Денисова с. П



Скачати 78.83 Kb.

Дата конвертації05.04.2017
Розмір78.83 Kb.

ЛІНГВІСТИКА НА ЗЛАМІ НАУКОВИХ ПАРАДИГМ:
ВІД ФЕРДИНАНДА ДЕ СОССЮРА ДО НОАМА ХОМСЬКОГО
ДЕНИСОВА С. П.
Київський національний лінгвістичний університет
У статті проаналізовано ланцюжок таких понять, як парадигма – дисциплінарна матриця – епістема – стиль мислення – науково-дослідна програма; послідовно коментується хід розвитку лінгвістики як науки у ХХ – поч. ХХІ ст. – від структуралістської наукової
парадигми (від Ф. де Соссюра) до постструктуралістської, яка зумовила антропоцентричний характер сучасних лінгвістичних студій (до Н. Хомського); наводяться аргументи на підтвердження вичерпаності певних лінгвістичних проблем й актуалізації нових, що й визначають наукову парадигму.
Ключові слова: парадигма – дисциплінарна матриця – епістема – стиль мислення –
науково-дослідна програма, структуралізм, постструктуралізм, антропоцентризм.
В статье проанализирована цепочка таких понятий, как парадигма – дисциплинарная матрица – эпистема – стиль мышления – научно-исследовательская программа;
последовательно комментируется ход развития лингвистики как науки в ХХ – нач. ХХІ ст. –
от структуралистской научной парадигмы (от Ф. де Соссюра) до постструктуралистской,
которая обусловила антропоцентрический характер современных лингвистических студий
(до Н. Хомского); приводятся аргументы, подтверждающие исчерпанность отдельных лингвистических проблем и актуализацию новых, определяющих научную парадигму.
Ключевые слова: парадигма – дисциплинарная матрица – эпистема – стиль мышления – научно-исследовательская программа, структурализм, постструктурализм,
антропоцентризм.
The article deals with the analysis of such notions chain as paradigm – disciplinary matrix – episteme – direction in thinking – research programme. It comments consecutively the process of linguistics’ development as a science in 20
th
– beginning of the 21
st c. – from structuralist scientific paradigm (from F. de Saussure) to poststructuralist that caused anthropocentric nature of modern linguistic schools (to N. Chomsky). It also gives arguments to confirm exhaustiveness of certain linguistic problems and actualize the new ones that determine scientific paradigm.
Kew words: paradigm – disciplinary matrix – episteme – direction in thinking – research programme, structuralism, poststructuralism, anthropocentrism.
Актуальність проблеми, що заявлена у темі статті, не потребує додаткових аргументів
і коментарів щодо її важливості для сучасного стану лінгвістичної науки і подальших перспектив
її розвитку. В численних сучасних наукових працях теоретичного характеру обов’язково вживається термін наукова парадигма, яка, як пише Т. Хомутова, фактично перетворився на своєрідну “проформу”, що заміняє собою різні поняття [1, с. 142], закладені ще в першій половині ХХ ст. американським істориком Томасом Куном у “Структурах наукових революцій”
(1962 р.) та розвинені в подальших дослідженнях представниками різних країн. Його концепція складалася з ланцюжка понять парадигма – дисциплінарна матриця – епістема – стиль
мислення – науково-дослідна програма.
Мета статті – здійснити екскурс у розвиток лінгвістики ХХ – поч. ХХІ ст. шляхом аналізу концепцій структуралістів і постструктуралістів: від Фердинанда де Соссюра до Ноама Хомського.
Парадигма, за Т. Куном, – це наукові досягнення, визнані всіма членами наукового співтовариства, які є моделлю щодо постановки проблеми та її розв’язання. Вона є сукупністю законів, теорій, способів їх застосування, навіть з необхідним устаткуванням. Завдяки парадигмам
Денисова С. П. Лінгвістика на зламі наукових парадигм: від Фердинанда де Соссюра до Ноама Хомського
31
формуються концептуальні моделі, загальні твердження, ціннісні установки, зразки розв’язання конкретних завдань і проблем, що формують саму наукову парадигму. Такий підхід до науки вважається традиційним.
Учені, що працюють у руслі однієї парадигми утворюють основну форму існування науки,
тобто, за термінологією Т. Куна, нормальну науку, в рамках якої не створюється нових теорій,
а поглиблюються й розширюються наявні знання. Проте у процесі розвитку наукового знання під впливом сторонніх факторів, можливо, випадково, ірраціонально, виникають кризові ситуації,
завдяки яким відбувається переосмислення існуючої парадигми й перехід до нової у результаті
наукової революції. У таких умовах нормальна наука породжує екстраординарну науку, де здійснюється перегляд парадигми й породження нової неоднозначно детермінованої
парадигми.
Більш вузьким, ніж поняття парадигма, тобто зразкових, гідних наслідування, досягнень минулого, є нове поняття – дисциплінарна матриця, під яким Т. Кун розуміє всю сукупність переконань, цінностей і припущень, які поділяються всіма членами конкретної наукової спільноти.
Незважаючи на те, що цей термін не дістав широкого наукового визнання, звернення до нього сьогодні є, на наш погляд, надзвичайно актуальним, оскільки в кожній науці існує, за відомим американським соціологом Р. Мертоном, “теорія середнього рівня”, яка дає можливість відповісти на питання, чому ми вивчаємо те, що вивчаємо.
Коли наука парадигмально оформлена, тобто нормалізована, то у неї є закритий перелік
дозволених для розвязання проблем. Відповідно й усі відомі методи стають несуперечливими й ригідними. “Теорії середнього рівня”, за Р. Мертоном, це теорії, які розташовуються між невеличкими, але обов’язково працюючими гіпотезами, що включені в дослідження,
і систематичними широкими спробами побудувати єдину теорію, яка пояснила б усі
спостережувані закономірності соціальної поведінки, соціальної організації тощо. Проте з часом ця парадигма розхитується унаслідок розширення переліку дозволених для розв’язання проблем. У лінгвістиці цей список сильно розширився за рахунок впливу різних наук –
суміжних, тих, що стали такими лише недавно. Виникають психолінгвістика, соціолінгвістика,
лінгвокультурологія тощо.
У науці широко відомий вираз про те, що вона починається з віри у проблему. Звичайно,
це не та віра, яку мав на увазі Тертулліан у сентенції “вірю, бо абсурдно”. У контексті, що цікавить нас, віра – це неартикульоване знання вченого, що вбирає досвід його роботи тут і зараз, у конкретному історичному проміжку. Досвід цей соціальний – він відбиває
взаємодію вченого з науковим і суспільним середовищем. Саме це неартикульоване знання дає впевненість у тому, що те або інше питання заслуговує на увагу саме як наукова проблема.
Підґрунтя віри у проблему – у зв’язку з чим доводиться говорити саме про віру – не може бути виражено в логічно пояснених висловленнях. Це приналежність внутрішнього світу вченого, частина “неявного” (tacit) особистісного знання.
Щоб перевести неявне знання в артикульоване, учений послуговується певним
інструментарієм, тобто методом, що різниться залежно від галузі науки. Як правило, він залежить від наукового стилю окремого дослідника, утім, у межах кожної галузі знання завжди
існує деякий канон, загальноприйнятий спосіб переходу від “перед знання” до артикульованої
постановки проблеми. У математиці – це доказ, у фізиці – певний тип експерименту, у психології –
також експеримент, хоча дещо іншої структури; в історії – достовірні свідчення, у лінгвістиці –
мовний знак. Усі ці випадки поєднує метод класичної (картезіанської) раціональності.
Звідси, експлікація процесу пізнання можлива лише тією мірою, наскільки дослідник володіє
мовою, бо сама дійсність надана нам через мову. Усе це змушує визнати те, що об’єкт дослідження не поданий досліднику безпосередньо: він завжди працює з конструктом, навіть коли спостерігає
емпіричні факти. Усе це ще раз переконує у справедливості А. Ейнштейна, який говорив, що саме
теорія вирішує, що ми будемо спостерігати.
Вісник КНЛУ. Серія Філологія. Том 16. № 1. 2013
32

Межі знання й навіть поняття істини для конкретної епохи визначає епістема – термін,
уведений у філософський обіг М. Фуко. Під епістемою він розумів структуру, що суттєво зумовлює можливість поглядів, концепцій, наукових теорій і власне наук у певний історичний період.
Нагадаю, що в англо-американській філософії епістемологією позначають науку про пізнання.
Цей термін є синонімічним до терміна гносеологія, активно вживаного у німецькій філософії
ХVIII ст. На сучасному етапі розвитку знань їх почали розмежовувати:
гносеологія залишається теорією пізнання, відповідаючи на запитання, як ми пізнаємо;
епістемологія зміщує акценти з проблеми пізнання на проблему власне знання:
як влаштоване знання.
Очевидно, “теорія середнього рівня” повинна узгоджуватися зі стилем трансляції і ретрансляції
наукових результатів громадськості.
На сьогодні загальновизнаними є два стилі: сократівський діалог і наукове есе.
Для школи сократівського діалогу властива абсолютна ясність і суворість побудови доказів.
Недоліки цього підходу полягають у тому, що значна частина виконаного дослідником завдання не доходить до наукового співтовариства, залишаючись у чернетках. Відомим прикладом
є наукова творчість Ф. де Соссюра й доля його наукового доробку.
Есе можна розглядати як жанр, протилежний сократівському діалогу. Автор адресує есе не тільки до розуму, а більшою мірою – до смаку читача. Він не прагне вступити з читачем у діалог, а тим більше – у діалог “на рівних”. Природно, що з есе не вдається “відфільтрувати”
власне метод. Це логічно, адже в есе засоби переконання завжди випливають зі стилю мислення автора, який за законами жанру може опускати цілі фрагменти міркувань і не примушувати себе обґрунтовувати свою правоту, як, наприклад, у працях В. фон Гумбольдта. У подібних роботах немає розгортання думки, немає дискурсивності, але немає й описовості, там є лише одна центральна думка, навколо якої розташовано все інше. До того ж ця центральна думка не завжди чітко артикульована. Найчастіше вона живе в різноманітних формах метафор, і її треба лише штучно витягти на поверхню. Тут немає ані сліду пропедевтичного скептицизму, ані натяку на гіпотетичність, неповну доведеність або повну недовідність тих чи інших положень.
Без сумніву, есеїстичний виклад матеріалу характерний передусім для гуманітарних наук,
де зі зрозумілих причин існує небезпечна схильність до авторитаризму. У лінгвістичних творах фраза “як сказав N (cтверджував, згадав, уважався, помітив)” нерідко дорівнюється до “як довів
N”. Якщо N, тобто суб’єкт висловлення, на цей період є так званою “культовою фігурою”,
то авторські висловлення міняють модус і дорівнюються чи не до сакральних текстів. Але цитата не може претендувати на аргумент у суперечці. Вона лише знайдений кимсь до цього часу спосіб формулювання, можливо, найвдаліший із наявних. Але від цього цитата не перетворюється на аргумент. Тож зрозуміло, що в рамках есеїстичного викладу не можна побудувати нічого,
що нагадує теорію середнього рівня. Проте можна знайти нові об’єкти мовознавчого дослідження і висловити ті думки, які фіксують щось важливе, але не оформлене вербально.
Поняття науково-дослідної програми розкрито у працях англо-угорського філософа
І. Лакатоса. Для нього це не ізольована теорія, а ряд модифікованих теорій, в основі яких лежать загальні вихідні принципи. За І. Лакатосом, конкуренція науково-дослідних програм є джерелом розвитку науки. Витиснення однієї програми іншою відбувається внаслідок наукової революції.
Вибір між програмами здійснюється раціонально, на основі того, що одна з програм зізнається,
що прогресує, а інша, – що регресує. Прогресуюча програма повинна успішно пропонувати нові факти, а її теоретичне надбання має перевищувати емпіричне. Завдяки цьому І. Лакатосу вдалося пояснити безперервність у розвитку теоретичного знання, його відносну незалежність від емпіричного процесу розвитку науки у вигляді прогресивного зрушення проблем, що супроводжується ростом їх емпіричного базису. Однак, незважаючи на явні переваги теорії
науково-дослідних програм, цей термін також не поширився в лінгвістичних колах.
Денисова С. П. Лінгвістика на зламі наукових парадигм: від Фердинанда де Соссюра до Ноама Хомського
33

Уміння знайти проблему – це певне мистецтво. Чимало видатних учених прославилися саме вмінням у певний час порушити кардинальні для своєї галузі проблеми, започаткувавши нову наукову парадигму.
Ідеї Куна не могли не вплинути на способи оформлення лінгвістичних знань. Проте єдиної
думки щодо кількості парадигм (від двох у Д. Шифрина: формальна (структуралістська)
і функціональна (інтерактивна), до чотирьох – у Ю. М. Караулова), їх хронологічних меж до цього часу не існує. Більшість дослідників схиляється до застосування поняття
парадигма лише до наукового етапу розвитку мовознавства, тобто починаючи з ХІХ ст., тому традиційно виділяють три наукові парадигми: порівняльно-історичну, системно-структурну й антропоцентричну (В. А. Маслова, А. М. Ломов, Ю. М. Караулов та ін.).
Порівняльно-історична парадигма характеризується єдністю теорії, методу та матеріалу,
на відміну від системно-структурної і антропоцентричної парадигм, які включають не тільки різні методи дослідження, але й різне розуміння самої природи мови.
Як відомо, наукова лінгвістика починається з порівняльно-історичних досліджень, тобто лише з ХІХ ст., коли мовознавство відмовляється від безапеляційних тверджень щодо божественного походження мови й починає оперувати мовними фактами, які сприймалися як унілатеральні явища. Порівняльно-історичний метод був першим спеціальним методом дослідження мови. Усе XIX ст. пройшло під егідою цієї парадигми. Порівняльно-історична парадигма була першою парадигмою в лінгвістиці, яка базувалася на принципі історизму.
Проте матеріалом для лінгвістичного аналізу, як і раніше, залишається зразкова класична література – писемне літературне мовлення Овідія, Вергілія та інших відомих письменників
Давнього Риму, тобто живе розмаїття мов у синхронії не було предметом лінгвістичного дослідження.
Системно-структурна парадигма, засновником якої був Ф. де Соссюр, ґрунтувалася на припущенні, що елементи мови становлять собою іманентну систему, які обмежені від будь-яких суміжних феноменів, культури, людини, суспільства. Вона була зорієнтована на предмет, річ, ім’я, тому в центрі уваги перебувало слово, тобто білатеральний мовний знак,
який характеризувався довільністю і немотивованістю і отримував значущість у системі,
що утворювалася за певними правилами.
Структуралізм виник і набув поширення в умовах кризи буржуазного світогляду, яка розбудила нестримне прагнення взяти під сумнів багато непохитних раніше теорій і визначила надзвичайну еклектичність теоретичних основ структуралізму. Достатньо згадати теоретичні
засади Празького лінгвістичного гуртка, Копенгагенської школи глосематики, Американської
школи дескриптивної лінгвістики, Лондонської лінгвістичної школи, французького структуралізму.
Незважаючи на те, що мовна система трактувалася як іманентна сутність, позбавлена будь-яких впливів ззовні, термін структуралізм позначає передусім загальну назву методів гуманітарних наук, пов’язаних із виявленням і описом структур у різних областях культури.
За такого підходу мовознавство трактувалося як частина семіотики.
Розхитування системно-структурної парадигми надзвичайно активно почалося під впливом праць французьких постструктуралістів, особливо у галузі мовного знака. Як відомо, у концепції
Ф. де Соссюра щодо сутності мови центральне місце посідало положення про стійкий зв’язок між означувачем і означуваним, тобто їх відношення були стабільними й однозначними.
На думку, наприклад, Ж. Лакана, автора концепції “стадія дзеркала”, мовний знак може бути контекстуально залежним, оскільки він здатний функціонувати, а внаслідок цього набувати
іншого змісту. Цим можна пояснити таку посилену увагу до явища інтертекстуальності. Мовний знак з білатеральної сутності перетворюється на трилатеральну.
Вісник КНЛУ. Серія Філологія. Том 16. № 1. 2013
34

В інтерпретації мовного знака Р. Барт пішов ще далі – для нього мовний знак – це пустий знак, означуване якого щоразу по-новому трансформується залежно від контексту. Було доведено відсутність у мові так званих “твердих десигнаторів”.
Постструктуралісти на чолі з так званою “четвіркою мушкетерів” – Л. П. Альтюссером,
К. Леві-Строссом, М. Фуко й Ж. Лаканом – сприймали структуралізм не тільки як зручний евристичний метод для виявлення прихованих структур і законів, що визначають антропологічні,
економічні, історичні, психічні, семіологічні феномени або пояснюють незрозумілі явища.
Вони явно йшли далі, формуючи нову філософську концепцію, в якій руйнували образ свідомої, вольової, відповідальної, творчої людині, типової для християнської й картезіанської
традиції.
Загальнофілософськими підвалинами постструктуралізму є два ключові принципи, з яких випливають усі другорядні риси, що характеризують постструктуралізм як метод філологічного й культурологічного аналізу:
1) принцип структурного пояснення (коли об’єкт дослідження обмежений твором);
2) безособовий, несвідомий характер структури, тобто можливість структурувати несвідоме.
Отже, метою досліджень постструктуралістів була трансформація “гуманітарного знання”
в науку. Для здійснення цього потрібно було вписати суб’єкт (свідомість і особистість) у чітку схему, тобто у структуру, вільну від реальності та видимих нашарувань. У такий спосіб можна було вивести як незалежні від людської волі структури (соціальні, міфічні й лінгвістичні),
так і “несвідоме” у людській сутності. Усе це, за словами М. Фуко, призводить до зникнення людини як особистості. К. Леві-Стросс додає: “На початку світу людини не було; наприкінці
її не буде тим більше”.
Своєю чергою криза ізоляціоністських ідей спонукала лінгвістику до необхідності вивчення мови у розмаїтті її зовнішніх зв’язків з: людиною, культурою, суспільством. Усе це сприяло формуванню антропоцентричної парадигми.
Її основними напрямами називають лінгвокультурологію й когнітивну лінгвістику.
Лінгвокультурологія вивчає мову крізь призму національної свідомості, як феномен культури й виразник особливої національної ментальності. Когнітивна ж лінгвістика як частина когнітології, складовими якої ще є когнітивна психологія і когнітивна соціологія, займається проблемами інформації та її обробки людським розумом, поняттями структур знання та способами їх відображення у свідомості людини і репрезентації у мовних формах.
Першим, хто у сучасній лінгвістиці з нових позицій пов’язав мовознавство із мисленням
(до нього були ще В. Гумбольдт, О. Потебня, Е. Сепір та ін.) є Н. Хомський, якого називають
Че Геварою у лінгвістиці. За матеріалами, наведеними у Вікіпедії, Ноам Хомский за енергією,
розмахом, новизною і впливом його ідей є найважливішим з усіх інтелектуалів сьогодення з найбільшим індексом покликань на його праці: він є восьмим джерелом за частотою використання для цитат загалом.
Незважаючи на те, що генеративна граматика Н. Хомського неодноразово трансформувалася,
дві його ідеї до цього часу залишаються непохитними: про вроджений характер здатності
говорити мовою і про автономність (універсальність) синтаксису в широкому розумінні, тобто про універсальну мову. Він одним із перших назвав сучасну лінгвістику частиною когнітивної
психології.
У такій ситуації визначити об’єкт дослідження і розв’язати всі проблеми за допомогою якогось одного методу або підходу досить складно, тому сучасна лінгвістика визначається
як поліпарадигмальна та полідисциплінарна наука.
Отже, підсумовуючи викладене вище, можна сказати, що визначення парадигм
ґрунтувалося на певному світоглядному принципі, залежно від якого визначався мовний знак
(див. табл. 1):
Денисова С. П. Лінгвістика на зламі наукових парадигм: від Фердинанда де Соссюра до Ноама Хомського
35

Таблиця 1
Характеристика лінгвістичних парадигм
ЛІТЕРАТУРА
1. Хомутова Т. Н. Научные парадигмы в лингвистике / Т. Н. Хомутова // Вестник Челябинского государственного университета. Серия : “Филология. Искусствоведение”. – Челябинск : Изд-во
ЧелГУ, 2009. – № 35 (173). – Вып. 37. – С. 142–151.
Дата надходження до редакції
16.05.2013
Вісник КНЛУ. Серія Філологія. Том 16. № 1. 2013
36
Характеристика
парадигм
Порівняльно-
історична
парадигма
Системно-
структурна
парадигма
Антропоцентрична
парадигма
Принцип
Історизм
Структуралізм, функціоналізм
Антропоцентризм
Лінгвістика
Частина
історичних досліджень
Частина семіотики
Частина когнітологіії та культурології
Мовний знак
Унілатеральний
Білатеральній, трилатеральний, алатеральний
(нульовий)
Полілатеральний
Основна одиниця
Фонема, морфема
Слово, текст
Дискурс (сукупність дискурсивних практик)


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал