Джерела формування та напрями використання прибутку банку



Сторінка6/13
Дата конвертації25.12.2016
Розмір1.51 Mb.
ТипРеферат
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13

В сучасних умовах управління пасивами і активами банку повинне забезпечувати:

а) розподіл економічного капіталу банківської установи під підтримку адекватної платоспроможності із врахуванням ринкових, балансових і інших ризиків;

б)  управління і моніторинг активами і пасивами банківської установи відповідно до поточних, довго - і середньострокових бізнес-планів банку ;

в) визначення інструкцій і політики з управління фондами банку та ризиком ліквідності . Визначення процедури антикризового управління під час кризи ліквідності (системної або близької до системної кризи);

г) управління ринковими ризиками банку, зазвичай процентним ризиком, ціновим і валютним ризиками;

д) встановлення лімітів по ризику ліквідності і ринковим ризикам;

е) контроль за операціями Казначейства;

ж) моніторинг результатів по всім вищезгаданих цілях і проведення управлінських заходів, які приводять структуру банківського балансу і позабалансових позицій у відповідність з його пріоритетами довгострокової політики банку та стратегічними цілями. 

Під час управління ризиками в ПАТ «Умовний банк» необхідно рекомендувати наступне:

- використання принципу зважених ризиків;

- систематичне здійснення аналізу фінансового стану клієнтів банківської установи;

- здійснення систематичного аналізу кредитоспроможності та платоспроможності банку;

- застосування принципу поділу ризиків;

- рефінансування кредитів;

- проведення політики диверсифікації (перерозподіл кредитів у дрібних сумах, що надані великій кількості клієнтів банку, при збереженні загального обсягу банківських операцій);

- страхування депозитів і кредитів;

- застосування застави;

- застосування реальних і персональних гарантій;

- хеджування валютних операцій;

- збільшення обсягів здійснюваних операцій (диверсифікація діяльності).

Для зниження рівня витрат в ПАТ «Умовний банк» пропонується [44]:

- зменшення розходів на створення банківських послуг. Зменшення ціни на пропоновані послуги – значний аргумент у конкурентній боротьбі, вагомий елемент створення іміджу банку, що значно забезпечує їй прихильність клієнтів. Зменшення цін на послуги може забезпечити банківській установі вищий, ніж у конкурентів прибуток за рахунок більшого обсягу їх пропозицій. Отже, особливого значення необхідно надавати зменшенню витрат при наданні послуг без погіршення їхньої якості;

- зменшення витрат на утримання апарату управління банку.

Для підвищення прибутковості пропонуються наступні заходи [44]:

- нарощування власних коштів банку, що сприятиме збільшенню ресурсної бази ПАТ «Умовний банк» і відповідно їхнього інвестиційного потенціалу; одна з передумов залучення іноземних інвестицій; забезпечить незалежність банківської установи і створить умови для виживання в період посиленої конкуренції з боку іноземних банків стимулюватиме інтеграційні процеси;

- раціональне та ефективне розміщення коштів ПАТ «Умовний банк» для забезпечення її фінансової стійкості. Виконання даної умови дозволить позбутися суперечностей між надійністю, ліквідністю та прибутковістю в банку;

- однин із резервів збільшення прибутку банку і раціонального його використання є фінансове планування. Чимало витрат несуть банки внаслідок незлагоджених дій різних управлінь між собою. Фінансовий план дає змогу спрогнозувати прибуток, доходи і витрати банку на рік. Хоча в умовах, що склалися в Україні, через інфляцію, нестабільність реальні дані можуть значно відрізнятися від запланованих, все таки пропорції залишаються практично незмінними. Банк повинен реально бачити цілі на поточний рік і перспективи свого розвитку;

- сформувати резервні фонди та достатні страхові резерви. Оскільки головна причина банкрутств банків — неповернення раніше виданих кредитів, формування цих фондів сприятиме зміцненню стабільності та надійності банку, а отже, і банківської системи України в цілому, зниженню можливих фінансових ризиків банків у кредитній діяльності. Створення таких резервів гарантуватиме покриття рахунків діяльності банку, що сприятиме підтримці його ліквідності на необхідному рівні;

- застосовувати такі інструменти в банківській діяльності, які дозволяють як планувати, так і одержувати додатковий прибуток. Мова йде про форвардні операції з валютою, опціони, ф'ючерси ті інші форми діяльності, що відповідають умовам ринкових відносин;

- покращення рівня професіоналізму – від майстерності, політики банка, грамотної побудови функціональних і управлінських структур;

- всебічно і систематично досліджувати кредитні ризики, приймати заходи щодо їх зниження. Також з цією метою необхідно створювати відділи управління кредитними ризиками.

Існує декілька способів захисту від кредитних ризиків [47]:

а) диверсифікація позик – це розподіл кредитного портфеля банку серед кола позичальників, котрі різняться один від одного як за умовами діяльності так і за характеристиками;

б) постійний контролінг банку за позичальником протягом всього строку користування позикою. У випадку виникнення ситуації, яка може привести до невиплати позики, прийняття попереджувальних заходів для захисту своїх інтересів;

в) лімітування – встановлення максимальних та допустимих розмірів наданих позик, що дозволяють обмежити ризик. Встановлення лімітів застосовується для визначення повноважень кредитних працівників, котрі відносяться до різноманітних рангів щодо обсягів наданих позик. Встановлення лімітів широко використовується у практиці як на рівні всієї банківської системи в цілому так і на окремого банку, як метод зменшення кредитного ризику. Національний банк України контролює дотримання нормативів кредитного ризику.

г) резервування – створення резерву в банку для відшкодування можливих витрат за кредитними операціями;

д) сек’юритизація активів – вбачає перетворення позичок, що надані банками на ліквідні цінні папери (векселі чи облігації), що обертаються на вторинному ринку цінних паперів. Під час процесу сек’юритизації приймають участь декілька сторін: компанія, що емітує цінні папери; гарант (страхова компанія); банківська установа, як ініціатор продажу пакету кредитів; інвестори (юридичні та фізичні особи), що купують на ринку цінні папери. Процес сек’юритизації розпочинається з того, що банківська установа, яка є ініціатором продажу кредитів, складає договір з компанією, яка на загальну суму сек’юритизованих кредитів емітує цінні папери. Перед тим як розміщувати пакету цінних паперів на ринку, емітент (компанія) повинна отримати підтримку гаранта, що виконує функцію страхування емітованих цінних паперів. Таким чином цінні папери розміщуються на ринку, отримані від їхнього продажу грошові кошти надходять до компанії та гаранта – емітента, які в свою чергу передають їх банківській установі – ініціатору. Отже, банківська установа отримує грошові кошти на загальну суму об’єднаних сек’юритизованих кредитів. При цьому банківська установа продовжує обслуговувати дані кредити (що стають позабалансовими зобов’язаннями банківської установи), тобто проводити розрахунки з позичальниками, отримувати процентні платежі та кошти від погашення основної суми боргового зобов’язання. Грошові потоки, що отримує банківська установа направляються емітенту цінних паперів, котрий, у свою чергу, переводить їх інвесторам, тобто виплачує дохід за цінними паперами. Таким чином, потік грошових коштів надходити до інвестора, від тоді коли позичальники сплачують проценти банку та основну суму боргу. Коли кредит сек’юритизовано, ( перетворено в пакет цінних паперів, власність на на них та відповідні потоки грошових надходжень переходять до інвестора. Яскравий приклад сек’юритизованих активів це автомобільні позички, іпотечні кредити, кредити на придбання обладнання. Процес сек’юритизації дозволяє банківській установі здійснити трансферт кредитних ризиків (передача ризиків іншим учасникам ринку). Інвестори зазнають збитків у разі неповернення кредитів.

3.2 Оптимізація процесу використання прибутку шляхом оцінки його якості у ПАТ «Умовний банк»

Варто зазначити, що в умовах розвитку української ринкової економіки прибуток є головним спонукальним мотивом для здійснення будь-якої підприємницької діяльності, так як прибуток забезпечує зростання добробуту працівників та власників підприємства через дохід на вкладений капітал. Також слід відмітити, що за високого рівня конкуренції просте отримання банківськими установами прибутку певної (максимальної) величини вже недостатньо. Для банку на першочерговому етапі формування прибутку необхідно здійснювати оцінку якості прибутку.

Над цими питаннями працювали такі вчені, як Хістєва О.В. та Бланк І.А., .Бутинець Ф.Ф., Баканов М.І., Мелет’єва В.В., Зінченко О.А. та інші. Так, Баканов М.І. і Мелет’єва В.В. пропонують оцінку якості прибутку здійснювати шляхом дослідження стабільного (досягнутого) рівня прибутку, а також ступеню використання господарських резервів для його здобутку.

На думку Бутинця Ф.Ф., оцінка якості прибутку має базуватися на вивченні комплексу показників таких, як: достовірність, реальність звітності, частота зміни облікової політики та її вплив на формування фінансових результатів, стабільність основних складових фінансового результату, діловий імідж тощо.

Зінченко О.А., Турило А.М. розробили систему показників і критеріїв, що характеризують якість прибутку банку на стадії його формування та використання.

Мних Є.В. пропонує при оцінці якості прибутку використовувати методи експертних оцінок; досліджувати стабільність пайової участі факторів у формуванні прибутку та стійкості динаміки зростання підприємства.

Негашев Є.В. вважає, що оцінка якості прибутку має базуватися на визначенні співвідношень між різними показниками прибутку (частки валового прибутку у загальній величині прибутку від звичайної діяльності).

Подлужна Н.А. відмічає, що оцінку якості прибутку слід здійснювати, враховуючи прибуток від операційної діяльності в загальному фінансовому результаті підприємства тощо. Останній із напрямів оцінювання якості прибутку привертає увагу простотою та можливістю використання оприлюдненої інформації.

Бланк І.А. акцентує увагу на актуальності категорії «якість прибутку» та розглядає її під час визначення основних результатів діяльності і формування завдань банківської установи [14,47]. Хістєва О. В. надає кількісну оцінку якості прибутку із врахуванням фінансових коефіцієнтів та підходів.

В праці Бланка І.А. зазначається, що якість прибутку – це узагальнена характеристика структури джерел формування прибутку [14]. Якість прибутку є абстрактною величиною, оскільки вона визначається не через конкретні властивості, як для будь-якого виду матеріального товару, а через опосередковані ознаки. Такими опосередкованими ознаками можуть бути перманентні зміни в діяльності банку, які позитивно чи негативно впливають на рівень його розвитку під дією внутрішніх та зовнішніх факторів.

Стратегія управління якістю прибутку є важливим елементом фінансової стратегії, яка базується на процесах інноватизації, враховує зміни в зовнішньому і внутрішньому середовищах і є основним напрямком зростання економічної ефективності банку. Дана стратегія дозволяє забезпечити підвищення нових інвестиційних ресурсів, а також загального рівня економічної безпеки.

Стратегія мінімаксимізації прибутку (стабільний прибуток) передбачає максимізацію мінімуму доходів, що очікуються, поряд з мінімізацією максимуму збитків та при зважанні на дії конкурентів. Прихильниками цієї стратегії можна назвати закордонних авторів –Томпсона А., Стрикленда А., Каплана Р., Нортона Д. та інших.

Варто зазначити, категорія «якість прибутку» охоплює не тільки етапи формування прибутку, а також етап розподілу та його використання, оскільки характеризує фінансовий, інвестиційний та операційний прибутки. Щоб визначити якість прибутку необхідно розробити відповідні критеріальні ознаки. Також потрібно враховувати, що поняття «низька» і «висока» якість також стосуються інвестиційного, фінансового, і загального прибутку.

Ґрунтуючись на визначенні прибутку, як перевищенні доходів над витратами, які здійснені для отримання цих доходів, можна стверджувати, що у сучасних умовах категорія “прибуток” є загальноекономічною категорією, яка характеризує якість прибутку підприємства у сукупності абсолютних показників: доходи (за його видами), додана вартість, прибуток (у групуванні за різними ознаками), чистий грошовий потік тощо.

Виходячи з того, що прибуток виражає абсолютний ефект діяльності підприємства без урахування використаних ресурсів, тому його слід доповнювати відносним показником – рентабельністю. Для розрахунку показника рентабельності у чисельнику формули використовуються практично всі показники прибутку, а в знаменнику – витрати, активи, капітал, вартість основних фондів і оборотних коштів, обсяг реалізації та інші.

Мета оцінювання якості прибутку – визначення оптимального процесу формування та розподіл прибутку банківської установи і на цій основі забезпечити [15]:

- інноватизацію в банку;

- стратегічну і поточну конкурентоспроможність банку;

- раціоналізацію джерел фінансування розвитку виробництва в банківській установі;

Якісний розподіл прибутку вбачає оптимальне співвідношення використання прибутку на споживання та його реінвестування [16]. З позиції якісної оцінки таке визначення категорії «якості прибутку» свідчить, про те що чим краща система його управління та організації і вищий рівень іноватизації, тим вищою буде якість прибутку за інших однакових умов.

Для проведення оцінки якості прибутку використовуються два різних але взаємодоповнюючих і необхідних методів вимірювання цієї категорії:

- методу оцінки якості прибутку відносно реального розвитку банківської установи (в показниках планового або фактичного прибутку);

- методу оцінки якості прибутку щодо потенційних можливостей розвитку банку (метод базується на основі розрахунку нормативного прибутку банківської установи).

Для комплексної оцінки якості прибутку, крім абсолютних та відносних показників, слід використовувати так звані доповнюючи показники, мається на увазі – показники ліквідності та платоспроможності, що вказують на головні ознаки виживання чи ліквідації діяльності. Перші сигнали про небезпеку та ризики дають показники рентабельності, а при їх наростанні – показники ліквідності. Для збиткових банків пропонується використовувати показник доходу від реалізації продукції. Підприємства з мінімальним рівнем прибутку, на нашу думку, орієнтиром мають обирати показник чистого прибутку. Орієнтація підприємств на рентабельність власного капіталу та активів доцільна при достатньому рівні прибутку.

Концептуальні підходи до оцінки якості прибутку банку дозволяють більш повно і ґрунтовно визначити його якісні складові, що сприятиме розробці та реалізації високоефективної конкурентоспроможної загальної стратегії розвитку банку

Послідовно розглянемо дані методи.

Якість розвитку банківської установи визначається і формується з метою трансформування в кінцевому підсумку в основні економічні результати діяльності, зокрема в прибуток та його якість, розглянутий в таблиці 3.1.

Головні вимоги щодо прибутку банку з позиції якості це забезпечення на основі найбільш максимального рівня якісного стану банківської установи при мінімальних витратах необхідного розміру прибутку. Методологія кількісного оцінювання банківського прибутку полягає в ракурсі визначення співвідношення прибутку і витрат. [14].

Розраховується приріст рентабельності банківської установи для двох суміжних періодів:


(3.1)

де ∆ - приріст рентабельності банку у періоді t;



, – рентабельність відповідно для періодів t та (t-1);

, – величина прибутку відповідно для періодів t та (t-1).

, – величина витрат відповідно для періодів t та (t-1).
Перетворення в формулі (3.1) дає змогу отримати два споріднених показника якості прибутку:
(3.2)
(3.3)
, (3.4)

де – коефіцієнт економічної ефективності для базисного періоду діяльності

банку (у формулі 3.2 за базовий період прийнято період (t-1));

- показник якості прибутку банку в t-ому періоді його діяльності;

– умовна величина прибутку банку в періоді t.
Показник якості прибутку, що розраховується за формулою (3.3) ґрунтується на оцінці зростання ефективності банківської установи, а показник, що обчислюється за формулою (3.4) в основі має порівняння двох величин прибутку, що визначені для одного і того ж періоду часу (t) діяльності банку, але за різними критеріями [14].

У формулі (3.4) величина (× ) описує прибуток, який банківська установа могла б отримати в періоді t при витратах за умов збереження в періоді рівня якісного розвитку попереднього (базового) періоду (t-1), отже за умови збереження в періоді t досягнутої в попередньому періоді рівня економічної ефективності. Отже величина такого прибутку у формулі (3.4) визначається як умовна .

Якість розвитку банківської установи в попередньому періоді (t-1), інтегрована сукупність всіх видів змін в ньому, перетворилася у підсумку в показник . У періоді (t) дані зміни можуть бути інакшими за своєю силою впливу та видами, проте у сукупності своїй забезпечити або повторення значення показника у періоді (t-1), або відмінне його значення. Дана методологічно особливість, що відображає всі змінні. Які мають місце в банку, в його головних економічних показниках дає змогу порівнювати різні періоди розвитку банківської установи за рівнем їх якості, що тим самим дозволяє вимірювати якість її прибутку. Через те різниця двох значень прибутку () у формулі (3.4) дозволяє визначити рівень якості прибутку банку.

Таблиця 3.1 – Кількісний метод оцінки якості прибутку ПАТ «Умовний банк»






Умовні позначення

2012 р.

2013 р.

Прибуток

П

45962,00

408502,00

Витрати

В

959902,00

1494115,00

Коефіцієнт загального рівня рентабельності

R

0,04

0,27

Приріст рентабельності банку у періоді

∆R

0,23

Показник якості прибутку банку в 2013 році



336960,83

Коефіцієнт економічної ефективності для 2013 року



0,0479

Умовна величина прибутку банку в 2013



71541,17


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал