Державний комітет україни у справах містобудування І архітектури містобудування. Планування І забудова міських І сільських поселень дбн 360-92




Сторінка3/12
Дата конвертації22.12.2016
Розмір5.97 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12
Примітка 4. Відстані до інших джерел забруднювання встановлюються відповідними нормативними документами за кожним конкретним фактором (шум, вібрація, електромагнітні коливання, радіація, джерела забруднення повітря та інші). Відстані від будинків та споруд до дерев та кущів слід приймати згідно з таблицею 5.2.
Примітка 5. Вигрібні ями дворових вбиралень повинні бути виконані з конструкцій, які запобігатимуть фільтрації фекальних стоків у ґрунт.
3.25б* За відсутності інженерних мереж міської (селищної) каналізації слід передбачати каналізування садиб з використанням місцевих очисних споруд, проект яких погоджений з органами санепідслужби. Обладнання внутрішньодомової каналізації з відведенням побутових стоків у вигріб забороняється.

3.25в* На території районів садибної забудови слід передбачати розміщення майданчиків для ігор дітей дошкільного і молодшого шкільного віку та занять фізкультурою, автостоянок для тимчасового зберігання, майданчиків для сміттєзбірників загального користування. Питомі розміри майданчиків для ігор дітей та автостоянок допускається зменшувати відносно показників, наведених у таблиці 3.2, але не більше ніж на 30 %.
Майданчики для сміттєзбірників загального користування слід розміщувати на відстані не менше ніж 20 м від стін житлового будинку, їх розміри та кількість визначаються розрахунком.
3.26 Відповідно до санітарних вимог майданчики для компосту, дворові вбиральні та очисні споруди каналізації повинні знаходитись у глибині двору не ближче 15 м від вікон житлових будинків, в тому числі і сусідніх садиб, сараї для утримання худоби і птиці - не ближче 12 м. Господарські будівлі й гаражі допускається об'єднувати на суміжних ділянках.
Садибна забудова площею ділянок менше 600 м
2
повинна забезпечуватися централізованим водопроводом, а малоповерхова забудова площею приквартирних ділянок менше 300 м
2
- водопроводом і каналізацією.
Сельбищна територія сільських поселень
3.27 Основним типом житлової забудови у сільських населених пунктах є одно-, двоповерхова з присадибними ділянками і господарськими будівлями для ведення особистого підсобного господарства.
Сельбищна територія сільських поселень не повинна перетинатися автомобільними дорогами I, II і III категорій, а також дорогами, призначеними для руху сільськогосподарських машин.
3.28 Розміри присадибних земельних ділянок у сільських населених пунктах установлюються сільською Радою відповідно до чинного
Земельного кодексу України
Для підвищення компактності забудови присадибна ділянка може бути розділена на дві частини: приквартирну, яку виділяють біля будинку, і ділянку для городу, яку виділяють за межами житлової зони.
Розмір частини присадибної земельної ділянки, яку виділяють біля будинку, визначається завданням на проектування за місцевими умовами з урахуванням наявності садибного фонду і демографічної структури населення. Решта присадибної ділянки виділяється за межами житлової зони.
Примітка. В умовах забудови, що склалася, розмір присадибної ділянки біля будинку може бути збережений, якщо він не перевищує норми, встановленої законодавством, і не перешкоджає удосконаленню планувальної організації населеного пункту.
3.29 Перелік і граничні розміри господарських і побутових будівель і споруд, які зводяться на присадибних ділянках, визначаються завданням на проектування.
3.30 Спорудження надвірних господарських будівель по лінії забудови вулиць і проїздів забороняється, їх треба зводити у глибині садиби з дотриманням санітарних і протипожежних вимог.

Примітка. Допускається розміщення гаража по лінії забудови за умови погодження з місцевими органами архітектури і містобудування.
Допускається прибудова господарських сараїв (у тому числі для худоби і птиці) до садибних і блокованих житлових будинків за проектами, затвердженими у встановленому порядку.
3.31 Дворову вбиральню і компостосховище рекомендується розміщувати безпосередньо біля сараю для худоби на відстані не менше 15 м від житлових будинків і 20 м від джерела водопостачання (колодязя), обов'язково враховуючи напрямок ухилу ділянки.
3.32 Житлові будинки слід розміщувати з відступом від червоних ліній вулиць: магістральних - не менше 6 м, житлових - не менше 3 м. Територія між червоною лінією і лінією забудови одно-, двоквартирних і блокованих будинків із земельними ділянками біля квартир входить до загальної площі ділянки.
3.33 Відповідно до структури житлової забудови при влаштуванні різних майданчиків і місць відпочинку для дорослих відстані від вікон житлових і громадських будинків слід приймати: до фізкультурних майданчиків - не менше 25 м, до господарських (для чищення меблів та одягу, сушіння білизни, сміттєзбірників) - не менше 20 м.
Господарські майданчики слід розміщувати не далі 100 м від найвіддаленішого входу в житловий будинок. До майданчиків для сміттєзбірників слід передбачати під'їзди.
3.34 При забудові будинками з пічним опаленням із дров'яними кухонними плитами і колонками слід передбачати приміщення для зберігання палива, які бажано розміщувати групами на відокремлених ділянках та ізолювати зеленими насадженнями від прилеглої території. Сараї для зберігання палива (при відповідних обґрунтуваннях) дозволяється влаштовувати у підвалах житлових будинків.
Сараї проектуються з розрахунку: а) при пічному опаленні - не менше 5 м
2
на одну квартиру; б) при центральному опаленні і наявності газових плит і колонок - з розрахунку 0,8 м
2
на 1 люд., але не менше 4 м
2
на одну квартиру.
При опаленні будинків рідким паливом місткості з горючою рідиною на присадибних ділянках треба розміщувати відповідно до протипожежних вимог (додаток 3.1, п. 3).
3.35 Сараї для домашньої худоби, кроликів, нутрій, лисиць і птиці треба розміщувати на відстані від житлових будинків відповідно до протипожежних і санітарних норм: одинокі або подвійні - не менше 15 м; групові до 8 блоків - не менше 25 м, від 8 до 30 блоків - не менше 50 м від найближчого будинку і не більше 150 м від найвіддаленішого, більше 30 блоків - за межами житлової забудови. Відстань від сараїв до джерел питного водопостачання повинна бути не менше 20 м. Площа забудови групи зблокованих сараїв не повинна перевищувати 800 м
2
. Відстань між групами сараїв слід приймати за нормами протипожежних розривів залежно від ступеня їх вогнестійкості (додаток 3.1).
3.36 Будинки гуртожитків, як правило, слід розміщувати: для учнів середніх спеціальних і професійно-технічних навчальних закладів - на земельних ділянках, призначених для цих навчальних закладів; для колгоспників, робітників і службовців - на відокремлених
ділянках житлової території. Норму площі земельної ділянки на одного жильця в гуртожитку слід приймати залежно від кількості жильців:
На земельній ділянці гуртожитків слід передбачати майданчики для відпочинку, ігор та фізкультури (див. п. 3.33).
3.37 Відстані між житловими, громадськими, житловими і громадськими будинками слід приймати відповідно до поверхні будинку, що затіняє, і не менше величин, наведених у таблиці 3.3.
Санітарні розриви від шкіл, дитячих і лікувальних установ до житлових і громадських будинків при розміщенні їх з боку дитячих кімнат, класів і палат слід приймати не менше
2,5 висот протилежного найвищого будинку (не баштового типу).
Таблиця 3.3
Тип розриву
Кількість поверхів
Величина розриву, м
Між поздовжніми сторонами будинку
2 - 4 20
Між поздовжніми сторонами і торцями будинків
2 - 4 15
Між торцями будинків, які мають вікна із житлових кімнат
2 - 4 15
Між торцями будинків, які не мають вікон із житлових кімнат
2 - 4
За протипожежними вимогами (додаток
3.1)
Між одноповерховими будинками
1
Те саме
Забудова нових і реконструкція існуючих територій дачних і садівницьких
товариств та об'єднань громадян
3.38* Території дачних і садівницьких товариств і об'єднань в залежності від їх розміщення розділяються на дачні і садівницькі поселення та райони. Дачні і садівницькі поселення розміщуються за межами населених пунктів.
Дачні і садівницькі райони - це переважно існуючі території дачних і садових товариств, що розташовані в межах існуючих населених пунктів або безпосередньо прилягають до них і можуть бути адміністративно приєднані до території існуючого населеного пункту.
3.39* Будівництво нових дачних та садівницьких районів в межах міських населених пунктів не допускається. а) місткість гуртожитку, чол.
50 100 200; б) площа ділянки на одного мешканця, м
2 45 35 30.

3.40* Будівництво нових дачних та садівницьких поселень на територіях, де діють планувальні обмеження, встановлені чинним законодавством, санітарними нормами та правилами, а також на резервних позаміських територіях, які передбачені містобудівною планувальною документацією для подальшого розвитку міст та поселень, інженерної і транспортної інфраструктури, не допускається.
3.41* Території дачних та садівницьких поселень (районів) призначаються для організації позаміського відпочинку громадян, ведення садівницького та городницького господарства з можливістю розташування садових або дачних будинків.
Дачний будинок - це житловий будинок для використання протягом року з метою позаміського відпочинку.
Садовий будинок - будівля для літнього (сезонного) використання, яка в питаннях нормування площі забудови, зовнішніх конструкцій та інженерного обладнання не відповідає нормативам, установленим для житлових будинків.
3.42* Дачні поселення слід розміщувати, як правило, у місцевості, яка має рекреаційні якості, у тому числі біля рік та водоймищ, лісових масивів за умови додержання природноохоронних вимог. Садівницькі поселення - на землях, які придатні для ведення садівництва та городництва.
3.43* У межах одного поселення або району можуть передбачатися і змішані типи використання земельних ділянок для відпочинку, ведення садівництва та городництва, з будівництвом як дачних, так і садових будинків.
3.44* Граничний розмір площі земельних ділянок, що надаються громадянам для ведення дачного або садівницького господарства, встановлюється місцевими органами державної виконавчої влади або місцевого самоврядування в межах норми, що встановлена земельним законодавством України.
3.45* Дачні та садівницькі райони (поселення) розділяються на малі - від 30 до 100 ділянок, середні - від 101 - 300, крупні - більше ніж 300.
Територія дачного чи садівницького поселення (району) розділяється на зони
індивідуального (садові чи дачні ділянки) та загального користування (вулично-дорожня мережа та громадські будівлі). Зона індивідуального користування з вулично-дорожньою мережею повинна складати до 90 % від загальної території поселення (району).
У разі проведення робіт з осушення (зрошення, влаштування водоймищ, зелених масивів тощо, а також терасування схилів) площа кварталів дачних та садових ділянок та проїздів повинна складати не менше 75 %.
3.46* На ділянках, які передбачені для загального користування, розміщуються будівлі і споруди, перелік яких та орієнтовно потрібна територія наведені у таблиці 3.4.
Таблиця 3.4
Перелік будівель
Дачні і садівницькі райони (поселення) малі середні крупні
Обов'язкові:

Споруда для охоронника
100 м
2
на об'єкт
100 м
2
на об'єкт
100 м
2
на об'єкт
Споруди для зберігання засобів пожежогасіння
0,5 0,4 0,25
Майданчики для сміттєзбірників
0,1 0,1 0,1
Майданчики для стоянки автомобілів
1,1 1,1 1,1
Магазини змішаної торгівлі
2,5 2,0 1,5
Правління товариства, медпункт
1,0 1,0 1,0
Майданчики для ігор дітей
1,0 1,0 1,0
Рекомендовані:
Універсальні спортивні майданчики
4,0 3,4 2,8
Розсадник для розсади та саджанців
2,0 1,5 1,0
Склад добрив та отрутохімікатів
0,1 0,05 0,05
Овочесховища
1,0 0,9 0,6
Фруктосховища
1,1 1,0 0,9
Пасіки
За завданням на проектування
Примітка 1. Об'єкти загального користування доцільно поєднувати у громадсько- господарський центр. Розсадник і пасіку слід розміщувати на окремих ділянках у найбільш віддалених від руху людей і транспорту місцях.
Примітка 2. На ділянці пасіки вулики слід розміщувати на відстані не менше ніж 3 м від сусідніх садових (дачних) ділянок льотками, які направлені від них. Огорожа навколо пасіки у напрямку вильоту бджіл повинна бути суцільною (дерев'яною, залізною) або живою огорожею заввишки не менше 2 м. Вулики допускається розміщувати на садових
(дачних) ділянках при додержанні вищевказаних вимог за умови, що огорожа не порушує норм інсоляції.
Примітка 3. Умови розміщення складу добрив та отрутохімікатів повинні відповідати чинним санітарно-гігієнічним нормативам.
3.47* На територіях дачних та садівницьких поселень трасування доріг і проїздів, розміщення вбудовано-прибудованих або окремо розташованих гаражів, дачних та садових будинків, інших споруд та відстані між ними слід приймати у відповідності з вимогами розділів "Садибна забудова" та "Протипожежні вимоги" (додаток 3.1).
3.48* Граничні розміри площі забудови і поверховості садового будинку та господарських будівель на ділянці встановлюється статутом садівницького товариства чи кооперативу за погодженням з місцевими органами архітектури та містобудування (районними чи обласними). Ці розміри встановлюються за умови забезпечення необхідної площі для ведення господарської діяльності на ділянці та дотримання вимог нормативної тривалості
інсоляції територій суміжних ділянок.

Загальна площа і поверховість дачного будинку та господарських будівель на ділянці встановлюються архітектурно-планувальним завданням з урахуванням чинних будівельних та інших нормативів щодо відстаней та інсоляції будинків і територій суміжних ділянок, а також місцевих правил забудови.
3.49* Існуючі дачні і садівницькі райони дозволяється реконструювати у райони садибної забудови за умови приведення вулично-дорожньої мережі та інженерного обладнання до нормативів садибної забудови міських поселень, а у разі розміщення цих територій у межах сільських населених пунктів - до нормативів для сільських населених пунктів.
3.50* В існуючих дачних і садівницьких районах використання садових або дачних ділянок їх власниками для створення об'єктів торгівлі, культурно-побутового обслуговування допускається за умови: а) відповідності площі земельної ділянки показникам, наведеним у таблиці 6.1; б) організації під'їзду до ділянки та влаштування інженерного обладнання відповідно до санітарних та протипожежних вимог.
3.51* Будівництво нових садибних житлових будинків та реконструкція дачних і садових будинків у садиби для постійного проживання в існуючих районах допускається за умови: а) додержання нормативних вимог щодо житлового будинку; б) організації під'їзду до ділянки з влаштуванням розширень проїзної частини односмугового проїзду завширшки 3 м, завдовжки 12 м не менше ніж через кожні 100 м, при цьому радіус заокруглення проїжджої частини проїздів на перехрестях повинен становити не менше ніж 6 м.
У садівницьких та дачних поселеннях - за вищевказаними умовами, а також за умови забезпечення їх послугами зв'язку та медичною допомогою.
4 ПРОМИСЛОВА ТЕРИТОРІЯ
Промислова зона
4.1 До складу промислово-виробничої зони, функціонально-спеціалізованої частини території міста входять об'єкти матеріального виробництва, комунального господарства, виробничої інфраструктури, науки і наукового обслуговування, підготовки кадрів, інші об'єкти невиробничої сфери, які обслуговують матеріальне і нематеріальне виробництво.
4.2* При виділенні території промислових зон на підставі загального функціонального зонування міста треба враховувати ефективність їх зв'язків із сельбищними, рекреаційними та іншими територіями. При планувальному формуванні промислової зони необхідно, щоб: а) частка території з виробничими функціями становила не менше 60 - 65 % загальної території зони; б) виробничі об'єкти розміщувалися досить компактно і між ними не було великих функціонально сторонніх утворень;
в) зона була забезпечена транспортними магістралями загальноміського значення, які зв'язували б її з іншими функціональними зонами міста і формували основу її планувального каркаса.
При розміщенні промислових зон (районів) слід керуватися збалансованістю місць прикладення праці і місць проживання. При цьому слід формувати взаємозв'язану систему обслуговування працюючих на підприємствах і населення, прилеглих до промислової зони житлових районів.
Для повноцінного функціонування зони необхідні також наявність одного або декількох громадських центрів обслуговування, які б розміщувалися переважно на стику із сельбищними територіями. До складу громадського центру треба включати установи як провідних функцій (управлінські, науково-проектного, інформаційного обслуговування), так і супутніх з вибірковою номенклатурою послуг (об'єкти культурно-побутового обслуговування, громадського харчування, пункти охорони здоров'я та ін.).
До складу громадського центру обслуговування слід включати також споруди фізкультурно-оздоровчого призначення з розрахунку на 1000 працюючих: відкритих площинних спортивних споруд - 0,02 га, спортивних залів - 60 м
2
площі підлоги, басейнів
- 82 м
2
дзеркала води, приміщень реабілітаційного призначення - 15 м
2
загальної площі.
4.3 Промислову зону слід розчленовувати залежно від розмірів на структурні елементи, промислові райони, промислові вузли, територіальні групи підприємств, окремі підприємства. Формування структурних елементів повинне здійснюватись у рамках загальної програми функціонально-територіальної та архітектурно-планувальної організації промислової зони.
4.4 При виділенні територій промислових районів як спеціалізованої функціонально- планувальної одиниці треба поряд з виробничими критеріями враховувати планувальні фактори: конфігурацію міського плану, мережу міських вулиць, рельєф, ландшафтні обмеження тощо.
4.5 Промислові райони у місті за архітектурно-планувальними умовами і факторами формування слід поділяти на містобудівні категорії, для кожної з яких призначений функціонально-адекватний склад підприємств, що розміщуються, які: виділяють виробничі шкідливості і вимагають залізничного транспорту, а також характеризуються особливими умовами виробництва (пожежонебезпечні, вибухонебезпечні, радіоактивні), їх розміщують на віддаленні від сельбищних територій відповідно до санітарних і протипожежних норм; не виділяють шкідливих речовин, але вимагають залізничних під'їзних шляхів, що зумовлює необхідність і доцільність їх розміщення у периферійній частині міста.
Віддалення таких підприємств від житлової забудови на значну відстань не є суворою необхідністю; не викидають виробничі шкідливості із невеликим вантажообігом (не більше 40 автомашин за добу в одному напрямку), що не вимагає влаштування залізничних колій.
Такі підприємства вимагають мінімальних санітарно-захисних розривів і можуть розміщуватися у межах сельбищної території.

Мінімальні санітарно-захисні розриви для всіх виробничих будівель і складів, які не виділяють у навколишнє середовище шкідливих з неприємним запахом і пожежонебезпечних речовин, не створюють підвищення рівнів шуму, вібрації, електромагнітних випромінювань і не вимагають під'їзних залізничних шляхів, повинні бути не менше 50 м.
4.6 Великі промислові райони (кількість підприємств більше 40, кількість трудящих 30 -
40 тис. чол., площа території 300 - 400 га) доцільно планувально розчленовувати на промислові вузли, вирішені на основі єдиного архітектурно-планувального задуму з вираженими планувальними межами, спільністю інженерно-технічної інфраструктури, допоміжних виробництв, об'єктів соціально-побутового обслуговування. Середні параметри промислового вузла: кількість підприємств - 10 - 40, кількість трудящих - 20 -
30 тис. чол., величина території - 120 - 220 га.
4.7 Виходячи із соціальних, економічних і містобудівних вимог, промислові вузли і райони, які розміщуються у центральній зоні міста, слід формувати із підприємств з найбільш високою професіональною привабливістю, на базі прогресивних видів сучасного виробництва, екологічно чистих технологій, що характеризуються найбільшою
інтенсивністю використання внутрішньомайданчикових (внутрішньозаводських) територій і не вимагають під'їзних залізничних колій.
Промислові вузли і райони, які розміщуються у периферійному поясі міста, доцільно формувати із підприємств з відносно обмеженою галузевою різноманітністю; або вони можуть бути вузькоспеціалізованими при досить значній кількості підприємств, що входять до їх складу. Інтенсивність внутрішньомайданчикового використання територій тут допускається значно нижчою, ніж у центральній зоні, відповідно до кваліметричного зонування.
4.8 Розміри загальної площі території промислових районів і вузлів не повинні перевищувати: а) для металургійних заводів з повним циклом і пов'язаних з ними коксохімічних цехів, енергетичних допоміжних об'єктів, а також підприємств нафтохімічної і хімічної промисловості - 1000 - 1500 га; б) для металургійних заводів з неповним циклом, заводів важкого і середнього машинобудування, з урахуванням енергетичних, допоміжних об'єктів і кущових будівельних баз - 750 - 1000 га; в) для великих багатогалузевих груп, утворених підприємствами важкого і середнього машинобудування з додатковими і обслуговуючими об'єктами та майданчиками, що резервуються, - 300 - 700 га; г) для груп невеликої кількості середніх і малих спеціалізованих підприємств важкого і середнього машинобудування, а також великих підприємств легкої промисловості і супутніх об'єктів з під'їзними шляхами та енергетичною групою, які утворюють промислові райони і вузли, - 50 - 150 га; д) для підприємств легкої промисловості, середнього машинобудування, які формують промислові вузли у районі загальних транспортних або енергетичних об'єктів, - 100 - 150 га;
е) для територіальних груп середніх і невеликих підприємств машинобудівної, легкої і харчової промисловості, при позасельбищному розміщенні і обслуговуванні залізничним транспортом і кущовим енергетичним господарством - 50 - 100 га; при розміщенні у сельбищній зоні нешкідливих у санітарному відношенні виробництв легкої промисловості без обслуговування залізничним транспортом з переважно багатоповерховою забудовою - до 20 га.
Примітка. Виключається формування багатогалузевих комплексів на території, більшій як 1 - 2 тис. га, без їх структурування на промислові зони і вузли, а також групування дрібних підприємств місцевої і кооперативної промисловості, які розміщуються на внутрішньосельбищних ділянках загальною площею понад 1 га.
4.9 При вирішенні архітектурно-планувального завдання формування промислово- виробничої зони необхідно: враховувати можливу потребу і напрям територіального розвитку у погодженні з основними композиційними осями міста; забезпечити зв'язки з головними транспортними комунікаціями, які утворюють планувальний каркас міста; забезпечити композиційний взаємозв'язок виробничої зони забудови з оточенням; враховувати умови сприймання різних ділянок промислової забудови у міському середовищі; забезпечити створення санітарно-захисних зон з включенням їх у єдину систему озеленення міста.
4.10* Розміри санітарно-захисних зон для промислових підприємств або однотипних промислових утворень необхідно визначати залежно від кількості газо- і пилоподібних викидів, речовин з неприємним запахом, утворюваного шуму, вібрації, електромагнітних випромінювань, ультразвуку, радіоактивних речовин та інших шкідливих факторів відповідно до чинних санітарних норм розміщення промислових підприємств і методики розрахунку концентрації в атмосферному повітрі шкідливих речовин, які містяться у викидах підприємств, а також з урахуванням вимог захисту від шуму та інших вимог
(розділ 10).
Розміри санітарно-захисної зони заводу із знешкодження токсичних промислових відходів
(ТПВ) потужністю до 100 тис. т відходів за рік необхідно приймати 500 м, а 100 тис. т і більше - 1000 м.
Розміри санітарно-захисної зони ділянки схоронення ТПВ до межі населених пунктів, відкритих водоймищ, а також до об'єктів культурно-оздоровчого призначення приймається не менше 3000 м. Ділянки схоронення ТПВ розміщуються на відстані не менше: 200 м від автомобільних доріг, залізничних колій загальної мережі, 50 м від межі лісонасаджень, які не призначені для рекреації.
Розміри санітарно-захисних зон заводів із знешкодження ТПВ і ділянок їх схоронення можуть бути зменшені тільки при виконанні розрахунків і обґрунтуванні у відповідності з вимогами санітарних правил і норм.

Територію санітарно-захисних зон промислових підприємств не слід розглядати як резерв розширення територій підприємств.
4.11 У санітарно-захисній зоні не допускається розміщувати житлові будинки, дитячі дошкільні установи, загальноосвітні школи, установи охорони здоров'я та відпочинку, спортивні споруди, сади, парки, садівницькі товариства й городи.
До територіально-виробничих утворень, відділених від сельбищної території санітарно- захисною зоною завширшки понад 1000 м, не слід включати підприємства із санітарно- захисною зоною до 100 м, особливо підприємства легкої та харчової промисловості.
4.12* Улаштування відвалів, шламонакопичувачів, хвостосховищ, відходів і покидьків підприємств у межах промислової зони не допускається. При обґрунтуванні неможливості
їх утилізації ділянки для них треба розміщувати за межами підприємств і II поясу зони санітарної охорони підземних вододжерел з дотриманням санітарних норм, а також норм і правил безпеки, затверджених або погоджених з відповідними інстанціями. При цьому для промислових вузлів і районів, як правило, слід передбачати централізовані (групові) відвали.
Відвали, у яких міститься вугілля, сланець, миш'як, свинець, ртуть та інші займисті й токсичні речовини, повинні бути розміщені від житлових і громадських будинків і споруд на відстані не ближче розрахункового небезпечного зсуву відвалів.
Розміщення в населених пунктах нових териконів і відвалів, які можуть бути джерелами забруднення атмосферного повітря або іншого шкідливого впливу на нього, забороняється.
При розгляді проектної документації щодо формування промислових утворень треба особливу увагу звертати на впровадження нових технологій з орієнтацією на максимальну утилізацію промислових відходів.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал