Дипломна робота Проблемний підхід до вивчення фольклорних творів на уроках читання Зміст Вступ



Сторінка2/4
Дата конвертації25.12.2016
Розмір0.97 Mb.
ТипДиплом
1   2   3   4

1.2 Казка і її значення у розвитку молодших школярів
З давніх-давен великою популярністю у дітей користується казка. Казка – це прозовий жанр усної народної поезії, у якому реальна дійсність, народні мрії та прагнення зображені за допомогою вигадки, фантастики. Назва казка походить від слова «казати». Дійсно, у казках народ «розказав», розповів про своє життя, боротьбу проти гнобителів, про людську працю, споконвічні мрії, створив образи, які є втіленням народних ідеалів.

Шліфуючи казку протягом століть, народ довів її форму до витонченої довершеності. Мова казок барвиста й образна, в прозову розповідь органічно вплітаються пісеньки, примовки, віршований текст.

Для багатьох письменників казки служили невичерпним джерелом народної мудрості, зразком художньої досконалості, ставали основою для самобутніх літературних творів.

Казка, один з найпоширеніших видів народнопоетичної творчості, виникла і розвивалась як твір для дорослих. З розвитком суспільства переважна більшість казок завдяки своїй доступності перейшла до дитячого фольклору. З’явилися і казки, складені спеціально для дітей. [26]

У казках, як одному з найстаріших жанрів, знайшла відображення народна педагогіка. У різні часи народ широко використовував казки як засіб виховання у дітей почуття патріотизму та гуманізму, любові до праці, високих моральних якостей. Поетика казок сприяла естетичному вихованню дітей, розвивала в них художній смак, творче уявлення, любов до рідного слова.

К.Д. Ушинський писав про казки: «Багато з них, очевидно, народом перероблені або складені навмисне для дітей. Це перші і блискучі спроби народної педагогіки, і я не думаю, щоб хто – небудь був спроможний змагатися в цьому випадку з педагогічним генієм народу… Я рішуче ставлю народну казку недосяжно вище від усіх оповідань, написаних навмисне для дітей освіченою літературою». [42]

За тематикою, образами, художніми особливостями, рівнем застосування фантастики казки розподіляються на три великі групи: казки про тварин, героїчно-фантастичні, соціально-побутові. Для дітей молодшого шкільного віку можна рекомендувати казки усіх трьох груп, проте найбільш доступними і зрозумілими для них є казки про тварин.

Казки про тварин виникли дуже давно. Як і дитячі пісні, календарна поезія, вони значною мірою пов’язані з працею, життям і побутом людей. Тема їх – здебільшого тема моралі. Як правило, невеличкі за обсягом, казки цієї групи лаконічно й дотепно розповідають про звичайні події життя, засуджують вади людського характеру, водночас знайомлять з особливостями поведінки, зовнішнім виглядом тварин.

Типовою ознакою казок про тварин є те, що дійовими особами у них виступають переважно звірі або птахи. Образи тварин певною мірою стереотипні. Так, Вовк найчастіше сильний, жорстокий, проте незграбний і не дуже розумний; Ведмідь – сильний, працьовитий, настирливий, добрий, вайлуватий; Лисиця – гарна й розумна, проте хижа, підступна й брехлива; Заєць – полохливий, проте часом винахідливий і спритний; Кіт – сміливий, хоробрий, справедливий, тощо.

Діти легко сприймають думки, висловлені народом у казках про тварин. Цьому, як зазначає І.Я. Франко, сприяє висока художність казок, яка допомагає просто й доступно показати дітям правду життя.

Чарівні, або героїчно – фантастичні, казки – це твори усної народної поезії, які найбільшою мірою сконцентрували в собі творчу вигадку, фантазію народу, його прагнення і мрії. В основу цих казок лягла багатовікова, суспільно-громадянська та трудова діяльність людей. Ідея чарівних казок – перемога добра над злом, торжество високогуманних ідеалів, соціальної справедливості. Позитивні образи чарівних казок є уособленням народних ідеалів краси, людяності, мудрості, майстерності. Вони наділені надзвичайними властивостями фантастичного перетворення. Так, Царівна-жаба перетворюється на красуню; Кривенька качечка – на гарну й працьовиту дівчину, а потім знов на пташку. Герої – це велетні, красені або маленькі на зріст, зовні нічим не привабливі, проте дуже сильні й умілі люди. Позитивні герої чарівних казок за дуже короткий час здобувають перемогу над ворогами, будують чудові палаци, мости й цілі міста, змінюючи навколишній світ, долають величезні відстані, тощо.

У фантастично-героїчних казках діє також чарівне оточення персонажів, яке допомагає або ж, навпаки, шкодить їм. Обов’язковим атрибутом героя-воїна є чудодійна зброя і бойовий кінь, наділений фантастичними можливостями. Саме в чарівних казках ми зустрічаємо розповіді про чоботи-скороходи, килим-літак, скатертину-самобранку, баранця, що розсипається грішми, тощо. Сили природи теж допомагають людині у її справедливих ділах і боротьбі: яблуня годує цілющими яблуками, вода заліковує бойові рани, звірі допомагають долати ворогів.

Чарівні казки широко популярні серед школярів молодшого шкільного віку( «Царівна-жаба», «Золотий черевичок», «Котигорошко», «Ох» та інші.). Вони навчають їх любити Батьківщину, виховують на кращих народних ідеалах, розвивають творче мислення, сприяють естетичному вихованню.

Серед соціально-побутових казок умовно можна виділити дві групи: власне побутові й соціально-побутові.

Побутові казки розповідають про позитивні якості людського характеру, засуджують неробство, базікання, нечесність. Вони змальовують родинні відносини, побут і працю людей, їхні звичаї, умови життя. Побутові казки – це здебільшого гумористичні твори, герої яких часто потрапляють у кумедні ситуації («Язиката Хвеська»). [57]

Соціально-побутові казки майже позбавлені фантастики, близькі до оповідань, новел, анекдотів. Характеру казковості їм надає дотепна вигадка, гротеск, карикатурне зображення реальних явищ. Персонажі, що діють у соціально-побутових казках, розмежовані на дві групи: позитивні – селяни, робітники, бідні наймити, солдати, діти; негативні – представники експлуататорських класів, служителі релігійного культу. Народ у цих творах висміює експлуататорів, зображує їх людьми пихатими, проте обмеженими, нетямущими, аморальними, скупими і зажерливими («Розумниця»).

Знайомство дітей молодшого шкільного віку з казками різних типів збагачує їхній розум, розвиває творче мислення, уявлення, мову, готує до сприймання курсу літератури у старших класах.[14]

1.3 Легенди, міфи і байки у народній творчості
Друга частина «Читанки» для 4 класу розпочинається новим розділом « Міфи народів світу». Його зміст розширює і збагачує уявлення і знання молодших школярів про жанри усної народної творчості, розкриває світ фантазії і вірувань наших пращурів. У кожного народу з прадавніх часів збереглися оповіді, у яких віддзеркалилася первісна уява людини про світ, які згодом назвали міфами( від грецького - «слово», «переказ»). Розповідають вони про те, як було створено Всесвіт, Землю, пояснюють різні явища природи, а головне - стверджують, що все на світі залежить від волі богів, які не тільки дбають про людей, але й вимагають від них за це доброї поведінки. [43]

У багатьох міфах ідеться про героїв, котрі нарівні з богами боролися зі злом. Один і той самий міф - про якогось бога чи героя - виникав у різних народів. І не тільки тому, що одне плем'я могло запозичити його в іншого. Річ у тім, що різні народи жили в схожих умовах тривалий час, майже однаково розвивалися. Минали століття. І міфи поступово перетворювалися на казки, у які охоче вірили тільки діти. Проте, для нас, попри усну неправдоподібність цих історій, міфи - це ще й твори, у яких нереальне, вигадане переплітається з дійсним, історично правдивим.

Отже, для міфологічних сюжетів характерним е інтернаціоналізм, бо створення міфів - неминуча сходинка розвитку кожного народу, який в емоційній формі відображає досвід пізнання природи, людей, минулого. Вчені вважають міфи історичними коренями розвитку фольклору і літератури.

Міф (з грецької - слово, розмова, переказ, розповідь) стародавня народна оповідь про явища природи, історичні події або фантастичне оповідання про богів, обожнених героїв, уявних істот. Він передає уявлення давніх народів про світ, явища природи чи людську долю, [34]

Ще одним із жанрів усної народної творчості, що вивчається у школі, є легенди. Вони відрізняються від казок насамперед посиланням на імовірність зображуваного. Основу легенд становлять вигадка і фантастика. На відміну від казкової фантастики, у легендарну вигадку вірили як у можливу.

Легенда - народний переказ про життя якоїсь особи чи надзвичайну подію, оповитий фантастикою, казковістю. У давнину легендами називали писемні твори з релігійними сюжетами або книги із житія святих. Ці книги призначалися для обов'язкового читання ченцями, служителями культу.

Легенди записані у численних фольклорних збірниках, використовуються письменниками, художниками, кіномитцями. І сьогодні люди продовжують створювати нові легенди, оскільки й на даному етапі розвитку науки людину оточує чимало дивовижного, недостатньо аргументованого. Із сучасних легенд найвідоміші численні розповіді про літальні тарілки, випадки із людьми, які важко пояснити науково. Легенди посідають почесне місце у вселюдській скарбниці духовної культури. [48]

Байки , як і казки, входять у наше життя ще в ранньому віці, ще задовго до того, як ми вперше переступимо поріг школи. І чим раніше дитина відкриє для себе чарівний світ казок ( а байку вона в цей час сприймає як казку), тим багатшою вона зростатиме, впевненіше й могутніше розкриватиметься її талант, поглиблюватиметься пізнання навколишнього світу, збагачуватиметься пам'ять, повноцінним стане її суспільне буття. Щедрішою стане в житті і на добро, і на правду, і на красу.

Діти залюбки читають твори Л. Глібова та Є. Гребінки, класиків української байки, з великим захопленням вивчають байки І. Крилова, крім цього, жанрові особливості байки дають можливість дітям глибше усвідомлювати суть та своєрідність прийомів літературного аналізу твору. Учні початкових класів поступово засвоять поняття алегорії, звернуть увагу на повчання в байці, її дидактичний характер. Під час аналізу байки легше вивчати такі складні поняття, як узагальнення, типовість характеру. [21]

Первісна байка була видом усної народної творчості. Її створював народ, вона переходила з уст в уста, змінювалась, удосконалювалась, як і кожний вид фольклору. Уже у VIII-VII ст. до н. е. жила певна байкарська традиція в грецькій літературі. Байку зустрічаємо в літературних творах окремих письменників, правда спочатку не як самостійний твір, а як майстерно вплетену розповідь в основну канву твору.

Зародження долітературної байки вчені відносили до VI ст. до н. е., тобто до часів Езопа. Але зараз відомо, що байка існувала задовго до Езопа, більше як на тисячоліття раніше. Коли у наш час, у перші роки XX ст., вчені прочитали клинописні шумерські дошки, то виявилося, що частина сюжетів байок, які приписують Езопу, були відомі ще шумерійцям в III – IІ ст. до н. е. Зароджувалася байка на твердих підвалинах фольклору кожного народу, міцно переплітаючись з казками про тварин, щедро вбираючи в себе прислів’я і приказки, аполог і притчу, багату і яскраву мудрість народу. З фольклору бере свій початок літературна байка, звідти постійно черпає свою життєдайну силу і наснагу.[36]

Байка – невеликий віршований твір алегоричного змісту, в якому люди зображуються в образах тварин, комах, рослин, речей і птахів. Вона складається з двох частин: моралі і фабули. У фабулі міститься зміст байки – короткий, динамічний та драматичний. Зміст наштовхує читача до повчального висновку. Тож автор і закінчує байку таким виховним висновком, здебільшого афористичним. Цю частину байки називають мораллю. У байці «Чиж та Голуб» мораль містить слова: Ото на себе не надійся, чужому лихові не смійся.!

Свій довгий шлях розвитку пройшла і українська байка. Вона тісно пов’язана з прислів’ями і приказками, які народжувались, відштовхуючись від влучного висловлювання народного творця, або самі ставали джерелом, з якого виростала байка.

На Україні у XVII-XVIIIст. виходить збірка Г. Сковороди «Басни харьковские», до якої увійшли тридцять прозових творів. Байка Сковороди, як і байка Езопа, прозова, але має дещо іншу форму. На відміну від старогрецького байкаря, він подає першою фабульну частину – розповідь, досить таки коротку, а мораль порівняно велику, інколи в кілька разів більшою за фабулу. Теми для байок Г. Сковорода черпав із життя, яке знав глибоко і досконало у своїх творах він викривав паразитичне життя поміщиків, чиновників, всіх тих, хто був охоплений жадобою наживи і збагачення. [60]

Українська байка піднялася на вищий ступінь з виходом у світ збірки Є. Гребінки «Малороссийские приказки» 1834 року. Найвищого свого розвитку у XIX ст. вона досягла у творчості Л.І. Глібов.

Як і казка, байка захоплює мальовничим зображенням дійових осіб, зокрема тварин, птахів, риб. У дітей особливе ставлення до них: вони їх люблять у житті, а тому з цікавістю слухають розповіді про них.


1.4. Програмові вимоги до вивчення малих літературних жанрів у початковій школі
Усна народна творчість виникла за багато століть до того, як розвинулася писемна література. До неї увійшли твори різних жанрів: пісні, загадки, прислів'я, приказки, лічилки, мирилки, дражнилки, забавлянки і казки .

Кожний із цих жанрів має свої особливості, а всі разом вони складають духовну культуру наших предків, яку ми повинні вивчати. Бо недарма говориться: «Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього». Завдяки образності, афористичності, глибокому змісту перлин народної творчості, їх високій мудрості вони з давніх-давен були улюбленими в народі і бережливо передавалися з покоління в покоління. Як неписаний моральний кодекс, як принцип народної педагогіки, як самобутність самого життя - таке значення мали малі жанри у формуванні характерів і почуттів молодого покоління. Завдяки цьому виду народної творчості учні дістають уявлення про багатство мови, розвивають своє образне мислення, естетичні почуття.[18]

Навчальний предмет «Читання» - багатофункціональний. У процесі його вивчення здійснюється мовленнєвий, морально-естетичний, літературний, інтелектуальний розвиток школярів, виховується дитяча особистість. Під час читання формуються ставлення дитини до навколишньої дійсності, її громадянська позиція, збагачуються почуття, розвивається творча уява, значною мірою задовольняються пізнавальні інтереси молодшого школяра.

Зміст читання визначається на основі таких принципів: тематично – жанрового, художньо-естетичного, літературознавчого.

Тематично-жанровий та художньо-естетичний принципи є визначальними у виборі творів для читання. Коло читання охоплює доступні цій віковій групі учнів жанрово-родові форми художніх, науково-пізнавальних, фольклорних творів української та зарубіжної літератури, періодики, довідкової літератури. Тематика і зміст творів відображають різні сторони життя і діяльності школярів, розширюють їхній світогляд, уточнюють і збагачують знання, сприяють засвоєнню найважливіших загальнолюдських цінностей, вихованню найкращих почуттів: любові до рідної землі, мови, природи, доброти, шанобливого ставлення до батьків, людей старшого покоління, національних традицій українського народу.

Літературознавчий принцип передбачає введення до системи підготовки дитини-читача елементарних літературознавчих уявлень і понять. Він реалізується в процесі практичного елементарного аналізу літературного тексту. Впровадження цього принципу передбачає усвідомлення учнями на практичному рівні таких понять, як тема, ідея, жанрові особливості твору, його персонажі, засоби художньої виразності. [37]

Під час навчання молодші школярі ознайомлюються зі значущими одиницями художніх текстів, оволодівають практичними уміннями впізнавати, розрізнювати та називати окремі літературні жанри: казку, оповідання, вірш, байку, малі фольклорні форми (загадку, прислів’я); ігровий фольклор (скоромовка, лічилка).

У 2 класі у змісті навчальної програми передбачені для вивчення такі форми усної народної творчості, як загадки, скоромовки, лічилки, дитячий ігровий фольклор, казки про тварин, прислів'я та приказки. Учні мають усвідомлювати жанрову специфіку творів - впізнавати і називати жанр твору. Ознайомлюються із зразками дитячого фольклору, поезії, розучують і відтворюють їх в ігровій формі, з опредмечуванням змісту, ілюструванням, ліпленням, інсценізацією.

Другокласники ознайомлюються з найпростішими жанровими особливостями казки на матеріалі казок про тварин, оскільки вони є найпростішими і найдоступнішими для сприймання і розуміння порівняно з іншими видами. Героїко-фантастичні казки, які мають складнішу будову, більші за обсягом, складаються з багатьох епізодів, відзначаються особливою вигадливістю, містять потужний фантастичний елемент, доцільно починати вивчати з 3 класу. [43]. У 3 класі коло читання розширюється за жанрами і персоналіями, охоплюючи доступні, цікаві для цього віку твори. Із усної народної творчості починають вивчатися такі малі фольклорні форми, як народні дитячі пісенні ігри, лічилки, народні усмішки, чарівні казки, легенди, народні пісні. У 4 класі до цього переліку додаються соціально-побутові казки, притчі, народні пісні, міфи про створення світу і людей. Коло читання розширюється і систематизується шляхом упорядкування і узагальнення знань про раніше відомі жанри і авторів, а також залучення нових жанрів, творів. Учень має розрізняти казку народну і літературну, знає назви, сюжети 6-7 фольклорних казок, знає напам’ять і розуміє зміст прислів’їв, вміє вживати їх у життєвих ситуаціях. [37]

Проаналізувавши підручники початкової школи з української мови і читання, можна побачити, що найчастіше зустрічаються прислів'я та приказки, загадки. Вони часто використовуються на уроках для закріплення вивченого матеріалу, при актуалізації опорних знань учнів і вивченні нової теми. Рідше можна зустріти лічилки і скоромовки, колискові пісні ( лише у 2 класі).

Мета вивчення цих творів - сформувати у молодших школярів елементарні уявлення про усну народну творчість як особливу форму народного мистецтва, збагатити і певною мірою систематизувати розрізнені знання і враження від прочитаних творів. Ознайомлення учнів з різними жанрами усної народної творчості сприятиме глибшому усвідомленню змістових і образних засобів творів, вихованню почуття справедливості, доброти, любові до рідного краю, розвитку мовного чуття, збагаченню словника влучними висловами.[30]
РОЗДІЛ ІІ Проблемний підхід до вивчення фольклорних жанрів у початковій школі
2.1 Методичне забезпечення вивчення казки, байки, легенди та малих жанрів у школі
Підручники з читання для всіх початкових класів будуються за тематичним принципом і враховують час вивчення матеріалу у певні пори (сезони) року. Провідними темами програм і підручників з читання для всіх класів є: усна народна творчість, твори письменників-класиків та сучасних письменників, в яких зображено ставлення людини до Вітчизни, народу, праці, природи, рідної мови і літератури; картини природи і інші теми. Різноманітна тематика текстів для читання представлена художніми творами різних жанрів: оповіданнями, віршами, казками, байками і нарисами.

Робота над легендою, переказом

Серед етнічних жанрів фольклору, в яких ідейно-художніми засобами особливо яскраво відображена історія нашого народу, його світогляд і поетична культура, значне місце належить легендам і переказам. І тепер в Україні, мабуть, не знайти такого міста чи села, де б в людській пам'ятні не зберігалися чудові фантастичні історії про конкретних героїчних осіб, які там діяли, або реалістичні художні оповідання про них. З покоління в покоління передаються міфологічні розповіді про певні місцини, ріки, озера, ліси, гори, долини та історичні згадки про визначні події, що тут відбувалися.

З драматичністю людської долі пов'язані у фольклорних оповіданнях поява багатьох тварин, птиць, рослин. Побутували і досі побутують в Україні творчо переосмислені народом біблійні оповідання. Усі ці оповіді, що є правдивими, але містять елементи фантастики, і є легендами і переказами. [49]

Легенда - народне сказання або оповідання про якісь події чи життя

людей, оповите казковістю, фантастикою.

Переказ - це невелике усне оповідання про визначні історичні події та їх героїв.

Звідси випливає, що легенди і перекази доступні для сприймання учнів 3 і 4 класів. У підручниках з читання пропонуються легенди і перекази про героїчне минуле нашого народу, про походження назв міст, птахів, рослин, а також біблійні легенди. У них міститься значний пізнавальний і виховний потенціал. Діти щиро переживають горе і нещастя людей, дізнаються про традиції української народу, про рослинний і тваринний світ.

Легенди за змістом подібні до фантастичних казок; у них також головну роль відіграє чарівний, фантастичний елемент. Але сюжети легенд більше, ніж казкові, зорієнтовані на достовірність зображуваного. Багато легенд ґрунтується на біблійних сюжетах (про створення світу, перших людей, про Ісуса Христа, Божу Матір, пророків, апостолів, святих). Тому перед вивченням легенди дітей треба ознайомити з тими чи іншими біблійними іменами, сюжетами, подіями. Наприклад, перед вивченням легенди "Суд Соломона" дітям потрібно розповісти, що Соломон був найрозумнішим царем, сказати дещо про його правительство.

Значна частина сюжетів легенд походить від давніх міфологічних вірувань і уявлень. Це можуть бути легенди про перетворення людини на різні предмети чи тварини, про переселення душ у тварини і рослини. Це легенди про походження калини, верби, папороті. Такі легенди легше сприймаються дітьми, бо вони дуже схожі до казок. Дитяча уява не повинна загострюватися на розвінчанні фантастичності у таких легендах. Діти повинні провести паралель, що, наприклад, калина така ж красива, як і молода дівчина. За допомогою таких легенд про перевтілення людей у рослини діти повинні навчитися поважати і любити красу природи. Доцільно перед вивченням таких легенд розповісти учням про ту чи іншу рослину. [19]

Також уже в давньоруських літописах зафіксовані легенди, пов'язані з історичним минулим нашого народу. У них відображена боротьба наших предків зі степовими кочівниками, татаро-монгольськими ордами, подвиги козацтва та інші моменти з історії визвольних змагань українського народу. Ці легенди є найправдоподібніші. Дечим вони схожі до оповідань. Наприклад, у легенді "Панщина" розповідається про конкретний період життя українського народу, про знущання, які перенесли українські селяни.

Перед вивченням історичних легенд і переказів дітей слід ознайомити з тими чи іншими історичними фактами. Чимало цих творів пов'язано з назвами різних місцевостей, які можна вивчати після розповіді про цю місцевість. Такі легенди і перекази містять народне тлумачення їх незвичайного походження назв.

Установкою на достовірність і одно сюжетністю, нестійкою, довільною формою легенда відрізняється від казки, в якій так чи інакше підкреслюється нарочитість, вигаданість зображеного. Значним фантастичним, іноді міфологічним елементом легенди відрізняються від переказів, що характеризуються більшою реалістичною, фактичною правдивістю, позбавлені алегоризму.

Структура уроків читання легенд і переказів така, як і казок. Учитель близько до тексту розказує або читає легенду (переказ). Після ознайомлення з текстом і тлумаченням слів та висловів застосовується вибіркове читання, відповіді на запитання, складання плану, різноманітні форми переказування. Зміст, мета й завдання кожного з цих етапів залежить від тексту.

Головна увага має бути зосереджена на тому, щоб школярі свідомо розуміли текст легенди, чітко уявляли послідовність розгортання подій і мотиви поведінки персонажів. Із відповідей на питання до змісту класовод визначає, чи опанували діти сюжетну канву твору і змальованих картин.

Працюючи над легендою чи переказом, не слід випускати з поля зору вимог, які ставляться до всіх уроків читання: домогтися усвідомлення змісту.

Отримані відомості з прочитаних легенд учні зможуть використати на уроках природознавства, народознавства та інших. [14]

Перед ознайомленням учнів з легендою слід проводити ґрунтовну словникову роботу перед читанням і під час читання легенди. Також вчителеві пропонується зробити структурний аналіз прочитаного.

Такі методи роботи над легендою дають змогу учням зрозуміти її суть і визначити, яке саме виховне значення цих легенд.

Методика опрацювання змісту міфів, як правило, передбачає: короткі історичні відомості про народи, які створили міф; ознайомлення зі змістом міфу; відтворення його сюжету, словникова робота, порівняння близьких сюжетів, вчинків персонажів різних міфів; пошук і запам'ятовування усталених виразів, міфологічних образів. [48]

Наприклад: гра «Перевір твердження» (відповідати «так» , « не так» ):

1) Спочатку у всесвіті були земля і небо (не так);

2) Нун - батько богів (так);

3) У пелюстках лотоса ховалося сонце (не так);

4) Ра - бог сонця (так);

5) Великий Гоготун - творець світу(не так);

6) У єгиптян творець світу - бог сонця (так).

Ця гра дає змогу вчителеві закріпити знання учнів про вивчені міфи і одночасно пам'ять школярів.

Особливості роботи над байкою.

Жанр байки у читанках представлений кількома зразками. Уперше з цим жанром діти знайомляться у 2 класі. Наймолодші школярі байок не читають. Цьому є пояснення: байці властива алегоричність (мистецький прийом втілення абстрактного поняття в художньому образі; наприклад безладдя в зображенні дій Лебедя, Щуки і Рака, що представлені в байці Л. Глібова "Лебідь, Щука і Рак"). Дітям наймолодшого шкільного віку властиве конкретне мислення. Тому при опрацюванні байок у вчителя можуть виникнути складності, їх подоланню сприятиме, по-перше, використання на уроці привабливих для дітей сторін байки як літературного жанру і, по-друге, усвідомлення вимог до вивчення байки у початковій школі. [31]

Успішній роботі над байкою допоможуть притаманні цьому жанру картинність описів, влучність виразів, образні характеристики персонажів. У байці "Чиж та Голуб" чижик зображений привабливо: "молоденький, такий співучий, проворненький". А хіба не виразно змальований пихатий Голуб, який дозволяє собі такі слова: "А що? Попавсь? От тобі й на! Вже, певно, голова дурна..." Діти позитивно реагують на влучну й емоційну лексику описуваних у байці епізодів. Завдання вчителя - донести їх до учнів і виразним читанням

тексту, і зосередженням уваги на тих образних прийомах, які використовує байкар для змалювання своїх героїв. [43]

У роботі над байкою методисти рекомендують дотримуватися певних вимог, що зумовлено особливостями байки як жанру:


  • байка твір художньої літератури, це алегорична розповідь навчального характеру;

  • персонажі байок - тварини, птахи, риби; дійовими особами можуть бути люди і предмети;

  • байка складається з двох частин: зображення подій чи розповіді про них іповчання (мораль).

У початковій школі немає можливості називати учням усі риси байки, але без пояснення окремих з них обійтись не можна. Так, у вступній бесіді вчитель назве одну з характерних рис байок - їх переважно віршований характер. Говорити ж в ознайомчій бесіді про алегоричність байки не варто. Немає потреби взагалі вживати цей термін. Повести розмову про цю істотну рису байки доцільно по завершенні аналізу описаних у ній подій. Так, після закінчення розбору і зачитаного повчання з байки "Чиж та Голуб" діалог між учителем і учнями можна уявити таким:

  • Щойно ми прочитали повчання. Кого з дійових осіб байки воно стосується?

  • Голуба.

  • Подумайте: ці слова автор спрямовує тільки Голубові?

  • Ні.

  • А кому ще? (Учні відповідають). Правильно. Усім людям. У тому числі й нам з вами. Хіба у нас не буває-таке, що ми чужій невдачі не співчуваємо, а сміємося?

  • Буває.

  • Чим же цінна нам байка?

Узагальнюючи відповіді учнів, педагог формулює думку про те, що байка це художній твір, який малюючи життя звірів, риб і птахів, засуджує вчинки, що трапляються у людей.

У початкових класах зайве інформувати дітей про те, що в байках можуть діяти також люди і речі. Це їм стане відомим з байки Л. Глібова "Вовк і Кіт".

Як і в роботі над казкою, в процесі вивчення байки методика не радить наголошувати на тому, що описувані в ній події умовні, оскільки діють звірі. Навпаки, описане в байці слід розглядати як реальне життя тварин, птахів, риб. Треба піддавати аналізу вчинки персонажів байки, особливості їх поведінки, ставлення одне до одного. Умовність зображуваного стає зрозумілою, коли учні прочитують мораль. Тут вони переконуються у тому, що застереження автора байки поширюється на людей. Не випадково Глібов писав: "Моя байка, добрі люди, у пригоді, може, буде". [21]

Існують методичні поради щодо порядку роботи над частинами байки, а саме: зображенням подій і повчанням (мораллю). Є два погляди на те, чи треба читати байку всю, чи спочатку слід ознайомитись із викладом подій, а вже на завершення аналізу прочитати мораль. Один з них пропонує незалежно від розташування повчання, ні під час розбору змісту подій. Мораль читається на завершення розмови про події і після характеристики персонажів. Інша думка зводиться до того, що треба читати увесь твір, адже без моралі важко збагнути його зміст. Слушність останнього твердження безперечна. Справді, прочитавши мораль, можна прослідкувати, як вона розкривається, на прикладі яких образів це робиться, на якому словесному матеріалі. Тому є всі підстави рекомендувати другий підхід до вивчення байки. Цей підхід тим більш логічний, оскільки в читанках представлені байки, у яких мораль вставлена в сюжет байки. Це - байки Л. Глібова "Коник-стрибунець" і "Вовк і Кіт".

Етапи роботи над читанням байки майже повністю збігаються з вивченням оповідань і казок. Безпосереднє знайомство з твором можна почати з розгляду малюнка, який ілюструє хід подій, описаних у творі. Проте бажано зважати на якість ілюстрацій до байок. Не слід, наприклад, брати невиразний малюнок до байки "Чиж і Голуб", представлений у діючій читанці. Зате можна скористатися чи танковим зображенням Лебедя, Щуки і Рака. Він допоможе вчителеві уяснити причини невдалих дій героїв. Кожен з них робить те, що йому властиво: Лебідь рине в небо, Щука - у воду, а Рак, як йому належить, тягне назад. Саме це, як дізнаються діти з байки, стоїть на перешкоді сумісних дій. Вдалою є ілюстрація до байки "Вовк і Кіт". [19]

Для першого ознайомлення з тестом припустимо запропонувати дітям мовчазне читання з виконанням певного завдання: поділити текст на дві частини (байка "Чиж та Голуб") або виділити місце в тексті, де автор малює, як діють персонажі твору (байка "Лебідь, Щука і Рак").

Мовчазне читання не виключає необхідності головного прочитування тексту байки. Це робить учитель. Виразним читанням байки він створює цілісне уявлення про змальовані події і героїв, що беруть у них участь.

Наступні етапи, як і під час опрацювання оповідань і казок, такі:

а) вибіркове читання (якими словами байкар говорить про те, що хотіли зробити Лебідь, Щука і Рак? Прочитайте слова, що передають занепокоєння.Знайдіть частину, у якій йдеться про те, чому у них нічого не вийшло);

б) відповіді на запитання (Як ви розумієте слова "катма ходу"? Чому Лебідь, Щука і Рак не можуть зрушити воза? у яких випадках ми говоримо "татільки й хура досі там"?);

в) встановлення головної думки твору (Чому Лебідь, Щука і Рак не змогли зрушити воза? Прочитайте останні два рядки і подумайте: чи можемо ми сказати, хто з них винен? Чи трапляється таке серед людей? Яка ж мораль?).

У висновку учитель загострює увагу дітей на тому, що саме засуджується в байці (безладдя) і до чого закликає байкар (до дружби, товаришування).

Тексти байок "Чиж та Голуб", "Вовк і Кіт" дають змогу застосовувати читання з особах. Обидві байки - дозволяють працювати над виразністю читання. Оскільки програма рекомендує заучувати напам'ять байки Л. Глібова, можна присвятити деякий час уроку вивченню байки напам'ять.

Рекомендується різні варіанти заучування напам'ять і байки, і вірша. Один з них - кількаразове прочитування кожної з частин (строфи чи куплета). Коли засвоєна перша частина, пропонується подібне зробити з іншими частинами. А на завершення демонструється знання всього тесту напам'ять. Другий варіант заучування полягає в тому, що після запам'ятання однієї з частин перехід до нової після повторення попередньої, далі - і всіх попередніх. [15]

У результаті учні не забувають того, що стало надбанням їх пам'яті.

Робота над казкою.

У казках поряд із людьми діють тварини. Нерідко вони є носіями морально-етичного змісту твору(«Дрізд і голуб», «Мудра дівчина»). Зауважимо, що в казках немає відвертої моралі, вона випливає із вчинків героїв. Оскільки казки передавались із вуст в уста, то поступово визначались і особливості їх розповіді. На це слід звертати увагу учнів під час читання. У деяких випадках учителю доцільно розпочати розповідати казку або частину її прочитати, а частину - розповісти. У читанні казки методисти рекомендують дотримуватись розповідного тону. Казка має зачин і кінцівку, які є своєрідним зверненням до слухачів. Ці частини слід читати уповільнено, виділяючи голосом тавтологічні повтори («Жили - були собі...»). Дія в казці, як правило, з самого початку розгортається динамічно. Для образних засобів багатьох казок характерним є вживання усталених епітетів, пестливих слів, повторів, римованих зворотів. Учитель звертає увагу на те, що наростання дії, напруження у психологічному стані героїв посилюється з кожним повтором, а тому слід виділяти голосом новий відтінок розповіді. Щоб захопити дітей казкою, надаємо голосу своєрідного казкового тембрового забарвлення. Вчитель озвучує твір наче живий свідок того, про що читає (розповідає), і немов переказує діалог, уявляючи поведінку персонажів, їхні наміри. Емоційно-образна інтонація реплік у такому разі збігатиметься з емоціями героїв. [57]

На третьому році навчання увагу учнів можна привернути до особливостей будови казки. Кожна казка побудована по-своєму. Однак у казках як своєрідному жанрі є й певні закономірності, за якими ведеться виклад. На них треба вказати. Навіть учні 1 і 2 класів легко схоплюють, що зачин казки відкривається переважно словами: "Жив-був" чи "Жили-були", "Жив собі" або "Давно, давно це було". Нехай і діти саме так починають вигадані ними казки.

Шкільна практика показує, що учні без труднощів усвідомлюють одну з важливих особливостей багатьох казок повторення однотипних дій чи ситуацій. Повторюючи їх автор казки досягає послідового розгортання подій. У казці-загадці "Старик-роковик" В.Даля таким повторам є вираз "Махнув Старик-роковик". Таку дію він зробив і раз, і два, і три, і чотири. З повтором пов'язана поява нових обставин або нових дійових осіб казки. [43]

Не всі казки ґрунтуються саме на таких засадах розгортання подій. Але у переважній їх більшості повтор епізодів визначає структуру казки.

Неодмінною частиною казки є її кінцівка. У ній – результат усього здійсненого героями казки . Кінцівка більшості народних казок, як і їх зачин, є своєрідна: "Ось і казці кінець, а хто слухав - молодець", "Казці кінець, а мені - меду корець", "І стали вони жити-поживати та добра наживати" і інші13. На композиційну частину казки доречно особливо звернути увагу дітей. Зробити це можна по-різному. Один з прийомів - поставити запитання: "Чим же закінчилась казка?".

Таким чином, у початкових класах не дається визначення казки як жанру. У процесі читання казок дітям розкривається їх своєрідні риси: фантастичність, змалювання незвичайних подій з участю звірів, явищ природи і людей, специфічний зачин, типово казковий виклад з повтором однотипних дій, кінцівка. Під кінець навчання в початковій школі учні зможуть виділити казку як жанр з-поміж інших розглядуваних на уроці читання текстів. Для його їм вистачить знання названих особливостей. Виділення трьох груп казок: про звірів, чарівні і побутові не входить до програми початкових класів. Про цю літературознавчу класифікацію казок учні дізнаються у старших класах. [31]

У М. Горького є таке цікаве спостереження: "У світі немає нічого, ще не може бути повчальним, - немає і казок, які не утримували б у собі матеріал "дидактичний", "повчання". Справді, хто б у казках не діяв, його вчинки зрозумілі дорослим і дітям. У казці "Лисичка і Журавель", наприклад, діють звір і птах. Це незвично. Зате читачеві ясно, що приймають вони одне одного нечемно. Сюжет казки спрямований на викриття неуважності, корисливості, егоїзму. Методика рекомендує скористатися повчальністю казок.

Особливість казки полягає в тому, що у казці повчальність виражена не нав'язливо, не прямолінійно. Дітей приваблює захоплююча фабула, яскраво намальовані образи, дотепні характеристики. Учням запам'ятовується, наприклад, висновок болгарської казки "Хто ж був працьовитий?" "Один нічого не робить, а другий йому допомагає". Неробство братів досить влучно сформульоване. Його легко запам'ятають діти як дотепний вираз. [22]

Або ще один приклад. Ось українська казка "Нехайло". Скільки в ній такого, що здатне викликати цікавість у дітей, насамперед прізвище чоловіка - Нехайло. Це ж так у народі називають недбайливих людей, ледарів. Вони діють за правилом: "нехай потім, а не зараз". Далі: оцінку діям Нехаяла дає лисиця. Знаючи його як ледаря, лисиця не тривожилась і тоді, як дізналась, що Нехайло обіцяв сапою виполоти бур'ян, і у випадку, коли він вирішив узяти косу для знищення бур'яну. І тільки тоді, як він сказав, що піде за сірниками, щоб спалити бур'ян, вона серйозно сприйняла його намір. Не утрудняючи себе нероба спроможиться підпалити бур'ян. Будучи переконаною в цьому, лисиця каже лисенятам: "Це він зробить!" Тому й пропонує тікати з виноградинка. Будова казки захоплює дітей, адже неробство персонажа розкривається не людиною, а лисицею.

У казках міститься значний освітній і виховний потенціал. Діти щиро переживають горе, нещастя ображених. Зокрема, вони не байдуже ставляться до загибелі вівці, кози, собаки в казці "Самому вовка не побороти", їм жаль невдачливих месників за смерть батька, брат, подруги. У цьому випаду слід не розвіювати співчуття дітей загиблим, а спрямовувати їх на усвідомлення того, у чому помилка дій тих, хто не повернувся з лісу, де був вовк. [49]

Учні самостійно визначають характерні ознаки казкових персонажів: доброту, сміливість, чесність або боягузтво, чванливість, пихатість.

При розгляді казок правомірно ставити запитання для узагальнень, роздумів такого типу: Чим приваблює вас казковий герой? Що відмінного ви помітили в дійових особах казки? За що ми цінуємо їх?

Добір казок у читанках задовольняє й іншу сторону навчального процесу початкової школи - пізнавальну. Зокрема, бурятська народна казка "Сніг і заєць" в образах розповідає дітям про те, що заєць змінює шерсть, пристосовуючись до умов зими і літа. Пізнавальний зміст має також українська народна казка "Найближчий родич", яка пояснює, чому хлібина є родичем зерну жита. [19]

Працюючи над казкою, не слід випускати з поля зору вимог, які ставляться до всіх уроків читання: домогтися усвідомлення змісту тексту. Тільки в цьому випадку можливе здійснення освітньої і виховної мети уроків читання.

Структура уроків читання казок нічим не відрізняється від будови опрацювання оповідань. Після ознайомлення з текстом казки і тлумачення (при необхідності) слів і виразів застосовується вибіркове читання, відповіді на запитання (учнів і вчителя), складання плану (різних типів -- малюнкового і словесного), різноманітні форми переказування. Зміст, мета і завдання кожного з цих етапів залежить від тексту казки.

Головна увага має бути зосереджена на тому, щоб діти свідомо розуміли текст казки, чітко уявляли послідовність розгортання подій і мотиви дій персонажів. Допомагають у цьому питання, відповіді на які підкажуть, чи зрозуміли діти сюжетну канву твору і змальованих картин.

У роботі над казкою широко застосовуються прийоми інсценізації й драматизації. Інсценізація - це переробка будь-якого твору (у тому числі й казки) для сцени або кіно. У захоплюючому творенні сценарію учитель дістане змогу працювати і над складанням плану, і над розвитком мовлення.

Під драматизацією розуміють передачу подій, розказаних у прозовому чи віршованому творі, у драматичній формі, тобто в особах. Для драматизації підходять тексти казок "Дружні звірі", "Лисичка і Журавель". У цих випадках доречно скористатися масками, деталями костюмів героїв казок. [30]

Жанр казки – це багатоплановий і різномонітний матеріал для розвитку мовленя дітей. Це побут і звичаї народу, образне слово й морально-етичні почуття та уявлення певного етносу. Завдання для опрацювання казки:


  1. Впізнай казку.

Учитель називає групу слів і пропонує учням пригадати казки:

    • Дід, баба, Івасик, змія, гусенятко

    • Дід, мишка, жабка, зайчик, вовчик, лисичка, кабан.

  1. Який народ розповідав ці казки.

Хижина, свитка, піч, цар, царівна, князь, пан, змій, Баба Яга, лісовик.

  1. Я знаю, що це.

- ілюстрації з дитячих книжок, де зображені предмети побуту, люди в одежі давніх часів, пейзажі

- пан, наймит, свитка, плахта, булава, кужілочка, веретенце, піч, і т.д.

4. Слухаю, уявляю, відчуваю. (учитель вивішує на дошці зображення одного героя і пропонує визначити його настрій)

5. Слухаю, уявляю, відчуваю, показую.

Діти за допомогою міміки, жестів, рухів передають свої почуття до даної казки.


  1. Слухаю, уявляю, визначаю, зіставляю.

Зображення героїв одної казки у різних ситуаціях, зіставлення їхніх виразів обличчя, емоцій.

  1. Жива картинка

Жива картинка – своєрідний театр міміки і жестів. Тому під час її постановки всі учасники – актори і глядачі набувають камерного досвіду спілкування в театральній атмосфері, що збагачує їх комунікативні можливості. Цільове призначення прийому гри – допомогти дітям через відтворення міміки, жестів персонажів казки на чуттєвому рівні усвідомити твір. Це дасть змогу розвинути емоційну грамотність, бачити й розуміти емоційні рухи співбесідника і правильно на них відгукнутися. [24]

Особливості роботи над малими фольклорними жанрами

Методика початкового навчання не передбачає окремих уроків для опрацювання малих фольклорних жанрів, таких як загадки, прислів'я, скоромовки. Вони вводяться в тканину уроку як супровідний матеріал, хоч і важливий, необхідний для роботи з молодшими школярами.

Загадки, прислів'я, скоромовки урізноманітнюють прийоми навчальної роботи. Вони вносяться до навчального процесу елементи гри, що психічно виправдано в навчанні дітей 6-10 років, їх слід використовувати як дидактичний матеріал при вдосконаленні техніки читання, виробленні літературної вимови. Нарешті, вони становлять суттєвий елемент розвитку мовлення і мислення.[36]

"Прислів'я, - за словами К. Ушинського, - являє собою маленьку розумову задачу". Зміст кожного прислів'я відображає погляди народу на природу,

людей, значення всіх явищ життя . Учням визначення прислів'я треба дати у загальних рисах, наголошуючи на тому, що прислів'я - це вислів, який у вигляді ритмічно побудованого і навіть заримованого речення передає багатовікові спостереження народу над поведінкою людей і навколишньою природою, виражаючи їх у вигляді мудрого узагальненого повчання, наприклад: "Друзі пізнаються в біді", "Під лежачий камінь вода не тече". [59]. Розкрити таку властивість прислів'я можна на багатьох прикладах. Так, в азербайджанській народній казці "Сім лозин" йдеться про те, як в одного чоловіку було семеро синів. І були вони нерозлийвода. А коли поженилися, кожен звив своє гніздо й відцурався від інших. Тоді батько, зібравши їх, попросив принести по гранатовій лозині. Принесені лозини батько зв'язав і дав їм, щоб кожен спробував переламати пучок. Ніхто цього зробити не зміг. Тоді батько дав кожному по лозині. Окремі лозини, звичайно, були поламані. Батько зробив висновок: "Якщо ви триматиметеся купи, ніхто вас зламати не зможе, як оці сім лозин".

- Так в житті буває завжди, - говорить вчитель. - Дружба дає щастя людям. У народі тому й говорять: "Щасливо там жити, де вміють дружити". Такий вислів називають прислів'ям. Прислів'я - це народна мудрість. [26]

Із скоромовками і загадками діти ознайомлюються ще в дошкільному віці. Скоромовки вводяться як елемент вироблення орфоепічних норм, як засіб розвитку дихання, від якого залежить виразність читання і декламування. Скоромовку прочитують кілька разів: мовчки для ознайомлення; вголос - для колективної роботи над усвідомленням змісту. Спочатку читають повільно, щоб усі звуки називалися правильно, потім швидше, щоб подумати над правильним диханням, і, нарешті, максимально швидко - це вже весела гра, у якій кожен намагається не збитися і не зіпсувати скоромовку.

Враховуючи позитивну роль скоромовок у навчанні молодших школярів, слід розширювати застосування їх у навчальному процесі, не обмежуючись лише тими зразками скоромовок, що представлені у читанках.

Загадка - це мальовничий опис предметів, який треба впізнати, відгадати.

Для першокласників читання загадок і прислів'їв не тільки засіб розвитку мислення, а й предмет дидактичних вправ. Так, у роботі з шестилітками загадку "Що за диво прилетіло - поле зразу почорніло? Не живий, а помагаю, замість тисячі лопат я копати землю рад" можна використати для вироблення правильної вимови, а також для вироблення навички "читати" розділові знаки. Як дидактичну вправу на вироблення правильної вимоги звука [дж] доцільно застосовувати прислів'я "Раді люди літу, бджола - цвіту".

Над загадками і прислів'ями корисно працювати як на уроках пояснення нового матеріалу, так і на уроках узагальнення опрацьованого. Помилково вважати, що оскільки загадки і прислів'я у читанках розміщені після текстів художніх творів і нарисів, то й залучати їх до аналізу слід по завершенні роботи над ними. Зміст і форми прислів'їв різноманітні, а тому дають змогу звертатися до них на уроках опрацювання різних жанрів. [Чому б, наприклад, не почати роботу над віршем Д.Павличка "Нічний гість" із загадки "Влітку сіренький, взимку біленький, довгі вуха має, швидко в ліс стрибає". Здається, що такий варіант переходу до вивчення нового матеріалу цілком прийнятий, педагогічне виправданий.] У ньому - елемент гри, зацікавленості і тематичної підготовки до слухання тексту поезії. [33]

Загадкою "Язика не має, а розуму навчає" і прислів'ям "Книжка мовчки все розкаже" можна розпочати читання вірша Я. Щоголіва "Вчіться, діти!". А ось аналіз художнього твору О.Клубкова "Мій перший хліб" логічно завершити приказкою "Хочеш їсти калачі, не сиди на печі".

І все ж вивчення прислів'їв цим не обмежується. Важливо проводити роботу так, що переконати і навчити учнів вводити прислів'я до свого мовлення. Обґрунтування: прислів'я стали надбанням учнівського мовлення, треба постійно заохочувати дітей до заучування їх напам'ять, час від часу згадувати про них, відновлювати в пам'яті і спонукати до введення в усне мовлення. Заучуючи прислів'я напам'ять, учні тим самим збагачують свій словник влучними висловами Загадки, як і прислів'я та приказки, можна використовувати щоуроку, особливо на тому етапі, коли діти втомились і потрібний невеличкий відпочинок, зміна видів діяльності. [35]

Одне із завдань сучасної початкової школи - формувати в учнів уміння і навички вільно володіти мовою. Тобто навчити учнів чітко і послідовно логічно будувати речення, вміти відстоювати власну думку, вміло вести діалог та монолог. Крім того, слід навчити дітей пробуджувати, висловлювати свою уяву та фантазію. Цьому сприятиме складання загадок, скоромовок та інших жанрів народнопоетичної творчості.

Такі види завдань можуть бути використані і на уроці під час виконання вправ, складання підписів до ілюстрацій,

закріплення матеріалу та як окремий вид творчих робіт, як творче домашнє завдання. Складання загадок:


  • за описом, розглядаючи сам предмет чи його ілюстрацію та складаючи опис згідно з планом.

  • За аналогією: розглянувши і проаналізувавши подану загадку, скласти аналогічну вже про інше.

Робота над складанням загадок за описом поділяються на три етапи: формувальний( формуються навички складати загадку), основний( учні вправляються у складанні загадок, прискорюється темп роботи над загадкою), практичний( загадки складаються швидко, без попереднього аналізу предмета, суттєві ознаки підбираються миттєво).

Найкраще роботу над складанням загадок розпочати ще у 1 класі. Вона проходить у 3 етапи:

I етап


  1. Уважно розгляньте предмет, про який будемо складати загадку.

  2. Опишіть його за планом:

а) предмет( форма, колір, смак, розмір)

б) явище( для чого воно, коли відбувається)

в) рослина( тварина) - назва, розмір, колір)


  1. Зробіть висновок про суттєві особливості предмета.

  2. За висновком складіть загадку.

II етап

  1. Розгляньте предмет, про який будемо складати загадку.

  2. Який він? (підібрати влучні вислови)

  3. Висновок про суттєві ознаки предмета.

III етап

  1. Розгляньте предмет

  2. Складіть про нього загадку.

Червоне коромисло, через річку повисло( веселка).

Не вогонь, а обпікає (кропива).

Влітку наїдається, взимку висипляється( ведмідь).

Методика складання скоромовок має 3 види:



  1. За поданою темою

  2. За аналогічною скоромовкою

  3. Із словом

Перед складанням скоромовок слід проаналізувати декілька скоромовок та з'ясувати, чим вона відрізняється від римованих рядків.

Як складають скоромовки?



  1. Добором рими до слова

  2. Добором спільнокореневих слів( за допомогою префіксів і суфіксів)

  3. Добором слів із повторюваними звуками

  4. Добором слів із звуковими парами: дзвінкий -глухий, твердий м'який, для ускладнення вимови.

  5. Добором важковживаних слів.

Сів шпак на шпаківню,

Заспівав шпак півню:

- Ти не вмієш так, як я

Так, як ти, не вмію я !

Складаючи скоромовки чи загадки, учні повинні уявляти той предмет, про який вони складають загадку, знати всі властивості цього предмета, вміти охарактеризувати його. Ці знання і вміння потрібні учням для розвитку мовлення, пам'яті, уваги і мислення.

Методика роботи над скоромовками розвиває дикцію, зміцнює голос, вчить регулювати дихання, бо найчастіше саме цим гальмується оволодіння технікою читання. [35]

Методика роботи з загадками передбачає, що навчати дітей відгадувати загадки слід починати не з загадування, а з виховання уміння сприймати предмети і явища з різних боків, бачити світ у різноманітних зв’язках і залежностях, у кольорах, звуках, русі, змінах. Ці знання висловлюються влучним, образним словом. Під час спостереження дітей спонукають до пошуку потрібних слів, які б точно відбивали побачене.

Тематичний принцип подання загадок полегшує відгадування. Не слід під час одного заняття пропонувати учням загадки різної тематики. Головною умовою, що забезпечить правильне розуміння загадок і їх відгадування, попереднє ознайомлення дітей з тими предметами і явищами, про які йдеться у загадках. [31]

У роботі над прислів'ями та приказками слід розвивати усне зв'язне мовлення за допомогою евристичної бесіди, яка формує усне мовлення, розвиває уяву, логічне мислення, спостережливість учнів.

Роботу над опрацюванням змісту прислів'їв починаємо з 1 класу. Тут доцільно використовувати прислів'я та приказки про пори року, явища природи, про взаємини між людьми. У 2 класі ця робота ускладнюється . Учні вже самостійно добирають, вивчають напам'ять прислів'я на задану тему із додаткової літератури. Іншим видом роботи над прислів'ями та приказками є добір їх до твору. Можна запропонувати учням декілька прислів'їв і визначити, котре з них підходить найкраще. В опрацюванні прислів'їв основними методичними вимогами є:



  1. розуміння учнями прямого і переносного значення смислу прислів'я;

  2. вміння зіставляти зміст прислів'я з конкретним змістом прочитаного або із своїм досвідом;

  3. добирати прислів'я відповідно до головної думки твору;

  4. виховувати бажання і вміння застосовувати прислів'я у своєму мовленні;

  5. розвивати вміння придумувати коротку розповідь за прислів'ям.

У 3 класі вчитель може ускладнити роботу над прислів'ями та приказками. Крім вивчення напам'ять і витлумачення їх змісту, акцентується увага на будові прислів'їв. Стилістичну побудову урізноманітнюють такі прийоми, як ведення діалогу, звертання, запитання, що потребує заперечення або саме заперечення. Для прислів'їв характерне римування - від співзвучності до послідовного витриманого ритму. Розгорнуті римовані прислів'я можуть ставати пісенними строфами.

«Одна, тисячі, навчає, книга, людей».

«Мудре, добрий, слово - у, біді друг.»

У 4 класі можна запропонувати учням самостійно підбирати прислів'я до казки чи оповідання. На уроках розвитку зв'язного мовлення вчитися складати твори на основі прислів'їв, це дасть змогу учневі розвивати свої розумові здібності, вчитися логічно мислити і розвивати усне мовлення. За допомогою прислів'їв учні вивчають і поглиблюють свої знання про частини мови, про речення, будову слова. Це дає змогу вчителеві робити цікавішими і насиченішими уроки рідної мови і читання. [30]

Слід пам'ятати , що робота з прислів'ями та приказками дасть певні результати тоді, коли проводити її постійно на уроках не лише читання, але й письма, використовуючи вивчені прислів'я як дидактичний матеріал до вправ. Коли учитель систематично, творчо, послідовно ускладнюючи завдання, використовуватиме твори народного фольклору в зв'язку з іншими навчальними предметами, починаючи з перших днів навчання дитини у школі, то в підсумку його вихованці вмітимуть чітко, логічно передавати думки, і мовлення їхнє буде виразне, багате стилістично, орфографічне правильне. [57]

Види роботи з прислів’ями на уроках читання.



  1. дібрати прислів’я – заголовок до твору;

  2. переказати твір використавши прислів’я;

  3. скласти план з використанням прислів’їв;

  4. вибірковий переказ (опис природи) з включенням прислів’я;.

  5. прочитати уривок до певного прислів’я;

  6. дібрати прислів’я, що характеризують певного героя;

  7. дібрати прислів’я на задану тему;

  8. дібрати прислів’я до певної ілюстрації;

  9. дібрати прислів’я до епізоду, що ілюструє головну думку твору;

  10. інсценізація прислів’я.

Види роботи з прислів’ями на уроках української мови.

  1. скласти прислів’я зі слів;

  2. пояснити написання слів у першому прислів’ї;

  3. написати твір за прислів’ями;

  4. дібрати прислів’я зі словниковим словом;

  5. дібрати прислів’я зі синонімами (антонімами);

  6. дібрати прислів’я – заголовок до тексту;

  7. дібрати прислів’я з певною частиною мови;

  8. дібрати прислів’я на певну тему;


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал