Дипломної освіти ім П. Л. Щупіка Державний заклад " Дніпропетровська медична академія"



Сторінка2/18
Дата конвертації25.12.2016
Розмір2.92 Mb.
ТипДиплом
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18


Статус лікаря-інтерна у відділенні

В адміністративному відношенні лікар-інтерн підпорядковується керівництву базового медичного закладу. На нього повністю поширюються правила внутрішнього трудового розпорядку, права та пільги, що встановлені для медичних працівників даної установи. Під час проходження інтернатури, при здійсненні функції лікаря він володіє правами і несе відповідальність за свої дії на рівні з іншими лікарями.

Відповідно з існуючим положенням про інтернатуру, лікар-інтерн повинен самостійно забезпечувати діагностичний та лікувальний процес під керівництвом безпосереднього керівника. Необхідно звернути особливу увагу на зміст, що вкладається в розуміння “самостійно”. В точному розумінні лікар-інтерн не може працювати самостійно, оскільки при його обмеженій компетентності неможливо надати усю повноту вирішення складних клінічних, організаційних, деонтологічних завдань. Виходячи із сказаного, під поняттям “самостійність” необхідно розуміти тільки максимально можливу самостійність, яка, однак, контролюється керівниками інтернатури і лікарями відділень баз стажування. Тут необхідний індивідуальний підхід, зумовлений конкретними теоретичними знаннями лікаря-інтерна з цього чи іншого питання, ступенем засвоєння практичних навичок, його характерологічними особливостями та рядом інших факторів. Ступінь самостійності повинен прогресивно наростати в процесі навчання, і, в результаті, до кінця інтернатури підготовка лікаря-інтерна повинна відповідати поставленим вимогам самостійності у вирішенні клінічних задач, що передбачені програмою.

При здобутті необхідних практичних навичок лікар-інтерн проводить те чи інше втручання або маніпуляцію з обов`язковою асистенцією керівника чи призначеного ним досвідченого лікаря.


ФОРМИ НАВЧАННЯ ЛІКАРЯ-ІНТЕРНА

НА БАЗАХ СТАЖУВАННЯ

Практична підготовка лікарів-інтернів досягається шляхом систематичної і активної їх участі в діагностичній і лікувальній роботі:



  • курація 3-5 новонароджених (у хворих новонароджених лікар-інтерн виконує повний обсяг діагностичних досліджень та лікувальних заходів на правах лікуючого лікаря. Він зобов'язаний приймати участь у додаткових дослідженнях (рентгенологічних, ендоскопічних, лабораторних, тощо) і лікувальних маніпуляціях, які проводяться пацієнту

  • клінічні та тематичні розбори хворих

  • чергування в клініці ( два 12-годинних чергування на місяць)

  • участь у обходах головного лікаря, начмеда , керівників лікарів-інтернів, завідуючих відділеннями та відповідальних лікарів

  • участь у клінічних, патологоанатомічних конференціях

  • участь у науково-практичних конференціях

Крім того, лікар-інтерн повинен приймати участь :

  • у засіданнях товариств неонатологів, акушерів-гінекологів та педіатрів

  • проведенні санітарно-просвітньої роботи як у відділеннях де працює, так і серед населення

  • проведенні реферативних оглядів наукової та науково-практичної літератури

Лікарі-інтерни повинні виконувати науково-дослідну роботу, яка забезпечує набуття навиків самостійної роботи з науковою літературою, формує здатність до аналізу й узагальнення матеріалу, розвитку клінічного мислення, вільного викладу своїх думок, критичне осмислення даних літератури.

В процесі стажування інтерн навчається оформленню основної медичної документації, набуває досвід в одержанні інформації загального характеру, виконує маніпуляції, спеціальні діагностичні методики. Лікар - інтерн веде особисту документацію, працює над написанням рефератів, разом з керівником готує звіт про практичні навички, які засвоїв.

Керівник повинен приділяти особливу увагу підбору хворих, зокрема, з урахуванням ознайомлення інтерна з їх патологією, тематика якої підлягає вивченню в даний період проходження інтернатури, його можливості самостійно виконувати необхідні діагностичні та лікувальні маніпуляції. Інтерну не слід обмежуватися роботою тільки з закріпленими за ним хворими. Він повинен знати всіх пацієнтів у відділенні, бути ознайомленим з динамікою захворювання та лікування тяжких хворих, з проведенням диференційної діагностики, незалежно від того, хто є їх лікуючим лікарем. Для підвищення активності лікаря інтерна необхідно йому доручати виконання різноманітних маніпуляцій, надавати допомогу в організації додаткових досліджень, стежити за виконанням відповідальних призначень. Особливо необхідно підкреслити, що обмеження діяльності лікаря-інтерна до рамок прикріплених за ним хворих – груба помилка навчання в інтернатурі.

Лікарі-інтерни знайомляться з усіма методиками практичних навичок обстеження і маніпуляцій згідно переліку. В даному переліку передбачено три рівня засвоєння матеріалу: 1-й рівень (+) – ознайомлення з даним питанням, 2-й (++) – уміння застосувати набуті знання і навички при курації хворих, виконувати найбільш типові варіанти чи їх окремі етапи, 3-й (+++) – уміння самостійно застосовувати набуті знання та навички в огляді дитини, обстеженні, діагностиці і лікуванні хворих новонароджених.


ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ГОЛОВНОГО ЛІКАРЯ БАЗИ СТАЖУВАННЯ

  • Після прибуття лікарів-інтернів у лікарню представляє їх колективу медичних працівників, знайомить з особливостями роботи і досягненнями лікарні в медичному обслуговуванні населення району, правами й обов'язками інтернів

  • Залучає лікарів-інтернів до участі в суспільній, культурно-масовій і санітарно-просвітній роботі в масштабі всієї лікувальної установи

  • Перевіряє роботу лікарів-інтернів по виконанню програм підготовки і дотриманню ними вимог суспільної і трудової дисципліни. Бере участь у щоквартальних зборах інтернів

  • Перевіряє роботу безпосередніх керівників інтернів і періодично заслуховує їх на лікарняній раді

  • Вживає заходів до усунення зауважень, виявлених при квартальних перевірках стану підготовки інтернів викладачами вищого медичного навчального закладу

  • Вживає заходів для створення інтернам необхідних побутових умов

  • Проводить систематичні і планові заходи щодо забезпечення лікувально-діагностичних відділень і кабінетів усім необхідним медичним, санітарно-господарським майном і поповненню бібліотеки медичною літературою для повного і якісного виконання інтернами програми підготовки.


ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ КЕРІВНИКА НА БАЗІ СТАЖУВАННЯ

Керівництво інтернами може доручатися лікарям, які мають атестаційний рівень вищої і першої категорії, великий досвід роботи і проходили підготовку на відповідному циклі підвищення кваліфікації. Керівництво інтернами повинно прийматись до уваги при визначенні кваліфікаційної категорії лікаря.



Керівник інтернів:

  • Несе відповідальність за виконання інтернами програми спеціалізації (інтернатури).

  • Проводить виховну роботу з лікарями-інтернами з питань етики і деонтології в практиці лікаря неонатолога, формування здорового способу життя.

  • Вживає заходів для госпіталізації хворих з різними захворюваннями, курація яких передбачена типовим планом інтернатури.

  • Надає повсякденну допомогу інтернам у придбанні практичних навичок, засвоєнні усіх видів лікувально-діагностичної роботи у відділенні.

  • Проводить з інтернами планові і тематичні обходи хворих, клінічні обговорення підсумків обходів, залучає інтернів до участі в консиліумах і присутності на патологоанатомічних розтинах

  • Забезпечує активну участь інтернів у конференціях відділення і загальнолікарняних лікарських конференціях (патологоанатомічних, науково-практичних та ін.), в роботі наукової спілки лікарів.

  • Обговорює з інтернами діагностичні і тактичні помилки у наданні швидкої і невідкладної медичної допомоги хворим новонародженим.

  • Допомагає інтернам придбати необхідні навички роботи в різних комісіях.

  • Залучає інтернів до роботі з ведення обліково-звітної документації, складанню планів, звітів і аналізу лікувально-профілактичної роботи відділення.

  • Два рази на місяць проводить з інтернами семінарські заняття по рекомендованій тематиці.

  • Приймає участь в організації тренінгу до ліцензійного іспиту КРОК-3 (згідно графіку кафедри)

  • Організує і проводить щоквартальні збори з лікарями інтернами.

  • Активно залучає лікарів-інтернів до ведення у відділенні наукової і науково-практичної роботи.

  • Разом із прикріпленим до бази викладачем медичного ВНЗ доручає кожному інтерну розробку окремих тем за матеріалами відділення (лікарні), надає систематичну допомогу у виконанні запланованої роботи.

  • Систематично контролює вивчення і реферування лікарями-інтернам спеціальної медичної літератури (передбаченої типовим планом і додаткової). Вживає заходів до систематичного поповнення бібліотеки лікувальної установи новими виданнями за фахом.

  • Залучає інтернів до проведення реферативних оглядів у відділеннях лікарні.

  • Прищеплює лікарям-інтернам відданість до обраної спеціальності, повагу до колег і дотримання принципів медичної деонтології і етики в повсякденній роботі, почуття відповідальності та інші якості.

  • Строго контролює оформлення і якість ведення лікарями-інтернами медичної документації й особистої документації лікаря інтерна (індивідуального плану, щоденника)

  • Виявляє повсякденну увагу і турботу про матеріально-побутові умови інтернів.

  • Підтримує постійний зв'язок із професорсько-викладацьким складом профільної кафедри вищого медичного навчального закладу.

  • Бере активну участь у роботі учбово-методичних семінарів і інших заходів, які проводять вищі медичні навчальні заклади Департаменти обласних та міських відділів охорони здоров’я для керівників інтернів.

Для успішного виконання поставлених завдань і передбачених обов'язків по навчанню і вихованню лікарів-інтернів від керівника інтернів потрібно:

  • бути прикладом у виконанні службового і громадського обов'язку, у строгому дотриманні трудової і суспільної дисципліни, принципів етики і деонтології;

  • систематично працювати над підвищенням свого професійного рівня;

  • повсякденно стежити за досягненнями медичної науки і домагатися впровадження нових методів діагностики, лікування і профілактики в роботу лікувальної установи (відділення);

Керівник інтернів повинен планувати свою роботу на навчальний рік і вести документацію відповідно до вимог.
КОНТРОЛЬ ЗА ЯКІСТЮ ПІДГОТОВКИ ЛІКАРІВ- ИНТЕРНІВ
Ефективність інтернатури визначається, насамперед, станом лікувальної і профілактичної роботи в базовій лікувальній установі, особистими і діловими якостями безпосереднього керівника інтернів:

  1. Керівник інтернів контролює роботу лікарів-інтернів щодня.

  2. Головний лікар бере участь у квартальних зборах.

  3. Викладачі вищого медичного навчального закладу - щокварталу протягом заочного навчання (у серпні-вересні — з метою перевірки стану баз і прибуття інтернів; у січні, червні – проведення рубіжного контролю заочної частини інтернатури лікарів-інтернів 1-го та 2-го років навчання; березні – квітні - для перевірки ходу підготовки і надання організаційної та методичної допомоги). Додатковий контроль може бути зв'язаний з особливими місцевими умовами.

  4. Головні фахівці, представники Департаменту охорони здоров’я обласних та міських держадміністрацій – за планом.

Під час квартальних перевірок інтерни представляють індивідуальний план підготовки, щоденник, реферати. Усі документи повинні бути візовані керівником інтернів.

Контроль за веденням документації лікарями- інтернами:

Інтерн повинен щодня:

  • реєструвати усі форми роботи - курацію хворих, участь в обходах завідувача відділенням, заступника головного лікаря по медичній частині, керівника інтернів, професорів, доцентів; участь у клінічних розборах, оволодінні практичними навичками, проведенні санітарно-просвітньої роботи; участь у лікарняних клінічних і патологоанатомічних конференціях, засіданнях ЛКК, чергування, а також реєструвати опрацьовану літературу, реферативні роботи.

Керівник повинен щодня :

  • контролювати ведення щоденників лікарем-інтерном;

  • контролювати ведення лікарем-інтерном медичної документації - оформлення первинного огляду, динамічного спостереження, етапних, виписних чи посмертних епікризів, записам в листках призначень з урахуванням протоколів обстеження та лікування новонароджених дітей. Особливу увагу варто приділяти оформленню клінічного діагнозу (згідно діючих клінічних класифікацій та МКХ Х перегляду);

  • шляхом нагляду за діями проводити оцінку оволодіння практичними навичками;

  • приділяти особливу увагу вмінням лікаря-інтерна спілкування з хворими та їх батьками, а також дотриманню принципів етики та деонтології при спілкуванні з колегами.

Рубіжний контроль проводиться по закінченню циклів. Оцінюється відношення інтерна до роботи, дисципліна, дотримання принципів етики і деонтології, ступінь теоретичної і практичної підготовки, оволодіння практичними навичками, участь у санітарно-просвітній, суспільній роботі та інш. У щоденниках лікаря - інтерна повинні бути виставлені оцінки та висловлені зауваження.

Оцінка організації і якості підготовки інтернів на базах повинна бути об'єктивної і ґрунтуватися на всебічному обліку різних аспектів процесу спеціалізації, що залежать як від самого інтерна, його керівника, так і від потужності бази, оснащеності сучасним лікувально-діагностичним устаткуванням і апаратурою та інш.



При оцінці якості підготовки враховуються:

  • виконання інтерном-неонатологом індивідуального плану і навчальної програми

  • обсяг і якість проведеної ним лікувально-діагностичної роботи, ступінь участі у виконанні різних лікувально-профілактичних маніпуляцій

  • якість оформлення медичної документації

  • рівень теоретичних знань

  • оволодіння методами лабораторної, інструментальної, функціональної діагностики

  • оволодіння практичними навичками

  • обсяг опрацьованої літератури і якість її реферування

  • рівень загальної лікарської підготовки і клінічного мислення під час обходів, клінічних розборів, на клінічних і патологоанатомічних конференціях

  • виконання науково-дослідної роботи

  • участь у роботі професійних організацій та науково-практичних конференціях

  • загальнокультурний рівень інтерна

Якість підготовки лікаря-інтерна визначається як кваліфікацією і авторитетом керівника, відношенням до інтерна адміністрації бази стажування, а також відношенням інших функціональних відділень і служб.

Усі перераховані фактори враховуються при визначенні критеріїв оцінки організації і якості підготовки. При виявленні невідповідності цих критеріїв вимогам спеціалізації прикріплений викладач зобов'язаний прийняти всі необхідні міри до усунення наявних недоліків і недоглядів. Усі зауваження, недоліки в підготовці інтернів і рекомендації з підвищення якості спеціалізації викладач заносить у спеціальний зошит («Зошит зауважень і пропозицій»). При цьому пропозиції по поліпшенню роботи повинні бути адресовані конкретним особам, відповідальним за проведення спеціалізації, із вказівкою терміну виконання. Контроль за виконанням рекомендацій необхідно здійснювати в наступні перевірки. Зошит зберігається у керівника інтернів.



МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ПО ПРОВЕДЕННЮ

ОБХОДІВ І КЛІНІЧНИХ РОЗБОРІВ

Обхід хворих керівником з наступним розбором — одна з найбільш ефективних форм підвищення кваліфікації інтернів.

По характеру розв'язуваних завдань варто виділити два варіанти обходу.

Плановий обхід — має на меті здійснення постійного контролю і корекції повсякденної лікувальної роботи лікаря-інтерна . Для цього керівник робить обхід усіх хворих, яких курирує лікар-інтерн.

На плановому обході інтерн представляє хворих, яких курирує. При цьому з урахуванням вимог деонтології в стислій формі викладає основні дані про хворого і захворювання. Варто звернути особливу увагу інтернів на вміння переконливо обґрунтувати при доповіді діагностичне судження з використанням даних анамнезу, результатів об'єктивного дослідження, даних лабораторних і інструментальних методів дослідження.

Керівник інтернів оглядає хворого, вибірково залучає присутніх інтернів до проведення окремих методів об'єктивного обстеження, контролюючи правильність їхнього виконання. Усі наявні факти повинні бути критично оцінені з погляду доказу діагнозу. В оцінці фактів беруть участь присутні на обході інтерни. У підсумку обговорення повинен бути чітко сформульований діагноз (основне захворювання, ускладнення). Потім куратор повідомляє план терапевтичних заходів і доповідає про лікарські призначення. Корекція призначень проводиться за участю всіх інтернів. Особлива увага звертається на фармакологічну обґрунтованість застосовуваних ліків і недоцільність поліпрогмазії.

Після обходу керівник в ординаторській докладно аналізує стан лікувальної роботи — знання інтернами хворих, повноту і якість обстеження, правильність формулювання діагнозів з урахуванням існуючих класифікацій, раціональність лікування (режим, вигодовування, медикаментозне і фізіотерапевтичне лікування, ЛФК), обґрунтованість тактики подальшого ведення хворих, якість ведення медичної документації. До обговорення результатів обходу залучаються як куратор, так і інші інтерни.

На закінчення керівник дає конкретні вказівки по поліпшенню ведення хворих, виконання яких контролює на наступних обходах.

Тематичний обхід – має за мету поглиблений розгляд окремого захворювання чи групи захворювань. Такий обхід може попереджати плановому семінару, або бути його складовою частиною. Хворих для обходу намічає керівник. Кураторами, як правило, є декілька інтернів.

Керівник проводить обходи і клінічні розбори хворих 2 рази в тиждень. В обході беруть участь всі інтерни, що працюють у відділенні.

Для тематичного обходу керівник підбирає 2-3 пацієнта (наприклад, діти із захворюваннями органів дихання – РДС, БЛД, внутрішньолікарняна пневмонія без ускладнень, або ускладнена). Тема обходу визначається або темою семінару, або іншими причинами (наприклад, найбільш часті діагностичні помилки інтернів, незадовільні якісні показники роботи відділення тощо). Перед обходом керівник визначає завдання і послідовність огляду хворих. Куратори доповідають історію хвороби, результати досліджень, представляють обґрунтування діагнозу. До огляду хворих керівник залучає інтернів, що беруть участь в обході. Поза палатою керівник за участю всіх інтернів-неонатологів оцінює мотивування діагностичного судження, значення окремих клінічних симптомів, додаткових методів дослідження. Уточнюється діагноз з урахуванням індивідуальних особливостей (діагноз хворого), обговорюється лікування, рекомендації для наступного лікування, організація диспансеризації у кабінетах катамнестичного спостереження. У процесі обговорення зачіпаються питання етіології, патогенезу, атипового перебігу захворювання, диференціальної діагностики, надання невідкладної допомоги при несприятливому розвитку хвороби, фармакотерапії, можливості використання фізіотерапії, ЛФК, особливості діагностики і лікування дітей різного гестаційного віку.

У вирішенні всіх питань інтерни повинні приймати активну участь. Керівник враховує підготовленість і активність кожного з учасників обходу.

У заключній частині керівник підбиває підсумок розгляду теми, доповнює інформацію, представлену інтернами, новими даними, рекомендує додаткову літературу по обговорюваній проблеми. Тут же доцільно відзначити інтернів-неонатологів, що показали відмінні знання, належну ерудицію, уміння виконувати лікарські маніпуляції, і інтернів, що недостатньо підготувалися до тематичного обходу.

МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ СЕМІНАРІВ З ІНТЕРНАМИ
Основна мета семінарського заняття — визначення якості засвоєння інтернами - неонатологами одного з розділів програми за фахом, виявлення уміння інтернів використовувати наявні теоретичні знання в практичній лікарській роботі.

Тематика семінарів складається на основі типового плану і програми підготовки в інтернатурі.

Календарний і тематичний план семінарів складається керівником інтернів на всю заочну частину ( 1-й, 2-й роки навчання). Семінари повинні проводитися не рідше двох разів на місяць. Інтерн повинний бути ознайомлений із планом семінарів з перших же днів інтернатури. Для інтернів план семінарів служить керівництвом у визначенні послідовності та інтенсивності вивчення матеріалу.

При проведенні семінару кожен інтерн зобов'язаний взяти активну участь в обговоренні розглянутих питань.

Семінарське заняття, як правило, повинне тісно погоджувати питання теорії і практики медицини. У зв'язку з цим кожну тему семінару доцільно починати з демонстрації та розбору хворих. У ряді випадків семінар може бути продовженням тематичного обходу хворих. У процесі семінару керівник ставить конкретні питання, на які повинні дати відповідь інтерни. При неповному розкритті питання одним з інтернів керівник надає можливість іншим інтернам доповнити відповідь. Звичайно під час обговорення на семінарі одного чи групи захворювань варто з'ясувати знання інтернами сучасних уявлень про причини і механізми хвороби, особливостях клініки, діагностики і диференціальної діагностики з використанням сучасних методів дослідження, методів лікування, невідкладних станів і невідкладної допомоги при них, тактики наступного лікування після виписки зі стаціонару, особливості деонтологічного підходу. Керівнику варто звертати увагу на питання фармакотерапії, дієтотерапії, фізіотерапії, а також на питання організації катамнестичного спостереження в поліклініці, профілактику захворювань. Необхідно в процесі занять наголошувати на з'ясуванні уміння інтернів самостійно виконувати діагностичні і лікувальні лікарські маніпуляції.

Керівнику інтернів доцільно підтримувати і направляти дискусію, що виникає в процесі обговорення окремих питань. Кожний із присутніх інтернів повинен взяти активну участь у вирішенні поставлених завдань. При необхідності керівник вносить свої корективи, звичайно як завершення чергового питання.

На закінчення семінару керівник робить підсумок обговорення теми, повідомляє нову, не розкриту на семінарі інформацію, рекомендує додаткову літературу.

У процесі проведення семінару, при розборі хворих, під час обговорення окремих питань керівник оцінює знання інтернів по п'ятибальній шкалі. Наприкінці семінару важливо відзначити інтернів, що показали добру підготовку, так само як і інтернів, що не виявили достатньої активності. Оцінка повинна враховувати не тільки глибину теоретичних знань, але й уміння використовувати їх у практиці, ступінь оволодіння практичними навичками в рамках теми. Інтернам, що не показали належної підготовки по окремим питанням, керівник дає додаткове завдання і призначає час для індивідуальної співбесіди.



Орієнтовний тематичний план семінарських занять на базах стажування

  1. Організація діяльності лікувально-профілактичних закладів охорони здоров`я матері і дитини та медичної допомоги новонародженим Організація перинатальних центрів. Рівні надання медичної допомоги матерям та дітям.

  2. Організація роботи післяпологового відділення спільного перебування матері і дитини.

  3. Профілактика внутрішньолікарняних інфекцій. Основи інфекційного контролю. Техніка миття рук медичного персоналу.

  4. Фактори перинатального ризику, формування пре-перинатальної патології. Оцінка перинатального анамнезу.

  5. Фізіологічне спостереження за розвитком плоду, перебігом вагітності. Біофізичний профіль плода. Ведення фізіологічних пологів та методи спостереження під час пологів

  6. Акушерські ускладнення вагітності, вплив на розвиток плоду і стан новонародженого. Вплив медикаментів на плід

  7. Методи пренатальної діагностики. Організація та принцип роботи перинатальних консіліумов.

  8. Принципи спільного перебування матерів і новонароджених в пологових будинках і дитячих лікарнях.

  9. Організація роботи відділення (палати) інтенсивної терапії новонароджених пологового будинку.

  10. Фізіологічний догляд та грудне вигодовування здорової новонародженої дитини

  11. Принципи транспортування і переводу новонароджених з перинатальною патологією. Підготовка та умови транспортування .

  12. Оцінка гестаційного віку та внутрішньоутробного розвитку новонароджених.

  13. Первинний огляд новонародженого. Оцінка стану адаптації дитини при народженні. Медичні призначення та необхідні втручання.

  14. Дотримання принципів теплового ланцюжка на різних етапах надання медичної допомоги новонародженим

  15. Грудне вигодовування новонароджених. Ранній початок грудного вигодовування, контакт матері та дитини “шкіра до шкіри”. Сучасне ведення лактації і грудного вигодовування.

  16. Скринінг новонароджених . Умови та техніка виконання.

  17. Діти від багатоплодової вагітності. Особливості адаптації. Тактика виходжування, неонатального спостереження

  18. Діабетична фетопатія. Особливості догляду за дітьми з великою масою тіла при народжені.

  19. Оцінка стану адаптації дитини з малою і дуже малою масою тіла при народженні. Стабілізація стану. Визначення необхідних медичних втручань.

  20. Ентеральне вигодовування дітей з малою масою тіла

  21. Жовтяниці новонароджених. Діагностична та лікувальна тактика в пологовому відділенні

  22. Догляд, виходжування та вигодовування новонароджених, що перенесли асфіксію

  23. Консультування батьків. Інформована згода.

ІНФОРМАЦІЯ ПРО ЛІЦЕНЗІЙНИЙ ІСПИТ КРОК-3
Ліцензійний іспит( ЛІ) "КРОК-3. Медицина невідкладних станів "складається з метою встановлення відповідності рівня професійної компетентності фахівців з вищою медичною освітою мінімально необхідному рівню вимог згідно Державних стандартів вищої освіти.

Професійна компетентність вважається як вміння застосовувати знання основних медичних дисциплін для самостійної роботи та проведення:



  • диференційної діагностики та надання допомоги хворому при невідкладних станах,

  • організації допомоги в екстремальних ситуаціях,

  • ранньої діагностики пухлин

  • здійснення протиепідемічних заходів при інфекційних захворюваннях.

Структура ЛІ "Крок 3" :

    • діагностика та диференційна діагностика –20-25%

    • лабораторно - інструментальне обстеження 20-25%

    • ведення пацієнтів залежно від місця надання допомоги 40-45%

    • профілактика та прогноз стану хворого 15-20%.

Тестові завдання КРОК-3 включають питання з розділів: невідкладні стани, хірургія та травматологія, акушерство і гінекологія, інфекційні хвороби, терапія, педіатрія, допомога при надзвичайних ситуаціях. З 2015 року включений розділ "надання медичної допомоги в бойових умовах"

ЛІ "Крок 3" проводитися як заключний контроль засвоєння програми по спеціальності і є допуском до атестаційного іспиту. Мінімальний бал з 2014 року складає 60,5 %.

Статус іспиту КРОК-3, як складової Державної атестації передбачає можливість його повторного складання протягом 3-х років, не раніш, ніж у наступний термін проведення іспиту.

АТЕСТАЦІЯ ЛІКАРІВ-ІНТЕРНІВ

По закінченні повного навчання лікарі-інтерни атестуються на звання лікар – спеціаліст за фахом «Неонатологія» з отриманням сертифікату, встановленого МОЗ України зразку.

У всіх випадках, коли виникають питання про допуск до атестації, лікаря-інтерна направляють у відділ інтернатури.

Лікар-інтерн представляє в Державну атестаційну комісію наступні документи:



    • рапорт про допуск до іспиту лікаря- інтерна на ім'я ректора ВНЗ від куратора з підписом завідуючого кафедрою;

    • щоденник обліку роботи;

    • залікову книжку;

    • завірені характеристики від адміністрації базової установи, де він проходив стажування, та кафедри, де він навчався на очному циклі ;

    • фотокартку розміром 3x4;

    • копію диплому;

    • реферати, науково-практичні роботи .

Атестація лікарів-інтернів включає в себе:

  • контроль знань та вмінь за комп'ютерними тестуючими програмами, затвердженими Міністерством охорони здоров'я України;

  • оцінку Державною атестаційною комісією знань та вмінь, в тому числі володіння практичними навичками у ліжка хворого;

  • співбесіду чи іншу форму підсумкової оцінки рівня засвоєння навчальної програми інтернатури.

Комп'ютерний контроль знань проводиться за тестовою комп'ютерною програмою з неонатології, затвердженою Міністерством охорони здоров'я України, в присутності членів Державної атестаційної комісії. Оцінка підготовки лікарів-інтернів за результатами комп'ютерного тестування здійснюється за бінарною системою: "атестований", "неатестований". Атестованим вважається лікар-інтерн, який має не менше 75% правильних відповідей. При негативних результатах комп'ютерного тестового контролю лікар-інтерн вважається таким, який за рівнем підготовки не відповідає вимогам кваліфікаційної характеристики лікаря за спеціальностю неонатологія. У такому разі інтерн до подальших етапів атестації не допускається і вважається неатестованим. Перездача допускається з дозволу Голови атестаційної комісії.

При проведенні оцінки вмінь та володіння практичними навиками лікарями-інтернами з фаху «Неонатологія» обов'язковому контролю підлягають вміння проводити обстеження хворого, тлумачення результатів допоміжних досліджень, проведення диференційного діагнозу, обгрунтування та формулювання клінічного діагнозу, призначення лікування, вирішення питання подальшого спостереження, а також вміння та практичні навички надання невідкладної допомоги - згідно переліку невідкладних станів, обумовлених програмою.

При незадовільній оцінці вмінь і оволодіння практичними навичками лікар-інтерн вважається таким, що не засвоїв практичні навички, передбачені навчальною програмою, і за рівнем підготовки не відповідає вимогам кваліфікаційної характеристики "лікар-спеціаліст". В цьому разі лікар-інтерн до подальших етапів атестації не допускається і вважається неатестованим.

Співбесіда чи інша форма підсумкової оцінки рівня засвоєння навчальної програми інтернатури проводиться з кожним лікарем-інтерном (за білетною чи безбілетною методикою). За результатами співбесіди з урахуванням оцінок попередніх етапів приймається рішення про рівень підготовки лікаря-інтерна і присвоєння йому звання "лікар-спеціаліст" за фахом «Неонатологія».

Керівники інтернів на базах стажування повинні бути присутні при проведенні атестації й приймати участь в обговоренні результатів атестації.

За результатами атестації державна атестаційна комісія може прийняти рішення:



    • присвоїти звання "лікар-спеціаліст" за фахом «Неонатологія»;

    • відмовити в присвоєнні звання "лікар-спеціаліст" за фахом «Неонатологія».

Рішення приймається відкритим голосуванням. При рівній кількості голосів вирішальним є голос Голови Державної атестаційної комісії. Результати атестації доводяться до відома лікарів-інтернів одразу ж після закінчення засідання комісії.

Результати атестації оформлюються протоколом, який підписується Головою та всіма членами державної атестаційної комісії і затверджується наказом по вищому медичному навчальному закладу в десятиденний термін.



Програма інтернатури зі спеціальності “НЕОНАТОЛОГІЯ”


Навчальний план та уніфікована програма циклу інтернатури за спеціальністю «Неонатологія» розроблені співробітниками опорної кафедри неонатології Національної медичної академії післядипломної освіти імені П. Л. Шупика ( зав.кафедрою – д. мед. н., професор Шунько Є.Є.) та схвалені Координаційною науково-методичною радою з післядипломної освіти МОЗ України (2013 рік).


Зміст програми охоплює весь обсяг знань, умінь і практичних навичок, необхідних лікарю-неонатологу для самостійної роботи з надання кваліфікованої медичної допомоги новонародженим. Програму побудовано за системою блоків, якими є 8 курсів програми. Курс - самостійна частина програми, в якій подано значну за обсягом теоретичну інформацію з певної галузі неонатології.


Код

Назва курсу, розділу, теми

1.

Організація діяльності медичних закладів охорони здоров`я матері і дитини та медичної допомоги новонародженим

1.1.

Основи законодавства, нормативні документи та Накази МОЗ України щодо організації лікувально-профілактичної допомоги дітям та матерям. Основні положення ВОЗ, ЮНІСЕФ щодо материнства і дитинства.

1.2.

Статистика перинатальної, неонатальної та малюкової смертності, фактори, що впливають на рівні пери-, неонатальної та малюкової смертності Принципи формулювання клінічного діагнозу за МКХ-10.

1.3.

Організація медичної допомоги новонародженим. Основи перинатальної медицини. Організація перинатальних центрів

1.4.

Профілактика внутрішньолікарняних інфекцій. Основи інфекційного контролю.

1.5.

Принципи спільного перебування матерів і новонароджених в пологових будинках і дитячих лікарнях

1.6.

Сучасні принципи організації медичної допомоги новонародженим в пологових будинках, неонатологічних відділеннях дитячих лікарень

1.7.

Принципи транспортування і переводу новонароджених з перинатальною патологією. Температурний режим.

1.8.

Принципи диспансерного спостереження за новонародженими з перинатальною патологією і з малою масою тіла при народженні. Функції і робота лікарів катамнестичних кабінетів.


2.

Фізіологія пери- та неонатального періодів.

Основи перинатальної медицини.

2.1.

Фізіологічне спостереження за розвитком плоду, перебігом вагітності. Біофізичний профіль плода. Ведення фізіологічних пологів та методи спостереження під час пологів

2.2.

Фактори перинатального ризику і формування пре-перинатальної патології. Фактори, що негативно впливають на плід

2.2.1.

Екстрагенітальні захворювання вагітної і їх вплив на плід


2.2.2.

Акушерські ускладнення вагітності, вплив на розвиток плоду і стан новонародженого

2.2.3.

Вплив медикаментів на плід

3.
Фізіологічний догляд та грудне вигодовування новонародженої дитини

3.1.

Оцінка фізичного розвитку новонароджених.

3.2.

Оцінка гестаційного віку новонароджених

3.3.

Анатомо-фізіологічні особливості доношених новонароджених і передчасно народжених дітей

3.3.1

Анатомо-фізіологічні особливості системи дихання. Її адаптаційні механізми

3.3.2.

Анатомо-фізіологічні особливості серцево-судинної системи, її адаптація у неонатальному періоді

3.3.3.

Анатомо-фізіологічні особливості сечовивідної системи

3.3.4.

Анатомо-фізіологічні особливості шкіри, її придатків

3.3.5.

Анатомо-фізіологічні особливості кісткової і м`язової систем

3.3.6.

Анатомо-фізіологічні особливості травної системи. Становлення мікробіоценозу у здорових новонароджених.

3.3.7.

Анатомо-фізіологічні особливості центральної нервової системи.

3.3.8.

Ендокринна система новонародженого

3.3.9.

Особливості системи кровотворення. Еритропоез

3.3.10.

Особливості імунітету новонароджених.

3.4.

Особливості метаболічної адаптації доношених і недоношених новонароджених. Стани, що загрожують зриву адаптації

3.5.

Первинний огляд новонародженого. Оцінка стану адаптації дитини при народженні. Підтримка теплового ланцюжка

3.6.

Методика лікарського огляду новонародженого. Медичні призначення та необхідні втручання. Догляд за пуповинним залишком.

3.7.

Грудне вигодовування новонароджених. Ранній початок грудного вигодовування, контакт матері та дитини “шкіра до шкіри”. Сучасне ведення лактації і грудного вигодовування

3.8.

Скринінг новонароджених (ФКУ, гіпотиреоз, адреногенітальний синдром, муковісцидоз)

3.9.

Вакцинація новонароджених згідно календаря щеплень і нормативних документів МОЗ України

4.

Патологія пери- та неонатального періодів


4.1

Гіпоксія плода та асфіксія новонароджених


4.1.1

Дистрес плода, діагностичні ознаки


4.1.2.

Доплерографія фето-плацентарного комплексу


4.1.3.

Асфіксія новонароджених. Початкова реанімаційна допомога новонародженим


4.1.4.

Інтенсивна терапія новонароджених, що перенесли асфіксію


4.1.5.

Догляд, виходжування та вигодовування новонароджених, що перенесли асфіксію


4.2.

Ведення передчасних пологів. Пренатальна профілактика ВШК, респіраторного дистрес-синдрому у новонароджених


4.3.

Захворювання органів дихання у новонароджених


4.3.1.

Респіраторний дистрес синдром новонароджених


4.3.2.

Бронхо-легенева дисплазія

4.3.3.

Синдром витоку повітря: емфізема, пневмоторакс, пневмомедіастінум

4.3.4.

Синдром аспірації

4.3.5.

Вроджені вади легенів та дихальних шляхів. Діагностика, клініка, невідкладна допомога

4.4.

Захворювання органів системи травлення

4.4.1.

Вроджені вади розвитку ШКТ, які потребують невідкладної хірургічної корекції.

4.4.2.

Атрезія стравоходу. Трахео-стравохідний свищ. діагностика, клініка, невідкладна допомога

4.4.3

Кишкова непрохідність у новонароджених – діагностика, клініка, невідкладна допомога


4.4.4.

Виразково-некротичний ентероколіт

4.5.

Захворювання серцево-судинної системи. Діагностика, тактика ведення і лікування

4.5.1.

Недостатність кровообігу у новонароджених: серцева, судинна


4.5.2.

Патофізіологія порушень становлення постнатального кровообігу у недоношених дітей

4.5.3.

Вроджені вади серця. Діагностика, клініка, невідкладна допомога, підготовка до транспортування

4.5.4.

Кардіоміопатії

4.6.

Порушення мікробіоценозу. Проблема дизбіозу у новонароджених, його корекція

4.7.

Патологія системи крові. Діагностика, корекція, лікування

4.7.1

Порушення гемостазу

4.7.2.

Геморагічна хвороба новонароджених


4.7.3.

ДВЗ-синдром

4.7.4.

Тромбоцитопенія, тромбоцитопатія

4.7.5.

Коагулопатії

4.7.6.

Анемії новонароджених

4.7.7.

Поліцитемія у новонароджених

4.8.

Патологія сечовивідної системи у новонароджених

4.8.1.

Вроджені вади розвитку сечо-вивідної системи. Гідронефроз

4.8.2.

Інфекція сечових шляхів

4.8.3.

Гостра ниркова недостатність

4.9.

Патологія нервової системи новонароджених

4.9.1.

Перинатальні гіпоксично-ішемічні пошкодження ЦНС .

4.9.2.

Геморагічні пошкодження ЦНС у доношених і недоношених новонароджених

4.9.3.

Пологова травма ЦНС. Спинальна пологова травма

4.9.4.

Судоми у новонароджених.

4.9.5.

Перинатальна реабілітація порушень розвитку

4.10.

Патологічні стани і захворювання передчасно народжених дітей, особливості діагностики, догляду, лікування

4.10.1.

Порушення кардіо-респіраторної адаптації у недоношених дітей

4.10.2.

Ретинопатія недоношених: етіологія, діагностика, профілактика, тактика неонатолога

4.10.3

Анемія передчасно народжених дітей

4.11.

Патологія білірубінового обміну у новонароджених

4.11.1.

Гіпербілірубінемії у новонароджених. Класифікація. Диференційна діагностика. Клініка, лікування. профілактика

4.11.2.

Гемолітична хвороба новонароджених за системами RH-, АВО.

Патогенез, рання діагностика, клініка, лікування



4.12.

Захворювання залоз внутрішньої секреції

4.12.1.

Вроджений гіпотиреоз

4.12.2.

Транзиторні порушення функції щитоподібної залози

4.12.3.

Неонатальний транзиторний тиреотоксикоз

4.12.4.

Адреногенітальний синдром

4.12.5.

Діабетична фетопатія. Особливості догляду за дітьми з великою масою тіла

4.12.6.

Цукровий діабет

4.13.

Особливості водно-електролітного балансу у новонароджених з перинатальною патологією. Підтримка метаболізму у новонароджених

4.14.

Інфузійна терапія. Парентеральне харчування у доношених і недоношених новонароджених

4.15.

Білково-енергетичне забезпечення новонароджених з перинатальною патологією та передчасно народжених дітей.

4.16.

Порушення мінерального обміну. Діагностика, корекція, лікування

4.17.

Затримка внутрішньоутробного розвитку. Діагностика, лікування, тактика ведення, спостереження вигодовування

4.18.

Діти від багатоплодової вагітності. Особливості адаптації. Тактика виходжування, неонатального спостереження

5.
Інфекції пери- та неонатального періоду. Основи інфекційного контролю.

5.1.

ВІЛ-інфекція в пери – та неонатальному періодах: фактори ризику, клінічний перебіг, діагностика, лікування, профілактика перинатальної трансмісії ВІЛ від матері до дитини

5.2.

Інфекції в перинатальному періоді (цитомегаловірусна, герпес-вірусна, токсоплазм енна, хламідійна, мікоплазменна, уреаплазменна краснушна, вірусні гепатити)

5.3.

Бактеріальна інфекція в перинатальному періоді (стрептококова, стафілококова, клебсієльозна та інше )

5.4.

Кандидозна інфекція у новонароджених. Клініка, діагностика, лікування, профілактика

5.5.

Гострі респіраторні вірусні захворювання новонароджених (грип, парагрип, респіраторно-синцитіальний вірус, аденовірус, риновірус та інш.). Діагностика, лікування, тактика ведення

5.6.

Гострі шлунково-кишкові інфекції

5.7.

Сепсис новонароджених: етіологія, клініка, лікування. Синдром системної запальної відповіді.

5.8.

Локальні гнійно-септичні захворювання новонароджених. Флегмона новонароджених

5.9.

Гострий гематогенний остеомієліт

5.10.

Гнійний менінгіт. Вентрикуліт. Енцефаліт

5.11.

Мікробіологічний моніторинг. Контроль за антибіотико-резистентністю

5.12.

Профілактика нозокоміальних інфекцій. Техніка миття рук медичного персоналу

6.

Інтенсивна терапія та інтенсивне виходжування дітей з дуже малою масою тіла при народженні

6.1.

Особливості метаболічної адаптації недоношених новонароджених Оцінка стану адаптації дитини з малою і дуже малою масою тіла при народженні

6.2.

Первинний лікарський огляд. Визначення необхідних медичних втручань. Стабілізація стану

6.3.

Терморегуляція у новонароджених з низькою масою тіла, підтримка теплового ланцюжка

6.4.

Ентеральне вигодовування грудним молоком (зондове, з чашки, грудне)

6.5.

Особливості парентерального харчування

6.6.

Кардіо-респіраторний моніторинг, метаболічний контроль. Основи догляду, що спрямовані на розвиток

6.7.

Особливості респіраторної підтримки

6.8.

Деонтологічні питання. Місце і роль родини для недоношеної дитини у відділенні інтенсивної терапії


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал