Дипломна робота Студентки V курсу Спеціальності "Українська Мова І література" Сернової Олени Валеріївни



Сторінка1/5
Дата конвертації04.12.2016
Розмір1.1 Mb.
ТипДиплом
  1   2   3   4   5

1


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

МАРІУПОЛЬСЬКИЙ ГУМАНІТАРНИЙ ІНСТІТУТ

ДОНЕЦЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ


ДІЄСЛІВНА СИНОНІМІЯ

У ТВОРАХ ОЛЬГИ КОБИЛЯНСЬКОЇ

Дипломна робота

Студентки V курсу

Спеціальності “Українська

Мова і література”

Сернової Олени Валеріївни
Науковий керівник -

Старший викладач

О.А.Мороз

Маріуполь – 2004



ЗМІСТ

Вступ.......................................................................................................................3

Розділ 1. Місце лексичних сінонімів у лексикології сучасної Української літературної мови.

    1. Поняття про лексичні синоніми..........................................11

    2. Систематизація синонімів....................................................12

    3. Класифікація синонімів.......................................................19

1.3.1. Класифікація Станіслова Семчінського............................20

      1. Традиційний розподіл синонімів за значенням і функціями.................................................................................21

      1. Класифікація О.Д.Пономаріва...........................................23

1.4. Використання синонімів у різних стилях мови...............40

1.5. Лексикографічна обробка синонімів................................54



Розділ 2. Дієслівні синоніми у творах Ольги Кобилянської

    1. Семантичні синоніми..........................................................63

    2. Стилістичні синоніми.........................................................68

    3. Семантико-стилістичні синоніми......................................72

    4. Контекстуальні синоніми...................................................76

    5. Стилістична роль дієслівних синонімів у творах Кобилянської.......................................................................78

Висновки ..........................................................................................................79

Список використаної літератури.........................................................82

Додатки..............................................................................................................88
ВСТУП
Останні десятиріччя характеризуються активізацією у галузі дослідження сучасної, історичної лексикології розширенням її проблематики і фактичної бази, уточненням принципів і методів роботи.

Особливо пожвавлюється вивчення лексичного складу художніх творів,

а саме, лінгвісти немало уваги приділяють вивченню лексичних синонімів, їх складу, функціям у творах українських письменників.

Мову художніх творі у різних аспектах вивчали Білодід З.К., Жовтобрюх М.А., Булаховській Л.А., Цимбалюк Т.В., Сологуб Н.М., Загнітко А.П., Леонова М.В., Берест Тетяна, Важеніна Олена, Лукаш Галина та ін.

Уміле й доречне використання синоніміки - один з найважливіших показників майстерності письменника, публіциста оратора. Уживання синонімів робить мовлення виразнішим і значеннєво багатшим, вони сприяють чіткішому окресленню висловлюваної думки.

Синонімія якнайкраще репрезентує лексичне багатство мови, є невичерпним джерелом стилістики.

Великий внесок у вивчення синонімії як лексичного явища в літературі зробили Булаховській Л.А., Бурячок А.А., Ващенко В.С., Паламарчук Л.С., Деркач П.М., Колесник Г.М., Лагутіна А.В., Нечитайло О.І., Полюга Л.М., Скрипник Л.Г., Тараненко О.О. та інші.

Синонімічні засоби української мови, як уже було зазначено, сприяють точному і водночас яскравому, образному відтворенню думки.

Добра обізнаність мовців із синонімічним матеріалом допомагає їм ясно і чітко висловлюватися, створювати різні комунікативні ефекти, забезпечує стильову відповідність. І, навпаки незнання синонімів або невміння користуватися ними стає причиною неточного слововживання, бідності словника, обезбарвлення мовлення.

Спостереження показують, що не лише діти, а й дорослі у своїй більшості, на жаль, мінімально використовують синонімічні можливості мови. Як правило, вони послуговуються одним, найбільш загальним за значенням і найбільш уживаним синонімом з досить широкого синонімічного ряду. Тому вчитель повинен приділяти велику увагу роботі з синонімами, від якої залежить поповнення лексичного запасу учнів. Він має не тільки закріпити у свідомості дітей певну кількість синонімів, а й навчити правильно користуватися ними в усній і письменній мові. І тут йому стануть у пригоді художні твори, оскільки в них широко використовуються загальномовні синонімічні одиниці й активно реалізуються приховані можливості лексем.

Предметом нашої уваги є синоніми, і їх теоретичним дослідженням займалося чимало мовознавців. Наприклад, Лагутіна А.В. і Кочерган М.П. звернули увагу на лексичну сполучуванність і синонімію; міжрівневою синонімією і теорією граматичного значення займалися Русанівський В.М., Колесников О.А., Їжакевич Г.П., Ткаченко О.О., Новикова О.О., синоніми в лексикографії досліджували Нечитайло О.І., Паламарчук Л.С., Ващенко В.С., Тараненко О.О., Прадід Ю.Ф., Кочерган М.П.; свій внесок у дослідження термінологічної синонімії зробили Худолєєва С.П., Боресюк Іван, Непийвода Наталія, Корепанова А.П., Циткіна Ф.А., Чучка Пв.Пв., Онуфрієнко Г.С., Панько Т.І; питання словотворчої синонімії вивчали Родніна Л.О., Іщенко Н.Г., Фридорак В.Б.; зокрема, про дієслівну синонімію писали Миронюк Н.П., Ярова Алла, Бублейник Л.В., Голубовська І.О., Білевич Т.Л., Соколова С.О.; методологічним дослідженням вивчення синонімії займалися Гуйванюк Н.В., Миронова Г.М., Груба Таміла, Левицький В.В., Коломієць М.П. тощо.

Найбільш поширене у сучасному мовознавстві визначення синонімів формулюється так: синоніми – це близькі або тотожні за своїм значенням слова, що позначають одне поняття, але відрізняються одне від одного:



  1. відтінками в лексичному значенні;

  2. своїм емоційним забарвленням;

  3. належністю до певного стилю;

  4. своєю вживаністю;

  5. здатністю вступати в сполучення з іншими словами.

Муравицька М.П., аналізуючи лексичний склад мови як систему синонімічних рядів, зазначає, що “від вивчення цієї теоретичної проблеми залежить створення лінгвістичної основи для ефективного розв’язання двох практичних завдань. Перше полягає в розширенні можливостей передачі думки шляхом активного засвоєння носіями мови синонімічних засобів, відображених у словниках. Друге завдання пов’язане з вибором найдоцільнішого варіанта у процесі автоматизової обробки текстової інформації, наприклад, при редагуванні текстів певних функціональних стилів і жанрів, насамперед наукових, а також публіцистичних” [43,31].

Муравицька М.П. розглядає семіотичний підхід до співвідношення значення слова і його формальних ознак. Такий підхід зумовлює з позицій діалектики категорій форми і змісту – розуміння синонімічного ряду як послідовності лексико-симантичних варіантів, тобто значень слів, а не самих слів. Таке розуміння виходить з відносної формальної самостійності і семантичної цілісності слова в лексичній системі мови.

Нечитайло О.І. дослідив особливості синонімії за частинами мови у словнику тлумачного типу і привертає увагу до того факту, що розподіл слів за частинами мови нерівномірний, тому “при витлумаченні значення слів не завжди вдається однаковою мірою використовувати синонімічні засоби” [46,84]. Далі він зазначає, що досить часто синоніми залучаються для розкриття значення дієслів (переважно багатозначних). Проте дуже рідко тлумачаться синонімами числівники та займенники (тільки діалектні форми літературними). При тлумаченні значень прикметників та дієслів значно частіше використовуються 2-3 синоніми (інколи 4-5). Щодо іменників, то вони, як правило, тлумачаться однослівним відповідником. В основному це слова на позначення абстрактних понять, властивостей, а також пояснення іменників, що належать до лексики розмовної, рідковживаної, діалектної та застарілої .

Працюючи над словниками різних типів О.І.Нечитайло, О.О.Тараненко, Л.С.Паламарчук, В.С.Ващенко роблять висновки, що найбільше і частіше синонімізуються в українській мові іменники, прикметники та дієслова.

Таким чином ці науковці зробили свій внесок у дослідження явища синонімії з морфологічної точки зору.

У лексикології існують різні класифікації синонімів, від узагальнених до більш детальних. Наприклад, існує дуже зручна для школярів класифікація синонімів Станіслава Семчинського, який поділяє їх на абсолютні та відносні.

Деякі мовознавці, серед яких М.Я.Плющ, В.Г.Петік, М.Т.Чемерисов, Є,І.Чернов, О.П.Блик, виділяють синоніми абсолютні та синоніми лексичні. Лексичні синоніми, у свою чергу, поділяються на семантичні, стилістичні і семантико-стилістичні. Також ці мовознавці виокремлюють синоніми контекстуальні.

Майже тотожнє розмежування подають М.А.Жовтобрюх та Б.Г.Кулик. За їхнєю класифікацією синоніми можна поділити на такі групи:



  1. синоніми, що відрізняються між собою емоційним забарвленням;

  2. синоніми які розрізняються за логічними ознаками, тобто відтінками у змісті того поняття, що є спільним для синонімічного гнізда; такі синоніми називаються симантичними або ідеографічними;

3) Стилістичні – такі, використування яких неоднакове у різних стилях літературної мови.

Ці дослівники також зауважують, що крім словникових синонімів українська літературна мова, знає ще й синоніми контекстуальні.

Невеликі розбіжності з попередніми класифікаціями ми бачимо у класифікації синонімів поданій у підручнику з сучасної української літературної мови за редакцією О.Т.Волоха, де йдеться про такий розподіл синонімів:


  1. За значенням і функціями розрізняють синонімі ідеографічні і стилістичні.

  2. Крім постійних, усталених у лексичній системі синонімів, існують також так звані контекстуальні, тобто слова, які лише в одному якомусь контексті тимчасово виступають як синоніми.

  3. До окремих слів синонімами можуть виступати цілі словосполучення – фразеологічні одиниці [63].

Цікавий погляд на це питання у Грищенка А.П., який пише: “Із складної значеннєвої природи синонімії, існування багатьох типів семантичних зближень лексичних одиниць випливають різні лінгвістичні критерії визначення і класифікації синонімів” [45,86].

На основі протиставлення за повним і неповним збігом лексичних значень мовознавці виділяють два основних типи синонімів:



  1. синоніми – тобто слова з тотожніми, ідентичними значеннями;

  2. квазісиноніми – тобто слова з близькими, але не тотожніми лексичними значеннями.

Далі класифікація ґрунтується на внутрішній диференціації квазісинонімів, у складі яких виділяються синонімі семантичні, стилістичні і семантико-стилістичні.

О.Д.Панамарів розглядає синоніміку в більш широкому розумінні. Крім лексичних синонімів він розрізняє синоніми морфологічні, синтаксичні, словотвірні, фразеологічні, фонетичні, а також привертає увагу до перифраз та евфемізмів.

Його класифікація відбиває погляди на явище синонімії як мовознавців-лексикологістів, так і мовознавців – стилістів.

Отже, ми вже визначилися з тим, що для лексикології синонімія – це повний або частковий збіг значень двох або кількох слів як одиниць словника у відриві від контексту. Погляд стилістики на синонімію істотно відрізняється від погляду інших мовознавчих дисциплін. Для стилістики важлива не більша або менша близькість двох чи кількох слів, а те, якими словами можна виразити певне поняття в певному контексті.

Стилістиці властиве поширене розуміння синонімії. Тут мається на увазі синоніміка не тільки лексична, а й синтаксична, морфологічна, словотвірна, фразеологічна. І якщо в синоніміці найяскравіше виявляється багатство мови, то глибоке знання синонімічних можливостей і вправність у користуванні ними є одним із найважливіших показників майстерності письменника, журналіста, взагалі людини, чия творчість якимось чином пов’язана з мовою.

Використання синонімів у різних функціональних стилях неоднакове. В одних – широкий простір для синоніміки, в інших – цей простір набагато вужчий. Офіційно – діловий стиль, якому притаманне прагнення до граничної точності вислову (щоб уникнути неправильного тлумачення), використовує синоніми обмежено, бо вони майже завжди вносять у мовлення зміни відтінків значення.

Загалом синонімія як стилістичний засіб нехарактерна й для наукової мови, хоч тут вона представлена ширше, ніж в офіційно – діловому стилі. У наукових текстах синоніми використовуються як засіб контекстуального уточнення. Тут ми можемо говорити про термінологічну синонімію.

У публіцистичному стилі з огляду на його нахил до експресії висловлення (поряд з логізацією викладу), орієнтацією на уснорозмовну форму мовлення, синоніми використовуються досить широко, причому не лише загальномовні, а й контекстуальні.

В художньому стилі синоніми використовуються для врізноманітнення викладу, для уникнення монотонності, набридливих повторів. Їх функція тут, в першу чергу, естетично- зображальна. Таким чином, у художній мові найпоширеніші емоційно-експресивні синоніми. Їх вплив на суттєве сприйняття посилюється за рахунок авторських семантичних неологізмів, тропеїчних вживань, звукопису та інших літературних прийомів.

На нашу думку, важливо й цікаво вивчати синоніміку окремого художнього твору або окремого письменника, а також аналізувати окремі синонімічні ряди.

Наукова новизна цієї роботи полягає у тому, що зібрані матеріали аналізуються глибше із ширшим залучанням кількісного аспекту.

Теоретичне значення полягає у розробці актуальних проблем української лексикології, встановлені закономірностей і особливостей дієслівних синонімів на матеріалі творів Ольги Кобилянської.

Результати дослідження доповнюють і уточнюють уже існуючи знання у цій галузі.

Практичне значення вбачається у тому, що матеріали можуть бути використані на уроках української мови у школі, для укладання словничка синонімів, вживаних у творах Ольги Кобилянської.

Джерелом для дослідження послугували такі твори Ольги Кобилянської: повість “Земля”, оповідання “В неділю рано зілля копала...”, “Жебрачка”, “У св. Івана”, “Аристократка”, “Час”, “Банк русти кальний”, “Мужик”, “Битва”, “Рожі”, “Покора”, “Думи старика”, “Лист засудженого на смерть вояка до своєї жінки”, “Юда”; новели “Природа”, “Некультурна”; нариси “ Impromptu phantasie”, “На полях”, “Під голим небом”, нарис із сільського життя “За готар”, воєнний нарис “Сниться...”; фантазія “Поети”; фрагмент “Valse melancolique” і поезія в прозі “Там звізди пробивались”.

Творчість Ольги Кобилянської ще за її життя стала предметом досліджень і дискусій критиків та літературознавців, була живим ферментом літературного процесу. Новаторський характер прози письменниці тонко відчули Іван Франко, О.Маковей, Леся Українка, Г.Хоткевич, М.Коцюбинський та інші критики, які підтримували її на творчому шляху, сприяли розвитку таланту Ольги Кобилянської.

Художня проза письменниці сприяла розширенню світового резонансу українського художнього слова. ЇЇ новели, повісті неодноразово перекладалися російською, польською, чеською, словацькою, болгарською, словінською, французькою, румунською та іншими мовами. У своїй кращій частині літературна спадщина О.Кобилянської вливається у скарбницю загальнолюдської культури як неперехідна художня цінність, сприяючи духовному зближенню ї взаємо збагаченню народів.
РОЗДІЛ 1

МІСЦЕ ЛЕКСИЧНИХ СИНОНІМІВ У ЛЕКСИКОЛОГІЇ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ.


Використання синонімічних багатств умовній практиці має величезне значення. Синонімами користуються в усіх ділянках мовного життя, усного чи письменного, а особливо стилістично здиференційованого й загостреного.

Мовець весь час стає перед завданням добору потрібних йому слів з численних синонімічних запасів, а в зв’язку з цим і пере необхідністю творчого осмислення їх вжитку. Складність спілкування змушує нас приділяти пильну увагу найбільш витонченим засобам комунікації.

Синоніми – це творчо осмисленні складники мовної цілості. Вони виникли як результат до бору досконалих форм вираження думок і почуттів. Через те й користування ними не автоматизується. Синоніми задовольняють прагнення людини до влучності й краси мовлення. Саме в синонімах приховані найбільш “інтимні” особливості лексичної системи, її комунікативні та виразові можливості. Мудре й виразне слово знайшло свою опору синонімічній формі. Недооцінка чи занедбання синонімічних багатств мови ведуть до неї знебарвлення.

Лексична синонімія (від гр. Cunonumia, sunonumos-однойменність, однойменний) – специфічне явище, прямо протилежне омонімії. Якщо для омонімів характерними є різні значення виражені тотожніми формами, то синонімія означає семантичну тотожність чи близькість двох або кількох різних за звуковим складом слив. Вивчення основних питань в синонімії без посередньо пов’язане з науковим осмисленням семантичних категорій – лексичного значення слова, полісемії – та стилістичних явищ умови.

На й більш поширене у сучасному мовознавстві визначення синонімів формулюється так: синоніми – це близькі або тотожні за своїм значенням слова, що позначають одне поняття, але відрізняються одне від одного: 1) відтінками в лексичному значенні; 2) своїм емоційним забарвленням; 3) належністю до певного стилю; 4) своєю вживаністю; 5) здатністю вступати в сполучення з іншими словами.

Виходячи с того, що в мові основна частина лексики складається з багато значних слів, синонімами слід вважати не слова в загалі з їх повним об’ємом смислової структури, а слова лише в тих окремих значеннях, які є для них спільними. Наприклад, слово друг в українській мові не однозначне, і тому в доборі з ним слів потрібно враховувати якесь одне його значення: 1) Ти мені друг і товариш! 2) Співай, поете будь завжди хорошим другом правди. У першому реченні слова друг і товариш – синоніми, вони виражають одне поняття, називаючи особу зв’язану з автором (з іншою особою) близькими стосунками, відданістю, дружбою, довір’ям; у другому ж – слово друг ужито в іншому значенні, не синонімічному і значенням “товариш” синонімами до нього можуть бути слова поборник, захисник.

Оскільки лексичне значення слів може бути встановленим лише в певних контекстах, для правильного розуміння явищ синонімії важливо враховувати не тільки предметне значення слів – синонімів, а й особливості їх уживання та граматичні умови сполучуваності їх з іншими лексичними одиницями.

За спільністю лексичного значення і загальними граматичними ознаками слова-синоніми об’єднуються в синонімічні ряди, причому члени синонімічного ряду належать до однієї частини мови. Наприклад: шлях дорога, путь, гостинець. Усі ці слова – іменники.

У синонімічному ряді виділяється стрижневе слово, або домінанта (від лат. Dominans-панівний). У цьому слові найчіткіше і найясніше виражається основне загальне значення, властиве всьому ряду, і воно є найуживанішим серед усіх слів. Стрижневим словом виступає в основному синонім без виразного стилістичного замовлення, тобто нейтральний синонім.

Якщо увесь синонімічний ряд складається з емоційно експресивних слів, то домінантою в ньому є слово найменш емоційно забарвлене, наприклад: ходити, блукати, бродити, вештатися, блудити, тинятися, сновигати, швендяти. Тут дієслово ходити – стрижневе, воно виражає основні значення: процес дії, який властивий всьому синонімічному ряду.

У синонімічному ряді синонімі розташуються за принципом градації, з урахуванням семантичної і стилістичної близькості синонімів ряду до стрижневого слова, а також сфери вживання слів.

Синонімічні ряди можуть поповнюватися новими словами і втрачати застарілі. Так, у 19 ст. Поряд і словом працювати, трудитися вживався синонім робити. У наш час ці синонімічні зв’язки майже втрачені. Слово звичайний раніше належало до синонімічного ряду чемний, вихований, ввічливий. На сьогодні це значення вже застаріло і основними значеннями цього слова є звичний , простий, повсякденний.

Одне і те саме слово може входити в кілька синонімічних рядів. Це зв’язано з багатозначністю слів української мови, наприклад: тихо (йде)-повільно, помалу, спокійно; тихо (говорить) – неголосно, нечутно, глухо.

Чим багатша і розвиненіша лексична синоніміка тим багатша, розвиненіша й досконаліша сама мова бо лексичні синоніми є одним із найважливіших засобів, що забезпечують вираження думки в усіх її найтонших відтінках. М.П.Муравицька зазначає, що “однією важливих проблем синхронного аналізу лексичного складу мови є дослідження його як системи синонімічних рядів. Від вивчення цієї теоретичної проблеми залежить створення лінгвістичної основи для ефективного розв’язання двох практичних завдань. Перше полягає в розширенні можливостей передачі думки шляхом активного засвоєння носіями мови синонімічних засобів, відображених у словниках. Друге завдання пов’язане з вибором найдоцільнішого варіанта у процесі автоматизової обробки текстової інформації, наприклад, при редагуванні текстів певних функціональних стилів і жанрів, на сам перед, наукових, а також публіцистичних” [43,31]. Вивчення лексичного складу як системи синонімічних рядів передбачає аналіз їх структури, який вимагає попереднього визначення елементів синонімічного раду або з’ясування того, що являють собою синонімічні одиниці. Він потребує також формулювання правил віднесення одиниці до того чи іншого синонімічного ряду, встановлення кількості і порядку їх розташування стосовно домінантної одиниці ряду.

Семіотичний підхід до співвідношення значення слова і його формальних ознак зумовлює-з позицій діалектики форми і змісту – розуміння синонімічного ряду як послідовності лексико-семантичних варіантів, тобто значень слів, а не самих слів. Таке розуміння не тільки не заперечує відносної формальної самостійності і семантичної цілісності слова лексичній системі мови (як не заперечує їх розгляд слова як єдності його різних семантичних варіантів), а, навпаки, виходить з цієї самостійності і цілісності. Аналіз синонімічного ряду як послідовності значень слів, а не самих слів враховує семіотичні закономірності суспільного функціонування і розвідку історично сформовано полісемічного слова, а саме: використання мовцями значень слів у процесі спілкування. По замовна ситуація і мовленнєвий контекст сприяють, по-перше, реалізації того чи іншого значення слова і на цій основі синонімізації значень слів; по-друге, - виникненню у межах нових значень, здатних до синонімізації. Полісемія у процесах синхронної реалізації і в результаті діахронічного розвідку збагачує синонімічні можливості мовної системи. Кожний синонімічний ряд є рядом значень різних слів: полісемічне слово входить у різні синонімічні ряди саме завдяки своїй багатозначності, наявності у нього лексико-семантичних варіантів. Семантичні відмінності між цими варіантами пов’язані відмінностями у синтаксичних умовах їх мовленнєвої реалізації. Синтаксичні відмінності служать засобом відносного розчленування, відокремлення різних лексичних значень.

Полісемія і синонімія є різними проявами співвідношення дискретного (перервного) і континуального (неперервного) в лексичній системи мови.

Лексичні значення виникають у результаті розчленування носіями мови семантичного континуума за допомогою одиниць мови як дискретних формальних сутностей. При цьому межі, що пролягають між різними значеннями, нечіткі, розмиті, відносні. Цей забезпечує блізкість відмінних значень, їх єдність в одному слові – в одній дискретній одиниці – і можливість синонімізації (зближення) значень, що належать до різних слів – до різних дискретних одиниць. Полісемічне слово підкреслює гру відмінностей у значеннях саме на фоні семантичної – асоціативної – спільності значень, підсиленої втіленістю в одному звуковому комплексі – в одній дискретній одиниці. Синонімічне зближення значень різних слів полягає в комунікативній актуалізації спільних частин значень, що належать до різних дискретних одиниць. Ряд синонімічних значень слів на фоні відмінностей між значеннями, підсилених формальними відмінностями дискретних одиниць демонструє різного ступеня семантичну спільність значень. Синонімія підкреслює відсутність чітких меж між виділеними із семантичного континуума значеннями, навіть як що вони втілені у різні дискретні форми – різні слова. Слова, значення яких синонімізуються, не тільки мають відмінні звукові комплекси, а характеризуються насамперед відмінностями в історично сформованих семантичних структурах. Синонімічні значення зберігають в собі ці відмінності. Саме тому ряд синонімічних значень, як і полісемічне слово, являє собою єдність семантичного спільного з семантично відмінним. При цьому полісемічне слово виділяє семантично відмінне у семантично спільному; ряд синонімічних значень, навпаки, підкреслює семантичне спільне у семантично відмінному.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал