Данте Аліг'єрі Божественна комедія Переклад Євгена Дроб'язка Зміст



Сторінка4/34
Дата конвертації26.12.2016
Розмір9.58 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   34

ПІСНЯ ДВАНАДЦЯТА

1] Місця, де йшли ми з горем та печаллю,

2] Були такі похмурі та страшні,

3] Аж зір від них ми відвернули з жалю.

 

4] На Тренто схожі ці місця сумні,



5] Де берег Адіче колись порвали

6] Чи труси, чи пересуви земні.

 

7] Від самого шпиля сповзли завали



8] В рівнину, і немає стежки вниз

9] Тому, хто вийде на високі скали, -

 

10] Такий був спуск до царства муки й сліз.



11] Вгорі ж, де ледве можна розміститься,

12] Розлігся звір і всього себе гриз,

 

13] Неначе той, хто до нестями злиться,



14] Ненатлий звір, який знеславив Кріт;

15] Від лжекорови він лиш міг вродиться.

 

16] Мудрець йому: «Гадаєш, знов привіт



17] Тобі прислали скорені Афіни,

18] А вождь їх смерть приносить до воріт?

 

19] Та геть, тварюко! Цей не взяв єдиний



20] Мотка в твоєї мудрої сестри,

21] А йде, щоб бачить ваших мук картини!»

 

22] Як бик, упавши в час кривавий гри



23] Від вдалого удару, не крутився,

24] А здригував ногами до пори, -

 

25] Отак від люті й Мінотавр звалився.



26] Вожай гукнув мені: «Униз біжім,

27] Аж поки він ще не переказився».

 

28] І схилом поспішили ми крутим,



29] А камінь сипався, немов нестямки,

30] З-під ніг моїх під тягарем новим.

 

31] Замисливсь я, й сказав він: «На уламки



32] Милуєшся ти величезних гір,

33] Де я лишив це чудище без тямки?

 

34] Як того разу бачив їх мій зір



35] І страх вони породжували в мене,

36] То їх не руйнував ще владний вир.

 

37] Та перед тим, як в огненій геєні



38] Той походжав, хто вивів багатьох

39] Із тих, що вили, в Діте полонені,

 

40] Одразу трусонувся хмурий льох,



41] І я подумав, що з жари здригнувся

42] Усесвіт і зчинивсь переполох,

 

43] Що, мабуть, світ на хаос обернувся:



44] У ту хвилину цей важкий стрімчак

45] Із місця давнього свого й схитнувся.

 

46] Але зверни свій зір на діл: отак



47] Вирує у крові потік вогненний

48] Насильникам, що жерли неборак.

 

49] О жадібність сліпа, о гнів страшенний,



50] Що нас веде в короткому житті

51] І вік в крові терзає нескінченний!

 

52] Я бачив рів: краї його круті



53] Суціль усю долину оточили», -

54] Про це повів учитель мій в путі,

 

55] Навкруг центаври бігали щосили



56] Й ті самі луки на боках у них,

57] Що й на землі в мисливстві їм служили.

 

58] З'явились ми, і стук копит утих,



59] А троє ухопили стріли в руки

60] І до тятив приклали їх тугих.

 

61] Один гукнув здаля: «Які це муки



62] Чекають вас, що ви згори йдете?

63] Кажіть, не руштесь, бо ми спустим луки!»

 

64] Мій вчитель мовив: «Відповідь на те



65] Дамо Хіронові, ти ж - неотеса,

66] Й тобі на лихо запал твій росте. -

 

67] Торкнув мене й додав: - Ти бачиш Несса,



68] Який красуню Деяніру звів

69] І загубив, убитий, Геркулеса.

 

70] Середній, що одне плече підвів, -



71] Великий то Хірон, пестун Ахілла,

72] А третій - Фол, якого знищив гнів.

 

73] Вздовж рову біга їх велика сила,



74] Стріляючи усіх, хто виплива

75] Над рівень, що їм доля ухвалила».

 

76] Ми підійшли, привітні шлем слова...



77] Кошлатою зарослий бородою,

78] Кінцем стріли Хірон ледь розсува

 

79] Вусища над великою губою



80] Та до своїх: «Глядіть-но, камінець

81] Він ідучи ворушить під собою!

 

82] Такого не вчинив би жоден мрець».



83] Торкнув його мій вождь у груди голі,

84] Де з чоловіком злився жеребець,

 

85] І мовив: «Він живий. З святої волі



86] Показую йому цей темний діл -

87] Це неминучість, а не примха долі.

 

88] Та, що мені дала новий уділ,



89] Співати перервала «Алілуйя».

90] Він не харциз, я ж дух без грішних діл.

 

91] Та ради цнот, що ради них терплю я



92] Цей дикий шлях, багнище це руде,

93] Нам дай когось ти із своїх, молю я,

 

94] Щоб указав він місце нам тверде



95] Та й переніс своїм хребтом широким.

96] Бо він не дух, повітрям він не йде».

 

97] Хірон праворуч повернувся боком



98] І мовив Нессові: «Ти - провідник,

99] А стріне хтось, обороняйся скоком».

 

100] Повів він берегом одної з рік,



101] Де вир кипів клекочучої крові

102] І звідки чувся відчайдушний крик.

 

103] Я бачив тут занурених по брови.



104] І мовив Несе: «Тут кожен з них - тиран,

105] Ковтать майно і кров чужу готовий.

 

106] Тут ті, хто злочином сквернив свій стан.



107] Тут Александр і Діонісій лютий,

108] Сицилії жорстокосердий пан.

 

109] Той, з чорним чубом, пишний та надутий,



110] То Адзоліно, а білявий цей -

111] Обіццо д'Есте, вмерлий без покути:

 

112] Нешлюбний син послав у край смертей».



113] Звернувсь до вчителя я, й той промовив:

114] «Тут перший він, я другий, я з гостей».

 

115] А там центавр нам стежку приготовив



116] До тих, хто аж по шию увійшов

117] В найгарячіший із пекучих сховів.

 

118] На когось показав: «Він проколов



119] Те серце у пречистій Божій длані,

120] Що на далекій Темзі точить кров».

 

121] Я бачив далі в річці полум'яній



122] Чи голови, чи тіні до пупка,

123] І деякі були мені ще й знані.

 

124] Все більш і більш мілішала ріка



125] І покривала вже самі лиш ноги.

126] І перейшли ми на той бік струмка.

 

127] «В малій частині нашої дороги



128] Все вищав рівень кров'яного дна, -

129] Сказав центавр, - тож ясно, схил пологий

 

130] Вниз піде річкою, поки вона



131] Не зіллється із тим потоком саме,

132] Де для тиранів кара є одна.

 

133] Киплять на муки віддані судами -



134] Аттіла, найстрашніший бич землі,

135] І Секст, і Пірр; спливаючи сльозами,

 

136] Ридають у вируючій імлі



137] Ріньєр Корнето і Ріньєр да Пацці,

138] Що на шляхах точили війні злі».

 

139] І він помчав назад, до служби й праці.



 

 

ПІСНЯ ТРИНАДЦЯТА

1] Не перебравсь центавр ще через річку,

2] Як ми потрапили у ліс такий,

3] Що годі в нім шукати стежки стрічку.

 

4] Не свіжість крон - сухих прутів пучки,



5] Не рівне віття - стовбур вузлуватий,

6] Не плід рясний - отруйні шпичаки.

 

7] Не мешкає там дикий звір кошлатий,



8] Що радо кублиться в таких місцях,

9] Як до Корнето з Чечіни ліс клятий.

 

10] Там гнізда гарпій в тінявих кущах,



11] З Строфад прогнали гарпії троянців,

12] Навіявши на них пророцтвом жах.

 

13] В них крила, лик дівочий без рум'янців,



14] Великі, вкриті пір'ям животи, -

15] Весь вигляд їх, немов у тих поганців.

 

16] І добрий вчитель: «Будем звідси йти



17] У другій смузі по трудній стежині, -

18] Звернувсь до мене, - де пробудеш ти,

 

19] Поки опинишся в страшній пустині.



20] Тож треба, щоб ти добре роздививсь

21] І довіряв мені, як і донині».

 

22] Я чув, як лемент навкруги зчинивсь.



23] Але ж ніщо ніде не появлялось,

24] І, здивувавшись з того, я спинивсь.

 

25] Мені здалось, що вчителю здавалось,



26] Немов мені здається, що це крик

27] У стовпищі, яке в лісу ховалось.

 

28] І він мені сказав: «Придерж язик!



29] Ти краще кущ візьми і без принуки

30] Зламай галузку й подивись на сік».

 

31] Тоді простяг я перед себе руки,



32] І відломилась гілочка якась, -

33] Кущ заволав: «Чом завдаєш ти муки?»

 

34] І темна кров із зламу полилась,



35] А кущ той знову: «Що це за розбої?

36] Звідкіль така жорстокість узялась?

 

37] Були ми люди, нині в сухостої,



38] А ти явив би більшу доброту

39] І більший жаль і до змії простої».

 

40] Мов зламану зелену гілку ту



41] Охоплює вогонь з одного краю,

42] А другий плаче, мокрий, як в сльоту,

 

43] Та суміш мови й темного ручаю



44] Ішла із гілки, я й її впустив,

45] Мов той, хто повен жаху та відчаю.

 

46] «Щоб вірив він, що вздрить одне із див, -



47] Сказав мій вчитель, - душе потерпілий.

48] Я в вірші про це диво говорив.

 

49] Звестись на тебе руки б не посміли;



50] Та неймовірним був мені той збіг,

51] Його підбив на вчинок я немилий.

 

52] Скажи йому, ким був ти, щоб він міг



53] Розмаяти твоєї слави стяги,

54] Як знову стане на земний поріг».

 

55] І кущ: «Ця мова будить пломінь спраги,



56] Що тут не скажеш сам собі «мовчи».

57] Отож я попрошу у вас уваги.

 

58] Я той, хто мав обидва ті ключі



59] До серця Федеріго, й їх обачно

60] Всував і висував, не дзвенячи.

 

61] Його довіру я сприймав подячно



62] Й почесну службу завжди ніс як слід,

63] Сон і життя віддавши їй нелячно.

 

64] Блудниця-заздрість, що заради бід



65] До Цезаря в чертоги зачастила,

66] Мор для народів, для палаців стид,

 

67] Серця всіх проти мене підпалила,



68] Й підпалені підпал моїй судьбі

69] Вчинили в Августа, й судьба згоріла.

 

70] Душа моя, полишена в ганьбі,



71] Надумалась ганьбу помстити тлінням, -

72] Всім правий, я неправим став собі.

 

73] Але клянусь новим своїм корінням,



74] Я й раз не зрадив за багато літ

75] Державця з праведним його правлінням.

 

76] Хай той із вас, хто прийде знов у світ,



77] Поверне врешті честь мені здорову,

78] Бо заздрощів її притиснув гніт».

 

79] Мить почекавши: «Він закінчив мову, -



80] Сказав мені поет. - Часу не гай,

81] Як хочеш щось довідатися знову».

 

82] До нього я тоді: «Ти попитай



83] Предмет, мені корисний і цікавий,

84] А я без сил, бо жалю повен вкрай».

 

85] Тож мовив він: «Обіт твердий і правий



86] Дасть мій супутник, щирий і незлий,

87] А ти, закутий душе, будь ласкавий

 

88] Сказати, як душа йде в ці вузли?



89] Як можеш, ще скажи, чи ваші груди

90] Від цих кайданів звільняться коли?»

 

91] Тут стовбур глибоко дихнув, і всюди



92] Почулося гудіння немале:

93] «Моя вам відповідь коротка буде.

 

94] Коли душа лиха й ведеться зле



95] Із тілом, кинувши його свавільно,

96] Мінос її у сьоме коло шле.

 

97] Упавши в ліс, не озирає пильно,



98] Щоб розшукати місце їй своє, -

99] Ляга у ґрунт зерниною повільно,

 

100] Там пагоном і деревом стає,



101] І гарпії годуються від крони,

102] Ран завдають, а в рані отвір є.

 

103] Як всі ми знайдем наші оболони,



104] Але їх не надіне жоден з нас:

105] Чого зреклись - не вернемо в день оний.

 

106] Ми принесем їх в ліс, що листя стряс,



107] Щоб тіло висіло на шпичакові

108] Душі бридкої безконечний час».

 

109] Ще слухать стовбура були готові,



110] Бо він зростав не на такі ліси,

111] Коли волання вчулися раптові, -

 

112] Скидалось на собачі голоси,



113] І це мисливця б сповіщати мало,

114] Що недалеко вепр і гончі пси.

 

115] І от - повз нас ізліва двоє мчало



116] Оголених, подряпаних, прудких

117] Й без ліку гілля на бігу ламало.

 

118] «О смерть, прийди, прийди!» - так перший з них,



119] А другий не відстати намагався

120] Й кричав: «Такий у тебе, Лано, спіх,

 

121] Який під Топпо зовсім не являвся!»



122] Та, більш не в силі видати хоч звук,

123] Захекавшись, він під кущем сховався.

 

124] За ним гурти голодних чорних сук,



125] Наповнюючи ліс, прожогом бігли,

126] Немов хортиць хтось випустив із рук.

 

127] За мить вони накинутися встигли,



128] Й розшматували геть того, хто впав,

129] І розхапали труп ще не остиглий.

 

130] Мене за руку мій вожай узяв



131] І вивів до куща, який, нізащо

132] Скалічений, в сльозах, в крові казав:

 

133] «О Джакомо да Сант-Андреа! Нащо



134] Було ховатись в гущині моїй?

135] Чи винен я, що жив ти, як ледащо?»

 

136] Наблизившись до нього, вчитель мій



137] Сказав: «Ким був ти, що перехопились

138] Слова скорботні у крові густій?»

 

139] І він до нас: «О душі, що спустились



140] Поглянути на зганьблений мій ріст,

141] Коли гілки від мене відділились, -

 

142] Згребіть на мій злощасний корінь лист!



143] Я з того міста, де прийшов Хреститель

144] Замість того войовника, чий хист

 

145] Невтомно потрясає нам обитель.



146] Якби побіля Арнського моста ,

147] Ще не лишався давній покровитель,

 

148] То в місті відбудови висота



149] Із того, що лишив Аттіла, з праху

150] Так не звелась би, як тепер зроста.

 

151] Я ж рідний дім обрав собі за плаху».



 

 

ПІСНЯ ЧОТИРНАДЦЯТА

1] Любов до рідного звеліла краю

2] Весь лист обірваний зібрать як слід

3] І повернуть безсилому з одчаю.

 

4] Дійшли до місця ми, де перехід



5] Був з другої у третю смугу й лютий

6] Явився праведного суду вид.

 

7] Щоб читачу виразніше збагнути,



8] Скажу, що прибули ми в ті краї,

9] Де на рівнині й квіту не добути.

 

10] Навколо праліс оточив її,



11] Навкруг же нього йшли рови канальні;

12] І зупинили кроки ми свої.

 

13] Блищали там жаркі піски безжальні,



14] Такі ж, як і були, у млі століть,

15] Як вів Катон війська в похід свій дальній.

 

16] О Божа мста, як мусить той тремтіть,



17] Хто прочитає про твої удари,

18] Що я на власні очі мав уздріть!

 

19] Великі бачив голих душ отари,



20] Всі плакали за вчиненим в житті,

21] Своєї кожен зазнававши кари;

 

22] Горілиць на піску лежали ті,



23] А ті навпочіпки ген посідали,

24] Або тинялись і самі, й в гурті.

 

25] Найбільше тих було, що вкруг никали.



26] А тих найменше, хто в стражданнях ліг,

27] Але їх зойки голосно лунали.

 

28] А на піски, я скільки бачить міг,



29] Повільно йшов дощем вогонь лапатий,

30] Немов без вітру по нагір'ях сніг.

 

31] Як Александр, уздрівши, що солдати



32] В індійській спеці гинуть під вогнем,

33] Що, впавши з неба, не спішив згасати, -

 

34] Звелів за кожним стежить пластівцем,



35] Де б він не ліг, топтать його ногою,

36] Бо пломінь гасне легше одинцем.

 

37] Підпалений небесною золою,



38] Мов з іскри трут, спалахував пісок,

39] Подвоюючи муки ще й жарою.

 

40] Не спочиваючи, тривав танок



41] Злощасних рук, які пекучі плями

42] Скидали із розжарених кісток.

 

43] Почав я: «Вчителю, ти перед нами



44] Все змив, крім тиску демонів, який

45] Нас допустити не хотів до брами,

 

46] Це хто лежить, великий, громіздкий,



47] Незрушно, блискають лиш очі вперті,

48] Мов нехтує вогненні язики?»

 

49] І той помітив, що слова одверті



50] Про нього я вождеві говорю,

51] Й гукнув: «Який в житті, такий я в смерті!

 

52] І хай Юпітер, знову повторю,



53] Замучить коваля хоч до загину, -

54] Хай блискавку його востаннє зрю! -

 

55] Нехай утомить в праці без упину



56] Усіх в жерлі у Етни вогнянім

57] Під гук: «Рятуй, рятуй, Вулкане-сину!»

 

58] Як у бою під Флегрою труднім;



59] Хай б'є мене він з усієї сили, -

60] Та не здола його звитяжний грім!»

 

61] Тоді вожай мій, повний гніву й сили, -



62] Цих слів я в нього не передбачав:

63] «О Капанею, гонор твій немилий

 

64] Не вмер, тож карі тяжчій ти підпав,



65] Із мук ні одна не переважає

66] Тієї, що твій сказ тобі послав. -

 

67] І, втишивши обурення безкрає,



68] До мене: - Він в числі сімох царів

69] Брав Фіви, зневажав і зневажає

 

70] Він Бога і прощення не просив,



71] Тримаючи себе весь час свободним;

72] У грудях в нього лиш пиха і гнів.

 

73] Ну що ж, рушаймо знов, один за одним,



74] Не йди лиш по гарячому піску,

75] А обминай-но лісом прохолодним».

 

76] На річку мовчки вийшли ми близьку,



77] Що з лісу винесла червону воду, -

78] Цю барву досі згадую жаску, -

 

79] Як Булікаме витікає з броду



80] Туди, де воду грішниці беруть,

81] Так на пісок несла ця річка воду,

 

82] Собі в камінні прокладавши путь.



83] І я помислив, а чи не сюдою

84] Удвох нам треба далі йти, мабуть.

 

85] «З усього, що ми бачили з тобою



86] Відколи перейшли той вхід, куди

87] Усім пройти приречено судьбою,

 

88] Такої погляд твій не знав води,



89] Щоб викликала сильне здивування;

90] Вона вгашає всі вогню сліди», -

 

91] Так вождь свої закінчив міркування,



92] І я просив, нехай не відмовля

93] В поживі, раз моє збудив бажання.

 

94] «У морі спорожніла є земля, -



95] Почав він, - що спрадавна Крітом звали,

96] Коли ще світ наш був як немовля.

 

97] Там є гора, яку в віках вславляли



98] Струмки й діброви; їда - назва їй:

99] Тепер її потроху занедбали.

 

100] Там Реї син у схованці своїй



101] Безпечно спав, і мати його крики

102] Глушила в галасливості бучній.

 

103] У тій горі стоїть старик великий,



104] Що від Дам'яти спину відверта,

105] Як в дзеркалі, у Римі бачить лики.

 

106] А голова вся щирозолота.



107] І щиросрібні в нього руки й плечі,

108] А з міді все - до низу живота.

 

109] І дві ноги суціль - залізні речі,



110] Крім глиняної правої ступні,

111] Яка важкі трима кістки старечі.

 

112] Крім золота, на часточки дрібні



113] Потріскане все тіло, і холоне

114] Сльоза із щілин на печернім дні

 

115] І в Ахероні, Стіксі й Флегетоні



116] Тече цим долом, де мерцям тюрма;

117] Скидаючи ті струмені червоні

 

118] В провалля, звідки виходу нема,



119] Утворюючи став, що звуть Коцітом.

120] Ти вздриш його, тож мовити дарма».

 

121] І я йому: «У разі нашим світом



122] Ще протікає цей страшний потік,

123] Чому лиш тут для ока став одкритим?»

 

124] І він: «Ця вирва - наче лійка рік.



125] Крута, як бачиш, кам'яниста, гола;

126] Йдучи по ній униз у лівий бік,

 

127] Всього іще не обійшли ми кола,



128] Й яких новин нам не пошле Плутон,

129] Від здивування ти не зморщуй чола».

 

130] І знов я: «Вчителю, де Флегетон,



131] Де Лета? Проминаєш це мовчанням,

132] А той тече, ти кажеш, з слізних лон?»

 

133] І він: «Обом я радий запитанням,



134] Та відповіддю на одне із них

135] Звучить тут струм червоним клекотанням.

 

136] Побачиш Лету, та не в ямах цих,



137] А там, куди приходять обмиватись,

138] Коли зника спокутуваний гріх. -

 

139] І ще сказав: - Пора нам відправлятись



140] Туди, де буде найзручніше нам,

141] Де ноги в нас не будуть обпікатись,

 

142] Бо гасить пара всякий вогник там».



 

 

ПІСНЯ П'ЯТНАДЦЯТА

1] По березі пішли ми кам'яному,

2] Й туман густий на річку всюди ліг,

3] І від огню вода ховалась в ньому.

 

4] Як межи Бруджею й Гвідзантом ріг



5] Фламандці обвели високим валом,

6] Щоб поміж ними й морем став поріг,

 

7] А Падуя від Бренти з її шалом



8] Люд захища й трудів його плоди,

9] Як в К'ярентані стане жар чималим, -

 

10] Так само й тут, хоч камінь і твердий,



11] Поставив майстер мури неширокі,

12] Щоб захистити сушу від води.

 

13] Від лісу в даль ступали наші кроки,



14] Що вже крізь випари з усіх калюж

15] Його не бачили б і гостроокі, -

 

16] Коли зустрілось нам чимало душ,



17] І межи них почулись різні толки,

18] І стали всі вони у нас чимдуж

 

19] Вдивлятись, мов у кам'яні осколки



20] На стежці в промені молодика,

21] Мов дід-кравець шукає вушко в голки, -

 

22] Так оглядала нас юрма бридка;



23] Аж раптом хтось мене смикнув за полу

24] І вигукнув: «О, дивина яка!»

 

25] Коли торкнувся він мого подолу,



26] До нього враз я голову нагнув

27] І, розглядаючи фігуру кволу,

 

28] Не так пізнав, а серцем я збагнув



29] Лице, скоричнявіле від скорботи,

30] Й «Чи ви не сер Брунетто?» - я гукнув.

 

31] І він: «О сину мій, чи ти не проти,



32] Щоб міг Брунетто сер Латіні з мить

33] Пройти з тобою рухові навпроти?»

 

34] І я відмовив: «Це й мені кортить.



35] А хочете, тохядемо із вами

36] На хвильку, як супутник мій звелить».

 

37] «О сину, - він сказав, - з цієї ями



38] На мить хто стане, стане той навік,

39] Щоб вік пектись безжальними вогнями.

 

40] Отож ідіть вперед, піду я вбік.



41] А радісні хвилини як пролинуть,

42] До тих вернусь, хто йти в огні привик».

 

43] Я не наважувався берег кинуть,



44] Але чолом схилявся до плеча,

45] Мов той, хто має гостя в шані стрінуть.

 

46] І він почав: «Чи доля, чи случай



47] Веде сюди тебе, іще живого?

48] І хто це путь для тебе визнача?»

 

49] «Там, нагорі, в цвіту життя ясного, -



50] Я мовив, - я в долині заблукав,

51] Як ще не вийшов строк життя мойого,

 

52] А вчора вранці з неї відступав,



53] І цей вернув мене й повів стезею,

54] Яку він добре, як я бачу, знав».

 

55] І він: «За провідною йди зорею,



56] Й дороги в гавань слави приведуть,

57] Як стежив я за долею твоєю,

 

58] Якби не мав так рано я заснуть,



59] То, бачачи небес таке сприяння,

60] Я прагнув би тобі полегшить путь.

 

61] Але народ, відомий з хизування,



62] Що з Ф'єзоле зійшов колись, малий,

63] І грубих звичаїв зберіг владання,

 

64] Тобі він за добро помститься, злий, -



65] І вірно це: на дикій горобині

66] Іще ніколи смокви не росли.

 

67] Сліпим у світі дражнять ще донині



68] Цей люд пихатий, заздрісний, скупий;

69] Самий зв'язок з ним чинить зло людині.

 

70] Прославить доля так твої стопи,



71] Що кожна з партій вишкерить голодну

72] Пащеку, щоб на них ти жав снопи.

 

73] Тварюки ф'єзольські хай одна одну



74] Жеруть, а вирослу на їх гною

75] Хай не чіпають квітку благородну,

 

76] В якій воскресло у чергу свою



77] Святе насіння древніх римлян саду,

78] Що звиродніло нині від огню».

 

79] «Якби небесного хазяїн граду



80] Мене почув, - сказав я, - то весь час

81] Очолювали б ви людську громаду.

 

82] Та й досі в думці ще печалить нас



83] Ваш гарний образ, добрий, без огуди,

84] Коли ще за життя ви раз у раз

 

85] Навчали, як увічнюються люди,



86] І поки житиму, до вас моя

87] Подяка у піснях бриніти буде.

 

88] Слова, що чув од вас про майбуття,



89] В душі я запишу, щоб проясніли

90] У Знаючої з уст, як стрінусь я.

 

91] А зараз хочу я, щоб зрозуміли,



92] Що совісті моєї чистий дух

93] Скорився фатуму, хай він немилий,

 

94] Не вперше ніжить це мій грубий слух,



95] Хай колесо Фортуна обертає,

96] Як селянин сапу, легку як пух».

 

97] Знов серце вчитель тут явив безкрає.



98] Й сказав, підвівши зір очей ясних:

99] «Найкраще чує той, хто пам'ятає».

 

100] Ми далі йшли у бесідах значних



101] І я, йдучи, Брунетто став питати,

102] Чи є ще хто з осіб тут видатних.

 

103] І він: «Та варто б декого згадати,



104] А всіх - ми тільки зіб'ємось в числі,

105] Та і часу на це в нас малувато.

 

106] Тож знай: тонзурники всі немалі,



107] Вони й письменні вельми, й вельми славні

108] Були в гріхах тих самих на землі

 

109] І Прісціап в юрбі цій непоправній,



110] Й Франческо, син Аккосо, в ряд ступив;

111] Увагу й гиді приділив би давній,

 

112] Отій, яку смиренний раб рабів



113] З-над Арно вигнав геть на Баккільйоне,

114] А Бог там з нею швидко покінчив.

 

115] Ще б називав їх, полум'я ж червоне



116] Строк покладає і путі й розмов,

117] І свіжий вихор на піску холоне.

 

118] Я тіням цим назустріч би не йшов.



119] Прошу, щоб ти про «Скарб» поклопотався,

120] Бо в нім моє життя й моя любов».

 

121] Він повернув назад і так помчався, -



122] Як той в Вероні, що на бій стає,

123] Щоб плащ зелений взяти, і здавався

 

124] Тим, хто домчить, - не тим, хто відстає.



 

 



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   34


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал