Департамент освіти, науки, сім’ї, молоді та спорту Івано-Франківської обласної державної адміністрації Обласний інститут післядипломної педагогічної освіти методичний посібник гра



Сторінка11/13
Дата конвертації23.12.2016
Розмір3.14 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13

12.«ВКЛОНІМОСЯ І МЕРТВИМ, І ЖИВИМ»

(загальношкільний вечір пам’яті, присвячений

Дню Перемоги – 9 травня)
Вечір відбувається в актовому залі училища або у світлиці. Місцем проведення також може бути класна кімната або навчальний кабінет.

В цснірі сі ієни або на дошці, цифри 1941—1945, нижче надпис «Вклонімося і мертвим і живим».

Перед почаїком вечора звучать пісні воєнних років. На сцену піднімаються нсісрпни Другої Світової війни, вдови.

Учні стоячи їх-вітають.

Виступ заступннкп директора з виховної роботи або класного керівника:
Щороку її іршніі ми відзначаємо День Перемоги. Дорогою ціною заплатив
український народ ні участь у найстрашнішій за всю світову історію війні
1941 194.*» рр, І Іе іцешс і нам'яті людської, не піде в забуття великий подвиг і
велика трагедія мінного народу його битва, його перемога над фашистами.
Можна по-різному стішишся до Другої Світової війни, по-різному її

називати, але ж хіба можна забути тих, хто поліг у боях, хто віддав своє життя для щастя інших.

Вечір нам'яті полеїлих у роки Другої Світової війни — це лише маленька часточка великої линини, пошани полеглим героям і ветеранам війни. Звучить пісня «Степом, степом...» (му і. А.Пшикевича, сл. М.Негоди).

На сцену виходять ведучі.

1 ведучий.

Ніхто не забутий;

На попіл ніхто не згорів;

Солдатські портрети на вишитих крилах пливуть.

І доки є пам'ять в людей і живуть матері,

Допоки й сини, що спіткнулись об кулі, живуть.

2ведучий.

Вони не повернулися з війни,

Мені привиділось, немов солдати,

Які не повернулися з боїв,

Не полягли, а залишились жити,

Перетворившись в білих журавлів.



  1. ведучий.

Стоять, замислившись, тополі,

Бійців нагадують мені —

Отих полеглих в травах, в полі,

В кривавих січах на війні.



  1. ведучий.

Не тільки зграйно журавлями

В небесній синяві летять —

Вони в гаях, поміж полями,

В степах тополями стоять.

Торкнутись силяться зеніту.

Немов з легенди, мов живі,

Вони, здається, всього світу,

Усього людства вартові.



1 ведучий.
х прийняла війна, лишивши списки загиблих в праведнім бою.

Застигли в лузі обеліски, в гранітнім каміннім строю.

2ведучий.
х імена на мармурі, на граніті, металі. Щоб кожен знав, що «Ніхто не забутий, ніщо ие забуто!», і безвісті ніхто не пропав.

Звучить пісня «А мати ходить на кур.-ан» (мук Л.Пашкеиича, аі. Д.Лученка).

1 ведучий. Ветерани! Скільки горя кишіло на наше помийним! Кожен втрачати бойових товаришів не хотів. Кожен день, мини і. мдумишія «.гримімо, тисяча чотириста вісімнадцять героїчних днів.



(Спогади ветеранів, свідків боїв.)

1 ведучий. Радість перемоги і гіркота непоправних втрат почутім, мкі нероздільно живуть у серцях кожного з нас: від учасників, від усіх очевидців Великої Вітчизняної війни ці почуття свято передаються і свято переймаються новими поколіннями. І цій естафеті незгасної народної пам'яті ніколи не буде кінця.

1 ведучий. Під час війни загинули 27 мільйонів наших людей, у тому числі
більше 5 мільйонів українців. Згадаймо земляків, яких знищили гітлерівські
нелюди, зруйновані і спалені села.

2 ведучий.

Це не просто цифри, це попіл і кров.

Це не просто цифри — це муки і стогін.

1 ведучий.

Вони навіки сплять у землі,

Залишивши вдів, дітей-сиріт та одиноких матерів.

(Хвилина мовчання.)

2ведучий.

Перед світанком

У житі убито

Батька, що жити хотів,

Просто — жити!



  1. ведучий.

Він ще б ходив

Та й ходив за плугами,

Землю б орав

І квітчав колосками,

Хто ж мені скаже,

Нащо убито

Батька, що сіяв життя?

2 ведучий. Сіяв жито,

Він так любив Ці степи, Ці дороги, Він на цім світі Не скривдив нікого: Ані коня, Ані звіра,

Ні птиці,

Й кулі його —

То не кулі убивці.




1 ведучий. Він захищав

Свою землю і хату,

Він боронив

Свого сина і матір

Все, що любив,

У що вірив до згину...


2 ведучий, За що ж убито ч

Невинну людину? Хто мені скаже? У світа питаю. Іменем сина, Що батька не знає, Іменем жінки, Що овдовіла,

Іменем матері, що посивіла, Іменем пам'яті, Іменем чесним, Священним — Народу.

1 ведучий.... чуєте ви,

Правовітні із націй, Наші долоні Затерплі од праці. Варимо сталь, Чи плекаємо жито — Не забуваємо всіх, Кого вбито.



  1. ведучий.

хні сини,

Нагорьовані діти,

Ми не дозволимо вам повторити

Ні Бухенвальду, ані Хатині!


  1. ведучий.

...Низько в скорботі

Знамена схиляєм,

Клятві священній

Навік присягаєм

Іменем сина,

Що батька не знає,

Іменем жінки,

Що овдовіла,

Іменем матері, що посивіла,

Іменем роду,

Іменем чесним,

Безсмертним — Народу!

2ведучий.... весну відзначаємо нині,

На скронях ветеранів срібний іній сивини,. Він подвигами прославив матір-Вїтчизну,

Вклоніться, люди, ветеранам війни.

Звучить «Пісня про Дніпро» (муз. М.Фрадкіна, сл.. Є.Долматовського)


  1. ведучий

Схиляємо голови низько,

Щоб шану героям-солдатам віддать.

На нічних постах стоять обеліски,

В полях обеліски стоять.



  1. ведучий

Сьогодні ми з великою вдячністю і любов'ю згадуємо вас солдатські вдоїш. Паморозь лягла на ваші скроні, роки поорали зморшкам» обличчя, але серця залишилися молодими і свято бережуть пам'ять про останні хвилини перед розлукою. Рани солдат озиваються в серцях дітей та онуків, дружин та матерів загиблих. Рани війни болять у нас усіх і досі.

Звучить пісня «Земле моя» (муз. Д. Січинського, сл. К.Малицької).

1 ведучий. Схилилось зажурене жито,

Тамуючи біль в колосках.

І тануло — тануло літо

У батьківських добрих очах.

2 ведучий. Осколком останнім атака

Під серцем йому запекла,

Не скоро по ній будуть плакать

В хатині, що на краю села.

1 ведучий. По синій зимовій пороші,

Крізь плетиво стомлених днів

Ще будуть стрічать листоношу,

Чекатимуть звісток з фронтів.

2 ведучий. Бо мати не вірила смерті,

Зімкнувши уперто уста,

Листки пожовтіли в конвертах,

На скронях біліють літа.

1 ведучий. Гам, де тихий Дунай,

Де черемхи розмай,

Це весною було,

Як долали ми зло...


  1. ведучий.

Лиш трава там шумить,

Вічним сном воїн спить,

Спить герой у землі,

Спить солдат у млі.

1 ведучий.

Він лиш двадцять прожив.

Він страждав і любив,

Мріяв, серце журив...



Звучить пісня «Молодість ветеранів» (муз. А.Пашкевича, сл. М.Негоди)

13. «ЛЮБІТЬ УКРАЇНУ, ЯК СОНЦЕ ЛЮБІТЬ»

(загальношкільне свято до Дня Незалежності – 24 серпня)
Мета: Виховати в учнінв любов до рідного краю, національну свідомість, розуміння своєї причетності до подій, які відбуваються в Україні, ознайомити з історичним минулим нашої держави, її символами.

Обладнання:

  1. На великих аркушах паперу написані рядки:

«Любіть Україну, як сонце любіть

вишневу свою Україну,

Красу її, вічно живу і нову,

І мову її солов'їну».



В. Сосюра

«Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього».



М. Рильський

2.На окремих плакатах зображення малого герба України, прапора України, слова Державного Гімну України.

З .Картини українських художників, що передають красу пейзажів нашого краю. Учитель: Україно! Дорога моя Батьківщино! Люблю тебе всією душею. Поет може сказати ще так:

Мені над оце більш нічого не треба: Домівка матусі, волошки в житах, Вишневий світанок, полив'яне небо І сиза роса на траві при шляхах... Таке все тут миле, доступне та рідне — Високі тополі і тихе село... Таке сокровенне, насущне і рідне, Воно в мою душу навіки вросло. Коралі калини, і мамині очі, І доля — з лелечого наче крила... Я більшого щастя на світі не хочу, Щоб лиш Україна міцніла й жила.



Володимир Вихруш

____ років минуло відтоді, як Україну було проголошено незалежною державою

Досягнення українського народу на ниві культури загальновідомі. Це надбання різни персти населення, класів і соціальних груп протягом тривалого історичного процессу, також досягнення вихідців з України, яких доля закинула за межі Батьківщини. Це і зразки культур інших народів, які живуть в Україні: росіян, білорусів, поляків, болгар, євреїв, молдаван. Усі вони — народ України. Куди ж сягає історія про найдавніші час нашого народу?

Учениця: Патріарх української історії, видатний учений і політичний діяч Михайл Групісіїсьний пінам: «Народ наш живе в Україні вже дуже давно. Тисячу двісті аб ірмстн літ тому (600 або 700 літ по Різдві Христовім) жили вже наші люди мало не п цілій Україні, як і тепер». Щодо походження папін «Україна», існує багато версій. Більшість дослідникі виводять її від слова «край» — кінець, точніше, від «у края», звідси первісне значенні назви «у края — погранична територія». Ще у XV столітті історик Самуелі Гропдсі.кий писав, що середня та нижня Наддніпрянщина, де жили козаки, булг окраїною польської держави, а тому називалася Україною. На користь цієї версі свідчить і тс, що раніше східні слов'яни називались «анти» (в перекладі з давньоіндійської — кінець, край), бо анти справді заселяли південно-східні земл слов'янства, відомі згодом під назвою Україна. У період феодальної роздробленост Київської Русі слово Україна набуло нового значення — «князівство». Спочатк; українами називали лише ті князівства, що відійшли від Києва (віддалені частині території Київської Русі). Згодом ця назва поширилася і на Київське князівство, "і другій половині XVI століття більшість князівств Київської Русі, на основі яки; сформувалася українська народність, підпадала під владу Литви й Польщі. Оскільки і широкому значенні слово «Україна» трактувалося як «віддалена територія», то назв; Україна почала вживатися і щодо цих двох частин території. Землі, підкорені Литвою іноді називалися литовською Україною, а землі, підкорені Польщею (князівство Галицьке і частина Волинського), польською Україною. А коли з'явилося козацтво, то територія, де жили козаки стали називати козацькою Україною.

Під час національно-визвольної війни українського народу проти шляхетсько Польщі Україною називалися не тільки запорізькі, а вже й наддніпрянські землі Пізніше і східноукраїнські землі мали таку ж назву. Західноукраїнські землі у той ча називалися «Русь». Внаслідок возз'єднання українських земель в єдиній українськії Радянській державі назва Україна стала спільною для всієї етнічної території українців

Учитель: Як бачимо, навіть назва нашої Батьківщини пройшла свій тернистий великий шлях, доки стала величатися з великої літери. Але навіть правопис з велико літери не дав Україні справжнього розквіту — пригнічувалася рідна мова. Пригадаєм» тільки циркуляри, які допоможуть нам зрозуміти, яке було ставлення до українське мови, а звідси, відповідно, і до українського народу.

Учень: (зачитує матеріали свого дослідження «Життєпис української мови»):

1720 рік — Петро І видає Указ про заборону книгодрукування українською мовою.

1754 рік — Указ Катерини II про заборону книгодрукування українською мовою Києво-Могилянській академії.

1769 рік — синод видає розпорядження відібрати українські тексти з писани церковних книг, вилучити букварі.

1811 рік — закрито Києво-Могилянську академію. (На той час Україна мала 2 друкарні, Росія — 2).

1817 — постанова про викладання в школах Західної України лише польської мовою.

1862рік — закриття недільних шкіл. '

1862рік — міністр внутрішніх справ Валуєв видає циркуляр, яким забороняєте видання українською мовою будь-якої літератури, крім художньої, проте царськ цензура під різним приводом обмежувала і її друкування.

1876 рік — цар підписав Указ про заборону ввезення українських книжок з інши земель.

1884 рік — закрито всі українські театри.

1895 рік – заборонено випуск української дитячої книжечки.

1908 рік – блокується українська наука І культура, але за вимогою відомих учених з 1905 по 1914 рік дозволено друкувати українські газети.

1914 рік – Микола ІІ видаєУказ про скасування української преси.

1925 рік - відбувся Пленум ЦК КП(б) України про «українізацію» в Україні, а в 1929 році, з приходом до влади Кагановича, знову починається переслідувані


всього українського.

1934 рік - у Станіславі проходив український жіночий Конгрес, на який прибули близько 500 делегаток від жіночих організацій «Союзу українок» з різних країн світ. На Конгресі було прийнято ухвалу «визначити рідну мову за головну ознак ннціоналміого духу народу, шанувати рідну мову прилюдно й дома, навчати того свої дітей».

1938 рік — Сталін видав Постанову про обов'язкове вивчення російської мови. 60-ті роки — відродження національної культури, літератури, але з 1973 рок починається брежнєвсько-сусловська денаціоналізація.

1978 рік — Постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «О мерах по дальнейшем

совершєнствованию изучения и преподавания русекого язика в союзних республиках»

1978 рік — Постанова Ради Міністрів УРСР «О мероприятиях по дальнейшец

совершєнствованию изучения и преподавания русекого язьпса в общеобразовательні

школе УССР».

1980-81 рік — виходить Постанова про вивчення російської мови в дощкільн закладах і в школах з першого класу.

1983 рік — Постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «О дополнительньїх мер по улучшению изучения русекого язьїка в общеобразовательньїх школах».

1989 рік — на десятій сесії Верховної Ради Української РСР одинадцята скликання прийнято «Закон про мови».

Учитель: Після прийняття «Закону про мови» пройшло більше десяти років. Чи відбулися зміни у відродженні нашої рідної мови духовності? Чи відчули ви це у себе вдома, в школі, в рідному місті



Учні діляться власними спостереженнями, думками. Декому можні
запропонувати розповісти записані ними цікаві легенди, пісні.
Учитель: Так, мірилом ставлення до неньки-України є в першу чергу
ставлення до мови:

Як довго ждали ми своєї волі, слова,

І ось воно співа, бринить,

Бринить, співає наша мова,

Чарує, тішить і п'янить.

В кому думка прагне слова,

Хто в майбутнім хоче жить,

Той всім серцем закричить:

«В рідній школі — рідна мова!».

О. Олесь

Дуже багато посіій, пісень присвячено рідній мові, пригадаймо їх, (Учні читають поезії про мову.)

Учителі»: Про тс, що саме в пісні по-справжньому розкривається душа українського народу, свідчать ті історичні факти, які доносять до нас інформацію про створення, появу на світ народних чи авторських українських пісень. Нині чимало їх переживає своє друге народження і воскресіння. По-ноіюму ми сприймаємо і зміст. Серце якого українця не стрепенеться, зачувши слона пісні: «Ой у лузі червона калина похилилася, чогось наша славна Україна шжурилася...»

(Звучитьу запису пісня «Червона калина».)

Як писав Дмитро Паліїв: «У «Червоній калині» окристалізувалася вся програма українських січових стрільців. Тож не випадково вони взяли її за свій гімн. А згодом «Червону калину» співали вже в Галичині і по всій українській землі. Разом з колишніми січовими стрільцями й іншими переселенцями пісня, подолавши океан, прибула до Канади й Сполучених Штатів Америки, Бразилії, Аргентини, куди привела доля українських журавлів». І на рідній землі «Червона калина» вижила під сталінсько-беріївськими хмарами, витримала період брежнєвсько-сусловської сваволі. І тепер народ додав: Не хилися, червона калино, — маєш білий цвіт. Не журися, славна Україно, маєш добрий рід.

Учениця: Пісні Михайла Вербицького на слова Чубинського «Ще не вмерла Україна» судилося стати національним гімном України.

(Звучить національний гімн «Ще не вмерла Україна».)

Учениця: Спочатку це був вірш Чубинського, покладений на музику сербської пісні. У першому виконанні його сприйняли як справжній інтернаціональний гімн. Приятель Чубинського згадує:

«Київська громада дружила з сербами і болгарами, що виховувалися в університеті й духовній академії, і запрошувала їх часто до себе на вечірки. На одній із таких вечірок, де квартирував П.Чубинський, співали хорову сербську пісню. Чубинському дуже сподобалася ця пісня. Він написав свою «Ще не вмерла Україна». Вона звучала по всій Україні. А Чубинського заслали до Архангельської губернії».

1864 року гімн Чубинського було виконано на відкритті українського театру в концертному залі Народного дома у Львові. Музичних композицій до Гімну спочатку було декілька. А з вересня 1918 року вже лунав Гімн Української Народної Республіки на мелодію Вербицького.

З'являлися й інші патріотичні пісні, які виконували роль Гімну. Це — «Заповіт» (музика Г.Гладкого на слова Т.Шевченка), «Вічний революціонер», або «Гімн» на слова І.Франка та багато інших. Але саме пісня Чубинського — Ікрбицького змогла об'єднати навколо себе патріотів, одержимих єдиною мстою — побудовою соборної незалежної України. Цей музичний твір буде довго хвилювати серця українців.

Учитель: І справді, чи ж може хто залишитись байдужим до слів нашого


державного гімну:

Ще не вмерла України

Ні слава, ні воля,

Ще нам, браття українці,

Усміхнеться доля.

Про утвердження нашої державності і самостійності свідчить ї те, що ми маємо малий герб України - тризуб. Яка ж суть українського герба?

Учень: В історичній літературі тризуб зустрічається як знак державності, християнська церковна емблема, геометричний орнамент трисвічник, ікрмиїїіміісі зображення лука зі стрілою, символ блискавиці, влади над трьома скініми. емблема, літера. Але вчені, користуючись методом співставленім, дійшли шісііовку, що поява тризуба в Україні пов'язана з дохристиянським куіи.юм Сонця — Вогню. Він графічно передавав єдність жіночого й чоловічого начал, яке породжувало третю силу — синівське начало. Досить поширений був цей знак також на гербах українських шляхетних родів та козацької старшини за середньовіччя. На різних етапах історії, зазнаючи певних змін під впливом, нових обставин і традицій, колишні символи продовжували жити на території теперішньої України.

На початку XX століття один із них повернувся із забуття. Відтоді він сприймається як емблема утвердження української самобутності і державності. Ми звикли до того, що тризуб здебільшого зображають золотим або жовтим на синьому тлі. Жовто-золотий колір — це колір небесних світил, сонячного проміння, без якого неможливе життя. З'явилися жовтий і блакитний кольори і на козацьких прапорах. Традиція поєднання жовтого і блакитного має на наших землях глибоке історичне коріння. Відомо, що в середині XIII століття щойно заснованому місту Львову було надано герб, на якому зображений золотий лев на голубому тлі. Синьо-жовтий прапор маємо і з часів Визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького. Поєднання жовто-блакитних прапорів бачимо на багатьох гербах козацької старшини. Гетьман Данило Апостол мав таку відзнаку: щит, блакитне поле якого прикрашали золоті зірки. Герб Богунів мав подібний вигляд: щит, на голубому полі якого лежали золота підкова і золотий кавалерійський хрест. Взагалі, зображення тризуба мало чим відрізняється від прийнятого герба Української Народної Республіки і відоме ще за часів князювання в Києві Володимира Великого (X-XI сі.), який міг успадкувати його від своїх предків. Тризуб протягом кількох століть був поширений по всіх князівствах Київської Русі, Під час археологічних розкопок цей символ зустрічали на цеглі і каменях церков, чим кін, палаців, на зброї, посуді, перснях. Щоправда, він зазнав графічних змін, наошіжаїочись до двозуба.

Кчомі не мають однієї думки щодо значення тризуба. Такі зображення були ми ліпних солярних знаках в Індії та інших країнах світу. Не виключають і скнмдининськс походження цього символу. Адже відомо, що з доісторичних чиє їй три тріада — мала певний зміст. Значення трактують так: знак лоржіїїіинї илііди, військова чи релігійна емблема. Проте тризуб не був офіційним іер(н)м Київської Русі в сучасному розумінні. Акт Соборності України проголосили 22 січня 1919 року, лише тоді державним гербом став золотиИ гри зуб на синьому тлі.

Учитель: 11с зик ланко замайоріли в Україні синьо-жовті прапори. Поява їх викликала далеко неоднозначну реакцію населення. Тому ми з вами повинні знати значення синьо-жовтого прапора.

Учениця: Синьо-жовте сполучення на українському прапорі — одне з найдлішіїїіих серед сучасних національних прапорів. Походить воно від герба Галицько-Колимського князівства — золотого лева на синьому полі, який з'явився у другій половинні XIII століття.

У ХШ-ХУІ століттях найуживанішим кольором був червоний. Також зустрічалися білий, блакитний, рідше — жовтий. Прапор Руської Землі був червоний із золотим тризубом. Існує цікава версія, висунута мовознавцем зі Львова МРоговичем. Він пояснює походження слова «хохол» (інколи так називали українців): «хох» — синій, голубий, небесний, «улу» — жовтий. Коли українські землі входили до Великого князівства Литовського, кожна територія, кожен повіт мали свої прапори. На території Києва на них переважали білі і червоні кольори. А на західних землях — сині і жовті.

Багато прапорів з'явилося в козацько-гетьманську добу. їх мали полки, сотні, курені. На козацьких стягах переважали червоно-малинові барви, та збереглися й жовті, сині, зелені хоругви.

1843 року Головна Руська Рада у Львові ухвалила символом українського народу герб Романовичів — золотого лева на блакитному полі і жовто-синє поєднання кольорів прапора. Першим називали завжди той колір, який був у верхній частині полотнища. 1918 року Центральна Рада ухвалила Закон про державний прапор Української Народної Республіки—жовто-блакитний. Після державного перевороту кольори були змінено за розташуванням — синьо-жовтий. Вибір пояснювався тим, що чисте небо — символ миру (синій) та пшеничне поле — символ достатку (жовтий). Пізніше синьо-жовтий прапор було визнано окупаційною владою панської Польщі в Галичині. З ним відзначалися всі національні свята, зустрічали радянські війська в Галичині, але для багатьох це закінчувалося трагічно.

Перший прапор за радянської доби було встановлено у березні 1919 року — червоне полотнище із золотими ініціалами УРСР. Коли Україна ввійшла до складу СРСР, створили новий прапор: червоний із золотими схрещеними молотом і серпом, п'ятикутною зіркою та ініціалами УРСР. В 1949 році Президія Верховної Ради УРСР схвалила новий варіант: верхня смуга — червона, а нижня — блакитна, На червоному тлі — схрещені серп і молот, над ними п'ятикутна червона зірка.

Учитель: Тепер ми повернулися обличчям і душею до нашої історії. Як сказав пост:

Наш стяг — пшениця у степах

Під голубим склепінням неба.

Пін втілює віковічні прагнення до миру, праці, краси та багатства рідної землі. Багато чим у боротьбі за незалежність України ми зобов'язані українському козацтву. Очолювали його відомі українські полковники, гетьмани, портрети яких ви можете переглянути. Хочеться вірити, що відродяться козацька слава, дух лицарства у генах нових поколінь. (Урок можна продовжити в залі Козацької Слави.)

Учень: Козак — це людина чесна і смілива. Найдорожча йому —

Батьківщина.

(Учні розповідають'"-про Богдана Хмельницького. І «чи а Сі/ти, мніьчинч Полуботка, Данила Нечая, Максима Кривоносо)

Учитель: В нашому залі є відома картина «Козак Мамай». Існує багато її варіантів. Це дає підстави вважати, що авторами могли бути іконописці або ж учні відомих в Україні іконописних шкіл. Для нас ця картина цікава в першу чергу тим, що на ній ми бачимо козака і усіма козацькими атрибутами:


бандура, сідло, шапка з китицею, шаблюка, порохівниця, кухоль, люлька

пляшка. Характерний одяг: сап'янові чоботи, свитки, шаровари. Тонкі вуста,

такий же символічний оселедець, зосереджений погляд чорних очей… І що б то був за козак, коли б у нього не було коня! Портрет Мамая користувався попитом. Його навіть малювали на стінах оселі, особливо в Січі.

Будьмо ж пишатися, що живемо на такій землі. Будьмо ж гідними незалежності, за яку боролися наші предки…




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал