Данте Аліг'єрі Божественна комедія Переклад Євгена Дроб'язка Зміст



Сторінка3/34
Дата конвертації26.12.2016
Розмір9.58 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   34

ПІСНЯ ВОСЬМА

1] Я, далі ведучи, скажу, що, пішки

2] Ще вежі не діставшись, на вінці

3] Ми зори зупинили біля вишки,

 

4] Де вздріли два спахнулі промінці



5] Й на відповідь ще й третій розгорівся

6] У ледь очам приступній далі цій.

 

7] Й від мене в море всяких знань полився



8] Потік розпитувань: «Це хто? Кому

9] Той пломінь відповів? Як він з'явився?»

 

10] І вождь: «Якби ти крізь імлу німу



11] Міг бачити, то б стрівсь очима з жданим,

12] Невидним ще у випарів диму».

 

13] І як проноситься над стиглим ланом



14] Легка стріла з дзвінкої тятиви,

15] Так утлий човен, мовби ураганом,

 

16] Нестримно мчав на берег неживий,



17] А в ньому іздаля човняр жахливий

18] Кричав: «Нарешті, грішнику новий!»

 

19] «Ні, Флегію, ні, Флегію гнівливий, -



20] Сказав мій пан, - з тобою будем ми,

21] Лиш поки цей здолаєм бруд вадливий».

 

22] Як хто розчарувань зазнавши тьми,



23] Почне стогнати й голосить при цьому,

24] Так зойки Флегій видихнув сами.

 

25] Вождь опинився в човнику легкому,



26] Подавши знак мені іти за ним;

27] Вагу в човні лиш я складав вагому.

 

28] Ми посідали, і шляхом мутним



29] Побіг наш човен, глибший слід лишивши,

30] Ніж поки був він із гребцем самим.

 

31] Ми рухались, по мертвій річці пливши,



32] Як перед мною встав хтось у багні

33] Й спитав: «Хто ти, що йдеш тут, не доживши?»

 

34] І я: «Іду, бо вільно йти мені,



35] А ти хто? Ти збудив ніяк не жалі».

36] І він: «Я з тих, що плачуть тут сумні».

 

37] І я: «Бодай ти у плачу й печалі,



38] Проклятий образе, віками гнив!

39] Тебе впізнав я, хоч ти весь у калі».

 

40] Тоді він борт обіруч ухопив,



41] Та вчитель відіпхнув його, до діла

42] Сказавши: «Геть іди, до інших псів!»

 

43] А там притис мене тісніш до тіла



44] Й, цілуючи, сказав: «Блаженна та,

45] О гнівний душе, що тебе родила!

 

46] Живим владала ним пиха пуста,



47] Ніхто добром не згадує за нього,

48] А тінь його тримають болота.

 

49] А скільки ще царів та панства того,



50] Що тут залізуть свиньми у багно

51] І не залишать спогаду малого!»

 

52] І я: «Учителю, прошу одно:



53] Нехай човняр продовжить веслування,

54] Поки гордій не піде геть на дно!»

 

55] І він мені: «Єдина мить чекання!



56] Ще човен наш не стане на приплав,

57] Як буде здійснено твоє бажання».

 

58] І я побачив, як того обпав



59] Великий гурт, до люду не подібний,

60] І Богу вдячні я слова послав.

 

61] Усі горлали: «Ось Філіппо Срібний!»



62] А той, скажений флорентійця дух,

63] Рвав бік собі і в люті був несхибний.

 

64] На тому зник з очей і гамір вщух.



65] Та вчулося виття, по тьмі розлите,

66] І знову я напружив зір і слух.

 

67] Мій добрий вчитель мовив: «Слізьми вмите



68] Це місто, де страждає люд без меж;

69] Воно, прокляте, має назву Діте!»

 

70] І я: «Учителю, мечетей, веж,



71] Будинків пломеніють ясні стекла,

72] Пойняте все загравами пожеж».

 

73] А він: «Огонь, де йде борня запекла,



74] Дає свій одсвіт у найдальший схов,

75] Це взнаєш, нижнього досягши Пекла».

 

76] Нарешті човен у рови зайшов,



77] Які оточували землю туги;

78] Був, як з заліза, мур навкруг будов.

 

79] Але ще довго човен креслив дуги,



80] Аж поки не гукнув човняр: «Тепер

81] Мерщій виходьте, це ваш берег другий!»

 

82] Було при брамі кількасот химер,



83] Колись рясним дощем упалих з неба,

84] Вони гукали: «Хто з вас ще не вмер,

 

85] А йде нахабно й сміло до Ереба!»



86] Зробив їм знак мій вчитель видатний,

87] Що потай побалакати їм треба,

 

88] І, хижу вдачу стримавши, вони



89] Сказали: «Йди, цього ж лиши в пащеках

90] Страхів, як він не боягуз дурний,

 

91] То хай вертається стежок далеких



92] Собі шукати, ти ж лишайся тут,

93] Ти, що водив його по небезпеках».

 

94] Читачу, уяви, яких отрут



95] Я скуштував, страшну зачувши мову,

96] І захотів побачить рідний кут!

 

97] І я: «О вождю, подавав чудову



98] Мені ти допомогу раз із сім,

99] Видимі ж біди виникали знову!

 

100] Не кидай же мене під містом цим!



101] Коли мені йти глибше - річ не вільна,

102] То краще вже додому повернім!»

 

103] Та вождь, що путь була з ним досі спільна:



104] «Не бійсь, не відберуть в нас навмання

105] Доріг, які дала нам влада чільна.

 

106] Тут жди мене, і хай охороня



107] Тебе Надія; в цій імлі мертвотній

108] Тебе ніколи не залишу я».

 

109] Пішов мій добрий батько, я ж, самотній,



110] Запав у нерішучість претяжку

111] Між «так» і «ні» в борні безповоротній.

 

112] Ловив його я мову нешвидку,



113] Вони ж раптово, ніби ненароком,

114] Всі поспішили за стіну міську

 

115] Й замкнули браму перед самим оком



116] Учителя мого, і він один

117] До мене повернув повільним кроком.

 

118] Потупившись, ішов понурий він,



119] Весь час гадавши про відмову строгу:

120] «Хто не пустив мене до скорбних стін?»

 

121] Сказав мені: «Я не досяг порогу,



122] Та не турбуйсь, здолаю їх війська,

123] Готові довгу витримать облогу.

 

124] Це не нова зухвалість їх така:



125] їх взнали верхні брами всемогучі,

126] Що й досі залишились без замка.

 

127] Вгорі ти прочитав слова мертвучі,



128] Але уже крізь місто те страшне

129] Йде без супутніх колами по кручі

 

130] Той, хто нам брами всюди відімкне».



 

 

ПІСНЯ ДЕВ'ЯТА

1] Той колір, що я вкрився ним од страху,

2] Коли побачив, як верта вожай,

3] Відбивсь йому в лиці відтінком жаху.

 

4] Спинивсь поет, запавши у відчай,



5] І став вдивлятись марно, хоч і ревно,

6] Крізь непрозору млу в туманний край.

 

7] «Проте ми подолати мусим певно, -



8] Почав він, - а як ні... Підмога де?..

9] О, якби він з'явився тут напевно?..»

 

10] Я добре бачив, що у нього йде



11] Уривано за одним словом друге,

12] Зв'язку ж немає поміж них ніде.

 

13] І сповнився боязні я і туги,



14] Вбачаючи у мові тій сліди

15] Уявної душевної недуги.

 

16] «Чи сходив хто до щілини сюди,



17] Для цього перше кинувши кружало,

18] Де кара - безнадійність назавжди?» -

 

19] Так я спитав і мовив він: «Бувало,



20] Що хтось сюди проходив не без діл

21] Тим шляхом, що я ним пройшов чимало.

 

22] От і мене у цей послала діл



23] Зла Еріхто; її відьомська школа

24] Вертати вміла духів до їх тіл;

 

25] Коли моя душа лишилась гола,



26] Вона вдягла ізнов у плоть мене,

27] Щоб тінь вернуть з Іудиного кола.

 

28] Найнижче місце те найбільш сумне



29] Й найдальше від небес, що всім керують.

30] Тож знаю шлях я, - хай твій ляк мине.

 

31] Ці болота, що всюди тут панують,



32] Смердять навколо міста злих жалів,

33] Де вороги загибель нам готують...»

 

34] Забув я, що він далі говорив,



35] Бо надто вражений я став страшилом,

36] Коли на вежі вогняній уздрів

 

37] Пекельних фурій, що звились над схилом



38] Утрьох, жахливі, геть усі в крові,

39] Хизуючись своїм жіночим тілом.

 

40] Зелені гідри - шати їх живі,



41] Замість волосся ж в них клубки зміїні

42] Сичали в кожної на голові.

 

43] І він, служниць пізнавши господині



44] Над царством вічного плачу гірким:

45] «Поглянь, - сказав, - на лютих цих еріній.

 

46] Це - Алекто із голосом гучним,



47] А поруч - Тісіфона, образ жаху,

48] Мегера ж - зліва». І скінчив на цім.

 

49] Ті ж груди дряпали собі, з розмаху



50] Руками били й так ревли з-за стін,

51] Що до поета я припав зі страху.

 

52] «Медуза де? Хай скам'яніє він, -



53] Вони горлали, дивлячись додолу, -

54] На ньому мста Тезеєвих провин!»

 

55] «Ти відверни й сховай лице під полу:



56] Побачивши страшний Горгони лик,

57] Забудеш путь по сонячному колу», -

 

58] Сказав і повернув мене убік



59] Учитель та притис іще й руками

60] Мої долоні до моїх повік.

 

61] О люди із здоровими думками!



62] Помисліть-но, яка наука вам

63] Під цими дивовижними рядками!

 

64] Тим часом ріс у напрямі до брам



65] Разючий гуркіт у бурхливій хвилі,

66] Надаючи стрясання берегам.

 

67] Так вихори шаліють знавіснілі,



68] Коли повітря б'ють дві течії,

69] У прямуванні різні, рівні в силі, -

 

70] Гілля ламають, гатять ручаї,



71] Нестримно мчать, женуть людей, худобу,

72] Не розбиравши, де стада чиї.

 

73] І вождь, звільнивши зір мені: «Ти спробуй



74] Звернути ока нерв спочилий свій

75] На древню піну й пари люту злобу».

 

76] Мов жаби, як зачують раптом змій,



77] Закумкають, аж затуляєш уші,

78] І всі під воду кинуться мерщій, -

 

79] Так, бачив я, численні грішні душі



80] Від Одного тікали в твань грузьку,

81] А Той ступав по Стіксу, як по суші.

 

82] А щоб запону одслонять важку,



83] В задусі зводилась його лівиця,

84] Мов піднімала річ якусь тяжку.

 

85] Я взнав посла небес, що мав явиться,



86] Звернувсь до вчителя, і він мовчком

87] Дав знак мені в шанобі поклониться.

 

88] Ах, як гнівився цей борець із злом,



89] Що ображало в ньому досконалість!

90] Він браму розчинив тонким жезлом.

 

91] «О вивержена з неба клята малість! -



92] Гукнув він, ставши на жахний поріг, -

93] Звідкіль така обурлива зухвалість?

 

94] Чом опиратись тим, хто переміг?



95] Скорітесь волі, що в мету влучає

96] І збільшує для вас тягар вериг?

 

97] Ви знаєте, чим доля відомщає?



98] У Цербера у вашого з оков

99] Намулені місця всяк добачає!»

 

100] Нечистим шляхом він назад пішов,



101] На нас не кинувши свій погляд милий,

102] Мов той, хто, ринувши у мислей схов,

 

103] Не бачив тих, що поруч з ним ходили.



104] Дало нам сил це сяйво серед мли,

105] Й відважно ми поріг переступили.

 

106] Без опору до міста ми зайшли,



107] І палко я бажав про тих дізнатись,

108] Що у фортеці замкнені були.

 

109] Зайшовши, став я миттю оглядатись



110] І вмить побачив діл скорботи й зла,

111] Де мало все од лементу здригатись.

 

112] Як в Арлі, де ріка тече мала,



113] Як в Полі над Карнаро, де в затоці

114] Італія замок собі знайшла,

 

115] Гробниці горбляться на кожнім кроці, -



116] Тут ними всіяно весь ґрунт пустий;

117] Та гірш було, що з усієї моці

 

118] Між ними звився полумінь густий.



119] Жара пашіла скрізь така велика,

120] Якої й звиклим не перенести.

 

121] На трунах зсунуті були всі віка,



122] Й зітхання чулися з-під них жаскі,

123] Мов із грудей розтятих чоловіка.

 

124] І я: «Учителю, це хто такі,



125] Що, змушені до скорбної постави,

126] Лиш зойки дикі видавать важкі?»

 

127] І він: «Це лжеучень усяких глави



128] З їх послідовниками. Тут, в огні,

129] Злічити їх не вистачить уяви.

 

130] Із схожим схоже тут в одній труні



131] У полум'ї, то більш, то менш похмурім».

132] Він шлях праворуч показав мені,

 

133] І ми пішли між полем мук і муром.



 

 

ПІСНЯ ДЕСЯТА

1] І от іде стежиною вузькою

2] Між мурами товстими й полем мук

3] Учитель мій, і я за ним ступою.

 

4] «О вишній уме, що до гірших лук



5] Ведеш мене, - почав я, - як владика,

6] Ти спрагу вдовольни із власних рук!

 

7] Чи можна тих, чия вина велика,



8] Побачити? Нехай би підвелись -

9] Немає ж варти, і розкриті віка».

 

10] І він: «...Вони закриються колись,



11] Як з Йосафату вернуть опочилим

12] Тіла, в які свого часу вляглись.

 

13] Це кладовище віддане могилам



14] Для Епікура та його рідні,

15] Які вбивають душу з вмерлим тілом,

 

16] Але небавом при одній труні



17] Задовольниться й це твоє жадання

18] І друге, що ховаєш в таїні».

 

19] І я: «Мій добрий вождю, запитання



20] Я пильно бережу в душі своїй,

21] Щоб виконать твої заповідання».

 

22] «О ти, що йдеш по місту цім живий



23] Уродженцю Тоскани, будь же ґречний,

24] Прошу тебе, зі мною мить постій.

 

25] Твоя вимова - доказ безперечний,



26] Що ти із благородної землі,

27] Якій я, може, був занебезпечний».

 

28] Так гримнув голос у гробничій млі, .



29] І з страхом до вождя я пригорнувся,

30] Немов до нені злякані малі.

 

31] А вождь мені: «Чого це ти вжахнувся?



32] Ти бачиш Фарінату, що піднявсь

33] По крижі в домовині й не схитнувся».

 

34] І пильно в нього зором я втуплявсь,



35] А він, чоло здіймаючи та груди,

36] Здавалось, Пекло згорда роздивлявсь.

 

37] Вожай до нього між могильні груди



38] Штовхнув мене, уміло ведучи,

39] Й сказав: «Хай мова в тебе ясна буде».

 

40] Коли ж наблизився я, ідучи,



41] На мене скоса він поглянув знизу

42] Та й попитав зневажливо: «Ти чий?»

 

43] І я, щоб догодить його капризу,



44] Нічого не втаївши, все повів,

45] І він неначе в млу вгорнувся сизу.

 

46] А далі вимовив: «Твоїх дідів



47] Вважав я з партією ворогами

48] І двічі на вигнання засудив».

 

49] «Та привела до рідної їх брами, -



50] Я відказав, - і перша, й друга путь, -

51] Цього ж зробить не вміли ваші з вами».

 

52] І тут, в труні, приховуючи лють,



53] Звелась ще друга голова по шию -

54] Навколішки підвівся дух, мабуть.

 

55] Дух озирнувсь, плекавши, певно, мрію



56] Побачить поруч мене ще когось,

57] Але, даремну втративши надію,

 

58] В сльозах сказав: «Коли уму вдалось



59] Тебе звести у цю сліпу в'язницю,

60] Де син мій? Не з тобою він чогось».

 

61] І я: «Не сам іду крізь цю темницю:



62] Керує мною той, що поряд жде,

63] З ким Гвідо ваш не міг заприязниться».

 

64] Сумні слова й лице його бліде



65] Були для мене ясні й зрозумілі,

66] І я в відмові не схибнув ніде.

 

67] І з зойком підхопивсь він у могилі:



68] «Ти що? «Не міг!» Отож його нема?

69] І світло дня не тішить очі милі?»

 

70] Й, побачивши, що ждати вже дарма,



71] Бо з відповіддю я спізнивсь моєю,

72] Впав навзнак, і його покрила тьма.

 

73] А гордівник, що мовою своєю



74] Мене затримав, не змінивсь в лиці

75] І далі вів перервану рацею:

 

76] «Не вміють вас мої долать бійці,



77] І це мене жахливіше терзає,

78] Ніж язики вогню в могилі цій.

 

79] Та п'ятдесят разів не запалає



80] Прекрасна владарка держав нічних, -

81] Й цього невміння взнаєш зло безкрає.

 

82] Та хай ти вернеш до країв земних! -



83] Скажи, чом цей народ такий жорстокий

84] В своїх законах до людей моїх?»

 

85] І я йому: «Багряні ті потоки,



86] Що нам при Арбії несли загин,

87] Нерідко згадує наш храм високий».

 

88] Чолом поникнувши й зітхнувши, він:



89] «Не сам я був, - сказав, - як до навали

90] Приєднувався я не без причин.

 

91] Але був сам, коли усі жадали



92] Фйоренці і руїни, й всяких бід.

93] Сам проти всіх був, непохитний, сталий».

 

94] «Ах, угамувався врешті ваш би рід! -



95] Я побажав. - Зніміть же пута з мови,

96] Під їх вагою я неначе зблід.

 

97] Як я гадаю, зір у вас готовий



98] Побачить, що з собою час несе,

99] Сучасність же огорнута в покрови».

 

100] «Як ті, хто кепсько бачить, зрим ми все, -



101] Сказав він, - що віддалене від ока:

102] Всевишній вождь дає нам світло се.

 

103] Коли ж близьке воно, то зависока



104] Нам ця завада; без вістей од вас

105] Ріка знання про світ в нас неглибока.

 

106] Отож ти розумієш, що запас



107] Всіх наших знань загибель жде єдина,

108] Коли замкнеться хід в майбутній час».

 

109] І каючись, мов то моя провина,



110] Відмовив я: «Скажіть тому, хто впав,

111] Щоб не оплакував живого сина.

 

112] Не відповів я через безліч справ,



113] В мою бо душу сумнів труту крапав,

114] Що з неї розум ледве врятував».

 

115] І мій учитель тут мене поквапив,



116] І поспішив я духа розпитать,

117] Хто з ним іще у ці гроби потрапив.

 

118] І він: «Душ з тисячу - чимала рать;



119] Є Федеріко Другий, а крім нього -

120] Ще Кардинал; не варт і рахувать».

 

121] Він щез, і до поета я старого



122] Вернувсь у хвилюванні - мова ця

123] Передвіщала безліч зла нового.

 

124] Він вирушив, і я - в сліди співця.



125] Йдучи він запитав: «Про що турботи?»

126] І я йому відкрився до кінця.

 

127] «Запам'ятай все мовлене навпроти



128] Твоєї долі, - наказав мудрець.

129] Звів палець, - та дізнайся ось про що ти:

 

130] Лиш ставши перед любим для сердець



131] Промінням зір, що бачать все правдиво,

132] Життя свого ти взнаєш реченець».

 

133] Сказавши це, він повернув наліво,



134] Й пішли ми до середини, де був

135] Крутий обрив, що біг згори стрімливо,

 

136] А звідти сморід нестерпучий тхнув.



 

 

ПІСНЯ ОДИНАДЦЯТА

1] Ми пругом вужчим перейшли й тіснішим,

2] Який складався з диких валунів,

3] Спинившись над проваллям ще жахнішим.

 

4] Від смороду, який весь час валив



5] З безодні чорної невпинним плином,

6] З нас кожен заховатися волів

 

7] За віко гробу з написом нетлінним:



8] «Це папи Анастасія тюрма,

9] Що впав у єресь слідом за Фотіном».

 

10] «Іти нам вниз можливості нема,



11] Аж поки нюх не звикне до гидоти,

12] А там для нас вже буде все дарма», -

 

13] Так вчитель мій, і я на те: «А доти



14] Щось роз'ясни мені, щоб час не йшов

15] Намарне». Й він: «Та я не проти.

 

16] Мій сину, між скелястих цих основ, -



17] Почав він мову, - містяться три кола,

18] Що вужчають, біжучи стрімголов.

 

19] Юрба проклята повнить їх довкола, -



20] Скажу, щоб далі ти лиш додивлявсь,

21] Яка покара вдачу їх зборола.

 

22] Злий вчинок приводом неправді ставсь,



23] Огидний небу; той несправедливий,

24] Хто до насильства та оман вдававсь.

 

25] Самим лиш людям злий обман властивий



26] І тим бридкіший Богу, тож для них

27] У нижчих колах мук добір жахливий.

 

28] У першім - тьма насильників лихих;



29] Трьом смугам віддане воно суміжним,

30] Троїстий-бо природою цей гріх:

 

31] Чинити Богові, собі чи ближнім



32] Насильство можуть, їм та їх речам,

33] Як взнаєш, стежачи за думки стрижнем.

 

34] Насильній смерті й ранам ближній сам



35] Підпасти може, а маєтки в нього -

36] Руйнації, пожежам, грабежам.

 

37] Отож розбійник, ласий до чужого,



38] Людиновбивця і брудний палій -

39] Всі в першій смузі покарання злого.

 

40] Собі й маєткам лиха заподій



41] І в другу смугу муки йди терпіти,

42] Карайся у провині там своїй

 

43] Із тим, хто жити не схотів на світі,



44] Добро гайнує, програш покрива

45] І плаче там, де слід було б радіти.

 

46] А ці насильства - кривда Божества:



47] Його відкинення, хула кричуща,

48] Зневага до природи і єства.

 

49] Тому-то смуга познача найвужча



50] Тавром своїм Каорсу і Содом

51] І всіх, кому мерзенна сила суща.

 

52] Обман, що честь гидує ним, як злом,



53] Можливий і до тих, хто йме нам віру,

54] Й до тих, які не вірять нам цілком.

 

55] А ще є способи вбивати щиру



56] Любов природну, вдавшись до мерзот.

57] Тож в другім колі мучать совість хиру

 

58] Святош, що наживалися стокрот



59] З підробок та шахрайства, симонії,

60] Хабарництва та інших ще підлот.

 

61] Любов обманом нищать лиходії



62] Й ту, що природній додає добро

63] І зроджує довірливі надії.

 

64] Найменше з кіл є в той же час ядро



65] Для всесвіту й престол для пана Діте,

66] Там зрадників шматується нутро».

 

67] І я: «Учителю, твоє розвите



68] Пояснення висвітлює мені

69] Цю прірву і населення в ній скрите.

 

70] Але скажи: ті, хто вищить в багні,



71] Хто в вихрі мчить, хто мерзне в зливі з тучі,

72] Хто лається у марній метушні, -

 

73] Чом обминули місто це палюче



74] Раз Божий гнів над ними розітнувсь?

75] І чом караються так нестерпуче?»

 

76] І він мені: «Чого це так схибнувсь



77] Твій, - мовив, - розум, може, понеслися

78] Кудись думки й на інше він звернувсь?

 

79] Згадай-но краще, з пам'яттю зберися,



80] Що в «Етиці» твоїй було в рядку

81] Про три образливі для неба риси:

 

82] Нездержливість, злобливість та ярку



83] Тваринність? Ще нездержливість на кару

84] Заслужує порівняно легку.

 

85] Розглянь-но істину цю, повну чару,



86] І пригадай, - це саме призвело

87] Ті грішні душі до важкого вдару, -

 

88] Збагнеш, чом віковічне їх житло



89] Не тут і чом на кару без докорів

90] їх Боже правосуддя прирекло».

 

91] «О сонце, лікарю коротких зорів,



92] Ти словом так вщасливлюєш мене,

93] Що всю науку радо б я оспорив,

 

94] Назад вернись, хай вузол розітне, -



95] Сказав я, - мисль твоя, чому насподі

96] Карається лихварство навісне?»

 

97] «У філософському, - він мовив, - зводі



98] Одне із місць пояснення дає,

99] Що основним початком у природі

 

100] Премудрість і мистецтво Божі є;



101] Коли ж ти іншим віддасись наукам,

102] Розгорнеш вчення «Фізики» своє,

 

103] То взнаєш, що природним всім спонукам



104] Мистецтво, ніби учень, вслід іде, -

105] Отож воно є наче Божим внуком.

 

106] Ти маєш знати, що Мойсей веде



107] У книзі «Битія», що Бог не всує

108] їм двом довірив людство молоде.

 

109] А в лихваря щось інше за мету є,



110] Йде манівцями, крізь чагар та хмиз,

111] Мистецтвом і природою гордує.

 

112] Та час вже лаштуватись нам униз,



113] Пливуть до обрію небесні Риби,

114] Наблизився до Кавру сяйний Віз

 

115] І видно шлях, що йде в камінні глиби».



 

 



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   34


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал