Дипломна робота містить 149 сторінок, 38 таблиць, 16 рисунків, список використаної літератури з 75 найменувань, 13 додатків




Сторінка1/4
Дата конвертації05.02.2017
Розмір6.76 Kb.
ТипДиплом
  1   2   3   4

РЕФЕРАТ

Дипломна робота містить 149 сторінок, 38 таблиць, 16 рисунків, список використаної літератури з 75 найменувань, 13 додатків.
Актуальність теми роботи полягає в тому, що однією із найважливіших
і найскладніших проблем для підприємницьких структур є потреба вибору найкращого варіанту управління витратами в системі стратегічного розвитку підприємства.
Предметом дослідження є управління витратами підприємства, як комплексом методів спрямованих на покращення діяльності ВАТ «СЗПТ».
Об’єктом дослідження є відкрите акціонерне товариство «Сумський завод продовольчих товарів», яке знаходиться у селі Бездрик Сумської області, вулиця Зарічна 1.
Мета дипломної роботи полягає в вивченні теоретичних та практичних аспектів формування витрат підприємства за для удосконалення механізму управління витратами ВАТ «Сумський завод продовольчих товарів».
При написанні роботи використовувалися наступні методи дослідження: аналітичний, монографічний, балансовий, статистичний, графічний, економіко – статистичний.
За результатами дослідження були сформульовані висновки.
По – перше, управління витратами – це складний, багатоаспектний та динамічний процес. Управління витратами передбачає створення єдиної, чітко й безперебійно функціонуючої системи з певними цільовими установками й взаємопов’язаними елементами.
По – друге, фінансовий стан ВАТ «Сумський завод продовольчих товарів» в цілому є задовільним. За останній рік відбулося зростання об’ємів
Ди пл ом на ро бо та
виробництва, розширюється асортимент продукції та спектр послуг промислового характеру, отже фінансовий стан досліджуваного суб’єкта поступово нормалізується.
По – третє, підприємству вдалося досягти позиції лідерства в певній ніші ринку за диференціацією продукції та лідерства у вузькій сфері діяльності, але не можна стверджувати про досягнення ним лідерства на основі витрат.
По – четверте, непропорційність зміни фінансово – економічних показників в сукупності з аналізом витрат свідчить про досить неефективну політику щодо формування витрат на підприємстві і вимагають знаходження шляхів щодо їх зменшення.
Одержані результати можуть бути використані в діяльності підприємства ВАТ «Сумський завод продовольчих товарів».
Ключові слова: витрати, виробнича собівартість, собівартість реалізації, метод повних витрат, метод прямих витрат, стандарт – кастинг, таргет – костинг, кайзен – костинг, олійно – жирова галузь, маркетинговий рік, операційні витрати, точка беззбитковості, постійні витрати, змінні витрати.

Ди пл ом на ро бо та

ЗМІСТ

ВСТУП ……………………………………………………………………... 7
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ ВИТРАТАМИ
ПІДПРИЄМСТВА……………………….…………………………………

9 1.1 Економічні та організаційно – правові аспекти формування витрат підприємства………………………………………………

9 1.2 Основні методи формування витрат як інструмент їх управління….……………………………………………………...

13 1.3 Формування політики управління витратами…………………..
22
РОЗДІЛ 2 ОСОБЛИВОСТІ УПРАВЛІННЯ ВИТРАТАМИ НА
ПРИКЛАДІ ВАТ «СЗПТ»…………………………………………………

26 2.1 Аналіз стану та перспектив розвитку олійно – жирової газузі
України…………………………………………………………….

26 2.2 Загальна фінансово – економічна характеристика ВАТ
«СЗПТ»…………………………………………………………….
33 2.3 Особливості формування витрат ВАТ «СЗПТ»…….…………..
49 2.4 Комплексний аналіз та оцінка витрат підприємства…………… 52
РОЗДІЛ 3
ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ
ВИТРАТАМИ ВАТ «СЗПТ» ………………………………………………

61 3.1 Формування стратегічної моделі управління витратами………
61 3.2 Оптимізація витрат за критерієм мінімізації їх рівня в чистому доході……………………………………………………
71 3.3 Операційний аналіз впливу витрат на фінансові результати діяльності…………………………………………………………
75
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………
85
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………...
92
ДОДАТКИ…………………………………………………………………...
99
Ди пл ом на ро бо та

7

ВСТУП

В умовах ринкової економіки, коли активізувались питання виживання підприємств у конкурентній боротьбі та забезпечення їх платоспроможності, підвищується роль управління діяльністю підприємств в прийнятті оптимальних рішень, в основі яких зосереджена техніко-економічна
інформація щодо випуску продукції, витрат на її виробництво і рівня цін по її реалізації. Тобто однією з найважливіших і найскладніших проблем для підприємницьких структур є потреба вибору найкращого варіанту управління витратами в системі стратегічного розвитку підприємства.
Саме вибір найкращого варіанту управління витратами є важливою умовою успішної діяльності підприємств, що дає змогу досягти оптимального рівня витрат виробництва, внаслідок чого зростає конкурентоздатність продукції та стає реальним досягнення довгострокового економічного зростання підприємств.
Дослідження теоретичних основ та практичного застосування різних систем управління витратами знайшли своє відображення в працях вітчизняних і закордонних учених: К. Вілсона, К. Ларіонової, С. Ніколаєвої,
О. Орлова, Т. Примака, Є. Рясних, Дж. Сігела, С. Сінка, С. Стукова, В.
Суржика, Р. Хілтона, Л. Хлапенова, Ю. Цал – Цалка, М. Чумаченка та ін.
Однак більшість вчених розглядає управління витратами окремо від процесів розвитку підприємства. Тому комплексний, інтегрований підхід до управління витратами в системі стратегічного розвитку підприємства дотепер не одержав достатнього теоретичного й практичного обґрунтування.
Окремі питання підвищення ефективності управління витратами підприємства вивчені недостатньо. Зокрема, мають місце різні підходи до факторів впливу на витрати підприємства, маються розходження в методиках розрахунку, аналізі, основних показниках і комплексній оцінці витрат підприємства, також вимагають подальшого розвитку питання розробки
Ди пл ом на ро бо та

8
конкретних механізмів пошуку і реалізації внутрішніх резервів економії витрат підприємств. Незавершеність наукових розробок в області удосконалення управління витратами підприємства й істотна практична значимість даної проблеми для розвитку підприємств підкреслює об'єктивний характер актуальності теми дослідження.
Об'єктом роботи виступає дослідження процесів формування витрат підприємства на прикладі ВАТ «Сумський завод продовольчих товарів», яке знаходиться у селі Бездрик Сумської області, вулиця Зарічна 1.
Предметом дослідження є управління витратами підприємства, як комплексом методів спрямованих на покращення діяльності ВАТ «СЗПТ».
Мета роботи – вивчити теоретичні та практичні аспекти формування витрат підприємства з метою удосконалення механізму управління витратами ВАТ «СЗПТ».
Для досягнення зазначеної мети були поставлені наступні завдання:
- дослідити сутність, види та класифікацію витрат підприємства;
- визначити методики формування витрат;
- розкрити зміст управління витратами підприємств й обґрунтувати необхідність активізації діяльності підприємств щодо формування і реалізації ефективної системи управління витратами;
- провести аналіз фінансово – господарської діяльності підприємства;
- проаналізувати особливості формування витрат на ВАТ «СЗПТ»;
- розробити систему організаційно – економічних заходів зниження витрат виробництва на ВАТ «СЗПТ».
При написанні роботи використовувалися наступні методи: аналітичний, монографічний, балансовий, статистичний, графічний, економіко – статистичний.
Інформаційною базою дослідження слугували: законодавчі та нормативні документи, навчально – методична література, наукові публікації в періодичних виданнях, фінансова та бухгалтерська звітність ВАТ
«Сумський завод продтоварів» за період з 2005 по 2009 рр.
Ди пл ом на ро бо та

9

РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ ВИТРАТАМИ ПІДПРИЄМСТВА
1.1 Економічні та організаційно – правові аспекти формування витрат підприємства

Задача формування витрат полягає в такому визначенні і взаємному узгодженні впливаючих на витрати чинників, при яких заданий об’єм продукції буде вироблений з мінімальними витратами.
Отже, теорія витрат істотно розширює і узагальнює спеціальний технічний аспект теорії виробництва і в свою чергу представляє інтерес для підприємства.
З позицій економічної теорії будь – яке виробництво правомірно розглядати як перетворення витрат в результати. При такому підході виявляється, що управління витратами охоплює всі сторони управління виробництвом. Але ці поняття не тотожні, друге є ширшим, оскільки перед виробничим менеджментом, постають безліч задач, які не вирішуються в межах управління витратами. Проте, на практиці доцільним є відособлення менеджменту витрат через його найважливішу роль у виробничому процесі як особливого виду управління, що підтверджується результатами опитування менеджерів великих компаній.
П(С)БО 1 визначає витрати як зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення власного капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками).
Витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі
зменшенням активів або збільшенням зобов'язань [4].
Не визнаються витратами й не включаються до звіту про фінансові результати:
- платежі за договорами комісії, агентськими угодами та іншими
Ди пл ом на ро бо та

10
аналогічними договорами на користь комітента, принципала тощо;
- попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг;
- погашення одержаних позик;
- інші зменшення активів або збільшення зобов'язань, що не відповідають ознакам, наведеним у пункті шостому ПСБО 16;
- витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку.
Класифікація витрат підприємства подана в Додатку Д, що дозволяє виявити витрати відповідно до видів діяльності, розрахувати собівартість виготовленої та реалізованої продукції, спростити управління витратами, визначити фінансові результати діяльності тощо, що безумовно ставлять собі за мету всі господарюючі суб'єкти [15].
Як вже зазначалось при розгляді класифікації, розрізняють витрати за елементами та статтями калькуляції.
Під економічними елементами в П(С)БО 16 розуміють сукупність економічно однорідних витрат у грошовому виразі за їх видами.
Статті калькуляції показують, як формуються ці витрати для визначення собівартості продукції – одні витрати показуються за їх видами
(елементами), інші – за комплексними статтями (мають декілька елементів).
При цьому один елемент може бути присутнім у кількох статтях калькуляції.
Виробнича собівартість – виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на виробництво продукції, виконані роботи та надані послуги - що є одним із найважливіших економічних показників господарської діяльності підприємства, у якому відображаються зростання продуктивності праці, економія ресурсів, технічний прогрес тощо.
Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюються підприємством.
Згідно П(С)БО 16, за економічними елементами до виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються:
- прямі матеріальні витрати;
Ди пл ом на ро бо та

11

- прямі витрати на оплату праці;
- інші прямі витрати;
- змінні загально виробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.
Адміністративні витрати не формують собівартості виробленої і реалізованої продукції, а покриваються за рахунок валового прибутку підприємства або збільшують валовий збиток.
До адміністративних витрат належать загальногосподарські витрати, що направлені на обслуговування і управління підприємством:
- витрати, пов'язані з управлінням підприємством;
- витрати на утримання та обслуговування основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського призначення;
- витрати на обслуговування виробничого процесу;
- податки, збори та інші передбачені законодавством обов'язкові платежі (крім податків, зборів та обов'язкових платежів, що включаються у виробничу собівартість продукції (робіт, послуг);
- інші витрати загальногосподарського призначення, зокрема виплати на відшкодування заробітку та інших витрат у випадках завданого каліцтва або іншого ушкодження здоров'я працівників апарату управління та
іншого загальногосподарського персоналу, виплата звільненим працівниками вихідної допомоги тощо.
Витрати на збут також не формують собівартості виробленої і реалізованої продукції, а покриваються за рахунок валового прибутку підприємства або збільшують валовий збиток.
До витрат на збут належать витрати, пов'язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг), зокрема:
- витрати на утримання підрозділів підприємства, що пов'язані зі збутом продукції;
- витрати на утримання, ремонт та експлуатацію основних засобів,
інших необоротних матеріальних активів та нематеріальних активів,
Ди пл ом на ро бо та

12
пов'язаних зі збутом продукції;
- витрати, пов'язані з транспортуванням, перевалкою та страхуванням готової продукції;
- витрати, пов'язані з забезпеченням правил техніки безпеки та охорони праці;
- фактичні витрати на гарантійний ремонт та гарантійне обслуговування продукції або гарантійні заміни проданих товарів, якщо на підприємстві не створювався резервний фонд;
- витрати на проведення передпродажних та рекламних заходів та на дослідження ринку стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються підприємством;
- витрати на зберігання, навантаження, розвантажування й пакування продукції;
- податки та збори:
- інші витрати, пов'язані із збутом продукції [3].
Витрати підприємства, крім операційної діяльності, формуються також в процесі фінансової та інвестиційної діяльності, надзвичайних подій, а також внаслідок сплати податку на прибуток, дивіденди, і податку на додану вартість.
До фінансових витрат відносяться витрати на проценти (за користування кредитами отриманими, за облігаціями випущеними, за фінансовою орендою тощо) та інші витрати підприємства, пов'язані із залученням позикового капіталу.
Втрати від участі в капіталі є збитками від інвестицій в асоційовані, дочірні або спільні підприємства, які обліковуються методом участі в капіталі.
До складу інших витрат включаються витрати, які виникають під час звичайної діяльності (крім фінансових витрат), але не пов'язані безпосередньо з виробництвом або реалізацією продукції. До таких витрат належать:
Ди пл ом на ро бо та

13

- собівартість реалізованих фінансових інвестицій (балансова вартість та витрати, пов'язані з реалізацією фінансових інвестицій);
- собівартість реалізованих необоротних активів (залишкова вартість та витрати, пов'язані з реалізацією необоротних активів);
- собівартість реалізованих майнових комплексів;
- втрати від неопераційних курсових різниць;
- сума уцінки необоротних активів і фінансових інвестицій;
- витрати на ліквідацію необоротних активів (розбирання, демонтаж);
- залишкова вартість ліквідованих (списаних) необоротних активів;
- інші витрати звичайної діяльності [4].

1.2 Основні методи формування витрат як інструмент їх управління

Необхідність поліпшення інформаційного забезпечення управління підприємством за умов нестабільного та конкурентного середовища на початку XX століття спричинила в економічно розвинених країнах світу формування системи управлінського обліку. За декілька десятиліть було сформульовано його основні концепції, моделі та методи (Додаток Ж).
Методи формування витрат залежать від вибору системи виробничого обліку.
Система виробничого обліку – це система обліку, яка забезпечує калькуляцію і контроль собівартості об'єктів витрат. На першій стадії витрати групуються по однорідних елементах: матеріали, зарплата і ін. Потім вони відносяться до відповідних об'єктів витрат. При цьому прямі витрати можуть бути віднесені до об'єктів витрат на основі первинних документів, а непрямі витрати розподіляються між об'єктами витрат пропорційно величині певного чинника (пряма зарплата, машино – годин).
Ди пл ом на ро бо та

14

Вибір системи виробничого обліку залежить від технології і організації виробництва. Тому різні підприємства використовують різні системи виробничого обліку.
Організаційна структура підприємства є відправною крапкою для побудови системи виробничого обліку, оскільки вона визначає підконтрольність витрат і порядок угрупування їх по центрах відповідальності.
Наступним етапом упровадження виробничого обліку є вибір системи калькуляції продукції.
Система калькуляції визначається характером продукції.
Калькуляція може здійснюватися по повних виробничих витратах або тільки по змінних витратах [34].
Метод повних витрат (Аbsorption Costing, АС) полягає в калькуляції собівартості продукції з розподілом всіх виробничих витрат між реалізованою продукцією і залишками продукції на складі. Передбачається, що в розрахунку собівартості беруть участь прямі матеріальні витрати, пряма праця, загальновиробничі витрати, а до витрат періоду відносяться загальногосподарські витрати. Останні повинні бути повністю включені в собівартість реалізованої продукції загальною сумою без підрозділу на види продукції (рис. 1.1).




Рисунок 1.1 – Формування витрат за методом АС
Метод прямих витрат Direct Costing (DС) – це метод калькуляції собівартості продукції, при якому всі витрати розділяються на постійні і
Прямі матеріали
Пряма зарплата
Повні витрати
Виробничі витрати
Загальновиробничі
(непрямі) витрати
Витрати періоду
Витрати на збут та адміністративні витрати
Ди пл ом на ро бо та

15
змінні, і лише змінні витрати відносяться на собівартість продукції. Постійна частина загальновиробничих витрат відноситься до витрат періоду разом з витратами на збут і адміністрування (рис. 1.2).





Рисунок 1.2 – Формування витрат за методом DС
Його суть полягає у тому, що тільки змінні витрати беруть участь в розрахунку планової і фактичної собівартості продукції. Частину витрат
(постійні витрати, до яких в БС віднесені постійна частина загальновиробничих витрат, адміністративні і збутові витрати), що залишилася, в калькуляцію не включають і періодично списують на фінансові результати, тобто враховують при розрахунку прибутку і збитків за даний період [50].
В наш час директ – костинг широко застосовується у всіх економічно розвинених країнах світу, але точніше було б назвати його «маржинальним методом калькулювання». Наприклад, в Німеччині та Австрії він отримав назву «облік часткових витрат» або «облік суми покриття», у
Великобританії використовують термін «облік маржинальних витрат».
Світовий досвід свідчить про ефективність використання методу, який передбачає розрахунок маржинального доходу, порогу рентабельності виробництва, беззбиткової ціни реалізації на основі широкої класифікації витрат, при чому, на нашу думку, вирішенню кожного управлінського питання повинна відповідати своя класифікаційна ознака.
Повні витрати
Виробничі витрати
Витрати періоду
Прямі матеріали
Пряма зарплата
Загально виробничі змінні витрати
Загально виробничі постійні витрати
Витрати на збут та адміністрати вні витрати
Ди пл ом на ро бо та

16

Проведений аналіз літературних джерел свідчить про те, що серед теоретиків з управлінського обліку популярним є протиставлення АС та DC методів. На нашу думку, навпаки, слід приділяти увагу доповнюючим елементам методів, що дозволить повніше зрозуміти характер поведінки собівартості продукції.
Основна відмінність підходів – порядок розподілення постійних накладних витрат між періодами, в яких розраховується собівартість.
Прибічники повного методу вважають, що процес виробництва неможливий без загальновиробничих витрат, тому вони повинні повністю враховуватись при формування собівартості продукції, в тому числі і їх постійна частина. Таким чином, при визначенні вартості запасів готової продукції, до уваги беруться як змінні, так і постійні витрати.
Прибічники методу прямих витрат наголошують на тому, що постійні виробничі витрати мають місце незалежно від рівня завантаженості потужності підприємства та асортименту продукції. Саме тому ці витрати не залежать від обсягу виробництва, а тому мають бути пов’язані з часовим періодом, тобто доцільно відносити їх на реалізовану продукцію без включення до собівартості.
При прийнятті остаточного рішення щодо вибору метода, неможливо не брати до уваги поточний стан ринкового середовища. Тому, якщо ціни на продукцію не стабільні, або існує загроза непередбачених коливань, то доцільно компенсувати частину витрат із виручки того періоду, в якому ця продукція була виготовлена і навпаки.
Ідея, покладена в основу стандарт – кастинг проста, і базується на тому, що більшість сучасних технологій стабільні. А це, в свою чергу, дозволяє встановлювати норматив, який визначається як рівень, розрахований по якомусь стандарту і відповідає необхідному результату.
Таким чином, надається можливість детально і вчасно враховувати відхилення для кожного центру відповідальності по елементах або статтях калькуляції.
Ди пл ом на ро бо та

17

На підприємствах, що застосовують систему стандарт – кастинг, облік відхилень фактичних витрат від стандартних норм ведуть, як правило, на наступних окремих чотирьох рахунках:
- відхилення по витрачанню матеріалів;
- відхилення по заробітній платні;
- відхилення по накладних витратах;
- відхилення від стандартної комерційної собівартості.
При необхідності кожний з цих рахунків може бути розчленований на дрібніші аналітичні рахунки.
Отже, стандарт – костинг – це система оперативного управління і контролю за ходом виробничого процесу і витратами на виробництво, а також система аналізу причин, через яких утворилася різниця між стандартною і фактичною собівартістю продукції і виручкою від її реалізації.
Принципи цієї системи є універсальними, і тому їх застосування доцільне при будь-якому методі обліку витрат на виробництво і калькуляції собівартості продукції [8].
Організація обліку в системі стандарт – костинг та його подальше використання передбачає виконання певного алгоритму (рис. 1.3).




Рисунок 1.3 – Алгоритм проведення стандарт – костингу
Вибір стандартних видів продукції
Попередня класифікація витрат за статтями
Нумерація операцій з виробництва
Розробка нормативів ресурсів для кожної операції
Визначення виду оплати праці
Розрахунок вартості витрат праці
Розрахунок вартості матеріалів
Визначення ставки розподілу непрямих витрат
Розрахунок стандартів для
інших показників
Затвердження стандартів
Доведення стандартів до виконавців
Розробка системи матеріального і нематеріального стимулювання персоналу
Фіксація відхилень від стандартів
Аналіз відхилень та визначення
їх причин
Усунення виявлених причин
Перегляд стандартів
Ди пл ом на ро бо та

18

При системі обліку стандарт – костинг не ведеться відособленого обліку змін норм витрат, оскільки норми (стандарти) витрат встановлюються на тривалий період і переглядаються протягом року тільки при істотних зрушеннях в організації виробництва, також можливе застосування різної напруженості норм витрат по їх видах.
Альтернативною до попередніх є система формування витрат таргет – костинг. Система таргет – костинг – це цілісна концепція управління, що підтримує стратегію зниження витрат і реалізовує функції планування виробництва нових продуктів, превентивного контролю витрат і калькуляції цільової собівартості відповідно до ринкових реалій.
Розглядаючи причини виникнення системи таргет – костинг, слід звернути увагу на вигляд бізнесу, що помітно змінився в останні десятиліття.
Сьогодні одним з головних чинників успіху і конкурентоспроможності компаній є інноваційні продукти. Виробники в багатьох галузях вже не можуть продавати величезні партії стандартних виробів, покладаючись на відносно стабільні ринки і технології. Сучасні ринки є мінливими, а технології прогресують дуже швидко, що примушує менеджерів використовувати нові підходи до управління, орієнтуючись на поведінку споживачів, і розробляти відповідні інструменти планування, вимірювання, обліку і контролю витрат, які об'єднуються в систему управління витратами.
Сама ідея, встановлена в основу концепції таргет – костинг, нескладна і революційна одночасно. Японські менеджери просто вивернули «навиворіт» традиційну формулу ціноутворення:
Собівартість + Прибуток = Ціна (1.1)
Яка в концепції таргет – костинг трансформувалася в рівність:

Ціна - Прибуток = Собівартість (1.2)
Ди пл ом на ро бо та

19

Система таргет – костинг, на відміну від традиційних способів ціноутворення, передбачає розрахунок собівартості виробу, виходячи із заздалегідь встановленої ціни реалізації. Ця ціна визначається за допомогою маркетингових досліджень, тобто фактично є очікуваною ринковою ціною продукту або послуги.
Якщо схематично зобразити процес управління за цільовою собівартістю (таргет – костинг), можна побачити, що «рух» до цільової собівартості – двосторонній (рис. 1.4).
Визначення Досягнення можливої ціни цільової реалізації собівартості





Рисунок 1.4 – Процес управління за цільовою собівартістю (таргет – костинг)

У принципі, застосування системи таргет – костинг технічно не так вже складне, щоб стати неможливим для вітчизняних підприємств. Головна перешкода полягає в іншому: для успішного упровадження тагрет – костинг в організації повинна бути налагоджене тісна взаємодія між різними підрозділами і працівниками; колектив повинен бути єдиною командою, що
є обізнаною, діючою як єдине ціле.
Таким чином, ідея таргет – костингу досить проста: виробляти лише ті продукти, розрахункова собівартість яких не перевищує цільової. Якщо ж різниця між величинами все таки існує, але не перевищує 3-5%, також
Розробка концепції продукту
Планування та маркетинговий аналіз
Ціна
Прибуток
Собівартість
Постійне вдосконалення
Проектування та інжиніринг продукту
Ди пл ом на ро бо та

20
приймається рішення про виробництво, а існуюча проблема вирішується за допомогою кайзер – кастингу [53].
Слово «кайзен» в перекладі з японської означає покращення, удосконалення маленькими кроками.
Термін «кайзен – костинг» має більш конкретне тлумачення. Він означає забезпечення необхідного рівня собівартості продукції та пошук можливостей зниження витрат до певного цільового рівня.
Впровадження кайзер на рівні окремих підприємств, цехів чи виробничих ліній передбачає широке застосування системи виробництва
«just-in-time system». Вважається, що при правильному застосуванні кайзен
– костингу, відбувається зниження витрат на стадії виробництва до 5%.
На відміну від системи таргет – костингу, яка була створена в Японії на базі американської концепції TQM (total quality management), кайзен – костинг має виключно японське походження, і бере початок у другій половині 1980 – х років.
Японська система управління витратами дозволяє цілеспрямовано здійснювати політику зниження собівартості, раціонально інвестувати грошові кошти в нові продукти, координувати діяльність великої кількості людей, зайнятих у виробництві, та досягати визначеної мети.
Для системи характерним є зв'язок таргет – костингу та кайзен – костингу, які вирішують практично одне і те ж саме завдання, але на різних стадіях життєвого циклу продукта та різними методами. Обидві концепції спрямовані на зниження окремих статей витрат і собівартості кінцевого продукта в цілому до певного рівня, але таргет – костинг вирішує це завдання на стадії планування та розробки продукції, а кайзен – костинг – на стадії виробництва.
Вже зазначена різниця між розрахунковою та цільовою собівартістю є відправною точкою при визначенні кайзен – задачі, тобто цільового зниження окремих статей витрат та собівартості в цілому в процесі виробництва.
Ди пл ом на ро бо та

21

Слід зазначити, що на відміну від усіх вищезазначених методів управління, які використовуються, в основному, для регулювання витрат та оцінки результативності, таргет – та кайзен – костинги є інструментами зниження витрат, тобто виконують зовсім іншу функцію, внаслідок чого, на нашу думку, їх можна віднести до сфери стратегічного управління витратами, а не до виробничого обліку.
У вітчизняній літературі широко використовується поняття методу обліку та калькулювання за нормативними витратами. Система нормативного визначення витрат найбільше підходить підприємству, діяльність якого складається з ряду однакових чи повторюваних операцій.
Тому її використання доречне в промислових фірмах, де операції часто мають циклічний характер. Систему нормативного обліку витрат можна застосувати і до непромислових видів діяльності, для яких властиві повторювані операції.
Система нормативного обліку витрат є дієвим механізмом для вирішення різноманітних завдань, зокрема вона:
- допомагає при складанні кошторису й оцінці ефективності керування;
- створює контрольну схему, спрямовану на виявлення тих операцій, що не узгоджуються з планом. Ця схема повинна попереджати менеджерів про виникнення небажаних ситуацій, що можуть зумовити прийняття коригувальних заходів;
- прогнозує майбутні витрати, що необхідні для прийняття рішень;
- спрощує задачу переносу витрат на кінцевий продукт для цілей оцінки запасів товарно – матеріальних цінностей;
- встановлює цілі, які необхідно досягти [49].
Таким чином, система нормативів є запорукою ефективного ведення виробничої діяльності суб’єкта господарювання, своєрідним «лакмусовим папірцем», що дозволяє контролювати витрати на виготовлення продукції від початкової до кінцевої стадії.
Ди пл ом на ро бо та

22

1.3 Формування політики управління витратами

Посилення ролі витрат виробництва в забезпеченні ефективності функціонування підприємства зумовлює необхідність реструктуризації функціональних підрозділів фінансово-економічного, бухгалтерського спрямування з метою виділення окремого підрозділу, який би займався управлінням витратами. Однак прийняттю такого рішення мають передувати певні дослідження, в процесі яких слід визначити відповідність діючої системи управління витратами новим завданням і умовам функціонування підприємства у реальному економічному оточенні.
Якщо такої системи немає в повному обсязі її функцій: облік; оцінка ефективності формування витрат; контроль і відповідальність за здійснення витрат; нормування, планування прогнозування витрат виробництва за видами продукції, структурними підрозділами виробничих процесів; стимулювання працівників за економію витрат, то необхідно провести дослідження не тільки за окремими елементами системи, а і визначити, якими функціями та підсистемами вона повинна бути доповнена відповідно до завдань і перспектив розвитку підприємства.
В сучасних умовах практично кожне підприємство повинно самостійно вирішувати питання стосовно управління витратами виробництва, визначати вимоги до ефективності їх здійснення тощо. Однак в усіх випадках має ставитись мета управління витратами виробництва і розроблятись завдання та заходи її реалізації. На основі вивчення теоретичних матеріалів та результатів діяльності провідних підприємств, у табл. 1.1 показана послідовність організації робіт, пов'язаних з формуванням вимог до управління витратами виробництва, розробкою і впровадженням системи управління витратами на підприємстві [53].
Послідовність розробки і впровадження ефективної системи управління витратами виробництва наведено в табл. 1.1.
Ди пл ом на ро бо та

23

Етап перший – здійснення перед проектного дослідження і визначення основної мети підприємства в сфері управління витратами виробництва. На цьому етапі необхідно проаналізувати реальний стан здійснення витрат виробництва на основних ділянках і підрозділах виробничих процесів, оцінити ефективність їх формування і обґрунтувати напрями підвищення ефективності управління ними. Реальний стан здійснення витрат доцільно визначити на базі інформації, яка надходить з центрів відповідальності за витратами виробництва.
Таблиця 1.1 – Послідовність розробки і впровадження ефективної системи управління витратами виробництва
Етапи розробки
і впровадження
Завдання етапів
Форма представлення результатів розробки
Перший етап - перед проектне дослідження
1.1 Аналіз стану управління витратами виробництва на різних ділянках виробничих процесів
1.2 Визначення факторів, які знижують ефективність управління витратами, та причин, які спонукають до цього

Завдання на модернізацію
існуючої системи управління витратами


Завдання на проектування нової системи управління витратами
Другий етап - проектно-розрахунковий
2.1 Визначення функцій і завдань системи управління витратами і відповідно до них проектування нової системи або модернізація існуючої
Технічний проект на систему управління витратами; технічний проект (або завдання) на модернізацію існуючої системи управління витратами
Третій етап - впровадження системи управління витратами виробництва
3.1 Прийняття рішення про впровадження нової або модернізацію існуючої системи управління витратами
3.2 Розробка плану впровадження
3.3 Створення робочої групи, яка контролює виконання плану впровадження та відслідковує ефективність роботи системи на етапі її впровадження
План впровадження системи управління витратами
При виявленні значних відхилень у показниках, що характеризують фактичний і плановий рівень витрат, доцільно здійснити спеціальні до- слідження з виявленням причин, які призвели до зниження ефективності управління витратами. Основними показниками, на основі яких аналізується
Ди пл ом на ро бо та

24
стан формування витрат, є калькуляційні статті по видах продукції, кошториси витрат на виконання окремих робіт, послуг, витрати підприємства внаслідок бракованої продукції, непродуктивної праці тощо.
Доцільно також переглянути існуючі системи управління витратами з метою визначення їх відповідності новим умовам господарювання. При цьому важливо звернути увагу на посилення функцій і ролі витрат у визначенні перспектив розвитку підприємства. Реалізація цього напряму зумовлює необхідність виділення другого етапу у розробці системи управління витратами, а саме: визначення комплексу завдань, пов'язаних з розрахунками прогнозних величин витрат виробництва, необхідних для здійснення різних варіантів розвитку підприємства та вибором найбільш доцільних з них. При виборі організаційно-технічних і економічних напрямів розвитку підприємств рівень витрат виробництва має розглядатись як один із критеріїв, на основі якого приймаються управлінські рішення.
Управління розвитком підприємств за критерієм витрат виробництва може формуватись на основі їх мінімізації при забезпеченні визначених обсягів виробництва, якості продукції, що виробляється. При цьому слід враховувати часовий горизонт, на який розробляється стратегія розвитку.
Таким чином, витрати виробництва, що є одним із критеріїв розвитку підприємств, слід розглядати як відносну змінну величину, динаміка якої в часі залежить від сукупності зовнішньоекономічних і внутрішньовиробничих факторів. Врахування цього в побудові системи управління витратами виробництва має принципове значення і набуває особливої актуальності в умовах перехідної економіки, коли ринки збуту продукції сировинно- матеріальних ресурсів знаходяться в стадії становлення, а ціни на них постійно змінюються. За такої ситуації величину витрат виробництва, яка має забезпечувати розвиток підприємства, слід визначати з врахуванням фінансового ризику, що дасть можливість знизити вплив фактора невизначеності та підвищить рівень достовірності розрахунків [11].
Ди пл ом на ро бо та

25

На основі здійснення досліджень другого етапу на підприємстві повинна сформуватись повна інформація щодо реалізації напрямів удосконалення системи управління витратами виробництва, підвищення ефективності управління ними. Кінцевими матеріалами цього етапу мають бути визначення основних функцій управління витратами та їх завдань у підвищенні ефективності діючої системи управління витратами або забезпечення ефективності функціонування нової, спроектованої системи. В останньому випадку розробляється проект такої системи і подається до розгляду керівництву та власникам підприємства.
Третій етап – заключний, пов'язаний із впровадженням нової або удосконаленої системи управління витратами виробництва. На цьому етапі має розроблятись план впровадження системи, в якому визначаються строки виконання основних заходів і відповідальні особи. Також доцільно створити робочу групу менеджерів, яка б відслідковувала процес впровадження системи управління витратами виробництва, оцінювала ефективність їх функціонування на етапі впровадження нових або модернізованих функціональних підсистем системи управління витратами виробництва [16].
Розроблена нами порівняльна характеристика традиційної та удосконаленої системи управління витратами підприємства представлена в
Додатку З. Ми дійшли висновку, що в умовах ринкової системи господарювання особливої актуальності в управлінні витратами набуває вирішення таких завдань, як: врахування інтересів всіх учасників бізнесу, розширення горизонтів та глибини аналізу, можливість оцінки та моделювання операційних ризиків тощо.
Тому, підсумовуючи вищесказане, слід відзначити, що розробка ефективної системи управління витратами виробництва знижує можливість негативного впливу випадкових явищ на діяльність підприємства, дозволяє вчасно передбачити дію негативних заходів та розробляти упереджуючі заходи по зниженню їх впливу на витрати виробництва.

Ди пл ом на ро бо та

26

РОЗДІЛ 2
ОСОБЛИВОСТІ УПРАВЛІННЯ ВИТРАТАМИ НА ПРИКЛАДІ ВАТ
«СЗПТ»
2.1 Аналіз стану та перспектив розвитку олійно – жирової газузі України

Олійно – жировий комплекс України є єдиним сектором аграрного виробництва де, завдяки запровадженню економічних заходів регулювання ринку, встановлено баланс економічних
інтересів держави, сільськогосподарської та переробної сфер виробництва і внутрішнього споживача.
Олійно – жирове виробництво відноситься до бюджето формуючих галузей аграрного сектора з потужним експортним потенціалом.
Олійні культури відіграють стратегічну роль у формуванні світових та вітчизняних продовольчих та кормових ресурсів. Їхнє насіння – унікальна сировина для одержання як харчових, так і технічних олій для виробництва екологічно чистого біопального, дешевих кормів із високими біологічними властивостями й значним вмістом активних речовин і широким набором мікро та ультрамікроелементів, вони є добрими медоносами. Серед олійних культур розрізняють власне олійні, які вирощують виключно з метою одержання олії, та культури комплексного використання, з яких як побічний продукт одержують олію.
Основними олійними культурами, які вирощуються в Україні, є соняшник, ріпак яровий та озимий, соя, гірчиця, рицина, кукурудза, рижій, конопля та інші.
Насіння соняшнику, як і всі інші сільськогосподарські культури – це сировина для переробних підприємств. Після його переробки одержують основний продукт – олію. Залежно від виду та якості олії, її споживачами є підприємства кондитерської, миловарної, комбікормової, лакофарбової, косметичної та хімічної галузей.
Ди пл ом на ро бо та

27

Зібрана площа під соняшником поступово зростає з 3,5 млн. га у 2004 році до 4,3 млн. га у 2008, а у 2009 році посівні площі скоротилися на 2 % до
4,2 млн. га. На 2010 рік Міністерством аграрної політики України планується зайняти соняшником площу у 3,7 млн. га.
У загальному обсязі виробництва олійних культур в Україні соняшник займає більше 70 %. Щорічний обсяг виробництва олії постійно збільшується
і в 2010/2011 маркетинговому році (МР), який триває з 1 вересня по 31 серпня, може сягнути рекордної цифри – 3 млн. тонн. Протягом останніх років виробництво соняшникової олії в Україні у 4 рази перевищує її внутрішню потребу, тому проблем із забезпеченням потреб внутрішнього ринку майже не виникає. Обсяг середньодушового споживання олії у 2009 році становив 15 кг, що на 30 % більше відповідного показника 1990 року.
Але слід зазначити, що соняшник не належить до основних олійних культур. За світового виробництва олійних культур минулого року на рівні
391,4 млн. т., частка соєвих бобів становила 56,4 %, ріпаку - 12,4 %, а соняшнику лише 7 %. Світове виробництво олійних культур представлено в табл. 2.1.
Таблиця 2.1 – Світове виробництво основних олійних культур, млн. тонн
Олійна культура
Роки
2007/2008 МР
2008/2009 МР
2009/2010 МР прогноз
Соєві боби
220,00 211,50 248,00
Насіння бавовни
44,00 40,70 40,20
Ріпак
48,70 58,40 58,30
Арахіс
35,40 35,20 33,00
Соняшник
28,90 33,90 31,50
Пальмові ядра
11,20 11,50 12,10
Копра
5,00 5,20 5,30
Всього
393,20 396,40 428,40
Зростання обсягів переробки насіння соняшнику, попит на нього з боку біодизельної галузі, зростання обсягів потреби на продовольчі та
Ди пл ом на ро бо та

28
непродовольчі цілі створюють сприятливі умови для подальшого збільшення обсягів виробництва.
На сьогодні Україна є одним з основних світових виробників насіння соняшнику. Виробництво соняшнику у 2008/2009 маркетинговому році (далі
МР) в усіх категоріях господарств становило 6,5 млн. тонн у вазі після доробки, у 2009/2010 МР за попередніми даними зібрано 6,4 млн тонн., що становить 97,5 % до попереднього МР. Виробництво насіння соняшнику
Україною представлено в табл. 2.2.
Таблиця 2.2 – Виробництво насіння соняшнику Україною за період з
2004 по 2010 маркетингові роки (МР)
Показник
Роки
2004/2005
МР
2005/2006
МР
2006/2007
МР
2007/2008
МР
2008/2009
МР
2009/2010
МР
(попередні дані)
Валовий збір у вазі після доробки, тис.тонн
3050,1 4706,1 5321,9 4174 6526,2 6310,6
Урожайність, ц/га
8,9 12,8 13,6 12,2 15,3 15,2
За даними Держконтрольсільгосппроду станом на 01.01.2010 на зберіганні у суб'єктів господарювання було 4,9 млн. тонн насіння олійних культур, в тому числі насіння соняшнику 4,1 млн. тонн.
Основними світовими виробниками насіння соняшнику в 2008/2009 році були: Російська Федерація – 21% загального виробництва, ЄС – 27%,
Україна – 15% , Аргентина – 11%, Туреччина – 3% та інші країни - 25% .
Усі провідні світові виробники насіння соняшнику, крім Аргентини, порівняно з минулим сезоном, збільшили своє виробництво. А тому міністерство сільського господарства США прогнозує збільшення обсягів світової торгівлі. Україна при цьому має посісти лідируючі позиції серед країн - експортерів. Частки світового експорту в нинішньому сезоні мають розподілитися таким чином: Україна - 27%, ЄС – 20%, Російська Федерація –
7%, Аргентина – 5%, інші країни - 41%.
Ди пл ом на ро бо та

29

Під впливом сприятливої кон'юнктури світового ринку за попередніми даними у 2008/2009 МР експорт насіння соняшника пожвавився і склав 767 тис. тонн, що у 10 разів більше проти 2007/2008 МР.
Питома вага України у світовому виробництві соняшнику та олії, виробленої з нього, складає близько 15%. За попередніми даними у 2008/2009 маркетинговому році виробництво олії соняшникової склало 2498 тис. тонн, а у 2009/2010 (вересень-грудень) МР – 964,5 тис. тонн.
Таблиця 2.3 – Виробництво соняшникової олії Україною за період з
2004 по 2010 МР
Роки
Об’єм, тис. тонн
2004/2005 МР
1165 2005/2006 МР
1973 2006/2007 МР
2124 2007/2008 МР
1784 2008/2009 МР
2498 2009/2010 МР (вересень-грудень)
964,5
Найбільш вагомими експортерами соняшникової олії є країни Азії,
Європи, СНД, Африки їх питома вага наведена на рис. 2.1.
Рисунок 2.1 – Структура експорту олії соняшникової у 2008/2009 МР
Отже, основними споживачами цього продукту є країни ЄС, Пн.
Африки та Близького Сходу. Україна, маючи 20% світового виробництва, може стати найбільшим експортером сезону. За прогнозного експорту
ЄС
27%
Азія
26%
Африка
24%
СНД
6%
Туреччина
13%
Інші
4%
Ди пл ом на ро бо та

30
соняшникової олії в світі на рівні 4,1 млн. т вітчизняна продукція становитиме 1,58 млн. т, або 39 % обсягу зовнішнього продажу.
Все було б добре у наших виробників, якби збільшення виробництва насіння соняшнику та продуктів переробки не призвело до зростання їхніх перехідних запасів. Очікується, що на кінець 2008/2009 року світові запаси насіння соняшнику збільшаться на 29%, а олії - на 91%. Все це впливатиме на підтримку низького рівня цін як на світовому, так і на внутрішньому ринках.
З 1 січня 2009 року вивізне мито на насіння соняшнику становило 13%, а з 1 січня 2010 року вивізне експортне мито на насіння соняшнику становить
12 %, на насіння ріпаку мито відсутнє.
Рисунок 2.2 – Обсяги виробництва та експорту олії соняшникової
Україною у 2008/2009 МР, тис. тонн
Україна посідає провідне місце на світовому ринку з продажу олії соняшникової, при цьому 90 % від загального експорту складає олія неочищена. За попередніми даними у 2008/2009 МР експортовано 2099 тис. тонн олії соняшникової, що на 57 % більше проти відповідного періоду минулого року. Основними компаніями-експортерами соняшникової олії з
України є: “Кернел-Трейд” (ЗАТ “Полтавський ОЕЗ”), “Сантрейд” (ЗАТ
“Дніпропетровський ОЕЗ”), ПГ “Віойл” (ЗАТ “Вінницький ОЖК”).
Імпорт олій рослинних, в основному представлений тропічними оліями
(рис. 2.3), сфера використання яких у виробництві продуктів харчування в
0,0 50,0 100,0 150,0 200,0 250,0 102,6 200,5 211,1 232,7 237,0 216,0 243,3 238,6 242,7 219,6 209,3 144,0 83,2 141,1 163,2 201,3 195,0 158,2 202,9 179,4 228,8 208,6 180,5 148,8
Виробництво
Експорт
Ди пл ом на ро бо та

31

Україні останнім часом розширюється за 2008/2009 МР імпортовано – 286 тис. тонн, тоді як у 2007/2008 МР імпортовано – 471 тис. тонн.
Представлені на рис. 2.3 рослинні олії використовують практично усі спеціалізовані олійно-жирові комбінати (Запорізький, Вінницький,
Харківський, Львівський, Київський маргариновий завод, Кіровоградський завод модифікованих жирів тощо).
Рисунок 2.3 – Структура імпорту олій рослинних у 2008/2009 МР
Пальмова олія та її фракції імпортуються в Україну, головним чином, як сировина для виробництва маргаринової продукції та жирів спеціального значення, а не для реалізації через торговельну мережу.
Постійне зростання вітчизняних потужностей по переробці насіння олійних культур в Україні створює конкурентне середовище та сприятливу цінову ситуацію. Враховуючи ситуацію на світовому ринку, на початку сезону 2009/2010 МР не відбулося різкого зниження закупівельних цін на насіння соняшнику, як це відбулось на початку 2008/2009 МР.
Таблиця 2.4 – Порівняльний аналіз рівнів роздрібних цін на олію соняшникову, дол. США за літр у грудні 2009 – січні 2010 років
Країна
Середня роздрібна ціна
У % до роздрібної ціни України
Україна
1,36 х
Єгипет
1,32 97,10
Казахстан
1,47 108,10
Китай
1,53 112,50
Молдова
1,15 84,60
Росія
1,70 125,00
Аргентина
6,39 469,90
Туреччина
3,80 279,40
Угорщина
2,70 198,50
Білорусь
1,28 94,12
Олія пальмова;
90%
Олія з кокосових горіхів; 9%
Інші олії; 1%
Ди пл ом на ро бо та

32

Прогнозується зміна цінової ситуації на європейському ринку олії соняшникової в зв’язку із зменшенням об’єму оліє сировини. Скорочення об’ємів виробництва олійних очікують в Аргентині, Іспанії, Росії і Румунії.
Тому, аналітики стверджують, що в зв’язку зі зниженням виробництва соняшнику можна очікувати ріст цін.
Порівняльний аналіз рівнів роздрібних цін на олію (табл. 2.4), які склалися в Україні та інших країнах світу свідчить, що в основному, вітчизняна ціна є нижчою, ніж в досліджуваних країнах СНД,
Євросоюзу, Америки та Азії.
За даними УкрАгроКонсалту ціна на соняшник станом на 29 січня 2010 року становила 3000 грн./тонну проти 1650 грн./тонну у відповідному періоді минулого маркетингового року, а на олію – 6900 грн./тонну проти 5200 грн./тонну у минулому році.
Отже, ринок олійних культур характеризується зростанням рівнів закупівельних цін на насіння соняшнику, який у собівартості олії соняшникової займає 85%.
Однією із сфер застосування соняшникової олії є виробництво майонезу. На ринку виробництва майонезу працює близько 140 виробників.
Обсяг виробництва майонезу по Україні за вересень-квітень 2008/09 МР склав 116,5 тис.тонн проти 125,3 тис.тонн або 93,0 % у порівнянні з відповідним періодом 2007/08 МР.
Рисунок 2.4 – Виробництво майонезу в Україні, тис. тонн
15,5 15,1 16,9 20 12,1 11,8 16,1 16,7 13,7 14,8 14,9 14,8 13,5 14,8 15,9 17,4 12,27 11,7 14,7 15,94 0
5 10 15 20 25
тис.тонн
2007/08 МР
2008/09 МР
Ди пл ом на ро бо та

33

Проаналізувавши рис. 2.4, можемо зробити висновок, що за січень – квітень 2009 року обсяги виробництва майонезу зменшились на 3,5 тис.тонн або на 6,0 % порівняно з відповідним періодом 2007/08 МР.
У 2008 році обсяги експорту майонезу склали 5,4 тис.тонн, а обсяги
імпорту склали 16,7 тис.тонн.
Імпорт майонезу перевищує його експорт втричі, що негативно впливає на вітчизняне виробництво майонезу.
Таким чином, олійно-жирова галузь відноситься до категорії тих, що динамічно розвиваються, отже досліджуване підприємство має гарні перспективи подальшого розвитку.
Також варто відмітити, що в останні два – три роки стала динамічно змінюватись структура експорту, при чому усе більше предметом експорту стає не лише олія первинного добування, а і фасована глибокої очистки а також майонез. Тому ВАТ «СЗПТ» має можливості розширити свій ринок збуту виходячи на зовнішній ринок даної продукції.

2.2 Загальна фінансово – економічна характеристика ВАТ «СЗПТ»

ВАТ «Сумський завод продтоварiв» створено в результатi перепрофiлювання Бездрицького спиртзаводу в 1987 роцi. Як акцiонерне товаристово пiдприємство iснує з квiтня 1996 року, відповідно до наказу регіонального відділення Фонду державного майна України по Сумській області. З 1989 року «Сумський завод продтоварів» спецiалiзується на випуску майонезу, а вже у 1992 роцi введено в дiю цех дезодорацiї олiї.
Аналіз управлінської структури об'єкта свідчить про те, що дочірніх підприємств, філій та представництв підприємство не має (Додаток Д).
У структурі підприємства функціонує цех з виробництва майонезу. Це висококалорійні майонези «Провансаль», «Провансаль Сумський» і
Ди пл ом на ро бо та

34
низькокалорійні «Сумський особливий», «Новинка» у поліетиленовій та доу
– пак упаковці масою 200, 250 та 500 г. Враховуючи тенденції розвитку ринкових переваг, відмітимо, що основна кількість майонезу виробляється тільки з натуральних компонентів, без застосування штучних харчових домішок та консервантів.
Раніше основним видом продукції підприємства був майонез, однак, якби завод і надалі зберігав таку вузьку спеціалізацію, то виходячи з високої конкуренції на ринку, низької платоспроможності населення та рівня цін на продукцію, без сумніву, втриматися на стабільному фінансовому рівні було б дуже важко. Тому, з кожним роком підприємство освоює нові види продукції, надає широке коло послуг промислового характеру, переміщаючи основний вид діяльності на переробку соняшникової олії.
Керiвництво ВАТ «СЗПТ» віддає перевагу в своїй дiяльностi використовувати власнi оборотнi кошти. Та для ефективної роботи нового цеху по виробництву олiї було прийнято рiшення використовувати кредитнi кошти для придбання насiння соняшника в перiод масової його закупки, це вересень – грудень мiсяцi.
Щодо ринків збуту, то така продукція як майонез реалізується в межах
Сумської області. Послугами по переробці олії користуються підприємства майже з усіх регіонів України, завдяки високій якості
переробки, відносно невисоким цінам та налагодженій системі обслуговування.
Основною проблемою, яка впливає на дiяльнiсть товариства, є низька платоспроможнiсть населення i висока насиченiсть ринку аналогiчними товарами. Крiм того, недосконалiсть дiючого законодавства стосовно дiяльностi підприємств – виробників.
Фінансову основу підприємства представляє сформований власний капітал. Він представлений наступними основними формами:
- статутний фонд. Його розмір визначається статутом підприємства і на
ВАТ «СЗПТ» він становить 452,1 тис. грн.
Ди пл ом на ро бо та

35

- резервний фонд. Розмір цієї резервної частини власного капіталу на
ВАТ «СЗПТ» становить 113 тис. грн.
- спеціальні (цільові) фінансові фонди. У складі цих фінансових фондів виділяють амортизаційний фонд, ремонтний фонд, фонд охорони праці, фонд спеціальних програм, фонд розвитку виробництва та інші.
- нерозподілений прибуток. На кінець 2009 року на ВАТ «СЗПТ» він складав 18653 тис. грн.
- інші форми власного капіталу. До них відносяться розрахунки за майно (при здачі його в оренду), розрахунки з учасниками (по виплаті ним доходів у формі відсотків або дивідендів) тощо.
Загальновідомо, що співвідношенню власних і залучених фінансових ресурсів, які використовуються підприємством в процесі господарської


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал