Державна фіскальна служба україни центр перепідготовки та підвищення кваліфікації керівних кадрів Державної фіскальної служби України



Pdf просмотр
Сторінка2/5
Дата конвертації27.01.2017
Розмір0.71 Mb.
1   2   3   4   5
Лідер – член групи, який має найбільш високий позитивний статус, тобто користується авторитетом у інших і має на них вплив, визначає алгоритм вирішення поставлених перед групою завдань.
Прийняті – члени групи, що мають середній позитивний статус і, як правило, підтримують лідера в його зусиллях вирішити групову задачу.
Ізольовані – члени групи, що мають нульовий статус і самоусунулися від участі в груповій взаємодії. Причинами такого самоусунення можуть бути

15 особистісні особливості (наприклад, сором’язливість, інтроверсія, почуття неповноцінності і невпевненості в собі).
Знехтувані – члени групи, що мають негативний статус, свідомо чи несвідомо відсторонені від участі у вирішенні групових проблем.
СТАТУС ЛЮДИНИ В ГРУПІ
ФОРМАЛЬНИЙ
НЕ ФОРМАЛЬНИЙ
ПІДЛЕГЛІ
КЕРІВНИК
РІВЕНЬ ІЄРАРХІЇ № 1
ПІДЛЕГЛІ
КЕРІВНИК
РІВЕНЬ ІЄРАРХІЇ № 2
ПІДЛЕГЛІ
КЕРІВНИК
РІВЕНЬ ІЄРАРХІЇ № N
ЛІДЕР
ПРИЙНЯТІ
ІЗОЛЬОВАНІ
ЗНЕХТУВАНІ

Рисунок 1. Статус людини в групі
Неформальні відносини членів колективу неминучі, оскільки їх діяльність і інтереси не можуть існувати тільки в рамках формальних
(затверджених) структур, посад, функцій і процедур Крім того неформальні відносини необхідні, тому що без них формальна структура, в певному сенсі, втрачає свою ефективність .
Оптимальним є стан колективу, при якому формальні і неформальні групи максимально збігаються. Такий збіг формальної і неформальної структур забезпечує згуртованість колективу і підвищує продуктивність його роботи.
За невідповідності структур, коли керівник не має авторитету в колективі, а групові норми і правила розрізняються з колективними, в організації може виникнути боротьба між формальною та неформальною структурами, що гальмує ефективну діяльність і процес досягнення організаційних цілей.

16
2.4. Формування малих груп: рівні розвитку
Рівень розвитку групи – це такий якісний етап, який характеризує її соціально-психологічну зрілість.
Залежно від ступеня підготовленості групи до спільної діяльності і специфіки спілкування існує наступна типологія малих груп:
Акциденція (лат. аccidentia – випадковість) – група раніше не знайомих людей що випадково зустрілися або десь присутні (наприклад, пасажири автобуса). Спілкування в такій групі випадкове, короткочасне, не професійне, але регламентоване культурними нормами. Природно, таке спілкування не дає групі можливості підготуватися до спільної діяльності. (Російським еквівалентом назви такої групи може служити слово «збіговисько»).
Коміція (лат. comitia – збори) – група людей вільних від взаємних зобов’язань один перед одним і які зібралися для обговорення якої-небудь проблеми (наприклад, група акціонерів). Спілкування в такій групі ситуативне, короткочасне, не професійне. Але такі люди встановлюють певний регламент свого спілкування (процедуру, органи управління зборами та інше), і кожен може індивідуально підготуватися до участі у спільній діяльності.
Компанія (від франц. сampagnie) – група людей, що проводять разом вільний час (наприклад, друзі). Їх спілкування цілеспрямоване, періодичне, узгоджене, але не професійне. Вони готуються до своєї участі у груповій діяльності, але їх підготовка мінімальна.
Коаліція (лат. сoalitio – обє’днання) – об’єднання людей на основі взаємних угод (наприклад, група фахівців). Підготовка такої групи до спільної діяльності буде середньою, оскільки їм не потрібно працювати постійно в
єдиному ритмі, з чітко узгодженими і налагодженими діями. Кожен працює над своєю проблемою.
Команда (від франц. сommande) – міцно згуртована група людей, спеціально підготовлених для спільної роботи. Ця група відрізняється від коаліції тим, що люди працюють спільно над однією проблемою і спеціально підготовлені для спільної діяльності. Особливим типом команди є когорта.
Когорта (від лат. сohortis) – група спеціально підготовлених людей для виконання особливо важливих дій (наприклад, пожежно-рятувальний підрозділ). У такій групі різко зростає почуття відповідальності за дії і життя своїх товаришів.
Безумовно, стан готовності до спільної діяльності не може бути досягнуто без взаємного обміну інформацією, думками, установками та досвідом. Але на формування стану підготовленості впливає комплекс всіх групових процесів, а не тільки спілкування.
По мірі розвитку колективи зазвичай проходять через певний ряд послідовних етапів (рис. 2).

17
Ефективність
Переворот
Етапи розвитку колективу
Розпуск
Результативність
Притирання
Старіння
Майстерність
МЕТА
ДІЯЛЬНОСТІ
Рисунок 2. Етапи розвитку колективу
1. Притирання. На перший погляд новий колектив виглядає діловим і організованим, але насправді люди дивляться один на одного і намагаються визначити, наскільки глибоко їм хочеться в усе «влізти». Справжні почуття часто ховаються, хтось підвищує авторитет, хтось його губить, взаємодія відбувається у звичних формах. Справжнього обговорення цілей і методів роботи майже немає. Люди часто не цікавляться своїми колегами, майже не слухають один одного, а творча колективна робота фактично відсутня.
2. Переворот. Багато колективів проходять через період перевороту, коли оцінюється вклад лідера, утворюються клани, угрупування, розбіжності виражаються більш відкрито. Особисті взаємини набувають значення, сильні і слабкі сторони окремих індивідів виходять назовні. Колектив починає обговорювати, як досягти згоди, і пробує покращити взаємини. Іноді відбувається силова боротьба за лідерство, в результаті якої може відбутися як зміна лідера, так і розформування колективу (банкрутство фірми, дільба вкладів). Лідер повинен підтвердити свої повноваження або поступитися місцем більш сильному.
3. Результативність. Потенціал колективу зростає, і перед ним постає питання, як використовувати наявні тепер здібності і ресурси. Часто цей колектив працює ривками, проте є енергія, інтерес і бажання зрозуміти, як можна працювати краще. Методи роботи переглядаються, з’являється бажання

18 експериментувати, і вживаються заходи по підвищенню продуктивності.
Найчастіше швидко досягаються високі результати.
4. Ефективність. Колектив набуває досвіду в успішному вирішенні проблем і використанні ресурсів. Акцент робиться на правильне використання часу і на уточнення завдань. Співробітники починають пишатися своєю приналежністю до «команди-переможниці». На проблеми дивляться реалістично і вирішують їх творчо. Управлінські функції плавно переходять від одного співробітника до іншого в залежності від конкретного завдання.
5. Майстерність. У розвиненому колективі діють міцні зв’язки між його членами. Людей приймають і оцінюють гідно, а не за претензіями. Відносини носять неформальний характер, але приносять задоволення. Особисті розбіжності швидко усуваються. Колектив перетворюється в благополучний осередок суспільства і викликає захоплення сторонніх. Він здатний показувати чудові результати і встановлює високі стандарти досягнень.
6. Старіння. Зовнішні умови змінилися, а колектив продовжує працювати над раніше поставленими цілями, які вже не відповідають завданням нового часу. Тривалий час структура, функції, положення, інструкції та методи роботи не міняються. Колективу ще вдається за рахунок досвіду і невтраченої майстерності «триматися на плаву», але за результативністю він вже програє більш активним групам. У колективі накопичилась втома, найчастіше домінують формальні взаємини і озирання на лідера.
7. Розпуск. Відбувається велика реорганізація підприємства або його повна ліквідація, колектив формально припиняє своє існування, і люди працевлаштовуються в інші місця. Іноді розпуск колективу відбувається з причини уходу або смерті лідера, коли група не сприймає керівника з абсолютно іншим стилем і типом взаємин. У процесі реорганізації результативність роботи колективу дуже низька, і краще цей процес скоротити до мінімуму.
Отже, мала група як специфічна спільнота людей володіє соціально- психологічними особливостями. Для утворення працездатної малої групи необхідні певні умови, як то: спілкування, консолідація, лідерство, конкуренція, адаптація, прийняття рішення, емоційна ідентифікація. Виниклі групові стани сприяють формуванню соціально-психологічного клімату в групі. За допомогою механізмів групового функціонування (групових ефектів) мала група розвивається і досягає певних рівнів, найвищим з яких є колектив.
2.5. Трудовий колектив. Ролі і відносини в трудовому колективі
Трудовий колектив – це група людей, пов’язаних стійкою, спільної і
суспільно корисною діяльністю, яка передбачає наявність єдиних цілей,
організації та управління.
Ролі в колективі поділяються на «виробничі» та «міжособистісні».
Виробничих ролей фахівці виділяють вісім.
1.
Координатор володіє найбільшими організаторськими здібностями і стає звичайно в силу цього керівником колективу незалежно від своїх знань і

19 досвіду. Його головний обов’язок – вміти працювати з тими, хто такими знаннями і досвідом володіє, і направляти їх активність на досягнення поставлених цілей.
2.
Генератор ідей, як правило, найбільш здібний і талановитий член колективу. Розробляє варіанти вирішення будь-яких завдань, проблем, але в силу своєї пасивності, незібраності і т.п. не здатний реалізувати їх на практиці.
3.
Контролер сам творчо мислити не здатний, але внаслідок глибоких знань, досвіду, ерудиції може належним чином оцінити будь-яку ідею, виявити
її сильні і слабкі сторони, підштовхнути інших до роботи по її подальшому вдосконаленню.
4.
Шліфувальник, володіє широким поглядом на проблему і тому при необхідності вміє «пов’язати» її рішення з іншими завданнями колективу.
5.
Ентузіаст – найактивніший член колективу; він захоплює своїм прикладом оточуючих на дії з реалізації поставленої мети.
6.
Шукач вигод – посередник у внутрішніх і зовнішніх відносинах, що надає певну єдність дій членів колективу.
7.
Виконавець сумлінно реалізує чужі ідеї, але потребує при цьому постійного керівництва і підбадьорювання.
8.
Помічник – людина, яка особисто ні до чого не прагне, задовольняється другими ролями, але завжди готова надати сприяння іншим в роботі і в житті.
Вважається, що колектив буде нормально функціонувати при повному розподілі та сумлінному виконанні перерахованих ролей. Якщо його членів виявиться менше восьми, то комусь доведеться одночасно грати дві і більше
ролі, що неминуче призведе до виникнення конфліктів.
Ця обставина є однією з причин недостатньої стійкості невеликих
колективів.
За ролями, пов’язаними з міжособистісними відносинами, членів колективу зазвичай ділять на тих хто веде і тих кого ведуть. Першу групу утворюють особи яким віддається перевага («зірки», авторитетні, честолюбні, чимось іншим привабливі для оточуючих). У другу входять всі інші, включаючи ущербних (знехтувані, знедолені і інш.), з якими співпрацюють лише вимушено і роблять їх відповідальними за все.
3. Спілкування в колективі
3.1. Основи комунікативної поведінки
Весь процес спілкування, або комунікативну поведінку людини в спілкуванні, умовно поділяють на дві частини: первинну комунікативну
поведінку – це та частина спілкування, яка повністю залежить від тієї людини, що першою вступає в контакт; вторинну комунікативну поведінку – це реакція людини на дії партнера по спілкуванню. Складовими успіху

20 комунікативної поведінки є вміння розпізнавати психологічні типи співрозмовників, правильно орієнтуватися в кожному етапі спілкування, добирати відповідні до мети форми і методи обговорення проблем.
Для побудови ефективного спілкування корисним буде знання класифікації типів людей, запропонованої психологом А. Егідесом. Він поділяє людей на сім психотипних груп й описує особливості кожної з них.
До першої групи належать люди порядні, дисципліновані, ті, що визначають чіткий порядок для себе та інших і жорстко дотримуються його. Їх педантичність іноді дратує, але вони все роблять у повному обсязі і в зазначені терміни. Іноді вони бувають агресивними, але вміють стримуватися. Їм можна довіряти, покладати на них відповідальність за вирішення конкретних питань.
До другої групи належать люди, які живуть радісно і виділяються своєю добротою, чуйністю. Вони мають багато знайомих, комунікабельні і дуже мобільні. У спілкуванні з ними можна отримати різну цікаву інформацію.
Проте водночас в їх діях немає чіткості і точності. Якщо вони візьмуть в борг гроші, то забудуть віддати, якщо щось пообіцяють, то можуть не зробити.
До третьої групи входять люди, які мають добрий смак, елегантність, пластичність. Вони виділяються своїм артистизмом, вміють встановлювати контакти, можуть знайти вихід із скрутного становища. Вміло організовують прийоми, презентації, зустрічі, але серйозну кропітку або аналітичну роботу можуть провалити.
До четвертої групи входять люди, які не є дуже контактними. Це тип людей емоційно холодних, з розвиненим асоціативним мисленням. Серед них багато талановитих митців, учених, винахідників тощо. Вони – генератори ідей, вміють запропонувати різні варіанти розв’язання задач, знайти нестандартні рішення, але спілкуватися з ними важко. Їхня життєва енергія спрямована на себе.
П’яту групу становлять люди, яких часто називають сентиментальними.
Вони чуйні, боязкі, сором’язливі, вразливі, вміють співчувати, вносять атмосферу людяності, надії. Коли виникають труднощі в роботі або особистих справах, то на допомогу приходять насамперед люди саме цього типу.
Шоста група – це конформісти, представники якої найкраще реалізують чужі ідеї. Вони, як правило, легко приєднуються до думки інших. Нічого не запитуючи, не розмірковуючи, конформісти легко погоджуються виконати доручену справу. Люди цього психотипу можуть іноді прийняти і самостійне рішення, але в основному чекають, щоб їм сказали, коли, що і як треба зробити.
До сьомої групи можна віднести людей, які не можуть займатися бізнесом і бути менеджерами. Це – люди нестійкі, які легко змінюють свою думку, недовірливі. Під час розмови з ними важко бути впевненим у позитивному результаті бесіди.
Навколо нас є всі психотипи. Важливо, спілкуючись з ними, вміти їх розпізнавати і враховувати їхні особливості.
У спілкуванні кожна людина виявляє свої особливості, які обумовлені її характером, темпераментом, увагою, пам’яттю, емоціями, особистісними рисами та якостями, тобто її психологічною природою. Здійснюючи

21 спілкування корисно знати умовну класифікацію «абстрактних типів» співрозмовників і характерних рис їхньої поведінки:
1. «Безглузда людина» – нетерпляча, невитримана, збуджена; своєю поведінкою несвідомо підштовхує співрозмовника до того, щоб він не погоджувався з висловленими тезами та ствердженнями. Маючи справу з безглуздою людиною, доцільно не виходити за межі професійного спілкування, треба бути спокійним і спростовувати її твердження.
2. «Порядна людина» – доброзичлива та спокійна під час розмови. Такій людині слід давати змогу виявити себе, особливо коли підбиваються підсумки зустрічі, обговорюються пропозиції.
3. «Всезнайко» – це людина, у якої завжди і на все є «своя» думка, і вона обов’язково хоче її виголосити, не прислуховуючись до думки співрозмовника.
Якщо доводиться мати справу з такою людиною, треба трохи збити з неї пиху, спеціально ставлячи складні запитання, а також залучати її до обговорення
ідей, запропонованих іншими.
4. «Балакун» – така людина не вміє вислуховувати інших, перебиває розмову, не цінуючи часу співрозмовника. Щоб марно не гаяти час, балакуна треба своєчасно й тактовно зупинити, бо цікавих ідей він однаково не внесе.
5. «Боягуз» – людина, яка відмовчується, щоб не виставляти себе на посміховисько або не видатися безглуздою. Таку людину варто підтримати, підкресливши, що в неї вірять, до неї прислуховуються.
6. «Неприступний тип» – це така людина, що має відсутній вигляд, їй видається не вартим уваги та зусиль все те, що відбувається поза її особою.
Спілкуючись з такою людиною, краще одразу визнати її знання, досвід, виявити інтерес до неї самої та її справ, тоді вона виявить інтерес до обговорюваної справи.
7. «Незацікавлений тип» – безцеремонно демонструє незацікавленість всім тим, що відбувається навколо. Для того щоб вступити з такою людиною в контакт, треба знайти те, що для неї може мати істотне значення.
8. «Велике цабе» – це люди, які зовсім не терплять критики. Вони вважають себе кращими за інших, а власні пропозиції єдино правильними. З такими людьми треба бути обережними і намагатися не критикувати їх.
Водночас слід показати, що вона така сама людина, як й інші. Добре при цьому використовувати прийом протиставлення на зразок: «Так..., проте…».
9. «Чомучка» – це така людина, яка не може втриматися, щоб не поставити запитання з будь-якого приводу. Спілкуючись з такою людиною, доцільно переадресовувати їй самій її ж запитання для відповіді. Це змусить
«чомучку» розмірковувати над проблемою, яку винесено на обговорення.
Дуже важливо звернути увагу на те, що одна і та ж людина може змінювати свій «абстрактний тип» в залежності від значимості теми, ходу спілкування, обставин, «абстрактного типу» інших її учасників, тощо.
3.2. Психологічний тип співрозмовника

22
Для вибудови спілкування у повсякденній практиці, треба враховувати психологічний тип співрозмовника:
Запобігливий тип – така людина в розмові прагне догодити іншим, часто вибачається, не вступає в суперечки. Вона говорить так, ніби нічого не може зробити сама, не діставши схвалення інших, погоджується з будь-якою критикою на свою адресу, вдячна вже за те, що з нею розмовляють. Таку людину іноді називають миролюбцем. Запобігливий тип у бесіді каже:
«Вибачте будь ласка, у мене нічого не виходить, а Ви так добре все знаєте та вмієте…».
Звинувачувальний тип – це така людина, яка постійно шукає винних.
Вона – диктатор, господар ситуації, часто поводиться зухвало, говорить різко й жорстко, перебиває інших, не даючи людям договорити до кінця. Людина цього типу прагне в такий спосіб завоювати авторитет, владу над іншими, дістає від цього задоволення. У глибині свідомості вона знає, що без інших нічого не варта, і тому радіє, якщо інші люди їй підкоряються. Звинувачувальний тип у бесіді каже: «Ви завжди запізнюєтесь на роботу і ще й на роботі витрачаєте час неефективно. Це нікуди не годиться. Слухайте, що я вам говорю».
Розважливий тип (або комп’ютер) – це дуже коректна, надто спокійна людина, яка все розраховує наперед, має монотонний голос, вибудовує довгі фрази. Розважливий тип у бесіді каже: «Якщо Ви так хочете, то я все зроблю для того, щоб Ви були спокійні, все було добре і не було ніяких проблем».
Віддалений тип – така людина начебто знаходиться в іншому місці, не реагує на жодні запитання, часто говорить недоречно, невчасно і невлучно.
Віддалений тип у бесіді каже: «Ну й добре. Нехай буде так, а може не так, я не знаю». Ця модель спілкування свідчить про занижену самооцінку людини, відчуття нею власної неповноцінності.
Врівноважений тип – до інших ставиться відкрито, чесно, ніколи не принижує людську гідність. Поведінка такої людини послідовна, гармонійна.
Люди такого типу спілкування, як правило, знаходять вихід із складного становища і можуть об’єднати інших людей для спільної діяльності. Це –
цілісні особистості. Вони відкрито передають свої думки, виражають почуття, викликають повагу й довіру до себе. Інші в їхньому товаристві почуваються добре і спокійно.
Зрозуміло, що наведені класифікації є умовними. Однак знання цих особливостей допоможе Вам розпізнавати своїх співрозмовників і використовувати різні підходи для того, щоб краще і швидше порозумітися з ними, встановити контакт, забезпечити успіх під час спілкування.
3.3. Стилі мислення людини
Для того щоб досягти поставлених цілей, залучаючи до їх виконання різних людей, треба добре знати, що характер спілкування багато в чому залежить від типу мислення людини. Мислення – це процес пізнавальної
діяльності людини, який характеризується опосередкованим та

23
узагальненим відображенням дійсності. Деякі психологи трактують мислення як процес опосередкованого й узагальненого відображення людиною предметів та явищ об’єктивної дійсності в їх істотних зв’язках і відношеннях.
Психологи виділяють такі стилі мислення: аналітичний, ідеалістичний, реалістичний, прагматичний, синтетичний. Відповідно до свого стилю людина і спілкується з іншими.
Наприклад, з людиною, яка має аналітичний стиль мислення, потрібно спочатку встановити контакт. Це повинен зробити ініціатор спілкування, бо аналітику не потрібний зворотний зв’язок. Доцільно використовувати запитання типу «Це має значення? Це розумно?» для того, щоб переконатися, що незворушний аналітик все ж таки слухає. Матеріал, з яким ознайомлюють аналітика, необхідно ретельно підготувати, бо його цікавлять саме деталі, факти. Така людина обов’язково обговорюватиме кожну помилку. Головне – терпляче вислухати всю ту інформацію, яку викладе сам аналітик, демонструючи свою компетентність і професіоналізм. Якщо він у чомусь помиляється, то найкраще дати йому можливість переконатися в цьому за допомогою непрямих запитань.
Спілкуючись з людиною, яка має ідеалістичний стиль мислення, можна досягти взаєморозуміння, якщо не порушувати принципи моралі. Така людина дотримується високих ідеалів, тому і слід апелювати до них. Ідеаліст завжди готовий прийти на допомогу будь-кому, хто до нього звертається. Проте форма звернення повинна бути делікатною, ввічливою, бо у разі нахабної поведінки
ідеаліст чинитиме опір. Він не любить, коли на нього тиснуть. До прийняття потрібного рішення ідеаліста треба вести поступово й обережно, намагаючись уникати конфліктів, дискусій.
Певні особливості у спілкуванні є з людиною, яка має реалістичний
стиль мислення. Розпочавши спілкування з нею, варто відразу переходити до справи, говорити чітко, зрозуміло, коротко, виявляти при цьому ввічливу твердість. Реаліст, зазвичай, поважає тих людей, які добре знають свою справу, знають, чого вони хочуть. Такій людині не вистачає власних ідей, тому вона з повагою ставиться до тих, у кого вони є. Якщо ідеї розумні і переконливі, то реаліст їх сприйме і підтримає. Щоб взаємодія з реалістом була ефективною, слід дати йому можливість контролювати ситуацію. У протилежному випадку – він триматиме себе непевно, від чого міжособистісні взаємини можуть стати напруженими.
Людина, яка має прагматичний стиль мислення, чимось нагадує реаліста, але більше дорожить своєю значущістю. У зв’язку із цим прагматик поводить себе в критичних ситуаціях стримано. Водночас він вважає, що кожен має дбати про себе, робити свою справу самостійно, і загалом, просто так ніхто нікому нічого не робить. Прагматик вміє використовувати ситуацію з тим, щоб одержати важливий для себе результат. Заради цього він завжди готовий об’єднатися з іншими, піти на компроміс.
Найважче співпрацювати з людиною, яка має мислення синтезатора (є генератором ідей). Він може бути дещо самовпевненим, живе відокремленим від всього іншого життям. Проте знання особливостей його мислення

24 допомагають часом спрямувати роботу його інтелекту в потрібному напрямі.
Інколи варто кинути синтезатору виклик і таким чином привернути його увагу до себе та до проблеми, вирішити яку бажано разом. Працюючи з ним, теоретичну частину роботи слід доручити саме йому, а практичну взяти на себе.
Із синтезатором треба розмовляти його мовою і створювати йому сприятливі умови для генерації ідей.
Варто пам’ятати, що встановлення контакту з людьми, які дотримуються
інших, ніж Ваш, стилів мислення, доведення цього контакту до успішного співробітництва – це один із шляхів, який сприяє розвитку власного інтелекту.
Другий шлях – це аналіз свого власного стилю мислення та його цілеспрямований розвиток.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал