психологів та юристів є спроби виокремлення критеріїв встановлення типів неповнолітніх правопорушників (Г.Бочкарьова, А.Колодна, Г.Міньковський). Запропонована ними градація неповнолітніх правопорушників охоплює комплексний підхід до визначення типології особи неповнолітнього правопорушника. Умовно їх можна поділити на чотири типи:

До першого типу неповнолітніх правопорушників – конфліктно-ситуативного з переважаючою позитивною спрямованістю – відносяться неповнолітні, формування особистості яких проходило в позитивному середовищі.

У таких підлітків переважають позитивні потреби в соціальному спілкуванні. У них спостерігаються здебільшого соціально корисні інтереси, хоча правомірні шляхи їх задоволення обмежені. Звички до безцільного проведення часу майже не виражені. Для цього типу правопорушників характерними є попередня морально-позитивна поведінка, середня якість діяльності мислення й самоорганізації, сумлінне ставлення до навчання, відносно висока працездатність.

Потрапляючи до групи правопорушників, тримаються незалежно, часто з ними не рахуються, проте такі особи відіграють роль відповідальних виконавців.

Як правило, такі неповнолітні правопорушення вчинили вперше, випадково, всупереч загальній спрямованості особистості. Це стало можливим головним чином унаслідок ситуації. У виборі варіанта поведінки велику роль відіграють легковажність, помилкова оцінка дій та їх наслідків, поєднана із самовпевненістю.

До цієї групи слід віднести і неповнолітніх, які вчинили правопорушення внаслідок сильного душевного хвилювання і стресового стану. Проте навіть якщо правопорушення має поодинокий характер і є випадковим у процесі формування особистості, воно завжди виступає як ознака, що свідчить про недоліки морального й емоційно-вольового виховання індивіда.

До другого типу правопорушників – неврівноважено-ситуативного з незначною негативною спрямованістю – віднесено неповнолітніх, особа яких формувалася у середовищі з невеликими відхиленнями. У них найбільше розвинуті матеріальні потреби. Вони віддають перевагу особистим інтересам перед колективними, але правомірні можливості їх реалізації обмежені.

У правопорушників цього типу, як правило, спостерігаються звички догідливості, безцільного проведення часу, бродяжництва. Моральні елементи їх свідомості є досить невиразними. Це особи з відносно середньою якістю діяльності, мислення і самоорганізації, низьким інтересом до навчання, середньою працездатністю. Вони безвольні, грубі, егоїстичні, підозрілі, переживають постійну образу, ізольовані в шкільному колективі. У класі їх нерідко принижують.

Нестійкість поведінки і безвілля приводять таких неповнолітніх до групи з негативною спрямованістю, де вони виступають у ролі виконавців. Для неповнолітніх цього типу вчинення правопорушення можливо з урахуванням нестійкості їх спрямованості, але воно є ситуативним з точки зору приводу і обставин його вчинення. Вони вперше вчинили правопорушення, хоча окремі з них вже допускали протиправні проступки під впливом конфліктної чи іншої несприятливої життєвої ситуації, яка раптово виникла, займалися бродяжництвом, вживали спиртні напої, доставлялися в органи внутрішніх справ.

Поведінка таких неповнолітніх залежить від мікросередовища, яке відіграє не останню роль у вчиненні ними правопорушень, або викликається престижними, пристосовницькими до мікрогрупи мотивами, прагненням ”гострих почуттів”. У боротьбі мотивів їх безпосередні потреби виявляються сильнішими, ніж моральні почуття й наміри, і моральні мотиви реалізуються вже тільки у вигляді жалю з приводу вчиненого. У них виникає почуття страху перед несприятливими наслідками непокори, намагання уникнути покарання. Після вчиненого правопорушення у підлітків з’являється часткове розкаяння, хоч не завжди глибоке, оскільки вони виправдовують мотиви своїх негативних дій і вчинків.



Третій тип правопорушників – нестійкий з переважаючою негативною спрямованістю – становлять неповнолітні, які формувалися в несприятливому, суперечливому середовищі. Вони схильні до вживання спиртних напоїв, паління. У таких школярів спостерігається розрив між особистими інтересами і громадським обов’язком, правомірні можливості задоволення інтересів обмежені.

Неповнолітні цього типу прагнуть до самостійності. Вони агресивні, часто влаштовують бійки, наслідують негативні звички дорослих осіб. Моральні установки деформовані, тверді переконання і глибокі почуття відсутні.

Їм притаманні відносно низький рівень мислення і самоорганізації, формальне, недбале ставлення до навчання, низька працездатність. Вони практично ізольовані від позитивного впливу колективу, характеризуються конфліктністю у відносинах з ним. Уміють легко пристосовуватися до умов, не змінюючи при цьому своїх установок та ціннісних орієнтацій. Рідко виступають як лідери, але часто є ініціаторами вчинення правопорушення.

У групі з протиправною спрямованістю вони додержуються принципу ”Постою сам за себе”. Це – опора лідерів групи. Вчинювані ними правопорушення є наслідком переважаючої негативної спрямованості, моральної деформації. Такі неповнолітні перебувають на обліку в ОВС, виправдовують свою та чужу протиправну поведінку.

Представники цього типу не досягли рівня загальної негативної спрямованості, але їх попередня поведінка характеризується неодноразово вчинюваними проступками, аморальними проявами. У таких неповнолітніх відзначається слабовільність, внаслідок чого вони нерідко вчинюють правопорушення під впливом більш ,,досвідченого” й активного учасника групи чи дорослого організатора або підбурювача. Іноді вони самі виявляють дезорганізаторські тенденції, схильні до швидкої реалізації миттєвих потягів, відзначаються імпульсивністю дій.

Ці особи вчинюють правопорушення ситуативно: місце, час, характер, наслідки вчинюваного ними правопорушення багато в чому залежать від нестійкості особистості і конкретної ситуації. Такі підлітки емоційно байдужі, грубі у ставленні до близьких їм людей, мають нахил до ризику і створення конфліктної ситуації, розгальмовані, егоїстичні й марнославні, характеризуються надмірною претензійністю. Найчастіше це єдина дитина в сім’ї. В одних ситуаціях у них спостерігається підвищене прагнення до самостійності, нетерпимість до опіки, в інших же вони виявляють вражаючу безпомічність, страх і тривогу. Серед них є й такі, для яких характерна спрямованість на спілкування. Ця потреба виявляється у прагненні весь вільний час проводити серед однолітків.

Протиправна поведінка у представників даного типу може не відповідати їх планам, бути, з їх точки зору, ексцесом, ”прикрим непорозумінням”. У таких правопорушників відхилення від норм поведінки зумовлюється нестійкістю останньої і, як правило, залежить від ситуації, від впливу колективу школи, педагогів, батьків, неформальної групи.

У них іноді з’являється бажання виправити свою поведінку. Вони недооцінюють невідворотність покарання, що полегшує прийняття рішення про вчинення правопорушення.



До четвертого типу правопорушників – стійкого з негативною спрямованістю – відносяться неповнолітніх, особистість яких формувалася у досить несприятливому середовищі. Їх життя проходило в атмосфері сімейних конфліктів і безладдя, в оточенні дорослих, які систематично вживали спиртні напої, не мали необхідного мінімуму знань і навичок виховання дітей, використовували антипедагогічні методи і прийоми, не контролювали їх поведінку. Це неповнолітні із складною аморальною системою поглядів, інтересів і потреб, які не вперше вчинюють правопорушення за переконанням і вже притягалися до відповідальності, перебувають на обліку в ОВС.

У таких підлітків примітивні й низькі потреби, відсутні інтереси. Простежуються звички до безцільного проведення часу, споживчого вуличного способу життя. Яскраво виражена деформація моральних устоїв, як правило, послаблене почуття сорому, спостерігаються грубість, жадібність, невитриманість у поведінці, а іноді й жорстокість.

Визначальними для них є байдужість до переживань інших осіб; неприязнь до позитивного середовища; перекручені уявлення про сміливість і товариськість; агресивність, егоїзм. Протиправні вчинки позначені зневажанням їх наслідків.

Це неповнолітні з низькою якістю навчання і самоорганізації, низькою працездатністю, які позбулися інтересу до навчання. Вони ізольовані від колективу школи, протиставляють себе йому, намагаються вплинути на останній відповідно до своїх ціннісних орієнтацій. Це найчастіше лідери протиправної групи, навколо яких групуються інші її члени. Як правило, для вчинення правопорушення вони не просто використовують ситуацію, а іноді й активно її створюють.

Правопорушення у неповнолітніх цього типу є наслідком загальної негативної спрямованості, яка не досягла, проте, рівня злочинної установки особистості. Протиправні вчинки у них знаходять підтримку в аморальних переконаннях. Вони бравують скоєними правопорушеннями.

Практика свідчить, що ”чисті” типи зустрічаються дуже рідко, найчастіше особі різною мірою притаманні характеристики кількох з них, їх зіставлення дозволяє зробити висновок про те, до якого типу можна віднести правопорушника. Безумовно, між визначеними типами немає чітко окреслених меж, поділ має умовний характер. Склад кожного типу рухливий, він залежить від ефективності запобіжно-виховної роботи у школі й поза нею. Однак, такий поділ дає змогу скласти уявлення про ступень розвитку негативних якостей, особливості соціального середовища, прогнозувати умови, за яких можна чекати вчинення правопорушення тим чи іншим неповнолітнім.



Узагальнюючи вищезазначену інформацію, беручи до уваги всі умови та причини, що спонукають неповнолітнього до вчинення тяжкого правопорушення у складі групи, можемо скласти загальний психотип особистості неповнолітнього, що може бути втягнутий у групові злочинну діяльність.
Для встановлення особи неповнолітнього злочинця, який може бути втягнутим у скоєння тяжкого правопорушення у складі групи, слід вивчити та визначити наявність наступних ознак:
Переважна мотивація:

  • прагнення продемонструвати перед товаришами сміливість, хоробрість, рішучість;

  • безглузда рішучість вчинити правопорушення через не усвідомлення настання тяжких наслідків;

  • корисливе відношення до предмета домагання, заради якого неповнолітній готовий порушити закон.

Соціально-демографічна характеристика:

  • неповна сім’я, фізичне здоров'я всіх членів сім’ї;

  • напружені взаємини між членами сім’ї, наявність в родині соціально-психологічних проблем;

  • місце проживання по відношенню до місця, де було скоєно злочин;

  • несприятливі житлові умови, матеріальне становище і соціальний статус сім’ї;

  • психічне здоров'я;

  • дотримання асоціального стилю життя членів сім’ї (зловживання алкоголем, наркотиками, здійснення протиправних дій, сексуальна розбещеність тощо).

Спосіб життя неповнолітнього:

  • відсутність освіти;

  • незайнятість суспільно-корисною працею;

  • попередній кримінальний досвід;

  • часта зміна місця навчання;

  • дозвільний спосіб життя;

  • бродяжництво;

  • часті випадкові друзі та випадкові знайомства;

  • негативні звички: відношення до алкоголю, відношення до наркотичних речовин;

  • сексуальне поводження.

Спрямованості особистості:

  • відношення до навчання, роботи;

  • незацікавленість в оволодінні знаннями і професією;

  • бажання досягнення швидкого матеріального добробуту;

  • відсутність планів на майбутнє.

Інтелектуальні особливості:

  • рівень освіченості;

  • якості розуму (здатність до аналізу та синтезу, швидкість, гнучкість розумових процесів);

  • властивості пам'яті;

  • властивості уяви;

  • словниковий запас.

Риси характеру:

відношення до себе:

  • самооцінка (неадекватна, підвищена, або занижена);

  • рівень домагань (вважає, що не здатний нічого домогтися);

  • невпевненість у власних силах;

  • егоїзм;

  • схильність до самообвинувачення;

  • несхильність до рефлексії;

  • схильність до ретрофлексії.

відношення до людей:

  • неповажне відношення до людського життя;

  • недоброзичливість;

  • нездатність до емпатії;

  • товариськість, уміння легко входити в довіру, встановлювати міжособистісні контакти;

  • відношення до особистості виходячи з фізичних, інтелектуальних ознак, а також з її соціально-економічного положення;

  • використання ненормативної лексики;

  • брехливість;

  • агресивність;

  • жорстокість;

  • уміння підкорити собі;

  • навіювання;

  • конформізм.

відношення до речей, матеріальних цінностей:

  • марнотратність;

  • жадібність;

  • схильність до надмірного накопичення;

  • корисливість.

способи прийняття рішень:

  • надмірна самостійність;

  • сміливість;

  • продуманість;

  • швидкість або схильність до коливань;

  • імпульсивність;

  • легковажність.

емоційність:

  • гіпервираження емоційних реакцій та проявів;

  • глибина переживань;

  • схильність до створення “застійних” емоційних комплексів (мстивість, злопам’ятність);

  • схильність до афективних станів;

  • швидкозмінний настрій;

  • не здатність до контролю та втримання емоційних проявів.

Положення в групі:

  • вивчення особистого статусу;

  • вивчення системи відносин;

  • визначення групового лідера;

  • проведення диференціації рольових функцій кожного з членів групи.

Особливості поводження:


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал