Дмитро наливайко очима заходу: Рецепція України в Західній Європі XI-XVIII ст



Сторінка9/43
Дата конвертації02.12.2016
Розмір7.38 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   43

У "Трактаті про дві Сарматії" Меховіта дав лише загальний і схематичний начерк історії Київської Русі, до того ж не вільний від неточностей і перекручень. Та при всьому тому цей начерк став помітною віхою в процесі ознайомлення Західної Європи з історією Київської Русі, несучи певну її концепцію. Суть її в тому, що історія Київської Русі пов'язується у Меховіти з "Русією", тобто Україною, і виступає як її безпосередня історія. І слід сказати, що цієї ж історичної моделі дотримувалися численні автори західноєвропейських пам'яток XVI-XVII ст., які писали про східнослов'янський світ: екскурси в історію Київської Русі з'являлися у них здебільшого не в розділах про "Московію", а в розділах про "Русь", тобто про Україну. Це дозволяє внести істотні корективи у схему ознайомлення Західної Європи з Київською Руссю, яка була вироблена російською офіційно-імперською історіографією і перенесена в радянську історичну науку. За цією схемою, зацікавлення на Заході Київською Руссю та пізнання її було нібито повністю пов'язане зі зростаючим інтересом до Російської держави, яка в XVI ст. вийшла на європейську арену й відігравала дедалі більшу роль у європейській політиці.

Після стислого викладу історії Київської Русі в тому ж розділі трактату розповідається про монголо-татарську навалу й руйнування різних руських міст і князівств. Ця розповідь продовжена в третьому розділі, де, зокрема, говориться: "В рік Господній 1241 (насправді в рік 1240. - Д. Н.) татари прийшли в Русію і дощенту зруйнували найобширніше місто Київ, чудову столицю русів" (66, с. 49). На підтвердження цих слів Меховіта згадує про Золоті ворота, триста київських церков і храмів, резиденцію митрополита, а далі, засновуючись на почутих розповідях, дає такий стислий і по-своєму виразний опис сучасного Києва, що являє собою різкий контраст до колишньої величі: "Деякі з них (київських храмів. - Д. Н.) стоять ще й сьогодні в полі серед тернів і кущів у запустінні, як сховище для звірів. Дві церкви - святої Софії і святого Михайла - донині зберегли деякі смуги позолоти на дахах; татари, приходячи за здобиччю і дивлячись на них, називають їх алтим басейна, тобто золотоверхі, оскільки частина дахів у них позолочена. В наш час на горі, де колись стояв київський замок, у литовців, що володіють цією місцевістю, є велике укріплення, побудоване з дубових колод" (там само, с. 49-50).

Ці рядки з трактату, що набув свого часу великого поширення, зіграли свою роль у формуванні на ренесансному Заході уявлень про Київ як колись квітуче й величне, а нині напівзруйноване й запустіле місто. Ці уявлення відбилися в багатьох історико-літературних пам'ятках XVI й першої половини XVII ст., зустрічаються також порівняння його з Троєю.

На особливу увагу заслуговують стислі відомості Меховіти про українських козаків, які свідчать, що вже на початку XVI ст. козацтво ставало помітним явищем у житті Польсько-Литовської держави. Цікаво зазначити, що Меховіта розрізняє "казаків" і "козаків", причому в перших він вбачає породження татарського світу, а в других -руських селян-втікачів, які створювали збройні загони в незаселених степах. "Казак - татарське слово, - стверджує автор трактату, - а козак - руське, ним називають хлопа, підданого-бродягу, пішого або кінного" (там само, с. 72). Це цінне підтвердження, до того ж одне з найбільш ранніх, справжнього походження українського козацтва, повз яке пройшли вчені, що займалися вивченням проблеми, яка викликала стільки гострих суперечок. Водночас наведені рядки говорять про те, що в Польщі на початку XVI ст. вже чітко розрізняли татарських і "руських", тобто українських козаків, що це розрізнення стримало навіть лексичне вираження ("казаки" і "козаки").

Упродовж XVI і першої половини XVII ст., тобто до появи "Опису України" Ґ. Боплана, "Трактат про дві Сарматії" Меховіти залишався на Заході одним із найважливіших і найпоширеніших джерел про Україну. Відомості з розділу "Про Русію" повторятимуться в багатьох західних описах, реляціях, трактатах, космографіях тощо аж до другої половини XVII ст. Навіть у таких відносно пізніх виданнях, як "Трактат про Польське королівство" Ж. Лабурера (275, с. 224-225), як космографія італійського історика й письменника М. Бізаччіоні (146, с. 47-48) чи аналогічна праця англійського вченого П. Гейліна (251, с. 529-531), неважко знайти безпосередні запозичення з твору Меховіти.

Другим визначним явищем в ознайомленні Заходу з східнослов'янським світом була книга С. Герберштайна "Нотатки про Московію" (1549 р.). Хоч ця книга з'явилася друком значно пізніше, між нею і твором Меховіти існує тісний зв'язок. Своїм реноме відомого мандрівника і вченого (вже в 1518 р. його славили у віршах в цій іпостасі) Герберштайн підтвердив істинність географічних викладок Меховіти і тим самим значною мірою сприяв перемозі правди над авторитетом. З другого боку, трактат польського вченого послужив йому не тільки одним з важливих джерел, а й неабияким стимулом до написання його "Нотаток про Московію".

Як видно із заголовку, книга Герберштайна в основному присвячена Московській державі, але разом з тим вона включає описи білоруських та українських земель, що дозволяє вбачати в ній також явище західноєвропейської україніки XVI ст. Так, в описі "земель Московії" знаходимо досить широку характеристику Сіверщини (Чернігівщини), незадовго до мандрівок Герберштайна в Москву (1517 і 1526 рр.) приєднаної Василієм III до Московської держави. Але основні відомості про українські землі зосереджені в розділі "Про Литву". Починаючи його, Герберштайн застерігав читачів: "Я розповідаю тут не тільки про цю землю (тобто власне Литву. - Д. Н.), а й про країни, які до неї прилягають, і їх об'єднують під загальною назвою "Литва". Вона тягнеться вузькою смугою від міста Черкаси, що стоїть на Бористені, до самої Лівонії" (26, с. 157). Знаменитий мандрівник і вчений чітко розрізняв власне Литву, яка "врізається в руські землі й має власну мову та римську віру", і "руські землі", тобто Україну та Білорусь, які становили основну територію Великого князівства Литовського. Критично описав він суспільний лад цієї держави з його всесиллям та сваволею феодалів, які "не користуються, а зловживають необмеженими вольностями", і цілком безправним, "рабським становищем простого народу", насамперед селян (там само, с. 165-166).

Увагу Герберштайна в цьому державному утворенні привабив Київ. "За вісімнадцять миль від Канева, - розповідає він, - знаходиться Київ, древня столиця Русі. Руїни цього міста й пам'ятники, від яких можна бачити уламки, переконують, що Київ колись був прекрасним і справді царським містом. І тепер ще на сусідніх горах там видно залишки церков та запустілих монастирів; крім того, багато там печер, у яких можна побачити древні гробниці і в них ще не зітлілі тіла" (там само, с. 158). Та слід сказати, що в Києві Герберштайн не побував і описував його за розповідями, почутими в Москві та в Литві; за цими розповідями, а також за давньоруськими літописами, з якими він знайомився в Москві, склалось у нього уявлення про Київ як місто колись величне й славне, а нині зруйноване й запустіле. Як зазначалося, такий образ Києва зустрічається в багатьох західноєвропейських літературних джерелах XVI й початку XVII ст.

Твір Герберштайна цікавий і тим, що в ньому маємо першу на Заході спробу опису й характеристики українських козаків. Він їх називає "черкасами" - іменем, яке в XVI-XVII ст. було прийняте в Москві. "Черкаси, які живуть по Бористену, - писав Герберштайн, - суть русичі і відрізняються від тих черкасів, що живуть у горах біля Понта (тобто від черкесів. - Д. Н.)" (там само, с. 157). В науковій літературі зустрічалися твердження, нібито Герберштайн називав черкасами взагалі українців (536), але з цим не можна погодитися. В його книзі описується Сіверщина, Волинь і Київ, але ніде їхнє населення він не називає черкасами, воно для нього просто руси або русичі. Отже, черкаси у Герберштайна - це козацькі поселення на Дніпрі південніше від Києва, центром яких у той час було місто Черкаси.

Про це переконливо говорять і дальші рядки його книги: "В наші часи над ними начальник Остап Дашкевич, людина досвідчена у військовій справі й надзвичайно хитра. Хоч він часто вступав у стосунки з татарами, але й дуже часто бив їх; навіть самого московського князя, у якого він колись побував у полоні, часто ставив перед великою небезпекою" (26, с. 157). Про воєнні дії Дашкевича, одного з перших визначних козацьких воєначальників, Герберштайн далі розповів досить докладно, і це є свідченням того, що вже в 10-30-х рр. XVI ст. українські козаки ставали силою, помітною у військово-політичному житті Східної Європи, і автор "Нотаток про Московію" вважав за необхідне ознайомити з ними своїх читачів.

Слід тут згадати й про відому книгу Д. Флетчера "Про Російську державу, або спосіб правління російського царя (якого звичайно називають московським црем)", якій належить важливе місце в західноєвропейській rossica доби Відродження (213). Флетчер побував англійським послом у Москві в 1588-1589 рр., і його твір великою мірою ґрунтується на особистих спостереженнях і враженнях; але разом з тим у ньому використані письмові джерела, передусім матеріали Д. Горсея, англійського ділка й комерсанта, який сімнадцять років провів у Росії, та "Нотатки про Московію" Герберштайна. Це був другий, після праці Герберштайна, ґрунтовний і докладний опис Російської держави, її географії, економіки й торгівлі, звичаїв і побуту різних верств населення. Але основна увага в ньому приділена її суспільно-політичному устрою, який піддається різкій критиці. Цей устрій автор кваліфікує як жорстоку тиранію, що характеризується безмежним насильством та сваволею царя і повною безправністю підданих. Юрист за освітою, Флетчер помітив і виразно показав таку фундаментальну рису політичного устрою Росії, як слабкість правової основи й підміна закону волею (або сваволею) "власть предержащих", що, слід зазначити, виявилося не подоланим і в XX ст.

Не випадково твір Флетчера викликав стійку неприязнь як серед правлячих кіл Росії, так і в російській історичній науці. Перша спроба його видання в російському перекладі (в "Чтениях в обществе истории и древностей российских", XXIII, 1848) закінчилася тим, що весь тираж пішов під ніж, а редактор "Чтений..." О. М. Бодянський був засланий у Казань. Російський переклад пам'ятки з'явився на початку XX ст., але репутація її як такої, що зводить наклеп на Росію і її народ, виявилася стійкою, і вже в 70-х рр. нашого віку радянський історик М. Алпатов визначив її так: "Флетчер створив пасквіль на Росію" (439, с. 299).

У своїй книзі Флетчер лише згадує про Україну й українських козаків, яких він називає, за московським звичаєм, "черкасами". Так, у розділі XIX він пише, що "черкаси заселяють місцевість на південно-західних кордонах Литви" і що "вони дуже гарні собою й шляхетні в поведінці... поміж ними є піддані польських королів, і вони сповідують християнську релігію". В іншому місці, розповідаючи про найманців у російських військах, Флетчер говорить, що "найманих вояків із чужинців, яких тут усіх називають німцями, в Московії нині чотири тисячі триста чоловік, із них поляків, власне черкасів, підвладних полякам, близько чотирьох тисяч, із них три з половиною тисячі розміщені у фортецях" (213, с. 138). Отже, за Флетчером, наймане військо "із німців" у московських царів майже повністю складалося з українських козаків.

В середині XVI ст. описи українських земель з'являються в низці західних космографій - Й. Боемія, С. Мюнстера, Ф. Бельфоре, А. Теве та інших. Порівняно з аналогічними виданнями XV ст. вони відзначаються, передусім завдяки Меховіті й Герберштайну, більшою широтою і точністю географічно-етнографічних та історичних характеристик країн Східної Європи. Це були популярні видання, розраховані на широкі кола читачів, які в епоху бурхливого розширення географічних обріїв виявляли жвавий інтерес і до недавно відкритих, і до маловідомих земель. Зважаючи на інтереси й смаки цієї аудиторії, автори космографій приділяли чимало уваги художній стороні своїх видань, що стосується і викладу матеріалу, і оформлення їхніх книг, наповнених малюнками, які мали давати конкретні уявлення про різні народи, про їхнє природне середовище, життя, звичаї, одяг тощо. Ці видання не були суто науковими, вони включали також чимало легенд, неперевірених чуток, а то й домислів про маловідомі країни, які тоді циркулювали в Західній Європі.

Найавторитетнішим і найуживанішим джерелом для цих видань XVI ст. послужив "Трактат про дві Сарматії" Меховіти. Так, на ньому ґрунтуються розділи про Русь, тобто Україну ("De Russia sive Ruthenia") i про Московську державу ("Moscovia"), у творі німецького космографа Й. Боемія "Звичаї, закони і обряди різних народів", що вийшов 1520 року і потім багато разів перевидавався у різних країнах (149, с. 173-177, с. 182-184). В середині XVI ст. з'явився також його італійський переклад (Венеція, 1566 р.).

У третій книзі цього твору маємо групу невеликих розділів про "сарматські країни", яка відкривається названим вище розділом "Про Русію або Рутенію" (с. 173-177), продовжується розділами про Литву (с. 177-179), Лівонію й Пруссію (с. 179-182), Московську державу ("Moskovia", с. 182-184) і завершується розділами про Польщу (с. 184-185) і Угорщину (с. 186-189). Як бачимо, Боемій також чітко дотримувався "страбонівського" етнічно-географічного принципу у викладі матеріалу і не лише поставив Русь на перше місце серед "сарматських країн", а й приділив найбільше місця описові її звичаїв, законів і обрядів. Слідом за Меховітою, в географічних визначеннях він включив до Русі лише Україну, а Московії відвів окремий розділ, однак у викладі етнографічного матеріалу відійшов від цієї диференціації. В етнографічній частині розділу "Про Русію або Рутенію" Боемій розповів головним чином про Москву, спираючись не тільки на Меховіту, а й на інші джерела, письмові й усні, причому ряд деталей наводять на думку, що йому були відомі розповіді Герберштайна (там само, с. 175-177). Щодо географічної частини розділу, то тут він повністю йшов за трактатом Меховіти і з особливим задоволенням переповідав про "дивини" українських земель, насамперед про їхні казкові багатства й фантастичну родючість (там само, с. 173-175).

Невеличкий розділ загального змісту про Русь, тобто Україну, маємо також у "Яскравому описі Європи" Ансельма і Хрістіана Целла, що вийшов 1536 року в Антверпені (171). Очевидно, більш докладні відомості про Галичину містить "Обрис сучасної географії Польського королівства" Джакомо Кастальді, але нам не пощастило відшукати цю рідкісну пам'ятку, видану 1562 року в Венеції (170).

Та перше місце серед видань цього типу слід відвести "Космографії" німецького вченого-гуманіста XVI ст. С. Мюнстера (328), що його сучасники шанобливо називали "німецьким Страбоном". Над нею він трудився близько двадцяти років, опрацьовуючи величезну кількість літературних джерел, ретельно збираючи відомості, в тому числі з усних розповідей. "Космографія" Мїонстера перевидавалася незліченну кількість разів як у німецькому оригіналі, так і в перекладах різними мовами, протягом тривалого часу вона правила за взірець і джерело компіляцій для праць такого типу в усій Європі, а також була широко вживаним посібником з географії для студентів, мандрівників, політиків тощо. За приблизними підрахунками, "Космографія" Мюнстера більше десяти разів виходила німецькою мовою, двічі латинською (1554 і 1559 рр.), тричі французькою (1552,1556, 1565 рр.), двічі італійською (1558 і 1575 рр.); крім того, 1554 року вона вийшла чеською мовою і 1558 - англійською. Історик географії Й. Левенберґ говорить, що в XVI ст. вона витримала 24 видання (880, с. 250). Словом, її роль у поширенні географічних знань у ренесансній Європі була дуже значною.

Окремі розділи в "Космографії" Мюнстера відведено Польщі, Литві з Самогітією, Русі та Московії. Всі вони йдуть під загальною шапкою "Сарматії", до якої Мюнстер ще включив Угорщину і Волощину, посилаючись у визначенні її меж на Птолемея: "Ці країни Птолемей разом називав Європейською Сарматією" (328, с. 1090). Цікаво, що Галичину він виключив з опису Польської держави і відніс її характеристику до розділу, присвяченого Русі, тобто Україні. Отже, Мюнстер теж дотримувався згадуваного ренесансно-гуманістичного принципу, пов'язаного з античною традицією, який вимагав дотримуватися в географічних описах не мінливих і минущих політичних кордонів, а "природного поділу країн" і розселення народів.

Основними джерелами опису "сарматських країн" Мюнстерові послужили: згадуваний вище розділ про Польщу і Литву з космографії Енея Сільвія, твір польського гуманіста, німця з походження, Деція "Про давніх поляків", твір литовця Антонія Віда (Vuied) про Литву, який до нас не дійшов, згадуваний трактат Джовіо про великого князя Московського Василія III і передусім "Трактат про дві Сарматії" Меховіти. Щодо опису Русі, тобто України, то він майже виключно засновується у Мюнстера на трактаті Меховіти. Звідси в його "Космографії" й тлумачення "Русі" і "Московії" як різних географічних і етноісторичних реальностей. Але слід зазначити, не лише Меховіта, а й інші джерела, якими користувався Мюнстер, наводили його на таке тлумачення. Особливо це стосується Деція, який, залишивши Русь у складі "європейської Сарматії", відніс Московію до "азіатської Сарматії" (491, с. 312).

Описуючи українські землі в основному за Меховітою, Мюнстер, як і Боемій, не зовсім продумано і вдало відбирав матеріал із його трактату; впадає у вічі, що він віддавав перевагу відомостям з "художнім домислом", які могли

вразити його читачів незвичайністю, екзотикою. До того ж у нього немало плутанини з ономастикою, на що спершу і вкажемо. Загальне визначення Русі в нього таке: "Русь, яку також називають Рутенією і Подолією, верхньою і нижньою Альбою, це частина Польського королівства, яку також називають Роксоланією, на сході межує з землею московитів і має їх за сусідів" (328, с. 1028). Поєднання ононімів "Рутенія" і "Роксоланія" пояснень не потребує, це були поширені в Західній Європі XV-XVII ст. латинські відповідники ононіму "Русь" (у межах тогочасної України). Інша річ - Подолія: у Меховіти це одна з областей південної Русі на кордоні зі степом; у Мюнстера ж вона перетворюється на синонімічну назву всієї Русі. Далі, Меховіта ніде не говорив, що Русь - частина Польського королівства, у відповідності з історичною дійсністю він розглядав її як основну частину Литовсько-Руської держави (нагадаю, що Польщу він взагалі виключив із "Європейської Сарматії"). Оскільки Мюнстер розрізняв Польське королівство й Велике князівство Литовське як дві держави, то слід думати, що в даному випадку його ввела в оману двозначність терміна "Русь" у польських джерелах, якими він користувався, зокрема, у тих же Меховіти й Деція, те, що у вузькому значенні слова вони називали Руссю також Галичину, тобто Руське воєводство в складі Польського королівства. Щодо останнього з Мюнстерових синонімів Русі, "верхньої і нижньої Альби", то на Заході в XVI ст. так іноді називали область по Дону і Азовському морю, яка, власне, лежала поза межами України.

Оскільки назву "Поділля" Мюнстер прийняв за один із синонімів Русі, то й опис цієї української землі, що ґрунтувався на відповідному фрагменті трактату Меховіти, наводиться у нього вже як характеристика Русі в цілому. Тут ідеться і про виняткову родючість ґрунту, який без обробки й посіву три роки підряд родить пшеницю, і про буйні трави, які за кілька днів закривають плуг, і про величезну кількість бджіл, і про ставки, в яких рибу не розводять, а вона сама плодиться "під дією неба", власне, за допомогою дощу, яким переносяться ікринки, і т.д. (там само, с. 1028-1029). Даючи таке змалювання України, в якому дійсність доповнена перебільшеннями й домислами, "німецький Страбон" йшов назустріч смакам своїх сучасників,

які начиталися й наслухалися розповідей про "заморські дивогляди" й особливо цінували подібні описи. Глухо згадується у Мюнстера про те, що "люди цієї країни ведуть великі війни з татарами..." за "сіль, яку в суху пору року збирають в місцевості під назвою Качібей" (там само, с. 1029). Слід думати, що це повідомлення Мюнстера з'явилося на підставі ще неясних чуток про козацькі війни з татарами, які вже приходили на Захід, залишаючись, можливо, з не менш неясними відомостями про чумацькі обози, що направлялися в Крим за сіллю, та про напади татар на ці своєрідні каравани українських степів. "Подільські відомості" про Україну доповнені у Мюнстера стислим описом Галичини і Львова, що в цілому має більш достовірний характер, хоч і тут не обійшлося без деяких помилкових тверджень. Зокрема, Львів перетворився у Мюнстера на центральне місто всієї Русі, - наслідок того, що німецький космограф не розібрався в тій двозначності терміна "Русь" у польських джерелах, про яку мовилось вище. "Центром Руської країни, - пише Мюнстер, - є Львівська область з містом Львовом (Lemberg), яке добре укріплене, має два замки, один на горі, а другий унизу; це головне місто Русі (точніше б було "Руського воєводства", Червоної Русі. - Д. Н.). На північ від нього розташовані округи Холм і Бельз. Це місто було так назване за ім'ям імператора Леона, - на честь перемоги, яку він здобув над мешканцями цього краю" (там само, с. 1029-1030). Як бачимо, князь Лев, син Данила Галицького, перетворився у Мюнстера на імператора, який підкорив населення краю. Далі Мюнстер повідомляє, що Львів - це великий торговий центр на сході Європи, "його відвідують багато купців, і християн, і турків", що це місто провадить торгівлю з Кафою, Константинополем і "Олександрією, що в Єгипті" (там само, с. 1030).

У другій половині XVI ст. описи України з'являються у французьких космографіях А. Піне, Ф. Бельфоре і А. Теве. Хоч хронологічно вони належать до наступного, останнього періоду західноєвропейської ренесансної україніки, але за змістом і характером ще цілком тяжіють до пам'яток її другого періоду, тобто першої половини й середини XVI ст. У першій з них, у космографії А. Піне, відомості про Русь, тобто про Україну, дуже скупі й найзагальніші, хоч вона й названа серед найважливіших країн Східної Європи, поряд з Польщею, Московією і Татарією (351, с. 6-7). Східний кордон Русі Піне визначає "великою рікою Дніпром"; але на карті Європи, вміщеній у праці ліонського космографа, під назвою "Русь" (Russie) значиться Галичина, на північ від неї - Волинь (Volhinia), на схід, до самого Дніпра - Поділля (Podolia), за яким уже ніяких позначень нема.

Нічого нового в опис українських земель не внесла і "Всесвітня космографія" французького вченого й письменника Ф. Бельфоре (139). Це, до речі, той Бельфоре, який у збірнику "Трагічні історії", у п'ятій його книзі (1576 р.), переповів саґу про данського принца Амлета, запозичену з середньовічної хроніки Саксона Граматика, і тим самим оживив середньовічний сюжет, що ліг в основу трагедії Шекспіра "Гамлет". Щодо розділу про Русь у його космографії, то це не що інше, як механічне перенесення відповідного розділу з французького видання космографії Мюнстера (329). У передмові до своєї "Всесвітньої космографії" Бельфоре заявив: "Мюнстер описав величезну кількість речей, гідних пам'яті, але й пропустив так багато дивовиж, що я зміг їхню кількість збільшити вдвічі, особливо тих, що стосуються нашої Франції" (139, I, Preface). Дотримуючись цього принципу, він лише доповнював текст Мюнстера, не вдаючись до його переосмислень і переробок. Доповнень він справді вніс багато - обсяг його космографії зріс майже вдвічі, однак розділу про Русь це майже не торкнулося; єдине доповнення в ньому - замітка про "грецьку релігію" русів і про Київську митрополію (там само, I, с. 1822).

З усім французьких видань цього типу, що з'явилися в XVI ст., найбільш цікава й оригінальна "Всесвітня космографія" Андре Теве. Насамперед Русь (тобто Україна) постає в ній у дещо іншому освітленні, ніж у Боемія, Мюнстера та інших космографів, оскільки Теве спирався переважно на Герберштайна, а не на Меховіту (хоч він, як видно з тексту його космографії, був обізнаний і з працями Меховіти, Деція, Кромера та інших польських авторів). Він, зокрема, слідом за Герберштайном вживає термін "Русь" і в широкому історичному значенні, включаючи до неї і Московію. Відомості про Україну в космографії А. Теве аналізуються у спеціальній розвідці М. П. Ковальського, особливо географічні й топографічні (561, с. 171-180), і я не буду на них зупинятися, зосередивши увагу на історико-літературному аспекті цієї пам'ятки.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   43


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал