Дитина з порушенням розумового розвитку



Сторінка1/3
Дата конвертації11.01.2017
Розмір0.65 Mb.
  1   2   3


Дитина з порушенням розумового розвитку

ВСТУП


Порушення розумового розвитку - досить складна й одночасно недостатньо розкрита на сьогодні особливість перебігу розвитку дитини. Відомо, що одна з першопричин порушення розумового розвитку - органічне ураження головного мозку плоду у внутрішньоутробний період. Водночас ця особливість дитини не обмежує її можливості розвиватися та жити у суспільстві, маючи власні перспективи. Порушення розумового розвитку — лише особливий розвиток дитини, який не вичерпує усіх її потенційних можливостей.
ОСОБЛИВИЙ РОЗВИТОК ДИТИНИ
Що мають знати батьки про свою дитину?

Для визначення причин відставання дитини у психофізичному розвитку батьки мають володіти інформацією, яка може сприяти уточненню чинників, які призвели до негативних змін у стані здоров'я дитини. Це відомості про:



1. Здоров'я сім'ї, в якій народилася дитина: батьків, інших
дітей у родині та наявні відхилення у їхньому розвитку, стосунки між батьками і дитиною.

2. Перебіг вагітності матері та пологів (захворювання та ін.).



  1. Розвиток дитини від народження та у ранньому дитинстві: які хвороби перенесені, наявність травм, коли почала ходити, говорити, як розвивалося мовлення, коли почала брати іграшки, самостійно їсти.

  2. Умови виховання дитини до школи та стан її розвитку:

  • виховувалася вдома (ким?), які особливості поведінки спостерігались, виконання різних доручень, розуміння інструкцій та готовність виконувати практичні завдання, іграшки, з якими охоче грається;

  • відвідувала дитячий заклад (з якого віку?). Чи спілкувалася з ровесниками, вихователем? Чи вміла гратися, обслуговувати себе? Чи спостерігалися негативні прояви поведінки? Які скарги на дитину були у вихователів?

  1. Готовність дитини до навчання у школі: вміння відповідати на запитання, запитувати, повідомляти про свої потреби, обслуговувати себе (одягатися, їсти, користуватися туалетом), уміння самостійно гратися іграшками, малювати, розглядати малюнки, конструювати; уміння писати, рахувати, читати, якої допомоги потребує дитина.


Що потрібно знати про вплив розумової відсталості на загальний розвиток дитини?

Розумова відсталість виникає внаслідок органічного ушкодження центральної нервової системи, яка є необхідною основою для розвитку мислення дитини, пам'яті, уявлення, сприймання предметів та явищ навколишнього світу (тобто, основою психічного розвитку). Саме психологічний розвиток забезпечує формування умінь спілкуватися, цілеспрямованих дій, активності та інших якостей, які визначають можливості щодо адекватного існування дитини в оточуючому середовищі. Особливий характер перебігу психічного розвитку дитини призводить і до специфічного психологічного розвитку, зокрема, особливостей в інтелектуальній, емоційній, поведінковій, ціннісній та мотиваційній сферах її особистості.



Розумова відсталість визначається як особливість розвитку психіки дитини при органічному ушкодженні центральної нервової системи у внутрішньоутробний період або в період від 1 до 3 років. За розумової відсталості дитина не має достатньо розвинених здібностей до контролю та самоконтролю власною поведінкою, що є наслідком порушення взаємозв'язку між пізнавальними та емоційними процесами або мисленням та емоціями. У дитини спостерігається низький рівень активності й пізнання, її безпосередні потреби та емоційні вияви не підпорядковуються мисленню й, отже, не усвідомлюються і не регулюються самою дитиною
Що визначає психологічний розвиток дитини?

Психологічний розвиток розумово відсталої дитини протікає за допомогою формування та розгортання таких психічних механізмів як соціальна ситуація розвитку (спілкування та взаємодія дитини з близьким оточенням), провідна діяльність (дії дитини, які відображаються в ігровій, навчальній, трудовій та іншій діяльності), криза розвитку (пікові моменти у розвитку особистості дитини, такі, як криза 3 років "Я — сам", підліткова криза), психологічні новоутворення (самооцінка, комунікативність, самостійність, довільність поведінки та ін.). У такої дитини спостерігається дещо уповільнений темп пізнання навколишнього світу та самої себе, формування навичок ігрової та навчальної діяльності, особливий характер емоційного перебігу та вирішення вікових криз, уповільнений темп оволодіння навчальною діяльністю у початковій школі, засвоєння та прийняття норм і правил, виховання дисциплінованості.

Від результативності психологічного розвитку залежить формування особистості дитини з порушенням розумового розвитку й ефективність її адаптації та соціалізації.

Психологічний розвиток забезпечує становлення особистості дитини. Особистістю стає той індивід, який реалізовує соціальні ролі та набуває соціального статусу. Одна з основних особливостей особистості — розвинена здатність до регуляції власної поведінки відповідно до соціальних норм. Особливістю розвитку особистості дитини з розумовою відсталістю є формування у неї шляхом спеціально організованого психологічного впливу здатності до самокритичності та самоконтролю у взаємодії з іншими людьми.

На які показники психічного розвитку дитини варто орієнтуватися батькам?

Розумова відсталість характеризується особливим розвитком мислення, якому притаманний недостатньо високий рівень довільної уваги (здатності зосередитися на тому чи іншому завданні), недостатньої стійкості у сприйнятті та аналізі явищ навколишньої дійсності, обмеження уяви.

Як позитивні, так і негативні емоції у такої дитини характеризуються безпосереднім активним проявом у поведінці. Можна спостерігати певну обмеженість потреб дитини, особливо пізнавальних, а також тих, які викликають її інтерес до діяльності.

Діти з порушенням розумового розвитку оволодівають практичними діями (особливо трудовими) внаслідок цілеспрямованого навчання та виховання. Формування розумових дій здійснюється завдяки спеціально організованому навчанню та вихованню, а також корекційній роботі. Чим раніше до розвитку малюка будуть залучені фахівці, тим інтенсивнішим буде його розвиток. Так, наприклад, особливої роботи з боку корекційних педагогів та психологів потребує розвиток продуктивного (обов'язкова наявність результату діяльності, яку виконує дитина) та творчого (спонукання дитини до прояву ініціативи у виконанні завдання і представленні результатів власної діяльності) характеру діяльності таких дітей.



Основними показниками психічного розвитку дитини є:

  • розвиток пізнавальної сфери (сприйняття, увага, пам'ять, уява, мислення);

  • формування системи особистісних відносин (емоції, потреби, мотиви, установки, ціннісні орієнтації, спрямованість та ін.);

  • оволодіння системою різноманітних практичних та розумових дій, які забезпечують розвиток здібностей до продуктивної та творчої діяльності.

Як впливає оточення на розвиток дитини?

На особливості розвитку дитини значною мірою впливає характер стосунків з оточенням, який складається упродовж усього її життя. Дорослий є тим необхідним рушієм, який власним ставленням до дитини формує її світогляд та сприйняття нею оточуючих і самої себе. Особливе значення стосунки з дорослим мають у період дошкільного та молодшого шкільного віку.

Діти з порушенням розумового розвитку специфічно сприймають соціум та виражають емоційне ставлення до нього. Постійне активне залучення дорослого до розвитку дитини сприятиме її входженню соціум, розвитку у неї необхідних соціально значущих якостей та вольових характеристик, які забезпечать їй активну усвідомлену позицію.
Що потрібно робити батькам для розвитку дитини? Коли починати?

Кожний крок батьків має працювати на розвиток та виховання вашої дитини. Доцільно, починаючи з раннього віку, спілкуватися з дитиною, розмовляти з нею, надавати різну інформацію залежно від віку та стану пізнавальних (інтелектуальних) процесів, за допомогою яких людина пізнає навколишній світ (сприймання, пам'ять, мислення мовлення та ін.).

Потрібно називати предмети, які оточують дитину у вашому помешканні, якими користуєтеся ви і дитина під час харчування (посуд), одягання (назви одягу), відпочинку (ліжко, стілець, стіл та ін.), організації дозвілля, ігрової діяльності (назви іграшок), прогулянок, пізніше відвідування різних закладів (поліклініка, зоопарк, магазин, цирк тощо).

Називати дії, які виконуються ("будемо їсти, одягатися", "беремо ложку, тарілку, хліб", "одягаємо штанці, сорочку та ін.", "миємо руки" тощо).

Називати основні кольори предметів з якими безпосередньо стикається дитина (м'ячик червоний, огірок зелений, кубик зелений, червоний, жовтий тощо). Під час прогулянки, називати тварин, які зустрічаються у подвір'ї, на вулиці, рослини (це дерево, це квітка, це травичка), будівлі (це будинок, дитячий майданчик), засоби пересування (машина, автобус, літак, велосипед та ін.).

ДОШКІЛЬНИЙ ПЕРІОД РОЗВИТКУ ДИТИНИ
Що може впливати на загальний розвиток дошкільника в умовах повсякденного життя родини?

Насамперед дитина повинна знати і бачити, що кожний член родини має певні обов'язки перед родиною, виконує тимчасові чи постійні доручення. Про це потрібно розказувати дитині та залучати її до виконання елементарних доручень: спочатку під керівництвом дорослого класти іграшки на місце, поливати кімнатні рослини, годувати домашніх тварин (кішку, рибок та ін.), прибирати посуд зі столу після їди, розкладати ложки, ставити чашки. Дитина має брати посильну участь у прибиранні помешкання, спостерігати за підготовчими роботами до приготування сніданку, обіду, вечері. Необхідно давати інформацію дитині про продукти харчування, як називаються, хто, як і що виробляє, звідки що береться: овочі вирощують, фрукти — яблука, груші та ін. ростуть на деревах, що можна придбати у магазині (хліб, ковбаси, сир, цукерки та ін.). Іноді доречно залучати дитину, особливо старшого дошкільного віку, до придбання продуктів харчування, іграшок, одягу.

Доцільно по можливості залучати дитину до різноманітної посильної праці в саду, на городі, а також вирощувати розсаду овочів, квітів та ін. В період всього весняно-літнього періоду діти мають брати участь у всіх роботах на городі, під керівництвом батьків обробляти землю, поливати грядки, квіти, допомагати збирати урожай (наприклад, дорослий збирає огірки чи помідори на грядці, передає їх дитині для складання у кошик).

При цьому необхідно повідомляти дитині, куди підете з нею, чому, що там будете робити ("Ми з тобою підемо до магазину купити хліб", "Підемо вибирати стиглі огірки на грядці" та ін.).

У процесі діяльності слід звертати увагу дитини на те, хто що робить ("Що я зараз роблю?", "А ти, що зараз робиш?"). Після завершення роботи потрібно вчити дитину розказувати комусь із членів родини, де вона була, що робила, що бачила ("Ми з мамою збирали на грядці огірки", "Ми ходили до магазину, там купили хліб" тощо). Важливо навчити дитину ставити запитання, щоб одержати інформацію про предмети ("Що це?", "Як називається? ", "Де можна використати?"), про тварин, рослини, дії дорослих або дітей та ін.
Не пропустіть! Дошкільний період — важливий етап корекційно-розвивальної роботи з дитиною, від ефективності якої залежать подальші успіхи її навчання та розвиток

Що треба знати про особливості ставлення дитини до оточуючої дійсності у дошкільному віці?

Особливістю розвитку дошкільняти з порушеннями розумового розвитку є формування його самооцінки й оволодіння ігровою діяльністю, яка є умовою:



  • до засвоєння дитиною правил і норм взаємодії між людьми, а також формування її власного ставлення до інших людей;

  • розвитку здатності у дитини дотримуватися правил та норм;

  • формування здібностей дитини до самостійного відтворення правил і норм у власному ставленні до інших дітей і дорослих.

Самооцінка дитини з порушенням розумового розвитку у дошкільному віці є показником сприйняття самої себе (власного тіла, розвиненої здатності до регуляції власної поведінки та ін.) та показником її ставлення до інших людей. Формування в дитини завищеної самооцінки може виявлятися в агресивному ставленні до оточуючих, дратівливості, постійній конфліктності та ін. Тенденції до заниженої самооцінки можуть виражатися в усамітнені дитини, уникненні контактів, у страхах та ін.

Гра з предметами дії дитини, які передбачають маніпуляції з предметами, яким вона надає власне символічне значення.

Сюжетно-рольова гра дії дитини, які передбачають створення сюжету в ігровій формі, відтворення ролей (тато, мама, водій, будівельник та ін.) та взаємодію з іншими людьми, яка базується на встановлених правилах і нормах

Дитина з порушенням розумового розвитку має усі необхідні передумови до встановлення контакту з оточенням та прийняття правил і норм в ігровій взаємодії з однолітками. Варто пам'ятати, що залучення дитини до ігрової діяльності з однолітками обов'язково має супроводжуватися докладною інструкцією з боку батьків або інших дорослих щодо правил та норм гри.

Батьки мають пам'ятати, що важливо залучити дитину до кола її однолітків, навчити її розуміти правила та норми, які мають відтворюватися у конкретних діях, постійно обговорювати це з нею. Дитини за допомогою дорослого повинна засвоїти, що норми та правила — необхідна умова її взаємодії з іншими дітьми та дорослими. Водночас, слід пам'ятати, що особливості розумового розвитку дитини проявляються у тому, що їй складно опанувати ігрову діяльність, зрозуміти ролі, правила та норми, які диктуються ігровою ситуацією.

Дитина з порушеннями розумового розвитку більше фіксується на самій грі (на маніпуляції з предметами) і не завжди проявляє ініціативу у сприйнятті ролей, правил та норм. Йдеться про сюжетно-рольову гру, досить вагому в психологічному розвитку дитини, що передбачає обов'язкове залучення до неї інших людей, однолітків чи дорослих.

Батьки повинні знати: що у дошкільному віці (від 3 до 6 років) дитина, має бути постійно залучена до спілкування з близькими й оточенням. Зосередженість дитячої гри у цьому віці на предметах, а не на взаємодії у грі з іншими людьми, може негативно позначитися на розвитку дитини в подальшому. Ігнорування дорослими, того факту, що у грі дитина не засвоює рольових параметрів ("мама - доглядає за дитиною", "тато - це той, кого слухаються"), може призвести у подальшому до фіксації дитини на грі з предметами. Водночас гра з предметами не забезпечує розвитку у дитини необхідних здібностей (розуміння, сприйняття, довільності у діяльності та ін.) та навичок (повторення, прийняття рольових позицій, технічне виконання рольових позицій та ін.), від яких залежить успішне оволодіння навчальною діяльністю у школі.

Саме тому доцільно постійно в ненав'язливій формі, враховуючи можливості дитини, пояснювати правила і норми сюжетно-рольової гри й обов'язково отримувати зворотний зв'язок від дитини (уточнення, як вона їх сприймає і розуміє). Гра забезпечує формування самооцінки дитини.
Що потрібно знати про розвиток емоцій дошкільняти?

Період дошкільного дитинства прийнято визначати як вік пізнавальних емоцій, домінуючими з яких є здивування, допитливість, зацікавленість. Дитині з порушенням розумового розвитку притаманний уповільнений темп формування пізнавальних емоцій.

Емоції це ставлення дитини до навколишнього, до того, що вона відчуває та робить у формі безпосереднього переживання.

Період від 2 до 6 років називають періодом афективності. Афективність притаманна дитині з порушенням розумового розвитку і може проявлятися в бурхливих емоціях; вони нестійкі, короткотривалі та швидко змінюються (від позитивних до негативних і навпаки). Дитину досить легко налякати зауваженнями, але з такою ж легкістю, у формі позитивного звернення, можна зацікавити й викликати задоволення і радість. У дошкільному дитинстві дітям також притаманне "емоційне зараження", яке проявляється в їхній схильності до впливу емоцій, які переживаються іншими дітьми або дорослими. Батьки мають знати, що ігнорування афективності дитини може призвести до формування агресивності, неконтрольова-ності та конфліктності у її розвитку.


Афективні емоції це емоції, які мають безпосереднє ситуативне вираження внутрішніх психофізіологічних напружень дитини (стану здоров'я, потреб або бажань); можуть бути короткотривалими або довготривалими у вираженні та відображають настрій і самопочуття дитини в даний момент.

Афективність бурхливе реагування дитини на ситуацію, швидка зміна одного емоційного стану на інший, емоційна імпульсивність
Особливість розвитку емоцій у дошкільника з порушенням розумового розвитку - їх безпосередній вплив на поведінку. Емоції, що виникають, практично не контролюються дитиною; її поведінка виражає її безпосередні або мимовільні почуття та бажання. Почуття і бажання дитини, не дивлячись на їх нестійкість, досить сильні, саме тому вони безпосередні та яскраво виражені: плач, крик, плескання у долоні, агресивні жести, вищання, стрибки — дитина так виражає свої настрої (радість, стурбованість та ін.) та психічні стани (агресії, тривоги, незадоволення тощо). Дитині досить складно виразити словами власній гнів, незадоволення, страхи та ін. У неї спостерігається домінування емоційного сприйняття оточуючої дійсності, оскільки її пізнавальний розвиток недостатньо інтенсивний. Саме тому батьки повинні привчати дитину до словесного повідомлення власних емоцій, тобто ставити їй прямі запитання ("Ти сердишся?", "Тобі страшно?", "Щось болить?", "Що ти хочеш, скажи або покажи?" та ін.) на які дитині буде просто відповісти. Визначення дитиною власних емоцій за допомогою слів запобігатиме розвитку афективності.
Які емоції можуть бути характерними для дитини з порушеннями розумового розвитку в дошкільному віці?

Дитина, маючи особливості розвитку мислення, схильна до більшої афективності, тобто домінує її емоційне ставлення до навколишнього світу. Емоції виражають її потреби. Дитині з порушенням розумового розвитку притаманне вираження таких емоцій, як агресивність, тривожність, стурбованість, схвильованість, радість, у прямій формі, безпосередньо в поведінці. Поведінкові дії можуть мати характер капризів, недотримання вимог дорослого, агресивних, іноді шкідливих дій. Варто пам'ятати: такі прояви у поведінці не є усвідомленими й осмисленими дитиною, через те вони й виражають безпосередні її почуття. Дорослий має знати, що ставитися до таких проявів поведінки треба з розумінням та поступливістю. Особливого значення має тілесний контакт. Так, дитину можна пригорнути, обійняти, погладити. Голос у вираженні вимог до дитини має бути спокійним, лагідним, урівноваженим. Слід ставити такі запитання дитині, щоб вона намагалася проговорювати кожну свою дію або емоцію.

Дитина має порушення у розвитку пізнавальних емоцій, які швидше виражають ставлення до навколишнього світу, аніж її бажання зрозуміти зв'язки між предметами чи подіями.

Пізнавальні емоції емоції, пов’язані з розвитком потреби у дитини отримати інформацію щодо предметів навколишньої дійсності та її переопрацюванні. Вони можуть виражатися в активності дитини до проникнення у будову або наповнення якогось предмета й отриманні відповідних емоцій у його пізнанні. За розвитку таких емоцій дитина отримує задоволення від самого процесу пізнання.

Саме тому дорослий має розвивати допитливість дитини, її зацікавленість та інтерес до самої себе та предметів, що її оточують. У безпосередній взаємодії з дитиною особливий наголос треба робити на формуванні пізнавальних емоцій, застосовуючи елементи гри. Ігрові ситуації, які дають змогу розвивати пізнавальні емоції дитини, мають чіткі правила, з якими дорослий обов'язково ознайомлює дитину. Особливого значення набуває постійний мовленнєвий контакт у грі дитини з дорослим. Дорослий має виконувати роль позитивно налаштованого, не оцінюючого, а розуміючого "контролера" емоцій та поведінки дитини, спрямовувати її, допомагати позначати її емоції та дії. Це сприятиме формуванню навичок свідомого й осмисленого оволодіння власними емоціями та поведінкою у майбутньому. Слід пам'ятати, що саме таке ставлення дорослого до емоційних проявів дитини сприятиме розвитку її самокритичності та самоконтролю.


Що саме стимулює активність поведінки дитини в дошкільному віці?

Активність дитини як у нормі, так і за порушень розумового розвитку ініціюється її потребами та бажаннями, які вона позначає або за допомогою мовлення, або виражає безпосередньо у поведінці. Загалом усі спонукальні потреби та бажання дитини утворюють її мотивацію або мотиваційну сферу її особистості. Мотивація дитини починає формуватися ще з раннього дитинства. Водночас найбільша інтенсивність у формуванні мотивації припадає на вік 2 років. У період від 2 до 3 років мотивація нестійка, оскільки мотиви та потреби дитини змінюються швидко і хаотично.


Мотив внутрішнє спонукання дитини до того чи іншого виду активності, пов'язаного із задоволенням певної потреби.

Потреба стан внутрішнього напруження дитини, пов'язаний із задоволенням певної нестачі, яка й виступає джерелом активності (бажання їсти, пити, відчуття холоду або спеки, прагнення мати певну іграшку, щось зробити тощо).

Мотивація сукупність різноманітних спонукань, мотивів, потреб, інтересів, цілей, захоплень, реалізація яких передбачає активізацію поведінки дитини.
Мотивація дитини з порушенням розумового розвитку складається із потреб, які забезпечують задоволення її психофізіологічних спонукань, а також, досить часто, із капризів, що відображають її тимчасові та незначущі бажання. Варто пам'ятати; дитина цього віку ще нездатна розрізняти значущі для її життєдіяльності потреби від капризних забаганок, оскільки і перші, й другі однаково значущі для неї. Мотиви дитини з порушенням розумового розвитку змінюються у часі, не підкоряючись жодній свідомій та вольовій дії. Приблизно в 4 роки можна спостерігати співпідкорення потреб та бажань дитини, яке набуває до певної міри стійкої форми.

Мотивація дитини формується внаслідок її потреб. Слід пам'ятати: дитина має особливості у розвитку мислення, які впливають на формування її здібності відповідно до власної потреби виражати вимогу до дорослого стосовно її задоволення. Потреби дитини хаотичні, не систематизовані. У більшості випадків у неї недостатньо розвинені здібності до вираження власної потреби. Саме це спричинює напруження у дорослого, якому складно зрозуміти, чого вона хоче. До того ж у дитини недостатньо активно формується тенденція до осмислення власної потреби, що призводить до розвитку таких рис, як капризність, конфліктність, агресивність, неконтрольованість поведінки, яка повністю підкорена емоціям, пов'язаним з потребою. Саме тому дорослий має пам'ятати, що у випадках, коли дитина починає капризувати і не може визначити, чого саме вона хоче, слід зберігати спокій, заспокоїти її й уточнити, що вона хоче, показуючи їй ті чи інші предмети. Можна, взявши її за руку запропонувати, щоб вона показала, чого саме вона хоче. Необхідно формувати у дитини здібності до вираження власної потреби або бажання за допомогою слів. Такий процес вимагає від дорослого стабільності у ставленні до дитини.




Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал