Державна наукова установа



Сторінка2/5
Дата конвертації17.01.2017
Розмір1.05 Mb.
1   2   3   4   5

Художні фільми:

1. “Голод-33”, за мотивами роману Василя Барки “Жовтий князь”, реж. О.Янчук, 1991, кіностудія імені О.Довженка, Україна.

2.  “Поводир”, реж. О.Санін, 2014, студія “Prontofilm”, Україна.

3. “Маленьке життя”, реж. О.Жовна, 2008, кінокомпанія “Група компаній Фокстрот”, Україна.


Документальні фільми:

1. “Жнива розпачу”, реж. С.Новицький, Ю.Луговий, 1984, Канада.

2. “Під знаком біди”, реж. К.Крайній, 1990, “Київнаукфільм”, Україна.

3. “Українська ніч 33-го”, у 4 частинах (“Страх”, “Жах”, “Гільйотина”, “Справа Грушевського”), реж. В.Георгієнко, 1994–1998, “Укртелефільм”, Україна,

4. “Час темряви”, реж. С.Дудка, 2003, “Укртелефільм”, Україна.

5. “33-й. Свідчення очевидців”,  реж. М.Лактіонов-Стезенко, 1989, Українська студія хронікально-документальних фільмів, Об’єднання “Імпульс”, Україна.

6. “Голодомор. Україна, ХХ століття: Технологія геноциду”, реж. В.Дерюгін, 2005, Фонд “Україна 3000”, НТКУ, Україна.

7.  “Свіча Джеймса Ернеста Мейса”, реж. Н.Сущева, 2008, агенція “Стожари”, Україна.

8.  “Хлібна гільйотина”, реж. І.Кобрин, 2008, студія “Телеком”, Україна.

9.  “Живі”, реж. С.Буковський, 2008, кіностудія “Листопад фільм”, Україна.

10. “Жорна”, реж. Г.Гін, 2008, студія “МедіаПорт”, Харків, Україна.

11. “Закляття безпам’ятства. Голодомор 1932-33 років на Луганщині”, реж. О.Крамаренко, 2009, Україна.

12. “О горе, це ж гості до мене”, реж. П.Фаренюк, 1989, Українська студія хронікально-документальних фільмів, Україна.

13. “Великий голод”, реж. Е.Лозовий, П.Овечкін, 2005, студія 1+1, Україна.

14. “Незнаний голод”, реж. Т.Гукало, 2003, кінокомпанія “Комітет дослідження українського Голодомору”, Канада.

15. “Україна. Забута історія – Голодомор. Влада варта смерті”, реж. А. Романді, 2011, телеканал “Мега”, Україна.

 
Про основні напрями роз’яснювальної роботи

педагогічних працівників навчальних закладів Чернівецької області

щодо виконання вимог Закону України

Про Голодомор 1932 – 1933 років в Україні”



від 28.11.2006 р. № 376-V

„У ті страшні роки кожного дня гинули тисячі людей, за добу – 25 тисяч. Ті, хто сьогодні заперечує Голодомор, ненавидять Україну. Від імені українського народу я закликаю визнати жертви мучениками, а Верховну Раду – визнати Голодомор геноцидом. Звільніть себе від страху й неправди” (із звернення Президента України до Верховної Ради України).

Стаття 1 Закону України „Про Голодомор 1932 – 1933 років в Україні” проглолошує: „Голодомор 1932 – 1933 років в Україні є геноцидом Українського народу”.

Стаття 2. „Публічне заперечення Голодомору 1932 – 1933 років в Україні визнається наругою над пам’яттю мільйонів жертв Голодомору, приниженням гідності Українського народу і є протиправним”.


Шановні колеги!

У ці дні Україна молиться за своїх безвинно загиблих синів і дочок.

У страшні 30-ті роки ХХ століття ніхто соціологічних досліджень не проводив. Але статистика, фахівці історичних досліджень стверджують, що тривалість життя в Україні тоді не перевищувала 7 – 10 років.

Доведено документально, що в Європі, після єврейського народу, український поніс найбільші втрати за все XX століття.


Дуже важливо в бесідах з учнями і батьками наголошувати, що з кожним роком на Михайлівську площу Києва, центральні площі великих і малих міст, містечок і сіл України в останню суботу листопада сходиться величезна кількість людей, особливо молодих.

На цих площах відсутні патетика і пафос, а сльози – справжні. І справжні свічки, лампадки заповнюють тоненькими вогниками бруковані простори. У такі дні не прийнято радіти, але на душі світліє, що стільки людей без примусу й корисливого інтересу прийшли, щоб поставити свій вогник пам’яті за народ, який пережив страшну трагедію, народ, до якого поступово повертається генетична пам’ять.



Обов’язково підкреслюйте, що ми почали видужувати після більш ніж сімдесятирічної хвороби. У нашому календарі з’явилася нова дата, яка всіх сущих в Україні об’єднує. Ми шукаємо і знаходимо себе, поступово олюднюємося, самоідентифікуємося.
Педагогічна громадськість має рішуче перешкоджати мерцям тримати за горло живих. Сталін, Каганович, Молотов, Постишев, Косіор та всі інші уже покійні організатори геноциду українського народу повинні залишатися в могилах.
Акцентуйте, що минуло лиш 13 років від того, як видатний син України американець Джеймс Мейс запропонував ідею останньої суботи листопада згадувати жертв Голодомору і мовчати із запаленою свічкою в руках. Тепер ця ідея стала національною традицією пам’яті. За це треба подякувати Президентові України Віктрові Ющенку, який тільки цією справою заслуговує на місце в історії.

Минуло не так багато часу, а море людське тримає в руках свічки і думає про мільйони безкарно убитих штучним голодом.


Ви, майстри педагогічної справи, мусите докласти всіх зусиль, щоб цю страшну правду багаторазово повторювати дітям в школі, щоб в останню суботу листопада 2016 і наступних років, прийшовши додому, вони нагадали батькам, що потрібно запалити свічку, поставити її на підвіконня і помолитися у пам’ять за померлими.
Деякі факти для практичного використання, для Ваших роздумів разом з учнями і їх батьками про причини і наслідки Голодомору в Україні:

1. Дуже коротке в історичному часі життя колгоспного ладу в Україні містить у собі найбільш страхітливу в тисячолітній історії українського народу трагедію Голодомору. Чому вона ствала можливою? Існували нібито два чинники: об’єктивний – недобір хліба внаслідок посухи і суб’єктивний – диверсії куркульства. Але, по-перше, у січні 1933 року Сталін наказав здійснити у сільській місцевості України каральну акцію, яка полягала у вилученні всіх продовольчих запасів.Сталін чітко фіксує, що посухи 1932 року не було, в провалі хлібозаготівель винні люди, а не погода. Косіор підтверджує слова Сталіна, наводячи конкретні цифри врожайності за 1931 і 1932 роки. По-друге, нібито ще однією причиною трагедії на початку 30-х років минулого століття були диверсії куркульства.Щоб зробити Голодомор наслідком диверсій, треба було мати куркулів.В українському селі вони були, але в ході аграрних перетворень 1920 – 1923 років їх не стало. Суть претворень – ліквідація поміщицького та куркульського землекористування і повна зрівнялівка у перерозподілі сільськогосподарських угідь. Однак сам термін „куркуль” зник з тогочасного законодавства тільки до 1925 року. Владі цей термін знову знадобився, щоб нацьковувати бідняків на більш заможних і лякати незгодних з колективізацією загрозою розкуркулення. На початку 1930 року ЧК виселила всіх куркулів на Північ. Але після виступу Сталіна „Запаморочення від успіхів” заможні селяни покинули колгоспи.

Щоб повернути їх назад, знову виникла потреба шукати куркулів. З 1931 року куркулями оголошувалися ті, хто пручався, а якщо упирався зовсім бідний селянин, то його піддавали репресіям як підкуркульника. Нарешті, 1932 – 1933 років Сталін поставив завдання „більшовизації” колгоспів і назвав винуватцями саботажу куркулів, які нібито проникли туди.Тобто, за логікою сталінських пропагандистів, селяни самі винні в тому, що голодують.

Сталін вилучив, окрім хліба, все продовольство, нагромаджене селянами до нового врожаю, щоб придушити у зародку повстанський потенціал українського села. Після цієї акції селяни стали цілком залежні від держави, яка тепер охоче погоджувалася рятувати їх від голодної смерті.

2. Терор голодом виконав подвійне завдання:

- запобіг масовим повстанням і заворушенням в українському селі, які вже змушували Сталіна припиняти суцільну колективізацію;

- зламав стихійний селянський саботаж, спричинений небажанням працювати в колгоспі за паперові трудодні.

Перше ретельно приховувалося від публічного обговорення, а друге широко висвітлювалося під фарисейські висновки: куркульський саботаж поставив країну на грань голоду, а тому він має бути зламаний будь-яким способом, у тому числі вилученням всього їстівного, за допомогою натуральних штрафів.

У сталінській акції вилучення всього, що можна їсти, під виглядом хлібозаготівель брали участь десятки тисяч відряджених з міст робітників, яким держава скоротила хлібний пайок через „куркульський саботаж”. Люди, які вилучали у селян продовольство, не мали найменшої уяви ні про масштаби, ні про наслідки цієї пекельної акції. Вони були переконані, що беруть участь у патріотичній саправі подолання куркульського саботажу. Навпаки, керівники компартійно-радянського апарату в Україні розуміли, що робиться.



3. Може виникнути питання про позицію уряду Російської Федерації.

Резолюція мітингу на Михайлівській площі у Києві 7 листопада ц.р. вимагала від Російської Федерації компенсації жертвам Голодомору.

Але, по-перше, кількість жертв Голодомору, які ще живуть, дуже невелика. По-друге, Російська Федерація правонаступник Радянського Союзу, але вона не може бути відповідальною за Голодомор в Україні юридично, політично, морально.

Під час утворення СРСР ЦК РКП(б) і Раднарком РСФРР були перетворені на загальносоюзні органи. Більшовицькі вожді не допустили появи в Москві російського компартійно-радянського центру, щоб уникнути політичної конкуренції.

Справді, більшовицькі вожді були однаково безжалісні до людей всіх національностей, але репресії здійснювали не тільки за соціальними, але й за національними ознаками. Вся сталінська доба переповнена відповідними доказовими матеріалами.

Чому ж російський уряд так рішуче відкидає кваліфікацію Голодомору як геноциду?

Очевидно, що керівники Російської Федерації природу українського геноциду добре розуміють. Але визнання Голодомору геноцидом є тотожним визнанню України як держави в період до 1991 року.

Закон „Про Голодомор 1932 – 1933 років в Україні” від 28 листопада 2006 року № 376-V не має будь-яких наслідків стосовно кого б то не було. Його не можна розглядати як недружній крок до Росії. Але закладена в ньому історична оцінка відповідає національним інтересам українського народу.
У роботі за пропонованою тематикою також слід враховувати той важливий факт, що українське духовенство, включаючи Митрополита Володимира, предстоятеля УПЦ МП, однозначно кваліфікує події того часу як геноцид українського народу.

Є надія, що віруючі люди України об’єднаються в розумінні спільної для всіх українців історичної біди, якою є трагічна середньовічна чума Голодомор- геноцид 1932 – 1933 років.


Деякі документальні факти хроніки

Голодомору-геноциду 1932 – 1933 років:

3 серпня 1932 року. В’ячеслав Молотов на засіданні Політбюро ЦК ВКП(б) сказав: „Ми стоїмо справді перед привидом голоду і до того ж у багатьох хлібних районах”.

Отже, він розумів ситуацію, але нічого не робив, щоб її виправити. Навпаки ...

7 серпня 1932 року. З’явився власноруч написаний Сталіним закон про охорону соціалістичної власності (закон „про 5 колосків”).

Цей закон передбачав як захід судової репресії за розкрадання колгоспного і кооперативного майна „розстріл із конфіскацією всього майна і з заміною за пом’якшуючих обставин позбавленням свободи на термін не нижче 10 років з конфіскацією всього майна”.

Амністія у таких справах заборонялася. На літо 1933 року за цим законом було засуджено 150 тис. осіб. Зокрема, засуджували дітей, які намагалися знайти хоч якусь їжу.

11 серпня 1932 року. Сталін написав у листі до Лазаря Кагановича: „... Самое главное сейчас Украина. Дела на Украине из рук вон плохи. Плохо по партийной линии. Говорят, что в двух областях Украины (кажется в Киевской и Днепропетровской) около 50-ти райкомов высказались против плана хлебозаготовок, признав его нереальным. В других райкомах обстоит дело, как утверждают, не лучше. На что это похоже? Это не партия, а парламент ...

Вместо того, чтобы руководить районами, Косиор все время лавировал между директивами ЦК ВКП(б) и требованиями райкомов и вот долавировался до ручки.

Правильно говорил Ленин, что человек, не имеющий мужества пойти в нужный момент против течения, не может быть настоящим большевистским руководителем. Плохо по линии советской. Чубарь – не руководитель. Плохо по линии ГПУ. Реденсу не по плечу руководить борьбой с контрреволюцией в такой большой и своеобразной республике, как Украина.

Если не возьмемся теперь же за выправление положения на Украине, Украину можем потерять ...

... Поставить себе целью превратить Украину в кратчайший срок в настоящую крепость СССР; в действительно образцовую республику. Денег на это не жалеть”.

20 серпня 1932 року. Газета „Правда” розпочала регулярну публікацію добірок матеріалів під рубриками „Общественная собственность священна и неприкосновенна”, „Расхитителей социалистической собственности – врагов народа – к суровой ответственности!”

16 вересня 1932 року. Затверджено інструкцію „по застосуванню постанови ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1932 року про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації і зміцнення суспільної (соціалістичної) власності”.

Інструкція мала цілком таємну частину („окрема тека”), що передбачала спрощений порядок затвердження вироків до розстрілу.



22 жовтня 1932 року. Прийнято рішення Політбюро ЦК ВКП(б) про роботу в Україні „надзвичайної комісії” на чолі з В’ячеславом Молотовим.

Комісія дала новий імпульс здійсненню репресій проти колгоспного активу, партійних і радянських працівників. ЦК КП(б) України почав публікувати списки партійців, директорів радгоспів, голів колгоспів та уповноважених по хлібозаготівлях, яких виключали з партії й віддавали до суду за невиконання плану хлібозагогівель.



5 листопада 1932 року. В’ячеслав Молотов і секретар ЦК КП(б) України Мендель Хатаєвич надіслали директиву обкомам партії, вимагаючи від них термінових і рішучих дій по виконанню закону від 7 серпня 1932 року „з обов’язковим і швидким проведенням репресій і нещадної розправи із злочинними елементами у правліннях колгоспів”.
З промови Президента України Віктора Ющенка

(2006 рік) з нагоди відзначення Дня пам’яті

жертв Голодоморів і політичних реперсій

„На запитання, що є Голодомор, моя відповідь – це є геноцид ...

Ті, хто сьогодні заперечують Голодомор, глибоко і переконано ненавидять Україну. Ненавидять нас, наш дух, наше майбутнє. Вони заперечують Українську державність ... Жертви голодомору мають бути вшановані як мученики однієї з найбільших катастроф в історії людства ...

Історія вже винесла вирок вбивцям, які планували і вчинили Голод. Це – тоталітарна комуністична сталінська система, яка не має національних ознак. Бо національність – це людське. Смерть через голод і винищення є супроти людського...



Геноцид – це цілеспрямоване знищення народу або його частини. Міжнародна Конвенція ООН від 1948 року визначає геноцид як дії, скоєні з наміром знищити, цілком чи частково, яку-небудь національну, етнічну, расову чи релігійну групу – через убивство або через навмисне створення таких умов, які ведуть до знищення ...

Терор був проведений проти всього українського. Під розстріл повели українську інтелігенцію, священиків, кожного активного носія української свідомості. Ця дія була цілком свідома.

Територію України і Кубані оточать збройними загонами для блокування виїзду по хліб. Життя стане несуттєвим. Запанує в Україні смерть ...

За підрахунками істориків, середня очікувана тривалість життя чоловіків в Україні 1933 року склала 7 років, жінок – 10 років. Що це є? Це є справжній геноцид.

Після постанови Центрального комітету Комуністичної партії України було масово застосовано режим „чорних дощок” – режим, за яким повністю ізолювали села, райони, господарства, вивозили з них продовольчі товари і запаси насіння. Таких районів в Україні було 82. Занесення на „чорну дошку” було рівнозначне смертному вироку. Це і є геноцид.

Так само, як це робилося в єврейських гетто і нацистських концтаборах.

Злочин Голодомору прямо проклав шлях до злочинів Другогї світової війни, і в своїй диявольській суті – до злочину Голокосту.

Попри все Україна є, і Україна жива.

Ми несемо пам’ять про пережитий біль як засторогу злочинам проти людства і проти людяності. Ми розраховуємо на світове розуміння і підтримку в цьому питанні ...

Я висловлюю вдячність усім державам, які законодавчо і політично визнали Голодомор актом геноциду проти українства. І вірю, що у 75-у річницю трагедії це одностайно здійснить Організація Об’єднаних Націй”.

(подано зі скороченнями)
Професор Станіслав Кульчицький:

Сталін прагнув ліквідувати Україну, як національну державу”

... Кремль у сталінські часи переслідував не українців, а громадян України, тобто українців з яскраво вираженою національною самосвідомістю, які мали тоді власну державу і конституційні гарантії можливості повернення до незалежності в будь-який момент.

Ми успішно скористалися цими гарантіями, то чому ж про це забуваємо, коли мова заходить про Голодомор?

Є тільки одне пояснення того, чому Радянський Союз розвалився не в 1930-х роках, а 1991 року: терор, спрямований проти всіх верств українського народу, поголовне винищення людей, причетних до утворення Української Народної Республіки і взагалі до національно-визвольної боротьби 1917 – 1920 років. У кінцевому підсумку, гинули ті ж самі українці, але терор здійснювався не за етнічною, а за національною ознакою ...

... В умовах демократичної України проблема Голодомору явно політизується. Деякі націонал-патріоти висувають у цьому зв’язку претензії до Російської Федерації. Але Росії (РФ) в тоталітарному СРСР фактично не існувало. Безперечно, була державоутворююча нація, але реально все вирішувалося в Кремлі. Не можна пред’являти претензій до будь-якої національності за злочинні дії сталінського керівництва.

Разом з тим, – і це дуже важливо – Голодомор, безперечно, мав яскраво виражену антиукраїнську спрямованість. Він був спрямований проти громадян Української держави, яка мала право вийти з СРСР, і зрештою дійсно вийшла з СРСР.

(подається із скороченнями)
Наслідки соціологічного дослідження

(вересень 2006 року)

За даними всеукраїнського репрезентативного опитування, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології у вересні 2006 року, 84 % респондентів пов’язують Голодомор із діями влади і впевнені в навмисній організації цього акту.

Таку думку поділяють 82 % мешканців західного регіону України, 73,8 % мешканців центрального регіону, 65 % мешканців південного регіону, 51,4 % мешканців східного регіону України.

Не забуваймо, що в останню суботу листопада (24.11.2007 р.) необхідно пом’янути мільйони померлих від Голоду-геноциду 1932 – 1933 років запаленою свічкою і молитвою за спасіння їхніх невинних душ.

Треба віддати належне Л.Кучмі, який в 65-ту річницю встановив своїм указом від 26 листопада 1998 року День пам’яті жертв Голодомору – четверту суботу листопада.
Професор Станіслав Кульчицький:

Голодомор 1932 – 1933 років як геноцид: прогалини у доказовій базі”

Такі всесвітньо масштабні катастрофи, як Голодомор в Україні 1932 – 1933 років, ніколи не будуть сприйматися суспільством як щось академічне, як проблема, чия суспільна вага обмежується лише сферою чистої науки. Трагедія „терору голодом” – це наш невідступний і вічний біль. Але, враховуючи, що страшна катастрофа об’єктивно була й залишається гострою зброєю в сучасній політичній боротьбі, моральним нашим обов’язком є дослідження причин та досі ще невідомих наслідків українського Апокаліпсису, пошук нових і нових свідчень, доказів його геноцидного характеру, вивчення його впливу на свідомість різних поколінь людей, зокрема сучасної молоді.

Станіслав Кульчицький пропонує свій погляд на ті страшні події

(подається нижче)

Аналіз Голодомору поза історичним контекстом абсолютно безплідний. Сам Голодомор теж не може розглядатися ізольовано від репресій проти української інтелігенції і Компартії України.



Після цього залишається обгрунтувати питання про те, кого нищив Сталін.

Найбільш переконливо звучать висновки сторонніх спостерігачів (А. Кудряченко „Голодомор в Україні за баченням тогочасних німецьких дипломатів”, газета „День” за 29 листопада 2006 року).

Генеральне консульство Німеччини в Харкові таким чином підбило у січні 1934 року перші підсумки дій сталінського емісара в Україні: „Постишев за неповний рік зміцнив владу радянської системи в Україні, йдучи на величезні жертви і мільйони померлих від голоду”.

В документі генконсульства за травень 1936 року було влучно схоплено два невідривні аспекти в діях Постишева: терор проти носіїв національної державності й показушна підтримка етнографічних рис титульної нації: „Майбутнє справедливе історичне дослідження, можливо, встановить більш точно, що українському народові у жахливі 1932 – 1933 роки було потрощено моральний хребет. І ця заподіяна величезна шкода розтягнеться на десятиліття, а можливо, й назавжди. Коли нині знову були „реабілітовані” постишевською милістю українські народні пісні, коли сьогодні українська опера гастролює в Москві з українськими виставами, коли зараз на московській естраді знову виступають українські танцюристи, то це є не що інше, як гротескна пародія на долю України”.



Хто з нас сприймав Україну до 1991 року як незалежну державу, що уклала союз з іншими державами і мала можливість вийти з союзу в будь-який момент?

Ми жили в централізованій державі, поділеній на безгласні республіки. Безгласність пояснювалася вродженим пристосуванням до диктатури. Нікому, за винятком поодиноких дисидентів, не спадало на думку відстоювати конституційне право на вихід із СРСР, висувати альтернативну кандидатуру під час виборів в органи влади, прилюдно нагадати всім відомий голод 1932 – 1933 років.

Комісія Конгресу США з голоду в Україні всім свідкам задавала те саме питання: чому Сталін вас нищив? Більшість свідків відповідали, що їх нищили як українців. Таке переконання зміцнилося в діаспорі, а після 1991 року поширилося в Україні.

Молодий американський дослідник українського націонал-комунізму Джеймс Мейс стверджував інше: сталінський терор в Україні спрямовувався не проти людей певної національності або роду занять, а проти громадян Української держави, яка виникла під час розпаду Російської імперії і пережила свою загибель, відродившись у вигляді радянської держави. Під час виступу 1982 року на міжнародній конференції з Холокосту в Тель-Авіві він першим назвав голод 1932 – 1933 років в Україні геноцидом і сформулював мету сталінського терору голодом: знищити українську націю як політичний чинник і соціальний організм (to destroy the Ukrainian nation as a political factor and social organism). Ця сама формула міститься в його доповіді на першій міжнародній науковій конференції по голоду 1932 – 1933 років в Україні, що відбулася в Монреалі 1983 року.

Щоб добитися міжнародного визнання Закону України „Про Голодомор 1932 – 1933 років в Україні” від 28.11.2006 року № 376-V, треба деполітизувати проблему Голодомору. Доказова база геноциду існує об’єктивно, і це головне. Потрібно лише висвітити її в режимі діалогу. Сторону, яка не згодна з кваліфікацією Голодомору як геноциду, треба переконати. Стороні, яка наполягає на геноциді, треба відмовитися від міфів, якими проблема Голодомору обростала від початку.

Одним з найбільш вразливих міфів є заявлена кількість жертв Голодомору.

Вразливість цього міфу полягає у невідповідності кількості жертв очевидним фактам, а також у небажанні політичних діячів, які звертаються до міжнародної громадськості з проханням визнати Голодомор в Україні геноцидом, рахуватися з цими фактами.

Кількість жертв голоду 1921 – 1923 рр. і голоду 1946 – 1947 рр. ніколи не буде визначена тому, що в обох випадках український народ голодував після багаторічних воєнних дій на його території. Ми не знаємо, хто загинув під час війни, хто емігрував, хто поселився на території України.

Навпаки, визначити орієнтовну кількість жертв голоду 1932 – 1933 років можливо тому, що Всесоюзні переписи населення 1926, 1937 та 1939 років створюють надійний фундамент для обрахунку.

Ті, хто керував проведенням перепису 1937 року, були репресовані, бо не змогли пояснити жахливого недобору населення. Перепис провели повторно 1939 року, але вся його демографічна статистика була закрита до кінця 1989 року. За цих умов стали можливими експертні оцінки, які могли бути зовсім різними.

Одну з перших експертних оцінок наукового характеру дав видатний український географ і демограф Володимир Кубійович – 2,5 млн. осіб.

В газеті „Українські вісті” (Новий Ульм, ФРН) 1950 року дуже далекий від демографії С. Сосновський назвав цифру 7,5 млн. осіб.

Дмитро Соловей (псевдонім – Петро Долина) 1955 року надрукував свої розрахунки (Торонто, Канада): прямі втрати – 4,8 млн. осіб; втрати з урахуванням зниження народжуваності – 7,5 млн. осіб. Розрахунки грунтувалися на формулі складних відсотків, яка непридатна для демографічного аналізу.

Однак це нікого не стурбувало. Василь Гришко взяв їх для своєї книги, яка була видана 1983 року англійською (Торонто), українською (Детройт) мовами.

Звідти їх запозичив Микола Жулинський – голова оргкомітету міжнародної наукової конференції, що відбулася в Києві 9 – 10 вересня 1993 року в зв’язку з 60-річчям Голодомору. Авторизовані М.Жулинським цифри часто використовуються й тепер.

Треба сказати, що тенденція до збільшення кількості жертв стала способом привернення уваги міжнародної громадськості до української трагедії.

Виступаючи 24 вересня 2004 року на Генеральній Асамблеї ООН, Л. Кучма розповів, що 1933 року внаслідок організованого тоталітарним режимом штучного голоду в Україні загинуло від 7 до 10 млн. наших громадян. Радянський Союз, додав він, продавав хліб за кордон у той час, коли в Україні щохвилини від голоду помирали 17 осіб. В усіх своїх виступах, коли мова заходить про кількість жертв, В.Ющенко дотримується однієї цифри – 10 млн. осіб.

Доказова база до законопроекту про Голодомор як геноцид становила 8,1 млн. осіб (І. Юхновський). Цю цифру оголосила і комісія юристів.

Директор Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України академік С. Пирожков заявив, що прямі й опосередковані втрати від Голодомору становили в УРСР 4,6 млн. осіб (24 листопада 2006 року). Такий результат випливає з аналітичної праці французьких демографів, які довгий час вивчали радянські статистичні джерела.

Отже, оцінка втрат від Голодомору в Україні, зроблена на підставі аналізу демографічної статистики в різний час і різними методами, приблизно співпадає.

Матеріали статистики доступні, вже опубліковані, в тому чисі й за кордоном, а верифікація розрахунків не становить проблеми.

Офіційним представникам України у виступах перед вітчизняною та зарубіжною громадськістю варто було б відмовитися від цифр, озвучених вперше в публікаціях української діаспори п’ятдесятих років минулого століття.

Доказова база геноциду повинна спиратися на аналіз даних, здійснених в академічних установах України.

Рік тому на сайті www.anti-orange.ua з’явилася стаття журналістки з вітренківського оточення Мирослави Бердник. Поштовхом до її написання послужили державні заходи, пов’язані з Днем пам’яті жертв Голодомору. У статті дуже зло коментувалося прагнення В. Ющенка добитися визнання Голодомору геноцидом. Вражає її початок. Він вразить будь-кого:

26 ноября 2005 года в Украине с большой помпезностью отмечали скорбную дату – 72-летие голода 1932 – 1933 годов. При иных обстоятельствах я бы никогда не стала затрагивать эту тему: у меня в 1933 году во время голода умер прадед. Умер красивой смертью – отказался от своей пайки той скудной пищи, которая имелась, чтобы выжили внуки”.

Думаю, що М. Бердник належить до молодшого, порівняно з моїм, покоління, тому що у мене 1933 року помер дід.

Незважаючи на різницю у віці, вона сприймає минуле таким, яким воно зображене в радянських підручниках історії. Інформація про Голодомор не вийшла для неї за межі родинного знання. Не сумніваюся в причинах такого феномену: ця інформація була політизованою, отже – непереконливою.

Не треба прискіпливо встановлювати, який народ постраждав більше, який менше в період між двома цими датами – 1914 роком і 1953-ім.



Україна обов’язково опиняється на першому місці. Згубні наслідки чотирьох десятиліть, між початком Першої світової війни і смерю Сталіна відчуваються і досі. В Україні не народжуються правнуки тих, хто загинув 1933 року, і праправнуки тих, хто поліг 1914 року. Якби не катаклізми, в Україні на початку ХХІ століття жив би стомільйонний народ.

(подається із скороченнями)
Про Голодомор 1932 – 1933 рр. в Україні

у порівнянні з голодом 1932 – 1933 рр. у СРСР

(тези матеріалів професора Станіслава Кульчицького для МЗС України)

Порівняльний аналіз і оцінка Голодомору 1932 – 1933 рр. в Україні та голоду в СРСР – це поле для гострих дискусій, особливо з російськими істориками.

Адже важко заперечувати, що в багатьох регіонах колишнього СРСР у ті місяці й роки від голоду теж помирали сотні тисяч і мільйони людей. Саме на цьому сьогодні роблять акцент затяті противники визнання Голодомору в Україні геноцидом українського народу.

Полеміка у питанні про природу українського Голодомору йде від часу опублікування книги Р. Конквеста „Жнива скорботи” (1986).

Одні стверджують, що нищили селян, інші – що нищили українців.

На цю полеміку наклали відбиток інші випадки геноциду вірмен і євреїв. Від початку полеміка політизувалася. Сторони не чують одна одну. Становище ускладнюється й тим, що у листуванні зі своїми підручними Сталін надавав перевагу езоповій мові, а свій злочин проти громадян УСРР (зрозуміло, українців у першу чергу) ретельно і дуже вдало замаскував.

Нарешті полеміка викликана й тим, що обидві сторони не знають специфіки ленінсько-сталінської „революції зверху”, яка тривала з 1918 до 1938 рр.

Голодомор в УСРР і на Кубані (тоді ці регіони об’єднувалися поняттям „Україна”), Голодомор у Казахстані (зовсім іншого походження – не було терору голодом), Великий терор 1937 – 1938 рр. – це елементи комуністичного будівництва в багатонаціональній країні, створеній „залізом і кров’ю”.

Незнання історії у зв’язку з Голодомором – це лише один приклад нашого практично суцільного безпам’ятства.
Найголовніші тези С. Кульчицького такі:

Існує помісячна статистика природного руху населення по регіонах (до рівня районів). В Україні вона деформована, особливо в місяці найвищої смертності, тому що гинули й реєстратори ЗАГС. Однак деформацію можна виправити, і це зроблено.

Статистика свідчить, що в європейській частині СРСР у 1932 – 1933 рр. смертність перевищувала народжуваність у семи регіонах. При цьому в трьох регіонах голод спостерігався в місті, а село мало позитивний баланс природного руху населення ( Урал, Середня Волга, Північ). У цих регіонах голод був викликаний зняттям їх з карткової системи постачання.

Цей же чинник голоду присутній і в інших чотирьох регіонах – УСРР, Північно-Кавказький край, Нижня Волга, ЦЧО. Але в них, зокрема, і в УСРР, основну частку смертності давало село, і голод пояснювався тим, що у селян відібрали хліб.



Третій чинник голоду властивий тільки УСРР і Кубані (один з одинадцяти округів Північного Кавказу). Цей чинник діяв одночасно з переліченими вище, але тривав обмежений час: у листопаді – грудні 1932 року (на порівняно невеликій терирорії, яку посадили на „чорну дошку”) і в січні 1933 – в тих селах, які не виконали хлібозаготівельного плану (тобто більше, ніж в 90 % сіл). Суть акції, яку чекісти замаскували під хлібозаготівлі й провели з допомогою місцевих незаможників, полягала в тому, що у селян забрали все їстівне.

Коли забирали хліб, від голоду гинули селяни з неналагодженим господарством, у яких не було інших харчів. Голод першої половини 1932 р. в УСРР був наслідком жорстоких хлібозаготівель. Тоді загинуло близько 150 тис. незаможників.

Щоб припинити його, Сталін обмежив експорт зерна і закупив невеликі партії хліба за кордоном. Розмови про нищення голодом українців тільки через те, що вони були українцями (як вірмени в Туреччині або євреї в Німеччині) є ірраціональними.

Те, що незаможники взяли участь у сталінській акції по вилученню всього їстівного в січні 1933 року, пояснюється дуже просто: їм давали відсоток від вилученого, інакше вони загинули б. Адже в другій половині 1932 року держава вилучила в Україні весь хліб.

Зарубіжні вчені цілком правильно, з цифрами в руках, твердять, що УСРР і Кубань одержали в першій половині 1933 року левову частку продовольчої допомоги, яку держава надала голодуючим регіонам СРСР.

Виходячи з цього, вони, у тому числі й Р. Конквест, не можуть тепер повірити в геноцид. Вони не розуміють, що природа українського геноциду докорінно відрізняється від природи єврейського або вірменського.



Сталін забирав їжу в селян для того, щоб рятувати їх від голоду, годуючи через колгоспи під час весняної сівби 1933 року. В українському селі, яке голодувало другий рік поспіль, назрівав колосальний соціальний вибух, подібний до вибуху в січні-березні 1930 року, коли Сталіну довелося на півроку припинити колективізацію по всій країні. Щоб попередити цей вибух, треба було у селян під виглядом хлібозаготівель забрати всю їжу, а потім годувати їх же з рук. Ефективність такої політики була випробувана 1921 року, коли хліб заготовляли в голодуючих південних губерніях України, щоб припинити „куркульський бандитизм”.

Терор голодом, наслідком якого став Голодомор, не можна розглядати ізольовано від інших акцій Кремля – цькування П. Постишевим української інтелігенції в 1933 р., переполовинення КП(б)У за 1933 – 1937 рр., винищення всього складу політбюро ЦК КП(б)У в 1937 р. (крім Г. Петровького, який врятувався випадково). Раніше Україна була державою в складі СРСР ( 1932 року Л. Каганович у листуванні зі Сталіним називав її країною). Після 1932 – 1933 рр. вона стала республікою. Сталін перестав боятися сепаратизму громадян УРСР і дозволив 1934 року перевести столицю з Харкова в Київ. Етнографічна Україна його влаштовувала.

Документи, які підтверджують геноцид громадян України, здійснюваний Сталіним у 1932 – 1933 рр., давно опубліковані, але мусять бути відповідним чином інтерпретовані. Цю терористичну акцію, як і Великий терор, Сталін здійснював із обмеженим колом підручних, які (за винятком Кагановича й Молотова) пізніше теж стали жертвами репресій.

(подається зі скороченнями)


ООН готова поширювати інформацію

про Голодомор-геноцид українського

народу 1932 – 1933 років

Питання Голодомору-геноциду 1932 – 1933 років в Україні є дуже важливою проблемою для всього міжнародного співтовариства (Організації Об’єднаних Націй). Дедалі більше країн світу формально визнають Голодомор в Україні геноцидом. Про це говорить офіційний координатор системи Організації Об’єднаних Націй в Україні Френсіс О’Доннелл. За його словами, ООН готова зробити все, що від неї залежить, щоб поширювати інформацію про цю трагедію українського народу, щоб все міжнародне товариство дізналося, що саме пережила Україна у тридцятих роках минулого століття.

Френсіс О’Доннелл про перспективи визнання Голодомору 1932 – 1933 років в Україні геноцидом на рівні ООН: „Формальне визнання Голодомору в Україні геноцидом – це питання, яке треба розглядати, а після цього можна голосувати”.

Перший заступник міністра закордонних справ України Володимир Хандогій сказав про те, що зараз важко встановити часові терміни визнання Голодомору в Україні геноцидом на рівні Організації Об’єднаних Націй.

На цьому етапі слід самим українцям добре знати історію і наслідки Голодомору-геноциду, якомога ширше донести до світової спільноти всю правдиву інформацію про ці сторінки української історії.

Володимир Хандогій підкреслив: „Важливо, щоб в окремих державах визнали Голодомор геноцидом, оскільки до ООН входить переважна більшість держав світу”.


Книжка із серії „Бібліотека газети „День”

(видано у вересні 2007 року)

У рамках круглого столу „Голодомор в Україні 1932 – 1933 років. Документальна спадщина” XIV Форуму видавців у Львові (13 – 16 вересня 2007 року) відбулася презентація книжки Станіслава Кульчицького „Почему ОН НАС уничтожал?/ Сталин и украинский Голодомор” із серії „Бібліотека газети „День”.

Книга видана на основі газетних публікацій 2005 – 2007 рр. До неї увійшли цінні фотографії із колекції інженера А. Вінербергера, із фондів Центрального державного архіву кінофонофотодокументів ... Передмову написала головний редактор газети Лариса Івшина, під загальною редакцією якої вийшла ця книга. Післямова – завідувача кафедри україністики Римського університету „Ла Сап’єнца” Оксани Пахльовської.

Книжка видавничого дому „Києво-Могилянська академія”

(видано у серпні 2007 року)

У серпні 2007 року видавничий дім „Києво-Могилянська академія” випустив у світ підготовлений у Інституті історії України збірник документів „Голодомор 1932 – 1933 років в Україні” (1128 сторінок, упорядник – доктор історичних наук Р.Я. Пиріг). У співпраці з цим видавництвом Інститут історії України збирається перевидати до 75-ої річниці Голодомору чотиритомний збірник свідчень українських емігрантів у США, зібраних комісією Дж. Мейса і опублікованих у Вашингтоні 1990 року. Обидва видання містять документальну базу концепції Голодомору як геноциду.



Книга видавництва „Наш час”

У листопаді 2007 року видавництво „Наш час” друкує книгу професора Станіслава Кульчицького „Голодомор 1932 – 1933 рр. в Україні як геноцид: труднощі усвідомлення”. Це наукова монографія. У монографії подаються всі посилання на джерела.


Новини на актуальну тематику

Євразійський союз молоді (ЄСМ), шовіністична й антиукраїнська організація, свою злочинну діяльність проводить під захистом влади Російської Федерації. Представники цього мілітаристського утворення недавно спаплюжили національні символи України на горі Говерла в Карпатах, організували антиукраїнський шабаш в Криму, а 17 листопада ц.р. вчинили у Москві погром виставки, присвяченої вшануванню пам’яті жертв Голодомору-геноциду 1932 – 1933 років в Україні.

МЗС України висловило МЗС РФ категоричний протест проти дій ЄСМ і вимагає притягнення винних до відповідальності.

Про ці злочинні дії нам всім треба не забувати, давати достойну відсіч новоявленим людиноненависникам.



24 листопада (субота), надвечірньої години, запали Свічку Незгасної Вічної Пам’яті за мільйонами загиблих від страшної тортури голодом, сотвори тиху молитву за спасіння їх невинних душ...

У Національному університеті „Києво-Могилянська академія”

відбувся науково-творчий круглий стіл

Голодомор 1932 – 1933 років в Україні як злочин геноциду”


Жодне суспільство, а сучасне українське і поготів, не зможе рухатися вперед, не усвідомивши повністю, що з ним відбувалося 20, 50, 70, 100 ... років тому, через які трагедії, жертви, жахливі „великі переломи” довелося пройти нашим батькам, дідам і прадідам. Бо тільки так можна зрозуміти, хоча б раціонально, якщо не серцем, глибину провалля, з якого зовсім недавно (за історичними мірками) ми почали вибиратися. Саме тому відновлена історична пам’ять народу, правда історії, якою б гіркою вона не була, – це, можливо, єдиний шлях виходу з цього провалля.

Отже, пам’ять про Голодомор 1932 – 1933 років, цей жахливий злочин сталінського Кремля, є вкрай необхідною умовою для подолання постгеноцидного синдрому, котрий тяжіє над українською нацією. Ця думка об’єднала всіх учасників науково-творчого круглого столу „Голодомор 1932 – 1933 років в Україні як злочин геноциду”, що проводився в Національному університеті „Києво-Могилянська академія”.

Орієнтовні дорадчі матеріали

для проведення у навчальному закладі

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал