«дитячі страхи. Їх причини І наслідки» Підготувала практичний психолог знз І- ііі ст. №15



Скачати 486.13 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації16.01.2017
Розмір486.13 Kb.
  1   2   3
Психолого-педагогічний інформаційний семінар на тему:

«ДИТЯЧІ СТРАХИ.

ЇХ ПРИЧИНИ І НАСЛІДКИ»
d:\мои документы\анжела1\семінари\2013-2014 н.р\дитячі страхи і неврози семінар\картинки по страхам\drawn_wallpapers_a_terrible_dream_015799_9.jpg
Підготувала практичний психолог ЗНЗ І- ІІІ ст. № 15

Швець А. А.

м. Олександрія

10.01.2014 р.

ДИТЯЧІ СТРАХИ. ЇХ ПРИЧИНИ І НАСЛІДКИ.

Наскільки людина перемагає страх, настільки вона людина.

Томас Карлейль, письменник, публіцист, історик і філософ шотландського походження.
Немає людини, яка ніколи б не переживала цього почуття. Стурбованість, тривога, страх – такі самі невід’ємні емоційні вияви нашого психічного життя, як і радість, захоплення, гнів, подив, смуток.

Страх бере свій початок у ранньому дитинстві, звідки він може прорватися в майбутнє людини і тероризувати її все життя.

Це почуття входить у наш розум так нечутно,що ми не усвідомлюємо, як зазнаємо його згубного впливу. Навіть незначний страх руйнує емоційний стан, як крапля чорнила в склянці води змінює її забарвлення. Якщо тонкий струмочок страху не зупинити, утвориться русло, яким потечуть і наші думки, і наші почуття.

Дитинство – це важливий етап у житті людини, впродовж якого активно формується особистість, що нерідко супроводжується наявністю дитячих страхів, зокрема і шкільних.

Дитячі шкільні страхи, стримуючи пізнавальні потреби дитини, можуть стати серйозною перешкодою для гармонійного розвитку, заважати повноцінній соціалізації і призводити до невротизації дитини.

Проблема дитячих страхів важлива і важливість цю потрібно усвідомити усім дорослим, які спілкуються з дитиною і є разом з нею учасниками НВП.


У сучасних дослідженнях страх є предметом різнопланового вивчення. Сьогодні існують різні погляди на цю проблему, поки що не об’єднанні в єдину психологічну концепцію.

У психологічних словниках страх трактується як «емоція, що виникає в ситуаціях загрози біологічному чи соціальному існуванню індивіда і спрямована на джерело дійсної чи уявної загрози».

Учені стверджують, що страх – це негативний емоційний стан людини, що виникає при отриманні інформації про загрозу її біологічному чи соціальному стану, про реальну чи уявну загрозу.

Проте слід зазначити: страх, як і інші приховані переживання (гнів, страждання), не є однозначно шкідливим. Страх виконує різноманітні функції у психічному житті людини. Він регулює діяльність, поведінку, убезпечує людину від можливого травматизму. Так, як і реакція на загрозу, він допомагає людині уникнути зустрічі з нею, відіграючи тим самим захисну, адаптивну роль у системі психічної регуляції. Страх може бути своєрідним засобом пізнання навколишньої дійсності, що приводить до більш критичного та вибіркового ставлення до неї.

Отже, це позитивні функціі страхів. Проте цим, на жаль, їхній позитивний вплив обмежується.
Існує взаємозв’язок дезадаптації та страху. За даними досліджень Н. Самоукіної, «з початку навчання у школі у 67 – 69% непідготовлених дітей виникають специфічні реакції: страхи, зриви, істеричні реакції, підвищена плаксивість, загальмованість тощо. Ці діти бояться вчитися, відчувають страх перед виходом до дошки для відповіді, бояться низьких оцінок, приниження, бояться виявитися неспроможними (хтось розумніший, а хтось дурніший), запізнитися на урок». Страх часто виникає у разі очікування неуспіху в діяльності та у встановленні контактів з однолітками. Також страх може бути обумовлений порушенням рівноваги в умовах середовища, послабленням адаптаційних механізмів та зниженням адекватності поведінки аж до повної дезорганізації.




У дитячому віці страх також має взаємозв’язок із депресією.

У ранньому дитинстві, як зазначається у деяких дослідженнях, депресія має психосоматичний вияв: порушення травлення, сну тощо. В молодшому шкільному віці – періодичний спад працездатності, відчуття безрадісного існування, відсутність інтересу до навчання. Такі діти більше часу витрачають на підготовку домашніх завдань, скаржаться на те, що не розуміють пояснення вчителя, багато плачуть, не можуть зосередитися, тримаються осторонь від класу, перестають брати участь у загальних справах, віддаючи перевагу самотності.

Страхи пов’язані із негативним емоційним досвідом, який більшість вчених пов’язує із неправильним вихованням у сім'ї, наявністю постійних конфліктів, взаєминами між батьками і дітьми, що створює несприятливу атмосферу для емоційного розвитку дитини. О.Захаров розглядає такий досвід як один із чинників розвитку страхів і наголошує на таму, що «жити у страху – це ніби постійно озиратися назад, виходячи зі свого травматичного минулого, і не бачити майбутнього…». Зазначається, що людина в таких умовах розглядає все випадкове, неприємне як постійний знак загрози. Серед чинників, які викликають у дітей страхи, О.Захаров виокремлює такі психотравмуючі умови життя дітей, як сильні психічні потрясіння, зневага з боку батьків, залякування, постійні тривожні передчуття з боку дорослих членів сім'ї, тяжкі випробування, життєві невдачі, постійне психічне напруження тощо.

Психологи відносять емоційну зневагу, словесну образу, тероризування, непряму агресію, що виражається в ігноруванні потреб дитини, ізоляцію, відмову чи емоційну депривацію, неприйняття дитини, приниження тощо до чинників формування негативного особистісного досвіду. Зазначається також вплив негативного досвіду на появу страхів у дітей.



ДИТЯЧІ СТРАХИ ТА ЇХ ПОДОЛАННЯ

Як же відбувається зародження страху в дитини? Деякі дослідники вважають, що, з’явившись на світ, новонароджений живе в постійному страху за своє життя.

За результатами дослідження психіки в допологовий період розвитку, плід сенситивний до широкого набору материнських емоцій. Коли мати переживає тривожність, ритм її серця прискорюється, посилюється експресивність мовлення, і це призводить до додаткового виділення гормонів плоду. Її тахікардія через секунди викликає тахікардію плоду, а коли мати відчуває страх протягом 50 секунд, плід відчуває гіпоксію. Навпаки, позитивні материнські емоції викликають підсилення росту, спокій і збільшення рівня інтелекту плоду.

Існує концепція вікових стадій розвитку Памели Левін. Її суть у тому, що дитина на кожній із стадій вирішує певні завдання розвитку, готуючи перехід до наступної стадії. Памела Левін виділяє такі вікові стадії:



  1. Стадія існування (від 0 до 6 місяців).

  2. Стадія дій (від 6 до 18 міс.).

  3. Стадія мислення (від 18 міс. До 3 років).

  4. Стадія ідентичності й сили (від 3 років до 6 років).

  5. Стадія структури (від 6 до 12 років).

  6. Стадія ідентифікації, сексуальності й відділення (від 12 до 18 років).

На кожній стадії розвитку є свої завдання, які людина повинна пройти і завершити, щоб перейти на наступну стадію. Наприклад, на стадії існування (від 0 до 6 міс.) дитина вирішує жити, процвітати, довіряти людям, звертатися по допомогу, коли їй щось потрібно, очікувати, що її потреби будуть задоволені, радіти. Завданнями розвитку на цьому етапі будуть:

  • кликати на допомогу, коли їй щось потрібно;

  • кричати або якось інакше сигналізувати про потреби;

  • одержувати фізичний контакт;

  • приймати турботу;

  • встановлювати емоційний зв'язок, навчитися довіряти турботливим дорослим і собі;

  • вирішити жити, існувати.

Якщо на цій стадії процес розвитку був порушений, може виникнути стан крайнього виснаження, проблеми з годуванням, кольки, інфекції, постійний плач, відставання в розвитку, відмова від контакту, проблеми з дефікацією. А в дорослому житті – проблеми з грошима, речами, роботою; відчуття «мені все завжди всього недостатньо»; страх відділення, несподіваних змін; дратівливість, нервозність, страх довіритися іншим, повнота, ожиріння, відмова від їжі, інфекції, проблеми з наркотиками, суїцид.

Якщо людина не може благополучно пройти й завершити певну стадію розвитку, то на наступній стадії з великою імовірністю також будуть порушення. Отже, очевидне наростання емоційних, розумових або поведінкових проблем у дитячому чи дорослому віці.

Згідно з емпіричними та експериментальними даними, для благополучного психосоціального розвитку дитини недостатньо однієї лише турботи про її фізіологічні потреби. Крім природного догляду, дитина має відчувати емоційне тепло, симпатію, котрі відповідатимуть співвідношенню спокою та стимулів, на які малюк реагуватиме відкрито й довірливо. Якщо ж малята залишені з раннього дитинства чи налякані надлишком подразників, «відчувають недостатність чи відсутність необхідних життєвих умов, то протягом тривалого часу ці діти відчувають страхи, які відповідають більш ранньому періоду розвитку».

Дослідження вчених також підтверджують думку про те, що страх у малих дітей (у 2—3 роки) виникає через надмірну та раптову сенсорну стимуляцію. Боязнь тварин і темряви стає явною до 5 років, іноді її замінюють уявні страхи — нереального (привидів, чудовиськ); далі, десь із 7 років, переважають «дорослі» види страхів — страх смерті, хвороби, соціальна тривожність.


Дослідження вчених свідчать про те, що дитячі страхи у випадку нормального розвитку є важливою ланкою в регуляції поведінки дитини і загалом мають позитивний адаптаційний зміст. Якщо ж загальна сума страхів обмежує дитину певними засобами реагування та взаємодії із зовнішнім світом, що виключає інші можливості, то може виникнути стан психічного напруження, безпорадності, абсолютного безсилля.

Проблема вивчення дитячих страхів певним чином пов’язана з визначенням тих типів реальних ситуацій, які найчастіше спричинюють виникнення страхів у дітей (таблиця 1).



Таблиця 1

Змістовні відмінності страхів на різних вікових періодах психічного розвитку

Віковий

період

Назви страхів

Ситуації, що породжують страхи

Від

народження

до 3 років


• Страх сильного, раптового звуку;

• страх розлуки з батьками;

• страх незнайомої людини;

• страх тварин, птахів;

• страх болю;


  • медичних працівників.

• Сильний, несподіваний звук чи шум;

• швидкий рух іншої людини;

• падіння, зокрема з рук дорослого;

• певні голосні звуки, поява в голосі матері незвичних і неприємних ноток;

• розлучення з батьками;

незнайомі люди;



• розлучення чи відторгнення з боку батьків;

  • несподівані події, зміна встановленого порядку життя;

  • спілкування зі сторонніми людьми; незнайомі ровесники

Із 3 до 7 років

  • Страх смерті;

  • страх традиційних казкових персонажів;

  • страх привнесених образів (із м/ф, нафантазованих);

  • страх соціальної загрози (людей, дітей, покарання, самотності);

  • страх тварин, птахів, комах.

  • Самотність уночі (поява жахливих істот), нічні жахи, темрява;

  • пошкодження тіла, втрата батьків, розлука з батьками;

  • незадоволення батьків, фізичне покарання з боку батьків;

  • невиконання вимог, помилки, запізнення.




Із 7 до 10 років


  • Школа (шкільні страхи);

  • страхи, пов’язані з невиконанням соціальних норм;

  • страхи «небезпечних» людей;

  • «архаїчні» страхи (темряви, вогню, крові);

  • «магічні» страхи (потойбічних сил, долі, зурочення) – телепередачі «Битва екстрасенсів», «Невероятно, но факт» тощо.

  • дезінтеграційні страхи (вселенських катастроф) – містичні, фантастичні х/ф;

  • вітально- соціальні страхи (фізичне насилля)

  • Фізичне насилля чи неприйняття, що йде від когось у школі;

  • фізичне насилля від відомих дитині людей, чужих, скоєне випадково чи навмисно;

  • запізнення у школу, невдача у школі чи грі, раптова відірваність від шкільного життя;

  • зауваження, помилка, невиконані вимоги, погана оцінка;

  • втрата любові інших людей;

  • ситуація, в якій дитина може здатися недостатньо розумною, сміливою, гіршою за інших;

  • хвороби, смерть, нещасний випадок, що може статися з батьками чи іншими близькими.

3 10 до 15 років

  • Соціальні страхи;

  • шкільні страхи;

  • вітально- соціальні страхи (фізичне насилля);

  • страхи «Я» (зовнішність, неуспіх, несхожість на інших тощо);

  • «магічні страхи» та вітальні страхи

  • Негаразди у школі, спорті, серед ровесників, глузування вчителів, однокласників, нерозуміння матеріалу на уроці;

  • власні «дивні вчинки», зовнішність;

  • ситуація, що демонструє особисту некомпетентність;

  • смерть чи важка хвороба.



ПРОБЛЕМА ВПЛИВУ СІМЕЙНИХ УМОВ НА РОЗВИТОК ТА ЗАКРІПЛЕННЯ ДИТЯЧИХ СТРАХІВ

Ця проблема давно цікавить дослідників вікової психології. З-поміж причин, які викликають тривожність і страхи, дослідники називають підвищену принциповість, вимогливість і нетерплячість, завищений рівень домагань у ставленні до можливостей дітей.

Психологи вважають, що однією з важливих умов нормального психологічного та соціального розвитку дитини є материнська любов, яка визначається як прихильність. А такі фактори, як небажаність дитини, невідповідність дитини тій статі, яку очікували, сприйняття дитини як такої, що заважає кар’єрі, трапляються досить часто. Постійне напруження батьків, побоювання можливих неприємностей, надмірні застереження спричинюють ранню передачу дитині почуття страху й невпевненості у собі.

Прихід дитини до школи створює нові проблеми та переживання у сім’ї, насамперед у батьків. Шкільні страхи з’являються у першокласників уже наприкінці першого півріччя, якщо дитина весь час піддається впливу таких негативних факторів, як зауваження, заборони, завищені вимоги до виконання завдань у класі та вдома від батьків і вчителя, порівняння досягнень дитини з досягненнями інших дітей, насмішки однокласників тощо. Серед усіх цих чинників одне з провідних місць належить саме батьківському ставленню до успіхів чи невдач дитини в опануванні шкільними дисциплінами.

Нерідко саме сім’я виявляється тим чинником, що провокує виникнення та стабілізацію шкільних страхів у молодших школярів. Дитячі страхи – це психологічна проблема, тісно пов’язана із сім'єю. Тому при виникненні у дитині тих чи інших проблем, зокрема і шкільних страхів, потрібно звертати, насамперед, до особливостей родинного укладу, до ставлення батьків до особистості дітей.

Дітям, у яких є шкільні страхи, найбільше не вистачає любові та безумовного прийняття.

Отже, емоційне відчуження, холодність, неуважне ставлення до дитини, надмірна вимогливість без урахування індивідуальних особливостей, наявність конфліктів у сім'ї, непослідовність у виховному впливі тощо створюють несприятливий фон для емоційного розвитку дитини, спричинюючи виникнення та усталеність шкільних страхів.

Щоб допомогти дитині звільнитися від страху або не допустити його виникнення, дорослі повинні знати причини, що зумовлюють це почуття.



Визначають кілька блоків страхів:

  1. Страхи, спричинені афективним компонентом через набутий досвід переживання страху як почуття, а саме: переляк, афект страху, невдачі.

  2. Страхи, зумовлені гностичним компонентом через недостовірність або відсутність знань про навколишні об’єкти предметного світу, страх перед невідомим (стихією, тваринами, незнайомою людиною).

  3. Страхи, зумовлені психомоторним компонентом, а саме: досвідом невдалої дії, неправильного руху, що призвели до переживання страху перед висотою, різкими рухами, втратою рівноваги.

  4. Страхи, спричинені візуальним компонентом на основі рефлексу «Що таке?» (страх різкого звуку, грому, блискавки, грюкання в двері).

За походженням страхи поділяються на: навіювані, особистісно зумовлені та ситуативні.

Навіювані виникають у дитини під впливом слів чи дій дорослого, тобто цілковито визначаються усвідомленим чи неусвідомленим впливом дорослих на дитину.

Причини навіюваних страхів: залякування (жартома чи навмисно), фізичне покарання, примус їсти або робити гігієнічні процедури, приниження особистої гідності, висміювання невдач дитини та гіперпротекція, коли за сина чи доньку все роблять батьки. Кожна з названих причин може зумовити виникнення в дитини одного з конкретних видів страху: перед фізичним покаранням; перед неуспіхом у діяльності; страх бути взятим на кпини.

Наслідком жартівливого чи свідомого залякування дитини є те, що вона починає боятися лікаря, уколів, вигаданих істот. На жаль, залякування як простіший спосіб впливу на малюка дорослі використовують надто широко й бездумно, не бажаючи дитині зла.

Це буває тоді, коли батьки демонструють неприйняття малих, не виявляють до них теплих почуттів, тобто за авторитарного та гіперсоціального типів спілкування дорослих з дітьми.

Особистісно зумовлені страхи виникають через невдаволення життєво важливих для повноцінного розвитку особистості потреб. Це можуть бути думки про свої вади (депривація потреби дошкільняти вірити, що він гарний): відсутність упевненості дитини в любові батьків до неї, розлука з об’єктом прихильності. Діти, яким притаманні ці види страхів, бояться засинати, залишаючись у темному приміщенні, бояться бути без дорослих удома, захворіти. Особистісно зумовлені страхи дуже складно усунути.

Ситуативні страхи породжуються реальними подіями в житті дитини. Наприклад, пожежа, блискавка, землетрус, військові дії, фізичні покарання, поведінка п’яних батьків, мультиплікаційні фільми чи казки з жахами, присутність дитини на похороні. У таких випадках страх виникає як вияв природнього захисного рефлексу, але на цьому, на жаль, його дія не припиняється. Ситуативні страхи залишають відбиток у психіці дитини й часто переходять у доросле життя людини. Тому надзвичайно важливо оберігати дітей від ситуацій, які можуть спричинити переляк.

Найкращий спосіб — це допомогти дитині навчитися чимось себе займати, познайомити її з різними іграми. Якщо вона буде творчо самовиражатися, тоді їй ніколи буде придумувати різноманітні жахи.

Від чого виникають дитячі страхи? Всіх причин і не перелічити. Наприклад, від надмірної батьківської опіки, коли постійно «Туди не ходи, там небезпечно», «Цього не займай! Поріжешся». Від занадто високої вимогливості або холодності батьків. Від занадто жорстоких покарань. Від частих батьківських сварок. Від тривалого перегляду мультфільмів або слухання книг зі страшними, жорстокими сюжетами, від багатогодинних комп’ютерних ігор.

Як же допомогти маляті впоратися зі своїм страхом? Можна дати дитині захисника. Це може бути реальна людина, наприклад, брат або тато. А може бути і м’яка іграшка, наприклад, великий плюшевий собака.

Не смійтеся над розповідями дитини про те, що їй сниться або чого вона боїться. Нехай намалює свій страх, розповість, що саме її лякає. А потім Ви домалюєте цій страшилці смішну мордочку, посадите її в клітку, придумаєте смішне ім’я. Якщо малюк боїться чогось реального, наприклад, грози, можете розповісти йому, що таке гроза насправді. Якщо малюк інформований, то він озброєний.

Що робити зі страхами?


  1. Намагайтеся зрозуміти причину дитячого страху.

  2. Не соромте дитину, якщо вона чогось боїться.

  3. Допоможіть маляті перестати боятися (поясніть, зробіть щось разом).

  4. Навчіть дитину не боротися зі своїм страхом, а інакше до нього ставитися.

  5. Перед сном грайтеся з дитиною в спокійні ігри та читайте добрі казки.

  6. Перетворіть дитячий страх на щось нестрашне.

Щоб боротися з ворогом, треба його знати. Тому поставимо собі запитання: що викликає страхи? Якщо ми згадаємо наших пращурів, то можемо з’ясувати, що страх у них викликала зустріч із явищами, перед якими вони були безсилі, наприклад, гроза, раптова хвороба, смерть тощо. Нині людина підпорядкувала собі багато явищ природи, але недостатня інформованість і досі викликає в людини страх.

Є також психологічне зараження страхами від інших людей та із засобів масової інформації. Сприяє при цьому виникненню жахів розвинена уява людини: те, наскільки яскраво вона може уявити собі страшну ситуацію.

Тепер ми можемо спробувати сформулювати правила боротьби із страхами.



  • Якщо страхи викликані недостатньою інформованістю, то першим правилом боротьби з ними буде: намагатись отримати якомога більше інформації про те явище чи подію, яка нас дуже хвилює і викликає в нас страх.

  • Очікування страшної події завжди жахливіше, ніж зустріч із нею (знову через те, що невідомо, чим закінчиться така зустріч). Тому краще за все спеціально змоделювати ситуацію зустрічі з такою ситуацією — малювати свої страхи, будувати моделі страхів із конструктора або паперу для того, щоб потім знищити їх, уявляти і складати історії із щасливим кінцем.

  • Оскільки страх супроводжується напруженням в організмі людини, то для боротьби з ним доцільно буде використати вправи на розслаблення.

Це комплекс простих вправ для зняття м’язового напруження в різних ділянках тіла. Особливістю вправ є контрастне чергування сильного напруження з наступним повним розслабленням певної м’язової групи.
Наслідки страху  

 Використовування описаних способів утікання від страху дає людині позірну внутрішню рівновагу; позірну, бо це «ховання голови в пісок», а не відважна й щира боротьба зі страхом. Але навіть за цю позірну рівновагу платимо втратою сил і енергії. Штучне придушення страху «коштує» дорого. Яку ціну ми платимо? Які наслідки життя з замаскованим страхом? 

По-перше, всяка діяльність, поєднана зі страхом, породжує напруження, втому, нервове вичерпання. Багато труднощів, загально приписуваних перепрацюванню, в дійсності походять не з самої праці, а зі страху, пов’язаним з нею, або з контактами із співпрацівниками (К. Хорні). Говоримо, що праця, яку людина не любить, швидко втомлює. В дійсності нас втомлює не сама праця, а необхідність долати внутрішній спротив щодо неї.

Іншим наслідком страху, яким можемо побачити в себе й в інших, є перешкоди в праці. Напр., хто боїться публічних виступів, то навіть при доброму приготуванні починає помилятися, тремтіти тощо. Лякливий учень може забути завчений матеріал в одну мить. Після негативної оцінки, коли страх залишить його, відразу все згадає. 

Дія під впливом страху позбавляє нас спонтанності, радості, задоволення й приємності творчого життя – того, що ми могли би зазнавати, якщо би подолали в собі страх і жили у внутрішній свободі. Їзда гірським ескалатором … навіть якщо спричинює невеликий страх, може бути дуже емоційною, але в поєднанні з сильним страхом буде тортурами (К. Хорні). 

В молодої людини захист перед страхом може мати перехідний характер. Тоді вони не мають великого впливу на формування життєвих постав. Якщо їх несвідомо застосовувати упродовж років і нічого не робити для подолання страхів, але постійно «ховати голову в пісок», вдаючи, що «все в порядку», то тоді страхи можуть переходити в нервозні структури, які уможливлюють життя в «нормальних умовах» у відносній «стабільності», але в критичних ситуаціях такі особи попадають у кризу, з якої не бачать виходу. Ця криза часто проявляється в станах депресії, пасивності щодо життя, а може закінчитися і суїцилальними спробами тощо. 



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал