Діагностика соціальної напруженості



Скачати 165.77 Kb.
Pdf просмотр
Дата конвертації11.05.2017
Розмір165.77 Kb.
ТипАвтореферат

Національна академія наук України
Інститут соціології
УДК 301.085:178
Клюєнко Едуард Олександрович
ДІАГНОСТИКА СОЦІАЛЬНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ
22.00.03 — соціальна структура, соціальні інститути та соціальні відносини
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук
Київ - 1998

Дисертацією є рукопис.
Роботу виконано в Інституті соціології НАН України.
Науковий керівник доктор соціологічних наук Паніна Наталія
Вікторівна, Інститут соціології НАН України,
завідувач відділу соціально-політичних процесів
Офіційні опоненти:
доктор філософських наук Хмелько Валерій Євгенович, Національний університет
“Києво-Могилянська академія”, завідувач кафедри соціології
кандидат філософських наук Матусевич Володимир Антонович, Інститут соціології НАН України,
провідний науковий співробітник відділу історії, теорії та методології соціології
Провідна установа
Київський університет імені Тараса Шевченка, кафедра галузевої соціології, м. Київ
Захист відбудеться “ 22 ” січня 1999 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д
01.08.01 в Інституті соціології НАН України за адресою: 252021, Київ 21, вул. Шовковична, 12
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту соціології НАН України за адресою:
252021, Київ 21, вул. Шовковична, 12
Автореферат розіслано “ 19 ” грудня 1998 року
Вчений секретар спеціалізованої вченої ради
Стукало С.М.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Соціальні зміни, пов'язані з глобальною трансформацією політичних, економічних та ціннісних засад суспільної системи, неминуче супроводжуються порушенням соціальної стабільності. Певна стабілізація соціальних відносин у суспільстві, що трансформується, є водночас однією з головних цілей реформації і одним із показників успішного завершення перехідного етапу.
Процеси структурної реорганізації політичних та економічних засад суспільної системи, що надовго затяглися в Україні, призводять до загострення суперечностей між зростаючою потребою населення в стабілізації умов життя та глибоким незадоволенням різними боками життя
(передусім — економічним), внаслідок чого посилюються протестні настрої. Такі процеси зафіксовано рівною мірою у політичній практиці (влада різних рівнів періодично стикається з масовими соціальними протестами різноманітних соціально-професійних контингентів населення:
шахтарів, медичних і наукових працівників, педагогів тощо), та в результатах наукових досліджень і опитувань громадської думки (дані моніторингу "Українське суспільство" свідчать про істотне посилення протестних настроїв в Україні у період від 1994 до 1998 рр.).
Вдаючись до характеристики ситуації, що складається, і тих процесів, що відбуваються,
вельми часто і політики, і науковці застосовують термін "соціальна напруженість". При цьому,
незважаючи на те, що категорія "соціальна напруженість" є чи не найпоширенішою під час аналізу сучасної соціально-політичної ситуації в Україні, у вітчизняній соціології й досі практично немає
цілеспрямованих досліджень, присвячених проблемі чіткого визначення зазначеного явища,
концептуальному осмисленню та розробці методичного інструментарію, що дало б змогу вимірювати і аналізувати рівень, динаміку і чинники соціальної напруженості.
У цьому зв'язку особливої актуальності набуває проблема розробки концептуальної моделі і
адекватного методичного інструментарію емпіричного дослідження соціальної напруженості в суспільстві, що трансформується.
Міра наукового опрацювання проблеми. У західній соціології нагромаджено багатий досвід у вивченні соціальних конфліктів, напруженості, протестної поведінки (П.Сорокін,
Р.Дарендорф, Л.Козер, Дж.Рекс, С.Хантінгтон, Е.Марш, Т.Гурр, Дж.Фример та ін.). Проте,
використання цього досвіду потребує обов'язкового осмислення й урахування специфіки аналізу соціальної напруженості у нашому суспільстві. У вітчизняній соціології, що формувалася у межах радянських суспільних наук, об'єктивний аналіз соціальної напруженості (через ідеологічні
причини) фактично відсутній, а саме поняття розглядалося як неприйнятне для характеристики
існуючої суспільної системи. Сучасні дослідники постали перед проблемою відсутності адекватних теоретико-методологічних і методичних засад комплексного дослідження соціальної
напруженості.
Останніми роками у соціологічній науці України і Росії з'явилися праці, в яких розкрито деякі
особливості і закономірности посилення політичної нестабільності та соціальної напруженості за умов перехідного суспільства (Є.І.Головаха, О.Г.Здравомислов, Н.В.Паніна, В.С.Магун,
В.О.Рукавішніков, І.Е.Бекешкіна, В.С.Небоженко, В.С.Перебенесюк, М.М.Назаров, В.О.

Васютинський та ін.). Проте спеціальні дослідження соціальної напруженості у вітчизняній науці
досі ще не проводилися.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розробка комплексного,
концептуально обгрунтованого і методично зорієнтованого підходу до вивчення соціальної
напруженості в суспільстві, що трансформується.
Реалізація цієї мети вимагала послідовного розв'язання наступних завдань:
1. Здійснити теоретичний аналіз особливостей визначення та розуміння місця і ролі
соціальної напруженості у соціологічній теорії.
2. Вирізнити й обгрунтувати концептуальні межі емпіричних можливостей вимірювання соціальної напруженості в конкретному соціально-політичному контексті життя суспільства.
3. Проаналізувати й узагальнити досягнення у вивченні соціальної напруженості за умов трансформації сучасного українського суспільства в працях українських соціологів.
4. Розробити програму та методичний інструментарій емпіричного дослідження соціальної
напруженості.
5. Розробити методичні принципи побудови інтегрального кількісного показника соціальної
напруженості.
6. Апробувати розроблені методичні принципи вимірювання соціальної напруженості в емпіричному дослідженні (на прикладі конкретного територіального соціуму — м. Кіровограда).
Об'єкт і предмет дослідження. Об'єктом дослідження є, з одного боку, адресати соціального протесту – представники структур влади, і, з іншого — категорії населення, які
виражають соціальний протест.
Предметом дослідження є соціальна напруженість в умовах суспільства, що трансформується, яку визначено як дестабілізаційний потенціал установок населення на соціальний протест. За умов перехідного суспільства, соціальна напруженість є однією з головних характеристик соціально-політичної ситуації в сфері відносин між владними структурами і
населенням.
Теоретико-методологічні засади та емпірична база дослідження. Теоретичну й методологічну базу дослідження становлять принципи і категорії сучасної соціологічної науки
(структурно-функціональний аналіз: Т.Парсонс, Р.Мертон; теорія конфлікту: Р.Дарендорф,
Л.Козер, Дж.Рекс; теорії перехідних суспільств: С.Хантінгтон, Д.Белл, О.Тоффлер, А.Турен). У
роботі використано положення класичних концепцій, пов'язаних з аналізом проблем соціальних змін і процесів соціальної інтеграції-дезінтеграції (Г.Спенсер, Е.Дюркгейм, Г.Зіммель, М.Вебер,
К.Маркс, В.Паретто, П.Сорокін, А. де Токвіль). Залучено також підходи дослідників до аналізу протестної поведінки в концепціях соціальних революцій, соціальних рухів і протестів (П.Сорокін,
С.Хантінгтон, Е.Марш, Т.Гурр, Л.Кілліан), в концепціях колективної поведінки (Г.Лебон,
З.Фрейд, Г.Блумер) і концепціях депривації (С.Стауффер, У.Руїнсиман), в дослідженнях окремих проблем політичної культури (С.Ліпсет, М.Доган, Е.Баталов, Є.Осіпова). Аналіз соціальної
напруженості в українському суспільстві здійснювався на підставі праць вітчизняних соціологів, в яких розкрито деякі особливості посилення соціальної напруженості в суспільстві, що
трансформується (Є.І.Головаха, Н.В.Паніна, І.Е.Бекешкіна, В.С.Небоженко, В.С.Перебенесюк та
ін.).
Емпіричну базу дослідження складають результати двох соціологічних опитувань проведених автором в м. Кіровограді в 1997-1998 роках (опитування представників структур влади і опитування представників населення, які приймали участь в масових акціях соціального протесту), а також результати емпіричних досліджень, проведених Інститутом соціології НАН
України. Методами емпіричного дослідження були: опитування експертів, опитування представників населення, контент-аналіз. При розробці методичного інструментарію емпіричного дослідження застосовано методичний підхід Л.Терстоуна, методичні розробки Н.Паніної,
Є.Головахи.
Наукова новизна одержаних резкультатів. У дослідженні розроблено основи комплексного підходу до теоретичного аналізу та емпіричного дослідження соціальної
напруженості, які дають змогу вирізнити методологічні і методичні особливості вивчення соціальної напруженості за умов суспільства, що трансформується.
Зокрема:
— вирізнено і проаналізовано різні підходи до визначення соціальної напруженості у теоретичній соціології, показано, що незважаючи на розбіжності у трактуванні місця і ролі
соціальної напруженості в процесах соціальної інтеграції, під соціальною напруженістю розуміють наявність у соціумі потенціалу дестабілізуючих соціальний порядок явищ (с. 11-31);
— синтезовано і ширше розвинено нагромаджений у вітчизняній і зарубіжній соціології
досвід вивчення окремих аспектів соціальної напруженості (причин, чинників, проявів), що вможливило вирізнити специфіку аналізу соціальної напруженості у перехідному українському суспільстві (с. 48-76);
у межах запропонованого підходу вперше розроблено і обгрунтовано концептуальну модель трикомпонентної структури соціальної напруженості: масові настрої, громадська думка і
масова поведінка (с. 32-48);
— уперше в емпіричному дослідженні (на прикладі м.Кіровограда) апробовано комплексний підхід до вимірювання соціальної напруженості (с. 77-147);
— розроблено підхід до побудови інтегрального кількісного показника соціальної
напруженості — індексу дестабілізаційного протестного потенціалу соціуму (с. 148-162).
Практична значущість результатів. Запропонований у роботі теоретичний і методичний підхід до вивчення соціальної напруженості може слугувати основою для розробки стандартизованої методики вимірювання соціальної напруженості, що дасть змогу регулярно відстежувати ступінь стабільності соціально-політичної ситуації.
Методика і результати емпіричного дослідження, наведені в дисертації, можуть бути рекомендовані представникам владних структур для застосування під час аналізу соціально-політичної ситуації. Розроблені в дисертації теоретичні і методичні положення, а також дані емпіричної частини роботи можуть бути застосовані у вузівських курсах соціології.
Тема дисертації безпосередньо пов'язана з науково-дослідною діяльністю відділу соціально-політичних процесів Інституту соціології НАН України у галузі досліджень
психологічного стану і соціального самопочуття населення, готовності населення до соціального протесту, політичної культури населення.
Апробація результатів. Основні положення дисертації було викладено у виступі на
Всеукраїнській конференції "Соціальна політика держави і стратегії адаптації населення за умов соціально-економічної кризи" (Київ, 1998) і на засіданнях відділу соціально-політичних процесів
Інституту соціології НАН України.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел (173 найменування), двох додатків. Повний обсяг дисертації — 199 с.
Список використаних джерел, 16 таблиць, додатки займають 32 с.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі викладено актуальність і міру наукового опрацювання проблеми, сформульовано мету, завдання, об'єкт і предмет дослідження, окреслено теоретико-методологічні засади та емпіричну базу дослідження, викладено наукову новизну і практичну значущість одержаних результатів, наведено апробацію результатів.
У першому розділі -
"Теоретико-методологічні засади вивчення соціальної
напруженості" - здійснено теоретичний аналіз соціальної напруженості. У теоретичних концепціях загальної соціології по-різному визначають місце і роль соціальної напруженості в соціумі. З погляду структурно-функціональної моделі суспільного розвитку, соціальні напруження визначаються як дисфункції, соціальні патології, які засвідчують порушення нормативного стану соціальної системи, відхилення від гомеостатичності (Т.Парсонс, Р.Мертон). Звідси випливає, що роль соціальної напруженості в суспільному розвиткові визначається як деструктивна, негативна.
У конфліктологічній парадигмі наголошується на всезагальності, всеприсутності, універсальності
соціальної напруженості (Р.Дарендорф, Л.Козер, Дж.Рекс). Соціальна напруженість тут —
нормальне і неминуче явище, яке є необхідною умовою позитивного процесу розвитку і
оформлення соціальних конфліктів, які, в свою чергу, призводять до соціальних змін, а отже, й сприяють розвиткові суспільства. У теоріях перехідних суспільств (модернізації,
постіндустріального суспільства) ескалація соціальної напруженості постає неминучим,
закономірним процесом під час перехідних, трансформаційних періодів розвитку соціуму. В такі
періоди соціальна напруженість виступає результатом соціальних змін системного характеру
(С.Хантінгтон, О.Тоффлер, Д.Белл, А.Турен).
Проте, незважаючи на відмінності в трактуванні місця і ролі соціальної напруженості в процесах організації та дезорганізації соціальної системи, під соціальною напруженістю загалом розуміють наявність у суспільстві певного потенціалу дестабілізуючих соціальний лад явищ
(девіантна поведінка, соціальні конфлікти, соціальні протести, революції тощо). Соціальна напруженість у теоретичній соціологіі — це одна з характеристик процесів соціальної
інтеграції-дезінтергації, яка показує, наскільки високим є потенціал дестабілізації та руйнування соціального ладу, характеризуючи водночас ступінь суспільної стабільності.

Спираючись на аналіз загального в розумінні соціальної напруженості
загальносоціологічними теоріями, у конкретному соціально-політичному контексті соціальну напруженість можна визначити як характеристику соціально-політичної ситуації, що відбиває
дестабілізаційний потенціал установок людей щодо участі в різноманітних формах соціального протесту.
Поняття "дестабілізаційний потенціал протестних установок" характеризує ступінь поширеності установок людей на вираження невдоволення і протесту в масових формах відвертого протистояння структурам влади. Соціальна напруженість, отже, характеризує ступінь загрози стабільності з боку потенціалу політичних конфліктів у сфері "владні
структури—населення".
У західній соціології існують різні підходи до визначення протестної поведінки. В
концепціях колективної поведінки соціальний протест розглядають як один із її типів, а власне поняття "протест" розташовують поряд із таким поняттям як ірраціональний, "бунтівний натовп"
(Г.Лебон, Г.Блумер). У межах політичної соціології протест визначають і як форму "нетрадиційної" (ненормованої) політичної поведінки, пов'язаної з порушенням суспільного ладу
(Е.Марш), і як "неінституціональну" форму політичної боротьби (Д.Школьник), і як різновид політичного конфлікту (Т.Гурр). Існують також і "компромісні" погляди на протестну поведінку,
згідно яким рухи протесту не зводяться цілком до колективної поведінки і не розглядаються як всебічне втілення способів обстоювання інтересів, а радше містять в собі елементи і того, і того
(Дж.Фримен). Загальним у визначенні протестної поведінки є те, що під рубрикою “соціальний протест” дослідниками прийнято поєднувати масові форми впливу людей на політику владних структур (П.Штомпка, Е.Баталов).
Аналізуючи соціальну напруженість, слід розрізняти реальний протест (протест як дію), який являє собою актуальний політичний конфлікт, і потенційний протест - протест як установка. У
соціально-політичному житті суспільства соціальна напруженість виявляється як в установках населення на легітимні форми соціального протесту (збирання підписів, санкціоновані мітинги і
демонстрації, страйки, пікетування державних установ тощо), так і в установках на нелегітимні й екстремістські форми протестної поведінки: несанкціоновані мітинги, бойкот, голодування,
блокада різних об'єктів тощо. Про загальну тенденцію динаміки соціальної напруженості можна судити на підставі співвідношення установок людей на легітимні й нелегітимні форми вираження соціального протесту.
При цьому слід зважати на те, що за умов трансформації суспільства, коли соціальна консолідація і мобілізація ресурсів усіх соціальних груп необхідна для соціальної інтеграції на новій основі, високий ступінь готовності людей до вираження соціального протесту навіть у легітимних формах, також здатне призводити до посилення соціальної напруженості,
поглиблювати конфронтаційність, і, зрештою, заважати стабілізації суспільства.
Згідно до пропонованої в дисертаційній роботі концептуальної моделі, обгрунтовано трикомпонентну структуру соціальної напруженості (відповідно до загальноприйнятої
трикомпонентної структури соціальної установки): емоційний компонент протестних установок,
раціонально-оцінковий компонент протестних установок і поведінковий компонент протестних
установок. Соціальна напруженість, отже, постає в суспільстві, по-перше, на рівні масових настроїв (зростання емоційної напруженості – негативних емоцій: агресивність, нетерпимість,
озлоблення, роздратованість, тощо), по-друге, на рівні громадської думки (ступінь "протестності",
конфронтаційності політичної свідомості), і, по-третє, — на рівні масової поведінки (готовність людей до участі в акціях протесту).
Серед причин, які підвищують ймовірність розвитку протестних установок (особливо в нестабільному суспільстві), дослідники виокремлюють, по-перше, розвиток феномену депривації - суб
¢єктивного невдоволення людей своїм теперешнім становищем у суспільстві (Л.Кілліан,
Е.Вятр), і, по-друге, нерозвиненість політичної культури населення: підвищення рівня недовіри до офіційних структур влади і політичних лідерів, низький рівень політичної ефективності та політичної залученості в нормовані (“традиційні”) форми політичної активності (С.Ліпсет,
М.Доган).
В дисертації обгрунтовується, що під час дослідження соціальної напруженості в перехідному українському суспільстві слід зважати на низку особливостей соціальної психології:
розвиток феноменів "суб'єктивного зубожіння", масової "гіпердіагностики", високий рівень деморалізованості населення (Е.Головаха, Н.Паніна).
Суб'єктами-носіями соціальної напруженості, як правило, є соціальні суб'єкти, котрі не
інтегровані як складова в політичну систему суспільства (маргінальні групи), або не задоволені
якимись аспектами свого становища (С.Хантінгтон, Г.Маркузе, С.Липсет).
Другий розділ - "Програма емпіричного дослідження соціальної напруженості (на
прикладі м. Кіровограда)" - присвячений аналізу організаційно-методичних особливостей вивчення соціальної напруженості емпіричними методами і розробці методичного інструментарію емпіричного дослідження.
У структурі програми емпіричного дослідження визначено: 1) мету, завдання, організаційні
особливості дослідження; 2) об'єкт дослідження; 3) принципи формування виборок; 4) предмет і
генеральну гіпотезу дослідження; 5) систему показників та методичний інструментарій дослідження; 6) принципи аналізу первинної інформації.
Метою емпіричного дослідження є аналіз структури, особливостей прояву та можливостей вимірювання соціальної напруженості на конкретному прикладі вивчення соціально-політичної
ситуації в м. Кіровограді.
Планування організації дослідження здійснювалося на підставі концептуального положення про те, що однією з найважливіших характеристик соціальної напруженості є дестабілізаційний потенціал вертикальних політичних конфліктів ("влада—народ"). Отже, щоб мати всебічну картину соціальної напруженості, доцільно провести соціологічне опитування як представників населення, котрі виражають певні протестні установки, так і опитування представників влади,
яким цей протест адресовано. Зрештою організаційний план дослідження вміщував два етапи: 1)
опитування представників владних структур; 2) опитування частини населення, якій притаманна готовність до соціального протесту.
У дослідженні застосовувалися наступні методи збору емпіричної інформації: 1) Експертне опитування; 2) Опитування представників населення, котрі беруть участь у масових акціях
протесту; 3) Контент-аналіз відповідей на відкриті питання анкети, зокрема, на питання анкети експерта щодо поняття й показників соціальної напруженості, а також на питання анкети для опитування населення щодо мотивів участі в акціях протесту.
Під час першого етапу дослідження — експертне опитування — в якості
якнайкомпетентніших, на нашу думку, експертів виступали керівники органів місцевої виконавчої
влади, адже саме їм передовсім адресований соціальний протест і саме вони мають оперативно реагувати на ті або ті дії населення у разі масових акцій протесту. Для участі в дослідженні
відбиралися особи з числа керівного персоналу органів виконавчої влади Кіровоградської області
(облдержадміністрації, райдержадміністрації та міськвиконкому). За критерій відбору експертів було покладено формально-посадовий статус експерта: відібрані представники владних структур,
посади яких не нижчі за рівень "начальника відділу". Загалом було опитано 50 експертів.
На другому етапі дослідження було застосовано аналітичний підхід до відбору респондентів.
З огляду на думки експертів було вирізнено категорії населення, яким найбільш притаманні
конфронтаційні, протестні настрої. Грунтуючись на попередньому аналізові потенційно ймовірних об'єктів дослідження дестабілізаційного потенціалу протестних установок населення і з огляду на експертні оценки, ми зупинилися на середніх школах м.Кіровограда, колективи яких брали участь у страйках і пікетуваннях під час підготовки і проведення дослідження (1997 р.). Для участі в опитуванні добиралися педагоги тих середніх шкіл, які були визначені експертами як найбільш "вибухонебезпечні" і такі, що брали участь в акціях протесту (основна група). Для оцінки валідності методичного інструментарію було підготовлено вибірку контрольної групи, до якої
увійшли педагоги середніх шкіл, котрі не брали участі в страйках і пікетуваннях. Усього було опитано 300 респондентів (по 150 осіб в основній і контрольній групах) методом суцільного опитування.
Генеральною гіпотезою дослідження, емпірична перевірка якої дала б змогу оцінити валідність методичного інструментарію, було припущення щодо того, що для соціальних суб'єктів,
котрі брали участь у масових акціях протесту, властивий вищий потенціал дестабілізаційності
протестних установок, порівняно із соціальними суб'єктами, які не брали участі у протестних виступах.
Третій розділ роботи - "Вимірювання рівня соціальної напруженості методом
експертного опитування" - присвячений аналізові результатів опитування експертів,
проведеного в м.Кіровограді в період від 25.08.1997 до 27.09.1997 рр. методом роздаткового анкетування і доповнений неструктурованим інтерв'ю та методами контент-аналізу. На підставі
аналізу первинної інформації зроблено характеристику особливостей прояву соціальної
напруженості в м. Кіровограді.
1. Періодично дестабілізуючі соціально-політичну ситуацію в м.Кіровограді окремі акції
соціального протесту, на думку 66% опитаних представників місцевої виконавчої влади, не є
свідченням формування критичної, “вибухонебезпечної” ситуації, яка загалом залишається стабільною.
2. Основними суб'єктами-носіями соціальної напруженості в м.Кіровограді є соціальні групи,
інтегровані в державний сектор економіки та інфраструктури: на думку 90% експертів – службовці

(педагоги, медичні працівники), робітники великих промислових підприємств (64%), а також пенсіонери (56%) і безробітні (36%).
3. Соціальна напруженість визначається представниками структур влади переважно як характеристика зростання таких дестабілізуючих суспільних явищ, які свідчать про небажане (для владних структур) зростання потенціалу настроїв протесту у населення ("відверте висловлювання людьми протесту", "зростання незадоволення політикою влади"). Водночас, характеризуючи саме поняття "соціальна напруженість", експерти відзначали також і посилення негативних явищ у масовій психології (рост незадоволеності умовами життя, агресивність, озлобленість,
роздратованість).
4. З числа основних характеристик акцій соціального протесту (масовість, тривалість,
законність, стихійність) найбільш значний вплив, на думку експертів, на розвиток соціальної
напруженості здійснює масовість протестних виступів (середній бал ступеня впливу — 3,6; шкала
1—5), а найменший — легітимність (2,4 бали).
5. На підставі експертних оцінок зроблено порівняльну характеристику ступеня загрози порядку і стабільності соціально-політичної ситуації у м.Кіровограді з боку різних конкретних форм висловлювання населенням соціального протесту. Внаслідок визначення коефіцієнтів дестабілізаційності кожної з форм соціального протесту в роботі наведено ієрархію різноманітних форм вираження протесту залежно від їх дестабілізуючого потенціалу (в балах): 1) вуличні
заворушення (9,5); 2) створення озброєних формувань (9,2); 3) захоплення будинків (7,9); 4)
самоспалення (6,6); 5) страйки (5,7); 6) голодування (5,5); 7) пікетування державних установ (5,3);
8) несанкціоновані мітинги і демонстрації (5,1); 9) санкціоновані мітинги і демонстрації (5,0); 10)
загроза страйком (4,9); 11) бойкот (4,7); 12) звернення з вимогами до органів влади (3,8); 13)
збирання підписів під колективними вимогами (3,7); 14) критичні виступи в засобах масової
інформації (3,5).
Таким чином, ступінь соціальної небезпеки висловлювання людьми протесту в будь-якій формі залежить від характеру цієї форми: чим чіткішим є радикальний і нелегітимний характер форми соціального протесту, тим вищий ступінь загрози для стабільності матиме вираження людьми протесту в такій формі.
Четвертий розділ - "Соціальна напруженість і участь у масових акціях протесту
(результати емпіричного дослідження)" - присвячений вивченню соціальної напруженості на конкретних соціальних об'єктах — середніх школах м. Кіровограда. Опитування проводили в період від 14.10.1997 до 15.01.1998 рр. методом роздаткового анкетування.
Логіка інструментарію та аналізу емпіричної інформації грунтувалася на концептуальному положенні, що структура соціальної напруженості складається з трьох взаємопов'язаних компонентів, які є водночас складноструктурованими показниками: 1) психологічний потенціал соціального протесту (емоційна напруженість, соціальні очікування); 2) ступінь "протестності",
конфронтаційності політичної свідомості людей (ставлення до соціального протесту і оцінка його ефективності); 3) поведінковий потенціал соціального протесту (готовність до соціального протесту).

Аналіз психологічного потенціалу соціального протесту (емоційної напруженості)
здійснювався на підставі застосування двох емпіричних показників: 1) оцінка індивідом психологічного стану оточуючих і оцінка власного емоційного стану (питання анкети: "Вкажіть,
будь ласка, які з перелічених почуттів останнім роком посилилися в більшості людей і у вас особисто?"); 2) емоційно-оцінкове ставлення до майбутнього (питання анкети: "З якими почуттями Ви думаєте про завтрашній день, про майбутнє?").
Результати дослідження підтвердили дослідницьку гіпотезу стосовно того, що людям, котрі
брали участь у масових акціях соціального протесту, притаманна більш висока емоційна напруженість, більш негативний емоційний стан. На підставі порівняльного аналізу оцінок змін емоційного стану зафіксовано вельми показові відмінності між основною і контрольною групами респондентів: емоційний стан педагогів, котрі брали участь у страйках, становить сприятливіше тло для протестної поведінки. Це виявляється у більш негативних оцінках учасниками акцій протесту змін як власного емоційного стану, так і емоційного стану більшості людей (передусім,
відчуття зростання озлобленості, агресивності, роздратованості). Так, наприклад, у групі
педагогів, котрі протестували, 38,7% респондентів відзначали зростання останнім роком "у себе особисто" почуттів озлобленості та агресивності, 62,7% — роздратованості, 74,0% — тривоги. У
контрольній групі ці показники відповідно нижчі — 28,7%, 39,3% та 54,0% (p < .01).
Результати дослідження водночас підтвердили припущення, що людям, котрі беруть участь в акціях протесту, властивий більш високий рівень соціального песимізму в емоційно-оцінковому ставленні до майбутнього. Втрата надії на поліпшення, відсутність впевненості в майбутньому є
сприятливим тлом для посилення настроїв протесту. Люди, котрі вирішили брати участь у страйках і пікетуваннях, вкрай песимістично оцінюють перспективи щодо "завтрашнього дня".
Так, у групі педагогів, котрі протестували, 15,3% респондентів "думають про завтрашній день із надією на покращення", проте 38,7% — "зі страхом, адже переконані, що буде гірше" (у контрольній групі ці показники становили відповідно 32,0% і 15,3%; p < .01).
За показники ступеня "протестності" політичної свідомості людей було вирізнено: 1)
ставлення до соціального протесту (питання анкети: "Як Ви вважаєте, краще терпіти труднощі
заради збереження миру і злагоди або "вийти на вулицю" з протестом проти важкого матеріального становища?"); 2) оцінка ефективності соціального протесту (питання анкети:
"Скажіть, будь ласка, якою мірою Ви погоджуєтеся з думкою про те, що висловлювання людьми масового протесту є ефективним засобом обстоювання своїх прав та інтересів?"). Ці показники дали змогу схарактеризувати політичну свідомість педагогів в аспекті
"конформність—конфронтаційність", дати характеристику потенціалу протестних установок на раціонально-оцінювальному рівні.
Політичній свідомості педагогів, котрі брали участь в акціях протесту, більшою мірою притаманне переконання, що протест — це найкращий спосіб висловити свою громадянську позицію (62,0%) за умов погіршення матеріального становища, ніж терпіння труднощів (5,3%). У
контрольній групі ці показники становили відповідно 24,0% і 22.0% (p < .01). Педагогам, котрі
протестували, більшою мірою притаманна також поширеність оцінки масових акцій протесту як ефективного шляху обстоювання своїх прав та інтересів. Так, 58,7% респондентів основної групи

(порівняно з 21,3% у контрольній; p < .01) цілком погоджуються з думкою, що "висловлювання людьми масового протесту є ефективним засобом обстоювання своїх прав та інтересів". Отже, для людей, які брали участь в акціях протесту, в більшій мірі властива "протестність" політичної
свідомості і вищий ступень схильності до конфронтаційних способів обстоювання своїх прав та
інтересів.
За показник поведінкового потенціалу соціального протесту брали самооцінку готовності до соціального протесту (питання анкети: "В яких із наведених нижче формах протесту Ви особисто готові взяти участь для захисту своїх прав та інтересів, а в яких не взяли б участі?"). Про посилення соціальної напруженості свідчить, по-перше, загальне збільшення частки людей,
готових до участі в різних акціях протесту (в тому числі й у легальних), і, по-друге, збільшення частки осіб, котрі висловили свою готовність до участі в нелегітимних формах протесту.
Результати дослідження показали, що педагогам, котрі брали участь в акціях соціального протесту, притаманна більш висока (принаймні, на вербальному рівні) готовність до участі як у легітимних, так і в нелегітимних формах протесту, ніж для тих, хто не брав участі в масових виступах. Так, в основній групі більшість респондентів підтвердили свою готовність до участі в усіх легітимних формах соціального протесту (страйк — 87,3%, санкціоновані мітинги і
демонстрації — 83,3%, пікетування державних установ — 79,3%, загроза страйком — 72,7%,
збирання підписів під колективними зверненнями, петиціями — 67,3%). У контрольній групі ці
показники значно нижчі (p < .01).
У педагогів, котрі спромоглися "вийти на вулицю" з протестом, значно вищою (p < .01) є
також готовність до участі у протизаконних і радикальних формах протесту: голодуваннях —
16,0%, бойкотах — 33,3%, несанкціонованих мітингах і демонстраціях — 19,3%, створенні
озброєних формувань — 9,3%. При цьому варто наголосити, що вищий ступінь підтримки радикальних форм протесту в основній групі не зумовлений зменшенням частки людей, які не підтримують легальні форми протесту, а одночасною готовністю людей до участі як у легітимних,
так і у нелегітимних формах вираження протесту. Вищі показники готовності респондентів основної групи до участі у протизаконних та екстремістських формах протесту свідчать, що дестабілізаційний протестний потенціал у цієї групи вищий, ніж у контрольній.
Разом з тим слід зазначити, що в обох групах нелегітимні форми протесту користуються значно меншою підтримкою: більшою мірою респонденти підтримують легітимні форми протесту. Такі тенденції фіксуються й у загальнонаціональних опитуваннях громадської думки.
Додатковим показником, який дає змогу судити про структуру соціального невдоволення і
думки людей про причини, що стримують їх від участі в акціях протесту, є такий показник, як мотивація протестної поведінки. Індикаторами цього показника вирізнено: 1) самооцінку гіпотетичних мотивів власної протестної активності (питання анкети: "Що здатне примусити особисто Вас "вийти на вулицю", щоб висловити свій протест?"); 2) оцінка причин, що стримують від участі в соціальних протестах (питання анкети: "Як Ви вважаєте, чому більшість людей, котрі
потрапили у важке матеріальне становище, не виходять на вулицю з протестом?").
У результаті вивчення самооцінки ймовірних мотивів власної готовності взяти участь в акціях соціального протесту було проаналізовано ступінь "протестогенності" різних проблем, їх
вплив на посилення соціальної напруженості. Структура соціального невдоволення загалом виявилася схожою в обох досліджуваних групах (що відбиває спільність існуючих проблем).
Проте, педагоги, котрі обстоювали свої економічні інтереси шляхом страйків і пікетувань,
виявили більшу рішучість до участі в акціях протесту й у разі подальшого погіршення матеріально-економічних умов життя (затримки заробітної платні — 87,3%, збільшення плати за квартиру та комунальні послуги — 70,7%, зростання цін на товари і послуги — 70,7%). У низці
соціальних проблем, що суттєво посилюють соціальну напруженість, респонденти основної групи вирізняють зростання безробіття (53,3%) та погіршення соціального забезпечення (50,7%).
Вивчення ієрархії причин, які стримують соціальний протест, вможливило дійти такого висновку. Головною причиною, що стримує "більшість людей, котрі потрапили у тяжке матеріальне становище", від участі в акціях протесту, педагоги обох груп вважають зневіру людей у тому, що "їхні протести дадуть позитивні результати" (80,7% і 82,0% відповідно). Водночас,
педагоги, котрі мають певний досвід участі в масових виступах, більшою мірою пов'язують відсутність масових протестів із відсутністю мобілізаційних засад розвитку протестних рухів. Так,
наприклад, "відсутність досвіду обстоювання своїх прав та інтересів" вважають причиною, що утримує людей від участі в протестах, 72,0% респондентів основної і 54,7% контрольної груп, а на "відсутність лідерів", здатних організувати і очолити протестні виступи, як на стримуючу причину вказали 64,0% респондентів основної і 47,3% контрольної груп (p < .01). Слід наголосити також на тому, що понад половина респондентів обох груп за причину, що стримує людей від участі в масових акціях протесту, визначили те, "що наш народ звик до того, щоб терпіти будь-які
труднощі".
П'ятий розділ - "Розробка підходу по побудови інтегрального кількісного показника
соціальної напруженості" - присвячений конструюванню інтегрального кількісного показника соціальної напруженості - індексу дестабілізаційності протестного потенціалу соціуму. Побудова цього показника грунтується на вимірюванні ступеня загрози соціально-політичній стабільності
готовності людей до участі в різних формах соціального протесту. Як структурні складові
(субпоказники) інтегрального показника було вирізнено: 1) вербально висловлена готовність респондентів до участі в різних конкретних формах соціального протесту; 2) експертна оцінка ступеня загрози цих форм соціального протесту для стабільності ситуації в м. Кіровограді
(коефіцієнти дестабілізаційності).
Конструювання індексу дестабілізаційного протестного потенціалу соціуму здійснювалося на підставі аналізу зібраного під час експертного і масового опитувань емпіричного матеріалу.
Методичною основою конструювання індексу було обрано підхід до побудови шкали вимірювання установок американського психолога Л.Терстоуна: принцип "зважування суджень"
для добору пунктів у шкалу рівних інтервалів на підставі експертних оцінок. Цей принцип було застосовано під час експертного опитування для виокремлення "зважених" шкалових балів
("ваги") ступеня загрози для стабільності ситуації в м.Кіровограді різних форм висловлювання протесту (коефіцієнти дестабілізаційності). Під час опитування представників населення
(педагогів) отримали дані щодо готовності людей до участі в цих формах соціального протесту.

Зроблені математико-статистичні процедури дали змогу інтегрувати дані, набуті в експертному та масовому опитуваннях: співставити кількісні показники готовності людей до участі в різних конкретних формах соціального протесту з коефіцієнтами дестабілізаційності цих форм протесту. Одержаний інтегральний кількісний показник — індекс дестабілізаційності
протестного потенціалу соціуму — вможливив охарактеризувати потенціал загрози для стабільності протестних установок людей. Так, у групі педагогів, котрі брали участь у масових акціях протесту, індекс дорівнював 2,5 бала, що свідчить про більш високий дестабілізаційний потенціал протестних установок у цієї групи порівняно з контрольною, де індекс становить 1,1
бала (p < .01).
ВИСНОВКИ
1. Соціальна напруженість у теоретичній соціології є однією з характеристик процесів соціальної інтеграції—дезінтеграції, яка свідчить, наскільки високим є потенціал руйнування соціального ладу (девіантна поведінка, конфлікти, протести, революції тощо).
2. У соціально-політичному контексті соціальна напруженість характеризує потенціал дестабілізаційності установок людей на соціальний протест. За умов перехідного суспільства,
соціальна напруженість є однією з головних характеристик соціально-політичної ситуації, яка характеризує ступінь загрози стабільності з боку потенціалу конфліктів між владними структурами
і населенням.
3. Концептуальна модель структури соціальної напруженості формується у взаємозв'язку трьох компонентів: емоційного (масові настрої), раціонально-оцінювального (громадська думка) і
поведінкового (готовність до протестної поведінки).
4. Головними організаційно-методичними особливостями дизайну емпіричного дослідження соціальної напруженості є: 1) необхідність комбінування методів емпіричного дослідження:
поєднання експертного опитування представників владних структур, на котрих спрямований соціальний протест, та опитування населення, яке висловлює протестні установки; 2)
багатоекспліцитність соціальної напруженості потребує залучення обгрунтованої системи емпіричних показників і розробки спеціального методичного інструментарію вимірювання.
ПУБЛІКАЦІЇ
Основні положення дисертації відображені в 3 статтях.
1. Клюєнко Е. Методологічні засади дослідження соціальної напруженості в суспільстві, що трансформується // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. — 1998. — № 4-5. — С. 41—55.
2. Клюєнко Е. Соціальна напруженість в українському суспільстві: теоретичні підходи та емпіричні показники // Соціальні виміри суспільства: Зб. наук. робіт аспірантів № 1. — К.: Ін-т соціології НАН України, 1998. — С. 211—223.

3. Клюєнко Е. Методичні основи емпіричного дослідження соціальної напруженості //
Соціальна політика в Україні та сучасні стратегії адаптації населення: Зб. наук. ст. — Укр. ін-т соціальних досліджень, Ін-т соціології НАН України, Соціологічна асоціація України. – К.:
НВФ“Студцентр” / НІКА-Центр, 1998. — С. 108—111.
Клюєнко Е.О. Діагностика соціальної напруженості. — Рукопис.
Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата соціологічних наук за спеціальністю
22.00.03. — соціальна структура, соціальні інститути та соціальні відносини. — Інститут соціології
Національної академії наук України, Київ, 1998.
Дисертація присвячена проблемам комплексного дослідження соціальної напруженості за умов суспільства, що трансформується. Доводиться, що соціальна напруженість є однією з головних характеристик ступеня стабільності соціально-політичної ситуації і уявляє собою дестабілізаційний потенціал установок населення на участь у різних формах соціального протесту.
Розвинено концептуальне положення, що соціальна напруженість виявляється на рівні масових настроїв, на рівні громадської думки та на рівні масової поведінки. Розроблено і апробовано методичний інструментарій емпіричного дослідження, новий підхід до вимірювання соціальної
напруженості.
Ключові слова: соціальна напруженість, потенціал соціальної дезорганізації,
соціально-політична нестабільність, соціальний протест, дестабілізаційний потенціал протестних установок населення, вимірювання соціальної напруженості.
Клюенко Э.А. Диагностика социальной напряженности. — Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата социологических наук по специальности 22.00.03. — социальная структура, социальные институты и социальные отношения. — Институт социологии Национальной академии наук Украины, Киев, 1998.
Диссертация посвящена проблемам комплексного исследования социальной напряженности в условиях трансформирующегося общества. Обосновывается положение о том, что социальная напряженность является одной из главных характеристик степени стабильности социально-политической ситуации и представляет собой дестабилизационный потенциал установок населения на участие в различных формах социального протеста. Развивается концептуальное положение о том, что социальная напряженность проявляется на уровне массовых настроений, на уровне общественного мнения и на уровне массового поведения.
Разработан и апробирован методический инструментарий эмпирического исследования, новый подход к измерению социальной напряженности.
Ключевые слова: социальная напряженность, потенциал социальной дезорганизации,
социально-политическая нестабильность, социальный протест, дестабилизационный потенциал протестных установок населения, измерение социальной напряженности.
Klyujenko E. O. Diagnostics of social tension. – Manuscript.
Dissertation is maintained for a scientific Degree of the Candidate of Sociological Sciences for
Speciality 22.00.03 – Social structure, social institutions and social relations. – The Institute of Sociology of The National Academy of Science of Ukraine, Kyiv, 1998.

The dissertation is devoted to the complex research of social tension in the transitional society.
There has been grounded that social tension is one of the most important stability rate indicator of social-politic situation which could be defined as potential of destabilization of population attitudes towards participation in different forms of social protest. The methodological thesis has been elaborated that social tension is displayed on the three levels: mass emotions, public opinion and mass behavior. New methodics of empirical study and measurement of social tension have been elaborated and tested.
Key words: social tension, potential of social disorders, social- politic non-stability, social protest,
potential of destabilization of population protest attitudes, measurement of social tension.
Підп. до друку 10.11.98. Формат 60х84/16. Папір офс.
Віддруковано на різографі. Гарнітура “Times New Roman”.
Ум.-друк. арк. 1,28. Обл.-вид. арк. 1,1. Наклад 100 прим.
Зам. 862. Безкоштовно.
Видруковано в Редакційно-видавничий групі
інформаційного центру Кіровоградського державного педагогічного університету імені
Володимира Винниченка
316050, Кіровоград–50, вул. Шевченка, 1.
Тел. (0522) 29 31 63
Fax (0522) 24 85 44


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал