Департамент науки І освіти харківської обласної державної адміністрації



Сторінка23/39
Дата конвертації17.12.2016
Розмір7.77 Mb.
1   ...   19   20   21   22   23   24   25   26   ...   39

УЧИТЕЛЯМ-ФРОНТОВИКАМ ВАЛКІВСЬКОЇ СЕРЕДНЬОЇ ШКОЛИ ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ…

(Чернєцову Валентину Семеновичу – вчителю фізики, Білоусу Афанасію Якимовичу - вчителю військової підготовки, Костирко Ірині Яківні - вчителю фізики,

Копіній Евгенії Миколаївні - вчителю іноземної мови)
Губська Тетяна Володимирівна,

вчитель української мови та літератури, спеціаліст вищої категорії,

"Старший вчитель" Валківського ліцею імені О.Масельського

Валківської районної ради Харківської області


Мої учителі!

Зоріють ваші очі

Крізь темінь і туман,

Крізь дні і ночі,

Крізь пристрастей дурман,

Крізь лабіринти долі…

Любові приклад ви,

Сумління й волі.

Допоки будуть учні на землі,

Допоки й вічні їх учителі!

*******************************

Вже готувалося до сходу сонце,

Росинки-діаманти розсипало,

Коли війна постукала в віконце

І долі невблаганно поміняла.

Як дивно: лише мить - і все змінилось.

За вибухами й сонце не зійшло.

Життя на «до» і «після» розділилось,

Слізьми умилось, кров ю підпливло…

Дзвеніло зойками у полум ї колосся,

Стогнав під траками наш предковічний ліс.

Гуляло пекло на землі , й здалося:

Дніпро солоним став од людських сліз.

Та встав народ, не впавши на коліна,

Піднявся на священний смертний бій

За матір, за кохану, за країну,

За віру, за народ прекрасний свій!

І страх поправши, йшов на бій кривавий,

І років молодих не жаль було,

Аби лиш сонце мирно засіяло

І маком поле житнє зацвіло.

На амбразуру падав юним тілом

І затуляв од кулі серцем світ,

Щоб знов до нас лелеки прилетіли

І сад убрався у вишневий цвіт.

Спасибі вам, хоча цього й замало.

Чим можна вимірять ціну життя?

Герої гордо, з піднятим забралом

Ідуть із нами в світле майбуття.

Випускний закружляв Вас у вальсі,

І студентом Ви встигли стать

Лиш на час… Білоус Афанасій!

Вам в піхоті тепер воювать.

Сорок перший… Оце його воля:

На війну Вашу юність забрать

Землю нашу, зчорнілу від горя,

Від фашистської тлі визволять.

Юний, вправний, ставний і красивий,

Вам кохану б з кіно проводжать.

Довелось же в кривавому вирі

Йти на схід і Дніпро форсувать.

Сивиною вкривалися скроні –

Це данина тим смертним боям.

А відзнакою мужності й волі

Орден Слави у Вас засіяв!

Перемоги іще немає,

Ще лиш березень, ще війна.

Вас Далекий Схід зустрічає.

Там Маньчжурія, сопок стіна.

Знов потрібна Ваша відвага,

Ваша мужність, сміливість і честь,

Ваша впевненість і увага,

І чітке офіцерське : «Єсть!»

Як непросто завжди під прицілом

Своє серце достойно тримать,

Непохитно і словом , і ділом

Злу й агресії відсіч давать…

Ви шляхетний. З Вас приклад брали



Всі, хто з Вами хоч раз зустрівсь.

Ви «воєнку» у нас викладали,

Тож байдужим ніхто не лишивсь!

Ви взірцем патріота-воїна

Вихованцям зуміли стать:

Скільки їх Вашу справу продовжують -

В офіцерськім строю стоять!

Хоч тепер Вас із нами немає -

Відлетіли серед журавлів , -

Але пам ять про Вас не вмирає:

Ви ж у внуках і в учнях живий!

**********************************

Прибув колись в нашу «гавань» -

Така от цікава картина -

Штурман далекого плавання

На мирне ім я Ірина.

Чи чувано, а чи бачено:

Дівча, а така професія!

А ще почуття не розтрачені

І юність, війною знівечена.

Далекий Схід за спиною,

Щоб сліз не котився град, -

Фашистам вдалось блокувати

Місто-герой Ленінград.

І Ви дев ятсот страшнючих

Днів і ночей підряд

Відстоювали рішуче

Блокадний свій Ленінград!

Хліба окрайчик чорного,

Трупи і холод – зима…

До міста вдираються гордого

Голоду грізні жнива.

Євгеніє Миколаївно!

Мертва вже Ваша сім я…

Чи ще шепотітиме лагідно

Хвиля Ваше ім я?

Ви тоді подорослішали,

Мабуть, на ціле життя

За ті дев ятсот непрошених…

Й не буде назад вороття.

На долю ніхто не скаржився,

З війною ставши на прю.

З надією міцно обнявшись,

Піднявсь Ленінград на борню!

Ви – медсестра у госпіталі.

Скільком же допомогли

Руки Ваші утомлені,

Смерть від скількох відвели!

Ви Перемогу зустріли

У травні на польській землі.

О як же тоді раділи:

Кінець ненависній війні!

Ви знову в рідному місті,

І вчителем стали таки!

Пожовкло березове листя –

Це вересень, дітлахи!

Із ними Ви пройдете довгу,

Щасливу учительську путь.

І, вдячні, вони ніколи

Не зможуть Вас позабуть,

Уроки Ваші яскраві,

Пораду в житті не одну

І усмішку тихо-ласкаву,

І мудрості глибину.

«ОДНА З БАГАТЬОХ » , - записали

Про себе в щоденнику Ви…

Для нас Ви ЄДИНА! Чи знали

Про це, як уроки вели,

Як жити учили по честі,

Любити і пісню співать?..

На зоряних перехрестях



Вашому серцю сіять!

Стають журавликами, линуть попід хмари

Та озиваються рядочками в піснях…

Вам вічна пам ять і велична слава,

І вдячність, що не згаснуть у віках!

**********************************

Як переможно рельси стугоніли,

Як килимом стелився жовтий лист,

Коли сержант додому, мов на крилах,

Любов синівську Валківщині ніс!

Проніс її через усю Європу,

В Угорщині свій закінчив похід.

І згадував свою зенітну роту

І від боїв червоно-димний світ.

У травень відпливла війна сувора.

Пред очима – кілометрів плин…

Домівки рідної відчинить двері скоро

Вам листопад, сержанте Валентин!

А вдома мама. Як вона, рідненька?

Розлуку з сином чи пережила?

Для неї ця хустина голубенька

Й кленовий лист, бо квітів вже нема.

Колись студентом був. Якби довчитись!

Бо в сорок першім не дала війна.

А потім двері класу відчинити

І сіять зерна істини й добра.

Обіймами зустріне мати сина!

Життя нове потрібно будувать.

Судилось Вам, сержанте Валентине,

Учителем і завучем ставать.

Отак і станеться! Любитимуть Вас діти,

Яких покличе голосний дзвінок

На довгожданий, найцікавіший у світі,

Бо про закони Всесвіту, урок.

Промчать літа і сивиною вкриють,

І не сповільниться ніколи часу біг…

Вже не сержанте, Вчителю єдиний!

Вам учні Ваші клоняться до ніг!

Родина, морське училище…

Відрядження їй війною

Дано у фронтів чистилище.

Війна – не жіноча справа.

Ірина ж у бій ходила,

Аби тих фронтів заграва

Вітчизну не спопелила,

Аби не стало кривавим

Море її надії,

Аби вороги не спіймали

Жар-птицю чиєїсь мрії !

Воронеж і Курськ, і Харків…

З боями - до самої Ельби,

Щоб знову наповнив парки

Веселий дитячий лемент.

Щоб не стріляли танки,

Пшеничні поля колосились,

І в сонячних променях ранком

Церков куполи золотились…

Вас в школу шлях веде.



Судилось Вам навчати

За партами дітей

І серце їм віддати!

Ірино Яківно!

Чарівна й незабутня!

Ви стали зіркою? Сльозинкою дощу?

Чи то крилом з-під хмар змахнете людям?

З небес озветесь, кожен щоб почув?

Ви – наша гордість.

Слава Ваша вічна!

Тож пам яті про Вас

Повік не згасне свічка!

***************************

«…Женечка, Женечка, Женя…»

Нашіптував тихо прибій.

І малювала хвиля

На березі профіль твій.

Славний Кронштадт легендарний

Тебе в Ленінград проводжав.

Попереду стільки планів!

Якби ж то тоді хтось знав…

Розчинені двері вузу,

Але ж на порозі війна.

Здоровому всупереч глузду

Зруйнує життя вона.

Накаже узяти заступ,

Укріплення будувать,

На оборону міста

Всі сили дівочі віддать!

А потім…Ну як згадати,

Швидко линуть і линуть літа в небуття,

Із скрижалів історії пил витирають.

Їм ніколи не буде назад вороття,

Вічність їх, мов перлини, збирає.

Мабуть, потім із них собі зробить намисто,

Похизується зорям і сонцю всміхнеться.

Вічносте, ти загадкова і чиста,

І пам ять від тебе у спадок усім дістається.

А пам ять така величава, така білосніжна,

Чомусь журавлів у супутники облюбувала…

Вона многолика: сувора і ніжна,

І спогадів різних у неї чимало.

А спогади, спогади, ви наша совість.

Вас відцуратися жоден не може…

Мов сторінки, їх листає свідомість,

Тож дай нам терпіння і мудрості, Боже!

Щоб зважити все, що було, й зрозуміти,

До всього терпимими бути навзаєм.

І будувати майбутнє, і жити,

Бо ми пам ятаємо все, пам ятаєм!


МІЙ ПРАДІД – ГУРА ТРОХИМ ВІКТОРОВИЧ
Гура Неля,

учениця 10 класу Олександрівської

загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів імені І.С.Буряка

Валківської районної ради Харківської області

Керівник: Нужа Ю.П., вчитель історії
Є багато літератури про Другу Світову та Велику Вітчизняну війни, про переможців і переможених. Багато в історії довоєнних і воєнних років залишається якщо не загадковими, то протилежними , маловідомими поняттями. В умовах відродження Української незалежної держави зріс інтерес дослідників до історії війни та людей, чиї імена протягом тривалого часу вважалися зниклими безвісти. Наша пам'ять про Велику Вітчизняну війну з роками стає більш значущою: час, розвиток людства дозволяє глибше усвідомлювати результати подвигу людей. Таким був і мій прадідусь - Гура Трохим Вікторович. Гура Т. В. народився в 1914 році в селі Олександрівка Валківського району Харківської області в сільській родині. Матір звали Анастасія Павлівна, батька – Віктор Макарович. Зростав у дружній , люблячій родині, де крім нього виховувалися діти – Дмитро та Палажка. Дитинство не вирізнялося від інших, як і всім, в той час було дуже важко. Після закінчення 4 класу, в 12 років, пішов Трохим працювати, бо потрібно було допомагати батькам ставити малечу на ноги. Спочатку працював у полі, пізніше закінчив курси трактористів і почав виїжджати у поле на тракторі. Там і зустрів свою половинку Марію. В 1935 році вирішив поєднати свою долю з долею молодої дівчини , одружився з Марїєю . У 1937 році , 25 лютого народилася в їхній родині перша донька - Інна. Радощам не було меж. Родина будувала плани на майбутнє, але розпочалася війна. Продовжував працювати в колгоспі «Нове Життя» трактористом, поки не призвали на фронт . А було Трохиму на той час 27 років . Коли йшов на війну, вдома залишилася вагітна дружина, яка носила під серцем другу дитину Трохима. У 1942 році 22 квітня народилася друга донька – Ольга. Але мій прадід так ніколи і не побачив свою доньку.

Пройшов війну з жовтня 1941 року до 1944 року. Служив у 270 Стрілковій дивізії, стрілком. Призваний Валківським районним військкоматом, пройшов з дивізією від Харкова до смоленської землі. Визволяв Польщу і залишився на чужині навічно. Протягом чотирьох років війни не було жодного «легкого» дня ні для воїнів, ні для тих хто чекав їх додому. Моя бабуся розповідала, як тяжко було їй з двома доньками жити під окупацією фашистів, як чекала листів з фронту. Особливо довго тривав час після останнього листа, яке отримала восени 1944 року з міста Любліна , що знаходиться у Польщі. З нього вона дізналася, що чоловік був поранений, знаходиться в шпиталі. Потім прийшло повідомлення , що боєць Червоної Армії Гура Трохим Вікторович пропав безвісти. З цим моя прабабуся і померла.

Пройшло 70 років після останнього листа прадіда, але моя родина постійно пам’ятала та цікавилася долею Гури Т.В. Моя родина, за допомогою Інтернету, сайту «Меморіал» 11 листопада 2014 року отримала повідомлення «Здравствуйте! Ваш воин служил в 270 стрелковой дивизии, был ранен 22.10.44 и умер от ран 06.11.44 в эвакогоспитале ЭГ-1191 06.11.44. Похоронен в Польше, г. Люблин, на городском кладбище, могила № 31»

З наданих документів я дізналася, що мій прадід потрапив до евакогоспіталя 22 жовтня 1944 року. Лікарі поставили діагноз: «осколкове поранення лівого колінного суглоба з пошкодженням кістки». Помер 6 листопада 1944 року від гангрени, де й був похований на міському кладовищі, могила № 31.

Ми знаємо, що Велика Вітчизняна Війна - це страшна війна. Скільки жертв! Скільки спалених міст, селищ і сіл! Дні, місяці, чотири довгих роки солдату дивилася в його очі смерть. Але солдат не відводив погляду. Вона була йому не страшна. Страшніше і болючіше було дивитися на розорені села і міста, на голодуючих і виснажених дітлахів, на змучених і втомлених жінок. Війна постукала в кожен будинок і принесла біду: матері втратили своїх синів, дружини - чоловіків, діти - батьків і матерів. Зараз живемо ми під мирним небом, але завжди будемо пам'ятати, якою ціною здобули люди цей світ.

Пам'ять... Вона нетлінна і вічна. Вона дивиться на нас із старих фронтових фотографій, з тих речей, які зберігають колишні фронтовики, вона не дає потьмяніти жодній героїчній сторінці історії перемоги над фашизмом. 

Пам'ять... Вона втілюється не тільки в бронзі, мармурі, граніті, вона живе у душах людей, в спогадах про ті, уже далекі, але до болю тривожні роки війни. Пам'ять про героїв живе у серцях вдячних нащадків. Я і моя родина задоволені, що через 70 років ми дізналися про долю свого прадіда, діда, батька Гури Трохима Вікторовича. Ми вдячні сучасним технологіям, які дозволили заспокоїти наші душі повідомленням із - за кордону.

Тема героїзму в роки війни нескінченна, бо має вічне джерело, витоки якого - у народній пам'яті, що закарбувала імена тих, хто поліг в ім'я Перемоги. Ця пам'ять незгасла - вона у наших серцях.


Є обеліски, плити і колони.
І урочисті квіти роковин.
І хто ми є? Усім усі мільйони,
А хтось комусь однісінький один.

Тебе немає. Але є мій спомин.


І не згадаю, ні, я спом’яну.
І спом’яну, і пом’яну. 
І ще раз війни прокляну.


Ліна Костенко.


ПАМ’ЯТНИКИ ГЕРОЯМ РОЗПОВІДАЮТЬ…
Гурток «Історичне краєзнавство»

Кегичівського Будинку дитячої і юнацької творчості,

який працює не базі Чапаєвської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів

Керівник: Романська Катерина Іванівна, вчитель історії, вища кваліфікаційна категорія


Члени гуртка «Історичне краєзнавство» розробили дводенний екскурсійний маршрут, метою якого є з’ясування подій, що відбувалися на території Кегичівського району в роки Другої світової війни на території смт Чапаєве, с.Шляхове, с.Петрівське та вказати внесок наших земляків у перемогу над ворогом, а також на прикладі трагедії за часів окупації виховувати непримириме ставлення до будь-яких видів насильства, почуття поваги до людей, які пережили війну.

Події, про які ми дізналися під час екскурсії закликають нас осмислити минуле - щоб воно не стало майбутнім. Щоб неприязнь до інших людей не стала ненавистю до чужого народу, чужої країни.

Людина - слабка істота, але знання та історична пам'ять роблять її сильною. Людина має і добро, і зло. Один творить добро, інший - зло.

Історія дає можливість розібратися в цьому, а пам'ять необхідна нам для того, щоб наші діти ніколи не були жертвами і не були катами або байдужими спостерігачами. Ми не повинні допустити людоненависництва, подолати непорозуміння і всім своїм життям вибороти справжній мир.

ЛЮДИНА-ТВОРЕЦЬ. Їй все під силу…
ГЕРОЇЧНА ЛЮДИНА З ВІДОМИМ ПРІЗВИЩЕМ

Гурток «Тревел-журналістика»

Чугуївського районного Центру туризму, краєзнавства та екскурсій учнівської молоді група Новопокровського навчально-виховного комплексу Чугуївської районної ради Харківської області. Керівник: Іскандарова О.О., керівник гуртків Чугуївського районного Центру туризму,краєзнавства та екскурсій учнівської молоді


В пам'яті народній назавжди залишаться подвиги тих, хто в роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр, не шкодуючи своєї крові і самого життя, наближав годину Перемоги. Свята любов до Батьківщини, полум'яний патріотизм, справедливі цілі війни, смертельна загроза, що виходила від німецького фашизму, мобілізували народи на відсіч ворогові. У цей суворий час радянські люди проявили непохитну волю до перемоги, згуртованість і самовідданість. Їх героїзм в боротьбі з ворогом носив масовий характер. 11 тисяч 694 воїнів армії і флоту, партизана і підпільника за скоєні у роки війни подвиги удостоєні звання Героя Радянського Союзу, 5300000 чоловік відзначені орденами. Серед них приблизно кожен п'ятий нагороджений орденом Слави. Цим орденом нагороджувалися особи рядового та сержантського складу, що проявили в боях за Батьківщину славні подвиги хоробрості, мужності, безстрашності.

Орден Слави складався з трьох ступенів. Вищим ступенем є 1-й ступінь. Нагороджені орденом всіх трьох ступенів називалися повними кавалерами. І першим повним кавалером ордена Слави у Радянському Союзі став наш земляк - розвідник, старший сержант Костянтин Кирилович Шевченко. Він дійшов до кінця війни, маючи також ордена Червоного Прапора, Вітчизняної війни і Червоної Зірки, що для сержанта було дуже рідкісним явищем. Додаток до трьох його орденів всіх трьох ступенів ордена Слави робило його феноменом: шість орденів мав далеко не кожен полковник і навіть генерал.

Народився К.К. Шевченко 11 грудня 1914 в селі Хотомля, нині Вовчанського району Харківської області. Його батька, комісара знаменитої Сталевої дивізії і діда розстріляли білогвардійці. Їх прізвище було Дубініни. Маленький Костя жив з матір'ю дуже бідно. Вони батрачили у куркулів за шматок хліба.

Коли хлопець закінчив 8 класів, то пішов працювати в радгосп № 5 Чугуївського району (нині сел. Чкаловське Чугуївського району) на ферму дояром.

У 1939 році вперше з України до Москви на сільськогосподарську виставку возив молодий дояр радгоспу № 5 Шевченко Костянтин групу корів-рекордсменок. З тих пір стала ширитися про нього трудова слава. Костянтин Кирилович прославився на всю країну як найкращий дояр. За його прикладом багато хлопців радгоспу, району та області теж освоїли цю професію. В одному з номерів передвоєнного року Харківська обласна газета писала: «Комсомолець, побував майже у всіх господарствах району, ділився досвідом роботи. Тепер у нього сотні послідовників». Були б і тисячі, але прийшов час захищати рідну землю, і дояр з Чугуївщини став розвідником.

Шевченко К.К. був на фронті у Велику Вітчизняну війну з 20 серпня 1941 року. Помічник командира взводу розвідки окремого лижного батальйону, командир відділення 110-ї дивізії окремої розвідувальної роти 158-ї стрілецької дивізії, старший сержант. Будучи командиром відділення розвідувальної роти, десятки разів здійснював сміливі рейди по тилах фашистів, добуваючи «язиків». До середини війни його вже називали самим «язикатим» в роті - понад двадцять гітлерівців взяв розвідник.

22 липня 1943 року розвідник взводу пішої розвідки 1340-го стрілецького полку 234 стрілецької дивізії червоноармієць Шевченко діючи в складі групи розвідки по захопленню полоненого в селі Афанасьєво Пречистинского нині Духовщинского району, Смоленскої області, увірвався в траншею супротивника в рукопашному бою знищив двох німецьких солдатів, чим забезпечив захоплення контрольного полоненого і доставку його в штаб полку. Важливі відомості були отримані від полоненого німецького офіцера - командира батальйону зв'язку. Наказом по 234 – ій стрілецькій дивізії № 0108 від 26.07.1943 року Шевченко К.К. нагороджений орденом Червоної Зірки.

30 серпня 1943року в районі висоти 257,5 Пречистинского нині Духовщинского району Смоленської області, перший увірвався в траншеї супротивника закидав їх гранатами і захопив у полон німецького солдата, потім витягнув його з траншеї і доставив на командний пункт командира батальйону. Наказом по 84-му стрілецькому корпусу № 014 / н від 03.10.1943 року Шевченко К.К. нагороджений орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня.

9 лютого 1944 року південніше села Щербино біля міста Вітебськ, старший сержант Шевченко з підлеглими атакував групу супротивника з двадцяти чоловік, знищив 7 солдат і захопив ворожий кулемет. Наказом по 158-ї стрілецької дивізії 019 / н від 28.02.1944 року Шевченко К.К. нагороджений орденом Слави 3-го ступеня (№ 24098).

19 березня 1944 в групі розвідників командир відділення 110-ї окремої розвідувальної роти 158-ї стрілецької дивізії старший сержант Шевченко К.К. протитанковою гранатою розбив ворожий бліндаж, знищивши 4 німецьких солдата і взяв у полон одного офіцера. Наказом по 39-й армії 0327 від 30.04.1944 року старший сержант Шевченко К.К. нагороджений орденом Слави 2-го ступеня (№ 323).

На початку червня 1944 старший сержант Костянтин Шевченко взяв у полон гітлерівського офіцера, який дав дуже цінні відомості. У Каунасі розвідники затримали колону німецьких автомашин, взявши в полон більше сотні гітлерівців. В 1944 році серед білого дня радянські розвідники, серед яких був і наш земляк, закидали в окопах гітлерівців гранатами і захопили в полон ворожого командира полку.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 липня 1944 року за зразкове виконання завдань командування в боях з німецько-фашистськими загарбниками старший сержант Шевченко Костянтин Кирилович нагороджений орденом Слави 1-го ступеня (№ 21). Так він став першим повним кавалером ордена Слави.

Окремим наказом по 3-му Білоруському фронту № 710 від 12 липня 1945 року за мужність і геройство, виявлені в наступальних боях в Білорусії і Литві Шевченко К.К. нагороджений орденом Червоного Прапора.

Пам’ять про героїв потрібна не їм, а їхнім нащадкам. Почуття любові до Батьківщини, готовність самовіддано служити їй має бути притаманне кожному, хто живе сьогодні. Сформувати, виховати його можна тільки на глибокій історичній пам'яті про славні справи наших співвітчизників, тих, хто нічого не пошкодував в ім'я Батьківщини в роки Великої Вітчизняної війни, проявив мужність і героїзм на полях битв і врятував, людство від фашистської чуми.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   19   20   21   22   23   24   25   26   ...   39


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал