Державна пенітенціарна служба україни інститут кримінально-виконавчої служби




Сторінка2/15
Дата конвертації11.01.2017
Розмір5.01 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15
1.4. Законодавче забезпечення соціально-психологічної роботи з
неблагополучною сім'єю і дітьми девіантної поведінки Державна політика щодо попередження та подолання девіантної поведінки неповнолітніх після набуття Україною незалежності почала формуватися лише з грудня 1992 р. з появою Декларації Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні. До цього періоду молодіжна політика не займала чільного місця в державотворенні України, увага приділялась зміцненню незалежності та економіки держави. Внаслідок цього, заданими Українського центру соціальних досліджень, кількість неповнолітніх, засуджених за окремі види злочинів, з 2010 до 2013 р. збільшилася па 63,8 % [12, 121]. Необхідною стала нова система попередження та подолання негативної девіантної поведінки неповнолітніх, що мала б чітко визначені мету, завдання, об'єкти та суб'єкти цієї роботи, принципи, зміст, форми, методи, починалася б із сім'ї. На сьогодні маємо значну кількість законодавчих актів, програм, що спрямовані на розв'язання цієї проблеми. Сьогодні в Україні діє Український державний центр соціальних служб для молоді, який має напрямками діяльності центрів соціальних служб для молоді попередження та подолання негативної девіантної поведінки молоді через створення спеціалізованих служб для дітей, молоді, окремих категорії жінок проведення науково-практичних конференцій та семінарів, нарад з питань соціальної допомоги й надання соціальних послуг, соціальної профілактикиі реабілітації дітей, молоді, жінок участь у реалізації програм проектів) соціального становлення та розвитку дітей, молоді (Національна програма протидії зловживанню наркотичними засобами та їх незаконному обігу, Національна програма профілактики СНІДу, комплексна цільова

19 програма боротьби зі злочинністю, комплексні заходи Кабінету Міністрів України щодо реалізації державної молодіжної політики в Україні (Молодь України, програма Діти України, комплексні заходи щодо профілактики бездоглядності та правопорушень серед неповнолітніх, їх соціальної реабілітації в суспільстві) Закон України Про охорону дитинства від
26.04.2001 р. вперше дає визначення і визнання тим самим існуванню в Україні бездоглядних дітей, дітей-інвалідів, дітей-біженців, неповної, багатодітної і прийомної сімей, що дозволяє визначити напрямки і заходи щодо охорони дитинства в Україні відповідно до міжнароднихстандартів Конвенції про права дитини, чинного в Україні законодавства. Завданням законодавства про охорону дитинства визнано розширення соціально- правових гарантій дітей, забезпечення фізичного, інтелектуального розвитку молодого покоління, створення соціально-економічних і правових інститутів з метою захисту праві законних інтересів дітей в Україні. Цей закон передбачає таку систему заходів щодо охорони дитинства
- визначення основних правових, економічних, організаційних, культурних і соціальних принципів з охорони дитинства, удосконалення законодавства про правовий та соціальний захист дітей, приведення його у відповідність до міжнародних правових норму цій сфері
- забезпечення необхідних умов для охорони здоров'я, навчання, виховання, фізичного, психічного, соціального, духовного та інтелектуального розвитку дітей, їх соціально-психологічної адаптації та активної життєдіяльності, зростання в сімейному оточенні в атмосфері миру, гідності, взаємоповаги, свободи, рівності
- проведення державної політики, яка спрямована на реалізацію цільових програм з охорони дитинства, надання дітям пільг, переваг і соціальних гарантій у процесі виховання, навчання, підготовки до трудової діяльності, заохочення наукових досліджень з актуальних проблем дитинства

20
- встановлення відповідальності юридичних і фізичних осіб (посадових осіб і громадян) за порушення праві законних інтересів дитини, спричинення їй шкоди [14, 62]. Цей Закон включає розділ Права і свободи дитини, який розкриває їх сутність, механізм забезпечення і відповідальність за їх порушення, розділ Дитина і сім'я», в якому визнається, що держава захищає права сім'ї (не розкриваючи, однак цей термін, босім я є природним середовищем для розвитку дітей, і права дитини всім ї. Все це сприяє збереженню цілісності сім'ї, використанню ЇЇ можливостей для виховання, розвитку дітей, їх найкращого захисту. Розділи Дитина і суспільство, Дитина в несприятливих та екстремальних ситуаціях забезпечують захист прав дітей в суспільстві (право на освіту, користування дитиною надбаннями культури, на працю, зайняття підприємницькою діяльністю, на об'єднання в дитячі і молодіжні організації) і несприятливих та екстремальних умовах (утримання і виховання дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, бездоглядних дітей, їх соціальний захист, захист прав дітей-інвалідів і дітей з недоліками розумового чи фізичного розпитку; дітей, які постраждали внаслідок стихійного лиха, техногенних аварій, катастроф дітей, які вражені
ВІЛ-інфеКцією,іншими невиліковними хворобами захист дітей під час військових конфліктів, дітей-біженців; захист дітей від незаконного пересування, їх права на особисту свободу, в спеціальних установах Можна говорити про достатність законодавчого забезпечення соціально- педагогічної роботи з сім'єю як з соціальною системою і соціальним інститутом закони стосуються девіантної поведінки тільки неповнолітніх порушення прав дитини всім ї та суспільстві відповідальності дітей за батьків похилого віку батьків за неповнолітніх дітей рівності членів подружжя щодо прав та обов'язків у шлюбі захисту прав дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Разом з тим проголошено, що держава захищає права сім'ї (але невизначено ці права, права сина і доньки у родині, які також не є визначеними, що є причиною відсутності

21 відповідальності за їх порушення. Оскільки закони дозволяють все, що не заборонено, тут є можливості для надання різноманітних соціальних послуг сім'ям у відповідності до соціальних стандартів і гарантій. Непередбачено чинним в Україні законодавством соціальну роботу з членами такої сім'ї, яка опинилась у кризі, неспроможна виконувати свої функції внаслідок аморальної поведінки батьків, зловживання алкоголем і наркотиками. Відсутнє визначення неблагополучної сім'ї, насильства всім ї і відповідальність за нього. Це б сприяло реабілітації всієї сім'ї, відновленню спроможності виконувати свої функції в суспільстві, обов'язки щодо дітей. На сьогодні маємо такі структури, що займаються профілактикою правопорушень серед неповнолітніх. Разом з тим дітьми з неблагополучних сімей і дітьми з девіантною поведінкою, особливими потребами займаються й інші державні установи. Ознайомлення з роботою різних державних установ дозволило виявити заходи, які застосовуються до неблагополучних сімей в Україні.
1. Служба у справах неповнолітніх
- бесіди з батьками усім ї, які проводяться спільно з дільничними інспекторами міліції, народними депутатами або запрошення батьків на таку бесіду до працівника служби у справах неповнолітніх. Метою таких бесід є з'ясування причин невиконання батьками своїх обов'язків щодо дітей, допомога в їх усуненні (матеріальна, у працевлаштуванні, розв'язанні житлових, психологічних, медичних проблем тощо.
- рейди-перевірки сім'ї спільно з дільничними інспекторами - позбавлення батьківських прав, опіки, піклування.
- звернення до громадських організацій (перш за все профспілок) та трудових колективів з проханням вплинути на якість виконання батьками своїх обов'язків щодо дітей
- листи-попередженіїя батькам на домашню адресу щодо необхідності виконання ними своїх обов'язків щодо дітей і інформацію про можливі покарання за їх невиконання

22 2. Кримінальна міліція у справах неповнолітніх
- обстеження житлово-побутових умов життя сім'ї, виявлення асоціальної та аморальної поведінки батьків, ізоляція дітей від таких умов життя і передача їх у притулок, інтернат, соціального патронажу до вирішення майбутнього
- допомога у розшуку сім'ї бездоглядної дитини, виявлення можливостей повернення туди дитини.
3. Дільничні інспектора міліції
- за заявами сусідів, членів сім'ї здійснюють відвідання сім'ї з метою перевірки інформації і попередження про відповідальність батьків за невиконання обов'язків щодо дітей, запису протоколі виявлених правопорушень
- постановка на облік неблагополучних сімей (батьків, які недбало виконують свої обов'язки щодо дітей
- рейди-перевірки стану сім'ї через зовнішній огляд дітей, умов життя, бесіди з батьками і дітьми
- влаштування батьків на лікування від алкогольної та наркотичної залежності
- допомога службі у справах неповнолітніх оформити опіку та піклування.
4. Відділи соціального захисту населення
- допомога сім'ям у виконанні матеріально-побутової (економічної) функції через надання різних видів матеріальної допомоги (субсидій, виплатна дітей, пенсій, гарячих обідів, компенсацій, пільг тощо
- допомога сім'ям у виконанні виховної функції (надання безкоштовних квитків на свята, в музеї дітям з малозабезпечених сімей.
5. Відділи освіти у райвиконкомах (через інспекторів з охорони дитинства
- виявляють дітей, які вимагають захисту праву сім'ї та суспільстві

23
- надають матеріальну допомогу дітям з малозабезпечених сімей, організовують їх предметне дозвілля та відпочинок, культурну просвіту екскурсії, свята. 6. Центри соціальних служб для молоді
- соціальний супровід неблагополучної сім'ї;
- соціальна підтримка сім'ї;
- соціальне інспектування неблагополучної сім'ї;
- інформаційні і консультативні соціально-педагогічні послуги сім'ям:
- психологічна підтримка сім'ї;
- соціальна реклама здорового, сімейного способу життя
- організація сімейного дозвілля, спілкування, відпочинку оздоровлення дітей з неблагополучних сімей та дітей з девіантною поведінкою
- вивчення проблемі потреб сімей різних типів. Заходи соціально-педагогічного впливу до неблагополучної сім'ї передбачають перш за все захист прав дитини усім ї та суспільстві, але цей захист мало стосується сім'ї в цілому не враховуються особливості позашлюбних, повторно-шлюбних, неповних сімей, сімей, які мають свій особливий уклад життя (релігійні сім'ї), авторитарних, конфліктних сімей, сімей безробітних з випускників інтернатів майже не ведеться робота з попередження сімейного неблагополуччя, не враховуються етапи розвитку сім'ї і подружжя, відсутня комплексна робота з сім'єю як з системою за напрямками батько — мати, діти — діти, батьки — діти, робота в основному ведеться за напрямком мати — діти, що не сприяє становленню тендерної рівності всім ї та суспільстві відсутні примусова соціально- педагогічна робота з неблагополучною сім'єю у разі порушення нею чи кимось з її членів морально-правових норм суспільства, відсутня система соціально-педагогічної роботи з сім'ями мігрантів, біженців, етнічними сім'ями з метою їх адаптації та реабілітації в нашому суспільстві. Україна має досвід розробки програми Соціальний супровід неблагополучної сім'ї», яку реалізують Український державний центр соціальних служб для молоді, Комітету справах неповнолітніх, Міністерство

24 внутрішніх справ України, Український центр практичної психології і соціальної роботи. Ця програма має замету збереження цілісності неблагополучної сім'ї, захист прав її членів через створення умов для їх розвитку і самореалізації усім ї і суспільстві. Це перша комплексна програма такого роду в Україні, вона диктується необхідністю попередження девіантної поведінки всім ї, а потім вже в суспільстві, босім я може бути як колискою демократії, такі колискою насильства, яке потім може поширюватися за межі сім'ї.
1.5. Сучасні тенденції розвитку сім’ї

Теоретичний аналіз тенденцій розвитку сучасної сім’ї показує, що вона тяжіє до егалітарної нуклеарної малодітної сім’ї, часто з орієнтацією на подружню, у якій стосунки визначається свояцтвом (чоловік — дружина, а неспорідненістю і батьківством. З одного боку, така сім’я краще пристосована до сучасного життя як мобільніша і демократичніша порівняно з традиційною, багатопоколінною і розгалуженою. З іншого боку, нуклеарна малодітна сім’я далеко не завжди сприяє успішній реалізації родинних функцій. Так, зокрема, можна констатувати ускладнення виконання виховної функції сім’ї з таких причин

через відсутність у дитини досвіду взаємодії з людьми різного статусу братами, старшими родичами

через утруднення в засвоєнні соціальних цінностей, нагромаджених старшими поколіннями, відносну ізоляцію від старших родичів

через можливу суперечливість виховних впливів внаслідок передання батьками права на виховання іншим соціальним інститутам.
Нуклеарні сім’ї висувають підвищені вимоги ідо подружніх стосунків. Спрощена структура такої сім’ї, обмежена кількість внутрішньосімейних стосунків потребують одночасного виконання кількох сімейних ролей

25 найчастіше суперечливих, призводить до зростання інтенсивності й емоційності стосунків, підвищення ступеня взаємозалежності подружжя і їхньої особистої відповідальності за долю шлюбу. Таким чином, психологічний простір нуклеарної сім’ї звужується, а питома вага особистісних якостей кожного з подружжя збільшується. Розрізняють такі показники еволюції сім’ї [3]:

структурні зрушення (рух від спорідненості (батько — син) до свояцтва (чоловік — дружина, нуклеарності);

функціональні зрушення (егалітаризація);

активізація особистісної взаємодії членів сім’ї. Різна інтенсивність цих процесів зумовлює виникнення й одночасне існування різних типів родин. Мало того, сучасна сім’я нагадує багатошаровий пиріг — уній можна знайти риси і традиційних, і нових сімейних укладів. Суперечливі тенденції у структурі і динаміці сім’ї одночасно з великою роллю сім’ї у забезпеченні особистого щастя людини актуалізують проблему стабільності шлюбу і сім’ї, грунтовної підготовки молоді до сімейного життя.
Контрольні запитання
1.
Які соціально-психологічні характеристики є спільними для сім’ї та інших малих соціальних групп? Назвіть основні функції сім’ї. Розкрийте соціально-психологічні особливості структури сім’ї. Проаналізуйте особливості взаємин у вашій сім’ї. Чи можна назвати її психологічний клімат сприятливим Чому Охарактеризуйте типи родина) за демографічною ознакою б) за структурою влади в) за розподілом ролей. Виявіть сучасні тенденції розвитку сім’ї. Чи можна стверджувати, що сучасна сім’я перебуває у кризовому стані

26 Розгляньте психологічні проблеми кожної фази циклу сімейного життя.
Рекомендована література до третього розділу

1. Афанасьева Т. М. Семья. — К Рад. шк., 1986. – 134 с.
2.Гозман
Л.Я.,
Алешина
Ю.Е.
Социально-психологические исследования семьи: проблемы и перспективы // Вестн. МГУ. — 1985. — № 4. — С. 10–20. — Сер. 14. Психология.
3. Голод С.И. Стабильность семьи: социологический и демографический аспекты. — Л Наука, 1984. – 156 с.
4. Гребенников И.В. Основы семейной жизни. — М Просвещение, 1991.
– 210 с.
5. Дмитриева Т. В. Гештальт-подход в работе с парами и семьями //
Вестн. психосоц. и коррекц.- реабилитацион. работы. — 1999. — № 1. — С.
27–37.
6. Игошев К. Е. Миньковский Г. М. Семья: Дети: Школа. — М Юрид. лит.,
1989. – 245 с.
7. Каган В. Е. Воспитателю о сексологии. — М Педагогика, 1991. — С.
27–34.
8. Ковалев С.В. Подготовка старшеклассников к семейной жизни: Тесты, опросники, ролевые игры. — М Просвещение, 1991. – 167 с.
9. Ковалев С.В. Психология современной семьи. — М Просвещение,
1988.
10. Левицкий В.М. Психология семейных отношений. — К Феникс,
1991. – 200 с.
11. От Я до Мы: азбука семейной жизни / Сост. С. В. Ковалев. — е изд., доп. — М Педагогика, 1990. – 178 с.
12. Психологічна допомога сім’ї: Посіб. / За ред. З. Г. Кісарчук. — К
Вид-во Інту соціології НАН України, 1998. — С. 15–20.
13. Семья: социально-психологические и этические проблемы: Справоч./

27 ВИ. Зацепин, Л. Н. Бучинская, И. Н. Гавриленко и др. — К Политиздат
Украины, 1989. – 180 с.
14. Эйдемиллер Э. Г, Юстицкис ВВ
Психология и психотерапия семьи.
— СПб.: Питер, 1999. – 260 с.
15. Этика и психология семейной жизни / Под ред. Н. Г. Юркевича. —
Минск: Народная асвета, 1989. – 280 с.

28
РОЗДІЛ 2
. СІМ’Я ЯК ІНСТИТУТ СОЦІАЛІЗАЦІЇ
ОСОБИСТОСТІ

2.1. Роль сім’ї в соціалізації дитини

Порівняно з іншими соціальними інститутами сім’я має певні особливості, що істотно впливають настановлення особистості дитини. Розглянемо їх.
1. Наявність усіх форм життєдіяльності людини, що реалізуються через функції сім’ї. У результаті сім’я формує власний спосіб життя, мікрокультуру, основою якої є цінності й елементи культури суспільства чи окремих його соціальних верств. Таким чином, на думку А. Карлсона [7], сім’я — це суспільство в мініатюрі, з якого вибудовується соціальна взаємодія загалом.
2. Включеність дитини всім юз дня її народження, формування саме всім ї перших уявлень проте, що добре і що погано, що таке добро і зло, коли дитина найбільшою мірою сприймає виховні впливи. Фактично сім’я є першою сполучною ланкою між людиною і суспільством, яка передає від покоління до покоління генетичний код певні соціальні цінності, що на суб’єктивному рівні є ціннісними орієнтаціями членів сім’ї.
3. Безперервність і тривалість контакту людей різної статі, віку, з різним обсягом життєвого досвіду спричинюються до інтеріоризації дітьми зразків поведінки насамперед батьків і тільки потім — людей поза сім’єю.
4. Переважно емоційний характер зв’язків між членами сім’ї, що базуються на любові і симпатії, створює сприятливу основу для спрацьовування таких неусвідомлюваних дитиною соціально-психологічних механізмів впливу, як наслідування, навіювання, психічне зараження. При цьому забарвленість емоційних контактів впливає на формування почуття задоволення (незадоволення) собою і оточенням. Особливо значною роль сім’ї установленні особистості дитини єна первинному етапі її соціалізації [18]. Так, на першій стадії (до одного року) дитина розвивається за віссю довіра — недовіра. Ступінь розвитку почуття довіри до інших людей і світу загалом залежить насамперед від якості материнської турботи, причому не так від кількості їжі чи ласки, які здатна надати мати, як від особливостей спілкування, здатності матері передати відчуття стабільності, тотожності переживань, того, що вона є людиною, якій можна довіряти. На другій стадії (1–3 роки) дитина розвивається за віссю автономія — соромі сумнів. Насамперед формується здатність до самоконтролю тілесних виявів, встановлюється певне співвідношення виявів впертості і добровільності дій. Особливості такого співвідношення залежать від готовності батьків поступово надавати дитині можливість самостійно контролювати свої дії, ненав’язливо обмежуючи її в тих сферах життя, які є потенційно або реально небезпечними для дитини і оточуючих. Переживання сорому проявляються як лють, спрямована на себе, коли дитині забороняється бути самостійною, коли батьки постійно або роблять усе за дитину, або очікують, що вона робитиме самостійно те, що поки що неспроможна робити. У результаті у дитини може сформуватися невпевненість у собі, слабка воля. Третя стадія (3–6 років) визначається розвитком дитини за віссю ініціативність — провина. При цьому ініціатива додає до автономії здатність братина себе зобов’язання, планувати, розв’язувати нові завдання, набувати нових корисних навичок. Чи переважатиме у дитини ініціатива, значною мірою залежить від того, як батьки ставляться до її волевиявлення, визнають і задовольняють її право на допитливість, фантазію, творчість. Почуття провини у дитини викликають батьки, які не заохочують її до самостійності або надмірно карають. Таким чином, сім’я, особливості взаємодії батьків і дитини багато в чому забезпечують (чи не забезпечують) успіхи дитинина подальших етапах її соціалізації.

30
2.2. Психологічні механізми соціалізації дітей усім ї
Особливості соціалізації дитини всім ї визначають такі характеристики
[2; 13]: а) соціально-демографічна структура сім’ї (соціальне становище членів сім’ї, професійний статус батьків, стать, вік, кількість членів сім’ї, наявність різних поколінь б) превалюючий психологічний клімат, емоційну настроєність сім’ї; в) тривалість і характер спілкування з дітьми г) загальна і психолого-педагогічна культура батьків д) зв’язок сім’ї з іншими спільнотами (школою, родичами тощо е) матеріально-побутові умови. Для сучасного українського суспільства типовою є нуклеарна сім’я з невеликою кількістю дітей (52,1 % — з однією дитиною, із професійно зайнятими батьками, що підтримують здебільшого ділові контакти з родичами. У неповних сім’ях виховують 1,5 млн дітей. Внаслідок зменшення реальних доходів родин переважна їх більшість немає можливості створити для дітей сприятливі умови життя [1]. Відтак, сучасна сім’я часто немає змоги повною мірою реалізувати свій виховний потенціал. Це спричинюється як особливостями суспільного виховання, такі негативними змінами всередині сім’ї: зниженням її стабільності, малодітністю, послабленням традиційної ролі батька, трудовою зайнятістю жінки. На особистість дитини особливо впливає стиль її стосунків з батьками, що лише частково зумовлюється їх соціальним становищем. За сучасних умов функціонують кілька автономних психологічних механізмів соціалізації, за допомогою яких батьки впливають на своїх дітей [9]. Це насамперед ідентифікація і наслідування, у процесі яких діти засвоюють соціальні норми поведінки, ціннісні орієнтації, беручи приклад з батьків, прагнучи стати такими, як вони. При цьому наслідування супроводжується певними очевидними діями, тоді як ідентифікація передбачає ототожнення дитини з батьками на основі сильного емоційного зв’язку з ними. Разом з тим, батьки впливають на своїх дітей через механізм

31 підкріплення заохочуючи поведінку, що вважається правильною, і караючи дитину за порушення правил, батьки поступово вкорінюють у її свідомість систему норм. При цьому батьки можуть використовувати різні засоби заохочення — соціально-психологічні (наприклад, похвала) чи матеріальні (винагороди, привілеї. Похвала батьків, з якими дитина перебуває у дружніх стосунках, як правило, дієвіша, ніж похвала батьків байдужих, холодних. Ефект заохочення залежить також від того, як діти сприймають його. У разі очікування винагороди діти дотримуються вимог батьків, але у противному разі вони можуть не дотримуватись цих вимог. Аналогічно діти оцінюють похвалу. За умов, якщо їх хвалять за все, щоб вони не зробили, похвала перестає бути засобом заохочення.
При необхідності покарати дитину за певну провину, це слід робити одразу після неї. Слід бути суворим, але не жорстоким. Надто суворе покарання, як правило, викликає в дитини страх і озлобленість, вона починає уникати людини, що суворо поводиться з нею, а в разі загострення стосунків може втекти з дому. Як свідчать дослідники правила поведінки, що нав’язуються через суворе покарання, діти засвоюють найменшою мірою. Покарання буде діє-вішим, якщо пояснити дитині, за що її карають. Експериментально встановлено, що дитина швидше підкориться, якщо їй спокійно і дохідливо пояснити, чому вона має це робити, ніж без пояснень покарати за неслухняність [14]. Серед оптимальних умов дії механізмів впливу провідним є авторитет батьків. Розрізняють такі види авторитету а) формальний, що визначається особливостями соціальної ролі б) функціональний, що спирається на компетентність, ерудицію, досвід в) особистий, що залежить від особистісних якостей. Авторитет батьків залежить від частоти і якості контактів з дитиною інформованості про справи дитини ступеня розуміння і рівня вирішення питань, що турбують дитину активності в самовдосконаленні і

32 вдосконаленні оточення. Аналізуючи досвід сімейного виховання, А.
Макаренко дійшов висновку багато хто з батьків не розуміє значення свого авторитету для дітей. Іноді поведінка батьків призводить до формування помилкового авторитету. У « Книзі для батьків А.С.Макаренко класифікує авторитету сімейному вихованні за такими видами [12]:
1. Авторитет пригноблення. При цьому діти виростають або затурканими, безпорадними, або самодурами, відплачуючи за пригноблене дитинство.
2. Авторитет чванства, коли батьки постійно вихваляються своїми заслугами, є зарозумілими уставленні до інших людей. При цьому діти часто виростають хвалькуватими, не вміють критично ставитись до власної поведінки.
3. Авторитет підкупу, коли слухняність дитини купується подарунками, обіцянками. При цьому може вирости людина, привчена викручуватись, достосовуватись, яка прагне одержати якнайбільше вигод тощо.
А.С.Макаренко відначає, що справжній авторитет грунтується на любові, повазі до особистості дитини в поєднанні з високою вимогливістю до неї. Сімейна соціалізація не зводиться до безпосередньої взаємодії дитини і батьків. Так, ефект ідентифікації може нейтралізуватись механізмом рольової взаємодоповнюваності (наприклад, усім ї працьовитих батьків незважаючи на добрий взірець дитина може й небути працьовитою, якщо сім’я немала потреби виявляти цю якість. Важливим є також механізм психологічної протидії, коли дитина, волю якої жорстко обмежували, може виявляти підвищений потяг до самостійності, а дитина, якій усе дозволяли, може вирости несамостійною. І хоча неможливо однозначно виявити залежність конкретних властивостей особистості дитини від властивостей її батьків або ж від методів їхнього виховання, проте така залежність існує. При цьому різні сфери розвитку дитини пов’язані з різними проявами сімейних взаємин. Так,

33 дослідники Ф. Ковані К. Кован [8] виявили, що когнітивний розвиток дитини найсильніше корелює з особливостями її навчання у процесі спілкування в підсистемі батько — дитина, а поведінкова сфера найбільшою мірою пов’язана з поведінкою батьків один щодо одного при спільній сімейній взаємодії. Ці самі дослідники виявили гендерні залежності особистісних характеристик, стилю поведінки батьків і рівня розвитку дитини. Так, практично неможливо спрогнозувати ставлення батька до сина залежно від задоволеності батька шлюбом. Разом з тим незадоволеність батька шлюбом призводить до менших проявів ним позитивних емоцій до доньки. Задоволеність матері шлюбом, вірогідно, пов’язана з характером взаємодії як із синами, так із доньками. Особливо важливими для розвитку особистості дитини є дві пари ознак, які визначають поведінку батьків прийняття (тепло, любов) — неприйняття ворожість, що задають емоційний тон стосунків, і терпимість самостійність, воля) — стримування (контроль, що визначають переважаючий усім ї тип контролю і дисципліни. За віссю прийняття — неприйняття в першому випадку основними засобами виховання є увага і заохочення батьки орієнтовані насамперед на виокремлення позитивних якостей дитини, задоволені спілкуванню з нею, сприймають її такою, якою вона є. У другому випадку основними засобами виховання є суворість і покарання батьки не сприймають своїх дітей виокремлюють у них насамперед негативні риси, не дістають задоволення від спілкування з ними, часом виявляючи ворожість. Численними дослідженнями доведено перевагу першого підходу до виховання дітей. Дитина, яка позбавлена любові, має менше можливостей для досягнення високої самоповаги, створення стійкого, позитивного Я-образу, побудови теплих стосунків з іншими людьми. Вивчення особистості людей, які страждають на невротичні розлади, відчувають труднощі у спілкуванні та

34 професійній діяльності, свідчить проте, що всі ці явища набагато частіше виявляються в людей, яким у дитинстві бракувало батьківської уваги і тепла. Недоброзичливість або неуважність, мало того, жорстоке поводження батьків із дітьми викликає в останніх неусвідомлювану ворожість, що спрямовується зовні (наприклад, трансформується в агресивні дії не тільки проти батьків, ай проти сторонніх людей) або всередину і виявляється в почутті провини, тривоги, низькій самоповазі тощо [9]. За оссю тривожність — стримування в першому випадку батьки впливають на дитину через похвалу, пояснення їй наслідків її дій, обгрунтовують свої вимоги. У другому випадку тактика стримування припускає застосування батьківської влади через наказ, насильство, фізичне покарання, батьківський контроль над бажаннями дитини. Психолог Д. Баумрінд виявила три моделі поведінки дітей залежно від особливостей поведінки батьків [14]: модель І — діти з високим рівнем незалежності, зрілості, упевненості в собі, активності, стриманості, допитливості, доброзичливості, які вміють розбиратися в оточенні модель ІІ — діти, недостатньо впевнені в собі, замкненій недовірливі модель ІІІ — діти, невпевнені в собі, не виявляють допитливості і не вміють стримуватись. Здійснивши дослідження, Д. Баумрінд вирізнила чотири показники поведінки батьків, що впливають на формування у дітей певних рис

контроль — високий бал за цим показником означає істотний вплив батьків на діяльність дітей, послідовність у висуванні до них вимог

вимога зрілості — високий бал за цим показником свідчить проте, що батьки висувають вимоги, що сприяють формуванню у дітей зрілості, незалежності, самостійності, високого рівня здібностей в інтелектуальній, соціальній та емоційній сферах

спілкування — високий бал за цим показником означає, що батьки орієнтовані на переконання дитини, обгрунтування своїх вимог, готовність

35 вислухати думку дитини

доброзичливість — високий бал за цим показником свідчить про зацікавленість батьків у розвитку дитини (похвала, радість від успіхів дитини, тепле ставлення до дитини (любов, турбота. Таким чином, слід виокремити три моделі поведінки батьків, пов’язані з чинником контролю, що відповідають моделям поведінки дітей модель авторитетного батьківського контролю — відповідає моделі І поведінки дітей авторитарна модель — відповідає моделі ІІ; поблажлива модель — відповідає моделі ІІІ Відзначимо, що адекватний контроль збоку батьків, який відповідаємо делі І, припускає поєднання емоційного сприйняття з великою кількістю вимог, що висуваються до дитини, їх зрозумілістю, несуперечливістю і послідовністю. Для дітей батьків, які застосовують адекватний контроль, характерні добра адаптованість до оточення і спілкування з однолітками ці діти активні, незалежні, ініціативні, доброзичливі.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал