«Діяльність вчителя щодо створення ситуації успіху в навчально-виховному процесі»



Скачати 285.06 Kb.
Дата конвертації13.12.2016
Розмір285.06 Kb.
«Діяльність вчителя щодо створення ситуації успіху в навчально-виховному процесі»

Дати дітям радість праці, радість успіху у навчанні, збудити в їхніх серцях почуття гордості, власної гідності – це перша заповідь виховання.

У нас не повинно бути нещасливих учнів, душу яких гнітить думка, що вони ні на що не здібні. Успіх у навчанні – єдине джерело внутрішніх сил дитини, які породжують енергію для переборення труднощів, бажання вчитися”.

Дати дітям радість праці, радість успіху в навчанні, збудити в їхніх серцях

почуття гордості, власної гордості — це перша заповідь вихователя.

В. О. Сухомлинський
Народження педагогічної технології "Створення ситуації успіху" було зумовлено самим життям. У своїй педагогічній діяльності А. С. Макаренко розробляв ідею "завтрашньої радості", а В. О. Сухомлинський розвинув цей прийом у створеній ним "Школі радості". Результати діяльності цих педагогів підводять нас до усвідомлення можливостей упровадження у навчально-виховний процес такої педагогічної технології, яка була б націлена саме на те, як викликати у дітей почуття радощів, забезпечити успіх у навчанні.

Проте філософія сучасного виховання і навчання занадто багато місця приділяє невдачі дитини, учня, як такій, що межує з педагогікою насилля, і тому істотно ускладнює процес утворення та зберігання оптимістичних рис, позитивної «Я-концепції» особистості, більше того, сприяє виникненню дитячого песимізму.

Подоланню такого негативного становища в освітньому середовищі сприятиме використання в навчально-виховному процесі педагогіки успіху, яка спрямована на створення умов для успіху та розвитку особистості учня, надання можливості кожному вихованцеві відчути радість досягнення успіху, усвідомити свої здібності та віру у власні сили.

За останні роки словосполучення «ситуація успіху» стало для педагогів звичним. Ніхто не заперечує, що саме позитивні емоції можуть стати для дитини одним з найважливіших стимулів у навчанні. Але при цьому іноді забувають про те, що в педагогів не існує єдиного рецепта чи правила щодо того, як саме створювати ситуацію успіху. Бо робити це слід на основі індивідуального підходу, зважено, з урахуванням багатьох чинників.

Учні прощають багато чого, але не вибачають байдужості. За відгуками дітей, найкращі їхні вчителі вели уроки так, що здавалося , ніби весь урок вони зайняті саме тобою. Як цього досягти? Іноді це «Іскра Божа», а частіше - майстерність, доведена до мистецтва.

Передусім необхідно зрозуміти психолого-педагогічний механізм ситуації успіху. Слід зрозуміти почуття «успіх» та «ситуацію успіху».

У словнику російської мови Ожегова слово «успіх» розглядається в трьох значеннях: як удача в досягненні чого-небудь; як суспільне визнання і як гарні результати в роботі, навчанні.

Успішність є соціальною якістю, саме тому важлива особистісна якість — соціальний оптимізм. Успіх усвідомлюється дитиною в процесі придбання соціального досвіду й досягається нею за рахунок докладених зусиль і старань. Досягнення успіху в будь-якій діяльності завжди сприяє самоствердженню особистості, появі віри в себе, у свої можливості, в ефективне становлення в соціумі.

Отже, головний зміст діяльності педагога полягає в тому, щоб кожний учень був успішний, це сприяє розвитку впевненості учня в собі, підвищенню самооцінки, розвитку почуття власної значимості.

Основним механізмом у розв’язанні цього завдання стає ситуація успіху. На думку А. С . Бєлкіна, ситуація — це сполучення умов, які забезпечують успіх, а сам успіх — результат подібної ситуації.



Ситуація успіху — це цілеспрямований, спеціально організований комплекс умов, що дозволяє учневі досягти значних результатів у діяльності, які супроводжуються позитивними емоційними, психологічними переживаннями.

Переживаючи ситуацію успіху, учень набуває почуття власної гідності, успіх приводить його до усвідомлення власної компетентності.

Ситуація — це те, що здатний організувати педагог. Переживання радості, успіху — явища, що викликають почуття самодостатності, психологічної комфортності, емоційної стабільності.

У цілому, успіх — поняття неоднозначне, складне, має різне трактування. Із соціально-психологічної точки зору, оптимальне співвідношення між очікуваннями оточуючих, особистості й результатами її діяльності. Людина чекає певних вчинків, які задовольняють її надії (побоювання), і цього ж чекають від неї. У тих випадках, коли очікування особистості збігаються або перевершують очікування оточуючих, найбільш значимих для особистості, можна говорити про успіх. Може змінюватися те коло людей, думку яких цінує особистість, але суть успіху не міняється.

Із психологічної точки зору успіх, це переживання стану радості, задоволення від того, що результат, до якого особистість прагнула, або збігся з рівнем домагань (очікувань, надій), або перевершив їх. На базі цього стану формуються нові, більш сильні мотиви діяльності, змінюються рівні самооцінки, самоповаги. У тому випадку, коли успіх є стійким, постійним, може початися свого роду реакція, що вивільняє величезні, приховані до певного часу можливості особистості.

З педагогічної точки зору ситуація успіху, це цілеспрямоване, організоване поєднання умов, при яких створюється можливість досягти значних результатів у діяльності як окремо взятої особистості, так і колективу в цілому.

Навіть разове переживання успіху може докорінно змінити стан учня, ритм і стиль його життєдіяльності, взаємин із оточуючими. Безумовно, велика увага при цьому приділяється етичній, моральній стороні успіху (своїм успіхом я зобов’язаний оточуючим, мій успіх — це результат завзятої праці, мій успіх не є перешкодою для інших учнів тощо). У педагогічному сенсі успіх може бути результатом продуманої, підготовленої тактики викладача.

Успіх — категорія не абстрактна. Радість успіху молодшого учня відрізняється від радості підлітка. Молодший учень не стільки усвідомлює успіх, скільки переживає. Підліток і усвідомлює, і переживає, але не завжди може докопатися до його джерел, не завжди адекватно оцінює його. Старший учень, як і дорослий, підходить до свого успіху або невдачі аналітично, шукає їхній корінь, намагається прогнозувати свої можливості.

В основі очікування успіху — прагнення заслужити схвалення; прагнення затвердити своє «Я», свою позицію, зробити заявку на майбутнє. Таким чином, щоб відбувся успіх, необхідно створити оптимальне співвідношення між очікуваннями оточуючих, особистості й результатами її діяльності.

У цьому випадку ситуація успіху є своєрідним «пусковим механізмом» подальшого розвитку особистості учня. Якщо учень не має успіху в різних видах діяльності, у спілкуванні з однолітками, у дозволі соціальних конфліктів або в подоланні невдач, то в нього можуть виникнути проблеми входження в доросле життя. Отже, необхідною умовою розвитку особистості, її захищеності, психологічного комфорту є формування згуртованого та дружного шкільного колективу, створення доброзичливої атмосфери в класі.

У цілому, у навчальному закладі можна та потрібно створити умови для розвитку та формування потреб і здатностей кожного учня, що дозволяє зробити більш успішну, результативну й ефективну діяльність, що є значимим для учня та педагога. Крім того, самореалізація особистості педагога є умовою для самореалізації особистості учня, і, навпаки, успішний особистісний ріст учня — стимул для розвитку особистості педагога.

Створення ситуації успіху — одна з умов гуманізації навчально-виховного процесу. Утім, вона буде результативна за умови співробітництва між викладачами й учнями. І тільки в тому випадку, якщо учні будуть випробовувати успіх у пізнанні навколишньої дійсності.

Розглянемо ці умови. У процесі навчальної діяльності положення педагога й учня далеко не рівнозначні. Педагог пов’язаний з учнями цілою системою формальних і неформальних зв’язків, за характер яких він несе відповідальність перед суспільством, перед родиною учня, перед учнем і перед своєю совістю. Потрібно частіше розмовляти з учнем, вибираючи для цього теми цікаві для нього, побажання, потреби, щоб допомогти йому успішно пройти складний шлях особистісного самовизначення. Педагог повинен прагнути бути відвертим і відкритим, намагатися вселити сили в учня, тобто викладач і учень повинні перебувати в рівноправних позиціях: відвертість учителя повинна бути спрямована до учня як до людини. Педагог повинен бачити особистість, визнавати її неповторність, незамінність, поважати думки, почуття учнів, право на свободу вибору.

Цим він визнає їхню рівність, їхнє право на співробітництво, в яких би офіційних відносинах вони не складалися. Іншими словами, рівність — завжди співробітництво, але не будь-яке співробітництво — рівність. Співробітництво — це взаємоповага особистостей, готовність допомагати самореалізації їхніх можливостей, оптимальна віра в майбутнє.

Співробітництво не можна розглядати тільки як спільну діяльність або добре налагоджену взаємодію. Весь зміст співробітництва в тій радості, що воно дає. Радість і її очікування повинні пронизувати все життя та діяльність учня. Очікування радості — джерело його руху вперед. Немає очікування — немає й творчої особистості. Радість сама по собі не виникає, її пальне — успіх. Обов’язковий і неодмінний успіх, що окриляє людину.

Таким чином, співробітництво є необхідною умовою для особистісного самовизначення учнів. Воно сприяє відкриттю перед учнями перспективи їхнього росту, допомагає домагатися радості успіху, а також реалізувати одне з головних завдань навчально-виховного процесу — допомогти усвідомити свої можливості та повірити в себе.

Співробітництво педагога й учнів, засноване на любові до останніх, прийняття їх як особистостей, припускає створення в навчальному процесі ситуацій переживання успіху.

Надійним шляхом створення ситуацій успіху є диференційований підхід до визначення змісту діяльності й характеру допомоги учню при її здійсненні. Природними в цьому випадку повинні бути й словесні, заохочення, що підбадьорюють учня, викликають у нього впевненість у своїх силах, прагнення відповідати оцінці вчителя.

Велике значення в створенні ситуацій успіху також має загальна морально-психологічна атмосфера виконання тих чи інших завдань, оскільки це значною мірою знімає почуття непевності, остраху взятися за виконання складних завдань.

Таким чином, організація співробітництва між педагогом і учнями, створення відносин довіри та взаєморозуміння, переживання радості й успіху гуманізують процес навчання, формуючи в його учасників упевненість у собі та повагу. Тільки співробітництво дозволить педагогу орієнтуватися на успіх учня, і створювати спеціальні ситуації, що сприяють переживанню ним емоційного підйому.

У цілому, головний зміст діяльності педагога полягає в тому, щоб створити кожному вихованцеві ситуацію успіху. Завдання вчителя полягає в тому, щоб дати кожному зі своїх вихованців можливість пережити радість досягнення, усвідомити свої можливості, повірити в себе.

Ситуація успіху — це суб'єктивний психологічний стан задоволення результатом фізичного або морального напруження виконавця справи, творця явища. Вона досягається тоді, коли дитина сама визначає цей результат як успіх. Успішність теж тлумачиться як успіх, однак він є зовнішнім, бо оцінюється іншими. Усвідомлення ситуації успіху учнем, розуміння її значимості виникає після подолання психологічних бар'єрів страху бути не таким як усі, труднощів незнання, невміння тощо.

Використання ситуації успіху має сприяти підвищенню робочого тонусу, збільшенню продуктивності навчальної роботи, а також допомогти учням усвідомити себе повноцінною особистістю і, відповідно, забезпечити успіх у навчанні.

Успіх, якщо його переживає дитина неодноразово, відкриває період визволення прихованих можливостей особистості, перетворення та реалізації духовних сил.

Отже, головний зміст діяльності педагога полягає в тому, щоб кожен учень був успішний, це сприяє розвитку впевненості учня в собі, підвищенню самооцінки, розвитку почуття власної значимості.



Завдання педагога — допомогти особистості дитини зрости в успіху, дати відчути радість від здолання труднощів, переконати, що задарма в житті нічого не дається, скрізь необхідно докласти зусиль. І успіх буде еквівалентним витраченим зусиллям.

Умови запровадження ідеї:

  • позитивний настрій для навчання;

  • відчуття себе рівним серед рівних;

  • усвідомлення особистісної цінності;

  • можливість вільно висловлювати свою думку і вислуховувати інших.

Педагогічна технологія "Створення ситуації успіху" допомагає долати труднощі, включає створення різноманітних видів радості, використання прийомів, за допомогою яких розгортається робота з різними категоріями учнів.

У цій педагогічній технології всі учні умовно поділяються на групи:

"Надійні"— це школярі, які мають добрі здібності, працюють самостійно, сумлінно ставляться до своїх обов'язків, самостійні, упевнені в собі. У класі такі діти почуваються спокійно, упевнено, захищено. Основа їх надійності — у постійному відчутті радості, що відбулася як результат усвідомлення ними своєї значущості в шкільному житті. Та хоча радість їх у чомусь буденна, проте постійна та глибока. Такі учні користуються авторитетом у класі та серед учителів. У роботі з ними потрібна спеціальна методика.

"Упевнені в собі"— здібності таких учнів можуть бути і вищими, ніж у "надійних", однак система їх роботи не настільки налагоджена. Періоди успіху, злету змінюються розслабленням, спадом. Діти дуже емоційно реагують і на досягнення, і на невдачі. У класі викликають симпатію, однак вадами таких учнів, крім можливих збоїв у роботі, є швидке звикання до успіху, переростання впевненості в самовпевненість.

"Невпевнені"— це загалом успішні школярі, пізнавальні інтереси яких пов'язані, зазвичай, з навчанням. Вони більш-менш відповідально ставляться до справи. Головна розпізнавальна риса їх — невпевненість у своїх силах. Причини цього можуть бути різні: занижена самооцінка, нестійкий настрій, складна психологічна атмосфера в сім'ї, епізодичні невдачі тощо. Найбільш хворобливо такі діти реагують на несправедливість учителів, на необ'єктивність оцінювання. Вибір прийомів роботи вчителя з учнем цієї категорії залежить і від особистості учня, і від рівня взаємин з учителем, і від конкретної ситуації.

Категорія учнів "Зневірені"— це переважно діти, які мають непогану підготовку, здібності. Однак після відчутної колись радості сподівань, що здійснилися, з різних причин втратили її. Причини відчаю можуть бути різноманітні. Серія невдач, нетактовність педагога, ситуація в родині, у якій спочатку дитина займала місце загального улюбленця, а потім потрапила в ситуацію "Попелюшки".



Навчання за технологією передбачає три етапи:

Перший — «Діагностика інтелектуального фонду колективу». Його мета — виявлення школяра з групи невпевнених (недостатній рівень інтелектуального розвитку, трохи лінивий до навчання, але доброзичливий і покладистий).

Другий — «Вибір інтелектуального спонсора». Мета — виявлення школяра, який із задоволенням буде ділитися своїми знаннями з іншими (високий рівень інтелектуального розвитку, упевнений у своїх силах, активний і відповідальний).

Третій — «Фіксація результату і його оцінювання». Мета — створити умови для самовираження та самоствердження учнів, заохотити до такого виду діяльності інших.

Прогнозовані результати: створення сприятливих психолого-педагогічних умов для саморозвитку та самореалізації особистості школяра.

Надія на успіх живе в кожній людині. Але, на жаль, не кожна надія здійснюється, тому що успіх гарантований лише для тих, хто докладає до його здійснення власні зусилля. Шляхи створення ситуації успіху різні, вони залежать від груп школярів, з якими працює вчитель. Допоможуть вести роботу у цьому напрямку, наблизити успіх до кожної дитини наступні прийоми:



Несподівана радість — це почуття задоволення від того, що результати діяльності учня перевершили його очікування. З педагогічної точки зору, як вважає А. Бєлкін, несподівана радість — це результат продуманої, підготовленої діяльності вчителя. Педагог має усвідомлювати свою причетність до успіху, осмислювати творчий початок у своїй діяльності, повинен бути переконаний у правильності застосовуваних методів. Важко говорити про якісь спеціальні прийоми створення несподіваної радості, але дещо спільне все-таки є. Можна виявити певні закономірності, розробити своєрідні алгоритм педагогічних дій. Розглянемо деякі прийоми несподіваної радості.

Прийом «Сходинки». Мова йде про ситуації, коли вчитель веде учня поступально нагору, піднімаючись із ним щаблями знань, психологічного самовизначення, знаходження віри в себе й оточуючих.

Алгоритм цього прийому включає в себе таке:

1. Психологічна атака. Суть полягає в тому, щоб переломити стан психологічної напруги, створити умови для входження в емоційний контакт.

2. Емоційне блокування. Суть полягає в тому, щоб локалізувати, заблокувати стан образи, розчарування, втрати віри у свої сили. Найголовніше — допомогти учневі переосмислити свій неуспіх, знайти його причину з позиції «неуспіх — випадковий, успіх — закономірний». Важливо переорієнтувати учня з песимістичної оцінки подій на оптимістичну.

3. Вибір головного напрямку. Необхідно встановити не тільки причину психологічної напруги особистості, але й визначити шляхи її нейтралізації.

4. Вибір різних можливостей. Необхідно створити умови, за яких учень, для якого створюється ситуація успіху, мав би приблизно рівні можливості виявити себе в порівнянні з однокласниками.

5. Н есподіване порівняння. Може спрацювати один раз.

6. Стабілізація. Суть полягає в тому, що приємна для окремого учня загальна реакція подиву, не виявилася єдиною, щоб несподівана радість трансформувалася в справжню.

У педагогічному алгоритмі цінність полягає не тільки в дотриманні послідовності всіх операцій, але й у постійному підтвердженні її сумніву та прагненні порушити сформований порядок, шукати нові шляхи, нове поєднання дій.



Прийом «Даю шанс». Підготовлені педагогічні ситуації, під час яких учень одержує можливість зненацька розкрити для самого себе власні можливості. Подібні ситуації педагог може й не готувати спеціально, але його виховний хист виявиться в тому, що він цей момент не впустить, правильно його оцінить, зуміє його матеріалізувати.

Прийом «Сповідь». Цей прийом можна застосовувати в тих випадках, коли є надія, що щире звернення педагогів до кращих почуттів учнів отримає розуміння, відповідний відгук. Як його застосовувати — справа техніки досвіду, інтуїції та культури педагога. Тут треба все точно прорахувати, правильно спрогнозувати можливі реакції.

А чи повинен вчитель відчувати несподівану радість?

Він, звичайно, може радіти разом з учнем його досягненням, але добре знає, що ці досягнення були їм запрограмовані. Але можливо, що й для вчителя радість його вихованця може виявитися несподіваною, якщо він не припускав його прихованих можливостей, зльоту думок. Радість учителя може бути несподіваною, якщо він переконався, що результати учня виявилися вище очікуваних завдяки його моральній підтримці або застосуванню нових, не випробуваних дотепер методів, створенню нової психологічної ситуації.

Прийом «Пливи за нами». Його суть полягає в тому, щоб розбудити дрімаючу думку учня, дати йому можливість знайти радість визнання в собі інтелектуальних сил. Реакція оточуючих буде служити для нього одночасно й сигналом пробудження, і стимулом пізнання, і результатом зусиль.

Алгоритм цього прийому

1. Д іагностика інтелектуального тла. Пробудження розуму, коли учневі хочеться наздогнати більш успішних однокласників.

2. Вибір інтелектуального спонсора. Простіше прикріпити сильного учня. Для цього потрібні спонукальні мотиви, взаємний інтерес. Найбільш ефективний шлях — залучити до інтелектуального спонсорства старшокласника. Це дає багато переваг. Тут і реалізація почуттів «старшого», і усвідомлення власного інтелектуального «Я». Водночас слабкому учневі приємно приймати допомогу старшого, відчувати його увагу. Він не відчуває свою принизливу слабкість перед однокласниками, у нього є аванс довіри до можливостей свого

спонсора.

3. Фіксація результату та його оцінка. Необхідно, щоб добра справа не залишилася поза полем зору дитячого колективу, одержала б його підтримку і, найголовніше,— бажання повторити, розвивати його.

Прийом «Емоційний сплеск». Головна роль у ньому відведена викладачеві. Слова його — безумовно, експромт, натхнення, справжній емоційний сплеск його щирого прагнення допомогти учневі, створити ситуацію успіху. Колосальний інтелектуальний потенціал прихований у кожному учневі, якщо знайти спосіб запалити цей заряд,

визволити його енергію, перетворити в ланцюгову реакцію, де просякнуте гарячим почуттям слово вчителя

породжує зусилля, зусилля народжують думку, а думка розщеплюється на знання й відповідне почуття вдячності. В остаточному підсумку формується віра в себе, віра в успіх.

Прийом «Зараження». У педагогіці зараження може бути дуже ефективним засобом оздоровлення атмосфери колективу, джерелом успіху й загальної радості. Педагогічне зараження ґрунтується на точному розрахунку, у якому головне — вибір гносіоносія, тобто потужного джерела інтелектуального зараження. «Заразити» колектив

інтелектуальною радістю можна в тому випадку, якщо успіх окремого учня стане стимулом для успіху інших, переросте в успіх багатьох, а усвідомлення цього успіху викличе радість усіх.



Алгоритм «зараження»

1. Позитивна єдність емоційного й інтелектуального тла колективу.

2. Вибір гносіоносія.

3. Створення ситуації змагальності та педагогічно доцільного суперництва.

4. Вибір адекватних стимулів змагання «зараження» Механізм «зараження» побудований на передачі настрою від однієї мікрогрупи до іншої. Роль гносіоносія полягає в матеріалізації цих настроїв, у їхньому оформленні. У результаті підвищується інтелектуальне тло колективу, виявляється феномен співпереживання. Зростає самоповага колективу в цілому. Саме в цьому феномені й полягає глибокий сенс загальної радості.

Загальна радість не є однорідним цілим, вона завжди відбиває суму успіхів декількох мікрогруп учнів. Її усвідомлення, переживання визначається роллю цих мікрогруп. Головне в тому, щоб у досягненнях учня оточуючі бачили результати своєї праці, а сам учень розумів, що його радість — це радість підтримки, радість стану «свого серед своїх». Існує багато мотивів внутрішнього стимулу до діяльності, що відбиває потреби особистості. Усе це важливо враховувати, використовувати, розвивати. Але немає більше цінних мотивів для навчання, ніж інтелектуальні, в основі яких лежить потреба пізнавати світ, коли важливий не стільки результат, скільки процес пізнання. Вирощування пізнавального інтересу є предметом турботи педагога, що формує радість пізнання.



Прийом «Еврика». Суть його полягає в тому, щоб створити умови, при яких учень, виконуючи навчальне завдання, зненацька для себе дійшов висновку, що розкриває невідомі для нього раніше можливості. Він повинен одержати цікавий результат для відкриття перспективи пізнання. Заслуга вчителя полягатиме в тому, щоб не тільки помітити це особисте «відкриття», але й усіляко підтримати учня, поставити перед ним нові, більш серйозні завдання, надихнути його на їхнє розв’язання. Потрібно пам’ятати, що:

  • успіх відкриття треба довго та терпляче готувати, відкриваючи учневі можливі зв’язки, те, що він досягнув, і те, що йому поки досягти не вдається;

  • учня варто постійно переконувати, що він може досягти недосяжного, що в нього вистачить сил, розуму. Потрібні підтримка й установка на завтрашню радість;

  • учень повинен бути впевнений, що успіхом зобов’язаний передусім самому собі.

Прийом «Лінія обрію». Один раз відкривши для себе смак пошуку, занурення в світ невідомого, учень може потім постійно прагнути до пошуку, незважаючи на труднощі, невдачі. У нього буде формуватися шанобливе відношення до можливостей людського розуму. Підкреслимо, що учень одержує радість не від «п’ятірок», а від процессу пошуку!

Прийом "Невтручання" — максимальне надання самостійності у вирішенні проблеми.

"Холодний душ" — учителю не слід поспішати з поліпшенням оцінок, він не тільки не "поливає бальзамом" зачеплене самолюбство, але й трохи "підсипає солі" (за А.С.Макаренком).

"Анонсування" — спершу треба обговорити з учнем, що йому потрібно буде зробити, провести мовби репетицію майбутньої події. "Невпевненим" така попередня підготовка створить психологічну установку на можливий успіх, дасть упевненість у своїх власних силах.

"Гидке каченя" — прийом для "зневірених" учнів. Важливо вчасно побачити їхні позитивні якості, створити всі можливі умови для тих, кому так необхідно, щоб хтось повірив у них, допоміг удосконалитися.

Сенс прийому "Емоційне заохочення" у тому, щоб вселити в дитину віру в себе, похвалити за будь-що, навіть незначне; усмішкою, поглядом дати зрозуміти учню, що серце, душа вчителя розкриті для нього.



"Сходинки до успіху" — крок за кроком підніматися разом з учнем сходинками знань.

"Емоційне блокування" — це обмеження розгортання образи, розчарування, утрати віри у власні сили. Треба допомогти учневі пересилити свою невдачу, знайти її причину, переорієнтувати його з песимістичної оцінки подій на оптимістичну.

"Стабілізація" — створення умов для того, щоб загальна позитивна реакція класу на діяльність учня не стала одноразовою, а, по можливості, часто повторювалась.

Прийом "Сповідь" — щире звернення до найкращих дитячих почуттів, розкриття перед учнем стану своєї душі. Однак цей прийом може дати очікуваний ефект лише в разі правильного прогнозування вчителем відповідної реакції учня.

Прийом "Стеж за нами" використовується для дітей з інтелектуальною занехаяністю, з лінощами думки. Сенс його полягає в тому, щоб дати можливість учню відчути радість визнання в собі інтелектуальних сил.

Прийом "Обмін ролями" дає учням можливість проявити себе, наприклад, у ролі учителя, показує дітям, що вони здатні робити набагато більше, ніж від них очікують.

"Створення ситуації змагань" — завдання педагога — виявлення гідного "суперника" й утримання ситуації інтелектуально-творчого змагання під педагогічним контролем.

"Вибір адекватних стимулів" — стимул для роботи повинен бути привабливим для учнів, а при втраті своєї актуальності змінюватись.

"Допомога друга" — це вчасна допомога як з боку викладача, так і з боку учнів, що підтримує прагнення дитини стати на ноги, уселяє в неї впевненість у власні сили, у спроможність здолати труднощі.

Прийом "Навмисна помилка" активізує увагу учнів. Його рекомендується використовувати під час перевірки знань.

Якщо педагог робить учнів свідками своїх роздумів, якщо він показує рух своїх думок у розв’язанні якихось поставлених проблем, якщо він підводить учнів до того рубежу, на якому вони можуть зробити самостійний висновок і відчути радість від подібного «осяяння», отже, він створив ситуацію, у якій навіть інтелектуально пасивний учень може відчути себе творчою особистістю. Без відчуття успіху в учня зникає інтерес до навчального закладу й навчальних занять, але досягнення успіху в його навчальній діяльності ускладнене низкою обставин, серед яких можна назвати брак знань і вмінь, психологічні та фізіологічні особливості розвитку, слабку саморегуляцію тощо. Тому педагогічно виправдане створення для учня ситуації успіху — суб’єктивне переживання задоволення від процесу та результату самостійно виконаної діяльності. Технологічно ця допомога забезпечується низкою операцій, які здійснюються в психологічній атмосфері радості та схвалення, що створюються вербальними і невербальними засобами. Підбадьорливі слова та м’які інтонації, мелодійність мови та коректність звернень, а також відкрита поза й доброзичлива міміка створюють у поєднанні сприятливе психологічне тло, що допомагає учневі впоратися з поставленою перед ним завданням.



Створення ситуації успіху має певний алгоритм:

1. Зняття страху. Допомогає перебороти невпевненість у власних силах, боязкість, острах самої справи й оцінки оточуючих. (Ми все пробуємо й шукаємо, тільки так може щось вийти». «Люди вчаться на своїх помилках і знаходять інші способи рішення». «Контрольна робота досить легка, цей матеріал ми з вами проходили»).

2. Авансування успішного результату. Допомагає вчителю висловити тверду переконаність у тому, що його учень обов’язково впорається з поставленим завданням. Це, в свою чергу, переконує дитину у своїх силах і можливостях.

(«У тебе обов’язково все буде добре». «Я навіть не сумніваюся в успішному результаті»).

3. Прихований інструктаж дитини про способи і форми здійснення діяльності. Допомагає дитині уникнути поразки. Досягається шляхом побажання. ("Можливо краще почати з ...”, "Виконуючи роботу, не забудьте про ...”).

4. Внесення мотиву. Показує дитині, заради чого, кого здійснюється ця діяльність, кому буде добре після виконання. ("Без твоєї допомоги твоїм друзям не впоратись...”).

5. Персональна винятковість. Визначає важливість зусиль дитини в діяльності, що здійснюється або здійснюватиметься. («Тільки ти й міг би....». «Тільки тобі я можу довірити...». «Ні до кого, крім тебе, я не можу звернутися з цим проханням...»)

6. Мобілізація активності або педагогічне виконання. Спонукає до виконання конкретних дій. ("Ми дуже хочемо розпочати роботу...”, "Так хочеться швидко побачити...”).

7. Висока оцінка деталі. Допомагає емоційно пережити не результат в цілому, а якоїсь окремої деталі. («Тобі особливо вдалося це пояснення». «Найбільше мені у твоїй роботі сподобалося...». «Найвищої похвали заслуговує ця частина твоєї роботи.»)

Безперечно, переживання успіху навіює людині впевненість у своїх силах. Виникає бажання знову досягти хороших результатів, відчуття внутрішнього комфорту, що, у свою чергу, поліпшує ставлення до навколишнього світу.

На перший погляд, здається, що вчитель, кілька разів давши учню можливість відчути успіх, ділі вже, само собою, забезпечує високий рівень мотивації, інтересу, пізнавальної активності. Але може бути інший результат: постійна успішність здатна виробити байдуже ставлення до навчання. Крім того, постійне очікування лише позитивного результату згубно впливає на розвиток вольових рис учня: він ухиляється від подолання труднощів, губиться в складних ситуаціях (навчальних та життєвих), у його поведінці починає домінувати мотив «уникнення невдач».

Досвідчені психологи та педагоги попереджають про можливість негативних наслідків пережитого успіху. Чому ж виникає такий парадокс?

По-перше, успіх, що дістався ціною незначних зусиль, може призвести до переоцінки, точніше, до завищеної оцінки своїх можливостей.

По-друге, за сильним переживанням будь якої емоції обов'язково настає релаксація. І якщо в цей період запропонувати людині якусь діяльність, то, швидше за все, ця діяльність буде менш успішною, ніж попередня.

По-третє, переживання успіху може бути затьмареним, якщо результат, важливий і значущий для самого учня, не буде адекватно оцінений іншими людьми.

Емоція успіху не стане сильним переживанням, якщо результати діяльності незначущі для її суб'єкта. Учень, особливо на початку навчання, однаково інтенсивно переживає успіх у «головних» і «неголовних» навчальних предметах. Знижуючи значущість успіху, який переживає учень, ми, дорослі, впливаємо на ставлення учня загалом до навчального процесу.

Ось чому, оцінюючи учня, необхідно виходити з індивідуальних особливостей кожного учня. Просування вперед треба заохочувати, підбадьорювати щоб учень не відчував невдачі, порівнюючи свої результати з раніше встановленими нормами, особливо якщо вони для нього неосяжні.

Отже, ситуацію успіху в навчальній діяльності створює вчитель. Як і будь яку іншу діяльність, навчання можна уявити у вигляді простого ланцюжка дій:

- Установка на діяльність (емоційне налаштування учнів на вирішення навчального завдання) - мотиваційний етап;

- Забезпечення діяльності (створення умов для успішного вирішення навчального завдання) - організаційний етап;

- Порівняння отриманих результаті з очікуваними (усвідомлення ставлення до результатів своєї навчальної праці) - результативний етап.

Отже, якщо ситуацію успіху вчитель створює послідовно і свідомо, її структура має врахувати всі перелічені компоненти.

1. Створення ситуації успіху на мотиваційному етапі навчальної діяльності

Дослідження психологів свідчать: рівень засвоєння людиною знань істотно залежить від рівня її мотивації навчитися. Усім нам добре відома теза про те, що спроба мотивувати учнів без їхніх особистісних підстав рівнозначна роботі в порожній майстерні.

Тож проаналізуймо, як організувати мотиваційний етап уроку так, щоб створити ситуацію успіху для учня.

Перед вчителем стоїть завдання: налаштувати учня на успішне виконання завдання, дати йому відчути себе «творцем обставин», що може подолати труднощі, які виникають у процесі роботи. Інакше кажучи, вчитель повинен створити мотив досягнення. Але тут він стикається з неадекватною реакцією учнівського колективу: хтось уже виконував подібне завдання, і його результат виявився невдалим, відтак у цієї категорії учнів уже створилося негативне ставлення; інша група учнів не стикалася з такою роботою, тому вони не знають, чого можна очікувати від майбутньої діяльності. Третя група, яка виконувала потрібні завдання й успішно з ними впоралася, перебуває в стані мобілізації, готова виконувати навчальне завдання.

Зрозуміло,що найлегше вчителю працювати з учнями третьої групи, де необхідно лише активізувати позитивні емоції, які учні пережили раніше. У другої групи учнів слід передбачати емоційну реакцію, намалювати перспективу вдало виконаного завдання, пов'язавши її з тими чи іншими умовами діяльності, які в минулому забезпечували успіх. Найклопітнішою буде робота з першою групою учнів. Передусім доведеться нейтралізувати спогади про невдачу в попередній діяльності, а потім створити перспективу для нової. Зробити це можна, наприклад. Запропонувавши учневі попрацювати над своїми помилками, або переконавши його в тому, що наприклад, завдання змінено порівняно з попереднім тощо.

Отже, на етапі мотивації навчальної діяльності вчитель, спираючись на емоційну пам'ять учнів, організовує певні ситуації з метою актуалізації чи нейтралізації емоцій для наступної діяльності. На цьому етапі створення ситуації успіху здебільшого визначається психологічними аспектами.

Тут доречним буде використання в роботі вчителя таких психологічно педагогічних прийомів як:

«Ефект навіювання»: «Ти це можеш», «Тобі це вдасться», «Емоційне прогладжування» - констатація будь-якого факту успіху, прищеплювання учневі віри в себе, відкритість вчителя для довіри і співчуття, Прийом «Анонсування» - репетиція майбутньої дії, яка створює психологічну налаштованість на успіх перед класом. Це можуть бути додаткові індивідуальні заняття з окремими учнями тощо.

Якщо вчитель переконуватиме учнів у реальності успіху, то успіх стане досяжним. Англійський учений Стоуенс довів що учні, яких заохочували, досягли значно більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не заохочували.

II. Створення ситуації успіху на етапі організації навчальної діяльності

Завдання вчителя виховуючи індивідуальні здібності та особистісні риси учня, створити йому умови для успішного виконання завдання, закінчивши його пізнавальним процесом.

На цьому етапі дехто з дітей переживає внутрішній конфлікт: з одного боку, необхідно виконати роботу, а з іншого - відчувається брак знань чи вмінь для її використання. Тут особливо важлива допомога вчителя. Необхідно допомогти дитині правильно залучатися в роботу, подолати втому, стимулювати діяльність.

Вчитель повинен проконтролювати початок та завершення роботи учнів, які потребують організації контролю, інтелектуально та емоційно підтримати навчальну роботу.

Учням, які потребують допомоги в процесі роботи, необхідно схвалення та інтелектуальна стимуляція навчальної діяльності.

Учням, котрі, працюють активно і самостійно, слід забезпечити право вибору завдань, емоційне та інтелектуальне стимулювання пізнавальної діяльності.

Конкретні обставини зумовлюють використання тих чи інших прийомів створення ситуації успіху. До них, зокрема, належить емоційне розвантаження, зміна завдання за бажанням учня, допомога групи, «швидка допомога» (звернення по допомогу до вчителя, до сильного учня), «підказка» - тобто робота з підручником, з технологічною карткою тощо.

На цьому етапі доцільним є використання таких прийомів: «Даю шанс», «Рушай за нами», «Емоційний сплеск», «Еврика», «Навмисна помилка».

Створюючи ситуації успіху на етапі організації навчальної діяльності, слід пам'ятати кілька основних правил:

У кожного учня є задатки, які можуть розвинутися в здібності. Побачити їх, відчути, розвинути - це справа педагога;

Ставлення до учня як до рівної, як до себе, спілкування, що не припускає брутальності, різкості, образливого тону, має стати обов'язковою нормою всієї педагогічної діяльності;

Чим більше напрямів діяльності, у яких бере участь учень, тим більше вона має можливостей знайти себе;

Кількість і різноманітність позитивно і діяльнісно забарвлених, зокрема спеціально створених, ситуацій обставин, у які може потрапити учень, визначають шляхи його сьогодення й віддаленого інтересу та можливі шляхи успіху.

ІІІ. Створення ситуації успіху на результативному етапи

Прийоми самоаналізу діяльності,

Взаємоперевірка.

Схвалення, обов'язкове налаштування на подальші досягнення.

Уникання негативної оцінки.

Організація допомоги вчителя та взаємодопомоги.
Вимоги до особистості й діяльності педагога

Для створення ситуації успіху важлива емоційна культура вчителя, його психологічна компетентність, вербальна «інструментовка», наприклад, такі висловлювання педагога :



  • Це дуже важливо, і в тебе неодмінно вийде...

  • Саме ти й міг би зробити таку справу...

  • Це зовсім не складно. Навіть якщо не вийде — нічого страшного...

  • Починай же! Я впевнений, ти це добре зробиш...

  • Ось ця деталь вийшла в тебе дуже гарно!

Основними умовами створення психологічного комфорту є:

  • задоволення потреб дитини;

  • створення позитивної атмосфери для досягнення спільних цілей;

  • відчуття рівного серед рівних;

  • сприймання вчителя як друга, порадника.

Завдання учителя – навчити учнів вірити навіть тоді, коли вони самі в себе не вірять.

Кожна дитина особлива, по-своєму неповторна й обдарована. Звернення вчителя до її найкращих почуттів обов’язково матиме успіх і знайде відгук у дитячих серцях. Дати дітям відчути радість праці, щастя успіху в навчанні, збудити в їхніх серцях почуття власної гідності – ось наше найперше завдання, бо успіх у навчанні – єдине джерело внутрішніх сил дитини, що породжує енергію для боротьби з труднощами, бажання вчитися..

Отже, педагогічне призначення ситуації успіху полягає в створенні умов особистого індивідуального розвитку учня. Питання про її створення не може підніматися педагогом, якщо ним не враховується перспектива її переходу в ситуацію успіху, якщо викладач не вірить у свого учня, не має оптимізму щодо його успіху. Задоволення від особистісних досягнень повинне супроводжувати його протягом досить значного періоду, можливо, навіть стати звичним для нього.

При створенні ситуації успіху допомога вчителя має бути непомітною, ненав’язливою, для того, щоб учень був упевненим у тому, що успіху він досягнув лише завдяки власним зусиллям, наполегливості. Необхідно, щоб навіть найменші успіхи учнів, їхні зусилля та прагнення вчитися краще були помічені та підтримані вчителем.

Особливо це важливо для учнів, що не користуються авторитетом у товаришів. Обстановка доброзичливості, вміння бачити краще в кожному, цінити й побачити кожного учня як особистість допомагає навіть найслабшим повірити в себе. Що стосується похвали, то вона потребує певних умов її застосування, інакше може стати некоректним засобом позитивного підкріплення. Спробуємо назвати деякі з умов.

Хвалити потрібно переважно за власні зусилля, а не за те, що дано дитині від природи: здібності або зовнішні дані. Незаслужена похвала викликає заздрість товаришів, налаштовує їх проти вчителя.

Існує ще один метод позитивного підкріплення, який можна назвати створенням ситуації успіху. Він також спрямований на зміцнення віри учня в себе, але потребує від педагога більших зусиль. Це може бути особлива допомога учневі в підготовці уроків, надання матеріалів для виступів на уроці (реферату чи доповіді), попередня підготовка учня до сприйняття складної теми, організація допомоги з боку сильного учня тощо. Доречно нагадати класичний експеримент американських психологів. Вони виміряли за допомогою тестів рівень інтелекту в учнів одного класу, а потім схитрували, оголосивши, що найкращий результат показав один із слабких учнів.

Через декілька місяців цей учень помітно покращив свою успішність, чого раніше з ним не бувало. Звичайно, тяжко «тиражувати» цей прийом у шкільній практиці, але як приклад створення ситуації успіху він є промовистим.

Отже, стратегія поведінки педагога, що прагне побудувати правильні відносини в колективі має полягати в тому, щоб не підкреслювати успіхи одних і неуспіхи інших; не протиставляти сильних слабким; помічати навіть найменші успіхи слабких учнів, але не підкреслювати це різко, як щось несподіване.

Обов’язковою умовою навчання є формування в учня почуття психологічної захищеності й безпеки, безумовне схвалення особистості учня в обстановці емпатії — прагнення педагога зрозуміти труднощі та проблеми, що хвилюють учня, вияву до нього щирої теплоти й сердечної участі. Навіть позитивна мімічна реакція педагога чи лаконічне схвалення — це чимало. Привітне та радісне обличчя педагога — це справді педагогічний внесок у формування ситуації успіху.

Створення саме такої міжособистісної атмосфери успіху долає перешкоди на шляху продуктивного навчання. У результаті безумовно позитивного ставлення з боку педагога відбувається підвищення самооцінки учня, що сприяє повному розкриттю творчого потенціалу особистості. Впевненість учня у власній цінності для «значимих інших» дає йому можливість для повнішої подальшої самореалізації.

У цілому, для практичного використання педагогіки успіху в навчальному процесі рекомендуємо вчителям :

1. Проаналізуйте проведені вами заняття з учнями (визначте, на що ви більше робите акцент: на успіхи чи невдачі учнів).

2. Спробуйте знайти для себе аргументи, які переконують вас у тому, що «успіх у навчанні — єдине джерело внутрішніх сил учня, що народжує енергію для подолання труднощів і бажання учитися».

3. Визначте для себе умови застосування педагогіки успіху в навчально-виховному процесі (власний педагогічний потенціал, індивідуальні особливості учнів, філософія позитивного мислення тощо).

4. Залежно від ситуація, яка складається в навчально-виховному процесі, використайте відповідну педагогічну стратегію досягнення успіху.

5. Виберіть техніку підтримки, щоб допомогти учням відчути свою інтелектуальну спроможність. Вони особливо потрібні учням, що бояться невдач, відмовляються навіть від спроб що-небудь робити, мають потребу в особливих способах, що підвищують їхній рівень «Я можу».

6. Ефективному використанню педагогіки успіху сприятиме ваша позитивна установка щодо учнів. Сформулюйте її та просякніться нею за допомогою самонавіювання. Намагайтеся, щоб її знали ваші учні.



І головне, що необхідно вчителю, який приступає до роботи за педагогічною технологією "Створення ситуації успіху", — створити оптимістичну установку дитини, забути на деякий час про її недоліки, побачити тільки перспективні лінії її розвитку.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал