Дипломна робота з психології (освітньо-кваліфікаційний рівень «Магістр») студентки 6 курсу 62 групи




Сторінка2/4
Дата конвертації07.01.2017
Розмір0.51 Mb.
ТипДиплом
1   2   3   4
стиль сімейного
виховання, який прийнято визначати як своєрідне поєднання батьками соціальних вимог (очікувань) і контролюючих санкцій у своїх ставленнях до дитини. Обраний стиль, як правило, визначає систему виховання, якій притаманне більш-менш цілеспрямоване застосування методів і прийомів виховання, врахування того, що по відношенню до дитини можна допускати, а чого не можна, хоча не завжди усвідомлюється об’єктивно існуюча мінлива множинність цілей і завдань виховної роботи з дітьми. Відповідно прийнято виділяти п’ять стилів (тактик) виховання всім ї
Авторитарний виховний стиль (в основі – тактика диктату) означає пригнічування почуття гідності, ініціативи, самостійності одними членами сім’ї (найчастіше дорослими) у інших. Жорсткі накази, примус, свавілля батьків призводять до значних порушень у формуванні особистості дитини.

18 Як свідчать дослідження, погрози, насильство, тиск викликають у відповідь грубість, спалахи агресивності, брехливість, лицемірство, навіть відверту ненависть. Якщо батькам, іншим значущим дорослим вдається зламати опір дитини, то водночас вони ламають і важливі якості особистості, на які, власне, немає запиту вданих умовах і розвиток яких стає неможливим самостійність, віру у власні сили, почуття гідності, ініціативність тощо.
Демократичний стиль сімейних стосунків (тактика співробітництва) передбачає не лише батьківську підтримку й допомогу дітям в їх окремих справах, ай взаєморозуміння, взаємоповагу дітей і батьків, встановлення партнерських на паритетних основах взаємин, заснованих на співчутті, співпереживанні, відповідальності за наслідки власної активності.
Ліберальний стиль (тактика невтручання. Система міжособистісних відносин усім ї будується на визнанні (доцільності) незалежного існування дорослих і дітей. Батьки як вихователі, заданим типом взаємин, найчастіше ухиляються від активного позитивного втручання вжиття дитини. Їх більше приваблює комфортне співіснування з дітьми, яке не потребує глибоких душевних переживань. За таких умов дитина стає емоційно байдужою до інших, яскраво проявляється егоцентризм, індивідуалізм, а сім’я для неї – лише необхідна формальність.
Потуральний виховний стиль (тактика опіки й безоглядної любові. Батьки власними зусиллями, працею намагаються задовольнити всі потреби дитини, відгороджуючи її від будь-яких турбот, складностей тощо. Відтак дитина, яка штучно позбавлена можливості проявляти себе в досягненні певних результатів, відповідати за наслідки своїх дій тощо, зростає інфантильною, безпорадною, безініціативною, уникає відповідальності за певні дії, рішення. Домінуючою характеристикою людини, що зростає в умовах потурального стилю, - егоцентризм. Уставленні до людей, які її оточують, діє установка кожен, хто не ставить замету задовольняти її

19 потреби, - егоїст, людина небажана для подальшого спілкування, навіть ворожа.
Нестійкий стиль виховання, для якого характерний непрогнозований перехід батьків від одного до іншого стилю ставлення до дитини. Такі перепади народжують у неї недовіру до батьків, відчуженість, формують установки реагувати не на зміст звертань, вимога на форму. Для задоволення своїх індивідуалістичних потреб діти зазвичай намагаються використати ситуативно сприятливий емоційних фон стосунків з батьком або матір’ю. [17; C. 10-20] З огляду на наведені особливості сім’ї виокремимо кілька її функцій — особливих форм життєдіяльності, пов’язаних із задоволенням потреб сім’ї: виховна функція - економічну, що спрямована здебільшого на забезпечення матеріальних, господарсько-побутових потреб - регулятивну, що полягає врегулюванні стосунків між членами сім’ї на основі моральних норм через первинний соціальний контроль, реалізацію особистого авторитету і влади - репродуктивну, що спрямована на народження дітей і продовження людського роду - сексуальну, що передбачає реалізацію сексуальних стосунків подружжя, досягнення ними сексуального задоволення - виховну, що реалізується утрьох аспектах — первинна соціалізація дитини постійний вплив дітей на їхніх батьків, а також систематичний виховний вплив сімейної групи на кожного свого члена - комунікативну, що задовольняє потреби членів сім’ї у спілкуванні і взаємодії один з одним і соціумом, багато в чому визначаючи характер сприйняття останнього - рекреативну, що передбачає організацію дозвілля і відпочинок - психотерапевтичну, що реалізується удвох аспектах — погладжування (ласка й увага один до одного) і резонування (розуміння і допомога один одному в оцінюванні позицій зважливих проблем, підтримування іншого в його самореалізації й особистісному розвитку.

20
Перелічені функції так тісно взаємозалежать, що жодну з них не можна визнати основною. Наприклад, виховна функція тісно пов’язана не тільки з комунікативною, ай з репродуктивною функцією, оскільки наявність кількох дітей усім ї є природною умовою формування повноцінної сім’ї, забезпечуючи при цьому дитині досвід взаємодії не тільки по вертикалі, ай по горизонталі. У свою чергу, репродуктивна функція залежить від низки інших функцій сім’ї: сексуальної, економічної та ін. Водночас особливе значення має психотерапевтична функція, яку вважають критерієм оцінювання подружніх стосунків, а також психологічним інструментом їх регуляції [12].
1.1.2. Психологічна характеристика повної сім’ї
Суттєве значення для прогнозу ефективності сімейних впливів на розвиток особистості дитини у сучасній психологічній науці набуває дослідження соціально-психологічних особливостей сім'ї як малої контактної групи. З погляду соціальної психології сім'я є соціальною групою (що відповідає певним нормам і цінностям конкретного суспільства, об'єднаною сформованою у спільній діяльності сукупністю міжособистісних відносин подружжя між собою, дітей до батьків, батьків до дітей і дітей між собою, які проявляються в любові, прив'язаності та інтимності її членів.
У сучасній психологічній науці з метою з'ясувати особливості організації усім ї виховного процесу прийнято виділяти такі напрями її психологічного аналізу
Склад сім'ї. За цією ознакою виділяють повні сім'ї, в яких діти проживають з обома батьками, неповні, якщо немає одного з батьків, і формально повні, коли всім ї є обоє батьків, але один з них із певних причинне бере участі у вихованні дитини. Зрозуміло, що найсприятливіші психологічні умови для повноцінної сімейної соціалізації найвірогідніше очікувати від повних сімей.

21
Характеризуючи повну сім'ю, необхідно враховувати взаємовідносини, що в ній складаються за типами
Чоловік-дружина; батьки — діти діти — батьки діти — діти.
Ці структурні характеристики, маючи відносну автономність, являють собою соціально-психологічну єдність. Повною вважається така сім'я, яка має в наявності всі типи взаємовідносин. Реально, однак, сім'я може бути й неповною. Найбільш розповсюдженою сучасною формою неповної сім'ї є сім'я без подружжя, коли тільки один з батьків (найчастіше мати) виховує дітей. Характеристика сім'ї визначається за критерієм гармонічна або проблемна. Повна сім'я, що має в наявності всі типи взаємовідносин, називається повноцінною. В більшості випадків такі сім'ї в педагогічній психології характеризуються як гармонічні, якщо внутрішньо сімейні відносини в них відповідають принципові гуманності — формуванню й прояву відносин до іншого, як до себе, ідо себе, як до іншого передбачають взаємну щедрість і доброту, повагу і вимогливість. Усе це забезпечує сприятливий соціально-психологічний клімату сім'ї. Отже, повнота соціально-психологічної структури сім'ї та існування в ній активних взаємостосунків між усіма елементами такої структури, що будуються на принципах взаємозацікавленості й позитивної взаємоприв'язаності, створюють психологічний підмурок гармонійних стосунків усім ї. Зрозуміло, що всю повноту таких відносин важко відтворити за умов неповної чи формально повної сім'ї. Саме тому за результатами психологічних обстежень неповній формально повні сім'ї набагато частіше потрапляють до розряду проблемних (конфліктних, антипедагогічних, асоціальних)

[ 13 ].

22 Типовий стан (мікроклімат сім'ї) у психології розуміється як найхарактерніший для всіх членів сім'ї спосіб самопочуття в ній, який визначає їхнє ставлення до сім'ї. Тут розрізняють емоційно комфортні сім'ї, де діти переважно переживають емоційно комфортні відчуття захищеності, затишку й приязні їхніх членів, які, у свою чергу, виступають як внутрішній еквівалент гармонійних відносин тривожні сім'ї, мікроклімат яких найчастіше є проекцією відповідних особистісних характеристик батьків, та сім'ї, яким притаманний емоційно-психологічний дискомфорті нервово- психічне напруження. Як правило, такий мікроклімат характерний для проблемних сімей із суттєвими відхиленнями спілкування батьків від норм ефективної педагогічної комунікації [49].
1.2. Психолого-педагогічні аспекти сімейного виховання та його
вплив на формування особистості дитини.
Сім'я є природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом її матеріальної та емоційної підтримки, засобом збереження і передання культурних цінностей від покоління до покоління. З перших днів появи дитинина світ сім'я покликана готувати її до життя та практичної діяльності, в домашніх умовах забезпечити розумну організацію її життя, допомогти засвоїти позитивний досвід старших поколінь, набути власного досвіду поведінки й діяльності. Оскільки мета виховання підростаючого покоління — формування всебічно розвиненої особистості, сім'я, які школа, здійснює моральне, розумове, трудове, естетичне і фізичне виховання. На думку М. Стельмаховича Тіло, душа, розум — ось три кити батьківської педагогіки. Тілесне виховання усім ї передбачає зміцнення здоров'я, сил та правильний фізичний розвиток дитини. Усі наші зусилля, —

23 зазначає він, — спрямовані на тілесне виховання, можуть бути швидко зведені нанівець, коли мине захистимо наших дітей і підлітків від такого страшного ворога душі та тіла людини, як алкоголізм, паління, наркоманія, токсикоманія, статева розпуста, СНІД. Поширення цих та інших асоціальних явищ набуло такого розмаху, що нависла емертельна небезпека над самим генофондом нації, а значить, і над нашим майбутнім» [ 66].

Духовно-моральне виховання передбачає формування у дітей високої духовності та моральної чистоти. Складність цього завдання втому, що воно вирішується, як правило, через добре поставлене в духовно-моральному аспекті життя сім'ї, суспільного ладу, вчинки людей, приклад батьків. Власне, духовність виховується духовністю, мораль — моральністю, честь — честю, гідність — гідністю. Правильно поставлене розумове виховання всім ї розкриває перед дітьми широкий простір для накопичення знань як бази для формування наукового світогляду оволодіння основними розумовими операціями аналізом, синтезом, порівнянням вироблення інтелектуальних умінь читати, слухати, висловлювати свої думки усно і на письмі, рахувати, працювати з книгою, комп'ютером) готує їх до розумової діяльності. Реалізуючи ці напрями змісту виховання, особливу увагу приділяють вихованню у дітей любові до батьків, рідних, рідної мови, культури свого народу поваги до людей піклування про молодших і старших, співчуття і милосердя до тих, хто переживає горе шанобливого ставлення до традицій, звичаїв, обрядів, до знання свого родоводу, історії народу. Ефективність виховання дітей усім ї залежить від створення в ній належних умов. Головна умова сімейного виховання — міцний фундамент сім'ї, що базується на її непорушному авторитеті, подружній вірності, любові до дітей і відданості обов'язку їх виховання, материнському покликанні

24 жінки, піднесенні ролі батьків у створенні та захисті домашнього вогнища, забезпеченні на їх прикладі моральної підготовки молоді до подружнього життя. Важливим у сімейному вихованні є те, наскільки родина живе інтересами всього народу, інтересами держави. Діти прислухаються до розмов батьків, є свідками їхніх вчинків, радіють їхнім успіхам чи співчувають невдачам. Виховний вплив сім'ї зростає, якщо батьки цікавляться не лише навчанням, ай позанавчальною діяльністю своїх дітей. За таких умов інтереси сім'ї збігаються з інтересами суспільства, формується свідомий громадянин країни. Дієвим чинником сімейного виховання є спільна трудова діяльність батьків і дітей. Дітей слід залучати до сімейної праці, вони повинні мати конкретні трудові обов'язки, адекватні їх віковим можливостям. Така співпраця дітей з батьками має сильніший виховний вплив, ніж словесні повчання. Успіх сімейного виховання значною мірою залежить від організації домашнього побуту, традицій сімейного життя порядку в сімейному господарстві, залучення дітей до розподілу бюджету сім'ї, загального режиму дня, визначення для кожного робочого місця, зокрема для навчальних занять, дотримання певних сімейних правил (кожна річ має своє місце, прийшов з прогулянки — вимий руки та ін.). Домашній затишок облагороджує дітей. Провідну роль у сімейному вихованні відіграє мати. Саме вона найсильніше впливає на дітей, особливо в сфері духовно-морального виховання. Діти, які виростають без материнського тепла і ласки, похмурі, як правило, замкнені, злостиві, вперті.

25 Не меншим є й вплив батька, особливо коли йдеться про виховання хлопчиків. Проте виконати свої виховні функції батько і мати можуть лише за умови, що вони є справжнім авторитетом для дітей. Ваша власна поведінка, — писав А. Макаренко, звертаючись до батьків, — вирішальна річ. Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з нею розмовляєте, або повчаєте її, або наказуєте їй. Ви виховуєте її в кожен момент вашого життя, навіть тоді, коли вас немає дома. Як ви одягаєтеся, як ви розмовляєте з іншими людьми і про інших людей, як ви радієте або сумуєте, як ви поводитеся з друзями і ворогами, як висмієтесь, читаєте газету, — все це має для дитини велике значення. Найменші змінив тоні дитина бачить або відчуває, всі повороти вашої думки доходять до неї невидимими шляхами, ви їх не помічаєте. А якщо вдома ви грубі або хвастливі, або ви пиячите, а ще гірше, якщо ви ображаєте матір, вам ужене треба думати про виховання ви вже виховуєте своїх дітей і виховуєте погано, і ніякі найкращі поради й методи вам не допоможуть [ 46].

У своїй праці Про батьківський авторитет А. Макаренко наводить приклади таких видів негативного авторитету батьків авторитет придушення, який базується на примусі, залякуванні, і як наслідок — формування у дітей брехливості, жорстокості, агресивності авторитет віддалі — батьки намагаються тримати дітей на відстані від себе, розмовляють з ними зверхньо, холодно авторитет чванства, коли батьки вихваляються своєю винятковістю, принижуючи при цьому своїх колег чи опонентів авторитет педантизму — батьки вимагають кожне мовлене ними слово вважати наказом, карають за найменшу провину авторитет резонерства — батьки вдаються до моралізування з будь-якого приводу авторитет любові — так звана сліпа любов, усепрощення, надмірні пестощі авторитет доброти — батьки в усьому поступаються дітям, готові на будь-які жертви, аби їм було добре авторитет дружби — відповідна

26 поведінка дитини чи дії оплачуються подарунками, обіцянками. Цим не вичерпується перелік фальшивих авторитетів, на які можна натрапити в сімейному вихованні. Справжнім авторитетом користуються батьки, які сумлінно ставляться до праці, до сімейних обов'язків, активні в громадському житті. Такі батьки уважні до дітей, люблять їх, цікавляться їхніми шкільними та позанавчальними справами, поважають їх людську гідність, водночас виявляючи до них належну вимогливість. Важко переоцінити роль дідусів і бабусь у сімейному вихованні. Однак це не означає, що батьки повинні перекладати на них свої батьківські обов'язки. Дитині потрібні тій ті. Сімейне виховання повноцінне лише за розумного поєднання виховного впливу першовихователів — батьків та багатих на життєвий досвід помічників і порадників — дідусів і бабусь. Саме дідусі й бабусі допомагають вирішити й таку моральну проблему, як виховання у дітей чуйного, уважного ставлення до людей похилого віку. Людяність виховується тільки на прикладі батьків. Якщо діти бачать зневажливе ставлення батьків до дідуся чи бабусі, то годі сподіватися від них іншої поведінки в майбутньому. Порівняно з іншими соціальними інститутами сім'я має певні особливості, що істотно впливають настановлення особистості дитини. Розглянемо їх.
1. Наявність усіх форм життєдіяльності людини, що реалізуються через функції сім'ї. У результаті сім'я формує власний спосіб життя, мікрокультуру, основою якої є цінності й елементи культури суспільства чи окремих його соціальних верств. Таким чином, на думку А. Карлсона, сім'я — це суспільство в мініатюрі, з якого вибудовується соціальна взаємодія загалом.

27 2. Включеність дитини всім юз дня її народження, формування саме всім ї перших уявлень проте, що добре і що погано, що таке добро і зло, коли дитина найбільшою мірою сприймає виховні впливи. Фактично сім'я є першою сполучною ланкою між людиною і суспільством, яка передає від покоління до покоління генетичний код, певні соціальні цінності, що на суб'єктивному рівні є ціннісними орієнтаціями членів сім'ї.
3. Безперервність і тривалість контакту людей різної статі, віку, з різним обсягом життєвого досвіду спричинюються до інтеріоризації дітьми зразків поведінки насамперед батьків і тільки потім — людей поза сім'єю.
4. Переважно емоційний характер зв'язків між членами сім'ї, що базуються на любові і симпатії, створює сприятливу основу для спрацьовування таких неусвідомлюваних дитиною соціально-психологіч них механізмів впливу, як наслідування, навіювання, психічне "зараження. При цьому забарвленість емоційних контактів впливає на формування почуття задоволення (незадоволення) собою і оточенням. Особливо значною роль сім'ї установленні особистості дитини єна первинному етапі її соціалізації

[ 13]. Так, на першій стадії (до одного року) дитина розвивається за віссю "довіра — недовіра. Ступінь розвитку почуття довіри до інших людей і світу загалом залежить насамперед від якості материнської турботи, причому не так від кількості їжі чи ласки, які здатна надати мати, як від особливостей спілкування, здатності матері передати відчуття стабільності, тотожності переживань, того, що вона є людиною, якій можна довіряти.
На другій стадії (1 3 роки) дитина розвивається за віссю "автономія — соромі сумнів. Насамперед формується здатність до самоконтролю тілесних виявів, встановлюється певне співвідношення виявів впертості і

28 добровільності дій. Особливості такого співвідношення залежать від готовності батьків поступово надавати дитині можливість самостійно контролювати свої дії, ненав'язливо обмежуючи її в тих сферах життя, які є потенційно або реально небезпечними для дитини і оточуючих. Переживання сорому проявляються як лють, спрямована на себе, коли дитині забороняється бути самостійною, коли батьки постійно або роблять усе за дитину, або очікують, що вона робитиме самостійно те, що поки що неспроможна робити. У результаті у дитини може сформуватися невпевненість у собі, слабка воля.
Третя стадія (3—6 років) визначається розвитком дитини за віссю "ініціативність — провина. При цьому ініціатива додає до автономії здатність братина себе зобов'язання, планувати, розв'язувати нові завдання, набувати нових корисних навичок. Чи переважатиме у дитини ініціатива, значною мірою залежить від того, як батьки ставляться до її волевиявлення, визнають і задовольняють її право на допитливість, фантазію, творчість.
Почуття провини у дитини викликають батьки, які не заохочують її до самостійності або надмірно карають.
Таким чином, сім'я, особливості взаємодії батьків і дитини багато в чому забезпечують (чи не забезпечують) успіхи дитинина подальших етапах її соціалізації.
До характеристик, що визначають особливості соціалізації всім ї, зараховують
[13]:
оціально-демографічну структуру сім'ї (соціальне становище членів сім'ї, професійний статус батьків, стать, вік, кількість членів сім'ї, наявність різних поколінь);
превалюючий психологічний клімат, емоційну настроєність сім'ї;
тривалість і характер спілкування з дітьми;

29 загальну і, зокрема, психолого-педагогічну культуру батьків;
зв'язок сім'ї з іншими спільнотами (школою, родичами тощо);
матеріально-побутові умови.
В Україні типовою є нуклеарна сім'я з невеликою кількістю дітей (52,1
% — з однією дитиною, із професійно зайнятими батьками, що підтримують здебільшого ділові контакти з родичами. У неповних сім'ях виховують 1,5 млн дітей. Внаслідок зменшення реальних доходів родин переважна їх більшість немає можливості створити для дітей сприятливі умови життя 9 Отже, сучасна українська сім'я часто немає змоги повною мірою реалізувати свій виховний потенціал. Негативний вплив на нього мають об'єктивні (неповна сім'я, погані житлові умови, недостатнє матеріальне забезпечення) та суб'єктивні (слабкість педагогічної позиції батьків) чинники. Найвагомішою серед об'єктивних причин є неповна сім'я, яка з'являється в силу того, що в усіх вікових групах від 20 до 50 років смертність чоловіків більш як утричі вища, ніж жіноча, а у віковій групі 30—
34 роки — в чотири рази. Разом з великою кількістю розлучень це призводить до збільшення кількості сімей, у яких мати (рідко — батько) виховує дітей сама. У неповній сім'ї процес виховання ускладнюється, оскільки діти значну частину часу бездоглядні, неконтрольовані, перебувають на вулиці, нерідко контактують з аморальними людьми. Негативно позначаються на вихованні дітей і погані житлові умови сім'ї. Як свідчать дані спеціального обстеження, в Україні більше половини молодих сімейне мають окремого житла навіть через 10 років подружнього життя, майже половина сімей проживає з батьками в незадовільних для виховання дітей житлових умовах. У таких сім'ях батьки часто не можуть забезпечити дитину постійним робочим місцем, тому їй важко зосередитися

30 надзавданням, з'являється роздратованість, незадоволення, а згодом і небажання виконувати його. Дається взнаки і низьке матеріальне забезпечення сім'ї. Згідно зданими тижневого обстеження домогосподарств, серед сімей з дітьми частка тих, хто отримував доходи, нижчі від офіційно встановленого рівня, що дає право на отримання допомоги на дітей віком до 16 років, становила 31% , утому числі серед неповних сімей — 44, сімей з однією дитиною — 53, з двома — 64, з трьома дітьми — 86%. Діти з таких сімей почуваються серед однокласників меншовартісними, бо вирізняються із загальної маси одягом, відсутністю грошей на обіди чи екскурсію. Це психологічно пригнічує їх, оздоблює проти батьків, яких вони вважають невдахами. Згодом ця злість переноситься на однокласників, педагогів. Значна частина сучасних сімей припускається помилок у вихованні дітей. Родини, які продукують так званих педагогічно занедбаних дітей, з погляду педагогіки можна поділити на такі три групи педагогічне неспроможні, педагогічно пасивні та антипедагогічні. Перша група — сім'ї, в яких батьки намагаються виявити певну активність у вихованні дітей, проте роблять це невміло, їх виховний вплив непослідовний, педагогічне необґрунтований. Найчастіше вони керуються власним досвідом, якого набули, коли свого часу їх виховували батьки авторитарний стиль, обмеження свободи, погрози і покарання або вседозволеність, потурання примхам. Друга група — сім'ї, які не виявляють особливої активності у вихованні дітей, тобто педагогічне пасивні. Вони зоб єктивних (хвороба, зайнятість, часта відсутність) або суб'єктивних (відсутність єдиної точки зору на виховання, розлад між батьками, часті конфлікти та ін.) причинне можуть належним чином виховувати дітей. У таких сім'ях стосунки між батьками

31 напружені, конфліктні. За сімейними негараздами вони не знаходять часу для виховання дітей, втрачають контроль за ними. Третя група — сім'ї, що характеризуються антипедагогічними, аморальними умовами виховання дітей. У таких сім'ях панує дух неповаги до правил моралі та вимог законів. Батьки своєю поведінкою (пияцтво, злодійство, розпуста тощо) створюють усім ї антипедагогічну обстановку, намагаються виправдати відхилення від норм поведінки у своїх дітей, протиставляють вимогам школи свої сімейні вимоги. У сучасних умовах склався ще один тип сімей, що потребують особливої уваги збоку школи, — сім'ї, в яких батьки займаються бізнесом. Вони забезпечують дитину всім, про що тільки вона може мріяти. Однак на виховання їм бракує часу, тому вони передоручають цю справу гувернанткам. У школу й зі школи дітей возять на іномарках. Батьки не дозволяють їм гратися у дворі з однолітками, підбирають для них друзів лише зі свого кола. Витрачання грошей дітьми ніхто не контролює. Для них усім ї не існує слова не можна, тому вони ігнорують і шкільну дисципліну. Батьки ж трактують її як посягання на свободу їх дитини. На особистість дитини особливо впливає стиль її стосунків з батьками, що лише частково зумовлюється їх соціальним становищем. Як відомо, існує кілька автономних психологічних механізмів соціалізації, за допомогою яких батьки впливають на своїх дітей [13] насамперед ідентифікація і наслідування, у процесі яких діти засвоюють соціальні норми поведінки, ціннісні орієнтації, беручи приклад з батьків, прагнучи стати такими, як вони. При цьому наслідування супроводжується певними очевидними діями, тоді як ідентифікація передбачає ототожнення дитини з батьками на основі сильного емоційного зв'язку з ними.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал