Департамент освіти і науки Київської обласної державної адміністрації Київський обласний комунальний позашкільний навчальний заклад



Сторінка7/12
Дата конвертації16.12.2016
Розмір2.84 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12
Тема 6. Методи соціометрії. Рейтингові методи

План

  1. Загальна характеристика соціометричного методу.

  2. Методика застосування соціометричних методів при вивченні соціальних стосунків.

  3. Поняття рейтингового методу. Його переваги та недоліки.

  4. Види методів рейтингу та методики їх застосування.

  5. Метод самооцінки як окремий вид рейтингу.

Короткий зміст теми

Метод соціометрії (від. лат. “суспільство” і грец. “вимірюю”) застосовується в основному для діагностики міжособистісних стосунків у контактних групах, які існують не менше 6 місяців. Розроблена у 30-х роках ХХ ст. Дж. Морено методика дозволяє зробити “моментальний знімок” групових відносин, виміряти ступінь згуртованості групи, оцінити кількісно взаємини членів колективу, їхню авторитетність. Соціометрична процедура використовується для вивчення комунікативних властивостей, організаторських та інших соціальних здібностей членів групи, виявлення формальних та неформальних лідерів, вивчення ступеню впливу рівня згуртованості та ефективності групової діяльності.

Процедура соціометричного опитування має низку переваг: вона проста, потребує мало часу, викликає зацікавленість; легко піддається статистичній обробці; доступна для учнів будь-якого віку, дає підстави і можливість змінювати взаємини в колективі.



Основні поняття діагностичної процедури соціометрії

Вибір – це одиниця виміру і аналізу в соціометрії, яка виражається в показниках симпатії чи антипатії. В залежності від запитання соціометричний вибір може бути позитивним (або прямим), негативним (або протилежним) і нульовим (відсутність вибору).

Соціометричний критерій – так називається конкретна ситуація вибору, котра формулюється у формі письмового чи усного питання до всіх учасників діагностичної процедури.

Соціометричний тест – комплекс питань, що адресуються респондентам в залежності від завдань дослідження (тест соціометричного вибору).

Соціоматриця – таблиця, в яку заносяться зроблені членами колективу вибори.

Соціограма – це графічне зображення ставлення респондентів один до одного за відповідями на соціометричний тест. Типи соціограм: довільна – показує комбінацію міжособистісних стосунків у формі найбільш вдалого для сприйняття розміщення членів групи; концентрична – представляє зображення міжособистісних стосунків на фоні концентричних кіл; локограмного виду – в якій досліджувані позначаються так, як вони реально розміщуються в приміщенні.

Соціометричні індекси виражають кількісні характеристики стосунків у групі. Розрізняють індекси персональні та групові. Основними персональними соціальними індексами є: індекс соціометричного статусу (для того, кого вибирають), індекс емоційного статусу (для того, хто вибирає) та індекс адекватності оцінки своєї позиції в групі. Основними груповими соціометричними індексами є: індекс емоційної експансивності групи і взаємовиборів (згуртування колективу).

Приступаючи до соціометрії, дослідник повинен:

1. Ознайомитися з колективом і вибрати ситуацію, в якій опитування було б природним.

2. Виходячи з ситуації, встановлюються критерії взаємного вибору, які повинні зачіпати інтереси тих, кого опитують (розподіл учнів на групи для виконання лабораторної роботи).

3. Після соціометрії повинно йти практичне втілення мети опитування, що проголошувалась.

У сучасній практиці вивчення соціальних відношень чітко визначеної групи застосовують аутосоціометричний метод, що передбачає суб’єктивне визначення самим респондентом взаємних стосунків усіх членів групи і ставлення групи до нього.



Рейтинг (від. анг. – оцінка, порядок, класифікація) – термін, що означає суб'єктивну оцінку певного явища за заданою шкалою.

У процесі дослідження багатосторонньої соціальної дійсності оцінювання явища однією особою є малоефективним, тому до такої процедури часто залучають компетентних осіб – вчителів, батьків тощо.

Метод рейтингу має ряд переваг: на відміну від спостереження, він більш економний; широкі можливості його застосування.

Помилки, що допускаються у рейтингу:


  • “помилка великодушності” (схильність давати дещо завищену оцінку знайомим людям, більше відзначати їх позитивні якості, ніж хиби);

  • “помилки центральної тенденції” (судді дають крайні оцінки при шкалюванні – “дуже здібний організатор”, “зовсім неуважний” і т.д.);

  • існує також тенденція оцінювати інших на підставі власних якостей (помилки асиміляції або помилки контрасту).

Види методів рейтингу:

а) найпростіший рейтинг – п’ятибальна шкала оцінювання;

б) метод полярних профілів – варіант рейтингового методу. Застосовується для вивчення уявлень, думок, установок людей тепер і в майбутньому, вивчення оцінок людьми рис, якостей, умінь інших осіб;

в) методика парного порівняння полягає в тому, що компетентний представник порівнює групу за якимось одним параметром: один член групи порівнюється з кожним за цією ознакою. Перевагою його є відносна простота, можливість швидко зібрати матеріал, який легко піддається статистичній обробці. Матриця парного порівняння дає уявлення про групу осіб лише за однією ознакою. У соціально-педагогічних дослідженнях метод парного порівняння застосовується тоді, коли потрібно одержати дані достатнього ступеня об’єктивності, що забезпечується великою кількістю порівнянь;

г) до рейтингу дуже близький метод незалежних характеристик;

д) метод експертних оцінок, найчастіше називається рейтингом (класичний рейтинговий метод). Це прийоми одержання діагностично-прогностичної інформації на основі виявленої і спеціально обробленої думки спеціалістів, які входять у репрезентативні групи експертів.



Самооцінка вважається випадком рейтингового методу, оскільки по суті – це метод оцінки особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей і місця серед інших, що, в свою чергу, є важливим регулятором її поведінки в цілому.

Від самооцінки великою мірою залежать взаємовідносини людини з навколишнім оточенням, її критичність, вимогливість до себе, ставлення до успіхів та невдач. Традиційно визначають три типи самооцінки: адекватну, занижену і завищену.



Занижена самооцінка, як правило, гальмує соціальну активність людини, її ініціативність, готовність до здорової конкуренції. Реальні успіхи і позитивне ставлення оточуючих сприймається як явище тимчасове, випадкове.

Завищення самооцінки призводить до того, що людина з перебільшеною самовпевненістю приступає до роботи, не аналізуючи реальності поставлених завдань і умов їх виконання.

В обох випадках виникає внутрішня невпевненість у собі, підвищена вразливість та конфліктність, тривожність тощо. Самооцінка знаходить об'єктивне своє вираження в тому, як людина оцінює можливості і результати діяльності інших.



Питання для самоконтролю

  1. Дайте загальну характеристику соціометричного методу.

  2. Опишіть методику застосування соціометричних методів при вивченні соціальних стосунків.

  3. Розкрийте поняття рейтингового методу. Назвіть його переваги та недоліки.

  4. Назвіть види методів рейтингу та визначте особливості їх застосування в соціальному дослідженні.

  5. Проаналізуйте метод самооцінки як окремий вид рейтингу.

Практичні завдання

Розробіть соціометричний тест для дослідження конкретної групи. Організуйте дослідження з використанням розробленого соціометричного тесту. Результати дослідження оформіть у вигляді соціоматриці та соціодіаграми.


Тема 7. Методи аналізу документів та продуктів діяльності

План

  1. Особливості роботи над архівними документами.

  2. Методи аналізу змісту документів:

а) якісно-кількісний аналіз документів;

б) поняття та методика контент-аналізу.



  1. Проективні методи вивчення продуктів діяльності людини.

Короткий зміст теми

Документом називається спеціально створений людиною предмет, призначений для передачі чи збереження інформації. У дане поняття не включені такі серйозні джерела інформації, як предмети матеріальної культури та побуту, тобто продукти діяльності самої людини. Розрізнення понять документів та предметів матеріальної культури підтверджує ще той факт, що методи аналізу тих та інших суттєво відрізняються.

На думку фахівців, аналіз документів як спеціальний метод за популярністю поступається тільки методам опитування, а в окремих напрямах досліджень саме аналіз документальних джерел є домінуючим. Часто він є основою для формулювання гіпотез, які потім перевіряють методами опитування, спостереження або експерименту. Не буде повним вивчення міжгрупових і міжособистісних стосунків, процесу соціалізації особистості без аналізу біографій, листів, мемуарів, щоденників, посадових інструкцій та інших документальних джерел.



За формою фіксації інформації документи поділяються на: письмові документи; архіви емпіричних даних у машинопрочитуваних формах (т.з. бази даних на перфокартах, перфострічках, дискетах тощо); іконографічна документація (кіно-, відео-, фото-, картини); фонетичні документи (магнітофонні записи, грамплатівки).

Залежно від авторства розрізняють офіційні документи і документи особистого походження.

Офіційними вважають документи, створені юридичними або офіційними (посадовими) особами, оформлені або засвідчені належним чином. Документи особистого походження створені окремими особами і їх не вважають офіційними.



Письмові документи – найбільш об’ємний вид документації. Джерелом такого типу документів є державні центральні архіви, архіви організацій підприємств, статистична звітність, наукові публікації, преса, особисті документи.

У дослідженнях нерідко використовують архівні матеріали і застосовують специфічні методи для їх відбору та вивчення. Серед них такі: фронтальний відбір та вивчення джерел; вибірковий відбір та вивчення документів; науковий аналіз джерела; перехресне вивчення документів; порівняльно-історичний метод.

Джерела можуть відображати явища минулого безпосередньо чи опосередковано (стаття, книга, огляд, акт обстеження тощо). Найбільш достовірні та цінні матеріали першого типу, хоча важливими є джерела, що створюються в результаті вивчення первинних, якщо застосувати правильний підхід до їх аналізу і оцінки.

Можна рекомендувати таку класифікацію архівних історичних джерел:



  • нормативні матеріали (інструкції, рішення, постанови, закони відповідних органів);

  • першоджерела установ, закладів (класні журнали, щоденники, протоколи зборів тощо);

  • вторинні документи закладів (опис, аналіз та узагальнення першоджерел та ін.);

  • особисті документи (анкети, листи, записні книжки тощо);

  • мемуари;

  • статистичні матеріали.

Методи аналізу документальних джерел поділяють на неформалізовані (традиційні) та формалізовані.

Неформалізований метод – це тлумачення документа через з’ясування основних думок та ідей конкретного тексту, оцінку його змісту згідно з політичними, моральними або естетичними критеріями. Він передбачає зовнішній та внутрішній аналіз документа. Зовнішній аналіз – це встановлення обставин створення документа в історичному і соціальному планах. Внутрішній аналіз – безпосередній аналіз змісту документа, спрямований на виявлення розбіжностей між фактичним і літературним змістом, встановлення рівня компетентності автора, систематизацію відомостей, які містяться у документах. Методи неформалізованого аналізу значною мірою засновані на інтуїції дослідника і містять потенційну можливість суб’єктивних зміщень у сприйнятті та інтерпретації змісту документів. Такі зміщення можуть спричинити, наприклад, психологічні особливості дослідника (стійкість уваги, пам'яті, стомлюваність), неусвідомлені захисні психічні реакції на зміст документів.

Формалізований метод – пошук таких ознак документа, які б відображали істотні сторони його змісту. Під формалізованим методом найчастіше розуміють контент-аналіз – точне дослідження змісту текстових масивів з метою виявлення чи виміру соціальних тенденцій, репрезентованих цими масивами. Практика соціологічних досліджень свідчить, що найдоцільніше застосовувати контент-аналіз у разі необхідності високого ступеня точності, за наявності масивного і несистематизованого матеріалу.

Проективні методи спрямовані на вивчення продукту людської діяльності. Вони дозволяють виявити ті особливості внутрішнього життя, які людина не може або не хоче виразити безпосередньо. З проективних методів можна назвати асоціативні техніки, конструктивні техніки, експресивні техніки, рольовий метод.

Питання для самоконтролю

1. Визначте сутність поняття “документ”.

2. За якими критеріями можна класифікувати документи?

3. У чому сутність традиційного аналізу документів? Які питання повинен з'ясувати дослідник у процесі здійснення традиційного аналізу документів?

4. У чому сутність поняття та методики контент-аналізу?

Практичне завдання

Здійсніть аналіз документів за традиційним методом чи контент-аналізом (за вибором).


Тема 8. Методи теоретичного узагальнення емпіричної інформації

План

1. Загальнологічні методи наукового дослідження: аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, індукція, дедукція, аналогія, моделювання, системний метод.

2. Теоретичні методи наукового дослідження: формалізація, ідеалізація, аксіоматичний метод, гіпотетико-дедуктивний метод, сходження від абстрактного до конкретного.

3. Історичний і логічний методи наукового дослідження.


Короткий зміст теми

Абстрагування – це уявне відвернення від неістотних, другорядних ознак предметів і явищ, зв’язків і відношень між ними та виділення декількох досліджуваних сторін.

Аналіз – метод пізнання, який дозволяє розкладати предмети дослідження на складові частини. Синтез – дає можливість з’єднувати окремі частини чи сторони об’єкта в одне ціле.

Індукція – умовивід від часткового до загального, від окремих фактів до узагальнень, коли на основі знань про частини предметів класу робиться висновок про клас в цілому. Дедукція – такий умовивід, у якому висновок про деякий елемент множини робиться на основі знання про загальні властивості всієї множини.

Моделювання – непрямий, опосередкований метод наукового дослідження об’єктів пізнання (безпосереднє вивчення яких неможливе, ускладнене чи недоцільне), який ґрунтується на застосуванні моделі як засобу дослідження.

Екстраполяція – розповсюдження яких-небудь закономірностей або тенденцій досліджуваного об’єкта, які спостерігаються на певному часовому інтервалі, на інший часовий інтервал.

Формалізація – метод, за допомогою якого ми відволікаємося від конкретного змісту розглядуваних явищ і об’єднуємо їх на основі подібності форми.

При побудові теоретичних знань про складні об’єкти, що історично розвиваються, застосовуються особливі способи дослідження. Такими специфічними способами наукового дослідження є історичний і логічний методи пізнання. Застосування історичного методу дозволяє отримати уявлення про емпіричну історію об’єкта. При логічному дослідженні об’єкта відсторонюються від усіх історичних випадковостей, окремих фактів, зигзагів, викликаних тими чи іншими подіями. Із історії виділяється найголовніше, визначне, істотне.



Питання для самоконтролю

  1. Охарактеризуйте загальнологічні методи наукового дослідження.

  2. Проаналізуйте теоретичні методи наукового дослідження

  3. У чому спільність та відмінність історичного та логічного методів наукового дослідження?

  4. Як можна використовувати загальнологічні та теоретичні методи при дослідженні історичних явищ? Наведіть приклади.


Тема 9. Методи обробки даних і аналізу результатів наукового дослідження

План

  1. Методи зведення й обробки результатів наукових досліджень.

  2. Табличні та графічні методи зведення результатів дослідження.

  3. Статистичні методи обробки результатів дослідження.

Короткий зміст теми

Щоб кількісні показники результатів дослідження дали можливість виявити наявність деяких залежностей між досліджуваними факторами, їх потрібно певним чином упорядкувати. Придатними для цього можуть стати статистичні методи ранжування і групування. Ранжування полягає у розподілі кількісних показників у певному порядку (напр. за ступенем їх важливості чи значимості або у послідовності зростання чи навпаки – зменшення). Групування передбачає поділ дослідних даних на основі певних показників (показників групування) на групи із однотипних або близьких за значенням елементів. Показники групування можуть бути кількісними і якісними.

Статистично упорядковані дослідні дані для зручності подальшого використання заносять до таблиць. Таблиці дають можливість відображати кількісні ознаки досліджуваного об'єкта у стислому викладі, компактно, систематизовано і наочно. Наведені в таблиці дані зручно порівнювати і аналізувати. Кожна таблиця складається з двох частин: текстової і цифрової. До текстової частини таблиці відносять заголовок таблиці і необхідні словесні пояснення. До цифрової частини відносяться статистичні числові дані, номер таблиці. Інформативність таблиці залежить від вдалої її побудови. Правильний вибір структури таблиці допомагає краще розкрити сутність вміщених до неї даних і зв’язки між ними. За структурою розрізняють прості, групові, комбіновані, складені, шахові та деякі інші таблиці.

Графічний метод обробки дослідних даних полягає у побудові графічних залежностей між досліджуваними факторами (величинами). Графічні залежності можуть мати вигляд графіків і діаграм. Вони дають можливість стисло і наочно подати результати досліджень, у конкретній і зрозумілій формі пояснити цифрові дані і зв’язок між ними. Побудова графіка включає три етапи: вибір шкали і побудову координатної сітки з урахуванням доцільного масштабу графічного зображення; відкладання дослідних точок (тобто числових значень результатів експерименту) на координатній сітці; з'єднання дослідних точок плавною лінією так, щоб вона, по можливості, проходила якнайближче до них. Різні викривлення на графіку можна пояснити похибками вимірювань у процесі дослідження.

Засобами статистичної обробки результатів дослідження називаються математичні прийоми, формули, засоби кількісних розрахунків, з допомогою яких одержувані показники можна узагальнювати, привести в систему, виявляючи приховані в них закономірності. Усі засоби математико-статистичного аналізу умовно діляться на первинні і вторинні. Первинними називаються засоби, з допомогою яких можна отримати показники, безпосередньо результати. Вторинними називаються засоби статистичної обробки, з допомогою яких на базі первинних даних виявляють приховані в них статистичні закономірності.

До первинних засобів відносять визначення вибіркової середньої величини, вибіркової дисперсії, вибіркової моди і вибіркової медіани. В число вторинних засобів включають кореляційний аналіз, регресійний аналіз, засоби порівняння первинних статистик у двох або декількох вибірках.



Вибіркове середнє значення як статистичний показник являє собою середню оцінку якості, що вивчається.

Дисперсія як статистична величина характеризує, наскільки власні значення відхиляються від середньої величини у даній вибірці.

Медіаною називають значення ознаки, що вивчається, яка ділить вибірку, упорядковану за величиною ознаки, навпіл.

Модою називається кількісне значення досліджуваної ознаки, яка найчастіше зустрічається у вибірці.

За допомогою вторинних засобів статистичної обробки експериментальних даних безпосередньо перевіряються, доводяться або спростовуються гіпотези, пов'язані з експериментом. Ці засоби, як правило, складніші, ніж засоби первинної статистичної обробки і вимагають від дослідника гарної підготовки в сфері елементарної математики і статистики.

Для порівняння вибіркових середніх величин, що належать до двох сукупностей даних, і для вирішення питання про те, чи відрізняються середні значення статистично вірогідно одне від одного, нерідко використовують t-критерій Стюдента. На практиці цей критерій застосовують тоді, коли необхідно встановити, вдався чи не вдався експеримент, виявив або не виявив він вплив на рівень розвитку тієї психологічної якості, для зміни якої він був застосований.

Якщо виникає необхідність порівняння не абсолютних значень, а частотних (процентних), використовується методика, яка називається “хі- квадрат критерій”.



Питання для самоконтролю

1. У чому полягає сутність методів зведення результатів наукових досліджень?

2. Як використовуються табличні та графічні методи зведення результатів наукового дослідження?

3.Проаналізуйте статистичні методи обробки результатів наукового дослідження.


Тема 10. Форми узагальнень наукових досліджень

План

1. Учнівська науково-дослідницька робота: загальна характеристика.

2. Наукова публікація: поняття, функції, основні види.

3. Наукова стаття. Наукова доповідь.

4. Реферат.

Короткий зміст теми

Результати наукового дослідження узагальнюються з метою перетворення їх у джерело інформації. Формою узагальнення результатів дослідження може бути усний виклад або друкована праця. Усний виклад являє собою повідомлення або виступ перед аудиторією. Друкованою працею може бути реферат, стаття, науковий звіт, дисертація, монографія. За результатами дослідження його автори також можуть підготувати до друку навчальний чи методичний посібник.

Учнівська науково-дослідна робота – це самостійне навчально-наукове дослідження учня, яке допомагає учневі систематизувати отримані теоретичні знання з вивченої дисципліни, перевірити якість цих знань; оволодіти первинними навичками проведення сучасних досліджень. Уже на цій першій творчій спробі можна виявити здатність учня самостійно осмислити проблему, творчо, критично її дослідити; вміння збирати, аналізувати і систематизувати літературні (архівні) джерела; здатність застосовувати отримані знання при вирішенні практичних завдань; формулювати висновки, пропозиції і рекомендації з предмета дослідження.

Найчастіше дотримуються такої послідовності у виконанні дослідження:

1) вибір теми; визначення мети і завдань, об’єкта і предмету дослідження. Вибір теми зумовлений науковою проблемою – тим конкретним питанням, яке виникає тоді, коли наявних знань недостатньо для вирішення якоїсь задачі і невідомий спосіб, за допомогою якого можна здобути відсутні знання.

Формулювання проблеми спричинює вибір певного об’єкта дослідження. Об’єкт дослідження – це те, на що спрямований процес пізнання.

Визначається також предмет дослідження – це найбільш значущі з практичної та теоретичної точки зору властивості, сторони, особливості об'єкта, які підлягають безпосередньому вивченню.

Мета дослідження – це комплекс результатів, які необхідно одержати в процесі дослідження. Чітке уявлення мети сприяє цілеспрямованій діяльності дослідника, активізує його творчий потенціал.

Завдання дослідження повинні відповідати проблемі, предмету і гіпотезі дослідження. Найчастіше їх 4-5.

2) вибір методів дослідження, як інструментів здобуття фактичного матеріалу;

3) складання попереднього плану;

4) пошук і накопичення необхідної наукової інформації з теми (бажано якнайповніше виявлення масиву джерел і наукової літератури); складання бібліографії й робочої картотеки літератури;

5) вивчення, аналіз, систематизація і обробка матеріалів;

6) висунення наукової гіпотези й теоретичних передумов дослідження; уточнення плану;

7) написання перших фрагментів, а потім – чорнового варіанту основної частини роботи;

8) написання вступу і висновків;

9) складання списку джерел і літератури; оформлення додатків;

10) редагування та оформлення роботи;

11) подання чорнового варіанту роботи науковому керівникові;

12) усунення зауважень та доопрацювання роботи з урахуванням рекомендацій наукового керівника;

13) чистове оформлення роботи;

14) підготовка до захисту і захист наукового дослідження

Наукова публікація – це видання результатів теоретичних і (або) експериментальних досліджень, а також підготовлених науковцями до публікації пам’яток культури, історичних документів та літературних текстів. Публікації виконують кілька функцій: оприлюднюють результати наукової роботи; сприяють встановленню пріоритету автора; свідчать про особистий внесок дослідника у розробку наукової проблеми; забезпечують первинною науковою інформацією суспільство, сповіщають наукове товариство про появу нового наукового знання; передають індивідуальний результат у загальне надбання. До наукових видань належать: монографія, автореферат дисертації, препринт, тези доповідей, матеріали наукової конференції, збірник наукових праць.

Наукова стаття – один із видів публікацій. Вона містить виклад проміжних або кінцевих результатів наукового дослідження. Умовно в тексті статті можна виділити такі структурні елементи: вступ; основні (останні за часом) дослідження і публікації, на які спирається автор; формулювання мети статті; виклад змісту власного дослідження; висновки.

Наукова доповідь – це публічно виголошене повідомлення, розгорнутий виклад певної наукової проблеми (теми, питання). Структура тексту доповіді практично аналогічна плану статті.

Реферат – короткий виклад змісту одного або декількох документів з певної теми. Обсяг реферата визначається специфікою теми і змістом документів, кількістю відомостей, їх науковою цінністю або практичним значенням. Його обсяг коливається від 500-2500 знаків до 20-24 сторінок.

Реферат розпочинається з викладу сутності проблеми.

У вступі обґрунтовуються актуальність проблеми, її особливості, значущість з огляду на соціальні потреби суспільства та розвиток конкретної галузі науки або практичної діяльності.

У розділі І наводяться основні теоретичні, експериментальні дослідження з теми, зазначається, хто з учених минулого вивчав дану проблему, які ідеї висловлював. Визначаються сутність, основний зміст проблеми, основні чинники, що зумовлюють розвиток явища або процесу, який вивчається.

У розділі ІІ дається поглиблений аналіз сучасного стану процесу або явища, тлумачення основних поглядів і позицій щодо проблеми. Особлива увага приділяється виявленню нових ідей та гіпотез, експериментальним даним, новим методикам, оригінальним підходам до вивчення проблеми.

У висновках подаються узагальнені умовиводи, ідеї, думки, оцінки, пропозиції науковця.

До списку літератури включають публікації переважно останніх 5-10 років. Особливу цінність мають роботи останнього року.

У додатках наводяться формули, таблиці, схеми, якщо вони суттєво полегшують розуміння роботи.

У рефераті слід використовувати стандартизовану термінологію, уникати незвичних термінів і символів або пояснювати їх при першому згадуванні в тексті.



Питання для самоконтролю

  1. Визначте вимоги до наукової публікації.

  2. Якою є структура наукової статті?

  3. Якою має бути наукова доповідь?

  4. Назвіть основні складові наукового реферату.

  5. Яка основні функція учнівської науково-дослідницької роботи?




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал