Девіантна поведінка як соціально-психологічна проблема



Скачати 408.64 Kb.
Сторінка3/3
Дата конвертації12.05.2017
Розмір408.64 Kb.
1   2   3

Висновок 

Отже, ми визначили, що девіантна (відхиляюча) поведінка - це поведінка індивіда чи групи, що не відповідає загальноприйнятим нормам, у результаті чого ці норми ними порушуються. Девіантна поведінка - наслідок невдалого процесу соціалізації особистості: у результаті порушення процесів ідентифікації й індивідуалізації людини, такий індивід легко впадає в стан «соціальної дезорганізації», коли культурні норми, цінності і соціальні взаємозв'язки відсутні, слабшають чи суперечать один одному. Такий стан називається аномією і є основною причиною поведінки, яка відхиляється.

З огляду на те, що девіантна поведінка може приймати самі різні форми (як негативні, так і позитивні), необхідно вивчати дане явище, виявляючи диференційований підхід.

Поведінка, яка відхиляється, часто служить підставою, початком існування загальноприйнятих культурних норм. Без неї було б важко адаптувати культуру до зміни суспільних потреб. Разом з тим питання про те, у якому ступені повинна бути поширена поведінка, що відхиляється, і які її види корисні, а саме головне - терпимі для суспільства, дотепер практично не розв’язані. Якщо розглядати будь-які області людської діяльності: політику, управління, етику, то не можна цілком виразно відповісти на це питання (наприклад, які норми краще: сприйняті нами республіканські культурні чи норми старі монархічні, сучасні норми етикету чи норми етикету наших батьків і дідів?). Задовільну відповідь на ці питання дати важко. Разом з тим не усі форми девіантної поведінки вимагають настільки детального аналізу. Кримінальна поведінка, сексуальні відхилення, алкоголізм і наркоманія не можуть привести до появи корисних для суспільства нових культурних зразків. Варто визнати, що гнітюче число соціальних відхилень відіграє деструктивну роль у розвитку суспільства. І тільки деякі нечисленні відхилення можна вважати корисними. Одна з задач соціологів - розпізнавати і відбирати корисні культурні зразки в поведінці індивідів, що відхиляється, і груп.

дотримання здорового способу життя. Ця складна комплексна проблема сприяла усвідомленню необхідності формування відповідальної поведінки молодих людей. Зміна акцентів у профілактичній роботі, у фокусі яких виявились не наркотики та наслідки їх вживання, а люди та аналіз причин їх ризикованої поведінки означала народження нового поведінкового підходу в профілактичних програмах.

Зараз в рамках нового підходу найбільшого поширення набули такі профілактичні програми як: програма досягнення соціально-психологічної компетентності, програма навчання життєвим навичкам, програма зменшення факторів ризику та поширення факторів захисту, програми альтернативної діяльності та ін. Всі вони, незважаючи на відмінності змісту та методик, спрямовані на розвиток соціальної та особистісної компетентності молоді, вироблення навичок самозахисту; попередження виникнення проблем за рахунок особистої відповідальної поведінки.

Формування у підлітків навичок здорового способу життя залежить від навчання навичкам ефективної взаємодії, регуляції емоцій, вирішенню конфліктів, зміцненню зв’язків між членами сім’ї та іншими близькими дорослими, виборі друзів та побудові позитивних взаємостосунків з однолітками, прийнятті рішень вмінні протидіяти тиску інших, уникненню невиправданого ризику. 

Удосконалюючи нові профілактичні програми, їхні організатори звернули увагу на таку особливість підліткового віку, як автономізація від дорослих, високий рівень довіри підлітків авторитетним одноліткам. Активне залучення підліткових лідерів, які будуть надавати їм необхідну інформацію про здоровий спосіб життя та своєю поведінкою утверджувати власні переконання стосовно невідповідності негативної ризикованої поведінки виявилося ефективним методом «рівний-рівному».

В практиці соціально-профілактичної роботи в Україні сьогодні використовуються елементи моделей як інформаційного, так і поведінкового підходів. Але відсутність дієвої єдиної концептуальної моделі зумовлює потребу відновлення та трансформації їх у відповідності з новими реаліями.

Особливо актуальним є вивчення найбільш ефективних технологій

В новітніх програмах основну увагу не зосереджено безпосередньо на наркотичних речовинах. Їх пізнавальний характер та акцент переноситься на  особистий та соціальний розвиток молоді, використовуючи підхід вироблення у неї соціальних та життєвих навичок. Він розроблений з метою підвищення самооцінки та відповідальності у прийнятті рішень, для збагачення особистісного і соціального росту.

Навчання молоді протистояти тиску однолітків і засобів масової інформації, що ініціюють вживання шкідливих речовин має дві характерні риси: використання підліткових лідерів, а також рольових ігор та соціальної підтримки при навчанні навичкам відмови. І та, й інша використовується для створення клімату, у якому легше за все сказати «ні». Важливо відмітити, що молоді люди самі повинні докладати наполегливих зусиль щодо зміцнення здоров’я. Разом з тим вчителі, психологи, соціальні працівники та лікарі, які безпосередньо працюють з дітьми та підлітками повинні бути достатньо підготовленими.

Також однією з сучасних форм роботи з молоддю є залучення волонтерів (добровольців) із груп ризику (колишніх наркоманів, алкоголіків, ВІЛ-інфікованих) до проведення занять із формування навичок здорового способу життя.

Важлива форма роботи зі зміцнення навичок здорового способу життя серед молоді – об’єднання молоді в суспільні організації. Вони об’єднують молодь шкільного та студентського віку, а також спеціалістів: соціальних працівників, лікарів та психологів, які в неформальній обстановці обговорюють проблеми зміцнення основ здорового способу життя, розробляють відповідні рекомендації. Це сприяє розвитку партнерських стосунків підлітків та спеціалістів. Важливим фактором формування здорового способу життя у вільний час є й те, що соціально активна молодь, її лідери з навичками здорового способу життя підтримують свої переконання відповідною поведінкою.

Головний мотив переконання проти вживання наркотиків повинен бути позитивним. Програми профілактики повинні закликати підлітків до впевненості у собі, почуття гордості за свої досягнення. Потрібно спонукати їх до прагнення контролювати свою поведінку, не перекладаючи відповідальність за свої шкідливі звички на інших. Дуже ефективна тактика – вселяти молоді думку про престижність підтримання хорошої фізичної форми. Більш ефективною, ніж проведення багаторазових акцій, є тривала та постійна профілактична робота з молодими людьми на усіх стадіях формування їх особистості.

Уданній курсовій роботі було уточнено характеристики девіантної поведінки (невідповідність загальновизнаним соціальним нормам; деструктивна або конструктивна спрямованість; нанесення індивідом певної шкоди або іншим людям, або самому собі, або суспільству; негативне сприйняття оточуючими людьми й несхвалення ними; епізодичність або стійка повторюваність) і пропонується розглядати її як особистий виклик підлітка соціальному середовищу, який породжено неузгодженістю між її особистісними домаганнями й суспільними вимогами та виявляється в таких соціально-поведінкових діях і вчинках, що не схвалюються чи засуджуються близьким оточенням або суспільством .Уточнено визначення детермінант (сукупність факторів, що викликають, провокують, підсилюють чи підтримують) девіантної поведінки підлітків за умов соціальної аномії суспільства, під якими розуміємо такі соціальні (або соцієтальні) умови, що характеризуються відсутністю чітко визначених ціннісно-моральних пріоритетів і масовим поширенням поведінкових відхилень, або не відповідають рівню домагань підлітка, перешкоджаючи їй досягти бажаної мети в суспільно-схвалюваний спосіб, що спричиняє її невпевненість у собі, почуття самотності, фрустрації, які виявляються через виклик соціальному оточенню шляхом різноманітних девіацій .

Я вважаю,що булоз’ясовано характер підліткових девіацій за наявності особливо небезпечної девіаційної ситуації, коли присутні практично всі форми й види деструктивних девіацій, особливе місце серед яких посідає наркоманія

Запропоновані теоретичні висновки можуть бути використані для більш глибокого розуміння характеру й детермінант девіантної поведінки підлітків промислового регіону; розширення, упорядкування й систематизації категоріального апарату соціології девіантної поведінки; у практичній діяльності соціальних працівників і педагогів для вдосконалення діагностування й корекції девіантних проявів у підлітковому середовищі.



Використана література

  1. Конституція (Основний Закон) України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 року.

  2. Державна національна програма "Освіта" (Україна XXI століття).

  3. Проект Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності //Педагогічна газета. - №6,72с.червень 2000р.

  4. Основы практической психологии. – К., 1999г.

  5. Реабілітаційна педагогіка на рубежі XXI століття. – В 2 ч. / Під ред. В.М. Доній, Т.М. Несен, И.Г. Єрмаков - К: ІЗМН, 1998р. - ч 1. - 320 с.

  6. Реабілітаційна педагогіка на рубежі XXI століття. – У 2 ч. / Під ред. В.М. Доній, Т.М. Несен, И.Г. Єрмаков - К: ІЗМН, 1998р. - ч 2. - 520 с.

  7. Словарь практического психолога /Сост. Головин С.Ю. – Минск: Москва изд. АСТ, 2001. - 800с.

  8. Бэрон Р., Ригардсон Д. Агрессия. - СПб: "Питер", 1999 - 352с.

  9. Бютнер К. Жить с агрессивными детьми. – М.: Педагогика", 1991.

  10. Вайзман И. Реабилитационная педагогика. – М.: "Наука", 1996. – С. 140-141с.

  11. Василькова Ю.В., Василькова Т.А. "Социальная педагогика". – М.: "Академия", 1999.

  12. Демичева А.В. "Девиантное поведение в современном украинском обществе" - 1999. - № 2. – 94-98с.

  13. Захаров А.И. Как предупредить отклонения в поведении ребенка. –М.: Педагогика, 1989.

  14. Кондратьев Н.Ю. "Психолого-педагогическая работа со школьниками девиантами" //Психологическая наука и образование. – 1999. - № 3-4. - . 46-65с.

  15. Корнилова Т.В. и др. Факторы социального и психологического неблагополучия подростков в показателях методик стандартизированного интервью и методов наблюдения // Вопросы психологии. - 2001. - № 1. -107с.

  16. Майерс Д. Социальная психология. - СПб: Издательство "Питер", 1999. -483-532с.

  17. Маліхіна Т. Психолого - педагогічна робота з попередження аморальної поведінки підлітків // Рідна школа. - 1999. - № 9. -.50-53с.

  18. Нагаев В.В., Толстых В.Г. "Основные направления социально-психологической, терапевтической и правовой реабилитации подростков девитантов" //Вестник психоциальной работы. - 2001. - № 3. -40 – 47с.

  19. Реан А.А. Агрессия и агрессивность личности //Психологический журнал. - 1996. - №5. - 3-18с.

  20. Рогов Е.И. Настольная книга практического психолога. – М.: издательство ВЛАДОС, 2000. - Кн. 1 - 384 с.

  21. Саранулова С. "Неординарна та девіантна поведінка дітей" //Світло. - 2001. - №1. -43-45с.

  22. Семенюк Л.М. "Психологические особенности агрессивного поведения подростков и условия его коррекции". – М.-Воронеж: НПО "Модэк" 1996. - 96с.

  23. Столяренко А. Д. Основы психологии: Практикум. - Ростов: изд. "Феникс", 2000. - 576с.

  24. Фидельман М.И. "Взаимосвязь интеллектуальных и творческих способностей у подростков" //Прикладная





Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал