Департамент освіти і науки Київської обласної державної адміністрації Київський обласний комунальний позашкільний навчальний заклад



Сторінка5/12
Дата конвертації16.12.2016
Розмір2.84 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12
Тема проекту: «Створення календаря-сувеніра 2012».

Мета проекту:

  • розширення знань у сфері пошуку та обробки журналістської інформації;

  • оволодіння засобами зображальної журналістики;

  • розвиток зорової культури і творчої уяви;

  • розвиток художньо-естетичного сприймання цілісного образу поліграфічного видання;

  • забезпечення емоційно-почуттєвого виховання;

  • формування самоосвітніх компетенцій.

Завдання проекту:

  • ознайомитися з технологією створення друкованих видань;

  • проаналізувати вид довідкової літератури – перекидний календар;

  • продумати і розробити макет календаря;

  • отримати текстову інформацію шляхом спілкування з героєм видання;

  • вивчити документи та джерела журналістської інформації;

  • відредагувати та оформити текстовий матеріал календаря;

  • формувати відчуття і розуміння засобів зображальної журналістики;

  • підібрати та відредагувати ілюстративний матеріал календаря;

  • відтворити календар у графічному електронному варіанті та підготувати до друку;

  • виховувати творчу активність, художнє мислення та здібності.

Очікувані результати проекту: знання, отримані під час проведення проекту, допоможуть учасникам опанувати засобами художньої мови та емоційного впливу на людину – словом та зображенням; використовувати їх у процесі створення календаря-сувеніра.

Тит проекту: творчий, колективний, інтегрований (технології, образотворче мистецтво, українська мова та література, інформатика, краєзнавство), дослідницький.

Організація діяльності: реалізація проекту відбувається під час навчально-виховного процесу та у позакласній роботі.
Творчі групи:

  • пошуковці (знайти та проаналізувати інформацію про створення подарункових перекидних календарів, відшукати аналоги);

  • журналісти (ознайомитись із основними методами пошуку та збору інформації і використати їх при проведенні інтерв’ю з героєм видання);

  • філологи (створити та оформити текстовий матеріал сторінок календаря);

  • фотографи (підготувати фотоілюстрації для оформлення сторінок видання);

  • художники-дизайнери (продумати дизайн календаря та відтворити його в графічному електронному варіанті).

Термін виконання: вересень – грудень 2011 року.

Учасники проекту: учні 10-Б класу, керівник проекту.

Керівник проекту: учитель технологій, образотворчого мистецтва Божко Інна Григорівна.

Місце реалізації: Фастівський ліцей-інтернат Київської області.

Етапи проекту:

1. Підготовчий етап. Виникає, розвивається і складається задум оформлення: народження і формування задуму; перетворення задуму в проект оформлення; перетворення проекту в модель оформлення – макет. Визначається значення і місце кожного тексту і зображення у календарі відповідно до задуму і закріплення за ними певних графічних характеристик, а також їх взаємодія і відображення її у виданні.

2. Етап виконання та редагування оригіналів оформлення. Формується зміст та графічні характеристики зовнішнього та внутрішнього оформлення: робота з текстами, пошук та добір ілюстрацій і фотографій; гармонійне поєднання зображень, текстів, їх класифікація і опрацювання, створення макетів. Весь графічно-зображальний ряд повинен об’єднувати різнорідну текстову частину і утворювати нерозривну єдність, причому календар має сприйматися цілісно й неповторно.

3. Композиційно-технічний етап. Набір та верстка, підготовка зверстаного матеріалу для поліграфічного етапу, остаточне розміщення текстових та зображальних матеріалів, відповідність усіх елементів календаря існуючим нормам і стандартам, перевірка комплектації, створення оригінал-макету, який передається на поліграфічне підприємство для друкування.

4. Презентація проекту та підсумок роботи. Презентація продукту проекту, обговорення отриманих результатів і можливості їх застосування. Колективне обговорення, оголошення результатів оцінювання, висунення пропозицій.

Художні особливості календаря складаються з графічного, композиційного рішення ідеї, використання гармонійних кольорових сполучень, пошуків взаємозв’язку зображень, шрифтів та текстової інформації. Основним засобом залучення уваги у календарі служить зображення – фотоілюстрація. (Додаток А) Тому від того, наскільки вона вдала, і залежить тривалість життя календаря.

Текстовий зміст календаря також повинен бути орієнтованим на споживача. Тому створенню журналістського тексту передувала наступна процедура:


  1. виявлення цікавої теми;

  2. визначення мети (навіщо нам цю тему досліджувати, навіщо про це писати);

  3. збір інформації (проведення інтерв’ю з героєм публікації);

  4. обробка зібраної інформації;

  5. вироблення висновків та їх оформлення.

Для створення подарункового календаря були використані такі методи збору інформації: інтерв’ю з героєм видання та вивчення документів і джерел (фотографій, текстових матеріалів у вигляді статей ЗМІ, особистих спогадів героя).

З героєм видання було проведено стандартизоване основне індивідуальне інтерв’ю на робочому місці. Наперед були продумані і складені питання інтерв’ю. Пропонуємо хід проведеної бесіди. Інтерв’ю складається з дванадцяти запитань: по одному – на кожну сторінку календаря, що відповідає дванадцяти місяцям року.

Вид календаря, який було створено, відноситься до перекидного календаря, тому що це видання настінної форми, що має окремі листки на кожен місяць, які перекидаються. Сторінки календаря скріплені зверху спіраллю, через яку перекидається лист. Календар містить матеріали, підібрані відповідно до визначеної тематики та пов’язані з пам’ятними подіями з життя героя.

Центральною фігурою в розробці ілюстрацій календаря є фотожурналіст. Скільки ж фотознімків можна давати на одній сторінці? На одній сторінці календаря формату А3 вміщують, як правило, дві-три ілюстрації.

Найголовнішим видом ілюстрації, який було використано в календарі, є фотопортрет.



в_dod
Він може бути індивідуальним чи груповим. Найвиразнішими ілюстраціями сторінки нашого календаря є фотопортрети, на яких зображений герой видання. Фотопортрет тут найчастіше є індивідуальним, але також зустрічаються групові портрети, де герой зображений у колі сім’ї або друзів. Фотопортрет дає можливість не тільки показати зовнішність людини, а й якоюсь мірою розкрити її характер.

Також одним присутнім елементом ілюстрацій сторінки календаря є фотоплакат. На ньому здійснюють монтаж фотознімка і малюнка. Знімки використовуються для відтворення найважливіших конкретних елементів плаката, малюнок – для загального оформлення тла. У нашому виданні трапляється з’єднання декількох видів ілюстрацій, наприклад, з’єднання фотознімка і малюнка у фотомонтаж фону тощо.


г_dod
У нашому календарі присутній такий зображальний матеріал, як фотонарис. Фотонарис – складається з декількох присвячених одній темі фотознімків, іноді об’єднаних із текстом.

ґ_dod
Він надає широкі можливості для розкриття теми, для освоєння будь-якого факту чи подій з різних боків. Можливо використовувати різні види фотонарису, починаючи з простої тематичної фотодобірки – декількох знімків, скомпонованих в одному місці видання, – до складного, наскрізного фотонарису, коли знімки розкидані по різних місцях сторінки.

Ілюстрації у нашому перкидному календарі-сувенірі доповнюють зміст текстових матеріалів, дають можливість побачити їх з нового, більш виразного боку.


д_dod
Календар-сувенір повинен бути функціональним. Тому цифри «сітки» бажано зробити читабельними й розташувати у звичних для більшості людей колонках. Червоним днем можна відзначити день народження героя календаря або іншу знаменну дату родини героя, крім офіційних.

е_dod

Ми дійшли висновку, що кожна ілюстрація в календарі виступає по-різному. Часто вона тільки супроводжує текстовий матеріал журналіста. Ми переконались, що рівень ілюстрування календаря не може залежати від кількості надрукованих у ньому ілюстрацій – важливі їхні якість та вплив на споглядача. Але не менш важливим елементом виступає текстова інформація, спрямована на точне відображення думок і почуттів респондента за допомогою перевтілення його образів у текстовий матеріал журналістом. Адже слово – це не лише інформативна одиниця, а й мистецький «першоелемент» літератури, що передбачає особливу ретельність та ерудованість журналіста, наявність у нього відповідних творчих здібностей.

При складній структурі календаря за наявності великої кількості текстових і зображальних елементів розмірна систематизація допомагає організувати матеріали видання так, що неоднозначні елементи мають рівнозначні рішення. Це сприяє правильній зорово-значеннєвій орієнтації споживача нашого видання.

Використання системного підходу

в учнівських наукових дослідженнях
О.О. Бодрик,

керівник гуртка

«Оформлення науково-дослідницьких робіт»

Київського обласного

комунального позашкільного

навчального закладу

«Мала академія наук учнівської молоді»
На сучасному етапі наукові дослідження, у тому числа учнівські, як правило мають комплексний підхід: відбувається синтез наукових знань, здійснюється перенесення методів і принципів дослідження з однієї області в іншу, взаємопроникнення методів. Більшість проблем правильно висвітлюються тільки у тому випадку, якщо вони опираються на різні науки – суспільні, природні та технічні. Для глибокого дослідження необхідний синтез, інтеграція висновків конкретних наук і результатів дослідження спеціалістів різних галузей: економістів, інженерів, філософів, соціологів, психологів і т. ін. Усі ці критерії реалізуються при використанні системного підходу.

Розглянемо розгорнуте визначення системного підходу, яке полягає в тому, що будь-яка система (об’єкт) розглядається як сукупність взаємозв’язаних елементів (компонентів), що має вихід (ціль), вхід (ресурси), зв'язок із зовнішнім середовищем, зворотний зв’язок (рис1).


Рис.1.
Дослідники вказують на необхідність використання системного підходу лише при виникненні таких ситуацій:

 розв’язується нова проблема, яка формується за допомогою системного підходу;

 проблема має розгалужені зв’язки в різних галузях;

 існує багато різноманітних варіантів розв’язання проблеми (досягнення взаємопов'язаного комплексу цілей), які важко або неможливо порівняти;

 створюються нові складні системи;

 здійснюється реконструювання, вдосконалення різних процесів (виробництва, бізнес-процесів);

 при створенні інформаційних систем та комп’ютерних систем управління;

 коли важливі рішення приймаються за наявності невизначеності та ризику.

Системні об'єкти мають цілісну, стійку структуру. Для них характерні системні ефекти, які виникають у результаті взаємодії елементів у рамках цілого. Прикладами таких системних об'єктів є біологічні організми, архітектурні споруди, кристали та багато інших предметів. Системні об'єкти характеризуються ієрархічністю побудови – послідовне включення систем більш низького рівня до систем більш високого рівня. Тобто системою називають не довільно вибрану множину предметів і зв'язків між ними, а упорядковану певним чином цілісну структуру (єдиний складний об’єкт). Наприклад, в техніці системними об’єктами виступають практично кожний пристрій та інженерна споруда, які складаються з ряду деталей, вузлів та подібних елементів, що функціонують спільно, у взаємозв'язку і лише в даній конструкції, та здатні забезпечити досягнення мети, для якої цей пристрій або споруду було створено.

Науковцями виділено чотири властивості, якими повинен володіти об'єкт, щоб його можна було вважати системою.

Перша властивість (цілісність і роздільність). Система є цілісна сукупність елементів, які взаємодіють один з одним. Слід мати на увазі, що взаємодія елементів існує лише в системі.

Друга властивість (зв’язку). Між елементами системи є істотні зв'язки, за допомогою яких визначають інтегративні якості цієї системи. Внутрішні зв'язки (між елементами всередині системи) повинні бути більш потужними, ніж зовнішні зв’язки (зв’язок окремих елементів із зовнішнім середовищем), інакше система не зможе існувати.

Третя властивість (організація). Наявність системоформуючих факторів у елементів системи лише припускає можливість її створення. Для створення системи необхідно сформувати впорядковані зв'язки, тобто певну організацію, структуру системи.

Четверта властивість (інтегративні якості). Наявність у системі інтегративних якостей, що притаманні системі в цілому, але не властиві жодному з її елементів окремо.

Приклад. Розглянемо архітектуру комп’ютера за фон Нейманом (рис. 2).



001

Рис.2.


Комп’ютер як системний об’єкт складається з таких підсистем: центральний процесор, оперативна пам’ять, пристрої введення, пристрої виведення. Підсистема «пристрої введення» може складатись із таких стандартних пристроїв: клавіатура, мишка та додаткових: сканер, джойстик, маніпулятори, мікрофон та інші; підсистема «пристрої виведення»: монітор, принтер, колонки, навушники та інші.

Наведемо приклад звичайного предмета: звичайної кулькової ручки і перевіримо, чи має вона всі чотири ознаки системи. Перша: ручка складається з окремих елементів - корпус, ковпачок, стрижень, пружина тощо. Друга: між елементами є зв'язки - ручка не розсипається, вона є єдиним цілим. Третя: зв’язки певним чином упорядковані. Усі частини розібраної ручки можна було б пов’язати ниткою, тоді вони теж були б пов’язані між собою, але зв’язки не були би впорядковані і ручка не мала б потрібних нам якостей. Четверта: ручка має інтегративну якість, якою не володіє жоден із складових її елементів - ручкою можна зручно писати. Можна показати, що студентська група, оптова база, справжня книга і багато інших звичних для об’єктів теж є системами.

Системний підхід включає такі вісім аспектів:


  1. системно-елементний або системно-комплексний, який полягає у визначенні елементів-складових даної системи;

  2. системно-структурний, який полягає у з’ясуванні внутрішніх зв'язків і залежностей між елементами даної системи, що дозволяє отримати уявлення про внутрішню організацію (будову) досліджуваної системи;

  3. системно-функціональний, який потребує визначення функцій, для виконання яких створені відповідні системи;

  4. системно-цільовий, який означає необхідність наукового визначення цілей і підцілей системи, їх взаємних зв’язків між собою;

  5. системно-ресурсний, який полягає в ретельному виявленні ресурсів, потрібних для функціонування системи, для вирішення системою тієї або іншої проблеми;

  6. системно-інтеграційний, який полягає у визначенні сукупності якісних властивостей системи, що забезпечують її цілісність і особливість;

  7. системно-комунікаційний, який означає необхідність виявлення зовнішніх зв'язків даної системи, тобто її зв'язків з навколишнім середовищем;

  8. системно-історичний, який дозволяє з’ясувати умови в часі, які вплинули на виникнення досліджуваної системи, пройдені нею етапи, сучасний стан, а також можливі перспективи розвитку.

Залежно від мети дослідження та враховуючи велике різноманіття систем можна обрати різні принципи та підходи до їх класифікації. При цьому систему можна характеризувати однією чи кількома ознаками. Але це питання ми не будемо розглядати.

Системний підхід - комплексне вивчення досліджуваного об’єкта як єдиного цілого з позицій системного аналізу.

Загальним для всіх методик системного аналізу є формування варіантів подання системи (процесу розв’язання задачі) та вибір кращого варіанта. На кожній стадії дослідження, від інтуїтивної постановки проблеми до вибору оптимальних рішень за допомогою строгих математичних методів, використовуються різноманітні наукові методи і прийоми, що складаються із неоднакової кількості етапів аналізу, зміст яких залежить від складності розв’язуваних завдань.

У загальному вигляді системне дослідження проблеми складається з таких етапів:



  • формулювання проблеми;

  • виявлення цілей;

  • формулювання критеріїв;

  • визначення наявних ресурсів для досягнення цілей;

  • генерація альтернатив та сценаріїв.

Розглянемо детальніше принципову послідовність етапів системного аналізу (починаючи з моменту постановки проблеми) та методи дослідження, що найчастіше застосовуються на практиці .

Постановка завдання. Системне дослідження довільної проблеми починається з формулювання та опису проблемної ситуації. Попереднє формулювання проблеми є досить наближеним та може істотно відрізнятися від того, яким насправді має бути робочий варіант сформульованої проблеми. Формулювання проблеми здійснюється на вербальному рівні і, як правило, є досить розпливчастим.

Наприклад, керівника проекту можуть цікавити такі проблеми: «Як підвищити ефективність роботи працівників даного підприємства?», «Як збільшити обсяги продажів?», «Який вибрати інвестиційний проект?» тощо.

Для виявлення та структуризації важких для розуміння та нечітко сформульованих проблем, що характеризуються великою кількістю та складним характером взаємозв’язків, застосовується дерево цілей. Воно, як правило, повинно дати відповідь на такі основні питання:


  • Що необхідно дослідити та розробити?

  • Що має вирішити поставлене завдання?

  • Із яких елементів складається система?

  • Як система функціонує і як вона взаємодіє з іншими системами?

Під деревом цілей розуміють ієрархічну деревоподібну структуру, яка отримується розподілом загальної цілі на підцілі, а їх, у свою чергу, — на детальніші складові — нові підцілі тощо. Якщо всі отримані елементи зобразити графічно, то одержимо «дерево цілей», повернуте «кроною» донизу (рис. 3). При цьому головну ціль розміщують на найвищому рівні.

Використання цього методу сприяє розподілу складного завдання на сукупність простіших завдань, при розв’язанні яких використовують перевірені прийоми і методи. Розподіл розв’язуваної проблеми на її частини — підпроблеми продовжують доти, доки не отримають прості, звичні, очевидні завдання, які можна розв’язати відомими методами.



  • Рис. 3.

Приклад. Метою однієї з учнівських науково-дослідницьких робіт у відділенні комп’ютерних наук було створення довідково-тестувальної програми «Соціоніка». Підцілями першого рівня наукового дослідження були: відбір теоретичного матеріалу з соціоніки; вивчення можливостей Delphi для створення; Розробка довідково-тестувальної системи. Потім проведений поділ цих підцілей на підцілі другого рівня (рис. 4.).

Рис.4.


Структуризація. Наступним етапом системного аналізу є вивчення структури системи, аналіз її компонентів, виявлення взаємозв’язків між окремими елементами. Структура є найконсервативнішою характеристикою системи: хоча її стан змінюється, структура зберігається незмінною іноді дуже тривалий час. Якщо розглядати поняття “структура” у взаємозв’язку з категорією “мета”, то структура – це спосіб досягнення мети.

Під структурою системи розуміють її стійку впорядкованість та зв’язки між елементами і підсистемами. Структура відбиває основні зв’язки між елементами та підсистемами, які мало змінюються при змінах у системі та забезпечують існування системи і найважливіших її властивостей. Для визначення структури системи необхідно провести її послідовну декомпозицію, тобто виділити в ній підсистеми всіх рівнів, доступних аналізу, та їх елементи, які відповідно до завдань дослідження не поділяються на складові частини. Завдяки ієрархічності структура складних систем може бути подана через структуру їх частин — від підсистем до елементів.

Відношення між елементами структури можуть бути представлені відповідним графом, котрий дозволяє формалізувати процес дослідження інваріантних у часі властивостей систем і використовувати розвинений математичний апарат теорії графів.

Термін "граф" вперше використано в статті Кеніга, а після цього в його монографії, але сам він його запозичив зі статті Шура (1912 р.), де графом називалася фігура, яка складається з декількох точок, деякі пари з яких з'єднані між собою.

У теорії графів виділяють багато типів графів. Розглянемо поняття простого графа.

Означення. Простим графом G називається система, що складається з непорожньої множини V і множини U деяких невпорядкованих пар елементів з V. Коротко це позначають так: G == (V, U).

Елементи множини V будемо зображати малими кружками на площині і називати їх вершинами, а елементи множини U зображатимемо лініями (зокрема, відрізками)



Рис.5.


і називатимемо ребрами графа. Малюнок, який при цьому дістанемо, також називатимемо графом. Такі малюнки іноді називають діаграмами графа (рис. 5.)

Досить часто використовують граф-дерево: граф, що не має контурів, наприклад «дерево цілей». Таким графом може зображуватися басейн річки зі всіма її притоками. Початкові вершини такого графа називаються джерелом, або витоком, а кінцеві – „стоком” (рис. 6.).


Рис.6.
У організаційних системах часто зустрічаються лінійні, матричні, деревоподібні структури (рис. 7).




Рис. 7. Графи, що відповідають матричній (а), лінійній (б), деревоподібній структурам

Розглянемо приклади використання графів для опису систем у різних галузях науки.



Біологія. Графи відіграють велику роль у біологічній теорії розгалужених процесів. Для простоти розглянемо тільки один різновид розгалужених процесів - розмноження бактерій. Припустимо, що через певний проміжок часу кожна бактерія або ділиться на дві нові, або гине. Тоді для потомства однієї бактерії ми отримаємо двійкове дерево. (рис.8.)
5

Рис.8.


Конструювання друкованих плат. Друкованою схемою називають платівку з якого-небудь діелектрика (ізолюючого матеріалу), на якій у вигляді металевих смужок витравлені доріжки. Перетинатися доріжки можуть тільки в певних точках, куди встановлюються необхідні елементи (діоди, тріоди, резистори та інші), їх перетин в інших місцях викличе замикання. Для розв’язання потрібно викреслити граф з вершинами у вказаних точках.

Графи в теорії масового обслуговування. Задачі оптимального розміщення пунктів масового обслуговування, таких як лікарні, банки, пожежні частини, поштамти і т.п., коли важливо мінімізувати найбільшу відстань від будь-якої точки населеного пункту до найближчого пункту обслуговування (рис.9.).


Хімія. У цій галузі графи дають можливість прогнозувати хімічні перетворення, пояснювати сутність і систематизувати деякі основні поняття хімії: структуру, конфігурацію, конформації, квантовомеханічні і статистико-механічні взаємодії молекул, ізомерію та ін. До хімічних графів відносяться молекулярні, дводольні та сигнальні графи кінетичних рівнянь реакцій. Молекулярні графи представляють собою неорієнтовані графи, що відображають будову молекул (рис. 10). Вершини і ребра цих графів відповідають відповідно атомам і хімічним зв'язкам між ними.

1120-24
Рис. 10. Молекулярні графи: а,б – мультиграфи відповідно етилену і формальдегіду.
Психологія. Багато теоретичних моделей у психології дослідники представляють у вигляді графів. Приклади: ієрархічна модель інтелекту Д. Векслера або модель інтелекту Ч. Спірмена (рис.11); вони представлені у формі дендритних несиметричних графів. Схема функціональної системи П. К. Анохіна, схема психологічної функціональної системи діяльності В. Д. Шадрикова, модель концептуальної рефлекторної дуги Є. М. Соколова - приклади орієнтованих графів.
http://www.valeratal.narod.ru/image1.gif

Позначення:

G – загальний;

S – спеціальний;

A – арифметичний;

M – механічний;

L – лінгвістичний (вербальний).

Рис. 11 Модель впливу факторів на розвиток інтелекту Ч. Спірмена

Українська та світова літератури. Використання схеми для аналізу взаємних стосунків героїв роману (рис.12).

za001042434[1]

Рис.12

Для відображення структури можна використовувати графічні об’єкти SmartArt. Під час створення графічного об’єкта SmartArt пропонується вибрати його тип. Розглянемо типи цього графічного об’єкта, що можна використати для відображення структури системи.

• Структура - відображає ієрархічні зв’язки, організаційні діаграми.

• Цикл - відображає етапи безперервного циклу.

• Зв'язок – відображає зв’язки між об’єктами.

• Піраміда - відображає пропорційні відношення.

• Матриця - відображає частини єдиного цілого.

Кожен тип містить кілька різних макетів (рис.13).

Рис.13

Наведемо приклади використання схематичних (організаційних діаграм) (рис.14)



файл:27.10-3.jpg

Рис.14


Потрібно звернути увагу на те, що при системному підході потрібно діяти залежно від конкретної ситуації гнучко та різноманітно. Так, дослідник може використовувати ті чи інші процедури та операції дослідження систем у різній послідовності і певною мірою спланувати свої дії наперед (у добре структурованих задачах), а також у залежності від результату, одержаного на попередньому етапі, обирати чергову операцію або використовувати деякі готові алгоритми чи підпрограми аналізу. Досить часто для дослідження використовують спіральну модель (рис. 15), яку можна інтерпретувати таким чином: керівник визначає мету та завдання, а потім у залежності від стану дослідження (учень вже все зробив або, навпаки, не встигає) змінює завдання або навіть мету.

Рис.15


Застосування необхідних методів та процедур (математичних, кібернетичних, евристичних, інформаційних) та їхня конкретна послідовність індивідуально визначаються залежно від конкретної проблеми та її специфіки, наявності ресурсів для її вирішення, досвіду та інтуїції дослідника.

На рис. 16 представлені етапи побудови інформаційної системи (для слухачів відділення комп’ютерних наук).



Рис.16


Список використаних джерел

1. Корбутяк В.І. Методологія системного підходу та наукових досліджень: Навчальний посібник [Електронний ресурс]. – Рівне: НУВГП, 2010. – 176 с. – Режим доступу:

dmeti.dp.ua›file/kdoczn_9700.pdf

2. Яковенко О.В. Системне мислення як творчий підхід до вирішення проблем. // Наукові записки. Педагогічні, психологічні науки та соціальна робота. [Електронний ресурс]— Т. 84. — (2008). – Режим доступу:



http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/naukma/Ped/2008_84/12_yakovenko_ov.PDF

Використання методу доцільно дібраних задач

на заняттях математичного гуртка
Зеленська Н.І.,

керівник гуртка «Математичний лабіринт» Київського обласного комунального позашкільного навчального закладу «Мала академія наук учнівської молоді»
У математиці при вивченні нових понять, властивостей математичних дій основним матеріалом слугують числові приклади і задачі. Вивчення теорії - одне з найбільш важких з методичної точки зору питань викладання. Звичайна методика пояснення нового теоретичного матеріалу має суттєві недоліки, пов'язані, перш за все з пасивністю гуртківців, діяльність яких часто зводиться до слухання викладача і переписування з дошки. При цьому вони переписують з дошки, нічого не розуміючи, можуть відволікатися або займатися сторонніми справами. Щоб забезпечити вихованцям гуртка легкість сприйняття і ясність розуміння, для пояснення нового матеріалу і його закріплення потрібно добирати такі приклади і задачі, в яких виразно виступають на перший план найбільш суттєві ознаки нового поняття, властивостей тощо. Ці приклади і задачі повинні вести гуртківця до знаходження властивостей, закономірностей найбільш раціональним шляхом. Такі задачі називаються доцільно дібраними задачами, а сам метод такого навчання методом доцільно дібраних задач.

Мета даного методу - формування не просто виконавця, а високорозвиненої, висококультурної творчої особистості, здатної генерувати власні варіанти, приймати відповідальні рішення в умовах невизначеності, діяти не за заданими алгоритмами, а самостійно, творчо.


Сутність цього методу полягає в наступному:

  • з боку викладача – в побудові системи вправ (або системи доцільно дібраних задач), причому виконання кожної з вправ базується на виконанні попередньої і спрямовано на вирішенні проблемної ситуації;

  • з боку гуртківців –у вирішенні деякої проблемної ситуації, яка сформульована вчителем;

  • викладач втручається в діяльність вихованців гуртка (якщо це необхідно) при формулюванні кожної наступної задачі або в ході її розв’язання.

Головне завдання - не передача готових знань та істин, а розвиток дитини, з тим, щоб навчити його самого добувати ці знання і істини, тобто жити не чужим, а власним розумом. Викладач у цьому випадку - не просто передавач знань. Він організовує в групі пошуковий процес, активізує гуртківців, розвиваючий у них не тільки пам'ять, а й сприйняття, уяву, різні форми мислення.

Тут важливо не тільки те, що каже викладач, але й не менш важливо і те, що говорять, як думають діти. Не залишаються без уваги їх точки зору, їх версії, їх пропозиції. Вони сперечаються, доводять, а викладач як би диригує цим процесом, ставлячи питання, часом провокаційні, виконуючи роль експерта. На таких заняттях діти активні, їм хочеться отримати можливість виступити, висловити свої міркування, здогади. І все це без примусу. Діти стають контактними. Вони вчаться здобувати знання, зникає страх помилитися - адже тепер немає правильних або неправильних відповідей, а є різні версії.


Головні положення, які лягли в основу даного методу, наступні:

1. Математика - це цікава інтелектуальна гра зі своїми правилами, які дитина повинна сама відкрити, щоб їх прийняти.

2. Кожна дитина здатна займатися математикою, необхідні тільки правильний вибір рівня складності завдання і заохочення викладача.

3. Необхідна певна інтелектуальна база у кожної дитини для успішного вивчення математики, яка розвивається при виконанні завдань з використанням методу доцільних задач.

Якщо розглядати внутрішню структуру заняття з використанням даного методу, то на етапі актуалізації та постановки навчальної мети пропонуються завдання на повторення вивченого матеріалу розвивального характеру: на порівняння, аналіз, класифікацію та інші прийоми розумової діяльності. Знання, які лежать в основі виконання даних завдань, є базовими для вивчення нового матеріалу. Закінчується етап постановкою частково пошукових і творчих завдань. Вони виконують і мотиваційну функцію, і функцію постановки навчальної задачі.

На наступному етапі здійснюється відкриття гуртківцями нового знання в результаті спільних дій вчителя та учнів. Висуваються гіпотези, які потім приймаються чи відкидаються, виділяються істотні ознаки поняття, встановлюються зв'язки з раніше вивченим матеріалом. Даний етап вимагає іноді цілої системи підвідних творчих завдань, що ведуть до самостійного відкриття. Нові знання, набуті в ході спільного відкриття, є особистісно значущими і присвоюються учнями відразу ж, без додаткових зусиль на запам'ятовування.

На етапі первинного закріплення використовуються завдання репродуктивного характеру на різноманітному змістовному матеріалі. Головна мета цього етапу - тренування у виконанні деякого алгоритму, правил дії.

На етапі виконання учнями самостійних робіт використовуються завдання тренувального характеру. Регулярне виконання невеликих самостійних робіт виховують відповідальність за якість навчання.


      На етапі повторення робота проводиться за принципом «випереджаючої багатолінійного» і пропонуються завдання тренувальні, частково пошукові та творчі. Закінчується заняття на високому емоційному рівні рішенням або обговоренням рішення нестандартної задачі.

На етапі підведення підсумків заняття гуртківці беруть участь у оціночно-рефлексивної діяльності. Кожен вихованець гуртка замислюється над тим, що у нього добре виходить, а що ще не виходить і над чим він планує працювати на наступних заняттях в плані самовиховання, саморозвитку, самонавчання.

Умова застосування методу доцільних дібраних задач: при викладі нової теми з використанням методу доцільних задач необхідно підбирати мінімальну кількість підготовчих завдань, причому одна і та ж завдання може бути розглянута кілька разів, допомагаючи відтінити деякі окремі деталі теми.

На заняттях математичного гуртка метод доцільно дібраних задач можна використовувати, наприклад, при вивченні наступних тем:



1. Перетворення графіків функцій.

Приклад:


Завдання. Побудувати графік функції .

Гуртківці спочатку самостійно складають алгоритм побудови шуканого графіка, потім йде колективне обговорення і побудова правильного графіка на дошці.







2. Рівняння і нерівності, при рішенні яких використовуються графічні уявлення. Графічний метод рішення рівнянь і нерівностей.

Приклад:


Завдання. При яких значеннях параметра а рівняння має безліч коренів.

Задача зводиться до того, що знайти таке положення прямої g(x) = x–a, при якому графіки функцій f = і g на деякому проміжку співпадають.



Далі можна ускладнити завдання і запропонувати вихованцям гуртка розв’язати наступні задачі:

1) При яких значення параметра а рівняння має три корені?

2) При яких значення параметра а рівняння має один корінь?

3) Установити, скільки коренів має рівняння залежно від значення параметра а.

3. Багатогранники.

Гуртківцям дається завдання: «Основа піраміди — Рівнобічна трапеція, довжина діагоналі якої дорівнює l і утворює з більшою основою трапеції кут α. Усі бічні грані нахилені до площини під кутом φ. Знайти площу повної поверхні піраміди.

Дається перше завдання: накреслити рисунок і записати правильно умову: КАВСМ — піраміда, АВ║СМ, АМ = ВС, , кожна бічна грань утворює з основою кут φ. Знайти: Sпов.

Гуртківець сідає на місце. Пропонується обдувати розв’язання. Витримується пауза. Усі розмірковують. Обговорюють один з одним та викладачем. Висловлюють свої припущення. Для знаходження раціонального способу розв’язання гуртківці повинні знати властивості піраміди та з формулою знаходження площі чотирикутника за його діагоналями та кутом між ними. Якщо цих теорем вони не знають, то нераціонально будуть шукати площу основи та бічної поверхні. Після загального обговорення і знаходження оптимального рішення один із гуртківців записує розв’язання на дошці.http://www.coolreferat.com/dopb449494.zip



4. Ознаки подільності.

Завдання. Нині в трамваях, тролейбусах та автобусах кондуктори продають квитки. А колись ця процедура відбувалася в режимі самообслуговування:пасажири власноруч кидали гроші до каси й відривали квитки. Кожен квиток мав шестизначний номер, наприклад, 286358. Цей квиток у Києві вважали «щасливим», оскільки сума його перших трьох цифр — 16 — дорівнює сумі решти трьох цифр. Тут-бо й виникла задача: наскільки часто зустрічаються «щасливі» квитки, точніше, скільки «щасливих» чисел серед чисел від 000000 до 999999?

5. Розв’язування нестандартних текстових задач прикладного змісту.

Завдання. Уявіть таку ситуацію: перед вами десять мішків з монетами. В дев'яти мішках нормальні монети масою по 10 грамів, а в десятому — фальшиві,вагою по 9 грамів. Як знайти мішок з фальшивими монетами, коли ви маєте ваги зі стрілкою, що вказує масу покладеного на них вантажу?

6. Квадратична нерівність.

Завдання 1. Знайдіть область визначення функції:

  1. ;

  2. .

Завдання 2. Знайдіть усі значення параметра а, при яких рівняння

x2 –(a+1)x + a2 = 0 має два різні корені.

Метод доцільно дібраних задач дозволяє активізувати розумову діяльність гуртківців, підвищити їх інтерес до математики та відповідно з цілою низкою закономірностей може призводити до хорошого засвоєння матеріалу, до розвитку мислення і здібностей учнів. Але в цього методу є і недоліки:



  • він вимагає більшої, чим при повідомленні нових знань, витрати часу;

  • при використанні цього методу особливо сильно видно індивідуальні відмінності гуртківців: частина з них не встигає вирішити поставлені проблеми, відповісти на питання викладача.

Отже, можна сказати, що цей метод володіє як перевагами, так і недоліками, тому застосувати його потрібно, коли його використання виправдане.
Список використаних джерел
1. Алексєєва М.І. Мотиви навчання учнів / М.І. Алексєєва – К. : Радянська школа. – 1974. – 117 с.

2. Енциклопедія педагогічних технологій та інновацій / Автор-укладач Н.П.Наволокова. - Х: Вид.група «Основа», 2009.

3. Селевко Г.К. Современные образовательные технологии: Учебное пособие. - М.: Народное образование, 1998. - С. 63-64.

4. Форми організації навчальної діяльності на уроці. Методи, прийоми навчання / Автор - упорядник Т.В. Свєтлова. Математика в школах України. – 2012. - № 28 - с. 6-11.




Методи наукових досліджень

(навчальний посібник для учнів, які займаються науково-дослідницькою роботою)


В. М. Шахрай,

кандидат педагогічних наук, доцент,

керівник секції «Всесвітня історія»

Сквирського районного центру дитячої та юнацької творчості

Зміст

Вступ



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал