Департамент освіти І науки хмельницької обласної державної адміністрації Краєзнавчий центр відділу освіти виконавчого комітету Нетішинської міської ради



Дата конвертації13.02.2017
Розмір0.69 Mb.


ДЕПАРТАМЕНТ ОСВІТИ І НАУКИ

Хмельницької обласної державної адміністрації

Краєзнавчий центр

відділу освіти виконавчого комітету Нетішинської міської ради

Всеукраїнська краєзнавча експедиція учнівської молоді

«Моя Батьківщина – Україна»

Напрям «Із батьківської криниці»




  1. Народна медицина в системі традиційно – побутової культури жителів м.Нетішина

Нетішин, 2015

Роботу виконала:

Содоль Ольга, вихованка гуртка «Флористика», позашкільний навчальний заклад "Краєзнавчий центр", м. Нетішин.

Керівник:

Біла Аліна Михайлівна, керівник гуртка «Флористика», позашкільний навчальний заклад "Краєзнавчий центр", м. Нетішин.

Тел. 050-222-21-20

Змiст

Вступ……….………………………………………...…………………………4Розділ 1.Стан розробки теми………………………..…………….……….....6Розділ 2. Традиції народної медицини………………………………….……72.1.З історії розвитку медичних знань……………………………….............72.2. Лікування словом……………..………………………...............................92.3. Народна фітотерапія…………………………………………………..…..12Розділ 3. Народна медицина в системі традиційно-побутової культури жителів Нетішина…… ………………………………………………………..

143.1. Рослинні засоби лікування і профілактики захворювань………………143.2. Застосування лікувальної магії……… ……………………………….…18Висновок………………………………………………………..……….…..…23Список використаної літератури.……………..................................................24Додатки………………………………………………………………………....26

 

 



Вступ

Українці, як і інші слов’янські нації, відводили народним методам лікування особливе місце у системі своєї культури та світогляду. В останні роки значно активізувалась зацікавленість природними лікарськими засобами та методами народного лікування захворювань, особливо гострих вірусних інфекцій. Такий широкий інтерес до цієї ділянки народної культури закономірний і зрозумілий. Він викликаний перш за все можливостями використання багатовікового, надзвичайно багатогранного досвіду народу в галузі медичних знань. Сьогодні можна назвати цілий ряд наукових методів лікування та засобів, які ввійшли в наукову медицину з народної лікарської практики.



Мета дослідження – вивчення структури та системи медичних народних знань в контексті традиційно-побутової культури жителів Хмельниччини на матеріалах, зібраних у м. Нетішин.

Завдання дослідження: ознайомитись з теоретичною базою даного питання, провести етнографічні дослідження, узагальнити та структурувати знайдений матеріал, проаналізувати й визначити регіональні форми застосування народних методів лікування жителями краю.

Методи дослідження. Працюючи над науковою роботою я використовувала як теоретичні, так і практичні методи дослідження. Зокрема, із теоретичних методів дослідження було використано: первинна обробка інформації, інформаційно-цільові аналізи текстів, синтез, порівняння, узагальнення, класифікацію та систематизацію опрацьованого матеріалу.

Із практичних методів дослідження застосовано експрес-опитування та бесіди, польові дослідження, описовий метод.



Новизна дослідження полягає у тому, що висвітлює тему, на яку мало зверталася увага, адже етнографічні експедиції, що проводилися працівниками Нетішинського краєзнавчого музею, в основному були спрямовані на вивчення народних промислів, ремесел та старовинних обрядів.

Актуальність дослідження зумовлена тим, що в наш час, коли дуже багато людей, внаслідок несприятливої екологічної ситуації та глобальних наслідків Чорнобильської катастрофи, є хворими, а офіційна медицина безсила запобігти хворобам чи вилікувати від них, виникла необхідність пошуку нових дієвих засобів лікування. Тому зрозуміла активізація зацікавлення саме народними методиками, доцільність яких очевидна та перевірена багатовіковим досвідом наших предків.

Предмет дослідження – система народних медичних знань українців, джерела їх формування та практичне застосування.

Обєктом дослідження є народні методи лікування захворювань.

Субєкти дослідження – старожили м. Нетішин, люди, які знають рецепти народної медицини.

Структура дослідження підпорядкованаметі й завданню, складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків.

Основною джерельною базою дослідження є етнографічні довідники, наукові посібники відомих вчених-науковців в галузі народної медицини, газетні та журнальні статті, а також, звичайно, матеріали польових досліджень, проведених у м. Нетішин.

Практичне значення дослідження полягає у його використанні при:


  • вивченні шкільного курсу «Народознавство»;

  • підготовці та вивченні курсу «Етнологія України»;

  • використанні при підготовці та проведенні уроків з охорони та безпеки життєдіяльності, виховних годин та бесід з питань профілактики та запобіганню простудних захворювань;

  • повсякденному застосуванні  народних методів профілактики захворювань;

  • виробленні шанобливого ставлення учнів до минулих надбань та традицій українського народу.

Розділ 1. Стан розроб?? теми

Народні медичні знання українців своїм корінням сягають сивої давнини. Певний досвід народного лікування містять ще писемні пам’ятки давньоруської культури, зокрема «Ізборник» Святослава (1073р., 1076р.), літописи, «Травники», «Вертогради».

Першою спеціальною рукописною книгою з народної медицини часів Київської Русі, як вважають дослідники, був трактат «Мазі», автором якого була онука Володимира Мономаха Євпраксія.

Певні матеріали з народної медицини українців містять так звані «зільники» польських авторів ХVІ – ХVІІ ст. Також деякі відомості подають мемуари іноземних послів, місіонерів, мандрівників, що побували у той час в Україні.

З праць, виданих у той час на західних українських землях, на увагу заслуговують дослідження Ю. Липи «Рослини в лікуванні» (1935р.) та Т. Панича «Лічничі рослини» (1924р.).

Розширилися аспекти етнографічного вивчення народної медицини у післявоєнний період. У період хрущовської «відлиги», у 1965р. було видано працю наших земляків батька й сина М. А. та І. М. Носалів «Лікарські рослини і способи їх застосування в народі», яка стала воістину народним бестселером, настільною книгою із траволікування.

Висвітленням питання народної фітотерапії присвячені праці О. Попова, Г.Смика, В. Комендара,  В. Кархута.

На кінець ХХ ст. було видано фундаментальну працю за редакцією академіка АН України А. М. Гродзинського – енциклопедичний довідник «Лікарські рослини», яка стала підсумком роботи багатьох вчених-науковців і справжнім, надійним помічником для травознаїв [14, с. 9].

У 90-х роках з’явилися праці відомої дослідниці української народної медицини Зоріани Болтарович «Народна медицина українців» (1990р.) та «Українська народна медицина» (1994р.), у яких авторка на основі літературних джерел, архівних даних та матеріалів польових досліджень зробила спробу реконструкції народної медицини українців ХІХ – початку ХХ ст. та узагальнення багатовікового досвіду, накопиченого в цій галузі знань.

У 1993р. побачила світ ще одна змістовна праця, своєрідна енциклопедія рослинного світу України «Від рослини – до людини» Івана Носаля – підсумок багаторічного дослідження автора і його батька.

І сьогодні ми є свідками дедалі зростаючого інтересу до цієї ще донедавна незаслужено забутої, ігнорованої науковою медициною ділянки народних знань.

Розділ 2. Традиції народної медицини

2.1.З історії розвитку медичних знань

Настає час історичної покути у ставленні до народної медицини, її витоків та значення як пласту загальної культури та медичної науки українського народу. Національне одужання надто складна щоденна і тривала праця. Протягом багатьох століть нищили українську культуру, націю, народ, етнос, тримали його величезні духовні сили у в’язницях, не давали можливості самореалізуватися.

Яскравим і потужним світочем здоров’я на всіх етапах історичних епох українців виступає народна медицина у звичаєвому праві, побуті, обрядах, фольклорі, працях етнографів, істориків, ченців, трактатах бакалаврів і магістрів медицини, народних оповіданнях тощо.

Потрібно відразу зазначити, що схильність до осілого способу життя прадавніх наших пращурів була, звичайно основним, чи не найважливішим чинником, який спонукав до вивчення природи взагалі, навколишнього середовища і покликання людини на землі.

Найдавніші календарі на території сучасної України знайдені на верхньопалеолітичній стоянці в с. Мезині Чернігівської бласті, в с. Лепесівка Хмельницької області, які відносять до землеробсько-скотарських племен черняхівської культури (2-5 століття н.е.), в черняхівських похованнях біля с. Баглаї Старокостянтинівського району Хмельницької області [24, с. 27].

Названі та багато інших окремих археологічних знахідок трипільської та черняхівської є надзвичайно цінними і промовистими свідченнями для вивчення світогляду, вірувань, господарської діяльності наших далеких пращурів.

То був час, коли магія слова, магія чисел, магія речей, обереги, замовляння, використання лікарських рослин, поклоніння різним божествам виступали єдиним потоком у профілактиці та лікуванні первісної людини, яка вела складну і тяжку боротьбу за своє далеко не просте існування та утвердження себе людиною на землі. Господарська діяльність того часу тісно переплітається з ритуальними віруваннями у різні божества.

Прадавня українська культура з’явилась, утверджувалась, зростала і досягла значних світових злетів на культі землі, землеробської праці. В основі світобудови українці ставлять такі стихії: воду, повітря, вогонь, небо, землю. Але перевага віддається стихії землі, зокрема процесові засівання її збіжжям. Цей процес освячується і є основним сенсом життя і буття.

В прадавній українській культурі особа жінки над чоловіком домінує. Це ставить її у коло найважливіших подій. Вона – творець родинного вогнища, мати дітей. Жінка стоїть у центрі весняної, літньої календарної обрядовості та поезії. Вона продовжує рід людський, годує дітей материнським молоком, співає колискові пісні, оповідає казки. Це вона купає дитину в настоях череди, материнки, квіток глоду, ромашки, трави м’яти, чебрецю, деревію, аби її дитина росла здорова і бадьора, повна сил та енергії. Мати прагне найповніше передати свої знання світобудови, навчає вишивати, малювати, співати, працювати вдома і на полі, лікує дитину від недуг, замовляє хвороби, використовує обереги, щоб до її сонечка не доторкнулася «нечиста сила». Чи не тому в українців фольклористи здогадно налічують кілька мільйонів народних пісень різних жанрів, у центрі культури домінує образ жінки-матері, її астрономічна заклопотаність та турботи.

За козацької доби народ опиняється в екстремальних умовах: з півдня, півночі, заходу і сходу – вороги. Над рідною землею висить Дамоклів меч вічного поневолення, духовного і фізичного знищення. Селянина-хлібороба життя пере­творює на воїна-хлібороба і ставить перед ним найнагальніші проблеми збереження етносу та виживання. Збройні сутички, тотальні напади орд завойовників, пожежі, поширення моровиць (епідемічних недуг) примушували шукати надійні засоби для лікування свіжих та гнійних ран, опіків, боротьби з різачкою (дизентерією), яка надто широко заносилась на Україну у ті далекі часи. Організовуються шпиталі при монастирях – прообрази сучасних стаціонарів, де не лише налагоджувався догляд та дотримувався досить високий (назвемо його по-сучасному) охоронний режим: молитви, замовляння, причастя, а й лікування. Лікування не лише «святою» чи посвяченою водою, а й в першу чергу застосуванням лікарських рослин. Особливого значення набувають у цей час цілющі рослини, які лікували рани та опіки.

Там, де збиралося багато людей (у громадських приміщеннях, храмах, шпиталях), вигонили «злих» духів, ладаном та з профілактичною метою леткими оліями материнки, чебрецю, ялівцю, полину гіркого, тополиних бруньок тощо.

Ось так по крупинкам складався арсенал народних медичних знань.

Настав час виділити основні критерії, наріжний камінь оцінки народної медицини; ті складові напрямки, які розвивались, традиційно успадковувались, доповнювались століттями, епохами, чи навіть тисячоліттями і зберегли наукове та практичне значення сьогодні.

2.2 .  Лікування  словом

Найпершим у контексті значного арсеналу засобів народної медицини українці ставлять слово. Лікування словом. Слово як фактор формування світогляду дитини. Слово як засіб і метод спілкування, слово як значний лікувальний важіль у поєднанні з іншими засобами народної медицини.

Народивши дитину, мати доглядає її, співає їй колискові пісні. Цьому факторові годиться віддавати особливе значення. У дитини формуються позитивні емоції, закладається ставлення до природи, рідного краю, праці, культури: розвивається мова як спадкоємна основа нації, її духовності, поетичної та загальної культури. Дитина запам’ятовує веселковий світ казок, легенд, народну мудрість. З вуст матері засвоює інтерпретацію історії села, родини, регіону, врешті, народу.

Візьмімо для порівняння звичайну сучасну матір. Чи багато з них співають колискові пісні, оповідають родині пісні чи легенди? Дуже часто над колискою панує не споконвічний жваво оздоровний дух пращурів, а компакт-диски з мовними і музичними недоречностями, цигарковий дим та алкогольні випари. Це вже справжня трагедія сучасної матері, сучасної дитини, нашого часу і нашого народу.

Протягом певного історичного періоду українці розро­били окрему форму мовного навіювання – замовляння. Специфікою замовлянь та нашіптувань є те, що у процесі їхнього використання за призначенням забороняється додавати довільні слова, речення, гадки, змінювати їхній зміст. Такі спадкоємні і вельми слушні для сучасника непорушні вимоги дають можливість пильному дослідникові провести детальний аналіз їхнього словесного складу, змісту, доречності, сугестії при тій чи іншій недузі, певному душевному та психічному стані людини. Про них ми визначаємо світогляд, мову, характери людей, їхні вірування, які характеризують певну історичну добу [7, с. 38].

Зразки стародавніх замовлянь вельми різноманітні. Замовляння про здоров’я взагалі: для немовляти при першому його поруху після народження, від нудьги (порушення душевної рівноваги), кольок, безсоння, переполоху, запою, від кровотечі, нічного жаху, від зубного болю, шалу (сказу), є навіть від опіків, інфекційних недуг, захворювань серця, легенів, рук і ніг тощо.

Замовляння мають глибоку фольклорно-пісенну основу, на підвалинах якої легко спостерегти віковічну, інтелігентну мудрість народу. Разом зі словом народ вірить у великий вплив на людину небесних світил, вогню, води, землі, рослин як ліків та оберегів, язичницьких та християнських божеств.

Формули замовлянь надзвичайно давні і належать ще до міфопоетичної творчості народу та її спадкоємних традицій.

Навіть у тридцятих роках нашого століття майже у кожному селі можна було зустріти бабусь ворожбиток-шептух, які зцілювали словом: заклинаннями, замовляннями, шепотінням. Це були незвичайні собі чи пересічні особи, як втокмачувалося войовничими безвірниками. Народні традиції, звичаєве право вимагало дотримуватися цими жінками таких обов’язкових чеснот. Жінки повинні бути привабливими, літніми, цебто мати значний життєвий досвід, добру вдачу, не сваритися, не красти, бути жалісливими, щирими, чесними, не займатися перелюбством. Не мати чорної заздрості до людей, брехливої вдачі, нещирих прагнень. Свої задумливі ритуали здійснювати індивідуально біля хворого, а не з групою чи юрбою різних за характером, вдачею та недугою людей. Проводити замовляння тихо проте голосно, лагідно, тактовно, з великою витримкою і терпінням [9, с. 103-116].

Потрібно також нагадати, що багато і сучасних, недужих, незважаючи на рівень освіти, користуються , послугами класичних бабусь – і часто відчувають поліпшення здоров’я.

Чи відповідає це дійсності? Так. Слово як фактор навіювання, особливо для вразливої людини, та ще сказане у півтемряві, пошепки, та ще з застосуванням рослинних амулетів має значну цілющу силу. А зберігання в оселях – у світлицях, їдальнях, опочивальнях материнки, м’яти, меліси; чебрецю, шавлії, деревію, пижма аж ніяк не свідчить про марновірство нашого народу: леткі олії, які мають у своєму складі: названі рослини, по суті м’яко дезінфікують приміщення своїми приємними трунками заспокоюють центральну нервову систему, вселяють у тіло і душу бадьорість певні елементи комфорту.

Ритуальні свята також передбачають зв’язок з різноманітними силами природи, для збереження здоров’я, пильнування посівів, власне, врожаїв, оберігання тварин, приплоду від них і побажання рідним, сусідам, односельцям і просто добрим людям щастя, здоров’я, щедрот життя. У цьому плані вельми показова щедрівка «Ой, сивая тай зозуленька», де зазначається, що, в саду три тереми; в першому – красне сонце, у другому –  ясен місяць, у третьому – дрібні зірки. Далі йде персоніфікація: ясен місяць – пан господар, красне сонце – жона його,  дрібні зірки – його діти. Кожній персоні найщиріші побажання:

Щедрий вечір, добрий вечір,

Добрим людям на здоров’я!

Отже, словесна магія – цінне джерело вивчення народного світогляду і вимагає розглядати її як невід’ємну частину лікувального процесу.

2.3. Народна фітотерапія

Основне значення у лікуванні та профілактиці численних недуг  у українців займає фітотерапія.

Україна – квітучий край. Географічне розташування, пишність лісів, мережа річок, озер, ставків; численні болота, луки, степи: гори, пагорби, яри; м’який клімат, достатня кількість вологи дає можливість буйному відтворенню  як лісів, так і фітосфери взагалі. Годиться нагадати, що застосування лікарських рослин йде з давніх епох через гори і доли, через століття і тисячоліття. З року в рік від обійстя до обійстя, від душі до душі несе світоглядну та ужиткову інформацію про виникнення недуг, використання лікарських рослин, догляд за хворою людиною.

У різних регіонах України застосовуються різні рослини, притаманні місцевості. Кількість їх перевищує 5-7 тисяч. Українці використовують лікарські рослини для лікування численних недуг, господарської мети – вичинки шкір, квашення садовини та городини, приготування перших страв та закусок, салатів, амулетів для обкурювання хат, повіток, стаєнь разом з вогнем (для вигнання злих духів), дезинфекції приміщень тощо. Для боротьби з шкідниками полів, лісів, сіножатей. Належить віддати увагу і мистецькому застосуванню цілющих рослин для оберегів, магічних малюнків на стелі, стінах, печах, лавах, кахлях, посуді; вишиваному жіночому, чоловічому та дитячому одязі, серветках, скатертинах, рушниках тощо. Лікарські рослини приймають як в монопрепаратах, так і в композиціях. Це суміші, настої, горілчані настойки, відвари на молоці, сироватці, вині; настоянки, на меду, різноманітні  багатокомпонентні мазі, лініменти, настої на оліях, порошки тощо.

Застосування лікарських рослин на нашій землі має тисячолітні традиції. З арсеналу народної медицини значна кількість лікарських рослин перейшла до офіційної і зараз без цих рослин не можуть обійтися як фармацев­тична промисловість, так і лікувальні заклади: глід колю­чий, горицвіт весняний, конвалія звичайна, деревій звичай­ний, подорожник великий, оман високий, материнка зви­чайна, собача кропива серцева, звіробій звичайний, вовчуг польовий, валеріана лікарська, барбарис звичайний. Звичайно, у світоглядних поглядах та й у застосуванні трав зустрічаємо як пласти раціонального, так і елементи ірраціонального та магічного.

Назвемо магію дій, предметів, чисел. Дивно, але в народній уяві багато речей виступали з магічними ознаками при виготовленні або використанні останніх на свята: великодній хліб, крашення навіть великодній хрін, свічки, вербні гілки тощо. Звертає увагу на себе числова магія. Найбільш постає магічне число три, уособлюючи працьовитість світу: небо, земля; вода; дев’ять тощо.

Практично це втілювалось у кількісні рецепти лікарсь­ких рослин. Збирати три чи, в переважній більшості, дев’ять рослин, з трьох чи дев’яти ділянок. Готували з них відвари чи настої. Пили по три рази на добу.

Згадаємо ще й такий характерний засіб. Беруть троє одноденних курячих яєць. Качають їх по голівці, шиї, тулубі чи животі дитини, узагалі болючих місцях. Такі процедури проводили три або дев’ять днів підряд. Зараз наука прагне знайти підтвердження ефективності цих заходів. Здійснюють лікування недуг три чи дев’ять днів підряд. Роблять купелі при різних недугах також три чи переважно дев’ять днів підряд. І завжди поряд з предмета­ми, настоями, відварами, настойками, купелями звучали примовки, замовляння; яскраве, повне метафор, порівнянь слово. А в слові вельми поважними дійовими особами проступав на повну силу вогонь, земля, вода, дорогоцінні метали та каміння. Продукція «зеленої фабрики» природи впродовж сотень тисячоліть забезпечує українців надійними, нестаріючими цілющими засобами. Необхідно, щоб кожен з нас збагнув, що жити у злагоді з природою – непорушний закон всесвіту, щоб ми стали прагнути цього єднання і гармонії перевіреної віками і досвідом наших пращурів.



Розділ 3.  Народна медицина в системі традиційно-побутової культури жителів Нетішина.

3.1. Рослинні засоби лікування і профілактики захворювань

Знання народної медицини досить широко використовуються у щоденному житті українського народу і жителі нашого регіону, а серед них і жителі Нетішина не виняток. Народна терапія містить у своєму арсеналі як раціональні, так і ірраціональні засоби лікування. Жителі нашого краю користуються її методами як при лікуванні, так із метою профілактики різноманітних хвороб. Рослини – один із найпопулярніших у народі засобів зцілення організму. В основі використання рослин з лікувальною метою лежать, без сумніву, їх реальні природні цілющі властивості, а також багаторічні спостереження та набутий досвід, який передається у родині з покоління у покоління.

У народній фітотерапії чільне місце займають дикорослі трави, оскільки саме з ними пов’язаний початок у лікуванні захворювань. На основі опитування був складений травник найбільш застосовуваних трав у побуті. Серед них – ромашка, цмин, звіробій, подорожник, фіалка, хвощ, грицики, багно, кропива, цикорій, конвалія, татарське зілля, пирій, живокіст, чистотіл, чорниця, журавлина, чебрець, м’ята, меліса, синюха, пижмо, мати-й-мачуха, кривавник, лопух, волошка, нагідки, дев’яти сил, полин, Валер'яна, наперстянка, барвінок, любисток, спориш, чемериця, кульбаба, родовик.

Сім’я Коршук Тамари Федорівни(1946р.н.) візуально надала можливість побачити, що у них в родині застосовують при лікуванні наперстянку, чебрець, цмин, спориш, нагідки,звіробій, полин, бузину (додаток А).

Польові дослідження показали, що склалась і система збору лікарських рослин. Правильний збір лікарських трав – це половина успіху в лікуванні і вимагає дотримання певних правил. Зокрема, приділяється увага часові збирання рослин, який значною мірою залежить від того, яку частину рослини будуть використовувати для лікування.

Бруньки збирають ранньою весною, коли вони повністю набубнявіють, тобто коли в рослині почнеться сокорух. Кору заготовляють також весною, з настанням сокоруху, до розпускання листків.

Саме зілля - квіти або рослину, - як правило, збирали в період цвітіння, а листя - перед цвітінням. Пора дня за народними уявленнями також відігравала неабияку роль. Народні травознаї наголошували на те, що трави треба брати у ясний сонячний день, щоб рослина була сухою. Особливо, якщо це квіти – цвіт, то щоб не був змитий дощем пилок із рослини, у якому її найбільша цілющість.

Лише вкінці літа, на початку осені копають коріння, бо саме в цей час воно набирає найбільшої сили, адже тоді у ньому нагромаджено найбільший запас потрібних для лікування речовин. Плоди і насіння збирають після їх повного достигання.

Важливим є і правильне сушіння і дотримання умов зберігання рослин для того, щоб вони втратили якнайменше свої цілющі властивості. Бруньки, кору, квіти, стебла, листя рослин при сушці розкладають тонким шаром, або ще стебла в’яжуть у пучки. Приміщення повинне добре провітрюватись, а якщо це під навіс, то слідкувати за тим, щоб на рослини не попадало пряме сонячне проміння, яке знищує у них лікувальні якості. Коріння треба мити проточною, холодною водою. Його також сушать на вільному повітрі або на горищах, але ні в якому разі – на сонці.

Знання із збору лікарських рослин часто перекликалися із народною магією у формі так званих закликань та замовлянь. Від жительки м. Нетішин Трясун Любов Михайлівни дізналися, що приступаючи до збору трав, необхідно казати замовляння:

«Небо-батько,

Земля – мати,

Дозвольте траву збирати!».

Слід відмітити, що і до сьогодні збір лікарського зілля на Хмельниччині до свята Знесення Древ Животворящого Хреста Господнього, яке у народі називають Маковея, не втратило свого поетичного колориту. Напередодні свята жінки і дівчата збирають квіти і трави, здебільшого декоративні (пахучі – рута, м’ята, меліса різні квіти – чорнобривці, сальвія, собачки та ін.), лікарські (любисток, чебрець, миколайчики, цмин тощо) і городні (мак, кріп, соняшник, сельдерей), в’яжуть із них пучки – «маковейчики». У церкві на службі їх освячують. Вважається, що вони мають найбільш лікувальну силу, а також функцію оберегу від злих духів. Протягом року ці пучки зберігають вдома, на покуті біля ікон (додаток Б). Коли хтось хворіє, то їх запарюють і дають пити, а маком із освячених маківок обсипають обійстя, щоб ніяка зла сила не завдала лиха.

Побутує ще цілий ряд застережень, своєрідних народних правил щодо збору лікарських трав. Існує повір’я, що не кожен може збирати лікарські трави, а тільки той, хто вміє їх розрізняти. Знає, яке треба давати неодруженим, а яке жонатим, яке чоловікам, а яке жінкам, бо є рослини «чоловічі» (вони не цвітуть), а є «жіночі» (з квітками).

Цікавим є звичай, за яким трави необхідно збирати враховуючи відповідний день тижня. Треба дивитися на назву трави, яка вона – чоловіча, чи жіноча. Чоловічі збирають у чоловічі дні тижня – понеділок, вівторок, четвер, а жіночі – середу, п’ятницю, суботу. У неділю трави не збирають, бо вважається, що вони у цей день не мають цілющої сили.

Із лікарських рослин травознаї роблять відвари, настої, натирання, мазі, компреси, використовують сік із свіжих рослин, самі свіжозібрані рослини можуть прикладати до тіла і ран.

Дослідження показало, що жителі краю крім дикорослих лікарських трав широко використовують харчові рослини, застосовуючи з лікувальною метою овочі, зернові та технічні культури, декоративні рослини. Деякі з уживаних городніх та технічних культур вважаються універсальними засобами від найрізноманітніших захворювань, а також профілактичними діями, спрямованими на їх попередження.

До рослин із надзвичайно різнобічною лікувальною дією відносять часник, цибулю. Ці рослини-універсали незамінні при захворюваннях простудного характеру та їх попередженні.

Для лікування широко застосовують інші городні культури, а саме: картоплю, столовий буряк, капусту, гарбуз, моркву, щавель, петрушку, пастернак, сельдерей, хрін, чорну редьку, гірчицю та інші. З них вживають соки, роблять компреси, примочки, відвари, настої і при цьому використовують їх як у сирому, так і вареному вигляді. Старожили розповідають, що у щоденному раціоні обов’язково повинні бути страви із цієї городини, до того ж переважно у сирому вигляді.

Отже, матеріали польових досліджень показали, що для лікування та профілактики захворювань жителями краю широко використовуються рослинні засоби, які є одним із найдавніших та найдоступніших методів народної медицини. В основі використання рослин із лікувальною метою лежать їх реальні властивості, багатовікові спостереження та набутий досвід поколінь. Досвід жителів м.Нетішин із траволікування тісно взаємозв’язаний із загальноукраїнським. У ньому простежуються спільні риси в уявленнях про світ рослин, в обрядах, пов’язаних зі збором лікарських трав, хоча саме тут виступає регіональна та локальна специфіка, обумовлена досвідом місцевих спостережень.

3.2.  Застосування лікувальної магії

У практиці народного лікування магія – один із необхідних його компонентів, який цікавий збереженням пережитків давнього світогляду, дохристиянських звичаїв і ритуалів. З усіх видів лікувальної магії, без сумніву, один з найцікавіших, найпоширеніших – це словесна, або вербальна.

Слову наші предки надавали великого значення. Вірили, що воно може принести щастя або, навпаки, накликати біду, про що свідчить народне прислів’я: «У добру пору сказати, а в пусту – помовчати».

Цей вид лікувальної магії цікавий тим, що у ньому співвідносяться як язичницькі (примовки, замовляння), так і християнські елементи (молитви). За давніми світоглядними уявленнями народу замовляння втрачало силу, коли щось забувається або змінюється в давно усталеній формі. Саме тому вони дійшли до нас у своїй первісній формі і мало в чому змінилися.

На основі польових досліджень встановлено, що у жителів м.Нетішин, замовляння передаються у родині від старшого покоління до молодшого. Замовляють від «пристріту», переляку, пропасниці, «рожі»(бешихи), удару, «з вітру», протягу, чоловічих і жіночих хвороб.

Наприклад, було записано замовляння для дитини від «пристріту»:

« Уроки-урочище, люди-людище.

З-під чорного ока, з-під жовтого зуба,

І бабушки-простоголосушки,

І дівчата-самокрутушки,

Тут вам уроки не таїти,

Жовтої кості не ламати,

Червоної крові не сосати.

Ідіть уроки на битії шляхи,

Там вам обід і вечеряти…».

Лобик дитини три рази злизують навхрест і через ліве плече спльовують. При цьому є цікавим те, що відбувається поєднання як специфічних народних замовлянь, з використанням різних предметів, так і християнських молитов.

Від народної цілительки Трясун Любов Михайлівни було записано, що при замовлянні використовує свячений ніж, качає яйцями, палить лляний кужіль (додаток В).

Ніж вона освячувала на церковні свята – клала до кошика і батюшка окроплював свяченою водою. Уже більше сорока разів він освячений, навіть коли їздила по святих місцях, до Єрусалиму, то брала його з собою і прикладала до святинь, щоб допомагав людям. Ним жінка нічого не ріже, а тільки замовляє, прикладаючи до місця удару.

Яйцями викачує від «ляку», «пристріту», «з вітру» та іншого. Після молитви починає качати яєчка зверху по тілу, промовляючи замовляння. Спочатку обкачує голову, шию, потім груди, спину, руки, ноги і знову повертається до голови. Розбиває яйця над склянкою з водою, яку ставить у хворого на голові, стукаючи навхрест об склянку. Виливає ті яйця собаці, щоб з’їв і вигавкав, або виливає у такому місці, де люди не ходять.

Спочатку читає християнські молитви: «Отче наш», «Богородице, Дево, радуйся», «Милосердия двери», «Да воскреснет Бог», «Живый помощи Вышняго» та святим мученикам. Потім починає народне замовляння, у змісті якого прослідковується також вплив християнства, а також цілителька виступає не від себе, а від імені Бога:

«Не сама я приступаю – Господь помагає.

Божими словами, святими молитвами,

Моїми грішними руками…

Я вас змовляю, на сухі ліса зсилаю,

Де дівки плаття не перуть,

Хлопці коней не кують,

Там вони на камені спочивають,

Тебе дожидають…

Зурочене, пристрочене,..

Чоловіче, жіноче,

Порубоче, дівоче,..

З вітру, в води, з жовтої кості,

Я тебе змовляю,

На сухі ліса зсилаю..».

Розповідаючи про метод замовляння жінки не хочуть до кінця розкривати свої секрети, оскільки вважають, що втратять дар допомагати людям.

Не можна обминути осторонь застосування у лікувальній магії сили води, яка з найдавніших часів була також одним із її компонентів. На це впливали її реальні властивості. З одного боку вода – це животворна, цілюща сила, основа всього живого на землі, а з іншого – грізна, руйнівна стихія, що і вплинуло на її застосування у народній медицині.

До наших днів дійшли традиції очищувальних обрядів з водою – купіль, обливання, вмивання, качання і ходіння босоніж по росі та інші. Їх вживання у лікувальній магії базується на реальній основі – очищувальній функції води.

Одні з них – вмивання росою, ходіння по ній до схід сонця босоніж, качання, брати «цілу», «непочату» воду з колодязів до схід сонця – це далекий відгомін дохристиянських часів. Інші – поєднання язичництва і християнства.

Вплив християнства простежується у приуроченні обрядових дій з водою до певних релігійних свят і застосуванні з лікувальною метою свяченої води, тобто тієї, яка була посвячена у церкві у визначені дні – Водохреща (19 січня), Стрітення (15 лютого), Спаса (19 серпня). Кожна із цілительок радить при всіх немочах і хворобах пити освячену воду.

Результати польових досліджень показали, що люди використовують освячену у церкві воду і вірять у її цілющу силу. Автор дослідження звернулася до священика, який розповів, що у церкві воду використовують для здійснення таїнства Хрещення, яке робить людину членом церкви. Слово «хрестити» – означає занурювати, обмивати, очистити. Таїнство Хрещення має право  виконувати священик. Але в разі крайньої потреби, через небезпеку смерті, Хрещення може виконати кожний православний християнин, тричі занурюючи у воду та промовляючи: «Хреститься раб Божий (ім’я) в ім’я Отця. Амінь, і Сина. Амінь, і Святого Духа. Амінь.»

Також свята вода використовується при освяченні храмів і всіх богослужбових предметів, при освяченні житлових будинків та побутових предметів. Віруючих прихожан кроплять святою водою на хресних ходах і при здійсненні молебнів (додаток Г).

Водосвятні молебни відбуваються у святкові дні, визначені богослужбовими вказівниками. Обов’язкове мале освячення води відбувається в день Винесення Чесних Древ Животворящого Хреста Господнього, на Стрітення, в день Преполовіння, у дні храмових свят і при освяченні храму. Освячення води може здійснюватись на прохання віруючих(додаток Д).

За вченням церкви, свята вода має здатність зцілення хворих. Наприклад, святий Серафим Саровський хворим радив приймати по столовій ложці святої води щогодини. До лікувально-профілактичних заходів слід віднести і купелі в ополонках на Водохреща після того, як у них посвятили воду(додаток Ж). Здорових вони повинні були забезпечити від недуг на цілий рік, а хворим – повертали втрачене здоров’я.

 

Висновок

Дослідження теми «Народна медицина в житті українського народу» на прикладі досліджень дозволяє зробити наступні висновки:

-упродовж віків нашим народом під впливом практики і спостережень над природою склались такі культурні надбання як народна медицина і траволікування;

-у наш час люди все більше починають надавати переваг методам народної медицини та народним засобам попередження захворювань;

-у жителів Нетішина, замовляння передаються у родині від старшого покоління до молодшого;

-лікувальна магія словом поєднує як специфічні народні замовляння, з використанням різних предметів, так і християнські молитви;

-до наших днів дійшли традиції очищувальних обрядів з водою – купіль, обливання, вмивання, качання і ходіння босоніж по росі;

-знання народної медицини достатньо широко використовуються жителями Нетішина  у повсякденному житті.

Зцілення народною медициною давнє, мудрість його свята і пречиста, але важко велося цій мудрості у наші часи. Вітри історії розметали її по світах, безконечні війни вигубили носіїв секретів народної медицини, тому маємо нині лише крихти цього всенародного знання. Спогад про магічні слова, цілюще чар-зілля та живу воду лишився тільки в казках – як у далекому, прадавньому світі за високими горами, за тридев’ятьма морями, в тридесятому царстві, якого й на землі немає.

Належить пам’ятати: доки живе, розвивається і повнокровно працює український народ, його спадкоємна медицина не зійде з авансцени, не постаріє, не стане анемічною та непотрібною, бо нове в науці – це, як правило забуте старе.

 

Список використаної літератури:

1. Біленко В., Цівірко М. Чар-зілля // Українська культура. – 1993. - №3-4. – с.38-39.

2. Болтарович З.Є. Народна медицина українців. – К.: Наукова думка, 1990. – 230с.

3. Болтарович З.Є. Українська народна медицина: Історія і практика. – К.: Абрис, 1994. – 320 с.

4. Воропай Олекса. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис. Т. 2. – Українське видавництво: Мюнхен, 1966. – с. 298-308.

5. Давидюк В. Ф. Первісна міфологія українського фольклору. – Луцьк: Волинська книга, 2007. – с. 233-250.

6. Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. – К.: Довіра, 2006. – 703 с.

7. Жигаленко О. Куди ведеш, Чумацький шлях?: Книга для читання з українського народознавства – Полтава, 1993. – с. 33-42.

8. Кархут  В.В. Ліки навколо нас. – Київ, 1973. -  с.

9. Ковальчук О.В. Українське народознавство: Книга для вчителя. – К.: Освіта, 1992. – с. 110-116.

10. Колодійчук Є. С. Диво зцілення: Розповіді з народознавства. – К.: Укр. письменник, 1993. – 208 с.

11. Культура і побут населення України: Навч. Посібник / В. І. Наулко, Л. Ф. Артюх, В. Ф. Горленко та ін. – 2-е вид., доп. Та перероб. – К.: Либідь, 1993. – с. 110-188.

12. Лікарські рослини України:  Довідник збирача-заготівельника. – К.: Видавництво «Урожай», 1971. – 352 с.

13. Лозко Г. С. Коло Свароже: Відроджені традиції. – К.: Укр. письменник, 2004. – с. 172-178.

14. Носаль І. М. Від рослини – до людини: Розповіді про лікувальні та лікарські рослини України / Худож. І. О. Ком’яхова. – К.: Веселка, 1993. – 606 с.

15. Носаль М.А. і Носаль І.М. Лікарські рослини і спосіб їх застосування в народі. – К.: Д. мед. вид., 1962. – 297с.

16. Павленко Л. О. Ліки з чар-зілля: Поради і рецепти народного цілителя / [Передм. Я. П. Гояна]; Худож. О. Е. Юдіна. – К.: Веселка, 1992. – 54 с.

17. Павленко Л. О. Цілющі скарби землі. – Київ: Наук. думка, 1988. – 144 с.

18. Пономарьов А. Українська етнографiя: Курс лекцій – К.: Либідь, 1994. – с. 268-304.

19. Попов О. П. Лікарські рослини в народній медицині. – К.: Видавництво «Здоров’я», 1971. – 312 с.

20. Ракін О. З цілющої криниці // Українська культура. – 1993. - № 1. – с. 38-39.

21. Смик Г. К. Знайдеш в рослині порятунок. – 2-е видання. – К.: Т-во «Знання» України, 1992. – 62 с.

22. Товстуха Є.С. Раджу ліки, перевірені тисячоліттями. – К.: Сільські вісті, 1993.           – 190с.

23. Товстуха Є.С. Фітотерапія. – К.: Здоров’я, 1990. – 192с.

24. Українська минувшина: Ілюстрований етнографічний довідник. – 2-е вид. / А. П. Пономарьов, Л. Ф. Артюх, Т. В. Косміна та ін. К.: Либідь, 1994. – с. 216-231.

25. Українці: Свята. Традиції. Звичаї / Уклад. І. Коверець. – Донецьк: Альфа-Прес, 2004. – 304 с.

ДОДАТКИ

Додаток А

Місцеві лікарські рослини
Цмин пісковий

Трава спориш


Квіти нагідок (календули)


Квіти бузини чорної



Додаток Б
Дідух, освячені пучки – окраса іконостаса та домашній оберіг

Додаток В


Освячений ніж, яким користується народна цілителька

Льняний кужіль, яким випалюють рожу (бешиху)

Додаток Г

Мале освячення води.

Додаток Д

Окроплення святою водою після здійснення чину освячення води

Додаток Ж



Купелі на Водохреща



Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал