Департамент науки І освіти харківської обласної державної адміністрації



Сторінка16/39
Дата конвертації17.12.2016
Розмір7.77 Mb.
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   39

ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ. ВОЇНИ СВІТЛА
Воропай Діана,

учениця 9 класу Куп’янського навчально – виховного

комплексу № 7 Куп’янської міської ради

Керівник: Ковшар А.П., вчитель історії


Ця робота – можливість розповісти нинішнім і наступним поколінням про життєвий та бойовий шлях Українцева Віталія Леонідовича, випускника середньої школи № 8 м. Куп’янська (зараз Куп’янський НВК № 7), який віддав своє життя за незалежність нашого народу та квітуче майбутнє України. Також у роботі представлений перебіг подій на сході України; розвиток волонтерського руху у місті Куп’янську та бойовий шлях випускника 2007 року Лопатіна Дениса, який перебував в зоні бойових дій АТО, виконуючи військовий обов’язок.

Герої творять дійсність, герої є обличчям світу – вчора, сьогодні і завтра, бо вони готові віддати все, і навіть, власне життя, щоб осягнути свою місію , щоб здійснити свою мрію! Українська нація існуватиме доти, доки хоча б один українець буде готовий покласти своє життя заради безпеки держави.

Матеріали роботи будуть використані для створення експозиції в шкільному музеї.

ГЕРОЇ З ПЕРЕДОВОЇ
Горбунов Радимир,

учень 9-А класу Солоницівської гімназії №3

Дергачівської районної ради Харківської області

Керівник: Мусієнко С.Г., вчитель української мови та літератури


Захисник Дебальцевого: «кожен чоловік, аби й далі належати до сильної статі людства повинен стати на захист свої країни»

Захисник Дебальцевого: «Тільки там – на передовій можна дізнатися, чи справжній ти патріот, чи тільки так виглядаєш»

Захисник Дебальцевого: «Коли ж в країні запалало полум’я війни я не зміг спокійно сидіти в теплому кабінеті»

Захисник Дебальцевого: «Після послань, заряджених позитивною енергією дитячих сердець, знову хочеться у бій»

За героїзм та самопожертву, проявлені під час бою на Донбасі, вояку 15 окремого гірсько-піхотного батальйону 128 окремої механізованої бригади солдату Крістіану Тофті Президент України - Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України Петро Порошенко вручив медаль «За військову службу України».

Високу державну нагороду двадцятитрьохрічний вояк отримав із рук Глави держави у палаті Військово-медичного клінічного центру Північного регіону (м. Харків), куди він був доставлений із важким пораненням правої ноги.

…Молодий воїн у серпні минулого року добровільно прибув до одного з райвійськкоматів міста Ужгород.

- До початку АТО у мене була стабільна і перспективна робота, пов’язана із застосуванням комп’ютерних технологій. Коли ж в країні запалало полум’я війни я не зміг спокійно сидіти в теплому кабінеті і розмірковувати про мир. Та все ж я довго коливався , чи самому піти до війська, чи почекати на повістку. Імпульсом до рішучих дій стали великі втрати наших військ під Іловайськом. Тоді я порадився із батьками і за їхньої згодою направився до свого РВК, - пригадав військовослужбовець.

За словами учасника АТО, серед його родичів є чимало громадян Угорщини, Польщі та Словаччини. І хоча й рівень життя там інший, тільки в Україні він відчуває себе вдома і цей дім нинішнім поколінням українців треба захистити.

Після короткої підготовки на одному із полігонів, розташованому на Закарпатті, Крістіана разом із товаришами по зброї направили на Донеччину до зони антитерористичної операції.

Найбільше часу своєї служби у східному регіоні хлопець захищав важливе у стратегічному відношенні місто Дебальцеве. За словами гірського піхотинця, разом із ним пліч-о-пліч виконували бойові завдання мешканці з усіх куточків України, але з одним бажанням відновити мир.

- Такої атмосфери військового братерства, яка панувала у нашому базовому таборі, я у ніколи у своєму житті не відчував. Тільки там – на передовій можна дізнатися, чи справжній ти патріот, чи тільки так виглядаєш. Вважаю, що кожен чоловік, аби й далі належати до сильної статі людства повинен стати на захист свої країни і відстояти наші цінності, - зауважив солдат Крістіан Тофта.

Із біллю в душі захисник Дебальцевого пригадує страждання цивільних мешканців, які так потерпають від дій терористично-російських військ.

Так, дуже часто до місць, де несли службу гірські піхотинці, приходили літні люди із одним проханням дати, принаймні шматок хліба. В подібних випадках, Крістіан із друзями віддавали усі запаси харчів, що у них були.

Один із таких моментів появлення гуманізму по відношенню до населення військовослужбовець Збройних Сил забути не може…

- Це було у середині січня і зранку стояв сильний мороз. До нашого блокпосту підійшла старенька бабуся з селища Рідкодуб, що розташоване на Схід від Дебальцевого. Не дивлячись на сніг і сильний вітер на ній були легка куртка та калоші на тонкі носки. Підійшовши до нас вона стала плакати і просити нас зроби усе, аби на Донбасі скоріше запанував спокій. Потім гостя попросила їжі. Ми негайно передали їй декілька консервів, поділилися теплим одягом та заспокоїли добрими словами, - розповів хлопець.

Поранили солдата Крістіана Тофту увечері 30 січня під Дебальцевим в ході бою, який розв’язали «ДНРівці». Так, після потужного артилерійського обстрілу із РСЗВ «Град» в наш бік бойовики пішли у наступ, який цілий тиждень анонсували їхні ватажки.

- Сили були нерівні і складали приблизно «5:1» на користь терористів. Та наші хлопці устояли і дали належну відсіч нападникам. На момент коли українські мінометники відкрили вогонь у відповідь, противник вже відступав від наших позицій. Наприкінці бою бойовики знову застосували «Гради» для прикриття відходу своїх підрозділів. В цей момент й підкосив мене один із ворожих уламків, - пригадав мужній боєць.

Далі, через сильну кровотечу хлопець став втрачати свідомість. Проте, завдяки професійній роботі санінструктора та лікарів медпункту підрозділу, йому надали необхідну допомогу. Вже за декілька годин вертольотом хлопця доставили до Харкова і там прооперували.

Наразі, здоров’ю військовослужбовця нічого не загрожує. Він впевнено йде на поправку і по завершенню курсу лікування та реабілітації зможе повернутися до строю захисників Вітчизни. На зустріч зі своїми бойовими побратимами він дуже чекає, аби знову зануритися в атмосферу патріотизму.

- Кращими ліками для мене стали дитячі малюнки, які приносять мені харківські волонтери. Адже, приємно почути думки юних патріотів і відчути їхню вже дорослу любов до своєї держави. Після послань, заряджених позитивною енергією дитячих сердець, знову хочеться у бій, - зауважив хлопець.



Указ Президента України - Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України Петра Порошенка № 52/2015 «Про відзначення державними нагородами України»

«За особисту мужність, високий професіоналізм та вірність військовій присязі, виявлені під час проведення антитерористичної операції нагородити:медаллю «За військову службу України» солдата Крістіана Тофта»


ЗАХИСНИК МАРІУПОЛЯ.

ПАТРІОТИЧНИЙ ДУХ НАЩАДКА СЛОБІДСЬКИХ КОЗАКІВ
Горбунов Радимир,

учень 9-А класу Солоницівської гімназії №3

Дергачівської районної ради Харківської області

Керівник: Мусієнко С.Г., вчитель української мови та літератури


Понад три місяці на Маріупольському напрямку сил АТО виконує бойові завдання командир відділення одного з мотопіхотних батальйонів молодший сержант Андрій Матвійчук. За цей час уродженець Харківської області у складі підрозділу десятки разів успішно відбив збройні напади противника, а також знищів чимало диверсійно-розвідувальних груп, виявлених на підступах до позицій українських військ.

Тридцятитрьохрічний захисник Маріуполя народився і виріс у Близнюківському районі Харківщини. Його сім’я походить від давнього роду українських козаків, серед яких був сотник Слобідського полку Петро Матвійчук. Героїзм та відвага, проявлені на полі бою предком Андрія, передавалися з покоління в покоління і зараз є головною сімейною гордістю.

- У мене є три брати та сестра. Батько та мама з дитинства виховали в нас самостійність і стійкість до труднощів. Також старші наставники втлумачили нам, що результат з будь-якої справи залежить тільки від часу і сил, витрачених людиною. Ця проста істина й стала моїм життєвим девізом, - зауважив військовослужбовець Збройних Сил.

Так сталося, що батьки рано пішли з життя. Братів та сестру Андрія розкидало по різних куточках України. Приміром, старший серед них – Володимир поїхав в Крим служити у морській піхоті наших ВМС, Андрій залишився на Близнюківщині, сестра Ольга оселилася в Харкові, а наймолодший член сім’ї – Геннадій переїхав до Краматорська.

Цікаво, що з минулої осені Андрій разом із старшим братом, але на різних рубежах захищають Маріуполь та його околиці. За цей час вони бачилися лише раз і той день був найкращим в його житті за останній рік.

- Для мене глава сім’ї Матвійчуків завжди був прикладом. Адже, Володимир понад 10-ть років прослужив у Феодосії. У березні 2014 року морпіх разом із іншими патріотами вистояв проти агресора і повернувся на материкову Україну. І хоча моя основна професія, пов’язана із будівництвом, я завжди хотів бути військовим, як мій брат. Тому, коли влітку прийшла повістка до Харківського обласного військкомату, я попросив лише про одне, щоб мене направили на передову, - пригадав Андрій.

Молодший сержант Матвійчук жаліє лише про одне в своєму житті і це, на жаль, пов’язано із сім’єю...

Так, наймолодший брат Геннадій, який довго прожив на Донбасі , на якомусь з етапів піддався проросійській брехні в ЗМІ і зараз не заохочує службу старших родичів в Українському війську. Мешканець звільненого Краматорська навіть не бажає підтримувати зв’язків із двома захисниками Маріуполя. Проте, Андрій та Володимир Матвійчуки твердо вірять, що з Перемогою в зоні бойових дій мир відновиться і усі мешканці неспокійного регіону зрозуміють, що майбутнє України тільки у союзі Європейських націй.

Отже, молодший сержант Андрій Матвійчук щодня разом із іншими воїнами йдуть під ворожі кулі та стійко переносять різні труднощі заради спокою в оселях українських громадян і процвітання нашої соборної держави.




ЗАХИСНИК ВІТЧИЗНИ

ОРДЕНОНОСЕЦЬ У КУРСАНТСЬКОМУ СТРОЮ
Горбунов Радимир,

учень 9-А класу Солоницівської гімназії №3

Дергачівської районної ради Харківської області

Керівник: Мусієнко С.Г., вчитель української мови та літератури


Відмінним знанням бронетехніки у виші відрізняється курсант-першокурсник Гвардійського ордена Червоної Зірки факультету військової підготовки Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» молодший сержант військової служби за контрактом Олександр Курганський.

За майже 6 років захисту Вітчизни воїн-контрактник поставив на хід не один десяток несправних танків, а своє вміння керувати бронемашинами він вдосконалив в ході бойових дій на Донбасі.

…У 2009 році юного мешканця Черкащини Олександра призвано до лав Збройних Сил України. Повістку до райвійськкомату хлопець сприйняв, як можливість перевірити свій козацький характер у складних умовах. При цьому, призовник попросив направити його до танкових підрозділів через давню любов до техніки.

По завершенню військового навчання, молодого солдата направили служити до танкового батальйону 30-ї окремої механізованої бригади, що розташована на Житомирщині. Після року строкової служби, Олександр вирішив підписати контракт з оборонним відомством і продовжити службу вже на професійній основі. Та для успішного просування кар’єрними сходинками і призначення на командирські посади не вистачало нових знань.

У 2013 році для підвищення кваліфікації військовослужбовця знову направляють до 169-го Навчального центру, аби протягом шести місяців опанувати спеціальність «інструктор з водіння бронетехніки». В цей період він, окрім танків Т-64Б та Т-72, вивчив ще порядок експлуатації бронетранспортерів БТР-70 та БРДМ, а також бойових машин піхоти БМП-1 і БМП-2.

Черговою можливістю спробувати себе в складних умовах стала можливість узяти участь в антитерористичній операції. Так, з травня 2014 року Олександр просив командирів направити його на Донбас. В перший зведений підрозділ він не потрапив через великий фронт робіт в пункті постійної дислокації. Та після декількох рапортів зі скаргами на те, що його клопотання ігнорують, він у червні минулого року таки опинився в зоні бойових дій.

- Степанівка, Мар’їнка, Побєда, Петровське, околиці Маріуполя – місця в Донецькій області, які я захищав від нападу російсько-терористичних військ. До речі, в тому, що серед ворогів були і є діючі російські військові у мене немає жодних сумнівів. Адже, наші вороги діяли досить професійно. Простих шахтарів чи трактористів за короткий час не навчиш діяти так вміло, - розповів молодший сержант Олександр Курганський.

За увесь час бойового відрядження на Донбас Олександр сотні разів ніс службу на блокпостах, брав участь в десятках бойових зіткнень із ворогом і п’ятьох танкових двобоях. Завдяки його старанням з керування танком, було зруйновано понад 25 інженерних споруд терористів, знищено понад 10 одиниць автомобільної техніки бойового забезпечення та ще декілька зразків бронетехніки.

За словами учасника бойових дій, на війні він з товаришами швидко навчився перемагати ворога та ремонтувати техніку просто під артилерійськими обстрілами. Часто-густо Олександру довіряли місце механіка-водія у складі офіцерського танкового екіпажу для виконання надскладних завдань на передовій сил АТО. Іноді в ході бою доводилося виконувати й обов’язки командира взводу і командувати десятками підлеглих.

Усі подвиги та досягнення молодшого сержанта не залишилося поза увагою прямих начальників Олександра…

За проявлений професіоналізм і самовідданість, проявлені в ході боїв на Донбасі влітку 2014 року, молодшого сержанта Олександра Курганського Указом Президента України нагороджено орденом «За мужність».

У вільний від навчання час, Олександр часто приходить до Військово-медичного клінічного центру Північного регіону, куди іноді із пораненнями потрапляють його друзі. Із радістю він виконує їхні дрібні прохання, обмінюється новинами тощо. У госпітальних палатах воїн-танкіст обговорює із побратимами успіхи наших військ, щиро вірячи у скорішу Перемогу.



ТРЕВОЖНОЕ ЛЕТО 2014 ГОДА…
Деркач Дмитрий,

ученик 9А класса Мерефянской общеобразовательной

школы І-ІІІ ст. №6 Харьковской районной рады Харьковской области

Руководитель школьного историко-краеведческого музея Безноско Е. В


Летом 2014 года мой папа, Деркач Максим Сергеевич, капитан милиции Харьковского РОУМВД, ездил в командировку в зону АТО. По приезду домой он, нам с мамой, рассказал много историй и своих впечатлений.

Посылали их в Донецкую область на блокпост, чтобы террористы не могли проникать на нащу территорию. Поселили их в детском саду небольшого городка, при этом, садик работал, и в некоторые группы ходили дети. В комнате, где жил папа, стояло шестнадцать кроватей и все они были заняты такими же милиционерами из разных регионов Украины. Был с ними и кинолог Сергей со служебной собакой по кличке Эмма породы лабрадор, которая искала оружие, взрывчатку и боеприпасы в машинах. Она вместе с хозяином подходила к машинам, которые останавливали на блокпосту, залазила в багажник и нюхом отыскивала оружие и взрывчатку.

Папа рассказывал, что когда начинали стрелять из «градов» и эхо взрывов доносилось до маленького городка, где они находились, дети в детском саду очень пугались и прятались кто где. В таких случаях Сергей брал пустую пластиковую бутылку и с Эммой шел к детям показывать различные трюки. Собака с удовольствием прыгала, кувыркалась, приносила бутылку, дети сразу забывали о взрывах и с удовольствием начинали хлопать в ладоши и смеяться.

Блокпост находился в поле, было очень жарко, к вечеру Эмма очень уставала и Сергей водил ее погулять. Недалеко были кустарники. Вдруг Эмма резко рванула туда и начала сильно лаять, Сергей подошел и увидел, что там смятая трава и сверху прикрыта уже подвявшими ветками от деревьев ‒ это было место, где были разведчики или корректировщики сепаратистов.

Но страшнее всего было видеть, как ехали или шли пешком беженцы из сел и городов, в которых уже шла война. Папа рассказывал, как они остановили машину, в которой ехала семья с маленькой девочкой. Она все время спрашивала, не будут ли стрелять по ней и ее родителям. Девчушка была так напугана, что моему папе и его товарищам пришлось спрятать, за спины свои автоматы пока выполняли досмотр. Следом в другой машине ехали две женщины и обе были в ночных сорочках. Они рассказывали, что когда их деревню ночью начали обстреливать, одна из них схватила документы и выскочила на улицу, не успев добежать до соседей , услышала взрыв, обернулась и увидела, что в ее дом попал снаряд. Люди в ужасе начали выбегать, кто, в чем был, и уезжать подальше, без денег, без документов и вещей…

С момента папиной командировки прошел почти год, но он до сих пор помнит и рассказывает о тех днях, проведенных на блокпосту в Донецкой области.


НАШІ ЗЕМЛЯКИ - ГЕРОЇ АТО, НАША ГОРДІСТЬ ТА НАША СЛАВА
Іванюк Олександра,

учениця 8 класу Олійниківської ЗОШ І-ІІІ ступенів

Сахновщинської районної ради Харківської області

Керівник: Шеремет Аліна Анатоліївна, педагог-організатор

Олійниківської ЗОШ І-ІІІ ступенів
12 квітня 1978 року в мальовничому селі Олійники на березі річки Оріль у селянській сім’ї з’явився на світ хлопчик, якого назвали Олександром. Батько - Бибиченко Григорій Григорович 1956 року народження працював механізатором, мама - Раїса Іванівна дояркою в ПСП «1 Травня», має трьох братів Олексія, Сергія та Віталія.

З 1984 по 1993 рік навчався в Олійниківській ЗОШ І-ІІІступенів, а після 9 класу пішов навчатися в РТП Сахновщинської сільгосптехніки.

З 1997-1998 рік служив в лавах армії у Хмельницькій області в танковій частині. Повернувшись додому, працював механізатором ПСП «1Травня».

Від першого шлюбу має доньку Лану, яка навчається у 6 класі Олійниківської ЗОШ І-ІІІ ступенів.



Моліться, люди України, за тих хто на передовій.

Моліться за чужого сина, щоб вас потішив свій!
Ті хлопці нам не є чужими, бо нашу волю бережуть…

Такими словами розпочалася зустріч учнів, вчителів та працівників школи з нашим земляком, учасником АТО Бибиченком Олександром Григоровичем, який був в десятиденній відпустці в рідному селі.

Ще недавно це був сором’язливий хлопець, а сьогодні дорослий, змужнілий, впевнений в собі чоловік – захисник Вітчизни. В очах - біль, тривога, а в душі - велике бажання будь-якою ціною вибороти мир та спокій на нашій неньці Україні.

Олександр Григорович розповідав про бойові будні в зоні АТО, показував фотографії, відповідав на запитання учнів та вчителів. В кінці зустрічі всі присутні разом заспівали Гімн України. Учні школи подарували прапор з побажанням перемоги, малюнки, різноманітні поробки, листівки з найкращими побажаннями учасникам АТО.

Ми всі пишаємося Олександром Григоровичем. Віримо в те, що учні нашої школи, наслідуючи таких героїв, будуть справжніми патріотами нашої держави.

СХІД КРАЇНИ ВІД ЗЛА ЗАХИЩАЮТЬ...
Колективна робота вихованців Сахновщинського БДЮТ

Сахновщинської районної ради Харківської області,

учнів Огіївського НВК Сахновщинської районної ради Харківської області

Керівник: Карнаух З.А., керівник гуртка Сахновщинського БДЮТ, вчитель Огіївського НВК


Скільки існує світ – стільки й існують війни. Світ ділили, переділяли, розділяли. Жодна держава не існує вічно: то приєднується до іншої держави, то відділяється, то її знищують. Іде безкінечний переділ світу.

І над цими змінами хтось стоїть, комусь не йметься все захопити, підпорядкувати собі, володіти.

Війни роблять не народи, а лише окремі особистості. Скільки історій існує про те, як із-за дрібниці починалися кровопролиття. Так легко підбурити на національну ворожнечу – і так важко зупинити кровопролиття.

А життя у людини лише одне, і воно не повториться. Ніхто не має права забирати життя іншого, бо не має більшої цінності у світі, ніж людське життя.

Постійно на земній кулі йдуть війни. Кожен день хтось десь воює, помирає. Для всіх навіть співчуття не вистачить. Найбільше болять людині війни на її території.

Так, у 2014 році, війна раптово постукала і у наше життя. Кожного разу згадуючи або слухаючи про події на сході України в усіх небайдужих людей навертаються сльози за молодих хлопців, які гинуть за країну.

Ця трагічна подія не залишає байдужим і наше село. Четверо наших односельчан знаходяться в зоні АТО: мобілізовані Фисун Володимир Володимирович, Ілюшечкін Олександр Вікторович, Бочарніков Юрій Дмитрович та доброволець Терещенко Михайло Миколайович. Адже, не можуть залишатися осторонь, коли йде мова про безпеку рідного краю.

Фисун Володимир Володимирович народився 28 січня 1982 року в селі Березівка Полтавського району Полтавської області. Згодом батьки переїздять до села Тернуватка Сахновщинського району Харківської області, де маленький Володимир іде до першого класу Огіївської ЗОШ І-ІІ ступенів. Закінчивши дев’ять класів вирішує вступати до Кегичівського ПТУ на спеціальність «кухар». У 18 років – призов до армії: «учебка» - м.Київ, потім служив у прикордонних військах у м.Десна Чернігівської області. Після армії одружується. Виховує п’ятьох дітей.

У квітні 2014 року отримує повістку про мобілізацію в зону АТО. Два тижні перепідготовки у м. Харкові. Три місяці служби в зоні АТО в складі Харківського 22 батальйона. М.Сватово, м.Старобільськ, м. Олександрівка, м.Новий Айдар, м.Щастя. Чергування на блокпостах, охорона правопорядку, допомога мирним жителям в містечках Луганської області.

Ілюшечкін Олександр Вікторович народився 13 лютого 1983 року в селі Огіївка Сахновщинського району Харківської області в працьовитій багатодітній сім’ї. Його батько, Віктор Данилович, працював трактористом, а мати, Поліна Карпівна, дояркою. У віці шести років пішов до Огіївської середньої школи. Після закінчення школи працював в СВК «Україна». У 18 років вступив до лав Збройних Сил України, де був водієм у МНС. Після закінчення строкової служби повернувся додому й знову працював в СВК «Україна». Невдовзі одружився.

30 січня 2015 року був знову мобілізований. Пройшовши місячну перепідготовку в навчальній частині «Десна» за кваліфікацією водій БМП, направлений на захист східних кордонів України під Маріуполь.



Бочарніков Юрій Дмитрович народився 6 січня 1989 року в селі Красна Поляна Щебекінського району Белгородської області. Закінчив Костянтинівську ЗОШ І – ІІІ ступенів Сановщинського району Харківської області. У 2007 році закінчив Харківське професійне училище № 32, здобувши спеціальність «ремонт автомобілів», слюсар 3-го розряду, водій категорії «С». Працював на Харківському авторемонтному заводі військової техніки. А з 2009 по 2010 рік проходив строкову службу водієм в Збройних Силах України в селі Дівички Переяслав – Хмельницького району Київської області. Після служби працює в агрофірмі «Вікторія» с. Костянтинівка водієм. Одружений, має донечку.

23 серпня 2014 року Юрій отримує повістку з воєнкомата. Пройшовши медогляд, його направили до м. Башкіровки, де місяць проходив військову перепідготовку. Потім був направлений до м. Щастя. На даний час знаходиться в м. Новий Айдар на Луганщині. Служить водієм, ремонтує військову техніку.

Терещенко Михайло Миколайович – доброволець. Народився 18 січня 1975 року в селі Огіївка Сахновщинського району Харківської області. Закінчив школу, поступив до Харківського індустріально–педагогічного технікуму. Після технікума прийшов працювати вчителем трудового навчання до рідної школи. Батько трьох дітей. Звідси пішов добровольцем до зони АТО.

З 9 лютого 2015 року проходить навчання в Полтавській області на зв’язківця. За місяць переведений до військової частини, що знаходиться в м.Гвардійське Дніпропетровської області.

Я дивлюсь на світлини бійців,

Щирі посмішки, втомлені очі,

Сиві скроні та безліч рубців...

А мій розум сприймати не хоче:

Це не сон, не синдром маячні,

Ця війна не в далекій країні,

Не в Іраку чи десь там в Чечні,

А в вишневій моїй Україні.

Саме зараз її вояки

Схід країни від зла захищають,

Б’ються на смерть мої земляки,

Кров’ю землю святу поливають.

Щоб країна ввійшла в майбуття

Вільна, сильна, без чвар та війни.

Віддають саме цінне – життя,

України найкращі сини!




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   39


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал