Дипломна робота з психології (освітньо-кваліфікаційний рівень «Магістр») студентки 6 курсу 62 групи




Сторінка3/4
Дата конвертації07.01.2017
Розмір0.51 Mb.
ТипДиплом
1   2   3   4


32 Крім того, батьки впливають на своїх дітей через механізм підкріплення заохочуючи поведінку, що вважається правильною, і караючи дитину за порушення правил, батьки поступово вкорінюють у її свідомість систему норм.
Батьки можуть використовувати різні засоби заохочення — соціально- психологічні (наприклад, похвала) чи матеріальні (винагороди, привілеї. При цьому похвала батьків, з якими дитина перебуває у дружніх стосунках, як правило, дієвіша, ніж похвала батьків байдужих, холодних. Ефект заохочення залежить також від того, як діти сприймають його. Якщо в разі очікування винагороди діти дотримуються вимог батьків, то у противному разі вони можуть не дотримуватись цих вимог. Аналогічно діти оцінюють похвалу. Якщо їх хвалять за все, щоб вони не зробили, похвала перестає бути засобом заохочення (Додаток або таблиця Умови заохочення дітей батьками?).
Якщо потрібно покарати дитину за певну провину, це слід робити одразу після неї. При цьому необхідно бути суворим, але не жорстоким. Надто суворе покарання, як правило, викликає в дитини страх і озлобленість, вона починає уникати людини, що суворо поводиться з нею, а в разі загострення стосунків може втекти з дому. Дослідження свідчать правила поведінки, що нав'язуються через суворе покарання, діти засвоюють найменшою мірою. Покарання буде дієвішим, якщо пояснити дитині, за що її карають. Експериментально встановлено, що дитина швидше підкориться, якщо їй спокійно і дохідливо пояснити, чому вона має це робити, ніж без пояснень покарати за неслухняність [ 13].

Важливою умовою дії механізмів впливу є авторитет батьків.
Розрізняють такі види авторитету: формальний, що визначається особливостями соціальної ролі; функціональний, що спирається на

33 компетентність, ерудицію, досвід; особистий, що залежить від особистісних якостей.
Авторитет батьків залежить від частоти і якості контактів з дитиною інформованості про справи дитини ступеня розуміння і рівня вирішення питань, що турбують дитину активності в самовдосконаленні і вдосконаленні оточення.
Аналізуючи досвід сімейного виховання, А. Макаренко дійшов висновку багато хто з батьків не розуміє значення свого авторитету для дітей. Іноді поведінка батьків призводить до формування помилкового авторитету. Наведемо основні його види
[13].
Авторитет пригноблення. При цьому діти виростають або затурканими, безпорадними, або самодурами, відплачуючи запри гноблене дитинство.
Авторитет чванства, коли батьки постійно вихваляються своїми заслугами, є зарозумілими уставленні до інших людей. При цьому діти часто виростають хвалькуватими, не вміють критично ставитись до власної поведінки.
Авторитет підкупу, коли слухняність дитини "купується" подарунками, обіцянками. При цьому може вирости людина, привчена викручуватись, достосовуватись, яка прагне одержати якнайбільше вигод тощо.
Справжній авторитет грунтується на любові, повазі до особистості дитини в поєднанні з високою вимогливістю до неї.
Сімейна соціалізація не зводиться до безпосередньої взаємодії дитини і батьків. Так, ефект ідентифікації може нейтралізуватись механізмом рольової взаємодоповнюваності (наприклад, усім ї працьовитих батьків незважаючи

34 на добрий взірець дитина може й не бути працьовитою, якщо сім'я немала потреби виявляти цю якість).
Важливим є також механізм психологічної протидії, коли дитина, волю якої жорстко обмежували, може виявляти підвищений потяг до самостійності, а дитина, якій усе дозволяли, може вирости несамостійною. І хоча неможливо однозначно виявити залежність конкретних властивостей особистості дитини від властивостей її батьків або ж від методів їхнього виховання, проте така залежність існує. При цьому різні сфери розвитку дитини пов'язані з різними проявами сімейних взаємин. Так, дослідники Ф. Ковані К.Кован виявили, що когнітивний розвиток дитини найсильніше корелює з особливостями її навчання у процесі спілкування в підсистемі батько — дитина, а поведінкова сфера найбільшою мірою пов'язана з поведінкою батьків один щодо одного при спільній сімейній взаємодії [32].
Ці самі дослідники виявили тендерні залежності особистісних характеристик, стилю поведінки батьків і рівня розвитку дитини. Так, практично неможливо спрогнозувати ставлення батька до сина залежно від задоволеності батька шлюбом. Разом з тим незадоволеність батька шлюбом призводить до менших проявів ним позитивних емоцій до доньки. Задоволеність матері шлюбом, вірогідно, пов'язана з характером взаємодії як із синами, так із доньками.
Особливо важливими для розвитку особистості дитини є дві пари ознак, які визначають поведінку батьків прийняття (тепло, любов) — неприйняття (ворожість, що задають емоційний тон стосунків, і терпимість самостійність, воля) — стримування (контроль, що визначають переважаючий усім ї тип контролю і дисципліни.
За віссю "прийняття — неприйняття" в першому випадку основними засобами виховання є увага і заохочення батьки орієнтовані насамперед на

35 виокремлення позитивних якостей дитини, задоволені спілкуванню з нею, сприймають її такою, якою вона є. У другому випадку основними засобами виховання є суворість і покарання батьки не сприймають своїх дітей виокремлюють у них насамперед негативні Риси, не дістають задоволення від спілкування з ними, часом виявляючи ворожість.
Численними дослідженнями доведено перевагу першого підходу до виховання дітей.
Дитина, яка позбавлена любові, має менше можливостей для досягнення високої самоповаги, створення стійкого, позитивного Я-образу, побудови теплих стосунків з іншими людьми. Вивчення особистості людей, які страждають на невротичні розлади, відчувають труднощі у спілкуванні та професійній діяльності, свідчить проте, що всі ці явища набагато частіше виявляються в людей, яким у дитинстві бракувало батьківської уваги і тепла.
Недоброзичливість або неуважність, мало того, жорстоке поводження батьків із дітьми викликає в останніх неусвідомлювану ворожість, що спрямовується зовні (наприклад, трансформується в агресивні дії не тільки проти батьків, ай проти сторонніх людей) або всередину і виявляється в почутті провини, тривоги, низькій самоповазі тощо За віссю "тривожність — стримування" в першому випадку батьки впливають на дитину через похвалу, пояснення їй наслідків її дій, обґрунтовують свої вимоги. У другому випадку тактика стримування припускає застосування батьківської влади через наказ, насильство, фізичне покарання, батьківський контроль над бажаннями дитини.
Психолог Д. Баумрінд виявила три моделі поведінки дітей залежно від особливостей поведінки батьків
[13]:


36 модель І — діти з високим рівнем незалежності, зрілості, упевненості в собі, активності, стриманості, допитливості, доброзичливості, які вміють розбиратися в оточенні;
модель ІІ— діти, недостатньо впевнені в собі, замкненій недовірливі;
модель III — діти, невпевнені в собі, не виявляють допитливості і не вміють стримуватись.
Здійснивши дослідження, Д. Баумрінд вирізнила чотири показники поведінки батьків, що впливають на формування у дітей певних рис:
контроль — високий бал за цим показником означає істотний вплив батьків на діяльність дітей, послідовність у висуванні до них вимог; вимога зрілості
— високий бал за цим показником свідчить проте, що батьки висувають вимоги, що сприяють формуванню у дітей зрілості, незалежності, самостійності, високого рівня здібностей в інтелектуальній, соціальній та емоційній сферах; спілкування — високий бал за цим показником означає, що батьки орієнтовані на переконання дитини, обгрунтування своїх вимог, готовність вислухати думку дитини; доброзичливість — високий бал за цим показником свідчить про зацікавленість батьків у розвитку дитини (похвала, радість від успіхів дитини, тепле ставлення до дитини (любов, турбота).
Отже, виокремлено три моделі поведінки батьків, пов'язані з фактором контролю, що відповідають моделям поведінки дітей: модель авторитетного батьківського контролю — відповідає моделі І поведінки дітей; авторитарна модель — відповідає моделі II; поблажлива модель — відповідає моделі III.
При цьому адекватний контроль збоку батьків, що відповідає моделі І, припускає поєднання емоційного сприйняття з великою кількістю вимог, що висуваються до дитини, їх зрозумілістю, несуперечливістю і послідовністю.

37 Для дітей батьків, які застосовують адекватний контроль, характерні добра адаптованість до оточення і спілкування з однолітками ці діти активні, незалежні, ініціативні, доброзичливі.
Сукупність установок батьків, їх емоційного ставлення до дитини, сприйняття дитини батьками і відповідних способів поводження з нею утворюють стиль сімейного виховання.
Оптимальним для практики сімейного виховання вважається демократичний стиль, що характеризується високим рівнем вербального спілкування між дітьми і батьками включеністю дітей в обговорення сімейних проблем урахуванням їхньої думки готовністю батьків у разі потреби прийти на допомогу дітям, одночасно з вірою в їх успішну самостійну діяльність, адекватним батьківським контролем. Відхилення від демократичного стилю вбік авторитаризму, ліберальної вседозволеності чи надмірної центрації на дитині спричинює відповідні деформації її особистості
Так, В. Гарбузов вирізняє три типи неправильного виховання, що практикуються батьками дітей, хворих на неврози [13]:
А (неприйняття, емоційне відторгнення) — неприйняття індивідуальних особливостей дитини у поєднанні з жорстким контролем, регламентацією життя дитини, нав'язуванням їй єдиного правильного (з погляду батьків) типу поведінки поряд із жорстким контролем цей тип може поєднуватися з недостатнім рівнем контролю, байдужістю, цілковитим потуранням;
Б (гіперсоціалізація) — тривожно-недовірлива концентрація батьків на стані здоров'я дитини, її соціальному статусі, очікуванні успіхів часто з недооцінюванням індивідуальних психологічних особливостей дитини;

38 В (кумир сім'ї") — центрація батьків на дитині, потурання її примхам, іноді на шкоду іншим дітям або членам сім'ї.
Дослідники А. Лічко і Е. Ейдеміллер припускають крім виховання за типами "кумир сім'ї" (у їхній інтерпретації — "поблажлива гіперпротекція") і "емоційне відторгнення" існування таких стилів виховання особливо несприятливих для підлітків з акцентуаціями характеру і психопатіями): гіпопротекція (недостатність опіки і контролю за поведінкою дитини, брак чи відсутність уваги, тепла, турботи про фізичний і духовний розвиток дитини, невключеність у її життя); домінуюча гіперпротекція поєднання загостреної уваги до дитини з великою кількістю обмежень і заборон, що призводить до формування нерішучості, несамостійності дитини чи до яскраво вираженої реакції емансипації); підвищена моральна відповідальність (покладання відповідальності на дитину за життя і благополуччя близьких, що не відповідає вікуй реальним можливостям дитини очікування від дитини великих досягнень ужитті на тлі ігнорування її потреб та інтересів) [44]. Найбільшою мірою шкодять дитині непослідовний, змішаний стиль чховання, неузгодженість і суперечливість установок батьків на процес виховання, оскільки постійна непередбачуваність реакцій батьків позбавляє дитину відчуття стабільності оточуючого світу, породжуючи в неї підвищену тривожність.
Стиль виховання дитини є репродуктивним, тобто багато в чому репродукує стиль виховання, який застосовувався у дитинстві батьків. При цьому самооцінка, Я-образ дитини є інтроекцією батьківського ставлення і способів керування поведінкою дитини, що реалізується, по-перше, через пряме чи непряме (у зразках поводження) навіювання образу чи ставлення до себе, по-друге, через формування у дитини стандартів виконання тих чи

39 інших дій, формування рівня домагань, по-третє, через контроль за поведінкою дитини, у якому вона засвоює способи самоконтролю.
Я-образ і самооцінка, що навіюються дитині, можуть бути як позитивними, коли дитину переконують утому, що вона є доброю, розумною тощо, такі негативними, коли дитину переконують утому, що вона погана, зла, дурна тощо.
У цьому зв'язку Р. Ленг уводить поняття "містифікація" — навіювання дітям, ким вони є. Формами містифікації є приписування навіювання дитині, що вона слабка, нездатна бути самостійною, погана) та
інвалідація (знецінювання думки дитини, її планів та інтересів. У результаті дитина або погоджується з поглядом батьків, або найчастіше агресивно виступає проти нього. Батьки можуть впливати на формування Я-образу дитини також шляхом стимулювання такої поведінки дитини, що може підвищити чи знизити її самооцінку, змінити в неї власний образ. Це спостерігається, наприклад, у результаті орієнтації дитинина реалізацію певних цілей і планів, досягнення тих чи інших стандартів.
Якщо цілі і плани відповідають реальним психофізіологічним і психологічним можливостям дитини, її схильностям та інтересам, то створена ситуація успіху сприяє формуванню в дитини позитивного Я-образу, підвищенню самоповаги. У противному разі дитина втрачає самоповагу, стає невпевненою, тривожною тощо.
Дослідники О. Бодальов і В. Столін наводять приклади з практики роботи із сім'єю, що наочно демонструють, як батьки формують рівень очікувань і рівень домагань, "ідеальне Я" і мотивацію досягнення. Спостерігаючи за іграми на виграш батьків з дітьми, вони вирізняли батьків,

40 які завжди перемагають, показуючи дітям, як вони мало можуть ідо чого їм потрібно прагнути. Отже, батьки орієнтують дітей бути завжди першими. Часто за цим стоїть бажання батьків бачити дитину видатним артистом, спортсменом тощо, щоб дитина досягла тих цілей, які, можливо, не вдалося реалізувати їм. Якщо при цьому вимоги і плани батьків не збігаються з інтересами і схильностями дитини, її можливостями, це найчастіше призводить до того, що дитина не може реалізуватись, втрачає самоповагу, що спричинюється до негативної Я-концепції [67].
Розрізняють такі причини неадекватного ставлення до дитини:
психолого-педагогічна некомпетентність батьків, некритично засвоєні ригідні стереотипи виховання дитини, що призводить до стихійності виховання, неузгодженості установок і дій батьків тощо;
особистісні особливості батьків;
особливості взаємин подружжя чи інших членів сім'ї, що проектуються на дитину.
Якщо перша причина не потребує коментарів, то щодо другої слід зазначити, що ще в 1922 р. А. Адлер описав тип тривожної матері, що надміру опікується дитиною, тим самим паралізуючи її власну активність і самостійність.
Дослідник 0. Захаров, характеризуючи особистісні особливості батьків дітей, що страждають на невроз, зазначає, що матері вирізняються тривожністю і невпевненістю у собі в поєднанні з надмірною пунктуальністю, нетерпимістю, конфліктністю, недостатньою емоційною чуйністю, а батьки — пасивністю, м'якістю, певною мінорністю загального фону настрою.

41 Негативно впливають на процес виховання дитинине тільки такі індивідуальні особливості батьків, як тривожність і афективність, ай домінантність, владність, бажання підкорити дітей і домогтися від них беззастережної слухняності (особливо це стосується ставлення матері до сина марнославство батьків, що призводить до підвищеного рівня домагань щодо можливостей дитини.
У батьків із глибокими особистісними проблемами часто спрацьовує захисний механізм "проекції, коли вони неусвідомлено переносять власні небажані якості і проблеми на дитину. Такі батьки, не помічаючи в собі певних рис характеру і поведінки, що проектуються на Дитину, їх прояву дитині, прагнуть наполегливо викорінити ці риси у Дитини. При цьому ставлення до дитини формується за типом "емо-ЦІйне відторгнення" через невідповідність ідеальному образу батьків або за типом "гіперпротекція", маскуючи приховане відторгнення (такі батьки про свою дитину кажуть "я її люблю, але вона погана, ледача, нерозумна тощо, робить щось тільки після покарання. Особливості взаємин членів сім'ї так само впливають на психічний розвиток дитини. Так, 0. Варга, спостерігаючи за дітьми, які страждають на нічний енурез, виявила, що невротичний синдрому дитини стає умовно бажаний і для батьків, витісняючи негаразди у сфері власних інтимних стосунків.
У неповній сім'ї мати може проектувати свої стосунки з колишнім чоловіком на сина, оцінюючи його негативно (такий самий, як батько) або, як зазначають 0. Бодальов і В. Столін ставлячись до сина-підлітка як такого, що "замінює" чоловіка (вимагаючи постійної уваги до себе, виявляючи нав'язливе бажання постійно бутив товаристві сина, прагнучи обмежити його контакти з однолітками).

42 Дисгармонійні стосунки всім ї часто призводять до того, що окремі її члени використовують дитину для вирішення власних проблем.
Дослідники, які вивчали психологію таких родин, виокремили три форми негараздів, що спостерігаються у цих родинах :
суперництво (прагнення двох або більшої кількості членів сім'ї забезпечити собі виключне становище, боротьба за яке набирає затяжного, хронічного характеру);
уявне співробітництво (зовнішня удавана відсутність ускладнень у сімейних стосунках, що обертається на конфлікти в разі настання переломних для сім'ї подій — хвороби когось із членів сім'ї, підвищення по службі одного з подружжя і пов'язане з цим збільшення робочого часу тощо);
ізоляція (психологічне відокремлення одного чи більшої кількості сім'ї один від одного, з якими підтримуються лише формальні стосунки, необхідні, скоріше, ділові контакти).
Дослідник 0. Добрович зазначає, що для дитини в такій "важкій сім'ї" часто передбачені фіксовані ролі — "кумир сім'ї", "мамин (татків, бабусин тощо) скарб, "жахлива дитина" тощо, які часто відбивають взаємини дорослих членів сім'ї.
Так, зведення дитини в ранг "кумира сім'ї" часто спричинюється суперництвом дорослих, коли кожний з них, демонструючи виняткову турботу про дитину, намагається утвердити своє верховенство всім ї або уявне співробітництво (коли всі зацікавлені зберігати удавану відсутність ускладнень і загальне замилування дитиною виконує функцію фактора, що "цементує" сім'ю).

43 Граючи роль "маминого (таткового, бабусиного тощо) скарбу, дитина стає чиїмсь особистим кумиром, що найчастіше свідчить просу перництво між дорослими (це виявляється, наприклад, у запитанні "Кого ти більше любиш, яке травмує і дезорієнтує дитину, змушуючи її демонструвати лицемірство і спритність) або про ізоляцію когось із дорослих, який компенсує цією прихильністю брак емоційного тепла всім ї

Приписувана дитині роль "цяці" часто пов'язана із ситуацією уявного співробітництва всім ї, коли дорослі, не вміючи і невважаючи за потрібне глибоко проникати у внутрішній світ один одного, і від дитини очікують дотримання насамперед порядності, слухняності. При цьому докоряння дитині може трансформуватися в її самосвідомості в тенденцію до самозвинувачення, що робить її уразливішою до неминучих помилок і труднощів.
Часто наслідком уявного співробітництва всім ї є роль "жахливої дитини, коли з поганої поведінки дитини робиться своєрідний внут- рішньосімейний фетиш, що парадоксально гуртує емоційно роз'єднаних людей.
В умовах внутрішньосімейного суперництва роль "жахливої дитини" трансформується у жертвенного козла, коли, перекладаючи один на одного провину за "поганість" дитини, дорослі підсвідомо домагаються самоствердження всім ї, при цьому часто розряджаючи агресивність на дитині.
"Жахлива дитина" може бути виправданням ізоляції когось із членів сім'ї, "винних" у її "поганості".

44 Нездатність батьків виробити сприятливу для розвитку дитини виховну позицію може призвести до глибоких порушень у стосунках з дітьми, до жорстокості стосовно них. Розрізняють такі види жорстокості до дітей 8].

фізичне насильство, що охоплює всі форми травм дітей, отримані через цілеспрямовані дії батьків, фізичне покарання;
сексуальне насильство як залучення функціонально незрілих дітей і підлітків до сексуальних дій чи до спостереження за ними без розуміння і згоди на це дитини;
емоційне чи психічне насильство, що може виявитись яку формі негативної уваги (погрози, постійна критика, лайка тощо, такі у формі цілковитої неуважності до дитини;
байдужість до дитини, нехтування її інтересами і потребами, не тільки духовними, ай матеріальними (одяг, їжа, медикаменти) та ін.
Виокремимо також фактори, що корелюють з жорстоким поводженням з дітьми. По-перше, це характерно для сімей, де хоча б один з батьків хворий на алкоголізм чи перебуває у стані депресії. По-друге, із дітьми можуть жорстоко поводитися всім ях, де вмер один з батьків або якщо дитина залишилася сиротою і перебуває під опікою рідних чи інших вихователів.
Крім того, до факторів, що можуть зумовити жорстокість стосовно дітей, належать фінансові труднощів сім'ї, безробіття, а також перенесене батьками в дитинстві жорстоке поводження з ними [ Як наслідок, у дитини формуються здебільшого негативні якості агресія, жорстокість, переживання безцільності існування, бажання неусвідомленої помсти чи, навпаки, загострене прагнення пошуку психологічного захисту, опіки збоку інших людей.

45 Слід зазначити, що батьки переносять особистісні проблеми і проблеми у стосунках з іншими членами сім'ї на дітей переважно підсвідомо, найчастіше з глибоким переконанням, що саме так дитині роблять добро. Проте в результаті неадекватне ставлення батьків призводить до деформації особистості дитини, утрудняє можливості її самореалізації, актуалізуючи тим самим необхідність подання сім'ї психологічної допомоги.
У людини як істоти суспільного мається своєрідна форма орієнтування
- спрямованість на психічний вигляд іншої людини. Потреба орієнтирів в емоційному настрої інших людей і називається потребою в емоційному контакті. Причому мова йде про існування двостороннього контакту, у якому людина почуває, що сама є предметом зацікавленості, що інші співзвучні з його власними почуттями. У такому співзвучному емоційному контакті і випробує кожна здорова людина незалежно відвіку утворення, ціннісних орієнтацій.
Може трапитися так, що мета виховання дитини виявляється уставленою саме на доказ потреб емоційного контакту. Дитина стає центром потреби, єдиним об'єктом її задоволення. Прикладів тут безліч. Це і батьки, що по тим чи іншим причинам ускладнення, які випробують, у контактах з іншими людьми, самотні матері, бабусі, які присвятили увесь свій час онукам. Найчастіше при такому вихованні виникають великі проблеми. Батьки несвідомо ведуть боротьбу за збереження об'єкта своєї потреби, перешкоджаючи виходу емоцій і прихильностей дитини за межі сімейного кола.
Великі проблеми виникають у спілкуванні з дитиною, якщо виховання стало єдиною діяльністю, що реалізує потребу сенсу життя. Потреба сенсу життя проаналізована польським психологом К.Обухівським, характеризує поводження дорослої людини. Без задоволення цієї потреби людина не може

46 нормально функціонувати, не можуть мобілізуються усі свої здібності в максимальному ступені. Задоволення такої здатності пов'язано зоб рунтуванням для себе змісту свого буття, з ясним, практично прийнятним та заслуговуючим схваленням самої людини напрямком його дій. Чи значить це, що людина завжди усвідомлює загальний зміст своїх дій, свого життя Очевидно ні, однак кожний прагнув в разі потреби знайти зміст свого життя.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал