Дипломна робота з психології (освітньо-кваліфікаційний рівень «Магістр») студентки 6 курсу 62 групи



Pdf просмотр
Сторінка1/4
Дата конвертації07.01.2017
Розмір0.51 Mb.
ТипДиплом
  1   2   3   4
ЖИТОМИРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА
СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОЇ ТА ПРАКТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

Вплив стилю сімейного виховання в повних сім’ях на відношення
до себе
Дипломна робота з психології
(освітньо-кваліфікаційний рівень
«Магістр»)
студентки 6 курсу 62 групи галузі знань
0301 Соціально-політичні науки спеціальності
8.03010201 Психологія
Яни Юріївни Кутишенко
Керівник: Павло Петрович Горностай доктор психологічних наук, професор доктор наук) Рецензент кандидат педагогічних наук, професор
Заброцький ММ. м. Житомир – 2014 рік

2
ЗМІСТ
ВСТУП
3 Розділ І. ТЕОРЕТИКО-ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ СІМ’Ї ТА СТАНОВЛЕННЯ ОСОБИСТОСТІ ДИТИНИ
6 1.1.Теоретико-психологічні аспекти сім’ї як виховного інституту
6 1.1.1. Типи, стилі виховання та функції сім’ї
13 1.1.2. Психологічна характеристика повної сім’ї
20 1.2. Психолого-педагогічні аспекти сімейного виховання та його вплив на формування особистості дитини.
22 1.2.1. Ставлення батьків до дитини як чинник формування дитячої особистості
49 1.2.2. Психологічні особливості повних та неповних сімей.
55 Висновки до І розділу
57 Розділ ІІ. ОРГАНІЗАЦІЯ ЕМПІРИЧНОГО ВИВЧЕННЯ ВПЛИВУ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ НАСТАНОВЛЕННЯ САМООЦІНКИ ДИТИНИ
59 Виявлення типу самооцінки за допомогою методики Сходинки В.Г.Щур
59 Визначення виховного впливу батьків на дітей з використанням опитувальника Шафера.
60 2.3. Виявлення особливостей соціальної пристосованості дитини, а також її стосунків з людьми, які її оточують за дпомогою методики Рене Жіля.
69 Висновки до ІІ розділу
71 Розділ ІІІ ПСИХОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ВПЛИВУ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ НАСТАНОВЛЕННЯ САМООЦІНКИ ДИТИНИ
73 Особливості типів самооцінки дітей відповідно до типу сім’ї
74 Психологічні складові виховного впливу батьків на самооцінку дитини
77 Аналіз особливостей соціальної пристосованості дитини.
80 Висновки до ІІІ розділу
83 ВИСНОВКИ
83 ЛІТЕРАТУРА
85 ДОДАТКИ
91



3
ВСТУП
Не виникає сумнівів, що розвиток особистості дитини в сучасній сім’ї не втрачає гострої актуальності. Сім’я, на думку вчених, - єдиний соціальний інститут, який забезпечує (може й повинен це робити) ефективне виховання дітей так само які переконливим може бути підсумок історичного розвитку людства дитина як суб’єкт соціалізації не лише сама змінюється під дією виховних впливів, ай змінює своїх вихователів. І тому проблеми, з якими доводиться стикатися батькам уставленні до своїх дітей, є вічними, а сім’я, як своєрідний мікроколектив, відіграє істотну й довготривалу роль у процесі становлення особистості дитини.
Актуальність дослідження. Державною національною програмою Освіта (Україна ХХІ століття одним із пріоритетних напрямів реформування освіти визнано родинне виховання. Саме всім ї закладаються основи формування особистості, вона є першоосновою духовного, економічного та соціального розвитку суспільства. Таку ст. 59 Закону України Про освіту зазначається
1) Виховання всім ї є першоосновою розвитку дитини як особистості
2) Батьки і особи, які їх заміняють, зобов’язані: постійно дбати про фізичне здоров’я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей сприяти здобуттю дітьми освіти у закладах освіти або забезпечувати повноцінну домашню освіту відповідно до вимог щодо її змісту, рівня та обсягу.
Сім’я завжди виступає моделлю конкретного історичного періоду розвитку суспільства, відображає його економічні, моральній духовні суперечності. Тому сучасні економічні перетворення, демографічні

4 проблеми, криза в політиці, культурі – все це відбивається на життєдіяльності сучасної сім’ї, при цьому поглиблюється її дезорганізація.
Сім’я виступає домінуючим інститутом у формуванні особистості дитини. Причому тільки та сім’я має позитивний вплив, яка допомагає дитині відчувати себе рівноправним членом сімейного колективу, де її люблять вона має усім ї права і обов’язки; до її потреб ставляться зрозумінням. Саме в таких сім’ях діти найбільше цінують поради і допомогу батьків, наслідують їх особистий приклад. У нормальній сімейній обстановці дитина виростає доброзичливою, гуманною, спокійною, здатною до співчуття, оптимістичною, добрим товаришем, з почуттям гумору, має тверді етичні правила. На визначальне значення сімейного виховання звертали увагу і видатні корифеї педагогічної науки. Так, родинне виховання, на думку М.Стельмаховича, завжди досягає свого повного довершення тоді, коли воно здійснюється у нерозривній єдності з педагогічним впливом школи та громадськості, а основою формування особистості виступає родинно-шкільне виховання. Родина і школа – дві могутні сили виховання, - писав М.Стельмахович. Родинне виховання повинно духовно збагачувати дитину, формувати її як особистість, впливати на її розвиток. Пробуджувати добрі почуття, сприяти виробленню морально-етичних норм співжиття у суспільстві, формувати майбутнього громадянина незалежної держави України. Отож проблема сім’ї та особливостей впливу сімейного виховання на формування особистості дитини залишається актуальним для сьогодення, що і зумовило вибір теми роботи.
Об’єкт дослідження – відношення до себе у дітей шкільного віку.

5
Предмет дослідження – процес сімейного виховання як чинник відношення до себе дитини шкільного віку.
Мета дослідження – дослідити закономірності впливу стилю виховання у повній сім’ї на формування самооцінки в дитини.
Завдання:
1. Розкрити психологічні умови виховання дітей у повній сім'ї
2. Окреслити типові помилки сімейного виховання та їх вплив настановлення особистості дитини.
3. Експериментальне дослідити психологічні особливості дітей у повній та неповній сім'ї та проаналізувати отримані результати Для того, щоб розв’язати поставлені завдання і досягнути мети дослідження були використані такі методи роботи теоретичний аналіз та узагальнення літературних джерел спостереження аналіз документації моделювання ситуацій ; діагностичні (спостереження, анкетування, тестування статистичні (аналіз стану і обробка даних експерименту.
Наукова новизна й теоретичне значення одержаних результатів полягає в комплексному аналізі психолого-педагогічної моделі сім’ї; простежено особливості впливу сім’ї на розвиток та формування особистості дитини досліджено взаємозв’язок школи, сім’ї та громадськості у справі виховання.





6
РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИКО-ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ СІМ’Ї ТА
СТАНОВЛЕННЯ ОСОБИСТОСТІ ДИТИНИ
1.1.Теоретико-психологічні аспекти сім’ї як виховного інституту
Сім'я - одна з найдавніших форм спільності людей. Вона виникла раніше, ніж нації, держави, ще за часів первісного суспільства. Саме сім'я була, є і, мабуть, завжди буде найважливішим середовищем формування та розвитку особистості, яке відповідає не тільки за соціальне відтворення населення, ай за відтворення певного способу його життя. Для жінки сім'я - це можливість нормального існування, спокій і впевненість у собі, матеріальна і моральна підтримка, відчуття радості й щастя, повноцінне виховання дітей. Чоловіку сім'я надає стимул до життя, допомагає у подоланні утруднень і негараздів. Для дитини сім'я відіграє важливе значення насамперед тому, що дає першій найважливіші знання прожиття, про взаємини з людьми. Сім'я створює матеріальні та моральні умови для її зростання, формує моральні життєві основи та статево-рольові установки [12; с. Виховна функція сім'ї полягає у задоволенні індивідуальних потреб дорослих членів у батьківстві та материнстві, взаєминах з дітьми, їхньому вихованні, самореалізації у дітях. Завдяки реалізації цієї функції сім'я забезпечує соціалізацію молодих поколінь, їхню підготовку до майбутнього життя. Усім ї виховуються і дорослі, і діти. Тому у виховній функції виділяють три основні аспекти. Перший - формування особистості дитини, розвиток її здібностей та інтересів, передача від дорослих дітям накопиченого суспільством соціального досвіду, вироблення в них морально-етичних знань та способів поведінки, забезпечення розумового, фізичного та естетичного розвитку дітей. Другий аспект - систематичний виховний вплив сімейного колективу на кожного його члена протягом усього життя.

7 Третій аспект - постійний вплив дітей на батьків. З плином часу у функціях сім'ї відбуваються ті чи інші зміни одні з функцій втрачаються, інші змінюються відповідно до нових соціальних умов. Порушення функцій сім'ї - це такі умови життєдіяльності, які утруднюють або перешкоджають виконанню нею функцій. Спричинюються такі порушення різними факторами особистісними особливостями її членів, взаємовідносинами між ними, способом життя сім'ї тощо. Наприклад, причиною порушення виховної функції сім'ї може стати неадекватність взаємин дорослих членів між собою, відсутність, недостатність або хибність знань батьків щодо виховання дітей та ін. Усім ї відбувається процес соціалізації дитини, що передбачає різнобічне пізнання маленькою людиною оточуючої соціальної дійсності, оволодіння навичками індивідуальної і колективної праці, прилучення до національної і вселюдської культури. Провідними чинниками у цьому процесі виступає структура сім'ї, пануюча уній моральна атмосфера, спосіб внутрішньосімейного життя та його стиль. У більш широкому розумінні маються на увазі соціальні установки, система цінностей сім'ї, взаємини її членів між собою та ставлення до інших людей, моральні ідеали, потреби, сімейні традиції тощо. Сімейне виховання засновується на емоційному, інтимному характері відносин, виявляється в глибокій кровній любові батьків до дітей і дітей до батьків. Байдужість батьків, які не задовольняють прагнення дитини до спілкування, до спільної емоційно забарвленої і значущої діяльності, призводить до затримки соціального розвитку дитячої особистості, тобто гальмуванню засвоєння нею норм, правил, звичок соціальної поведінки і навіть до формування її асоціального характеру. Це зумовлено тим, що внутрішньосімейні взаємини виступають для дитини першим специфічним зразком суспільних відносин, до яких вона залучається вже з перших днів появи на світі які мають значний (якщо не домінуючий) вплив на

8 формування загальної моделі її життя в майбутньому. Структура сім'ї включає її кількісний склад, а також сукупність взаємин між її членами. Аналіз сімейної структури дає можливість відповісти на запитання Яким чином реалізується функція сім'ї? Хто здійснює керівництво, а хто - виконання Як розподілені між членами сім'ї права і обов'язки? З точки зору структури можна виділити сім'ї, де керівництво і організація всіх функцій здійснюються одним із її членів, котрий є монопольним володарем, деспотичним господарем між дорослими, дорослими і дітьми встановлюються безапеляційній безцеремонні взаємини, в родині панує жорстокість, агресія, диктат, холодність. У інших сім'ях, навпаки, наявна рівномірна участь усіх її членів у керівництві, побудові внутрішньосімейної життєдіяльності. Тут панує колегіальна демократія, яка передбачає співробітництво, взаємодопомогу, розвинену культуру почуттів і емоцій. Розподіл сімейних ролей за таких умов відбувається відповідно до конкретних обставин, базується на рівній участі кожного члена у всіх сімейних справах, на спільному розв'язанні важливих для сімейного мікроколективу проблем. У таких сім'ях, як правило, не існує офіційного голови, а є авторитетна особа. При цьому такою особою водних випадках може бути чоловіка в інших - дружина. Отже, залежно від характеру структури можна говорити, в першому випадку про авторитарну систему взаємин, у другому - про демократичну. Стиль внутрішньосімейних взаємин іноді набуває гюпускаючого ліберального) характеру, що виявляється у прагненні до мінімізації будь- яких контактів спостерігається відсторонення й відчуженість між членами родини, повна байдужість до справ, інтересів і почуттів один одного. Відомо, що в благополучних сім'ях батьки передають дітям власні духовні цінності, як сукупність пріоритетів, що визначають ... інтереси, потреби, запити, мотиви матеріальній духовні, на основі яких

9 вибудовуються певні моделі життя, здійснюється сучасна і проектується майбутня діяльність [12; с. 96]
ормуючи таким чином відповідні ціннісні орієнтації, морально-етичні установки, які дозволяють молодим поколінням самостійно рухатися в соціально схвалюваному напрямі діти- правопорушники здебільшого виховуються всім ях, де духовні ціннісні орієнтації не є важливими для батьків, ставлення дорослих до дітей авторитарне, повністю байдуже, навіть вороже, а характер внутрішньо сімейних взаємин практично виключає можливість передачі духовних цінностей від старших молодшим. Тобто сімейне неблагополуччя нестабільність шлюбу, розлучення, порушення спілкування всім ї тощо) значною мірою зумовлене викривленнями в системі ціннісних орієнтацій подружжя. Насамперед, це невелика цінність для них самоактуалізації, занижена цінність пізнання, байдуже або негативне ставлення до праці. За таких умов відбувається дезактуалізація нормативної соціальної поведінки, спостерігається прийняття маргинальних її форм. Діяльність цих людей регулюється не прагненням досягти значущих цілей, а намаганням уникнути можливих негативних наслідків своїх дій або'своєї бездіяльності. Такі самі ціннісні установки вони передають своїм дітям. Встановлено, що несприятливі сімейні відносини через дисгармонію батьківсько-дитячих взаємин порушують психічний розвиток дитини неадекватні моделі поведінки дорослих призводять до того, що сьогодні всім ях близько 4,7% - це важкі діти, зростає кількість дітей, які випадають із сім'ї. Фактори, що впливають усім ї на особистість дитини, можна умовно поділити натри групи. Перша - це соціальне мікросередовище, в якому здійснюється прилучення дітей до соціальних цінностей і ролей, введення їх у складності й суперечності сучасного суспільства. Друга - це внутрішньо- і позасімейна діяльність, що є засобом прилучення до майбутньої життєдіяльності. Внутрішньо- і позасімейна діяльність передбачає діяльність батьків, а також організацію діяльності дитини, у процесі якої вона засвоює певні знання,

10 набуває вмінь та навичок, практичного досвіду. Третя група - це власне сімейне виховання, певний комплекс педагогічних впливів.
Ґрунтуючись на наведених вище визначеннях, під поняттям сім'ї як виховного інституту розуміємо сукупність людей, поєднаних спільністю соціально-побутових умов, котрі створюють природне оточення дитини, а також визначають характер виховання (усвідомлений чи стихійний, клімат оточення, що об'єктивно впливає на дитину, на її розвиток. Саме через сім'ю від самого народження, дитина стає як індивідом, такі членом певної соціальної групи. Сімейне виховання - складова процесу виховання молодих поколінь, який поєднує як цілеспрямовані дії батьків, такі стихійний вплив сім'ї. Останній становить неусвідомлені, неконтрольовані впливи (манера поведінки, звички, спосіб життя тощо, які регулярно повторюються і підспіль впливають на дитину. Тому, під сімейним вихованням розуміємо не тільки цілеспрямований виховний вплив на дитину, ай усю систему внутрішньосімейної взаємодії, яка формує цінності, орієнтації, систему потреб, інтересів, звичок, поведінку дитячої особистості. Значну увагу проблемам сімейного виховання приділяв А. Макаренко, вбачаючи його сутність в організації сімейних відносин, у створенні правильного загального способу життя, життєрадісної щасливої атмосфери. Недоліки у поведінці й характері дітей, на його переконання, є сигналом для перегляду батьками власної поведінки і загалом взаємовідносин усім ї [ 46; с.
56]. Широкий спектр проблем щодо виховання дітей усім ї містять роботи В. Сухомлинського. Зазначаючи, що виховує дитину сім'я в цілому, її загальний дух, культура людських стосунків, педагог підкреслював, що створюють цей дух самі батьки. Без батьківської мудрості, - писав він, - немає виховної сили сім'ї. Батьківська мудрість стає духовним надбанням дітей сімейні відносини, побудовані на відповідальності, мудрій любові і

11 вимогливості батька і матері, самі стають великою виховною силою [ 68; с. Спираючись на це твердження, В. Сухомлинський визначив і сформулював певні умови успішного виховання дітей усім ї. До них він відносив суспільну і моральну відповідальність батьків за дітей сприятливий сімейний мікроклімат спільну трудову діяльність батьків і дітей усім ї розумну організацію життя і побуту. Надаючи сімейному вихованню одну з провідних ролей у формування дитячої особистості, В. Сухомлинський особливу увагу фокусує на аналізі такого його феномену, як батьківська любов, у якій він убачав гармонію доброти й вимогливості, ласки й суворості. Однак, звертаючи увагу на роль батьківської любові у формуванні дитячої особистості, педагог водночас застерігав від помилкового її розуміння, від хибних дій, які є цілком прийнятними з погляду батьків, а насправді приносять гіркі плоди. Серед значної кількості різновидів цієї безглуздої любові В. Сухомлинський вирізняв три основні види любов замилування, деспотичну любові любов відкупу с. Любов замилування розбещує душу дитини. Основним принципом її життя стає девіз дикуна, негідника і хулігана все, що я бажаю, мені дозволяється, ні до кого мені діла немає, головне - моє бажання. Виховуючись в атмосфері постійного замилування, дитина не усвідомлює того, що людське співжиття регулюється певними нормами, найпростішими механізмами яких є прості слова можна, не можна, треба. І тоді з неї виростає капризний, хворобливий егоїст, котрий не тільки не рахується з думками, бажаннями, потребами інших людей, навіть найрідніших - батька, матері, дідуся, бабусі, ай навіть не враховує саму можливість їх існування. Змальовуючи негативні ознаки замилування та його наслідки, В. Сухомлинський зовсім не ратує за вияв до дітей байдужості, викорінення почуття любові до них із самої батьківської душі. Однак повсякчас говорити

12 про це дітям, зазначає він, - значить розбещувати їх. Адже за умов, коли батьки постійно повторюють синові або дочці, що ті є найважливішою радістю і смислом їхнього життя, у дітей зміцнюється переконаність утому, що вони роблять дорослим велику ласку, одержуючи від них матеріальній духовні блага, вони вважають себе центром Всесвіту, навколо якого повинні крутитися всі - мати, батько, дідусь і бабуся [68; с. Наступний різновид нерозумної, інстинктивної батьківської любові - це любов деспотична. Основна вада деспотизму полягає втому, що в дитині змалку перекручується уявлення про добре начало в людині, вона перестає вірити в людину і людяність. В обстановці деспотичного самодурства, дріб'язкових причіпок, постійних докорів маленька людина оздоблюється.
В.О. Сухомлинський, звертаючись до батьків і матерів, попереджаючи їх від надмірного захоплення своєю владою, педагог радить їм поважати дитяче бажання бути хорошим, берегти його як найтонший рух людської душі, не зловживати нею, не перетворювати мудрості батьківської влади на деспотичне самодурство. А для цього батьки мають пам'ятати, що сині дочка
- така сама людина які вони, її душа гнівно протестує, коли хтось намагається зробити її іграшкою свого свавілля [68; 343-347].
Сім'ї, де побутує любов відкупу, не можуть дати дитині необхідний соціальний досвід, адже вони живуть серед людей і не знають людей їх серцям зовсім незнайомій недоступні тонкі людські почуття, насамперед ласка, співчутливість, жалість, милосердя. Аналогічні якості такі батьки формують і у своїх дітей. Кожний з наведених різновидів нерозумної батьківської любові дає свою клініку хвороби дитячої особистості, веде до виникнення у неї специфічних внутрішніх утворень. Але, прийшовши ззовні, пустивши коріння в дитячій душі, ці утворення рано чи пізно виходять на поверхню, впливаючи на ціннісні орієнтації людини, її взаємини з оточуючими,

13 ставлення до них та до навколишнього світу, значною мірою детермінують соціальний розвиток. Звернення до сучасних наукових джерел засвідчує, що з-поміж основних компонентів виховного потенціалу сім'ї фахівці називають внутрішньосімейні взаємини [ 13; c. 148].
Обґрунтуванням такого підходу є твердження проте, що сім'я як певна соціальна спільнота виступає насамперед як конкретна система зв'язку і взаємодії між її членами, що виникають з приводу задоволення їхніх різноманітних потреб. Неврахування цих особливостей внутрішньосімейних взаємин доволі часто призводить до похибок у їх розвитку - факт, що негативно впливає на формування дитячої особистості.
1.1.1. Типи, стилі виховання та функції сім’ї
Сім'я як первинний осередок є соціальною колискою людства. Основа будь міцної сім'ї - це взаємне поєднання трьох форм любові подружньої, батьківсько-дитячої та родинної. Усім ї, крім взаємної соціалізації та економічної підтримки, головним чином, виховуються діти. Усім ї дитина одержує перші трудові навички. У нього розвивається уміння цінувати і поважати працю людей, в родині він здобуває досвід турботи про батьків, рідних і близьких, вчиться розумному споживанню різних матеріальних благ, накопичує досвід спілкування з грошима і т.д. Реалізація тих чи інших установок подружжя в сімейних взаєминах створює певну соціально-психологічну картину родинного життя, яка виявляється у специфічному її укладі. Усталилася думка, що кожна сім'я мас притаманний тільки їй одній індивідуальний стиль родинних стосунків систему прийомів впливу один на одного та ін.). Дослідження стилю взаємин усім ї передбачає їх класифікацію для надання цілеспрямованої психологічної допомоги в налагодженні сімейних стосунків.

14 Більшість існуючих типологій сімей розроблена на основі виявлених особливостей спілкування і міжособових стосунків усім ї, що зумовлюють певну взаємодію членів родинної групи і властиві тільки їй способи впливу подружжя один на одного і на дітей. Націй основі сім'ї умовно поділяють на кілька полярних типів. За ступенем включення членів родини в сімейні стосунки, їх емоційної духовної єдності розрізнюють згуртовані (інтегровані) і роз'єднані
(дезінтегровані) сім'ї. У перших кожний член сім'ї відчуває себе повноцінним учасником сімейної взаємодії. Таким сім'ям властиві духовна та емоційна близькість, відповідальність один за одного, довір'я, тобто існує психологічна захищеність. Для роз'єднаних сімей характерна відособленість членів родини один від одного. Кожний живе ніби сам по собі, духовно й емоційно майже не пов'язаний з іншими членами родини. Звичайно, такий поділ сімей за ступенем згуртованості є умовним. Наприклад, існують сім'ї з досить високим ступенем умовності. Це так звані суперінтегровані сім'ї. Здебільшого такий тип взаємин характерний для неповних сімей (мати — дитина. За ступенем роз'єднаності виділяють частково дезінтегровані сім'ї. Вони складаються з родинних мікрогруп, у які входять не лише члени конкретної сім'ї, ай родичі збоку чоловіка чи дружини. У таких сім'ях хтось з її членів опиняється в ізоляції, ігнорується сімейною групою. За характером психологічної й ціннісно-орієнтаційної єдності розрізняються гармонійні і дисгармонійні сім'ї. Перші, крім того, поділяються на природно і штучно гармонійні. Природно гармонійні сім'ї характеризуються збігом цілей, мотивів, емоційних і пізнавальних установок членів родинної групи, завдяки чому забезпечується їхня психологічна сумісність. У штучно гармонійних сім'ях злагода є результатом свідомих зусиль членів родини. У таких сім'ях помітне прагнення пристосуватися один

15 до одного, часом ціною обмеження власних потреб, привести їх у відповідність до потребі запитів інших членів сімейної групи. Дисгармонійним сім'ям притаманна розбіжність у системах ціннісних орієнтацій, потреб, мотивів і цілей членів родинної групи. Адаптація їх один до одного ситуативна, перманентна, ато й декларативна. Рольові обов'язки в таких сім'ях нерідко виконуються з примусу, що створює психологічне напруження в сімейному спілкуванні. Емоційна дистанція між чоловіком і жінкою та іншими членами родини створює сприятливий ґрунт для виникнення психологічної несумісності, а отже, і міжособових конфліктів. За ознакою комунікативних установок членів родини розрізнюються корпоративні (прагматичні) і альтруїстичні типи сімей. У перших спілкування здійснюється на договірних, корпоративних засадах. У такій сім'ї кожний виконує покладені на нього обов'язки лише за умов, якщо інші виконують свої. Як правило, здійснюється жорсткий контроль за поведінкою кожного члена сім'ї, налагоджено систему позитивних і негативних санкцій для заохочення виконання рольових обов'язків. Сімейна група може мати подібні ціннісні орієнтації й бути психологічно сумісною та емоційно пов'язаною, але в її членів відсутня готовність поступитися власними інтересами заради спільного блага. Прагматичний принцип співжиття (що ти для мене, те й я для тебе) діє яку взаєминах подружжя, такі в стосунках з дітьми та іншими родичами. Постійно вираховується, хто і скільки доклав зусиль до підвищення сімейного добробуту і що отримав натомість. Психологічна рівновага в таких сім'ях дуже нестійка. Цінність кожного визначається тим, якою мірою він може задовольнити прагматичні установки інших. Націй основі досить легко виховується егоїстичний тип особистості з настановою жити для себе. Спілкування в альтруїстичних сім'ях ґрунтується на свідомому визнанні кожним членом родини відповідальності за добробут інших.

16 Поведінка членів сім'ї часто йде врозріз з власними потребами і запитами — за принципом жити для інших. Кожний у такій сім'ї с цінністю сам по собі, а не тому, що дає якусь користь, тобто створює для сім'ї матеріальний добробуті забезпечує їй високий соціальний статус та ін. Навіть члени сім'ї, які порушують прийняті в ній норми поведінки, не стають ізгоями, навпаки, їм усіляко допомагають знайти правильний шлях. За кількістю і характером комунікативних зв'язків розрізнюються відкриті і закриті сім'ї. У відкритих особистісна спрямованість не обмежується лише колом родинних інтересів та цілей. Члени сім'ї включені в різні соціальні зв’язки. Специфікою відкритої сім'ї є прагнення до нових контактів. Завдяки цьому підвищується їх соціально-захисний потенціал. Вони мають можливість компенсувати невдачу водній суспільній сфері переключенням своїх інтересів в іншу. Закриті сім'ї є комунікативно самодостатніми. Кількість позасімейних соціальних контактів у них надто обмежена, і, як правило, вони не прагнуть до їх розширення. Головне — це твоя сім'я і родинні зв'язки, а все інше - тло, на якому проходить життя. Власна сім'я посідає перше місце в ієрархії родинних цінностей. Залежно від адаптивних ресурсів сім'ї, її здатності пристосовуватися до мінливості умов життя виділяють гнучкій інертні (консервативні) сім'ї. Гнучкий тип сім'ї характеризується здатністю швидко переорієнтовуватися, якщо цього вимагають нові умови життя. Інертні сім'ї, навпаки, ригідні та консервативні щодо переоцінки й зміни вже усталених стандартів поведінки. За характером розподілу влади виділяють сім'ї єдиновладні авторитарні) і демократичні. У перших влада зосереджена в руках когось одного — чоловіка, дружини та ін. Згідно з цим найважливіші рішення

17 приймаються тільки зі схвалення цього члена родини. Соціологи за цим показником поділяють сучасні сім'ї на неопатріархальні і неоматріархальні. Для демократичних сімей характерна або рівноправність усіх членів родини в прийнятті рішень, або функціональний розподіл влади водних сферах життя головну роль відіграє чоловік, в інших — жінка, у третіх — хтось із батьків подружжя чи старші діти. Виділення авторитарних і демократичних типів сімей має істотне значення для оцінки ресурсів сімейного виховання, але за умов, коли відомі інші характеристики спілкування і міжособистісних стосунків. Так, в інтегрованих, гармонійних, емоційно об'єднаних, з альтруїстичними установками сім'ях питання розподілу влади взагалі не виникає. Сімейна ієрархія, яка склалася, сприймається членами родини як природна й оптимальна, незалежно від того — авторитарна вона чи демократична. В дезінтегрованих сім'ях єдиновладдя може бути джерелом постійного психологічного напруження в родинних стосунках c. Напрямком психологічного аналізує також


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал