Данте Аліг'єрі Божественна комедія Переклад Євгена Дроб'язка Зміст



Сторінка32/34
Дата конвертації26.12.2016
Розмір9.58 Mb.
1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   34

93. На клич «Проси!»... - За біблійною легендою, Бог сказав Соломонові: «Проси, що дати тобі», - і той попросив собі мудре серце, щоб судити народ, а не знання з астрономії (97), логіки (98-99), фізики (100) й геометрії (101-102).

97. Число зірок правдиве... - тобто скільки на небі насправді зірок.

98-99. Чи вийде неминучість та, як з неминучим в засновку можливе - чи можна дістати неминучий висновок у силогізмі, де один засновок - неминуче, а другий - можливе.

106. «Не бачено» - див. вище прим. 34-36.

111. І праотцеві, й любому нам Слову - Адамові і Христу.

125. Брісс, Парменід, Мелісс - давньогрецькі філософи.

127. Савелій (III ст.) і Арій (280-336) - засновники «лжеучень».

139. Донно Берто й сер Мартіне... - тобто перші зустрічні.

ПІСНЯ ЧОТИРНАДЦЯТА

Четверте, Сонцеве небо. Блиск блаженних після відродження тіл. -

Піднесення на п 'яте, Марсове небо. Духи військових у вигляді

світного хреста. Гармонійні співи. Захват Данте

4. Згадалися ті образи... - бо промова Фоми була спрямована від краю (з хороводу) до центру, а мова Беатріче - навпаки.

13. Вогонь... - Тут це слово вжито в буквальному розумінні, не фігурально.

16-17. Якщо ж це буде так... - тобто якщо, згідно з церковною догмою, мертві воскреснуть і душі з'єднаються з тілами.

20. Кола осяйні... - дві гірлянди мудреців і учених.

27. Свіжість вічного дощу... - райське блаженство.

28-31. Один, два, три... - вічний триєдиний Бог.

35. У меншім колі... - у ближчому до поета, складеному з перших дванадцяти мудреців; голос той ласкавий - на думку деяких авторитетних дослідників, належить Соломонові, а за деякими коментаторами - П'єтро Ломбардському.

62. «Амінь» - давньоєврейською мовою означає: хай буде так. 75. Обидва... попередні шари - описані вище дві корони з мудреців. 84. У вищі перенесено краї - у вище, п'яте небо планети Марс. 86. Зпалаючого усміху зорі... - тобто планети Марс. 89. Я справив Богові усеспаління... - приніс подячну жертву, в даному разі - словесну.

99. Од мудрих затулившись... - становлячи загадку для тодішніх учених.

102. В колі між квадрантами осів - грані стичних квадрантів (чвертей) кола утворюють знак хреста.

131. Очі... багаті... - очі Беатріче.

133-134. Живі печаті краси... - на думку різних коментаторів, або небеса, або блаженні душі, або очі Беатріче.

135. На них... - див. попередню примітку. Данте, захоплений видінням хреста, ні разу не глянув ні на що інше.

138. Святий екстаз - екстаз Данте не підлягає вогню, а тому не зникає з думок.

ПІСНЯ П'ЯТНАДЦЯТА



П'яте, Марсове небо. - Хрестоносець Каччагвіда. Стародавня Флоренція

18. Жоден пломінь... - тобто кількість постійних зір лишається без змін, хоч ступінь яскравості кожної окремої зорі не сталий і може підпадати певним змінам.

20. Світило вогняне - душа Каччагвіди (жив у XII ст.), Дантового прапрадіда.

25-27. Як вірити найбільшій... - коли вірити Віргілієві, дух Анхіза радо вітав Енея, який відвідав Елісій, царство мертвих (Ен. VI, 679-693).

28-ЗО. О кровь моя! О лучшая стократ... - Каччагвіда розмовляє латинською мовою (Данте передає його слова у перекладі, крім першої фрази), і це досі викликає багато дискусій серед коментаторів. Найімовірніше, що поет мав на меті надати цій мові старого хрестоносця більшої урочистості (див. далі, P. XV1I, 35).

30. Отверстих паки... врат - бо для всіх смертних ця брама відчиняється один тільки раз, після смерті, а для Данте, крім того, ще раз, вдруге (паки) за життя.

49. Прагнення - бажання бачити тебе.

50. В великій... книзі... - у книзі провидіння. 53. Та... - Беатріче.

56-57. Як п'ять і шість... - тобто як із знання одиниці походить знання будь-якого числа.

82. Тож серцем... - не словами.

91-92. Той, хто для своїх утворень... - син Каччагвіди Альдіг'єро, або Аліг'єро, за ім'ям якого його потомки дістали прізвище Аліг'єрі. Здається, що його ім'я читалось Аллаг'єрі (так принаймні стоїть в одному документі 1189 p.). Він ще був живий у 1201 р. Мав синів Белло та Беллінчоне, серед п'ятьох синів якого один, Альдіг'єро, був батьком Данте.

93. Йде по горі уступом упокорень... - вкруг гори чистилища по першому уступу, де спокутують свій гріх пихаті.

95. Тож треба... - треба, щоб ти добрими ділами скоротив час його перебування в Чистилищі.

97. Між мурами старими... - в межах старого міського муру, побудованого, за переказами, за часів Карла Великого. У XII ст. місто оточене було другим муром, в епоху Дайте - третім, ще ширшим.

98. Де лік видзвонюється терц і нон... - дзвін церкви Бадія у старому місті точніше за інші відбивав час. Терца - дев'ята година ранку, нона - третя після полудня.

105. Бо віку й він було у міру пишних - тобто віно (посаг) не бувало надмірно великим, а вік нареченої - занадто раннім.

107-108. Сарданапал - ассирійський цар, що лишився у пам'яті потемків як уособлення розкошів і розпусти.

109-111. Не перевершив... - з гори Монтемало (Монтемарйо) відкривається краєвид на Рим, а з Учеллатойо - на Флоренцію. Зміст цих рядків: Флоренція ще не перевищує Рима пишнотою будов, але колись п занепад буде ще більший, ніж занепад Рима.

112. Беллінчоне Берті деї Равіньяні - знатний і впливовий флорентієць XII ст., батько Гвальдради, дружини графа Гвідо Старого, яка вважалася взірцем усяких чеснот.

112-113. З ремінцем і кісткою (замість пояса) - ознака тодішньої простоти й скромності.

115. Веккйо (Векк'єтті) й Нерлі - глави знатних флорентійських родів.

118. Своя була труна... - у рідному місті, а не десь на чужині або у вигнанні.

120. З-за Франції... - куди чоловіки тепер виїжджають у справах.

127. Лапо Сальтерелло - флорентієць, Дантів сучасник, юрист і поет, жив дуже розкішно (див. нижче, прим. Р. XVII, 61-65).

128. Чангелла - флорентійка часів Данте, знатна вдова, прославлена своєю зухвалою поведінкою й легковажними звичаями.

129. Цінцінат - див. прим. Р. VI, 46-48; Корнелія - дочка Сціпіона Африканського й мати Гракхів, прославлена ще з античних часів як взірець чеснотливої жінки.

133. Та, що... - богородиця діва Марія.

134. В ваш древній храм.... - флорентійська хрещальня, баптистерій Сан-Джованні.

136. Моронто й Елізео... - Про братів Каччагвіди нічого не відомо. Чи не нащадкам Елізео належав будинок у найстарішій частині міста, дім Елізео, біля брами Сан-П'єро (див. Р. XVI, 41-42 і прим.)?

137. З-над Ладо... - з долини річки По.

138. Вона лишила прізвище всім. вам. - За словами Боккаччо, Кач-чагвіда одружився з дівчиною з роду феррарських Альдіг'єрі, і одному із своїх синів вони дали ім'я Альдіг'єро, звідки й пішло фамільне ім'я його потомків, змінившися згодом на Аліг'єрі (див. прим. 91-92).

139. Куррадо - імператор Конрад III, який 1147 р. разом з французьким королем Людовіком VII розпочав другий хрестовий похід, до якого долучився дехто з флорентійців.

144. Пастирів... - римських пап.

145. / ці поганські племена звільнили... - від тілесних пут.

ПІСНЯ ШІСТНАДЦЯТА

П'яте, Марсове небо. Марність шляхетного походження. - Каччагвіда і його сучасники. Давнє і новітнє населення Флоренції

7. Як той плащ... - довгий і широкий плащ був ознакою людей поважних і сановних.

10. На «ви», як перший звик звертатись Рим... - Вважалося, що звертатись на «ви» вперше стали в Римі до Юлія Цезаря. Данте в усій своїй поемі, крім Каччагвіди, звертається на «ви» ще до шістьох персонажів: Беатріче, Фарінати, Кавальканті, Брунетто Латіні, Адріана V і Гвініцеллі.

14-15. Мов та... - у середньовічному романі про Ланчелота придворна дама, на ім'я Мальйо, значуще кашлянула, спостерігаючи ніжну розмову королеви Джіневри з закоханим героєм. 25. Йоаннову кошару... - Флоренцію.

33. Наріччям не цілком сучасним... - Каччагвіда весь час розмовляє латинню (див. Р. XV, 18-20, і прим.), яка має з мовою Данте дещо спільне, але й дуже відрізняється від неї.

34-39. Відколи вість приніс благу... - За флорентійським літочисленням, яке велося від «втілення Христового» (25 березня), до дня народження Каччагвіди, планета Марс увійшла в сузір'я Лева 553 рази. Через те, що тодішні вчені, зокрема арабські, тривалість обертання Марса вважали рівною приблизно двом земним рокам, Каччагвіда мав народитися десь у 1106 р.

41-42. Оселя кам'яна стояла рідна... - де біля брами Сан-П'єро на щорічних перегонах вершники опиняються в останній з шести міських округ. Будинки у цій найстарішій частині міста належали найстаровинні-шим флорентійським родам (між іншими там був «дім Елізео» - див. прим. Р. XV, 136), отже, цілком можливо, що й сімейству Каччагвіди, тобто Аліг'єрі, теж.

43-45. Та й годі з тим... - Каччагвіда, який перейшов у потойбічний світ, вільний уже від земної марнославності, не хоче збуджувати цих почуттів у ще живому своєму праправнукові.

47. Від Марса до Хрестителя... - від старовинної статуї Марса до баптистерію, тобто з південного кінця міста до північного.

49-50. Фіггіне (Фільїне), Чертальдо - невеличкі містечка недалеко від Флоренції.

54. Галущо - містечко за дві милі від Флоренції. 55-56. Селюк - городянин з діда-прадіда, Данте ніде не приховує неприязні до вихідців із сільських місцевостей, і треба визнати, що він слушно обирає об'єкти для конкретизації своїх почуттів: із Агульйоне (поблизу від Флоренції) походив, напр., Бальдо д'Агульйоне, юрист, що робив усякі нечесні махінації в нотаріальних книгах, а в 1311 р. складав закон про амністію, до якої Данте не ввійшов; з Сіньєю - з містечком в околицях Флоренції. Звідси був родом Фацйо деї Морубальдіні де Сінья, також доктор прав, безчесна людина: бувши «чорним» гвельфом, люто переслідував «білих».

58-69. Коли б народ, що робить хибний крок... - Зміст: якби духовенство не сперечалося проти імператорських прав і тим не сприяло чварам, що роздирають Італію, то багато хто лишився б жити на давніх місцях і Флоренція не потерпіла б від прибульців.

61-62. В Сіміфонте... котрийсь із... торгашів... - мабуть, Ліппо Веллуті, діяч партії «чорних».

64. Монтемурло - замок між Пістойєю і Пунто, що належав графам Гвіді.

65. Черкі - вихідці з Аконе, у 1300 р. очолювали «білих».

66. Бондельмонте, після зруйнування в XII ст. флорентійським військом їх замку Монтебоні на річці Греве (на південь од Флоренції), оселились у старій частині міста (див. далі 136-145).

70. Бик сліпий... - ремінісценція з Біблії (видіння Ісайї).

72. Єдина шпага б'є певніш за п'ять - натяк на те, що з того часу місто зросло вп'ятеро (див. вище, 47-48).

73-74. Луні, на березі Тірренського моря, на південь од річки Маг-ри, та Урбісалья (в Аконській марці) - колись квітучі міста, в часи Дан-те давно уже зруйновані.

75. К'юзі, етруське місто в Вальдік'яні, та Сінігалья, на південний схід від Акони, дійшли до цілковитого занепаду задовго до часів Данте.

88-93. Я бачив Кателліні славний стан... - перелічені у цих і дальших рядках флорентійські роди на той час або закінчили існування, або зубожіли.

94-96. Край брами Сан-П'єро тепер живуть забагатілі Черкі, що в 1280 р. поскуповували будинки й палаци, які колись належали родові Равіньяні (див. прим. 97-99), а потім графам Гвіді. Ці Черкі своїм зрадництвом доведуть до загибелі державний корабель. Після проголошення «Установлень правосуддя» (1293 р.) вони прилучилися до народної партії, але в 1301 р. легкодушно здадуть місто Карлу Валуа (див. далі прим. P.XVI1, 48).

97-99. Равіньяні - Беллінчонс Ьерті деї Равіньяні (див. Р. XV, 112) видав одну з своїх дочок за графа Гвідо. Ім'я Беллінчоне усталилося у потомстві усіх чотирьох дочок старого Равіньяні, особливо в родині Убальдіна Донаті.

101-102. Позолочений держак меча був ознакою рицарського звання.

103. Білячий стовп. - У гербі роду Пільї була в червоному полі вертикальна смуга (стовп) білячого хутра.

105. Згодом з мірок в них палали щоки- Рід К'ярамонтезі, які зганьбили себе, бо один з них, Дуранте К'ярамонтезе, підробляв урядові мірки.

106. Кальфуччі - споріднені з Донаті.

109. В ганьбі кінчали... - Уберті, одна з найвидатніших гібелінських родин.

110. Кулі золоті були в гербі Ламберті, також прославлених гібелінів. 112-114. Такі були й батьки старезні... - тих Вісдоміні і Тозінгі, які, поки єпископська кафедра порожня, стають її наглядачами і живуть розкошуючи.

115. Стоклятий рід - Адімарі, один з яких, Боккаччіно деї Каві-чуллі, конфіскував «для громади» а потім привласнив майно вигнанця Данте й далі чинив всілякий опір його амністії.

119. Убертін Донато - чоловік однієї з дочок Беллінчоне Берті деї Равіньяні (див. прим. 97-99).

121-122. Капонсакко - Капонсаккі, знатні ф'єзоланці, оселились у Флоренції біля Меркато Веккйо (Старого ринку).

125-126. Заходили тоді ще... - одна з брам старого міста мала назву за ім'ям делла Пера.

127-132. Хто ходить з пишними гербами великого барона... - Гугон Великий, маркіз Тосканський (пом. 1001), день смерті якого флорентійці відзначали на свято Фоми, 21 грудня, посвятив у рицарі кількох флорентійців, які взяли собі його герб з тими чи іншими відмінами. Герб делла Белла відрізнявся золотою каймою. Один з делла Белла, Джано, став на чолі народного руху проти магнатів і був ініціатором «Установлень правосуддя» 1293 р.

133-135. Гвальтеротті й Імпортуні - жили в окрузі Борго Санті Апостолі, де було б спокійніше без нових осельців (Бондельмонті).

136-141. Дім, де вам вчинилось зло в житті... - родина Амідеї. У 1215 р. Бондельмонте де' Бондельмонті зламав слово, дане дочці Лам-бертуччо з роду Амідеї, й одружився з іншою дівчиною, з роду Донаті.

Ображені й скривджені Амідеї, їх родичі й друзі вирішили помститися. Найрішучішу пораду дав Моска деї Ламберті, і Бондельмонте було забито недалеко від Старого мосту, біля статуї Марса. До цього вбивства легенда пристосувала розкол міста на два табори - гвельфів і гібелінів. Перших очолили Бондельмонті, других - Уберті.

143. Ема - притока річки Греве (див. прим. 66).

145. На кам'яній плиті... - на уламку статуї Марса біля в'їзду на Старий міст (див. прим. 136-141).

152-153. Лілея ж гордо маяла до хмар... - тобто ворог ні разу не кинув на землю прапора Флоренції з геральдичною лілеєю.

154. Й не стала ще червоною від чвар. - Старовинним гербом Флоренції була біла лілея на червоному полі. Гвельфи замінили її на червону лілею на білому полі, а гібеліни лишили собі давній герб.

ПІСНЯ СІМНАДЦЯТА



П'яте Марсове небо. Злигодні вигнання. Горювання й радість Данте. Мужність істини

2. Клімена - смертна мати Фаетона, яку той просив підтвердити, що він справді Аполлонів син; далі, як відомо, з дозволу батька, він став у його колісницю й кінець кінцем загинув від блискавки Юпітера, бо невмілим керуванням накоїв багато лиха землі та всьому, що на ній є живого (Метам. І, 748-II, 328).

4. Таким я був... - прагнучи дізнатися від Каччагвіди правду про себе й свою долю.

5. Світець священний... - дух Каччагвіди. 13. Стовбуре мій... - мій предку.

15. Двох тупих в трикутник не вмістити... - тобто у трикутнику не може бути двох тупих кутів.

29. Побажання Беатріче... - яке вона висловила вище, див. 7-12.

31-32. Було це в звичках вчителів основ - вчителі основ (релігійних) завжди, навіть ще за життя Ісуса Христа, мали таку звичку (казати все не манівцями і не таємниче), яку поет засуджує.

43. А звідти... - від «правічного ока».

46-47. Іполит - у грецьких міфах син Тезея, на якого звела наклеп його мачуха Федра, і він був примушений залишити свої рідні Афіни.

48. Ти ж мусиш із Флоренції піти. - У своїх намаганнях підкорити Тоскану папа Боніфацій VIII, спільно з місцевою партією «чорних», послав до Флоренції французьке військо на чолі з Карлом Валуа ніби для того, щоб примирити ворогуючих городян. Увійшовши до міста 1 листопада 1301 p., він зараз же розгромив «білих». Багатьох із них засуджено до вигнання, серед них і Данте (27 січня 1302 p.), але поет встиг вчасно зникнути. Незабаром (10 березня) йому було заочно ухвалено новий присуд - до спалення.

49-51. Так схоче... - тобто у продажній папській курії в Римі, де флорентійські «чорні» успішно інтригуватимуть проти «білих» емігрантів.

55-57. Ти кинеш все... - Справді Данте кинув у Флоренції дружину, дітей і все майно.

58. Який солоний хліб... - Ці рядки любив повторювати засуджений царським урядом Тарас Шевченко (лист до Бр. Залеського між 3/VII і 15/ІХ 1856 p.).

61-65. Але найтяжче... - Мова йде про незгоди Данте з «білими», які теж опинились у вигнанні, такими, наприклад, як от Лапо Сальтерелло (див. вище, Р. XV, 127) або графи Ромена - Гвідо II, Алессанд-ро І та інші, душі яких після смерті опинилися за дуже тяжкий гріх - підробку золотих флоринів - на самому дні передостаннього кола Пекла (див. П. XXX, 77).

66. Зачервоніють скроні... - тобто будуть скривавлені. Мабуть, натяк на невдале намагання «білих» та гібелінів у липні 1304 р. силоміць повернутися на батьківщину. У цьому замаху Дайте, що на той час уже розірвав з «білими», участі не брав.

69. Що партію свою складеш ти з себе. - Тобто єдиним своїм спільником будеш ти сам.

71. В великого Ломбардця... - Бартоломео делла Скала, синьйора Верони з 1301 р. (пом. 1304).

76. Уздриш того з ним... - Кангранде делла Скала, молодшого брата Бартоломео (народився 1291, правив Вероною з 1312 до своєї смерті - 1329).

77. З цієї зірки... - від войовничої планети Марс.

82-83. Гасконець - папа Климент V, який вітав вступ високого Арріго (Генріха VII) до Італії, а потім розпочав з ним боротьбу (див. далі Р. XXX, 133-148 і прим. 137).

98-99. Бо ще подовжиться життя твоє... - Як відомо, більша частина пророкувань «Божественної комедії» справдилася, й це дуже просто пояснюється тим, що пророковані події вже відбулись у відрізок часу між умовною датою фантастичної подорожі автора по загробному світу і датою фактичного написання цього тексту. З іншими пророкуваннями справа гірша. Так і тут: Данте не дожив до палко очікуваної перемоги своїх спільників і помер на чужині убогим вигнанцем.

118-120. І якщо я... - Зміст: я побоююсь, що коли не писатиму одверто й сміливо, то моя творчість не дійде до наступних поколінь.

ПІСНЯ ВІСІМНАДЦЯТА



П'яте, Марсове небо. Осяйні духи Марсового хреста. Піднесення

на шосте, Юпітерове небо. «Любіте правосудіє...». Імперський

орел. Скупість пап

5-6. Що я... - Беатріче втішає поета, нагадуючи, щоб його не так бентежили пророкування Каччагвіди, бо вона перебуває недалеко від Бога й завжди прийде на допомогу в разі потреби.

28. На гілці п'ятій... - на Марсовому небі, п'ятому щаблі раю.

37. Ім'я Навіна... - див. вище, прим. Р. IX, 116.

40. Маккавей Іуда - ватажок іудейського повстання проти сирій-ської неволі (II ст. до н. є.).

43. Перед Великим Карпом та Орландом... - у імператора Карла Великого (див. вище. прим. Р. VI, 94-96), згідно з середньовічними легендами й давньофранцузькою народною поезією, був племінник, славетний своєю мужністю й силою рицар Роланд (італійська вимова - Орландо).

46. Гульєльмо (Гійом), граф Оранський, і Реноард (Ренуар) - герої середньовічного французького епосу.

47. Герцог Готтіфред... - Годфруа, герцог Бульйонський, вождь першого хрестового походу (пом. 1100).

48. Руберт Гвіскард - Роберт Пекар, норманський рицар, з 1058 р. герцог Пульї (Неаполя) й Калабрії, очистив од сарацинів південь Італії й Сицилію (пом. 1120).

67. Очі невсипучі... - очі Беатріче.

69. На шостій зірці... - на планеті Юпітері.

82. Пегасея - загальна назва муз, яким слугує крилатий кінь Пегас.

91-93. «Любіте правосудіє...» - цими словами, складеними з 35 літер (у сімках п 'ять), у Біблії починається так звана книга Премудрості Соломонової.

100-102. Як із удареної головні... - натяк на давній обряд ворожіння по іскрах, що злітають з палаючої головні.

113. На букву «М» - давньороманська літера своєю формою нагадує геральдичну лілею.

114. Й в коротку мить закінчила ескіз. - Після того, як вогні, злетівши на вершки М, обернулись на голову і шию геральдичного орла, інші вогні склали пташині тулуб і крила, а нижче закінчили ескіз,тобто надали всій фігурі образу імперської емблеми.

115. О ніжна зоре!.. - планета Юпітер.

120. Звідкіль на промінь твій той дим іде - це папська курія, що не дає землі освітитися променем справедливості.

129. Тепер грабують хліб... - тобто тепер папа (див. наступну примітку) веде війну інтердиктами і відлученнями.

130. Ти, хто пишеш, щоб-стирать... - Давні дослідники вбачали в рядках 130-136 звернення до католицького духівництва взагалі, але далі стали конкретизувати зміст цих терцин, прив'язуючи його до якоїсь певної особи, аж поки зупинилися на «каорсинці» (див. далі Р. XXVII, 58 і прим.), папі Іоанні XXII (з 1316 до 1334 p.), який став відомим своєю користолюбністю і безперестанними відлучуваннями від церкви, що їх потім скасовував за великі хабарі.

133-136. Ти, певно, скажеш... - Зміст: «Я дуже люблю Іоанна Хрестителя, який самотньо жив у пустелі й загинув від танців Саломеї, що зажадала в нагороду його голову, тобто я тільки й прагну добувати золоті флорини з його зображенням і зовсім забувся про Павла з Рибарем (з апостолом Петром), якими ти мені загрожуєш».

ПІСНЯ ДЕВ'ЯТНАДЦЯТА



Шосте, Юпітерове небо. Промова небесного орла. Потрібність віри для спасіння. Віра без діл

11-12. «Я» та «мій»... - імперський орел, певний своєї винятковості, могутності й ваги, промовляє так, ніби уособлює все людство. 13. Я жив... - тобто я складаюсь із душ, що на землі жили побожно



й незухвало...

28. Інше царство... - див. вище. Р. IX, 61-62.

32-35. Який той сумнів... - У чому полягає цей сумнів, з'ясовується нижче (див. 70-78).

46-48. Перший той гордливець... - Люцифер, який раніше належав до одного з найвищих ангельських чинів і не мав терпцю дочекатися Божої волі.

101-102. Не забувши знака... - тобто, як і давніше, зберігаючи обриси орла.

111. Хто розкошує, хто жаровні лиже - нагороджені вічним блаженством або засуджені на вічні муки.

115-141. Затямлять там.... - Варто звернути увагу на віртуозну побудову цих терцин, в яких робиться побіжний огляд тодішніх вінценосців Західної Європи («що скажуть нехристиянські народи - арапи, перси про наших християнських владарів?»); крім того, що в них автор застосовує прийом потрійної строфічної анафори, він ще з літер кожної трійки терцин утворює акростих слова «Іие», що означає «чума», «зараза», влучно характеризуючи єдиним виразом зміст цих рядків, непривабливі постаті європейських монархів. Наш переклад в міру змоги намагається відтворити цю особливість оригіналу.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   34


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал