Дипломної освіти ім П. Л. Щупіка Державний заклад " Дніпропетровська медична академія"



Сторінка15/18
Дата конвертації25.12.2016
Розмір2.92 Mb.
ТипДиплом
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18

НАВИЧКА 31


Алгоритм реанімаційної допомоги новонародженим
1. Початкова і реанімаційна допомога

1.1. Підготовка до надання реанімаційної допомоги новонародженому в пологовому приміщенні або операційній:

Обов’язкові дії:

1. Передбачити потребу реанімації з уважним урахуванням наявних чинників ризику.

2. Приготувати пологове приміщення (операційну).


  • Приготувати реанімаційний столик (місце) для надання допомоги новонародженому;

  • Забезпечити температуру повітря у приміщенні ≥ 25°С;

  • Приготувати і зігріти пелюшки;

3. Приготувати обладнання:

  • Для кожних пологів рекомендується готувати 2 комплекти обладнання і матеріалів – для початкової і повної реанімації;

  • У разі багатоплідної вагітності обидва комплекти (додаток 2) готують для кожної дитини;

  • Забезпечити присутність необхідного персоналу

1.2. Визначення потреби початкової допомоги дитині, яка народилась після вилиття чистих амніотичних вод:

Дитину, яка потребує медичної допомоги відразу після народження і має бути відокремленою від матері, визначають за однією з трьох ознак:

1) передчасне народження;

2) відсутнє або неадекватне самостійне дихання;

3) відсутній або значно знижений м’язовий тонус.

У немовлят, які не потребують реанімації, рекомендується не перетискати пуповину раніше, ніж через 1 хв. після народження.



Обов’язкові дії:

1. Відразу після народження дитини акушерка (лікар-акушер-гінеколог) приймає її у теплі пелюшки, зауважує і оголошує час народження, викладає на живіт матері і починає швидко обсушувати пелюшкою, оцінюючи наявність й адекватність самостійного дихання і м’язового тонусу. Обсушування у цей момент відіграє роль початкової тактильної стимуляції.

2. У разі відсутності самостійного дихання, наявності судорожних дихальних рухів (дихання типу ґаспінґ) або зниженого (відсутнього) м’язового тонусу слід негайно:


  • покликати на допомогу;

  • перетиснути і перерізати пуповину;

  • інформувати матір, що дитині буде надано допомогу;

  • перенести немовля на реанімаційний стіл або іншу відповідну теплу, чисту і суху поверхню;

  • надати початкову допомогу;

  • повторно оцінити стан дитини, діяти відповідно до рекомендацій алгоритму.

3. Необхідність реанімаційної допомоги дітям, народженим за допомогою кесарського розтину, визначають за тими самими принципами, оглядаючи їх на підігрітому столику під джерелом променевого тепла.

4. Недоношену дитину (< 37 тиж) переносять на реанімаційний стіл або іншу відповідну теплу і суху поверхню незалежно від стану після народження, після чого надають початкову допомогу і повторно оцінюють стан:



  • у разі відсутності самостійного дихання швидко декілька разів «відтискають» кров, що міститься у пуповині, в напрямку до дитини;

  • за наявності самостійного дихання перетискання пуповини здійснюють не скоріше, ніж через 60 с після народження, утримуючи дитину протягом цього часу нижче рівня плаценти.

1.3. Визначення потреби початкової допомоги у дитини, яка народилась після вилиття амніотичних вод, забруднених меконієм:

Незалежно від особливостей меконіального забруднення навколоплідних вод, санація трахеї «активного» новонародженого без ознак порушення стану не поліпшує клінічних результатів лікування. Ця процедура не рекомендується для рутинного використання.



Обов’язкові дії:

1. Відразу після народження дитини потрібно зауважити й оголосити час її народження й, уникаючи тактильної стимуляції (не витирати дитину), оцінити «активність» – наявність й адекватність самостійного дихання, м’язового тонусу і частоту серцевих скорочень (ЧСС). У новонародженого з дихальною депресією (апное або дихання типу ґаспінґ) і/або зниженим м’язовим тонусом ЧСС у цей момент не визначають.

2. У разі відсутності самостійного дихання, наявності дихання типу ґаспінґ, зниженого м’язового тонусу (відсутність активних рухів, звисання кінцівок) слід негайно:


  • покликати на допомогу;

  • перетиснути і перерізати пуповину;

  • інформувати матір, що дитині буде надано допомогу;

  • не забираючи пелюшок й уникаючи тактильної стимуляції, перенести немовля на реанімаційний стіл або іншу підготовлену відповідну теплу та суху поверхню;

  • надати початкову допомогу, яка включає санацію трахеї;

  • оцінити стан дитини і вирішити, що робити далі.

3. Дітей, які після народження є «активними», - кричать або адекватно дихають і виявляють задовільну рухову активність, маючи ЧСС > 100 за 1 хв., залишають на животі матері і спостерігають за їх станом протягом 15 хв. За потреби санують верхні дихальні шляхи. У разі відсутності дихальних розладів (ДР) забезпечують стандартний медичний догляд згідно з вимогами наказів МОЗ України від 04.04.2005 №152 «Про затвердження клінічного протоколу медичного догляду за здоровою новонародженою дитиною» і від 29.08.2006 року № 584 «Про затвердження протоколу медичного догляду за новонародженою дитиною з малою масою тіла при народженні».

4. У дитини, яка народилась після вилиття забруднених меконієм вод і не вимагала реанімаційної допомоги, оцінюють наявність ДР (ЧД більше 60 за 1 хв., втягнення податливих ділянок грудної клітки, експіраторний стогін тощо) протягом 3-х послідовних годин після народження (щонайменше кожні 15 хв. протягом першої години).



1.4. Початкова допомога дитині, яка народилась після вилиття чистих амніотичних вод:

У певній послідовності кроки початкової допомоги передбачають:

1) забезпечення правильного положення дитини на реанімаційній поверхні під джерелом променевого тепла і звільнення дихальних шляхів (за наявності показань);

2) кінцеве висушування новонародженого і повторне забезпечення правильного положення голови;

3) оцінку стану новонародженого.

Усі зазначені вище заходи (визначення потреби реанімації і початкові кроки допомоги) треба виконати приблизно за 30 секунд.



Обов’язкові дії:

1. Забезпечити правильне положення. За наявності апное або ДР відсмоктати вміст верхніх ДШ гумовою грушею або стерильним одноразовим катетером.

2. Додатково обсушити за потребою.

3. Забрати вологі пелюшки.

4. Знову забезпечити правильне положення.

5. Оцінити стан дитини і вирішити, що робити далі.



1.5. Початкова допомога дитині, яка народилась після вилиття вод, забруднених меконієм:

Спеціальні початкові кроки допомоги необхідні дитині, яка народилась після вилиття амніотичних вод, забруднених меконієм, у разі відсутності самостійного дихання або наявності дихання типу ґаспінґ, явно зниженого м’язового тонусу (відсутність активних рухів, звисання кінцівок) або ЧСС < 100 за 1 хв.



Обов’язкові дії:

1. Забезпечити прохідність дихальних шляхів:



  • забезпечити правильне положення новонародженого;

  • уникаючи тактильної стимуляції (не витираючи), якомога скоріше під контролем прямої ларингоскопії відсмоктати вміст нижньої глотки (ділянка над голосовими зв’язками), після чого інтубувати і санувати трахею.

  • під час санації трахеї контролювати ЧСС новонародженого за допомогою аускультації;

  • якщо ЧСС ≥ 60/хв., продовжувати санацію трахеї до майже повного видалення меконію;

  • у разі виявлення значної брадикардії (ЧСС < 60/хв.) припинити відсмоктування, повторно інтубувати трахею і розпочати ШВЛ через інтубаційну трубку; якщо з будь-яких причин інтубація трахеї неможлива – вентилювати легені дитини за допомогою маски.

2. Після звільнення дихальних шляхів від меконію закінчити виконання решти кроків початкової допомоги, оцінити стан дитини і вирішити, що робити далі.

3. У разі відсутності самостійного дихання, наявності дихання типу ґаспінґ або ЧСС<100 за 1 хв. слід повторно інтубувати трахею і розпочати ШВЛ через інтубаційну трубку. Якщо з будь-яких причин інтубація трахеї неможлива – вентилювати легені дитини за допомогою маски.

4. Відкласти відсмоктування шлункового вмісту до моменту закінчення реанімаційних заходів.

Бажані дії:

1. Якомога скоріше приєднати датчик пульсоксиметра до правої руки дитини.



1.6. Особливості надання початкової допомоги дітям, які народились при терміні гестації ≤ 32 тиж.

Обов’язкові дії:

1. Відразу після народження дитини з терміном гестації 28-32 тиж. прийняти її у теплі пелюшки, зауважити й оголосити час народження, оцінити наявність самостійного дихання.

2. У разі відсутності самостійного дихання швидко декілька разів «відтиснути» кров, що міститься у пуповині, в напрямку до дитини , після чого перетиснути і перерізати пуповину, і якомога скоріше перенести дитину на теплу поверхню, під джерело променевого тепла (завчасно включений реанімаційний столик), де:


  • забезпечити прохідність ДШ;

  • обсушити (забрати вологі пелюшки) і забезпечити додатковий тепловий захист повторно надати правильне положення;

  • оцінити стан дитини і вирішити, що робити далі.

3. За наявності самостійного дихання після народження утримувати дитину нижче рівня плаценти протягом 60 с, після чого перетиснути і перерізати пуповину і перенести немовля під джерело променевого тепла, де:

  • надати початкову допомогу (попередній пункт);

  • оцінити стан дитини і вирішити, що робити далі.

4. Щойно народжену глибоконедоношену дитину з терміном гестації < 28 тиж і приблизною масою < 1000,0 г прийняти у зігріті пелюшки і, не витираючи, швидко помістити у прозорий одноразовий харчовий або спеціальний поліетиленовий мішок):

  • за потреби посередині дна мішка завчасно роблять отвір для голови дитини;

  • немовля помістити у мішок так, щоб голова потрапила назовні через зроблений отвір;

  • після цього мішок «закрити» або зав’язати біля ніг дитини;

  • обережно обсушити голову і вдягнути шапочку;

  • за наявності самостійного дихання утримувати у мішку нижче рівня плаценти протягом 60 с;

  • відокремити від матері і перенести під джерело променевого тепла, де надати початкову допомогу й оцінити стан, не витягаючи новонародженого із мішка;

5. В умовах перинатального центру у разі наявності спеціального столика й іншого необхідного спеціального обладнання можливим є надання початкової допомоги новонародженим безпосередньо біля матері і без відокремлення від неї (до перетискання і перерізання пуповини).

6. Після початкової стабілізації стану або надання необхідної реанімаційної допомоги глибоконедоношену дитину слід якомога скоріше перевести у відділення (палату) інтенсивної терапії новонароджених з суворим дотриманням вимог «теплового ланцюжка» – оптимально – у транспортному або спеціально обладнаному інкубаторі.

7. У разі використання інкубатора дитину з терміном гестації < 28 тиж транспортувати у відділення, не витягаючи із мішка.

Бажані дії:

1. Після народження дитини з терміном гестації менше 32 тиж. якомога скоріше приєднати датчик пульсоксиметра до правої руки новонародженого.



1.7. Оцінювання потреби реанімації:

Вирішення щодо початку реанімації після початкових кроків стабілізації стану ґрунтується на оцінці 2 життєво важливих ознак:



  1. наявність і адекватність самостійного дихання (апное або термінальні дихальні рухи типу ґаспінґ);

  2. частота серцевих скорочень (менше 100/хв).

Обов’язкові дії:

1. Оцінити після надання початкової допомоги:



  • наявність й адекватність самостійного дихання;

  • ЧСС (у дитини з адекватним самостійним диханням): якщо дитина не дихає самостійно або має дихання типу ґаспінґ, ЧСС не визначають, а негайно розпочинають ШВЛ маскою.

1.8. Початкові реанімаційні заходи (ШВЛ або наповнення легень за допомогою реанімаційної маски):

Показання:

1) апное/дихання типу ґаспінґ; АБО

2) ЧСС < 100/хв. після надання початкової допомоги.

Обов’язкові дії:

1. Повторно забезпечити правильне положення;

2. Відсмоктати вміст верхніх дихальних шляхів (якщо це не зроблено раніше);

3. Розпочати ШВЛ або наповнення легень (НЛ) маскою, використовуючи повітря (ТГ ≥ 32 тиж.) або 30% кисень (ТГ < 32 тиж.). У разі відсутності кисню або неможливості регулювати його концентрацію завжди використовувати повітря;

4. Продовжувати ШВЛ або наповнення легень/СРАР протягом 30 с;

5. Оцінити стан дитини (пп. 1.9; 4.6)

6. Припинити реанімаційну допомогу, якщо ЧСС < 60/хв. і термін гестації дитини < 25 тиж.

Бажані дії:

1. Якомога скоріше приєднати датчик пульсоксиметра до правої руки дитини.



1.9. Оцінювання стану дитини після початкового періоду ШВЛ/НЛ (ефективність початкової дихальної підтримки):

Після початку ШВЛ або НЛ стан новонародженого оцінюють на підставі 3 ознак:

1) ЧСС;

2) наявність і адекватність самостійного дихання;

3) рівень оксигенації за даними пульсоксиметрії (або визначення кольору шкіри і слизових оболонок, якщо немає пульсоксиметра).

Найбільш чутливим, а отже, найважливішим критерієм ефективності реанімаційних заходів на кожному етапі є зростання ЧСС.

Обов’язкові дії:

1. Оцінити ЧСС;

2. Оцінити наявність й адекватність самостійного дихання;

3. Оцінити рівень оксигенації за даними пульсоксиметрії;

4. Оцінити стан новонародженого за шкалою Апґар (1 хв. життя);

5. Вирішити, що робити далі відповідно до вимог алгоритму (пп. 4.1 або 4.2).



1.10. Непрямий масаж серця (НМС)

Показання:

ЧСС < 60/хв. після 30 с ШВЛ.



Обов’язкові дії:

1. Повторно забезпечити правильне положення;

2. Відсмоктати вміст верхніх дихальних шляхів (якщо це не зроблено раніше);

3. Розпочати ШВЛ або НЛ маскою (п. 4.9) використовуючи повітря (ТГ ≥ 32 тиж) або 30% кисень (ТГ < 32 тиж). У разі відсутності кисню абонеможливості регулювати його концентрацію завжди використовувати повітря.

4. Продовжувати ШВЛ або НЛ/СРАР протягом 30 с;

5. Оцінити стан дитини;

6. Припинити реанімаційну допомогу, якщо ЧСС < 60/хв. і термін гестації дитини < 25 тиж.

Бажані дії:

Якомога скоріше приєднати датчик пульсоксиметра до правої руки дитини (п. 4.6).



1.9. Оцінювання стану дитини після початкового періоду ШВЛ/НЛ (ефективність початкової дихальної підтримки):

Після початку ШВЛ або НЛ стан новонародженого оцінюють на підставі 3 ознак:

1) ЧСС;

2) наявність і адекватність самостійного дихання;

3) рівень оксигенації за даними пульсоксиметрії (або визначення кольору шкіри і слизових оболонок, якщо немає пульсоксиметра).

Найбільш чутливим, а отже, найважливішим критерієм ефективності реанімаційних заходів на кожному етапі є зростання ЧСС.



Обов’язкові дії:

1. Оцінити ЧСС;

2. Оцінити наявність й адекватність самостійного дихання;

3. Оцінити рівень оксигенації за даними пульсоксиметрії;

4. Оцінити стан новонародженого за шкалою Апґар (1 хв. життя);

5. Вирішити, що робити далі відповідно до вимог алгоритму (пп. 4.1 або 4.2).



1.10. Непрямий масаж серця (НМС)

Показання:

ЧСС < 60/хв. після 30 с ШВЛ.



Обов’язкові дії:

1. Визначити ділянку компресії і встановити на неї кінчики великих пальців;

2. Рештою пальців зафіксувати (підтримувати) спину дитини;

3. Розпочати натискування на грудину з частотою 90/хв.;

4. Не відривати пальці від грудини, забезпечувати повне відновлення об’єму грудної клітки під час декомпресії, підтримувати постійну глибину натискувань (1/3 передньозаднього діаметра грудної клітки);

5. Координувати натискування на грудину з вентиляцією легень (співвідношення відповідно 3:1);

6. Продовжувати НМС протягом 45-60 с;

7. Оцінити ЧСС (контролювати ЧСС за допомогою пульсоксиметрії);

8. Вирішити, що робити далі відповідно до вимог алгоритму.

Бажані дії:

Інтубувати трахею



1.11. Уведення ліків

Показання до введення адреналіну:



  • ЧСС < 60/хв. після початкового періоду НМС і ШВЛ.

Показання до введення 0,9% розчину натрію хлориду:

  • відсутні ознаки покращення стану новонародженого, незважаючи на правильне і своєчасне виконання всіх попередніх етапів реанімації (включаючи введення адреналіну);

І (плюс) наявність:

  • симптомів можливої гіповолемії (блідість шкіри/ слизових оболонок, слабкий пульс, брадикардія, позитивний симптом «білої плями» > 4 c у новонародженого;

АБО

  • даних анамнезу про можливу крововтрату (вагінальна кровотеча, відшарування/передлежання плаценти тощо).

Обов’язкові дії:

1. Продовжувати координовані НМС і ШВЛ, контролюючи їх ефективність;

2. Увести 0,5-1,0 мл/кг 0,01% розчину адреналіну у трахею (ЕТ);

3. Катетеризувати вену пуповини (увести катетер на мінімальну глибину, що забезпечує зворотну течію крові після обережного відтягування поршня шприца);

4. Швидко ввести 0,1-0,3 мл/кг 0,01% розчину адреналіну у вену пуповини (рекомендований шлях уведення);

5. Оцінити ЧСС через 60 с (пізніше у разі ЕТ введення);

6. Повільно ввести 10 мл/кг 0,9% розчину натрію хлориду (фізіологічного розчину) у вену пуповини за наявності показань;

7. За наявності показань повторювати уведення адреналіну через 3 хв. лише в/венно.



1.12. Стабілізація стану дитини, яка не потребувала реанімаційної допомоги

Обов’язкові дії:

1. Оцінити наявність ДР або стійкого центрального ціанозу;

2. За наявності ДР, стійкого центрального ціанозу або терміну гестації < 32 тиж.:


  • забезпечити правильне положення новонародженого;

  • звільнити ДШ (якщо цього не було зроблено попередньо);

  • призначити СРАР, якщо дитина з ДР, стійким центральним ціанозом або терміном гестації < 32 тиж. народилась в акушерському стаціонарі ІІІ рівня перинатальної допомоги;

  • призначити вільний потік кисню дитині з ДР або стійким (після 10 хв. життя) ціанозом (якщо відсутня можливість застосувати СРАР);

  • використовувати мінімальну концентрацію кисню (FiO2), що забезпечує досягнення належного показника SpO2 або зміну кольору шкіри, губ і слизових оболонок на рожевий;

  • перевести дитину у палату (відділення) інтенсивної терапії із дотриманням вимог «теплового ланцюжка»;

3. Дітей з терміном гестації понад 34 тиж, які після надання початкової допомоги кричать або адекватно дихають, виявляють задовільну рухову активність і не мають ДР, повертають на груди матері для завершення фізіологічної адаптації.

Бажані дії:

1. Якомога скоріше після народження приєднати датчик пульсоксиметра до правої руки дитини;

2. Призначити СРАР.
2. Післяреанімаційна допомога:

2.1. Початкова післяреанімаційна допомога новонародженим, які потребували короткочасної ШВЛ:

Якщо немовля для успішної ранньої постнатальної адаптації потребувало лише короткочасної ШВЛ, рекомендується повернути його у контакт шкіра-до-шкіри з матір’ю для фізіологічного завершення адаптації .



Додаткові передумови:

  • оцінка за Апґар на 5 хв. ≥ 7 балів;

  • протягом 15 хв. після закінчення ШВЛ:

  • ЧСС > 100/хв.;

  • SpO2 > 85%, відсутній центральний ціаноз;

  • відсутні ДР;

  • задовільний або незначно знижений м’язовий тонус;

  • відсутність будь-яких інших патологічних ознак.

Обов’язкові дії:

1. Оцінити стан дитини після закінчення реанімації;

2. За умови задовільного стану повернути дитину матері для завершення адаптації , розпочавши моніторинг і документацію стану життєво важливих функцій (що 15 хв. протягом першої години життя і кожні 30 хв. протягом другої і третьої год життя);

3. У разі виявлення будь-яких відхилень від норми провести повне об’єктивне обстеження і транспортувати немовля у палату (відділення) інтенсивної терапії;

4. За умови сумісного перебування з матір’ю і задовільного загального стану дитини, рутинного лабораторного й інструментального обстеження не потрібно.

2.2. Початкова післяреанімаційна допомога новонародженим, які потребували тривалої ШВЛ, інтубації трахеї або повної реанімації:

Після відновлення адекватних вентиляції і кровообігу важливо невідкладно перевести дитину у палату (відділення) інтенсивної терапії, де можливо забезпечити адекватні спостереження і лікування.



Обов’язкові дії:

1. Провести повне об’єктивне обстеження новонародженої дитини відразу після закінчення реанімаційних заходів і визначити відповідність її стану критеріям залучення у програму лікувальної гіпотермії;

2. Забезпечити невідкладне переведення у палату (відділення) інтенсивної терапії новонароджених з дотриманням вимог «теплового ланцюжка» або розпочавши пасивне охолодження;

3. За наявності показань розпочати активне охолодження;

4. Провести лабораторне й інструментальне обстеження;

5. За наявності ціанозу і/або ДР призначити СРАР або додатковий кисень, забезпечити судинний доступ і внутрішньовенне введення рідини;

6. Вирішити питання призначення ентерального харчування;

7. Здійснювати моніторинг і підтримувати стан життєво важливих функцій;

8. Лікувати судоми;

9. Коригувати метаболічні порушення;

10. За наявності показань консультуватися з регіональним центром і викликати транспортну бригаду (для лікарень I-II рівня).

Бажані дії:

Визначити КЛС крові з артерії пуповини у разі надання реанімаційної допомоги.



НАВИЧКА 32

Моніторинг частоти серцевих скорочень та насичення крові киснем – пульсоксиметрія у новонароджених
Показання: при проведенні первинної реанімації новонародженого з застосуванням повітряно-кисневої суміші для визначення мінімальної необхідної концентрації кисню; моніторинг стану дитини при проведенні ШВЛ, СРАР, кисневої терапії, нестабільній гемодиниміці, апное, проведенні інвазивних втручань і досліджень (ЗПК, люмбальна пункція, інтубація, гемотрансфузія тощо); під час транспортування; у всіх госпіталізованих новонароджених.

Методика пульсоксиметрії базується на різному поглинанні окисленим та відновним гемоглобіном червоного світла, яке проходить через тканини. Пульсоксиметри дозволяють постійно вимірювати насичення гемоглобіну крові киснем (SpО2) неінвазивним методом. Датчик пульсоксиметра має два діоди: один є джерелом червоного світла, а інший сприймає світло, яке пройшло через тканини, що аналізує пульсуючий артеріальний кровотік. Якщо гемоглобін насичений киснем повністю, показання прибору буде «100%». Нормальні для здорового ненародженого рівні сатурації кисню (SpО2) 88-95%, а для недоношених 85-92%. Пульсоксиметр не вимірює парціальний тиск кисню в крові, тому орієнтуватися тільки на показники сатурації недоцільно (при показнику «100%» цей тиск може становити від 70 до 600 мм рт. ст.)

Показання прибору можуть бути хибними при гіповолемії та гіпотензії, гіпотермії, порушеннях мікроциркуляції. При використанні сучасної апаратури (пульсоксиметр, монітор пацієнта тощо з технологією Masimo SET) ця проблема нівелюється завдяки новітній технології, яка дозволяє точно вимірювати та відображати значення сатурації в умовах низької перфузії та/або рухів дитини.
Методика використання:

Новий (одноразового використання) або знезаражений датчик накладають на долоню або стопу дитини таким чином, щоб один діод знаходився точно навпроти іншого. Датчик фіксується спеціальним фіксатором або лейкопластиром (не приклеювати до шкіри, а зафіксувати навколо через серветку) не занадто туго, щоб не погіршити кровотік /венозний відтік в кінцівці). Шнур також можна додатково закріпити на кінцівці на 3-4 см проксимальніше для надійнішої фіксації при неспокої дитини. Періодично слід міняти положення датчику для профілактики порушень кровообігу. При інтенсивному зовнішньому освітленні, фототерапії слід додатково прикрити датчики, щоб зменшити можливість помилки вимірювання.

Система сигналів тривоги (алярмів) дає можливість задавати значення максимально і мінімально допустимих значень SpО2 та пульсу і своєчасно визначати їх змінення. Для цього показник «max SpО2» виставляється на рівні 95, min SpО2 на рівні 85, показники пульсу, в залежності від стану дитини, на рівні min 100-120 та max 140-160. Гучність звучання алярму також може регулюватися, але зовсім виключати сигнал не слід.

Якщо стан дитини не співпадає з показаннями прибору, слід перевірити ЧСС фонендоскопом. Помилки виникають при неспокої дитини, рухах кінцівкою з датчиком, неправильному закріпленні датчика, при слабкому периферичному кровотоці (при централізації кровообігу). Також сигнал може бути слабким при забрудненні датчика змазкою, маслом тощо. В такому випадку слід протерти віконця датчиків 70% спиртом, накласти датчик на іншу ділянку.



Помилки та ускладнення:

Неправильна фіксація датчиків - помилки при вимірюванні.

Туга фіксація та тривале знаходження датчика на одному місці може спричинити набряки, некроз, подразнення, інфекцію шкіри.

Спроби підтримувати SpО2 новонародженого вище 95% при проведенні кисневої терапії.

Звичайні пульсоксиметричні технології є неінформативними при порушенні кровообігу, гіпотензії, шоці, набряках, охолодженні дитини, мають велику похибку вимірювання при SaО2 < 80%. Особливо небезпечним є гіпероксемія, оскільки зви чайна пульсоксиметрія не завжди відображає її дійсний рівень, навіть при значеннях Sp02 > 95% РаО2 може становити більше 100 мм рт. ст.

НАВИЧКА 33

Вимірювання артеріального тиску у новонароджених
Показання: контроль стану артеріального тиску (АТ) і частоти серцевих скорочень (ЧСС) дитини у відділенні (палаті) інтенсивної терапії, контроль дії ліків (симпатоміметиків тощо) під час їх призначення.

Необхідне обладнання: тепла палата, апарат для вимірювання артеріального тиску, манжетки неонатальні різних розмірів, очищені, продезінфіковані або однократного використання.

Методика проведення:

Вимірювання АТ новонародженим проводиться непрямим безкровним (осциляторним) методом. Прибор складається з монітора, пневматичного шланга, манжетки. Сучасні електронні апарати дають можливість вимірювати і відображати на моніторі такі показники: систолічний тиск, діастолічний тиск, середній тиск, ЧСС.



Кінцівка, на якій проводитиметься вимірювання, повинна бути не задіяна в інших лікувально-діагностичних (встановлений внутрішньовенний судинний доступ тощо) процедурах. Розмір манжети, що використовується, залежить від маси тіла дитини. Зі стандартних манжеток шириною 2,5-7,0 см (неонатологічні манжетки - розмірів 10-13 або педіатрична №1) підбирають таку, щоб ширина манжети дорівнювала приблизно ½ обводу плеча. Вимірювання обводу плеча проводять індивідуальною або паперовою стрічкою. На внутрішній стороні неонатальної манжети, як правило, є поділки, які вказують на допустимий інтервал обводу плеча. Максимальний і мінімальний співпадають з обводами манжеток суміжних розмірів (більшої або меншої), для остаточного вибору слід враховувати ширину манжетки та довжину плеча дитини. Приміряти манжетку визначеного розміру безпосередньо дитині. Якщо визначений розмір фактично не підійшов (наприклад, за шириною), замінити її на більший або менший. Якщо прибор призначений для вимірювання тиску пацієнтів різних вікових груп, слід використовувати спеціальний неонатальний шланг, сумісний з неонатальними манжетами (рожевий або інший, залежно від виробника), та обрати на приборі відповідну позначку «немовля».


Стандартний номер

Обвід плеча

Ширина манжети



№13

8,5-13

5

№12

7,5-10

4

№11

5-7,5


3

№10

3,5-6

2,5




  • Обробити руки.

  • Манжету, підібрану за розміром, одягти на оголене (або в тонкій, без складок, одежі) плече так, щоб відстань від нижнього краю манжети до ліктьового згину становила 1 см, а шланг проходив по внутрішній поверхні.

  • Зафіксувати манжету, перевірити її з’єднаня з апаратом за допомогою шланга.

  • Включити апарат і встановити межі алярму та максимальний тиск нагнітання, після чого нажати кнопку «Старт».

  • Вимірювання починається автоматично.

  • Під дією насоса тиск в манжетці піднімається до 130 мм.рт.ст. (або встановленого) і повільно спадає.

  • Після закінчення вимірювання на табло прибору висвітлюються показники. Якщо цифри не заявились, апарат автоматично повторює вимірювання.

  • Можливо встановити ручний метод вимірювання, коли воно починається лише по команді «Старт», або автоматичне, в залежності від потрібної частоти моніторингу. Визначте необхідну частоту в залежності від стану дитини, Рекомендується ручний режим кожні 3 години або частіше.

  • Інтерпретувати отримані результати.

Після народження артеріальний тиск доношених і недоношених новонароджених зростає на 1-2 мм.рт.ст. за день на першому тижні та на 1 мм.рт.ст за тиждень протягом наступних 6 тижнів
Нормальний АТ у доношених новонароджених*, мм рт. ст.

Вік

Хлопчики

Дівчатка

Систолічний

Діастолічний

Систолічний

Діастолічний

1-й день

67±7

37±7

б8±8

38+7

4-й день

76+8

44+9

75+8

45±8

1 місяць

84+10

46+9

82±9

46±10

*Gemeili, М, Managanaro R, Маті С, et. al. Longitudinal study of blood pressure during 1st year of life. EurJPediatr 1990;149:318.


Значення систолічного і діастолічного АТ у дітей з масою 500-2000 г при народженні

у віці 3-6 годин життя**

Маса при народжені, г

Систолічний, мм.рт.ст.

Діастолічний, мм.рт.ст.

501-750

50-62

26-36

751-1000

48-59

23-36

1001-1250

49-61

26-35

1251-1500

46-56

23-33

1501-1750

46-58

23-33

1751-2000

48-51

24-35

**HegyiT, CarboneMT,AnwarM, etal. Blood pressure ranges in premature infants. 1. The first hours of life. І JPediatr 1994;124:62J-633.


Середній АТ у дітей масою 500-1500 г при народженні***

Маса при народжені, г

Середній АТ ± стандартне відхилення, мм.рт.ст.

3 день

17 день

31 день

501-750

38±8

44±8

46±11

751-1000

43±9

45±7

47±9

1001-1250

43±8

46±9

48±8

1251-1500

45±8

47±8

47±9

***KlausMH,FanarqffAA,eds. Care of the High-risk Neonate. Philadelphia: WBSaunders, 1993; 497.

Середній тиск є найбільш стабільним та інтегрованим показником, його величина в нормі приблизно дорівнює:



  • Тижню гестації в перший день життя;

  • ГВ + 5-10 мм, починаючи з 3-го дня життя;

  • Після 3-го дня життя більшість недоношених з ГВ менше 26 тижнів мають середній тиск > 30 мм.рт.ст., а більшість доношених > 50 мм.рт.ст.

Якщо показник АТ дитини виходить за межі норми, слід оцінити загальний стан дитини. Перш, ніж почати лікувати високий (підвищений) або низький (знижений) тиск, слід упевнитись, що вимірювання було правильним, манжетка відповідає розміру і діаметру плеча. Через 5 хвилин (не раніше) слід повторити вимірювання, співвіднести результати вимірювання з клінічним станом дитини.

Ускладнення і помилки:

  • Використання манжетки неналежного розміру: занадто широка манжетка або нещільно накладена манжетка дає занижені, а занадто вузька - завищені значення АТ.

  • Показання можуть бути помилковими при наявності порушень периферичного кровотоку (гіпотермія, гіповолемія) в зоні вимірювання або аритмії.

  • Постійне (в режимі моніторування) вимірювання тиску у відносно стабільної дитини погіршує кровоток і венозний відтік з кінцівки, де встановлена манжета, підвищує загальний АТ, частий перерозподіл кровотоку збільшує ймовірність функціонування фетальних комунікацій.

  • Лікування результатів вимірювання без урахування стану новонародженого, переоцінка зниження або підвищення AT, неврахування середнього тиску і коливань (стандартного відхилення).


Гіпотензія - стан, при якому АТ знижується нижче нормальних величин більше, ніж на 2 стандартні відхилення. Клінічними ознаками системної гіпотензії можуть бути тахікардія, блідість і недостатня перфузія шкіри, кінцівок, пригнічення ЦНС, зниження діурезу, метаболічний ацидоз.

Основні причини гіпотензії:



  1. Шок внаслідок:

    • гіповолемії (крововтрати, дегідратації);

    • порушення тонусу периферичних судин (сепсис, синдром капілярного витоку).

  1. Серцева недостатність:

    • асфіксія;

    • вади серця;

    • кардіоміопатії (метаболічні, інфекційні);

  1. Пневмоторакс.

  2. Метаболічні порушення (зменшення серцевого викиду: значний алкалоз, гіпокальціємія, гіпокаліємія);

  3. Ліки (магнія сульфат, простагландин Е2, дроперидол, ванкоміцин).

Лікування гіпотензії:

  • Відновлення об'єму крові при гіповолемії ізотонічним розчином (повільна інфузія 10-20 мл/кг 0,9% NaCl або СЗП при значній крововтраті);

  • Симпатоміметичні аміни (допамін, добутамін)Л

  • Лікування/коригування гіпоксії, ацидозу, гіпоглікемії, гіпокальціемії.


Гіпертензія - стан, при якому АТ підвищується від нормальних величин більше, ніж на 2 стандартні відхилення. Неспецифічні клінічні ознаки гіпертензії: тахіпное, кардіомегалія або серцева недостатність, неврологічні розлади, шлунково-кишкові проблеми.

Основні причини гіпертензії:



  1. Захворювання нирок (тромбоз, вроджений стеноз ниркових судин, пухлини, полікістоз, ниркова недостатність);

  2. Коарктація аорти;

  3. Вроджена гіперплазія наднирників;

  4. Підвищений внутрішньочерепний тиск;

  5. Бронхолегенева дисплазія;

  6. Ліки (метилксантини: кофеїн, еуфілін, симпатоміметики, глюкокортикоїди);

  7. Перевантаження рідиною та/або електролітами.

Лікування гіпертензії - усунення основної причини. При стійкій гіпертензії, не пов'язаній з перевантаженням рідиною або впливом медикаментів, можливе призначення антигіпертензивних препаратів (Фуросемід, Хлортіазид, Ніфедипін, Каптоприл).




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал