Департамент науки І освіти харківської обласної державної адміністрації



Сторінка39/39
Дата конвертації17.12.2016
Розмір7.77 Mb.
1   ...   31   32   33   34   35   36   37   38   39

НАПРЯМ «ФІЛЬМОТЕКА ПАМ’ЯТІ»
ВЕЛИКА ВІТЧИЗНЯНА ВІЙНА

У СПОГАДАХ ОЧЕВИДЦІВ – ЖИТЕЛІВ С. ЧЕРВОНИЙ ОСКІЛ
Загоруйко Назар,

учень 11 класу Червонооскільського навчально-виховного комплексу

Ізюмської районної ради Харківської області

Керівник: Безкоровайна Аліна Олексіївна,вчитель історії


Мальовничо розкинулось у долині річки Осколу та її притоки – річки Бахтин одне з найбільших сіл району – Червоний Оскіл.

Побудована за наказом царя Бориса Годунова від 5 липня 1600 року Цареборисівська фортеця стала на захисті населення від нападів татар. Жителі Цареборисова виконували військову службу, займались хліборобством, скотарством, виробляли полотно і сукно для своїх потреб та на продаж. Вони вписали чимало славних сторінок у літопис боротьби народу з іноземними загарбниками.

Однак війни, якими, на жаль, так багата наша історія, виявляли не тільки імена героїв, але й приносили численні жертви і страждання. Від останньої, найстрашнішої і найкровопролитнішої, нас, хто живе сьогодні, віддаляє всього 70 років. Вона залишила незабутній слід в житті народу. Немає в Червоному Осколі сім’ї, яку б не опалила Велика Вітчизняна війна. Спомин про ті дні живе в обелісках і пам’ятниках, в братських могилах воїнів, які полягли на полях битв, та в людській пам’яті.

Суворі випробування випали на долю червонооскільців в роки Великої Вітчизняної війни. 2 лютого 1943 року війська Радянської Армії визволили село від ворогів. Страшну картину фашистських злодіянь побачили вони. Ворог розстріляв понад 300 жителів села, спалив 340 дворів колгоспників, шкільні будинки, приміщення ферм, магазини, знищив майже все поголів’я худоби, вивіз запаси продовольства, що були в селі.

Споглядаючи з пагорбів мирні ниви і ліси Ізюмщини, мальовничий краєвид, який розкинувся на обох берегах Сіверського Дінця, мимоволі зачаровуєшся його надзвичайною красою та величчю. І тяжко уявити цю квітучу землю, зриту гусеницями сотень повзучих по ній танків, в полум’ї тисяч страшних вибухів, під чорним від непроглядного диму небом.

Жителі села Червоний Оскіл достойно витримали випробування воєнних років 1941 – 1945 рр. Не піддалися загальній паніці в країні, коли радянські військові частини відступали по всіх фронтах.Брали активну участь у бойових діях. Пройшли з боями всю Україну, Європу, дійшли до самісінького Берліну і навіть залишили на стінах Рейхстагу свої підписи.

Радянський уряд високо оцінив славні подвиги осколян у Великій Вітчизняній війні. Понад 500 воїнів з Червоного Оскола нагороджені орденами і медалями. Прізвища та імена воїнів, які загинули, визволяючи село, та воїнів-червонооскільців увіковічені на плитах меморіалу на одній із братських могил. Місцеві жителі з гордістю називають імена своїх односельчан, які прославились у боях. Серед них – Героя Радянського Союзу Г.К. Денисенка, Маршала бронетанкових військ СРСР Я.М. Федоренка, генерал-майора Я.А. Іщенка, полковників П.П. Постільняка, І.К. Дерев’янка та багатьох інших.

Не щезне з пам’яті людської, не піде в небуття великий подвиг і велика трагедія нашого народу – його битва, його перемога над фашизмом. День сьогоднішній нерозривно пов’язаний з учорашнім. І кожен слід на землі… і нинішня радість, і небо безхмарне, і наш достаток, і щасливе вільне життя. 67 років віддаляє нас від буремних воєнних років. Для історії це небагато, а для людини – це майже все життя. Та люди самі творять історію. З фотографій, зроблених приблизно десять років тому на чергову річницю Дня Перемоги, на нас дивляться наші земляки-фронтовики. Ті люди, хто не шкодував своїх сил і здоров’я заради Перемоги. Швидко спливає час, і зараз їх залишилось вже вдвічі менше. В пам’яті стерлися окремі епізоди бойових дій. Але ті роки війни стали найстрашнішим випробуванням у їхньому житті.

Тож відірвемось від своїх буденних клопотів і суєти, згадаймо тих, кого немає разом з нами, хто навічно залишився молодим, визволяючи наш край від ворога. Нехай сьогодні в нашому домі, в кожній сім’ї, панують мир, благополуччя, і злагода. А про тих, хто поліг у горнилі боїв, хто кров’ю своєю скропив землю, тих, хто пройшов крізь бої, лихо, голод і холод, хто вижив у цій смертельній війні, не старіє, не зникає пам’ять. Оберігаймо її, передаваймо, як святиню, у спадщину поколінням.

Війна пройшла, а спогади лишились
МіщенкоЮлія,

учениця 10 класу Андріївської ЗОШ І- ІІІ ступенів №2

Балаклійської районної ради Харківської області

Керівник: Устиченко Наталія Анатоліївна, педагог-організатор


Війна… Яке страшне слово. Скільки в ньому ненависті, злості, крові, сліз, скалічених доль, розбитих сердець… Війна – це лихо, незалежно від того визвольна вона чи загарбницька, бо страждають прості люди, плачуть матері й вдови, зростають сиротами діти. Чорною плямою на сторінках історії залишилася Велика Вітчизняна війна 1941-1945 років. У цій запеклій боротьбі наш народ був змушений оборонятися, і не легко було тим, хто втрачав найближчих і найдорожчих.

Не обминула страшна війна й наше рідне селище Андріївка, яке розташоване на лівому березі Сіверського Дінця, за 22 км від м. Балаклія. З давніх-давен андріївці славилися своєю працелюбністю: вони сіяли хліб, жито, пшеницю, овес, ячмінь, просо, гречку, горох. Заможно жило населення Андріївки до Великої Вітчизняної війни. Люди, пізнавши радість вільної праці, відчули силу рук своїх, почали кувати щастя на вільній землі своїй.

22 червня 1941 року, коли на мирні будинки Одеси, Києва, Севастополя вже падали перші фашистські бомби, в Андріївці ще небо дихало спокоєм. Школярі відпочивали після останніх екзаменів. У ту страшну літню ніч у всіх школах були випускні бали. Та не судилося випускникам здійснити свої мрії, бо в їхнє молоде життя увірвалася війна. Тому на ранок вони мали взяти у руки зброю і йти захищати свою Вітчизну. І тут настав час розлуки: матері проводжали своїх синів, дівчата – парубків, діти – батьків.

Сотні тисяч хлопчиків і дівчат в роки Великої Вітчизняної йшли у військкомати, додавали собі рік-два і йшли захищати Батьківщину, багато гинули за неї. Діти війни натерпілися від неї неменше, ніж бійці на фронті. Потоптане війною дитинство, страждання, голод, смерть рано зробили підлітків дорослими, виховавши в них недитячу силу духу, сміливість, здатність до самопожертви, до подвигу в ім'я Батьківщини, в ім'я Перемоги. Діти воювали нарівні з дорослими і в діючій армії, і в партизанських загонах. І це були не поодинокі випадки. Таких хлопців, за даними архівними джерелами, під час Великої Вітчизняної війни були десятки тисяч. Хлопці збирали залишені від боїв гвинтівки, патрони, кулемети, гранати, а потім передавали все це партизанам. Звичайно, вони серйозно ризикували. Багато школярів, знову ж на свій страх і ризик, вели розвідку, були зв'язковими в партизанських загонах. Рятували поранених червоноармійців, допомагали нашим військовополоненим втекти з німецьких концтаборів. Підпалювали німецькі склади з продовольством та технікою.

Згадує про війну Лацько Галина Дмитрівна: «Народилася я 23 лютого 1930 року в селищі Андріївка. Навчалася в Андріївській семирічній школі № 2, яку закінчила на відмінно. Мама Наталія Семенівна була домогосподаркою, а тато Дмитро Іванович до війни працював в м. Харкові на заводі «Серп і молот». Коли ж почалася війна, батька одразу забрали на фронт. Він писав листи,які ми з нетерпінням чекали кожного дня. Потім прийшла телеграма, в якій було повідомлено, що тато загинув на Кримському півострові і там похований. Це було найстрашнішою звісткою для нашої сім’ї. Я допомагала мамі по господарству , було дуже важко, але щоб вижити в ті страшні часи потрібно багато сил,терпіння і здоров’я. На полі косили серпами колоски, потім їх обробляли,щоб пекти паляницю. Бувало,що хліб пекли з висівок, він був несмачний,але все одно їли. Тяжко нам було з мамою. Зараз згадую той страшний час і хочеться плакати, адже загинуло дуже багато невинних людей, а головне дітей. Нехай ніколи не повторюється страшна трагедія людства».»

Минають роки, відлітають у вічність. Виповнюється 70-та річниця, коли замовкли останні постріли, настала тиша, прийшов довгожданий, вистражданий мир, плата за який – життя, кров, страждання, горе, сльози. Вони віддали своє життя для того, щоб жили ми з вами. І ми повинні про це пам’ятати, якою ціною відвойовувалась для нас воля. Ми не повинні забувати нічого , для того, щоб знову не повторилося найстрашніше – війна.

Нині всі ми користуємося плодами боротьби наших прадідів за нашу свободу від рабства. А також – плодами їхньої праці, адже воєнне та повоєнне покоління відновили промисловість, відбудували міста та села, де тепер живемо ми. Велич народного подвигу в тому, що його творили не для себе. Люди зберігали рідну землю для майбутніх поколінь, для нас. Ми живемо набагато забезпеченіше від них, хоч набагато більше бідкаємося на своє життя.

Чому війна може навчити людину? Перш за все, цінувати мир та об’єднуватись заради нього. Цінувати можливість бути поруч з близькими, а не чекати їх роками з фронту. Вільно кохати, а не отримувати «похоронки» на наречених. Спокійно йти по вулиці, а не бігти мерщій в бомбосховище. Купувати в магазині свіжі булочки, а не пекти хліб з лободи.

Ветерани можуть розказати нам, яка страшна війна, наскільки кращий мир. Але їх стає все менше… Тож давайте самі будемо пам’ятати про це, щоб великі та малі війни залишилися в історії!
ВІЧНИЙ ВОГОНЬ ПАЛАЄ
Терещенко Кирило,

учень 6 класу Первомайської гімназії № 3, вихованець гуртка «ЕОМ»

Первомайського будинку дитячої та юнацької творчості Первомайської міської ради

Керівник: Маркова Н.В., керівник гуртка «ЕОМ»

Первомайського будинку дитячої та юнацької творчості

Первомайської міської ради Харківської області

 

Ось уже майже 70 років минуло з Дня Перемоги. Але ми не забули про ті 1418 днів та ночей, які тривала Велика Вітчизняна війна. Майже 26 мільйонів життів радянських людей забрала вона. Потоками крові і сліз була омита за ці нескінченно довгі чотири роки наша багатостраждальна земля. І якби зібрати воєдино гіркі материнські сльози, пролиті за загиблими синам, то утворилося б море «Скорботи», і потекли б від нього в усі куточки планети річки «Страждання».



Все ці події будоражать не тільки людей літнього віку, але і дітей мого покоління. Все це спонукало мене до створення цього відеоролику, який присвячений героям Великої Вітчизняної війни.

Вічний вогонь палає,

Дзвонить у долі століть.

Вічний вогонь закликає:

Щастя живих бережіть!



Вічний вогонь клекоче:

Люди, не треба війни,

Щоб не вмирали дочки,

Сестри, батьки і сини.



Вічний вогонь - символ вічної пам’яті. До нього завжди приносять квіти, приходять, щоб вклонитися, вшанувати пам'ять. Він горить в будь-яку погоду: взимку і влітку, в будь-який час доби: вдень і вночі, не даючи згаснути людській пам’яті.

Вічний вогонь палає, 


Тужать берізки над ним. 
Вічний вогонь вимагає: 
Миру і щастя живим!

У роки Великої Вітчизняної війни територія нашого району та міста була ареною жорстоких кровопролитних боїв, а станція і селище Лихачово чотири рази переходили з рук в руки і були практично зруйновані.

У лютому 1943 року в боротьбу з ворожими танковими армадами вступив 15-й гвардійський танковий корпус 3-ої гвардійської танкової армії генерал-майора, Героя Радянського Союзу В.О. Копцова.

Я, як і всі мої однолітки, не знаю війни й не хочу знати цього страшного горя. Але її не хотіли й ті, хто гинув, не думаючи про смерть, про те, що не побачать більше ні сонця, ні трави, ні листя, ні дітей.

В історії Первомайського району є сторінка особливої гордості його жителів. Дев’ять синів цієї української землі за мужність і героїзм у боях з гітлерівськими загарбниками удостоєні найвищого звання Героя Радянського Союзу.

Ось ці імена, чия слава житиме вічно у серцях земляків, надихатиме на подвиги не одне покоління:



Іван Федотович Бугайченко, народився в селі Михайлівка в 1913 році. 14 січня 1943 року. Фашисти по-звірячому розправилися з підпільником: живим закопали в землю. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 8 травня 1965 року посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Борис Георгійович Колодченко, родом із села Миронівка. У кровопролитному бою на землі Київської області він загинув 20 жовтня 1943 року. Посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.



Полікарп Минович Касінов, старший ад’ютант 1-го батальйону 605-го стрілецького полку, капітан. Народився в селі Верхній Бішкин. Помер від ран 2 лютого 1945 року. За уміле керівництво боєм по утриманню плацдарму і проявлений при цьому героїзм удостоєний звання Героя Радянського Союзу.

Свято бережуть пам’ять жителі села Олексіївка про свого земляка, командира взводу 386-го окремого батальйону морської піхоти Олексія Денисовича Шумського. Він народився в 1915 році в селі Олексіївка. 17 листопада 1943 року лейтенанту Шумському посмертно присвоїли звання Героя Радянського Союзу.



Максюта Ілля Михайлович, народився в селі Роздолля в 1912 році. Президія Верховної Ради СРСР 10 січня 1944 року присвоїла йому звання Героя Радянського Союзу.

Василь Павлович Плохой, народився 1919 році в селі Верхній Бішкин. 2 квітня 1944 р. В.П. Плохому присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Усенко Іван Архипович, народився 25 вересня 1925 року в селі Миронівка Первомайського району. 24 березня 1945 за мужність, відвагу і героїзм гвардії сержантові Усенко Івану Архиповичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

        Нагороджений орденом Леніна, Вітчизняної війни 1 ст., медалями Стрельников Юхим Семенович. Він народився 14 жовтня 1905 року в селі Берека Первомайського району. 10 квітня 1945 року йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Волковський Володимир Пилипович, народився 14 квітня 1922 року в селі Михайлівка Первомайського району. За вміле командування танково-десантною ротою та проявлені при цьому мужність і героїзм гвардії лейтенанту присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Сьогодні їхніми іменами названо вулиці нашого міста, їм створено пам'ятники, про них розповідають експозиції у музеї, майже в кожному селі району та м. Первомайський є братські могили та пам’ятники, що увіковічують пам'ять загиблих воїнів-визволителів.

Кожного року 9 травня, не дивлячись на погоду, усією родиною ми йдемо на мітинг, присвячений Дню Перемоги. Я обов'язково покладу живі квіти до меморіалу загиблим воїнам. Хвилиною мовчання вшаную пам'ять про них.

Я вважаю: людська пам'ять про загиблих і живих з покоління в покоління не буде згасати. Не заростуть травою стежки до численних пам'ятників воїнам-визволителям. Пам'ять про них ніколи не згасне у наших серцях!

Подвиг народу у боротьбі із фашизмом безсмертний. Тож нехай вічно живе у наших серцях пам'ять про героїв, нехай вчуваються їхні голоси у гомоні рік, у співі птахів, у цвітінні квітів, нехай, прекрасним і щасливим буде наше життя, бо дуже дорогою ціною за нього заплатили наші пращури.

Я створив цей відеоролик, для того, щоб сучасні покоління вічно пам’ятали і ні в якому разі не забували людей, які боролись за мирне життя нашого народу. Ми не маємо права забути тих солдат, які загинули заради того, щоб ми зараз жили. Ми зобов'язані все це пам'ятати ...

Герої не вмирають
Тюпа Вікторія,

учениця 10 класу Попівської ЗОШ І – ІІІ ступенів

Красноградської державної районної адміністрації в Харківській області

Керівник: Шептура Світлана Володимирівна, вчитель інформатики


В даній роботі представлено відеоролик «Герої не вмирають», створений в середовищі Windows Live Movie Maker.

Переглянути роботу можна будь-яким відеопрогравачем, що підтримує формат .wmv (Windows Media).



Для створення роботи було використано різноманітні кадри кінохроніки боїв на території України часів Другої Світової а також звукозапис легендарної «Пісні про Дніпро» композитора Марка Фрадкіна на слова поета Євгена Долматовського у виконанні Миколи Кондратюка та хору імені Григорія Верьовки.

Текст «Пісні про Дніпро» вперше було надруковано наприкінці 1941 року в газеті Південно-Західного фронту «Красная Армия», фронтовій газеті 1-го Українського. Але й зараз, у важкі часи для нашої країни, ця пісня є актуальною для українського народу. А слова: «Як у повінь Дніпр, ворогів змете наша армія, наш народ!» обов’язково стануть пророчими. Саме через слова знаменитої пісні автором було проведено зв'язок героїчних подій теперішніх і минулих воєнних часів. Дуже важливо, щоб в людській пам’яті вічно жив кожен герой, що боровся і зараз бореться за нас усіх.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   31   32   33   34   35   36   37   38   39


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал