Департамент науки І освіти харківської обласної державної адміністрації



Сторінка38/39
Дата конвертації17.12.2016
Розмір7.77 Mb.
1   ...   31   32   33   34   35   36   37   38   39

СТОРІНКИ ІСТОРІЇ СЕЛА
Харапонов Вадим,

учень 8-го класу Жовтневої ЗОШ І-ІІІ ступенів

Дворічанської районної ради Харківської області

Керівник Кисельова С.Ф., вчитель історії, спеціаліст І категорії


Наше мальовниче село знаходиться в басейні річки Колодна. Більшість населення займається сільським господарством здавна і до цього часу. Зайняття це ніколи не було легким: ранній чи пізній прихід весни, посухи чи зливи, великі морози взимку чи пізні приморозки навесні − все це завжди турбувало моїх односельців.

Із розповідей старожилів ми дізнавалися про важкі умови розвитку села, організації перших колгоспів, про першу техніку, яка надійшла в село, про умови праці та життя земляків у ХХ столітті.

Але найтрагічною сторінкою історії села були події Другої світової війни. 261 житель села став на захист рідної землі. Тяжка доля випала на долю жінок, дітей. Вони обробляли землю волами та коровами.

З 7 липня 1942 року по 2 лютого 1943 року наше село було окуповане фашистами. За підозрою у зв’язках з партизанами п’ять мешканців було розстріляно: Щербаченка Івана Петровича, Біліченка Івана Єгоровича, Муратова Пилипа Степановича, Резніка Петра Яковича.

Німецькими військами було знищено декілька будівель. На залізничній станції Гряниківка в 1943 році фашисти підірвали санаторій, двоповерхову станцію, залізничні мости. Влітку 1942 року в районі станції Гряниківка під час авіанальоту був знищений ешелон з евакуйованими жителями, який прямував з міста Харкова до Середньої Азії.

З вересня 1941року по червень 1942 року, а потім з лютого 1943 року на території села, на південній околиці, розташовувався військовий аеродром. Школа була облаштована під їдальню для військових. Місцева молодь йшла працювала у військовій частині. Це: Нестеренко І.Ф., Штепа Т.Г., Костенко Т.Н., Ніколаєнко М.К., Нюшко Е.М., Бурсова Т.

З цього аеродрому військові здійснювали вильоти за Сіверський Дінець. Багато льотчиків поверталися пораненими, їх лікували в селянських будинках. Тих, хто помирав хоронили в різних місцях. Після війни всі вони були перезахоронені. В братській могилі села Жовтневе поховані: старший лейтенант Анатолинко О.П., старший лейтенант Клитенка Іван, лейтенант Анухаров Г.С., молодший лейтенант Махамідієв К.А., молодший лейтенант Аншаков П.С., старший сержант Козиренко Микола, старший сержант Казарін М.П., рядові: Жишаров І.І., Гриценко М.Є., Бовт О.І., Макаров С.А., Хмурович М.П., військовий фельдшер Моргун Й.П.

2 лютого 1943 року Червона Армія звільнила наш район. Лише 97 наших земляків повернулися до рідного села… В пам'ять про загиблих жителів села Жовтневе в 1985 році був відкритий Меморіал Слави.


В НЕБЕ ФРОНТОВОМ (БОЕВОЙ ПУТЬ ВАЛЕНТИНЫ ГРИЗОДУБОВОЙ)
Хоботкова Анна,

ученица 11-Б класса, председатель совета кружка

«Поиск» музея истории КУ «ХС УВК имени В.Г.Короленко»

Харьковского областного совета

Руководитель: Воробьева М.А., учитель мировой литературы КУ «ХС УВК

имени В.Г.Короленко» Харьковского областного совета


31 января 2015 года исполнилось 105 лет со дня рождения знаменитой харьковчанки, прославленной летчицы Валентины Гризодубовой. Ребята нашего класса побывали на экскурсии в мемориальном музее-квартире семьи Гризодубовых, который был открыт в декабре 1970 года. Расположен он в 3-х комнатной квартире по ул. Мироносицкой, 54-Б, где с 1922 по 1965 года жил первый харьковский авиаконструктор Степан Васильевич Гризодубов и прошла юность его дочери, лётчицы Валентины Степановны Гризодубовой. История жизни нашей легендарной землячки стала примером того, как нужно служить отчизне, городу, своей профессии.

В ряду Героев Советского Союза, особенно героев-женщин, имя Валентины Степановны Гризодубовой стоит особняком: она получила свою Золотую звезду первой. Уникальна и ее биография — совершила первый полет в 2,5 года, была участницей знаменитой агитэскадрильи имени Максима Горького, прошла Великую Отечественную войну. Да не просто прошла, а командовала полком бомбардировочной авиации дальнего действия и лично выполняла сложнейшие задания. Именно ее самолеты сбрасывали бомбы на тылы противника, эвакуировали детей и доставляли помощь партизанам. Чуткое и сердечное отношение к людям ценили в своём командире лётчики 101-го полка. Сотня мужчин, которыми командовала Гризодубова, немного побаивались её и уважали.

Вот только два военных эпизода из героической биографии Гризодубовой.

На вооружение полка прибыли пассажирские самолёты DC-3  ( Ли-2 ), которые срочно переоборудовались в бомбардировщики. Многие опытные лётчики. говорили, что Ли-2 с бомбами под фюзеляжем не сможет набрать необходимую высоту и производить противозенитный маневр, что бой с истребителями на нём фактически вести невозможно.

- Я полечу в бой первая ! - сказала тогда Гризодубова.

И вот первое боевое крещение. Тяжело гружённые машины рулят на старт, взлетают, ложатся на курс. Впереди - Гризодубова. Группе поручено бомбардировать скопление фашистов в районе станции Щигры и нанести им возможно больший урон. Одновременно на экипажи возложено задание вести воздушную разведку. К объекту бомбометания группа подошла внезапно. Ранее на эту цель советские бомбардировщики полетов не совершали, а потому немцы даже не ожидали удара с воздуха. Они опомнились только тогда, когда на железнодорожный узел посыпались фугасные бомбы. Ударили автоматические зенитки. Шапки разрывов появились ниже и выше самолётов, но было поздно: Гризодубова уже увела свою группу на безопасное расстояние. Огонь противника не причинил вреда, зато в стане фашистов бушевали пожары и поднялась настоящая паника. На обратном пути группу Гризодубовой подстерегали 3 истребителя Ме-109. Но, встретив дружный и меткий огонь советских стрелков, фашистские пилоты не захотели рисковать и улетели искать более лёгкую добычу. Наша группа в полном составе возвратилась на свой аэродром. С тех пор разговоры о непригодности самолёта Ли-2 как бомбардировщика прекратились. Это была, несомненно, большая победа лётчиков полка во главе с командиром.

На аэродроме, где базировался полк Гризодубовой, стояли ещё 2 полка. В одну из боевых ночей самолёт соседнего полка прилетел с задания с зависшей под фюзеляжем 250-кг фугасной бомбой, которая могла оторваться и взорваться в любой момент. Положение осложнилось ещё тем, что лётчику не удалось сделать посадку с первого захода. Но повреждённый самолёт не мог держаться в воздухе. У всех на глазах он ударился о землю и загорелся. Экипаж горящего самолёта - лётчики, штурман, бортмеханик, радист и стрелки - не мог покинуть машину. Двери Ли-2 при ударе о землю заклинились. Но кто осмелится подойти к горящему самолёту ?   Взрыв бомбы мог последовать в любую секунду. Да и бензина в баках машины оставалось примерно около тонны. И тут Гризодубова вместе со своим заместителем - подполковником Орловым и двумя отважными мотористами смело бросилась к горящему самолёту. Пострадавший экипаж, почти все члены которого были ранены в воздушном бою, удалось спасти.

Вот почему лётчики полка любили и берегли своего командира. В каждом вылете экипажи зорко наблюдали за командирским самолётом и в случае необходимости немедленно приходили на помощь. Героических эпизодов из боевой биографии Валентины Степановны Гризодубовой можно привести немало. Валентина лично совершила около 200 боевых вылетов, в том числе 132 — ночных, с посадками на полевых партизанских аэродромах. За время таких рейсов из тыла фашистов было вывезено четыре тысячи советских детей.

И только когда звезда Победы взошла над горизонтом и рассеялись окончательно тучи войны, Валентина Степановна перешла на работу в авиационную промышленность. В 1986 году за вклад в создание бортовых радиоэлектронных комплексов и систем Гризодубовой было присвоено звание Героя Социалистического труда. Валентина Гризодубова была награждена двумя орденами Ленина, орденом Октябрьской Революции, двумя орденами Отечественной войны 1-й степени, орденом Трудового Красного Знамени, орденом Красной Звезды, медалями. Валентина Гризодубова скончалась 28 апреля 1993 года. 22 августа 2014 года на фасаде мемориального музея-квартиры семьи Гризодубовых появилась новая мемориальная доска — первому харьковскому авиаконструктору Степану Гризодубову и его дочери, Герою Советского Союза, Герою Социалистического Труда прославленной советской летчице Валентине Гризодубовой. Открытие памятной доски было посвящено 70-летию освобождения Харькова от немецко-фашистских захватчиков.

Присутствовавший на открытии летчик-ветеран Анатолий Панин, знавший летчицу, рассказывал:«Когда Валентина приезжала, во дворе собирались дети. Она спрашивала: «Кто из вас отличник?» Поднимались несколько рук. Тогда она говорила: «Учиться нужно не для отметок, а чтобы применить знания в жизни». Еще помню, на день рождения отцу Валентина подарила открытку — кузнец, из-под молота которого вылетали звезды, со словами «ты всю жизнь стремился в небо, и теперь звезды вылетают из-под твоих рук». Валентина Гризодубова всегда желала не просто счастья, а счастья, в которое ты вложил свой труд.».


Мій край у роки Великої Вітчизняної війни
Черненко Анна,

учениця 10 класу Роганської гімназії

Харківської районної ради Харківської області

Керівник: Гливчак Надія Ігнатівна, вчитель історії


Більше 70 років минуло після Другої світової війни, цієї найбільшої трагедії людства минулого століття. Важко знайти в історії події, які б за своїми масштабами та геополітичними наслідками можна було поставити поруч з минулою війною. Вона перемолола та скалічила мільйони людських доль, визначила напрямок світу. Війна залишилася у свідомості народів колишнього СРСР як найбільша значна подія радянської історії.

На мою думку, потрібно берегти в серцях пам'ять про тих, хто врятував країну від фашистської неволі, шанувати ветеранів, передати славу їх подвигів новому поколінню як основу формування патріотизму, стійкості і великої любов до своєї Батьківщини.

Моє бажання звернути увагу суспільства на тих, хто з боями пройшов від Сталінграда до Берліна і переміг, хто виконав свій військовий обов’язок в боях за Харків, в підпіллі, партизанських загонах та на фронтах, виявляючи мужність і героїзм від солдата до офіцера.

22 червня 1941 року з початком Великої Вiтчизняноївiйни для харкiв'ян, як і для мiльйонiвїхнixспiввiтчизникiв, розпочався вiдлiкднiв, сповнених страждання, безповоротними втратами рiдних i близьких, днiв, що переплітаються з героїчними подвигами на фронтах вiйни, в партизанськихзагонах i пiдпiллi, самовiдданою працею в тилу в iм'я перемоги надгiтлерiвськоюНiмеччиною.

Про напад фашистського агресора на Радянський Союз харкiв'янидiзналисяопiвднi 22 червня 1941 року з урядового повiдомлення, оголошеного народним кoмicapoм закордонних справ В.М.Молотовим по радiо. Повiдомлення викликало загальне вiдверте обурення населення. Лунали заяви про готовнiсть стати на захист Вiтчизни, дати вiдсiч ворогу. Сумська вулиця клекотала вiд натовпу. В цей же день було оголошено про введення военного стану в мicтi. У вcix установах, заводах, навчальних закладах було проведено мiтинги, на яких люди закликали харкiв'ян стати на захист своєї Вiтчизни. Велика Вiтчизнянавiйна стала для вcixнародiв Радянського Союзу всенародною i священною.

Важливим фактом у мобiлiзацiї радянського народу на боротьбу з нiмецько-фашистськими загарбниками були пiснi Великої Вiтчизняноiвiйни. Тiльки за три тижнiпiсля початку вiйниїx було створено близько двохсот. Наприклад пiсня «Священнаявойна» була написана так: 24 червня у газетi «Известия» був надрукований вiрш В.I. Лебедева-кумача, їх прочитав композитор О.В.Александров i, за лiченi години, написав музику. Вранцi 26 червня пiсня вперше прозвучала на радiо i стала всенародною любимою пiснею, символом Великої Вітчизняної війни.

З перших днів війни почалася перебудова економіки Радянського Союзу на воєнний лад. Розпочалося масове виробництво танків, літаків, снарядів, мінометів. Колектив Харківського авіаційного заводу збільшив випуск бойових машин, було поліпшено якість літаків, установлено на них додаткове озброєння. Збільшив виробництво танків Т-34 завод імені Комінтерну, лікеро-горілчаний завод освоїв виробництво запалювальної суміші. На залізниці рух поїздів було переведено на воєнний графік, за яким, у першу чергу, забезпечувався рух ешелонів з військами, військовим вантажем.

Робочі місця чоловіків, які пішли на фронт, займали жінки. У місті почався рух за об’єднання професій, за роботу на багатьох верстатах. Приклад робітниць наслідували і колгоспники області. У липні 1941 р. молоді патріотки Дворічанського району закликали дівчат до оволодіння професією механізатора, тракториста, комбайнера.

Вiдразу жпочалася мобiлiзацiя добровольцiв на вiйну. Добровольчiформування розглядалися вiйськовим командуванням, як найбiльш надiйнi,морально витриманii пiдготовленi до будь-яких випробувань. В нихзаписувалися чоловiкивіком вiд 18 до 65 poків, coтнi жiнокi дiвчат. Пiсля короткоїпiдготовкидобровольцiввiдправлялина фронт. Багато з них буливпевненi в швидкiй та легкiйперемозi над ворогом. Особливушанупотрiбно віддати харківським лікарям, які самовіддано працювали як в тилу, так і на бойових рубежах.

На підприємствах міста Харкова почалося освоєння та випуск військової техніки. Уже в вересні 1941 р. лідер вітчизняного танкобудування завод ім. Комінтерну освоїв виробництво легкого танка Т-60. Також почали випускати військову техніку заводи «Серп і Молот», «Червоний Жовтень», турбогенераторний, ХЕМЗ, верстатобудівний та ХТЗ, який розпочав збирати знамениті «Катюши». Звичайно, на повну потужність працював харківський авіаційний завод. Пізніше, з 16 вересня, коли фашисти наблизились до Харкова, всі заводи і робітників було евакуйовано в глибокий тил, де вони продовжували випускати воєнну техніку, гранати, міни, бомби, патрони.

Під час Великої Вітчизняної війни багато моїх односельців -роганців пішли на фронт. 23 жовтня 1941 р. Рогань була окупована німецькими загарбниками. Під час Курської битви 48 Гвардійська стрілецька дивізія, яка входила до складу 57 армії, звільнила селище. Трапилося це 13 серпня 1943 р. Воювали в лавах 57 армії і наші земляки – Кравченко І.С. та Коваленко. 528 роганців загинули під час війни, а в нашій братській могилі заховано 314 чоловіків, що загинули, звільняючи Рогань від ворога.

19 жовтня 1941 року бої вже йшли на околицях міста, а 22 жовтня воєнні дії розгорнулися прямо на вулицях.

Багато хто говорить, що війна уже давно в минулому, і не варто повертатись до тих подій, згадувати про те , що з ними пов’язано. А я вважаю, варто. Бо ніхто не забуде подвиг воїнів, синів і дочок українського та інших народів, партизанів, трудівників титулу, які здобули ціною величезних жертв історичну перемогу.

І на мою думку, потрібно берегти в серцях пам'ять про тих, хто врятував країну від фашистської неволі, шанувати ветеранів, передати славу їх подвигів новому поколінню як основу формування патріотизму, стійкості і великої любов до своєї Батьківщини.

Моє бажання звернути увагу суспільства на тих, хто з боями пройшов від Сталінграда до Берліна і переміг, хто виконав свій військовий обов’язок в боях за Харків, в підпіллі, партизанських загонах та на фронтах, виявляючи мужність і героїзм від солдата до офіцера.
ГЕРОЇЧНА ОБОРОНА ДВОРІЧАНЩИНИ
Шнуренко Наталія,

учениця 9 класу Мечниківського НВК Дворічанської районної ради

Керівник: Павленко М.В., вчитель географії та Харківщинознавства
30 травня 1942 року Ставка Верховного головнокомандуючого віддала наказ 9-й Гвардійській дивізії (командир генерал-майор О.П. Білобородов, комісар М.В. Бранніков, начальник штабу А.І. Вітевський) про її передислокацію з району Істри під Москвою. 14 ешелонів з дивізією повернули за Тулою на південь і на четверту добу, вночі, проїхавши станцію Валуйки, розвантажилися на станції Дворічна. І цього ж дня гвардійці 9-ї дивізії у складі військ 38-ї армії генерал-майора К.С. Москаленка зайняли оборону біля Моначинівки, Гусинки, Просянки Куп’янського району і в селі Шипувате Великобурлуцького району.

Для стримання натиску противника головнокомандуючий південно-західного напрямку С.К. Тимошенко підпорядкував 9-ту дивізію і 6-ту танкову бригаду III Гвардійському кавкорпусу. Піхотинці, танкісти і кавалеристи 9 діб утримували цей плацдарм. Але противник все ж потіснив лівий край наших військ на 5-7 кілометрів і надвечір 23 червня 1942 року зайняв село Перша Лозова Дворічанського району.

В книзі «І нехай вітри в обличчя» В.Ф. Макеєва сказано, що в цьому бою біля Першої Лозової, як і взимку 1941 року за Істрою, відзначилася батарея Федора Полєтаєва. Та, поранений у обидві ноги, він був взятий у полон. Надалі під іменем Поетана він став бійцем італійського Опору. Цей мужній солдат посмертно удостоєний звання Героя Радянського Союзу і нагороджений золотою медаллю Італії «За військову доблесть». Це найвищі нагороди двох держав.

Продовжуючи активний наступ, фашисти протягом дня 24 червня силами двох піхотних полків і 50-60 танків намагалися кілька разів атакувати наші війська біля села Кутьківка, де знаходився штаб нашого 22-го полку.

Тричі воїни цього полку відбивали атаку. Але надвечір ворожі танки з автоматниками все ж вдерлися у Кутьківку. В селі зав’язався ближній бій. Сапери взводу лейтенанта Кезаря і воїни хімслужби старшого лейтенанта Ойгенлика при підтримці батальйону старшого лейтенанта Воробйова провели стрімку контратаку – і Кутьківка знову стала нашою. Ворога було відкинуто. Лінія оборони 22-го полку була відновлена.

Протягом п’яти годин в напрямку села Петро-Іванівка фашисти провели п’ять атак. Всі вони були відбиті. Атакуючи шостий раз, полк німців увірвався в село.

Продовжуючи наступ, противник обійшов наші війська північніше села Колодязне, розбив правофланговий полк і пішов у напрямку хутора Криничне і далі на Кам’янку.

У поспіху відступу наші командири не встигли виставити дозори по східному березі Оскола. Цим скористалися фашисти: 5 липня після сильної артилерійсько-авіаційної підготовки 120 автоматників під прикриттям високого очерету форсували Оскіл, оточили на північній околиці села Другий Лиман наших бійців і знищили 90% складу роти.

І все ж впертий опір наших бійців, при підтримці батарей гармат капітана Кузнєцова і комісара Монахова, зламати фашистам не вдалося. Героїчно діяла мінометна рота на чолі з молодшим лейтенантом Абрамовим, який загинув у цьому нерівному бою. Відважно бився сержант Усманов, підпустивши ворога на близьку відстань.

Однак, відбиваючи масові атаки ворога, на території Дворічанського району, 9-а дивізія понесла значні втрати. У 31-му Гвардійському стрілецькому полку були тяжкі втрати. Всього загинуло, пропало безвісти чи було взято в полон більше 4 тисяч чоловік, втрачено багато бойової техніки, особливо протитанкової артилерії. Так, з 12 полкових 76-міліметрових гармат залишилося 9, з такої ж кількості 45-міліметрових протитанкових гармат – тільки 4. Фашисти ж втратили більше 1,5 тис. чоловік. Ось чому 9-та дивізія, згідно наказу командування, прикриваючись 18-м полком на лінії сіл Другий Лиман-Нежданівка-Миколаївка 7 липня 1942 року залишила територію Дворічанського району і відбула в напрямку до Сталінграда.

В період окупації в районі розпочався терор. За 7 місяців фашисти розстріляли і закатували більше ніж 200 мирних жителів. Що можна було вивезти – вивезли, що залишилось – знищували. Зруйнували 187 колгоспних і радгоспних будівель, 14 шкіл, 28 клубів, розграбовано сільськогосподарський інвентар Дворічанської та Топільської МТС. Із 193 тракторів залишилося 52, із 55 зернових комбайнів – 36.

Під час окупації в районі залізничних станцій Дворічна та Тополі були розміщені концтабори для радянських військовополонених. Місця поховання загиблих від голоду та закатованих військовополонених залишилися невідомими…


ІСТОРІЯ СІЛ БЕРЕЗІВКА І СОСНІВКА (1941-1943рр.)
Штангей Володимир, Журавчак Євгеній,

6,7 класів Березівської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів

Красноградської районної державної адміністрації Харківської області

Керівники: Штангей С. А., учитель історії,

Журавчак О. Г., учитель української мови та літератури
Автори роботи роблять спробу відтворити події Великої Вітчизняної на території нашого краю, поставивши за мету висвітлити історію сіл Березівка і Соснівка 1941 – 1943 рр.. через спогади очевидців, історичні джерела, сімейні перекази.

Автори добре уявляли всю складність завдання, що стояло перед ними. Адже кожна людина має моральне право бачити ту чи іншу історичну подію так чи інакше.

Сподіваємося, що ця робота не лише допоможе краще пізнати історію своєї малої батьківщини, а й сприятиме піднесенню національної свідомості. Якщо прагнете ще раз оцінити величний подвиг своїх земляків, перегорніть сторінки цієї роботи.

ХАРКІВ У РОКИ ОКУПАЦІЇ

Ястребов Ярослав, Власенко Ярослав,

учні Чугуївської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 2 Чугуївської міської ради



Керівник: Ейсмонт Оксана Вікторівна вчитель історії та правознавства
На початку Великої Вітчизняної Війни Україна була головним рубежем оборони СРСР. Однак через непідготовленість до війни за літо-осінь 1941 року були втрачені Київ, Одеса, Донбас, Львів. Ця ж доля спіткала і Харків.

Після Київської битви, головний фронт німецьких військ повернув на Харків. В той час в Харкові, були зосереджені великі заводи і машинобудівні комплекси, один тільки ХТЗ чого коштував, виробляючи знамениті танки Т-34. Зазнавши поразки під Києвом, командування Червоної Армії, на південній ділянці фронту, прийняло рішення евакуювати промислові підприємства Харкова за Урал.

Тим часом командування Вермахту кинуло на Харків дивізії 6-ої німецької армії під командуванням генерала-фельдмаршала Вальтера фон Рейхенау.

Їм протистояла ослаблена у боях 38-а армія під командуванням Генерал-Майора Віктора Вікторовича Циганова, а також 5 кавалерійський корпус і 6-а армія під командуванням Генерала Родіона Яковича Малиновського.

Не дивлячись на наполегливі і запеклі оборонні бої, 24-25 жовтня 1941 року, Харків довелось здати ворогу. Німцям дісталися близько сотні тільки-но виготовлених танків, обладнання, боєприпаси та автотранспорт.

Німецьке командування відразу-ж встановило на захопленій території свій окупаційний режим. Система місцевої влади була найжорстокішою і поділялася на 8 відділів. (Система діяла до лютого 1942 року.)

Німеччині потрібні були робочі фахівці. Почалось вербування таких людей серед місцевого населення, потім їх змушували їхати на примусові роботи в Німеччину.

У перші місяці окупації, було знищено багато мирних жителів. У випадках непокори новій владі, окупанти збирали всіх людей на площі і показово вішали тих, хто відмовлявся підкорятися. Постійне вдосконалення методів знищення людей призвело до використання «Газвагенів» (в народі-Душогубки), герметичних автомобілів які вміщували в себе до 50 осіб. Під час перебування в «газвагені» люди гинули у жахливих муках в наслідок отруєння чадним газом.

Особливо жорстоко німці поводилися з євреями. В їх «жовті» списки потрапили близько 10 тисяч євреїв, переважно люди похилого віку, жінки, діти.

27 грудня, усі занесені в жовтий список євреї, змучені голодом були доставлені в Дробицький Яр, а згодом розстріляні.

Окупація Харкова тривала 641 день, і лише під час Четвертої битви за Харків, місто вдалось звільнити. Через великі розміри міста і Укріпрайонів, визволяли місто 5 армій трьох фронтів: Степового, Воронежського і Південно-Західного. Звільнення зайняло 18 днів, з 13 по 30 серпня 1943 року.

Страшна картина постала перед визволителями: в центрі міста не лишилося жодного цілого будинку. З появою перших воїнів-визволителів на вулицях міста, харків'яни почали виходити зі своїх сховищ. Люди плакали від щастя, обіймали, вітали солдатів та офіцерів, дякували воїнів за звільнення від німецького «нового порядку». Цей день можна з упевненістю назвати найщасливішим днем у житті 190 тисяч осіб (з більш ніж мільйонного у вересні 1941 р. населення міста), які зуміли пережити окупацію, витерпіти всі муки та страждання і дочекатися моменту звільнення. Харків став найбільш зруйнованим містом СРСР після Сталінграду.

У боях за місто відзначилися десять дивізій: 28-а гвардійська зведена дивізія генерал-майора Чумаєва, 89-а гвардійська Білгородська зведена дивізія полковника Серюгіна, 84-а полковника Буняшина, 116-а генерал-майора Макарова, 252-а генерал-майора Анісімова та 299-а генерал-майора Травникова, стрілецькі дивізії 53-ї армії, 93-я гвардійська генерал-майора Тихомирова, 183-я полковника Василевського і 375-а полковника Говоруненко, стрілецькі дивізії 69-ї армії; 15-я гвардійська зведена дивізія генерал-майора Василенка, 7-ї гвардійської армії. Всім цим дивізіям було присвоєно почесне найменування Харківських.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   31   32   33   34   35   36   37   38   39


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал